15. Буде весело

Джон Ватсон мав заступити на чергування в штабі аврорів о десятій ранку першого січня. Він може і хотів би в той штаб ніколи не повертатися, та Зак Паттерсон вмів вмовляти, до того ж він виглядав таким втомленим і виснаженим, що Джон не витримав і погодився вийти на заміну. Він мав достатню компетенцію та знання для звичайного чергування, навіть якщо щось станеться, повноцінно з цим розбиратиметься вже не він, тож найнеприємніше в цьому робочому дні ― це необхідність першого числа прийти на роботу, а не ніжитись у ліжечку. Джону довелося встати о восьмій, привести себе до ладу, вбратися в костюм, поснідати і вибратися на роботу в той час, коли його сусід по квартирі лише другий сон дивився.

Проходячи порожнім Атріумом, Джон за звичкою купив газету в ельфа-домовика, що сонно позіхав, сидячи під фонтаном. Навіть він не був у захопленні від необхідності вибиратися на роботу сьогодні.

Опустившись на другий рівень, Джон пройшов до шостого кабінету, привітався з Лестрейдом, що сонно здригнувся, коли відчинились двері, перекинувся з ним парою слів. Перш ніж Лестрейд роз'явився з кабінету, він щось пробуркотів про те, що Джек Ренфілд, який мав бути з ним в парі, пішов на виклик ще о шостій ранку і вже, мабуть, не повернеться.

― Чи варто мені хвилюватися, через це? ― спитав Ватсон.

― Ні, я думаю він просто розібрався зі справою і пішов додому, його зміна саме закінчувалась, ― пробурмотів Лестрейд. ― Фред теж скоро має підтягнутися, не нудьгуй.

― Спробую.

Як тільки Джон залишився в кабінеті один, він кинув швидкий погляд на стіл, що виглядав на диво чистим в порівнянні з усіма іншими. Там зазвичай сидів Моран, який з невідомої причини так і не переїхав в окремий кабінет, що надавався разом з посадою голови штабу аврорів. Сидів тут, з усіма, в оточенні паперів, або ж зі своєю кавою. Повірити в те, що Моран там вже ніколи більше не сидітиме, виявилося значно складніше, аніж навіть прийти на його похорон. Звісно, колишній напарник Ватсона був тим ще придурком, та на смерть точно не заслуговував. Без його високої постаті шостий кабінет відчувався надто порожнім.

О дев'ятій п'ятдесят сім Джон знайшов в кабінеті чисту чашку і залив в ній чай водою. О дев'ятій п'ятдесят вісім, вода в чашці запарувала під дією зігріваючого заклинання. О дев'ятій п'ятдесят дев'ять, Джон з чашкою гарячого чаю опустився в крісло чергового і нарешті розгорнув газету, яку приніс із собою. На першій шпальті був якийсь не надто цікавий заголовок про плановані ремонтні роботи в Ґрінґотсі, анонси кількох статей на новорічну тематику, оголошення про приїзд якогось американського рок-гурту, розклад матчів з квідичу. Джон саме встиг ознайомитися з цим коротким змістом, коли рівно о десятій перша шпальта, та і всі інші сторінки в газеті почали змінюватися. Заголовок, під здивованим поглядом Джона, розплився, букви початку статті розбіглися, не просто міняючи порядок, а буквально перетікаючи в нові слова та речення, утворюючи нові блоки тексту, а прямо посередині сторінки проявилася велика фотографія.

"Що ховає в підвалі Чарльз Огастес Мілвертон?" ― питала тепер газета в ошелешеного Джона і пропонувала дізнатися про всі деталі вже на другій сторінці. Читаючи її, Джон абсолютно забув про чай, а на п'ятій сторінці захопився так, що необережним помахом руки розбив чашку, тож Фред, який прийшов на чергування з невеличким запізненням, саме зміг стати свідком того, як його тимчасовий напарник розривається між бажанням вилаятися, читати газету далі та рятувати від чаю розкидані по столу теки.

Водночас з цим, Чарльз Мілвертон отримав в постіль свою ранкову каву разом з примірником Щоденного Віщуна, прямо з друкарні. Він знав теми всіх статей, що мали вийти в друк, однак все одно читав кожну, щодня. Відповідність очікувань реальності гарно впливало на його настрій.

Та коли сьогоднішня газета потрапила до рук Мілвертона, його настрій далеко не покращився.

― Раскін! ― гримнув він, як тільки впізнав на фотографії власний підвал. На наступних сторінках було ще чимало фотоматеріалів звідти і абсолютно неймовірні заяви про те, що саме знаходилося в контейнерах та робилося за хімічними столами. Власна газета звинувачувала Мілвертона в організації контрабандного шляху, виробленні наркотиків та поставці нелегальної магічної зброї на захід. При цьому в статтях з'являлося чимало імен пов'язаних з цим людей, які водночас були високопосадовцями з міністерства. Газета з цими провокаційними матеріалами вже точно лежала на столі кожного поважаючого себе мага і була лише початком неймовірно великого скандалу, який мав накрити Чарльза Огастеса Мілвертона ще сьогодні. Він сам розумів це як ніхто інший.

Секретар влетів в спальню господаря вже за мить. На диво, навіть зараз він був ідеально випрасуваний і прилизаний настільки, що від кількості гелю на його голові можна було осліпнути.

― Так пане? ― його голос і тон як завжди були ідеально спокійними, якщо не сказати байдужими.

― Що це в біса таке?!

Газета полетіла в Раскіна і вдарила його по щоці. Той її впіймав, коли вона вже падала, розгорнув. Його очі розширилися від здивування, а потім і страху.

― Організуй мені супровід до США. Зараз же! ― наказав Мілвертон, як тільки перша хвиля гніву відступила і поступилася місцем здоровому ґлузду. Хай би хто це підлаштував, він знав що робить, тож Мілвертону краще негайно залишити Британію і посидіти якийсь час за кордоном, в Америці, наприклад. Вже звідти, в спокійніших умовах, він дізнається хто відповідальний за цей випуск, хто пустив макет в друк і знищить цих людей.

Та поки варто відставити каву і поквапитися. Мілвертон відкинув ковдру, встав з ліжка і впевнено покроковув до шафи. Треба змінити нічну сорочку на костюм і вирушати, поснідати вже можна і в Нью Йорку. Хай що сталося в редакції Віщуна, все можна виправити новим випуском. Спростування, вибачення, пояснення. Все буде під контролем.

― Як прудко ви зазбиралися, пане Мілвертоне, ― почувся голос від дверей спальні. За ним послідував спалах заклинання, а в наступну мить Раскін впав на килим без тями. Мілвертон, що саме потягнувся до дверцят шафи, повільно опустив руку і озирнувся.

― Що спричинило такий ранній візит аврорів до мого дому, пане Ренфілде? ― похмуро спитав він, дивлячись на три чарівні палички, що були наведені на нього, а потім ― на брудні чоботи аврорів, що без запрошення ввалилися до його спальні й тепер топтали килим. Найближче стояв худорлявий старий з козлячою борідкою і сивим волоссям, зібраним у хвіст. ― Сподіваюся у вас є всі необхідні папери, аби так нахабно вламуватися в мій будинок та нападати на мого секретаря? Якщо так, я хочу їх побачити. Зараз.

― Ваш секретар всього лише паралізований, ― хмикнув Джек Ренфілд з кривою усмішкою. ― Мої хлопці трошки нервують, коли підозрювані так швидко вихоплюють палички при арешті. І звісно ж в мене є папери, ― він всміхнувся ще ширше, а потім дістав з кишені та простягнув Мілвертону складений в кілька разів пергамент. ― Ордер на арешт і обшук всього вашого маєтку, підписаний керівником відділу дотримання магічних законів, а також головою штабу аврорів.

― Головою штабу? ― Мілвертон скептично вигнув брову, беручи аркуші та розгортаючи їх. ― Наскільки мені відомо, нового голову штабу після раптової і трагічної смерті пана Морана, так і не обрали. Здається, у вас виникла проблема з кадрами.

З цими словами Мілвертон опустив погляд на документ, пробігся очима по тексту і насупився побачивши підписи. Один був Патерсона, його він добре знав. Другий він теж знав, і теж надто добре. Короткий, розмашистий, неохайний. Себастьян Моран.

― А ви не в курсі, Мілвертоне? ― Ренфілд коротко розсміявся. ― Нам не потрібен новий голова штабу. Ваша газета облажалась поховавши Морана завчасно. Боюся, що цю помилку суспільство вам так просто вже не пробачить. Шкода, але схоже для Щоденного віщуна настають важкі часи, ― він похитав головою і знову широко всміхнувся. ― Та я маю віддати належне. Завдяки вам я виграв десять галеонів в одному цікавому парі. А тепер здайте паличку, пане Мілвертоне, і пройдіть разом з моїми хлопцями, ― посмішка Джека на мить стала неймовірно уїдливою. ― Тільки не забудьте вдягнути штани.

В той самий час, значно північніше від маєтку "На краю моря", десь в Шотландії, стоячи на балконі замку Гоґвортс, Паттерсон нервово і глибоко затягувався цигаркою.

― Отже, я правильно зрозумів, що позавчора зранку Моран нарешті отямився, але був настільки знесилений, що навіть встати не міг, та за трошки більше ніж добу за допомогою зілля поповнення крові та збадьорливої настоянки, він піднявся на ноги і набрехавши Луїсу, що йому потрібні якісь речі з дому, вмовив того перенести його на свою квартиру, так? І брехати його змусило те, що ви, а в основному Луїс, чхати хотів на те, що він говорив про Мілвертона по пробудженню, ― Паттерсон уважно подивився на Вільяма, що стояв поруч і задумливо розглядав гострі дахи замку, та темінь Забороненого лісу за ним.

― Приблизно так, ― підтвердив він. ― Поділишся цигаркою?

― Ти ж не куриш.

― Зараз, коли я усвідомлюю все це, мені дуже хочеться закурити.

Паттерсон закотив очі, але пачку Вільяму передав, разом з сірниками.

― Ти б його бачив, коли він прийшов до тями, ― пробурмотів Вільям, дістаючи з коробки цигарку. ― Деякі наші привиди мають кращий вигляд. Звісно ми нікуди його не пустили, до того ж його слова виглядали як марення в той момент. Власне, я сказав Луїсу тримати Морана в ліжку, поки я не прокинуся. Не думав, що спатиму так довго.

Він чиркнув сірником і ховаючи його вогник в долонях від зимового вітру, затягнувся димом.

― Я тебе не звинувачую, ― зітхнув Паттерсон. ― Це ж Моран, ми знаємо його поведінку за таких обставин. Я просто намагаюся зараз усвідомити все що відбулося за ранок і скласти до купи, бо окремо воно видається неймовірним. Отже, Моран вмовив Луїса підкинути його додому, побачив там Бонда і знову ж набрехавши, що в них буде серйозна розмова, відправив Луїса назад, попросивши забрати його за пів години, та коли Луїс повернувся, у квартирі вже не було ані Морана, ані Бонда.

― Так, ― Вільям кивнув і криво всміхнувся. ― Саме це сказав, а точніше прокричав на весь замок Луїс, коли повернувся звідти.

― Добре, з цим розібралися, ― Паттерсон зітхає і знову затягується димом. ― Тим часом напівмертвий Моран, імовірно в черговий раз набрехавши, тепер вже Бонду про свій стан, вмовляє того допомогти йому дістатися маєтку Мілвертона і якимось неймовірним чином пробирається в його таємний підвал, не піднявши при цьому охорону, чи самого Мілвертона. Там він робить фото цього підвалу разом з Бондом, а потім повертається в Гоґвортс з ними, підіймає тебе і заявляє, що має план як посадити Мілвертона вже сьогодні.

― Насправді про це заявив Бонд, ― Вільям зітхнув, випустивши з легень дим. ― Бо Морану стало гірше, майже одразу, як повернувся до Гоґвортсу. Йому взагалі не можна напружуватися найближчим часом, я думаю про те, щоб прив'язати його до ліжка. Однак перш ніж зомліти вперше за той ранок, він все ж передав план Бонду.

― План, який йому от прям горить, як треба було втілити сьогодні, ― Паттерсон похитав головою. ― Неймовірного рівня бовдур.

― Насправді ця ніч дійсно була ідеальна для подібного, ― Вільям криво всміхнувся і весело поглянув на Паттерсона. ― Сам подумай, в який ще день окрім ранку першого січня Щоденний віщун мало того, що виходить з друку на годину пізніше, що дало нам достатньо часу, аби заворожити друкарський верстат, але також і майже не перевіряється відповідальною особою перед та після друку? Новин майже немає, на головній шпальті щось зовсім банальне, та й взагалі всі хочуть раніше піти спати. Перше січня ― це той ранок, коли люди найбільш неуважні.

― Мене досі дивує це диво з верстатом, ― Паттерсон втомлено потер очі. ― Він сам по собі потужна магічна штука, переналаштувати його на щось подібне ― це неймовірного рівня магія.

― Для одного чаклуна, може й так, ― Вільям весело позирнув на Паттерсона. ― Але для двох ― цілком посильна. Без Бонда я б не впорався. А от він без мене, якби знав що робити, може б і затягнув.

― Навіть заперечувати не буду. Це майже так само неймовірно, як те, що буквально все склалося як ти планував.

― Ти про прилаштування Бонда заступником і напарником Морана? ― Вільям похитав головою і тихо розсміявся. ― Дуже сміливо називати планом моє припущення, що з них буде гарна пара. Просто мені здалося, що коли Бонд підлаштується під Морана, то зможе за ним наглянути і врятувати, коли треба. Сам здивований, що так і сталося. Насправді навіть краще, аніж я припускав.

― Еге ж. Навіть при тому, що вони полізли робити ті фото, коли Моран ледь на ногах стояв… Ніхто б інший його очевидно не пустив туди, окрім Бонда. Однак саме тому, що той пустив, все склалося якнайкраще, ― Паттерсон затягнувся востаннє і загасив недопалок об огорожу балкона. ― Так майстерно відібрати основну зброю ворога та використати проти нього ж… Моран чудово розумів, що якби фото потрапили спочатку в міністерство, то до отримання ордера, Мілвертон вже знав би про їх існування і певно б якось заховав прохід до підвалу, або перевіз би з нього обладнання. А так, навіть якщо ордер на обшук ми трохи підробили, а опубліковані в Віщуні статті були написані на колінці й поки не мають ніяких доказів, від нас все одно очікуватимуть розслідування та результатів обшуку. А той факт, що Моран живий, а не мертвий, як про нього писав Віщун в останній тиждень, ще сильніше дискредитує газету, аніж арешт Мілвертона.

― Так, план хороший, ― кивнув Вільям і знову затягнувся димом. ― Дурний, неймовірний, але робочий. Тепер головне, щоб Моран від полегшення все ж не помер.

― До речі про нього, ― Паттерсон озирнувся і поглянув крізь скляні двері в кімнату за ними. Кімната на вимогу зараз мала вигляд чогось дуже схожого на лікарняне крило, хіба що ліжко тут було лише одне: на ньому спав Моран. А біля нього, в кріслі, закуняв Бонд, згорнувшись, як равлик. ― Хто поставив Морану синця під оком?

― О, ― Вільям теж глянув в кімнату. ― Це Джек. Бонд викликав його патронусом, бо треба було, аби хтось затримав Мілвертона, перш ніж той втече. Моран тоді саме очуняв і так вийшло, що Джек явився в те ж приміщення, де перебував Моран і йому ніхто не встиг пояснити ситуацію. Він вдарив Морана, той знову відключився, налякавши цим Джека до сивого волосся. Зараз з ними обома все в порядку.

― Я мав здогадатися, ― Паттерсон всміхнувся і знову повернувся обличчям до лісу. ― Отже, залишилося сказати Фреду. Я приведу його, коли той закінчить чергування, гадаю він дуже зрадіє.

― Добре, але май на увазі, що Моран до того моменту може ще не прокинутися, ― Вільям сперся спиною на балконну огорожу і зробив останню затяжку. ― Він перенапружився, знову втратив кров. Боюся, що цього разу він відновлюватиметься трохи довше, аніж раніше.

― В його інтересах відновлюватися якісно, ― Паттерсон тихо хмикнув. ― По-перше, якщо він недолікувавшись сунеться в міністерство, я особисто його вб'ю. Краще вже самостійно його прикінчу, аніж він знову полізе в щось і змусить мене так нервувати ще раз. По-друге, справа Мілвертона буде розслідуватися ще дуже, дуже довго, при чому в основному, на папері. Моран досі не любить бюрократію, тож навряд полізе в це раніше потрібного. Ну і на останок, основне він вже зробив в цій справі. Сподіваюся, що тепер він спатиме спокійно і нарешті дасть собі відпочити.

Вільям задумливо всміхнувся і загасив недопалок.

― Не йому одному варто гарненько відпочити після всього цього.

― Вже плануєш напитися, коли Мілвертона посадять? ― Паттерсон криво всміхнувся і кинув веселий погляд на Вільяма. ― Притримай коней, це буде не раніше літа.

― Я почекаю, ― спокійно відказав Вільям. ― Мілвертон дуже гарно навчив нас всіх чекати.

Паттерсон мав слушність щодо довгого розслідування. Сам лише обшук маєтку Мілвертона зайняв близько трьох днів. Щоб зберігати вилучені докази, довелося орендувати окреме приміщення, а в архіві під цю справу завели нову секцію. Та попри очевидні докази, тиск суспільства та активну роботу кожного аврора зі штабу, перші слухання відбулися лише на початку березня. Весь залишок зими, Паттерсон, Ренфілд і Бонд по-справжньому воювали з деякими відділами, аби не дати справі зупинитися. Їм дуже допомагала підтримка міністра, який швидко усував від обов'язків чиновників, на яких набиралося достатньо доказів причетності до співпраці з Мілвертоном, та перш ніж це відбувалося, ті всіляко намагалися зупини аврорів.

Першим звільнили Дабліна. Ще після справи з контрабандним зоопарком та мантикорою він втратив посаду керівника відділу, а тепер же остаточно отримав заборону на роботу в міністерстві, а також ― кримінальне провадження. Після Дабліна пішли ще троє дрібних чиновників, двоє з яких виявилися працівниками відділу дотримання магічних законів. А потім, в кінці лютого, з великим скандалом з конфедерації магів був виключений Грем Дюрндейл.

Більшу частину березня Бонд провів у залі суду, представляючи докази і даючи покази. За цей час він якось непомітно став не просто заступником голови штабу аврорів, але і прессекретарем всього відділу. Як сказав Паттерсон, камери Бонда любили, тож чого б було цим не скористатися, особливо тепер.

"Хай люди бачать симпатичне нове обличчя, це буде корисно для нашого іміджу", ― говорив той, а от Бонд підозрював, що справа не в обличчі, а в тому, що Паттерсона за зиму журналісти дістали і він просто хотів відпочити. Вже за тиждень, Бонд цілком розділяв це бажання. Взагалі він міг би вже тричі сходити у відпустку, адже на його поличці справи зібралися вже не просто в два ряди, але і купками навколо, на столі, підлозі, шафах і так далі. Купи, неймовірні стоси старих, нерозкритих злочинів нарешті знаходили свою розв'язку, але комусь треба було все це документувати, підписувати, заповнювати, здавати в архів. Бонд може і хотів би відпочити, та новенькі, яких на хвилі популярності набрали в штаб, ледь-ледь розбиралися з внутрішнім документообігом, вже не кажучи про зовнішній, тож роботи було багато і робити її хтось мав.

Морана в цьому бюрократичному жаху сильно не вистачало, та той не надто і поспішав виходити на роботу. Вільям наполіг, щоб Моран залишився в Гоґвортсі на перший час, який за результатом затягнувся до двох місяців. Моран звісно хотів повернутися додому майже одразу, але Вільям, Паттерсон, Джек, Бонд і навіть Фред в один голос сказали, що той буде під наглядом, поки не припинить хоча б кульгати. Перший тиждень Моран бубнів, обурювався, сварився, а потім, схоже, увійшов в ритм спокійного життя і навіть почав ним насолоджуватися. Бонд навідував його по кілька разів на тиждень і не раз заставав Морана за читанням книжок, грою з кнізлом Фредом, який перебрався до Гоґвортсу поки його господар лікувався, чи за партією в шахи з Вільямом. Одного тижня Моран навіть намагався запустити старенький ноутбук в межах Гоґвортса, аби подивитися фільм. Здається, в нього так нічого і не вийшло.

Про те, що Моран живий, штаб аврорів повідомив пресу на наступний день після скандалу з Мілвертоном. Вже за годину після виходу цього матеріалу в друк, в шостий кабінет надійшло кілька ревунів, всі, на ім'я Морана. Однак відсутність того не завадила листам майже годину горлати на весь рівень про те, як недобре таким чином розігрувати матір, хрещену матір, тітку, бабусю, ще одну тітку та інших родичів з сім'ї Морана. Бонду довелося вислухати їх всі та ще і заповнювати терміновий звіт паралельно, бо спалити, чи просто заткнути ревуни виявилося неможливим.

На ноги Моран встав на початку весни, тоді ж Вільям, зі згоди цілителя, нарешті відпустив його додому. В ті кілька днів Бонд так поринув в роботу, готуючись до судового засідання в справі проти Дабліна, що якось і не помітив, що втратив контакт з Мораном майже на тиждень. А коли помітив, то на мить перелякався. Зловив себе на тому, що не був певен, чи все гаразд з Мораном, чи не напав на того хтось, чи не скористалися агенти Мілвертона його слабкістю, аби добити… Секундні, панічні думки, які Бонд швиденько відігнав, видихнув і надіслав Морану совою листа. Відповідь надійшла того ж дня: звісно з Мораном все було гаразд, він навіть запрошував якось зайти до нього повечеряти разом, та Бонд так і не зібрався прийняти це запрошення, знову поринувши в роботу.

В міністерство та до своїх обов'язків Моран повернувся аж п'ятого квітня, коли цілитель йому це офіційно дозволив. Бонд до того моменту вже був готовий застрелитися, адже паперовий монстр з іменем "бюрократія" виїдав останні часточки його мозку з усіма цими судами та слідствами. Тому, зустрівши Морана вранці в Атріумі, біля камінів, Бонд цілкому щиро сказав:

― Радий бачити тебе знову цілим. Вже був у Гердера?

― Так, ― Моран всміхнувся і помахав правою рукою в рукавичці. Протез був на місці і рухався як раніше. Також, незмінне синє пальто знову було на Морані і виглядало як новеньке. Бонд почав підозрювати, що про кількість матеріалу для нього Гердер трошки прибрехав. ― Я теж радий тебе бачити. Не віриться, але схоже я встиг скучити за роботою.

― Не бійся, це ненадовго, ― Бонд скептично скривився в усмішці і рушив до ліфтів. Моран покрокував слідом. ― Як ладнаєш з новою паличкою? І де купив до речі?

Паличка звично стирчала з лівої кишені пальта Морана. Здається, вона була трохи довшою за попередню та з помітно темнішої деревини.

― В крамничці Норрісів. Англійський дуб і жила дракона. Її Гердер теж оглянув, сказав, що це дуже потужне поєднання і вона мені пасує більше, ніж минула. Не знаю щодо сили, але слухається поки непогано.

― Можливо тепер ти зможеш керувати трохи більше, аніж трьома перами водночас, ― Бонд весело позирнув на Морана. ― Інакше доведеться тобі знову сидіти в кабінеті по дванадцять годин. Паперів за час твоєї відсутності тільки побільшало.

― Я не проти дванадцятигодинних змін, ― Моран відмахнувся, ― я скучив за хлопцями, кабінетом і роботою. У мене ще ніколи не було такого довгого лікарняного, до того ж в той самий час, як тут відбувається щось настільки цікаве.

― Повір мені, ти недооцінюєш цікавість цієї справи, ― пробурмотів Бонд кисло. Він сам вже готовий був піти на тримісячний лікарняний з цими папірцями.

― Можливо, ― Моран криво всміхнувся. Вони зупинилися перед ліфтами, в очікуванні кабіни. Бонд помітив, як на Морана позирають міністерські службовці. Зі здивуванням, цікавістю і навіть повагою. Саме так, як і мало бути. ― Введи мене коротко в курс справ. Що у нас є нового?

― З нового, кава в шафці твого столу закінчилась, ― весело почав Бонд, та втім швидко перейшов до серйозніших питань. ― Зараз займаємося тим, щоб посадити Дюрндейла, збираємо всі докази до купи, розбираємося до чого він ще був причетний, працюємо разом зі службою міністра. Вони, виявляється, теж під нього рили.

― Не дивно, ― хмикнув Моран і як тільки двері ліфта перед ним розкрилися, ступив всередину. ― Він хоч і обачний, але наробив стільки справ, що вже не приховаєш.

― Паралельно ми воюємо з адвокатом Мілвертона, ― продовжував Бонд, теж заходячи в кабіну і стаючи поруч з напарником. ― Самого Мілвертона вдалося тимчасово посадити під домашній арешт через наркоторгівлю, але щоб притягнути його за все інше, потрібен час. Справа надто велика, паралельно вилазить ще стільки деталей, що обробити все майже нереально, а цей клятий Раскін постійно ще колоди під колеса кидає.

― Його теж є за що притягнути, ― кивнув Моран. ― У мене здається було кілька нерозкритих справ, що вказували на нього. Не знаю, чи потягне на Азкабан, але займе його чимось цікавішим, аніж танці в захист Мілвертона.

― Було б чудово, ― зітхнув Бонд. ― Також у нас майже десяток новеньких після останнього іспиту. Талановиті хлопці і дівчата, але досі плавають в папірцях, тож допомоги від них поки не дочекаєшся, на жаль. Я намагаюсь їм допомагати, але часу на всіх банально не вистачає.

― Завжди так, ― Моран звів плечима. ― Тому я не дуже люблю брати новеньких під свою опіку.

― Ну й наостанок, ― Бонд весело всміхнувся і позирнув на Морана. ― Не знаю наскільки це тобі цікаво, але Шерлок схоже знайшов собі хлопця.

Моран здивовано вигнув брову.

― Саме хлопця? Не дівчину?

― Саме хлопця, ― кивнув Бонд. ― Я йому давно казав, що варто спробувати і дівчата ― це не для нього. Щоправда, Шерлок мені не розповідає хто це саме. Спочатку жалівся на те, що жахливо боїться запросити цю людину на каву, а в останній тиждень зникає з кабінету чітко під кінець робочого дня і я навіть не можу його зловити, аби розпитати докладно.

Моран насупився і задумливо опустив погляд під ноги.

― Знаєш, мені в останній тиждень здавалося, що Вільям теж когось собі знайшов. В будь-якому разі я двічі не застав його ввечері в Гоґвортсі, а це вже щось значить. І Луїс вперто не говорить куди той ходив. Прозвучить абсурдно, але чи може бути, що твій Голмс по білявчикам?

Бонд задумався. Пригадав власні стосунки з Шерлоком, пригадав як той любив уроки Зіль та Настоянок, хоч і мав по них жахливі оцінки, пригадав як Шерлок попри свою шкідливу натуру ненавидів втрачати бали гуртожитку… Та ні, не може бути. Це занадто навіть для нього, Бонд з Мораном певно надумують зайвого. Але якщо все ж… Бонд зробив собі подумки позначку якось прослідкувати за другом дитинства після роботи. Зовсім трошки. Просто аби приглушити власну цікавість.

Двері ліфта роз'їхалися на другому рівні, Моран вийшов на поверх, Бонд за ним, та за мить він застиг на місці, наче скам'янів. Прямо перед ліфтами на поверсі стояв Паттерсон, а поряд з ним ― білявий хлопець в жахливих білих штанях і кобурою для палички, причепленою прямо на них. Шию хлопця вкривала строката хустка, а на ногах були піжонські ковбойські чоботи.

― Вітаю з першим робочим днем, Моране, ― Паттерсон всміхнувся, повертаючись до них. ― Ти вийшов саме вчасно. Від сьогодні, до розгрібання справи Мілвертона долучається делегація зі штабу аврорів США. Схоже, що там він теж встиг наробити справ, але Дюрндейл не давав дозволу американським аврорам контактувати з нами офіційно. Тож дозволь познайомити тебе з Генрі Антрімом, головою американського штабу аврорів. Пане Антрім, це Себастьян Моран, людина, що спіймала Мілвертона і його заступник, Джеймс Бонд.

― Приємно познайомитися особисто, пане Моран, ― Генрі простягнув долоню і сліпуче всміхнувся. ― Я дуже багато про вас чув.

― А от я про вас нічого не чув, ― похмуро буркнув Моран, окидаючи Генрі невдоволеним поглядом, втім долоню стримано потис.

― Справді? Невже ваш чудовий заступник про мене нічого не розповідав? ― хитрий погляд Генрі впав на Бонда і тому різко захотілося його придушити. Його і Паттерсона. ― Як шкода, адже ми пропрацювали разом аж два роки і не раз рятували одне одному життя! Моє серце навіки розбите.

― Паттерсоне, поясни якого біса, ― проричав Бонд, переводячи погляд на керівника. Паттерсон, втім, робив вигляд, що все в порядку.

― Офіційну версію я вже озвучив, ― почав він неохоче.

― А не офіційну краще розкажу я, ― Генрі знову блиснув посмішкою. ― Розумієш, Бонде, твоє зникнення, як і зникнення деяких архівних записів, наш керівник може і не пов'язав, а от для мене це було очевидним. Щоправда, я, грішним ділом, подумав, що ти ― агент Мілвертона, що втерся нам в довіру.

― Що?!

― То от звідки були ті папери, ― задумливо пробурмотів Моран, а потім перевів похмурий погляд на Паттерсона. ― І от чому ти не дав їх використати в суді.

― Вони нам все одно гарно допомогли, ― звів плечима Паттерсон. ― Завдяки ним в тому числі ми дотисли Артертона до звільнення, якщо пам'ятаєш. Без цього навряд би ми зараз могли займатися Мілвертоном. А дістати ті папери офіційно не було жодного шансу, адже відносини між нашим штабом і американським суворо контролював Дюрндейл. До недавнього часу.

― Однак якби наш штаб надав їх офіційно, ― підхопив Генрі, ― до загального терміну ув'язнення Мілвертона додалось би ще років п'ять. Тому, я власне тут. Ну і ще тому, що побачив дуже цікаві фотографії своєї колишньої, начебто мертвої напарниці, в головній британській газеті.

З цими словами, Генрі дістав з-під пахви примірник щоденного Віщуна і помахав ним перед Бондом. Примірнику був вже десь тиждень, чи два, та на першій шпальті досі активно жестикулював Бонд, доповідаючи ЗМІ про результати чергового судового слухання в справі Мілвертона.

― Ця ситуація може стати великою проблемою для відносин між міністерством Британії та США, ― Паттерсон поправив окуляри. ― Але пан Антрім був дуже люб'язний запропонувати зам'яти інцидент і навіть допомогти нам з розслідуванням, якщо ми трохи поділимося досвідом нашої роботи. Тому я подумав, що вже немає сенсу нічого приховувати, особливо твою історію, Бонде. Пробач. Однак ми всі виграємо від цього.

― Саме так! ― кивнув задоволено Генрі, а потім хитро позирнув на Бонда. ― Вже не дочекаюся можливості знову попрацювати з тобою, Блискавко з Нью-Джерсі.

― Паттерсоне, можна мені відпустку? ― простогнав тихо Бонд. ― Я не витримаю вести цю справу, звітувати перед ЗМІ, вводити в курс новеньких та ще і з ним співпрацювати водночас! У мене вже є напарник! Моран! Мене в ньому все влаштовує!

― Та кинь, Бонде, ― Генрі широко всміхнувся і ляснув його долонею по плечу. ― Будемо як в старі добрі часи! Ліземо в пекло, а потім вже розбираємося.

― Ні за що! ― Бонд скинув його руку з плеча. ― Твоя безвідповідальність була основною причиною більшості наших провалів!

― А раніше ти так не думав, ― Генрі надув губи. ― Тобі навіть подобалося кидатися в пригоди.

― Мені тепер є з чим порівнювати, ― похмуро відказав Бонд, схрещуючи руки на грудях.

― Взагалі то у відпустки підлеглих відпускаю я, ― подав голос Моран і виразно поглянув на Бонда. ― І зараз не надто вдалий час для твоїх канікул. Не переймайся, новеньких я заберу на себе, як і частину справи Мілвертона разом з іншими справами, які зараз в процесі розслідування. Тож тобі залишиться тільки чергувати, звітувати перед ЗМІ та співпрацювати з паном Антрімом, що доволі логічно, адже ви з ним вже знайомі.

― Краще не стало, ― буркнув Бонд невдоволено і штурхонув Морана в плече. ― Я беру собі новеньких, а ти ― цього дурника. Ви пасуватимете одне одному.

― Ну Бонде! ― ображено заскиглив Генрі. ― Хоча б раз вийдеш зі мною на справу?

― Вийде, ― Моран криво всміхнувся і розгорнувшись на п'ятах, рушив до шостого кабінету. ― Бо новенькі залишаються за мною, а моє слово останнє, бо я старший.

― Щоб тебе, Моране! ― Бонд роздратовано зиркнув в спину напарнику.

― А я тебе попереджав, що легко не буде! ― гукнув той з коридору, а потім обернувся і весело всміхнувся Бонду. ― Зате буде цікаво. Бери свого колишнього і давай нарешті запхнемо Мілвертона в Азкабан.

― Він не… Моране! Щоб на тебе дракон насрав… ― Бонд майнув по коридору за напарником, збираючись вивалити на нього купу аргументів чому з новенькими краще розбиратися йому, а Антрім просто чудово спрацюється з самим Мораном.

Генрі і Паттерсон дивились їм в спини.

― Вони так завжди?.. ― Генрі зам'явся, щоб підібрати потрібне слово, та Паттерсон його випередив.

― Так, ― кивнув він. ― Вони так завжди працюють. На диво продуктивно виходить.

― Он воно як, ― Генрі всміхнувся, проводжаючи поглядом постаті, що вже зникали за дверима шостого кабінету. ― Зрозуміло. Зро-озу-умі-іло.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Декаслі
28.02.2023 14:40
До частини "15. Буде весело"
Так, по-перше я хочу вбитись. Вбитись бо я дочитала, прочитала все. Я знаю ВСЕ. Добре, що живі всі, хто мав звалитись живий 🌝 if you know what I mean 🌝 Трохи шкода Морана, на якого вже хотіли накинути новеньких, йому й так вистачало дітей у відпустці, а тепер ще й це, але добре, що він має вибір. Також тяжко зітхнула за Бонда; бідолаха вперше попросив відпустку і ось йому на, звісно. Сподіваюсь, хоч колись вони матимуть можливіть нормально відпочити, можливо, навіть удвох, але я ні на що не натякаю 🌝 Історія була не те щоб захоплююча — я просто так сіла і десять розділів за вечір схавала, не знаю, як так вийшло, але маєш шо маєм! Просто прекрасно те, як повільно розкриваються характери персонажів, як минуле впливає на їхні характери й мотиви (особливо Морана, кхм). Хотілося б якось спитати, як ти вибодовуєш всі ці причинно-наслідкові зв’язки, але то вже особисто. Я під великим враженням і не думаю, що воно зійде найближчим часом. Дякую за цей магічний детективний шедевр, якось повернусь перечитати зі знанням, що буде далі 🌚🌚
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    01.03.2023 14:05
    До частини "15. Буде весело"
    Ехехе, ти знаєш ще не все, бо в мене є ще п'ять бонусів до цієї роботи на АО3 А про відпустку, скажу тобі великий-великий секрет: Моран з Бондом - однаково трудоголічні жопи. Коли вони кажуть, що хочуть у відпустку, це означає, що вони хочуть виспатися, неспішно з'їсти сніданок і знову прийти на роботу, де не буде завалу. Просто тому, що взагалі-то їм більше немає чим зайнятися. Не захоплююча історія, от взагалі ні)) Про причинно-наслідкові, чесно кажучи, не знаю, чи мені буде що розказати. Вони просто виникають і типу все? Хоча опрацювання персонажа на передодні написання твору все ж присутнє звісно) А про перечитати, от прям гарна думка! Гадаю на вихідних я все ж знайду час, щоб зверстати цю штуку в красиву пдфку, дуже рекомендую читати саме її потім, бо воно буде того варте! Дякую за розгорнутий відгук!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше