5. Засідка та карти

27 грудня

Чорний Бонду не пасує. Та прийти на похорон у чомусь іншому було б зовсім недоречно, тож біла сорочка, чорна краватка, чорний піджак і чорний капелюх.

Прийшло багато людей, на диво багато. Моран здавався максимально відштовхуючим типом, з цією своєю вічно похмурістю, різкістю в словах і таке інше, однак багато хто хотів з ним попрощатися. Найближче до труни стоять зараз родичі: жінка похилого віку, однак досі обворожливо таємнича, витирає сльози під чорною вуаллю. Поруч з нею чоловік, якого Бонд зі спини прийняв за батька, однак коли той повернув голову, зрозумів, що то скоріш за все брат. Дивно. Вони пропрацювали з Мораном рік, а Бонд навіть не знав, що у того є старший брат. Через це здається, що він взагалі дуже мало знав про свого напарника…

А з іншої сторони, Фред мав рацію, Бонд знав більше інших. Знав Морана як людину, якою він став. Знав його, як неймовірного мага і, варто було визнати, доволі розумну та вигадливого аврора. Знав, що його паскудний характер ― це лише велика театральна завіса, що ховає за собою справжню виставу. Сім'я ніколи не була важливою складовою Морана, він був окремо від них, сам по собі. Скільки Бонд його пам'ятав.

Колеги збираються якомога далі від труни: нікому з них не хочеться знову бачити нерухоме бліде обличчя, до того ж в квітах. Оплачувала похорон сім'я, вони ж і займалися організацією. Можливо саме через це, все облаштування було максимально недоречним: забагато людей, забагато декору, забагато сліз. Цікаво, чи справді Моран знав тут всіх?

― Привіт, ― тихо вітається Шерлок. Разом з ним ― Ватсон. Сумний і сірий.

― Прийміть мої співчуття, ― каже він, знімаючи капелюха.

Бонд може лише кивнути у відповідь. Це вже не перший колишній напарник Морана, що приходить до нього висловити співчуття. Вони теж прийшли попрощатися, прийшли дивитися, як труну опустять під землю, як засиплють землею, як всі піднімуть палички на прощання.

― А знаєш, ― тихо каже Джек, ― відтоді як Моран прийшов у штаб, ми не втратили жодної людини. Звісно хтось переводився, хтось звільнявся, але… ніхто не помирав.

― Хоча сам Моран в Мунґо мало не прописався, ― хмикає Паттерсон і криво всміхається. ― Герой сраний.

Бонд теж слабко всміхається. Дивно чути, як Паттерсон лається, та атмосфера зараз точно відповідна.

― Здається час, ― каже Фред, дивлячись на те, як гості поступово займають місця. Спочатку прощання, потім поховання. Добре, що є магія, бо колупати лопатою тверду зимову землю для такого придурка, як Моран, певно не надто приємно.

Аврори теж займають місця і лише Бонд іде до кафедри. У труну він не дивиться. Не може себе змусити.

Перед ним тепер купа облич: багато колег, але і багато незнайомців. Родичі, родичі родичів в помпезних мантіях, якісь далекі знайомі, якісь випадкові люди… А ще Джек, Фред, Паттерсон, Лестрейд. Ґреґсон, Керлі, Ватсон, Шерлок, міс Гадсон. Даблін теж тут. За його спиною підозріло крутиться хлопець з фотокамерою: сюди все ж пустили журналістів… Морану б це не сподобалось.

В перших рядах Бонд вихоплює зором дві світлі маківки: брати Моріарті. Вільям досі виглядає втомленим, засмученим. Та він збадьорливо всміхається Бонду і легенько киває. Бонд облизує губи, видихає.

Що ж, час казати прощальне слово.

Рік тому

6 березня

Спостереження за Берндейлами почалося по плану: Фред передав Морану з Бондом точний розпорядок дня всіх у маєтку, включаючи кухарку та останнього служку, завдяки чому вони змогли підібрати оптимальне рішення для того, аби впустити в будинок жучків. Задля цього Моран випив багатозільну настійку і став прищавим, кістлявим хлопчиною, який прийшов до маєтку перевіряти вентиляцію. Майже всі слуги Берндейлів були маґлами, тож будинок був помітний для них і Моран цим скористався: представився звичайним працівником, поліз до вентиляції наче заради профілактичного контролю й обережно розсадив мух у найзручніших місцях, а також залишив під одним з комодів павука.

Вже повернувшись на квартиру, він, разом з Бондом, відкоригував положення кожного жучка так, аби найближчим часом їх не знайшли. Тоді він так супився, зосередившись на контролі заклинання, що Бонд ледь втримався під бажання ткнути пальцем Морану між брів і пожартувати, що таким темпом в нього швидко з'являться зморшки.

Однак на цій справі веселощі й закінчилися. Берндейли вели на диво нудне для магів життя. Вони прокидалися зранку, снідали, читали газети, ходили на прогулянки, повертались, читали книжки, обговорювали погоду і останні новини з Віщуна, потім говорили про свої фінансові справи, вечеряли, знову йшли гуляти, поверталися, лягали спати. Абсолютно ніякої інформації про таємного торговця забороненими речама, чи навіть натяку на те, що Берндейли продавали прокляті штуки!

На другий день Бонд прослідкував за ними впродовж всієї прогулянки. Моран на диво легко відпустив його на це самого, пробурчав щось на кшталт: "Мені буде складніше замаскуватися, тож давай ти", ― і повернувся до читання справ, які притягнув з собою на квартиру. Як він пояснив: це були копії всіх випадків, що попали до міністерства і де згадувалося прізвище Берндейл. Він за ними просидів майже весь перший день, через що Бонд мало на стіну не поліз від нудьги: навіть поговорити було ні з ким.

Коли ж він слідкував за Берндейлами на наступний день, то був глибоко розчарований. Ті ходили в парк, заходили на алею Діагон, аби зняти трохи грошей в Ґрінґотсі, довго торгувалися з одним з крамарів, а на алею Ноктерн навіть не зазирали. Чи то Бонду так пощастило, чи то Берндейли дійсно не мали чим зайнятися в своєму житті збіднілих спадкоємців давнього чаклунського роду.

― Я так більше не можу, ― заскавчав Бонд на третій день, розтягнувшись на столі. Скляна куля на ньому вже закінчила ранкову програму: "Що нового в Віщуні", показала їм що саме Берндейли мали на сніданок і тепер стихла, адже господарі маєтку розійшлись по кімнатах: пані Берндейл ― розбирати рахунки, а пан Берндейл ― писати листи. За останнім павук уважно слідкував, але що саме буде в листах вони мали дізнатися, перехопивши сову з ними трохи пізніше. ― Моране, що може бути настільки цікавого в твоїх нескінченних теках, що ти вже третій день їх гризеш? Поділися хоч!

Моран кинув на нього зором і з тяжким зітханням відклав чергову підшивку.

― Нічого цікавого немає. Христофора Берндейла притягали в юні роки за малі пригоди, пані ж бувала в суді лише у цивільних справах та ще до заміжжя, відсудила кілька цінних дрібничок зі спадку у сестри. Обох їх вже кілька разів до відповідальності намагався притягнути штаб аврорів, однак вони або відкупалися штрафом, або ж вислизали завдяки знайомствам ще до того, як справа доходила до суду. В них багато не те щоб сильно впливових, але доволі різноманітних та цікавих друзів.

― І це все що ти дізнався за три дні? ― похмуро перепитав Бонд. ― Це ж нічого корисного.

― Насправді це не так, ― похитав головою Моран, встав і підійшов до вікна. З нього відкривався чудовий вид на маєток, можна навіть розгледіти через великі вікна як господарі чи слуги ходять коридорами і в які кімнати заходять. Берндейли мали кухарку, покоївку та хлопчика на побігеньках. З усіх них прямо в маєтку жила лише покоївка і, як встиг помітити Фред, Берндейли не цуралися час від часу підтирати їй спогади. ― Їх речі регулярно опинялись в справах штабу аврорів останні років десять. Це означає, що вони дуже давно співпрацюють з нашим підозрюваним і певно мають його довіру. Тож якщо ми будемо достатньо терплячі, то отримаємо результат.

― Або вмремо від нудьги, припадемо пилом і залишимося тут назавжди, ― похмуро пробурмотів Бонд. Моран покосився на нього і з осудом похитав головою.

― Хочеш зіграти в карти?

Така пропозиція від нього прозвучала неочікувано. Бонд розраховував, що йому зараз почнуть читати моралі про нетерплячість, або знову проігнорують скиглення. Та карти ― це чудово.

― В що і на що граємо? ― Бонд випрямився на стільці, пожвавішав.

― В бридж вмієш? ― Моран підтягнув до стола ще одного стільця, змахнув паличкою, приманюючи колоду з кишені своєї сумки.

― Не дуже, ― похитав головою Бонд. ― Може блек-джек?

Моран скривився. Схоже це вже не підходило йому.

― Двадцять одне? ― похмуро запропонував Бонд. ― Або Відьма.

― Двадцять одне підійде, ― кивнув Моран і почав мішати карти. ― На що хочеш грати? На бажання і гроші я не граю.

― А я не граю на роздягання, ― всміхнувся Бонд. ― Тож, як щодо того, аби пограти на питання? Хто виграв, ставить будь-яке питання тому, хто програв і той має відповідати, хай там що.

Моран вигнув брову.

― Ти хочеш поставити мені стільки незручних питань?

― Можливо.

Моран помовчав, зітхнув. Карти продовжували шурхотіти в його долонях.

― Якщо це буде надто особисте, я залишаю за собою право не відповідати.

― Що ж, справедливо, тоді я так само.

Моран кивнув і почав поволі викладати карти. Одна, дві, три. Бонд швидко рахував в голові. Тут головне було вчасно зупинити руку Морана, аби не вийшло більше, ніж двадцять одне очко в сумі карт. Вчасно і…

― Двадцять одне, ― спокійно заявив Моран, відкладаючи колоду.

― Вже?!

Той показав карти. От щасливий засранець, дійсно двадцять одне, в той час, як у Бонда лише вісімнадцять!

― Краще грати в Відьму, ― пробурмотів він невдоволено. ― Питай.

Моран забрав карти і знову почав їх мішати, уважно дивлячись на колоду.

― Чому ти прикидаєшся чоловіком?

Схоже, він вирішив одразу брати бика за рога. Бонд навіть запідозрив, що Моран змахлював, аби поставити це питання, однак одразу відкинув цю думку: не було і шансів, рукава його сорочки були засукані до ліктя, в них нічого не сховаєш, а паличка лежить поруч, на столі, тож і заклинання Моран створити не міг. Він просто засранець, якому таланить.

― Я не те щоб прикидаюсь, ― пробурмотів Бонд похмуро ― Це скоріше як одяг. В тому, що я ходив попередні роки зараз з'являтися не бажано, тож я підібрав новий. Так співпало, що мені більше пасував чоловічий. Так навіть зручніше, ніхто не відволікається на декольте.

На цих словах Бонд весело підморгнув Морану. Той тихо хмикнув, окинув поглядом Бонда, знову затримався на грудях, на шиї, поглянув в очі.

― Хіба тобі зручно бути кимось іншим, а не собою?

― А це вже наступне питання, Моране, ― Бонд кивнув на карти. ― Виграй і поговоримо. Хоча якщо ти ставиш такі дурні питання, ти не зрозумів мого пояснення.

― Нічого дивного, воно доволі плутане, ― фиркнув той і нарешті здав карти. Пари вони відкладали мовчки. Бонд витягнув в Морана одну карту. Потім той в нього. Знову…

― Ти кажеш що я прикидаюся. Невже для тебе я виглядаю настільки неприродно?

Рука Морана зупинилася над його картами. Всього на мить, зависла дуже близько. Велетенська долоня з довгими, але зовсім не тонкими пальцями.

― Ні, ― мовив Моран і забрав ще одну карту. ― Я не настільки часто думаю про твою стать і не рідко просто забуваю що ти насправді не хлопець.

― Яка різниця хлопець я чи ні? ― похитав головою Бонд, теж забираючи карту. ― Я той хто я є, незалежно від того, що у мене в трусах, довге у мене волосся, чи коротке, ношу я штани, чи спідницю.

Моран зітхнув. Взяв карту, зітхнув знову ― забрав відьму.

― Все одно не розумію. Мені треба ще подумати про це.

― Подумай.

Партія на цей раз закінчилась на користь Бонда і коли карт в руках не залишилося, він розплився у задоволеній посмішці. Питань до Морана в нього було чимало.

― Чому ти не поладнав зі своїми минулими напарниками?

― Це справді те що ти хочеш спитати? Мені здавалося це вже очевидно. Ти ж питав про мене у Ватсона.

Він знову заходився мішати карти, але перед тим, помахом палички поставив чайник на плиту і підманив на стіл печиво до чаю.

― Це лише одна історія, ― стенув плечима Бонд. ― Також я підозрюю, що хтось втік від твоєї жахливої принциповості у папірцях. Але ж мали бути й інші причини.

― Та не те щоб, ― Моран заходився здавати карти. ― Один дійсно втік через звіти, але приймати документацію де по дві-три помилки на слово я не став би, будь він хоч тричі генієм для нашої справи. Ще з кількома характерами не зійшлися: вони перевелися в інші відділи, або ж сектори, як Ватсон. Один з них кричав на мене, що я беземоційний шмат лайна.

Бонд прискнув. Що ж, беземоційним Моран хоч і не був, але обличчя-цегла дійсно могло наштовхнути на такі думки.

― Ще кілька все ще працюють в штабі, просто не в нас, ― продовжував Моран тим часом. ― Один просто звільнився і знайшов себе в іншій справі. Ну і ще є Фред, з яким ми теж працювали разом якийсь час, а потім Джек забрав його до себе, сказав, що я хлопця зіпсую.

― Ти працював з Фредом? ― Бонд здивовано скинув брови. ― Чому ж ти "віддав" його Джеку?

― Бо на той момент я справді міг його зіпсувати, ― похмуро буркнув Моран. Карти вже лежали поміж ними купками, він заходився вибирати пари. ― Не буду вдаватися в деталі, однак чогось корисного навчив його я, чогось Джек, чогось інші і це зробило його чудовим аврором. Один я стільки б йому не зміг дати.

― Он як, ― задумливо пробурмотів Бонд, теж беручись до карт. ― В принципі, якщо так подумати, то якщо новеньких, що втекли від тебе за всі роки твоєї роботи було до десятка, то це не так і багато.

― Мабуть, так, ― звів плечима Моран. ― Та зауваж, що перші три роки я працював у парі з Джеком і ще якийсь час ― з Паттерсоном.

― Вони єдині тебе виносили? ― не втримався від жарту Бонд.

― Можливо досі єдині, хто виносить, ― цілком серйозно відповів Моран. Бонду одразу ж закортіло поцікавитися, який у Морана ліміт жартів на місяць, щоб зрозуміти, чи економити йому гумор до наступного, чи ні, однак, по-перше, витрачати цінні питання зараз здавалося марнотратством, а, по-друге, цю партію Бонд програв.

― Чому ти жодного разу не казав мені, що ти ― метаморф? ― спитав Моран, збираючи карти. Бонд відкинувся на спинку стільця, схрестив руки на грудях й уважно на нього поглянув.

― Коли ти помітив?

― В перший день, ― той звів плечима. ― Коли ти сердишся, твої очі темнішають. Майже непомітно, я тоді ще мав сумніви, однак потім простежив систему. Коли аж надто смієшся, то кінчики волосся в тебе рожевіють. Коли ти надто захоплений чимось, то риси обличчя стають м'якішими. Коли задоволений, то ніс трохи міняє форму: стає меншим і кінчик підіймається, а ще…

― Годі, годі, я зрозумів, що ти на біса спостережливий! ― Бонд відчув, що до обличчя приливає кров. Ніхто йому ще не розповідав так детально про зміни в зовнішності. Тим паче такі дрібні. Він же думав, що чудово справляється! А тут його підловив Моран, колега, який як здавалося Бонду, взагалі дуже рідко уважно на нього дивився.

― Якщо тобі стане легше, я думаю, що ніхто більше не помітив, ― Моран знову здав карти. ― Та я не розумію нащо це приховувати. Це важлива навичка, доволі вагома в нашій справі. Ти мав би сказати мені хоча б в перші тижні.

― До слова не приходилося, ― пробурмотів Бонд тихо. ― Я зазвичай вражаю цим людей, бо метаморфи в своїй більшості не стабільні, а мені гарно вдається підтримувати один вигляд. Як я думав…

Між ними запала тиша, що змінювалась лише тихим шелестом карт. Моран мовчав, Бонд не знав що ще сказати. Коли всі пари були відкладені, закипів чайник і Моран пішов заварювати чай. Бонду це дало час подумати над наступним питанням: йому хотілося змусити Морана так само напружитися як він тільки що, змусити його трохи понервувати від питання, зовсім трошки. І ідея спала на думку швидко.

Моран мав звичку ходити по квартирі в трусах після душу. Не те щоб довго, але за два дні один раз Бонд встиг перестріти його в коридорі і це було цікаве видовище. Бонд ніколи не думав, що скаже щось подібне про мага, однак Моран очевидно приділяв увагу підтриманню своєї фізичної форми. Він не був горою м'язів, ні, але він був достатньо рельєфним та жилавим. Навіть міг би стати чудовим натурником для якихось студентів художників, якби не ще один нюанс у зовнішності: купа шрамів. Він був буквально вкритий ними. Ще червоні, не до кінця загоєні сліди від кігтів мантикори на спині, були далеко не єдиним слідом одинадцяти років в штабі. Моран мав сліди від глибоких порізів на ногах і грудях, розмашисті, скоріш за все нанесені заклинанням, мав слід від опіку на правому плечі, доволі великий, мав дивний, майже точковий шрам на грудях і з іншого боку, на спині, наче щось пройшло через нього наскрізь.

Бонд роздивлявся Морана менш як хвилину, тож імовірно це далеко не все, що він встиг помітити, однак запитання у нього було вже готове.

― Чому ти не дав цілителям Мунґо долікувати тебе так, щоб на тобі не залишилося шрамів? ― спитав Бонд за кілька хвилин, коли між ними на столі вже стояли дві чашки, а чергова партія у Відьму закінчилась хоч і непростою, але перемогою Бонда. ― На тобі їх вже багацько.

Цього разу Моран не поспішав з відповіддю, задумливо подивився на Бонда, відвів погляд у вікно, дістав з задньої кишені джинсів пачку цигарок, прикурив одну, паличкою відкрив вікно. Здавалося він вирішує що казати і чи варто взагалі говорити.

― Мабуть, мене просто не турбує наявність шрамів, ― нарешті мовив він, видихаючи дим в сторону вікна. Той не поспішав іти на вулицю, навпаки, збирався сірою хмаркою і тягнувся назад в квартиру, зате Бонду тепер було прохолодного від березневого протягу.

― Брехло, ― буркнув він невдоволено. ― Ще і брехати нормально не вмієш. Моране, як ти взагалі склав тест на аврора, якщо навіть обманювати дивлячись в очі не можеш?

― З чого ти взяв, що я брешу, ― похмуро поцікавився він, все ж повернувши голову до Бонда. ― Не маєш бути за кожним моїм дивацтвом глибока причина. Я взагалі до цього моменту не задумувався над цим.

― Кожному дивацтву дійсно не має бути причини, та ця твоя особливість не тягне на просте дивацтво.

Бонд зібрав карти і заходився їх мішати, насупивши брови. План з тим, щоб змусити Морана знітитися провалився. Може треба було все ж питати не про шрами, а про малюнок на трусах? Це друга деталь, яку Бонд помітив цього ранку, бо хоч боксери Морана здалеку і видавалися звичайними темними чоловічими трусами, але якщо придивитися, на гумці можна було розгледіти малюнок з пташок, сов, які тонким білим контуром вимальовувалися на чорному матеріалі. Треба було питати де Моран купив таку красу…

В наступних партіях Бонду категорично не щастило. Він рази чотири підряд залишився з Відьмою в руках і вже почав думати про те, що Моран все ж якось махлює, бо не може, ну не може він постійно вигравати! Не цей телепень так точно.

Через програші Бонду довелося розповісти, що так, він мав перший поцілунок з Шерлоком, так, він вміє танцювати, при чому, як чоловічі рухи, так і жіночі і певно краще за Морана, так, він походить з маґлівської родини, іноді контактує з матір'ю, однак батька не знає.

― Та ти й сам, мабуть, з хоча б напівкровної родини походиш, ― зітхнув Бонд за четвертою партією, відчуваючи, що і тут йому не пощастить. ― Багато знаєш про маґлівський світ, та і живеш майже як маґл, навіть посуд руками миєш.

― Моя родина ― одна з найстарших чистокровних в Європі.

Бонд вирячився на Морана так, наче той зізнався в тому, що носить жіночу білизну. Моран і чистокровний чаклун? Та простіше повірити, що він балетом займається! Чистокровний певно курив би лише люльку, не знав що таке запальничка, банківська картка і автомобіль. Бонд ще пам'ятав як мав сварку з одним таким багатим чистокровним засранцем ще під час навчання в Гоґвартсі: той не розумів чверті слів які казав Бонд, зате сам використовував якісь архаїзми і хіба що не був припорошений сторічним пилом. В метро у нього, імовірно, сталася б істерика.

Взагалі нецікавість британських магів до маґлів вражала Бонда завжди. У порівнянні з американцями, місцевим було чого повчитися.

― Кліпни, а то очі висохнуть, ― буркнув Моран, беручи з рук Бонда карту.

― Але якщо ти з чистокровних, то як так добре розібрався в маґлівському світі? ― нарешті спитав Бонд. ― Типу, ви ж наче в ізоляції років до сімнадцяти.

― Після школи я багато подорожував, тож встиг дещо дізнатися, ― Моран знову знизав плечима, ― а потім… багато деталей дізнався по роботі.

― Не знав, що штаб аврорів дає і таку підготовку.

― Я тоді працював не в штабі, ― Моран дістав передостанню карту з рук Бонда і відклав свою останню пару. ― Я знову виграв.

― Мені починає набридати ця гра, ― зітхнув Бонд. ― Питай давай.

Моран хмикнув, ковзнув поглядом по Бонду, зупинився на рівні перших ґудзиків жилета, примружив очі.

― Який у тебе розмір грудей?

Запала тиша. Моран дивився на Бонда абсолютно серйозно, а той дивився на Морана, як на останнього ідіота. Власне, той таким і був.

― Тебе справді це цікавить?

Моран кивнув.

― А нормальних запитань не лишилося? ― Бонд втомлено звів очі до стелі. Залишалося сподіватися, що деградація Морана до рівня школяра відбувається ще рідше, аніж поява у нього почуття гумору. ― Минулі три взагалі смішні, ти вже б знав це про мене, як би хоч раз приєднався до нас з Джеком після роботи в пабі. Це вже просто вершина абсурду. Другий. У мене другий розмір.

― Тобто вони навіть є, ― кивнув Моран. ― Непогано.

Бонд спокійно потягнувся за паличкою на столі, спокійно змахнув нею, промовляючи подумки прокляття і так само спокійно спостерігав за тим, як у вічно скуйовдженому волоссі Морана утворилася ворона і одразу ж заходилася робити собі гніздо, смикаючи Морана за патли.

― Взагалі-то це боляче, ― невдоволено заявив той, намагаючись зігнати ворону з голови. Та, замість того, аби зганятися, вкусила його за пальця шкіряної рукавички, а потім дзьобнула в маківку. ― Ау!

― Я знаю, ― відказав Бонд. ― Придумай нормальні питання, або ж граємо далі. Я навіть готовий відповісти на два підряд, якщо наступне буде дійсно цікавим.

― Гаразд, гаразд, ― Моран змахнув паличкою і ворона зникла, залишивши за собою лише ще більш скуйовджене волосся на його голові. ― Але я зрозумію, якщо ти не можеш відповісти. Що за справи у тебе були в Америці?

― Знову пан детектив у дії? ― Бонд вигнув брову: схоже повернення Морана з віку школяра до дорослої людини відбувалося так само швидко, як і навпаки. Ну хоч щось хороше. Втім, якщо той виграє і цю партію, то вона буде остання. ― Розкажу і навіть не лише офіційну версію, якщо розкажеш як здогадався.

Моран хмикнув.

― От прямо детектив. Ти мене переоцінюєш. Просто ти іноді використовуєш слова, якими британці не користуються. Назвав роли біля міністерства, буріто, колись сказав на маґла ― "немаг", маєш паличку американського виробництва і при цьому, коли прибув до нас, не був навіть в курсі, що Вільям тепер директор, хоча зі слів Паттерсона, саме він замовив за тебе кілька слів. Підозрюю це була брехня, та то вже деталі.

― Ти надто спостережливий, ― зітхнув Бонд. ― Ну правда, як так можна?

Моран не відповів, взяв здані карти, заходився розкладати їх. Пів колоди легко вміщалися віялом у його здоровій руці.

― Я працював в міністерстві магії США під прикриттям, ― пробурмотів Бонд, теж зібрав здані карти до купи, заходився відкладати пари. ― Це взагалі типу як таємна інформація, але думаю як мій напарник, ти маєш дещо знати. Зокрема, що я там провів близько трьох років, працював також в штабі аврорів і, скажімо так, позичив дещо важливе з документів. Після цього я наче як зник безвісти під час виконання завдання для американців, а так повернувся сюди… Власне, професор Моріарті справді замовив перед Паттерсоном за мене кілька слів, але не цього року, а після випуску. Це відкрило мені певні можливості.

Моран весь час уважно дивився на Бонда, а коли той закінчив осудливо похитав головою.

― І чим вони двоє думали відправляючи на завдання вчорашнього школяра?

― Агов! Я зразково впорався! ― обурено вигукнув Бонд. От що-що, а поблажливості він не очікував після своєї розповіді.

― Штука не в тому як ти впорався, а в тому, як це на тебе вплинуло, ― похмуро пробурмотів Моран. ― Хоча не зважай. Це не моя справа.

― Певно, що не твоя, ― похмуро пробурмотів Бонд і різко висмикнув карту з рук Морана. Партія пройшла швидко. Вони майже не говорили, Бонд сердився та коли Моран залишився з відьмою в руках під кінець, настрій трохи поліпшився. Та і питання Бонд давно заготував. Можливо варто було ставити його одразу, та він якось тягнув час. ― Як ти втратив руку, Моране?

Моран кліпнув. Перевів погляд на свою правицю, оглянув шкіряну рукавичку, наче вперше її бачив, поворушив пальцями. Бонд досі захоплювався тим, як вона ворушиться, вже знаючи що то лише протез. Метал, дивом з'єднаний з живими тканинами і магією приведений дію. Ювелірна робота, до якої певно доклався саме Гердер. Та втім, це був протез, заміна справжньої руки, за втратою якої мала стояти цікава, хоч і сумна історія.

― Вибач, але це особисте. Я не відповідатиму, ― Моран кинув пікову даму в купу відбою і поліз за цигарками. Знову. ― Якщо хочеш, можеш запитати щось інше.

Бонд дивився на Морана здивовано. Щось в його словах не сходилося. Щось вислизало від уваги Бонда, не вкладалось в просту і зрозумілу картинку. Десь була нелогічність.

"Шрами", ― підкинув мозок потрібну думку. Морану було наплювати на шрами, але не на втрачену руку. Якщо так подумати, то шрамів від Бонда він не приховував: з-під розстібнутих верхніх ґудзиків сорочки завжди можна було помітити краєчок старого поранення на грудях, а під засуканими рукавами сорочки Морана, Бонд не раз помічав дрібніші ознаки старих магічних бійок. Але з рукою все було інакше. Моран ніколи не знімав рукавички при ньому до відвідування Гердера, Моран ніколи не казав про свою руку, не любив коли на неї надто довго дивляться, завжди ховав в кишеню. Так, рукавичка слугувала також захистом від бруду, але з цим би не гірше впоралась парочка заклинань. Але Моран носив саме рукавичку, в якій його долоня виглядала звичайною, справжньо. І от зараз, запаливши цигарку, він знову ховає праву долоню від погляду Бонда під стіл, в кишеню джинсів.

Вони могли б так довго просидіти в мовчанні, адже жоден з них не поспішав знову здавати карти, та їх перервав звук з кулі.

"Мадлено, я відправлятиму пошту, тобі нічого не треба надіслати?"

"Ні, любий. Ти ж дав відповідь на запрошення від пана Нірмана?"

"Так, саме зараз відсилаю"

Моран з Бондом перезирнулися.

― Час ловити сову, ― озвучив їх спільну думку Моран і піднявшись зі стільця, покрокував на вихід з квартири.

Пошту Берндейли відправляли двічі на тиждень, та це був перший раз, коли сову перехоплював не Фред. Моран повернувся хвилин за десять, тримаючи невдоволену птаху за лапи до гори дриґом, та на ходу читаючи листа. Сова була дуже невдоволена таким положенням справ.

― По ній же буде видно, що її перехопили, ― невдоволено пробурмотів Бонд.

― Я приведу її до ладу, ― відмахнувся Моран. ― Краще поглянь на це.

Він кинув на стола один з листів, інші поклав поруч і паличкою відновив воскові печатки на них: вийшло так, наче ніхто, ніколи їх і не ламав. Бонд опустив погляд в останнього листа, пробігся швидко по рядках,

― Весняний бал? Що в ньому особливого? ― Бонд ще раз переглянув текст листа. Берндейл, схоже, відповідав на запрошення, висловлював надію перетнутися на цій зустрічі з кимось на ім'я "Мілвертон" та розсипався в подяках.

― Весняний бал ― це захід, який влаштовують чистокровні маги на початку квітня, ― пояснив Моран. Бонд з подивом помітив, що його погляд пожвавішав, здається навіть очі зараз горіли. Якось захоплено горіли. ― Запрошують лише відомих нащадків знатних родин, та й то не всіх. Дуже закрита вечірка.

― І чим вона нам цікава? ― Бонд вигнув брову. Він все ще не розумів що так сильно захопило Морана. ― Ми будемо шукати на ній інших продавців ельфів, чи що?

― Не гальмуй, Бонде! ― Моран роздратовано ткнув пальцем у листа. ― Мілвертон не чистокровний. Він взагалі з маґлівської сім'ї походить. Ти знаєш хто він?

― Е… Ні? ― Бонд почувався в той момент дурником. Моран сипав інформацією, яка була для нього очевидна і, судячи з усього, очевидна для більшості магів, та при цьому була зовсім не відома Бондові.

― Власник "Віщуна", ― зітхнув Моран. ― І людина чиї статки перевищують статки будь-якої магічної сім'ї. Хоча це вже деталі. Якщо на весняному балі будуть присутні не лише тісне коло британської магічної аристократії, то це не той весняний бал, про який я знаю, однак автор запрошення дуже хотів свій захід під той бал замаскувати. Чому?

Брови Бонда полізли на лоба. Його наче осяяло.

― Це лише теорія, але що як це аукціон? ― він почав нетерпляче постукувати п'яткою по підлозі. ― Або ж зустріч напередодні? Щось, що треба показати… ― Бонд ще раз перечитав листа. ― "З нетерпінням чекаю на обіцяне чудо. Вже кортить побачити, що ви підготували нам цього разу". Презентація?

― Скоріш за все, ― кивнув Моран і заходився міряти кроками кімнату, схоже, забувши, що тримає в руках сову. Та, втім, змирилась зі своєю долею і вже не нагадувала про себе навіть тріпотінням крил. ― Ми маємо туди потрапити. І в нас достатньо часу на підготовку: за чотири тижні маєш вивчити всіх відомих магів Британії, а також древні магічні родини, аби зійти за свого.

― Це деталі, але як ми попадемо туди? ― Бонд насупився і зарився пальцями у волосся. ― Замаскуємося? Та нас навряд пустять без запрошень. Хіба що як обслуговувальний персонал…

― Інші гості не будуть балакати з персоналом, тож якщо ми збираємося туди потрапити і отримати якнайбільше інформації, маємо бути гостями.

Бонд зачаровано дивився як на обличчі Морана розпливається посмішка. Не така слабка, яка була в палаті Мунґо, не та крива, яку він подарував Бонду трохи раніше сьогодні, а справжня, широка, майже вишкір. Разом з сяючими очима ефект був приголомшливий. Перед Бондом наче інша людина стояла: не завжди стриманий і урівноважений аврор, ідеальний начальник, напарник, а фактично мисливець, який взяв слід своєї цілі.

― І як ми станемо гостями? ― Бонд кліпнув, приходячи до тями. Моран позирнув на нього, хмикнув, а потім поглянув у вікно, на будинок Берндейлів.

― Станемо тими, в кого є запрошення, ― заявив він весело. ― У нас достатньо зілля для цього.

Бонд міг лише захоплено зітхнути на це. Їх справа ставала цікавішою і цікавішою з кожним новим етапом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Данаріс
25.02.2023 18:52
До частини "5. Засідка та карти"
Спойлер!
1. Карти — прекрасний спосіб пізнати одне одного краще, стопроц, перевірено двома любителями таємниць. 2. Ворона в волоссі Моран просто щось хд Там і додумувати не треба, бо його волосся виглядає як натуральна птаха хд 3. НУ НАРЕШТІ, я вже зачекалася! То аукціон чи презентація? 👀
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • YayaTyts
    04.02.2023 21:59
    До частини "5. Засідка та карти"
    Перш ніж дійду до кінця твору, хочу відмітити цю частину! Я дуже рада відвертій розмові героїв, навіть якщо вона пройшла у грайливій формі) А ще... Легше мені дійсно не стало від того, що "знаю", що сталося з Мораном, та від постійних чередувань того року, цього року. Це дуже тяжко та сумно.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    04.02.2023 23:20
    До частини "5. Засідка та карти"
    Спойлер!
    Охохо, рано ви про кінець думаєте, ой рано У мене на жаль не вийшло робити розділи однорозмірними, а останні прям ніяк в затверджений об'єм не влізли... Власне, коли дійдете до 13го, виділіть на нього годинку, а то і більше.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше