Перше знайомство

25 грудня

У вухах Бонда стоїть шум. Цілителі про щось перемовляються, Вільям перед ним продовжує говорити, але тихий білий шум у вухах наростає з кожною секундою, він заглушує всі інші звуки.

«Мені дуже шкода», ― сказав Вільям мить тому. Сказав після того, як Бонд невідомо скільки часу, мабуть, всю ніч, просидів очікуючи на відповідь, очікуючи на таке важливе, таке потрібне «він живий». Усе мало бути в порядку, а не «шкода». Він же обіцяв, що не помре. Сказав, що не помре і всміхнувся йому, весело, нахабно, через біль всміхнувся. Він не міг просто взяти й померти після такого, він не порушує свого слова. Ніколи не порушував.

― Агов, ― Вільям обережно торкається його плеча. ― Ти як?

― А як я маю бути? ― тихо відповідає Бонд, кліпає очима. ― Я можу?.. ― в горлі встає щось, якийсь згусток усього, що не дає сказати до кінця, однак Вільям розуміє без слів. Киває, опускає руку і йде до палати. Бонд із затримкою робить крок слідом. Він просто забув, що треба рухати ногами, аби кудись потрапити.

На порозі кімнати пляма крові. Його крові, адже хто ж іще міг стільки загубити. Вона вже загустіла, стала темна-темна і її важко буде відмити навіть магією. Бонд надто довго дивиться на цю пляму, наче вперше бачить кров. Вільяму доводиться повернутися і обережно повести його далі під лікоть, як важко хвору людину.

Він лежить на білих простирадлах і одразу помітно, яка в нього бліда шкіра. Незвично бліда. Навіть літня засмага, що, здається, ніколи не сходила з нього, зараз кудись поділася. Біле-біле, аж синювате обличчя, шия, відкриті груди… темними плямами на них проступають синці і глибока рана на животі.

Бонд не вірить. Очікує, хоче побачити як ці груди все одно піднімуться, вдихнуть повітря, наповняться життям, як рани магічним чином загояться і все знову буде добре. Як він сяде, дістане цигарки, побурчить, що за нього дарма переживали й дасть Бонду щигля по лобі за зайві хвилювання. Але жодних вдихів. Жодної магії.

Бонд знову дивиться в його обличчя і в глибині душі радіє, що хтось додумався закрити йому очі, бо навряд би Бонд виніс його мертвий, скляний погляд.

― Ми залишимо вас, ― тихо говорить Вільям і киває комусь у кутку кімнати. Боковим зором Бонд бачить Паттерсона, його погляд крізь окуляри. Здається він хоче щось сказати, однак Вільям тягне його за рукав із палати. Двері закриваються.

Бонд облизує пересохлі губи, вдихає холодне повітря, робить ще один крок до ліжка й обережно торкається пальців. Холодні. Грубі, холодні та слизькі через опіки, які залишила на них магія. Та сама, що знищила його паличку, та сама, що залишила всі ті синці та рани, та сама, що… Опіки мають бути гарячі, а не такі, не крижані, наче він мертвий вже кілька годин.

― Будь ласка, ― шепоче Бонд і ледве впізнає свій голос. ― Будь ласка, Моране… Прокинься.

Рік тому 

7 січня

― Він тобі сподобається, гарний хлопець, ― казав Зак Паттерсон, крокуючи коридором міністерства. ― Іноді грубий, але на нього можна покластися і спину він завжди прикриє. До того ж детектив та й керівник штабу з нього прекрасний, давно його треба було на цю посаду висунути, а на полі бою краще бути на його боці, тож я тобі навіть трохи заздрю.

― Якщо заздрите, чому самі із ним не працюєте? ― Бонд весело позирнула на Паттерсона. Позирнув. Треба вже входити в роль і не дозволяти собі не тих займенників. Стара подоба залишилась в Америці, а нова має сидіти, як друга шкіра. ― Коли так розказують, одразу хочеться запитати в чому ж підстава.

― Я працював, давно, правда. Втім, ти відчуваєш суть справи, ― Паттерсон важко зітхнув, поправив окуляри з прямокутними лінзами без оправи й зупинився біля чергових дверей. Вони вже були на потрібному поверсі, у крилі, де розміщалась штаб-квартира аврорів. На дверях, біля яких вони зупинилися, була золотиста цифра «6». ― Просто деяким твоїм попередникам було складно з ним спрацюватися, нічого більше. Певен, що ти зрозумієш його навіть швидше за інших.

― І скільки ж людей відмовилося з ним працювати? ― з підозрою запитав Бонд. Паттерсон на цьому питанні чомусь дуже зацікавився тим, як на ньому сидить піджак та чи не вибилось волосся з охайно вкладеної зачіски. Надмірна нервовість, як на керівника відділу дотримання магічних законів.

― Це не важливо. Менше десятка, тож тобі нема про що перейматися.

― Ви вже вдруге про це кажете, оце змушує мене перейматися.

― Послухай, ― Паттерсон розгорнувся на підборах і поглянув Бонду прямо в очі. ― Я нервую, тому що він мій старий і добрий друг. Краще мене його знає хіба що Вілл, тобто професор О’Коннор. І я знаю, що він буває складною людиною, особливо при першому знайомстві, але, повір мені, ти захочеш з ним працювати після того, як познайомишся з ним краще. Він просто неймовірна людина і мені б хотілося, щоб ти встиг це зрозуміти, перш ніж він зведе тебе з глузду.

― Звучить просто неймовірно, ― скептично буркнув Бонд, даруючи своєму новому шефу багатозначний погляд.

― Ви знайдете спільну мову. Я вірю в це. Прошу повірити й тебе, Елізабет, ― Паттерсон йому підбадьорливо всміхнувся.

― Мене звуть Леслі Бонд, сер, ― пробурмотів він у відповідь. ― Гаразд, нумо знайомитись з вашою неймовірною людиною.

― Звісно, як скажеш.

Паттерсон всміхнуся, повернувся до дверей із цифрою шість і штовхнув їх не стукаючи.

Після трьох років роботи в американському штаті аврорів, Бонду було незвично заходити в кабінет до керівництва отак вільно. Понад те, він досі не міг повірити, що сам буде працювати в кабінеті цього керівництва. Паттерсон пообіцяв йому за успішно проведену операцію місце в своєму штабі, але Бонд і подумати не міг, що це буде місце помічника, а в майбутньому, можливо, і напарника самого голови штабу. Це звучало б просто фантастично, якби досвід спілкування Бонд з головою американського штабу не був таким різко негативним. З іншого боку, досвід спілкування з самим Паттерсоном був навпаки більш ніж позитивний, а до того, як Бонд поїхав в Америку, штаб очолював саме Паттерсон. І якщо він вже говорить про свого наступника з таким захопленням, певно Бонду варто прислухатися. Принаймні спробувати.

― Я бачу вам весело, ― пробурмотів Паттерсон, переступаючи поріг. Через його високе плече Бонд не бачив що саме викликало таку його реакцію, але вже було цікавою. ― Однак я радий, що ви не нудьгуєте, особливо ти, Моране. Я привів тобі помічника.

Паттерсон ступив крок у сторону, тож Бонд нарешті побачив кабінет і його мешканців.

― І тобі доброго ранку, Заку. Тобі та твоїм, безперечно, гарним новинам.

То ось він який, Моран. Похмурий, темноволосий, розтріпаний, наче розчесатись забув і просто височенний. Його ноги в високих чоботях на шнурівці стирчали з-під столу, очевидно там не вміщаючись. Хоча, аврор за сусіднім столом, уже сивий і з козлиною борідкою, схоже, зростом не поступався. Їх тут спеціально так підбирали?

Взагалі кабінет трохи дивував. В Америці в Бонда був не кабінет навіть, маленький стіл, вічно завалений звітами, газетами та таким іншим. Він міг не розгрібатися тижнями, через потік роботи. Власне, тут столи були захаращені так само, з єдиною різницею: вони були більші, значно більші, простору між ними також було більше, та й коло кожного розташовувалися шафи під робочі матеріали. Цікавих речей на столах і тих поличках було чимало. Зокрема в Морана окрім традиційних папірців і газет на столі стояв горщик із квіткою, яка підозріло нагадувала мандрагору в гіршому своєму вигляді, імпровізована плитка з казанком на ній, абсолютно звичайна, маґлівська підставка для ручок та олівців і стосом валялися порожні теки разом із ножами та виделками, на перший погляд, срібними. Над столом при цьому літав із десяток літачків зі службових паперів, між яких саме загасали спалахи ще якогось заклинання, імовірно воно і викликало зауваження Паттерсона. У другого, сивого аврора стіл був похований під перами й папірцями, а на всьому цьому майже естетично лежав довгий ремінь із купою дрібних ножів на ньому. Після слів Морана про «безперечно, гарні новини» власник цього гармидеру якось підозріло фиркнув, тож кілька пір’їн злетіли на підлогу.

― Дозвольте представити вам пана Леслі Бонда, нового аврора у ваших рядах, ― продовжував тим часом Паттерсон. Бонд одразу ж зловив на собі погляд Морана. Той був наче здивований… До речі, його риси обличчя здавалися віддалено знайомими. Невже вони зустрічалися раніше? І Моран її впізнав? Та ні, виключено! По-перше, Бонд зараз він. По-друге, якби вони були настільки близькі, то і він би Морана впізнав, чи не так? ― Сподіваюсь, пан Бонд швидко стане твоїм напарником, Моране. Не ображай його.

Бонду захотілося копнути Паттерсона за останні слова. Він сам кого хочеш образить! Що за прохання такі?

― Ти так кажеш, наче я спеціально знущаюсь із новеньких, ― пробурмотів Моран очевидно теж невдоволений зауваженням Паттерсона. ― Вони самі тікають, не винувать мене в цьому.

― Повірте, пане Моран, я не збираюся тікати, ― Бонд подумав, що саме час подати голос, аби його не почали вважати тихим хорошим хлопчиком. Подати голос і дружньо всміхнутися. ― Сподіваюся, що ми з вами спрацюємося.

Моран знову поглянув на нього. Такий уважний, чіпкий погляд глибоко посаджених очей. Бонду ставало незручно під ним.

― Я не пам’ятаю тебе на іспиті цього року. І на минулих теж. Хто допустив тебе працювати з нами?

― Моране, ― обурено, з натиском мовив Паттерсон, однак Бонд не збирався бути тим, кого захищають.

― Вас не було на моєму іспиті, який проходив чотири роки тому. Повірте, відтоді мої навички стали лише кращими і якщо бажаєте, можете перевірити їх прямо зараз.

Моран зиркнув на Паттерсона. Той нічого не сказав і навіть вираз обличчя не змінив, але, схоже, Моран отримав свою відповідь, попри зовнішню непроникність керівника. До їх доброї дружби додавалась здатність обмінюватись думками, чи як?

― Поки не треба, ― пробурмотів Моран тихо і знову поглянув на Бонда. ― Я не сумніваюсь у навичках підбору персоналу Зака.

― От і добре, ― Паттерсон поправив окуляри на носі. ― Пан Бонд починає виконання своїх обов’язків від сьогодні, ви будете в парі, тож на найближчі кілька днів розподіліть виклики так, аби ви двоє були вільні та займались передачею справ, а не гасанням по місту за дрібнотою. У кінці місяця я б хотів поговорити з вами обома й дізнатися як проходить адаптація. А тепер на все добре. Певен далі ви розберетеся без мене.

Він полишив кабінет, закривши за собою двері, а Бонд залишився стояти. На секунду запала незручна тиша. А тоді Моран тяжко зітхнув, піднявся із-за стола, зробив два кроки та зупинився перед Бондом, простягаючи праву долоню для рукостискання. Бонд ковтнув слину. Зростом він був Морану лише трохи вище плеча й це відчувалося гнітюче, з урахуванням того, що дрібним себе Бонд ніколи не вважав. Однак долоню він усе ж потис. Долоню в чорній, шкіряний рукавичці, під якою відчувалось щось значно жорсткіше, аніж людська плоть.

― Вітаю в штабі аврорів, Бонде, ― мовив Моран, міцно стискаючи його руку, немов залізними лещатами. ― У нас легко не буде.

― Не сумніваюся, ― Бонд видав одну з найбільш вбивчих своїх посмішок: впевнених і холодних. Якщо цей здоровань намагається його залякати, то не на того напав.

― Отам твій стіл, ― Моран кивнув на місце коло себе. Якщо придивитися, то за завалами можна було дійсно побачити іще одне робоче місце, на диво чисте. ― Одяг ми залишаємо на вішаку біля входу, ― кивок на двері, де дійсно висять два пальта та чиясь сіра куртка, ― докази, зберігаємо в темних шафах, документацію ― на поличках. Полички для кожного за його спиною. Як тільки поличка заповнюється розкритими справами, за традицією аврор бере відпустку. Раз на рік по теки приїжджає працівник архіву. Якщо не встигаєш заповнити поличку до його приїзду ― сидиш без відпустки.

― Доволі сувора традиція, ― відмітив Бонд, оглядаючи кабінет. Тільки зараз він помітив, що в тут взагалі-то є третій хлопець: молодий, блідий, з темним коротким волоссям, що стояло дибки і трошки втомленим виглядом. Його стіл був за дверима і він сам був надто поглинутий роботою, аби підняти голову та навіть голос подати весь цей час. Навколо нього було штук п’ять пергаментів, над якими кружляли самописні пера й лиш один хлопчина заповнював сам. Судячи з того, наскільки менше він височів над столом на відмінну від колег, людей сюди підбирали все ж не за зростом.

Власне, весь кабінет був не те щоб занедбаний, але було очевидно, що його власники не надто переймалися прибиранням. Бонд помітив ще кілька рослин, яким би не завадили вода та сонячне світло.

― Це відділ і кабінет, де не заведено бити байдики, тож так, традиція сувора.

― Якщо не заведено, то може розкажете над чим зараз працюєте? Я тоді швидше увійду в роботу.

― Розкажу, тільки…

У цей момент плитка на столі Морана зашипіла, видаючи характерний гіркуватий горіховий запах. Бонд здивовано кліпнув, дивлячись як із казаночка тікає кава. Моран, перервавши речення на середині, вилаявся, вихопив із задньої кишені джинсів паличку й заходився прибирати напій, що вже збирався повзти у вогонь. Але варто йому було зробити крок до столу, як крізь маленьке віконечко під стелею в кабінет як блискавка влетів паперовий літачок і закінчив свою швидку подорож врізавшись точнісінько в скроню Морану й застрягаючи в його темному, розтріпаному волоссі.

Бонд не втримав смішок. Вся та гнітючість, яку досі утворював Моран, розвіялась за одну мить і замість похмурого суворого аврора, Бонд тепер чітко бачив лише трохи незграбного здорованя, який намагається виглядати крутим. Ну що ж, хай старається.

― Сподіваюся ти приніс із собою чашку, бо гостьових у нас немає, ― пробурмотів Моран невдоволено, знімаючи каву з металевої решітки імпровізованої плитки однією рукою і дістаючи літачок із волосся іншою.

― Звісно, ― Бонд усміхнувся і поліз у кишеню свого піджака, на яку заздалегідь наклав заклинання розширення. Гарний фокус, що дозволяв притягти із собою на роботу в кишенях майже весь улюблений арсенал і при цьому вразити нових колег рідкісними чарами! Однак Моран так і не обернувся, щоби подивитися звідки Бонд дістає чашку, тож вистава з тріском провалилася.

Після того, як Моран розлив каву по чашках, не питаючи уподобань Бонда і не пропонуючи цукор, він перейшов до вступної лекції. Він коротко і в загальних рисах описував порядок за яким до них заходять справи на прикладі того, чим він сам наразі займався. Слухаючи його й потягуючи гарячу несолодку каву, Бонд задумливо розглядав нового напарника. Окрім того, що він був високий, він ще був і просто здоровий. Майже вдвічі ширший від Бонда в плечах, з долонями, у яких могла б поміститися новонароджена дитина і помітно сильними руками, які частково було видно під засуканими рукавами темно-сірої сорочки. Він спокійно й коротко говорив про справу, яку штаб зараз вів разом із відділом нагляду та контролю за магічними істотами, і при цьому жестикулював лівою рукою. Не надто активно, але все ж. Його брови наче прилипли до перенісся, надаючи обличчю похмурий, незадоволений вираз. Поки Моран розповідав про другу справу, про прокляте сімейне срібло, що любило поласувати кров’ю поточного власника, Бонд відмітив, що цей хлопець є рідкісним власником абсолютно чорного волосся. Не темного, а саме чорного, як вороняче крило, і воно до того ж буквально стирчало навсібіч. На ньому, мабуть, буде гарно видно сивину, коли він стане старшим…

― Тут краще починай записувати, бо розкриття справи й арешт підозрюваного: це лише пів роботи, ― зітхнув Моран, ловлячи погляд Бонда, який аж надто довго дивився не туди. ― Далі треба написати звіт про умови арешту, звіт про всі докази та обставини за яких вони були знайдені, за наявності зізнань, занотувати зізнання та отримати підпис підозрюваного під ними спеціальними чорнилами, а якщо зізнань немає, докладно описати зв’язок між доказами та справою окремим документом. Усе це треба підшити й подати Паттерсону на стіл, бажано в той же день, що відбувся арешт. Потім готуєш текст виступу для журналістів, його теж затверджує Зак. Говорити журналістам щось окрім «ми займаємося цим» до офіційного розкриття справи, суворо заборонено, ― Моран серйозно поглянув на Бонда. ― Ніяких таємних інтерв’ю, «розказати другу за кухлем пива» й таке інше. Хоч на лобі собі запиши, це залізне правило, за недотримання якого можна вилетіти не тільки зі штабу, але і з міністерства.

― Я все це й без записів чудово запам’ятаю, ― відмахнувся Бонд роздратовано. Тон яким із ним говорив Моран, особливо оці зауваження, був йому не до вподоби, складалося враження, що він чи то вважає Бонда за сопливого новачка в справі, чи просто не полюбив його з першого погляду. Хотілося вірити, що це надто поспішний висновок і далі Бонд зрозуміє стиль спілкування цього хлопця, як і обіцяв Паттерсон. ― Хоча система бюрократії звісно вражає. Ви самостійно ведете облік кожному доказу і свідченню в процесі розслідування?

― Звісно, ― Моран звів плечима. ― Це економить час під кінець. Самописні пера в такому випадку дуже допомагають, тож знайди собі парочку, у столі мали залишитися, там же має бути чистий блокнот, я клав минулого тижня, сподіваюсь ще ніхто не встиг його вперти.

Бонд одразу ж перевірив стіл. Блокнот був на місці, та й кілька пер та звичайних ручок очікували його в тому ж ящику.

― Попри весь ваш незадоволений вигляд, ви готувалися до приходу нового напарника, ― відмітив Бонд з усмішкою. У Морана смикнулась брова. Схоже, це було зайве зауваження.

― Готувався, тож перший тиждень займатимешся папірцями, ― похмуро буркнув Моран, ― і якщо за той час не з’їдеш із глузду, візьму тебе на опитування свідків у будинок для старих.

― А це не занадто? Знаєте, я не щойно зі школи, маю певний досвід, всього з нуля мене вчити не треба.

― Якщо дійсно не треба і ти впораєшся швидше, додам тебе в список чергувань, ― спокійно парував Моран. ― А поки ми закінчили зі вступним словом, зроби ласку, віднеси теки, що на твоїй полиці в архів. Це закриті справи твого попередника, тобі доведеться заповнювати полицю по новій. Фред тобі допоможе і проведе, зробиш ласку, Фреде?

Хлопець, що сидів за дверима і весь цей час не припиняв щось строчити на своїх папірцях, підняв на Морана втомлений погляд. Здається іти він нікуди не хотів.

― Не треба допомоги, не думаєте ж ви, що я від цього зламаюся? ― Бонд насмішкувато кинув погляд на поличку. На ній стояло лише чотири теки. Дві з них були зовсім тоненькі, але дві інші були щільно набиті папірцями, тож мали важити кілограми по два-три кожна. Близько семи кілограмів разом буде. Не проблема навіть якщо тягнути їх у руках, а не магією. Чого це Моран вирішив, що йому потрібна допомога? ― Впораюся самостійно.

Моран зітхнув. А потім знову поглянув на Бонда. У район грудей.

― Як скажеш. Коли повернешся, влаштуємо маленьку тренувальну дуель, подивлюсь на що ти здатен. Я довіряю Заку, але мені треба оцінити «певний досвід».

― Та не питання!

Бонд дістав паличку. Один помах і теки злетіли з полиці, слухняно склалися в стосик і посунули слідом за Бондом у коридор. Двері за ними, стосиком і Бондом, закрилися самі собою, але трошки гучніше, аніж мали б. Бонд був злий. Не може, не може такого бути, що цей зазнайкуватий аврор відчув у ньому стать. Бонд був певний, що добре постарався з маскуванням сьогодні зранку: вкоротив світле волосся, трошки підправив риси обличчя, так щоб не сильно від своїх відрізнятися і легше було підтримувати, але все ж виглядати мужніше; старанно заховав обриси талії та грудей, додав трохи в плечах. І все ж зараз, він абсолютно точно був впевнений, що Моран запідозрив у ньому жінку. Запідозрив і саме тому дивився на груди. Засранець. Бонд йому ще покаже. Моран сам буде плакати як дівчисько на їх тренуванні.

Минаючи дзеркальну панель на стіні, Бонд краєм ока помітив, що від люті біляве волосся стало відливати рудим, а очі буквально потемнішали до насичено синього кольору. Він кліпнув, видихнув, поправив сірий костюм. Усе повернулося в норму. Такі трансформації зараз були б недоречні і навряд би зіграли йому на руку в очах голови штабу.

Однак того дня Бонду довелося гарно постаратися, аби не втратити контроль над змінами у своїй зовнішності на емоціях. Особливо ― під час імпровізованої дуелі з Мораном, яку вони проводили в шафі, розширеній всередині до розмірів повноцінної тренувальної зали. Хай там яким був неприємним Моран у розмові, у бою дійсно хотілося бути на його боці, як і казав Паттерсон. Не лише тому, що він створював заклинання так швидко, що лише встигай відбиватися, і являвся за спиною, варто було на мить втратити пильність, але й тому, що він, щоб його дракони згризли, не цурався користуватися перевагою у фізичній силі. Магічні сутички на те й магічні, що відбуваються не на кулаках!

«Маленька дуель» затягнулась майже на чверть години й жодну секунду із цього часу Бонд не почувався у виграшні позиції проти Морана. Може було кілька разів, коли він майже повірив, що проб’є його захист і зможе затримати Морана достатньо, аби мати змогу втекти, однак надії на перемогу не було взагалі. Під кінець добре було хоча б те, що сам Бонд так і не пропустив жодного серйозного заклинання у своїй обороні.

― Монстр, ― пробурмотів він невдоволено, коли Моран заявив про перерву, і важко видихнув, опускаючи паличку. Нарешті можна трошки розслабитися і проаналізувати бій. Моран використовував виключно паралітичні заклинання та більш-менш звичайні щитові чари. Кілька разів намагався зв’язати Бонда, один раз мало не спіймав його в силовий захват і Бонду тоді справді пощастило встигнути роз’явитися. Отже, у бійці він бере швидкістю та простотою заклинань: ті що вивчені та відточені практикою не потребують багато часу на формування. Бонд думав, що створює свої заклинання достатньо швидко, не просто краще за пересічного мага, але й на високому рівні, як для аврора. Та Моран був швидшим, та ще й не стояв на місці. Мабуть, наступного разу його для початку треба загальмувати, змусити потрапити в пастку, а вже потім розбиратися, адже складно попасти по магу, що скаче по всьому залу, та ще й норовить тобі руку зламати звичайною грубою силою.

― Ти непогано тримався, ― зауважив Моран. Звідкись із темного кута він приманив чарами дві пляшки води, спіймав їх однією рукою і простягнув Бонду. ― Значно краще, ніж я очікував.

― В мене складається враження, що ви думаєте наче вам підкинули студента-новачка, а не повноцінного співробітника, ― відказав Бонд сердито. Пляшка з водою була дуже доречна, дуель дійсно була гаряча. ― Нехай мій вік, чи статура не вводить вас в оману. Я ― досвідчений аврор.

― Справа не у віці та не в статурі. Я взагалі не знаю скільки тобі років, Зак вирішив не давати мені твоєї особової справи, ― Моран відкрив свою пляшку і зробив кілька ковтків. Бонд із якимось вдоволенням подумав, що хай там як, а цього самовпевненого хлопця він теж поганяв добряче. ― Я просто не готовий довірити спину першому ліпшому незнайомцю, от і хочу дізнатися з чого ти зроблений та на що здатен. Нічого більше. Щоб ти там собі не надумав, я не маю упереджень стосовно новеньких і того, як вас набирає Зак.

― А поводитесь так, наче маєте, ― насуплено відказав Бонд, закриваючи свою пляшку. ― Хоча стосовно довіри, я можу зрозуміти, нам обом потрібен час, аби звикнути одне до одного, чи не так?

Моран поглянув на нього. Знову. Знову цей чіпкий, уважний погляд. Бонд зловив його, зазирнув в очі Морану і з подивом відмітив незвичний колір: карі навколо зіниці й зелені по краю райдужки. Темно-зелені, як сосновий ліс.

― Говориш на диво розумні речі.

― Я що, виглядаю тупим?

― Ні.

― Тоді до чого це зауваження «на диво»? ― Бонд випростався і схрестив руки на грудях. ― Пане Моране, я ваш майбутній напарник. Годі вашої поблажливості. Мені не до вподоби таке ставлення і я певно на нього ще не заслужив.

Моран закотив очі та тихо цикнув.

― Добре. Вибач.

«Ого, він що, дійсно перепросив?» ― Бонд точно не очікував такої реакції, однак треба визнати, вона була нормальною. Була б навіть дорослою, якби не оце закочування очей і цикання.

― Нам дійсно ще потрібен час, аби знайти спільну мову.

― Можемо почати просто зараз. У вас же є справи в роботі? Я певний, що разом ми розберемося швидше, ― Бонд всміхнувся і схилив голову набік. Якщо вже Моран готовий трошки поступитися своєю пихатістю, то може і від папірців вдасться втекти. ― Навряд паперова робота допоможе нам спільну мову, тож логічно почати хоча б з опиту свідків, підозрюваних або пошуку вашого проклятого столового срібла.

― Ні, ― спокійно мовив Моран. ― Спочатку вчишся заповнювати документи зі старим, Джеком. З тебе не буде ніякої користі, якщо ти розкриєш справу, але не підготуєш документацію. Тож сьогодні робиш опис того срібла, що вже лежить у мене на столі, Джек перевірить і я потім гляну як повернусь. Як закінчиш, можеш бути вільний на сьогодні.

― Та ви знущаєтесь! ― вигукнув Бонд, відчуваючи, як все його терпіння котиться до біса.

― Скиглиш, як студент-новачок, ― Моран прибрав паличку в задню кишеню джинсів і окинув Бонда поглядом. ― Ти ж наче хотів аби я ставився до тебе серйозно. То тримайся серйозно. Як тільки вивчиш правильне заповнення всіх необхідних документів, візьму тебе в справу. Не раніше. В твоїх інтересах розібратися швидко.

Із цими словами він рушив на вихід із зали-шафи.

― Засранець… ― прошипів Бонд і коротко змахнув паличкою. Дрібне, пакосне заклинання мало зробити у вузьких, піжонських, чорних джинсах Морана дірку, прямо на дупі. Однак Моран зник за дверима перш ніж заклинання його наздогнало. ― Останній засранець.

Бонд зітхнув і підняв погляд до стелі, дерев’яної, як і мало б бути в шафі. Вдих-видих, треба заспокоїтися. Як би йому не хотілося цього визнавати, але попри всі грубість, впертість та жахливу прямолінійність, Моран мав рацію стосовно документації. Якщо тут її заповнювали особисто аврори, то треба просто навчитися з нею працювати. Це не може бути складно, вірно?

Та все ж це було трохи складніше, аніж Бонд собі уявляв. В Америці папірцями займався окремий відділ і їх розпитування, по правді кажучи, тоді дратували Бонда, але тепер він знав, що всі ці дрібні деталі дійсно необхідні для документації. Йому знадобилось дві години, аби розібратися з основним принципом, а отримавши кілька зауважень від старого з козлиною борідкою по першим описам і виправивши їх, Бонд остаточно розібрався і далі справа пішла легше.

Офіційно його робочий день починався о восьмій і закінчувався о п’ятій, але Бонд закінчив з усім, що залишив йому Моран ще до четвертої. Хоч новий керівник і дозволив йому піти після цього, Бонд дозволом не скористався, а натомість зайнявся налагоджувань стосунків з новими колегами.

Старого, якого Моран кликав Джеком, звали Джеком Ренфілдом, і він був значно балакучіший та приємніший за Морана. Бонд не ризикнув би припустити скільки йому років, могло бути і всі сто, однак поводився він як гіперактивна десятирічна дитина: як тільки зрозумів, що Бонд не проти побалакати, пристав до нього з питаннями про минуле місце роботи, досвід та знайомство з Паттерсоном. Бонду довелося швиденько міняти тему та обговорювати Морана, аби не залізти в засекречені дані. Втім, вже після перших питань, Джек видав йому стосик примірників Щоденного віщуна.

― Хочеш дізнатися більше про Морана? Почитай газети, ― сказав старий, підозріло весело всміхаючись. ― Це найкращі статті про нього за останні півроку, я їх колекціоную. Є і старші, але тобі то поки не треба, Моран і сам розкаже, коли захоче. То в нього сьогодні просто справ багато, от він і дратується, що Зак без попередження йому новенького підкинув. Він не на тебе особисто.

― Хочеться вірити, ― пробурмотів Бонд, відкриваючи першу газету.

Взагалі, на його думку, у старого було доволі дивне хобі, але більш ніж корисне. Журналісти, здається, Морана любили. Майже на кожній шпальті з вибірки Джека, фото з ним було на першій сторінці: як він виступає на пресконференції штабу, як пробирається крізь натовп в атріумі, як конвоює затриманого в суді. На всіх фото він був похмурий, як і в житті, може навіть більше, але щоразу камера ловила його достатньо вдало, аби підкреслити і ще доволі молодий вік, і цілком симпатичне обличчя. Якби не супився, точно б був красунчиком.

Зі статей Бонд з’ясував, що в листопаді минулого року, Моран перервав доволі великий канал контрабанди проклятих речей, які наче епідемія поширювались Британією та навіть вбивали людей. До цього він також засвітився, як людина, що спіймала серійного мага-вбивцю, і детектив, що розкрив справу зі зникнення особистих коштовностей дружини колишнього міністра магії. Журналісти наперебій називали Морана героєм, генієм і навіть зіркою нового штабу аврорів. Втім, у жодному з десятка примірників, які Бонду дав Джек, Моран не давав особистих коментарів щодо своїх справ, лише говорив, як представник штабу і доволі сухо. Бонду було легко уявити, як при цьому похмуро він дивився на репортерів.

Досидівши до о пів на сьомої і зрозумівши, що Морана знову він тут не побачить, Бонд махнув на все рукою і почав збиратися додому. Поки він наводив лад на столі, одна з ручок зіслизнула і закотилась під стіл. Тихо вилаявшись, Бонд поліз її діставати, та як тільки він опинився під столом, в кабінеті почувся звук явлення.

― Я думав, що ти сьогодні одразу додому підеш, ― мовив Джек до новоприбулого. ― Невже щось сталось із твоїм неоціненним сріблом? Чи новеньке щось приніс?

― Ні, хотів на роботу цього поглянути, ― відказав йому Моран, судячи з голосу. ― Де він, до речі? Закінчив із папірцями і втік?

Бонд вже збирався вилізти з-під стола і сказати Морану все що він думає про звернення «цього», але не встиг, бо Морану відповів Джек.

― Якщо ти маєш на увазі Леслі Бонда, то ти йому дозволив піти, як тільки він закінчить. І він закінчив ще кілька годин тому, при чому на мій смак, він чудово впорався з роботою, тож припиняй бурчати.

Бонд завмер. Оце вже було цікаво: Джек не сказав Морану, що він досі тут. Зважаючи на вдачу старого, було б не дивно, якби він вирішив розіграти свого похмурого начальника.

― Так, я про Бонда, ― буркнув Моран у відповідь, а за мить Бонд почув його кроки зовсім близько. Моран зупинився біля його стола і, можливо, саме зараз розглядав ті документи, що він заповнив сьогодні. ― І я маю повне право бурчати на самовпевненого новачка, який думає, що краще за мене знає, як бути аврором. До того ж якого прилаштували сюди по знайомству. З усією повагою до Зака, я не нянька для дітей його друзів.

― Він не з дітей друзів Зака, ― відказав Джек швидше, аніж Бонд встиг набрати в легені повітря та сказати Морану, що він думає про таку характеристику та про нього самого. Дитина друзів? Серйозно?! Це тільки тому, що його особисто Паттерсон привів? ― Я б знав, якби було так. А ти упереджений. Без причини.

― У мене є причини, ― відказав Моран, а тоді почулося шарудіння паперу.

― Тоді я хотів би їх почути, ― мовив Бонд голосно і нарешті виліз з-під стола, з бісовою кульковою ручкою яка його тоді загнала. Погляд Морана в цей момент варто було б сфотографувати, але камери під рукою не було. На Бонда, що випростався поряд з ним він дивився, як на жирафа: з повним нерозумінням, що той тут робить. Тоді він різко обернувся до Джека, який всміхався на всі тридцять два і схоже був цілком задоволений. ― Пане Морана, я гарно впорався з паперовою роботою і цілком пристойно показав себе на дуелі. Навряд кожен новачок у штабі показує такі результати.

Варто віддати належне Морану, він опанував себе швидко. Його погляд знову став суворим, а пачка цигарок, яку він дістав з кишені, повернулась в неї. Зітхнувши Моран взяв зі стола пачку описів, які робив Бонд, проглянув кілька перших, а тоді дістав з них вибірково, як здалося Бонду, чотири аркуші.

― Ти сьогодні вивчив заповнення одного типу документів. Найпоширенішого, але лише одного. До того ж в цьому ти не проставив дату заповнення, ― він показав перший аркуш, на якому дійсно не було дати, ― в цих двох змазалось чорнило на підписі, їх так в архів не приймуть, а тут ти пропустив кому.

Говорячи це він показував кожен з аркушів Бонду і хоч як тому хотілося заперечити, але перелічені недоліки на них дійсно були присутні. Навіть клята кома! Коли Моран встиг її помітити, він же мав лише побіжно переглянути папери, коли зайшов?

― Ти добре впорався, як на перший раз, але в цьому штабі документація має бути ідеальною. Поки це не так ― ти тут новачок, який вчиться і не ходить на справи. Це загальний порядок адаптації, тож не думай, що я не полюбив тебе особисто. Не віриш ― можеш попитати у колег завтра зранку.

З цими словами Моран поклав документи назад на стіл, а з кишені дістав пачку цигарок.

― Моране, курити в цьому кабінеті при мені, заборонено, якщо ти забув! ― гукнув до нього Джек, поки Бонд намагався опанувати себе і сказати щось у відповідь. ― Вали на вулицю, або додому, твоя зміна давно скінчилась.

― Ну так, зміна. До завтра, Бонде, Джеку, ― Моран дістав з пачки цигарку та затис її в кутику рота. ― Передавай привіт і догану за запізнення Вуншу, він вже мав бути тут.

― Він на… ― почав було Джек, але Моран не став його дослуховувати і роз’явився з кабіну так само як і явився. Мить і його вже немає. Джек тихо застогнав і сховав обличчя в долонях. ― На виклику вже Вунш, не запізнюється. Та що з ним таке? Другий день після наради з Дабліном ходить і бухтить оце всім.

― Тобто зазвичай він не такий? ― Бонд скинув брову і покосився на Джека. Йому теж було б варто іти, але Моран добре підпсував йому настрій, повертатись в такому стані додому не хотілося.

― Ну… ― Джек задумався, а тоді почухав шию під бородою. ― Прямолінійний він завжди, але так, щоб це очевидно було перегином ― рідко. Тобі просто не пощастило.

― Чудово, ― буркнув Бонд і насупившись взяв до рук виокремлені Мораном папери з помилками. Якщо через трохи змазаний підпис треба перероблювати весь опис, то він звільниться прямо сьогодні. Це ж скільки писанини тут буде?...

― Не засмучуйся, його скоро попустить. Він мав важку справу напередодні, був тяжко поранений, а тепер на нього скинули обов’язки голови штабу і ще одну важку справу. Зак не попередив про тебе, тож Моран дратується, бо йому часу не вистачає. Він розгребеться за пару тижнів і стане приємнішим, ― Джек махнув рукою, а тоді поманив Бонда до себе. ― Покажи що там в тебе в паперах він показував? Дату і кому точно можна прямо зараз проставити, а з чорнилом, якщо не сильно змазане, то можу показати корекційні чари, тобі знадобиться.

― Корекційні чари? ― Бонд одразу пожвавішав і одразу ж пішов до стола Джека з забракованими паперами. ― Навіть якщо сильно змазане, покажи, будь ласка, бо я з глузду з’їду все переписувати. І це виходить, що Моран не так давно на посаді голови штабу? А поводиться, наче років десять вже!

― Має повне право, ― хихотнув Джек, беручи документи з його рук. ― О, та в тебе тут взагалі дурниці, зараз все поправимо. Повір мені, тиждень-два і матимеш перший робочий вихід, а тоді може і першу справу. Потрохи, потрохи ввійдеш в наш темп роботи і все буде добре. Працювати з Мораном в задоволення, повір мені.

― Ти вже другий, хто так каже, але віриться поки слабко.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Декаслі
25.02.2023 18:16
До частини "Перше знайомство"
Спойлер!
Ой знали б вони, завидки Бонд виліз, то не говорили так про нього! Цей жінкочоловік всім сраки надере своїми ніжними руцями! Можна я під кожним розділом буду писати, що ти вбила Морана, поки не переконаюсь в тому, що ти його таки не вбила? 👀
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • YayaTyts
    28.01.2023 00:19
    До частини "Перше знайомство"
    Спойлер!
    Ну як же так? 25 грудня мене просто розтоптало, але краще вже відразу, доки я не так прикипіла до героїв. Бо звикання буде однозначно! Бонд з "його" маскуванням; набором всякої всячини у диво-кишені для показухи, яку Моран обламав); думки про сивину на чорному волоссі; міцні словечка — щоб його дракони згризли; спроба проробити дірку в джинсах на дупі — просто шик! Ну як тут не полюбити такого персонажа? А Моран? Це ж милий мужлан Моран! P.S.: прокляті китайські ляльки?🤝 І головна фраза цього розділу для мене — "...не спрацюються і в цей же день наступного року буде наш Моран знову одинаком".  Бо одиноким може бути Бонд😭 (о, я оптиміст і до останнього віритиму у воскресіння) спойлери то я уникала)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    28.01.2023 11:37
    До частини "Перше знайомство"
    Спойлер!
    Дуже наївно з вашого боку думати, що "краще відразу", кхм Ця сюжетна лінія розбиватме вам серце ще довго. А Бонд з Мораном - це любов з перших рядочків. Хоча може і не з перших, але все одно любов)) Насолоджуйтеся!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше