11. Маніакальні ідеї та організована злочинність

1 грудня

Блітц сидів у кімнаті допиту і всміхався стіні. Стіна була зачарована, прозора з одного боку і абсолютно звичайна з іншого, що дозволяло Бонду спостерігати за затриманим, не будучи при цьому поміченим. Втім, посмішка Блітца була настільки самовпевненою, що Бонд майже не сумнівався: той чудово знає, що стіна не справжня. Чи то він вже бував в таких місцях, чи то мав гарного інформатора, та попри відчайдушний супротив при арешті, зараз Блітц виглядав спокійним.

В кімнату до Бонда завалився Паттерсон: в домашньому светрі, м'ятих джинсах, нерозчесаний і з натяками на ранкову щетину на підборідді та над верхньою губою.

― Я думав, що робота не здатна витягнути мене з ліжка о третій ночі, ― пробурмотів він похмуро. ― Та життя повне несподіванок. Шестеро вже не перший рік розшукуваних злочинців спіймані за одну ніч. Треба подати запит вам на премію.

― Не перший рік? ― Бонд здивовано підняв брову. Звісно, поплічники Блітца не виглядали гарними хлопчиками, та звірити їх імена та обличчя зі списком розшуку Бонд поки що не встиг і за звичкою вважав їх звичайними шукачами пригод за м'яке місце.

― Один в розшуку за серійні вбивства маґлів вже третій рік, двоє інших ― за вбивства магів у бійці, їх близько року спіймати не вдавалося, ще двоє ― рекет, грабіж, прокляття з серйозними наслідками. Їх розшукують з весни, здається, після погрому в книжковому магазині в Ґлазґо ― Паттерсон криво всміхнувся і вклав до рота цигарку. ― Гарну ж собі компанію зібрав цей ваш Блітц.

― Он як, ― Бонд насупив брови. ― Сови з Мунґо не було? У нас є серйозно поранені після сутички з ними.

― Не знаю, я не заходив до кабінетів, ― похитав головою Паттерсон. ― Та якщо вони дісталися до Мунґо, вже точно встануть на ноги, ти ж знаєш цілителів. Вони хіба що мертвих не воскрешають.

― Сподіваюсь на це, ― зітхнув Бонд.

Двері в кімнату допиту відкрилися, зайшов Моран. Він пройшов поволі до вільного стільця, відкинув пальто, сів. Мовчки дістав цигарку і закурив. Блітц невдоволено скривив носа, коли кімната почала заповнюватися димом.

― Вам краще поводитися зі мною чемно, ― заявив він, відкидаючись на спинку стільця і схрешуючи руки на грудях. На Морана він дивися зверхньо, наче той прийшов тут прибирання робити. ― Я маю достатньо цікавої для аврорів інформації та навіть готовий нею поділитися.

― Ти відправив до Мунґо майже чверть мого відділу, ― спокійно сказав Моран, видихаючи дим і теж відкидаючись на спинку стільця. ― Ти справді думаєш, що я прийшов з тобою домовлятися?

Бонду майнула думка, що Моран насолоджується. Його обличчя було не видно, та й навряд той би дозволив собі вдоволену посмішку перед затриманим, однак вони ловили Блітца три місяці, а тепер той був у них в руках, без палички, без фокусів, без магії. Та й Моран вперше на пам'яті Бонда особисто взявся за допит, зазвичай він таким не займався.

― Я можу дати вам стільки інформації, що вдасться посадити половину міністерства і ще декого дуже цікавого, ― Блітц хитро примружив очі, все ще випромінюючи стільки нахабства, що вистачило б на половину магічного населення Бритації. ― Декого, хто править магічним світом з тіні, декого, хто має стільки впливу, що вам і не снилося, декого…

― Я знаю про діяльність Мілвертона, ― перебив його Моран. Обличчя Блітца в мить витягнулося, усмішка з нього злетіла. Схоже, той вважав постать Мілвертона ― великою таємницею для магічного світу і збирався вчинити фурор в штабі здавши його. Власне, його можна було зрозуміти. Бонд от до штабу взагалі не знав про таку людину і тим паче подумати не міг про його справи з контрабандистами. З іншого боку, штаб аврорів ― це не дитсадок. Вони не просто так отримують свої гроші.

― Ти мені і так все це розкажеш, ― продовжував тим часом Моран. ― Сироватки правди навіть з моїх особистих запасів буде достатньо, а ставити правильні питання я вмію, повір.

От тепер Блітц занервував. Секунди три дивився на Морана похмуро, прямо, а потім почав стукати підбором черевика по підлозі. Швидко стукати, ритмічно, нервово. Він певно розраховував, що зможе домовитися з аврорами, розігравши карту з Мілвертоном, однак Моран, і Бонд мав віддати йому належне за це, вибив у Блітца всі аргументи всього парою фраз. Звісно, за результатом їм все ж прийдеться домовлятися, йти на поступки та щось Блітцу пообіцяти, адже насправді вони навіть не знали, наскільки той був глибоко замішаний в системі контрабанди і як багато деталей знав. В цій частині Моран блефував, однак цей блеф допоможе їм знизити ставки і, можливо, не відмазати Блітца від Азкабану, а всього лиш підібрати для нього більш комфортну камеру. Цей засранець має сісти і Бонд хотів би конвоювати його особисто: відігратися на останок за всіх постраждалих в полюванні і за власний шрам на плечі.

― Не дарма він слідкує за тобою, ― нарешті сказав Блітц. Здається він не витримав погляду Морана і знову опустив очі. ― Та ти все одно не знаєш всього. Якби знав, я б сидів не тут.

― Давай почнемо з малого, ― Моран знову видихнув дим і паличкою оживив самописне перо, що лежало на столі. Воно злетіло в повітря, десь за сантиметр над стосиком чистих поки бланків допиту. ― Ти мені розказуєш все, що знаєш про полювання на аврорів і для чого цей театр з серцевинами паличок. За це отримаєш чашку чаю, а також можливість торгуватися далі. Я хочу побачити, що ти дійсно готовий іти на домовленості, а не тільки намагатися вбити моїх людей.

Блітц видав дивний звук: чи то коротко розсміявся, чи то квакнув. Голови він все ще не піднімав. Смикати ногою він теж не припинив.

― Чай за свідчення? Невже я так дешево коштую? ― пробурмотів він тихо. ― Мене ж Мілвертон вб'є просто за те, що я вам здався! ― він осікся, зиркнув на Морана. Зрозумів, що останнє було зайвим, та вже було пізно: Моран тепер знав напевне, що у Блітца немає іншого виходу, окрім як говорити. ― Як ти здогадався, що з паличками це був театр? ― спитав Блітц тихіше. ― Я думав, що гарно все придумав і штовхнув народу.

― Тут я питаю, а не ти, ― спокійно відказав Моран. ― Я не дуже терплячий, щоб ти знав. Якщо не бажаєш по хорошому, сироватка при мені. Та не думай, що хтось буде з тобою домовлятися, якщо доведеться її застосувати.

Блітц похмуро зиркнув на Морана, на стіну за ним, нервово закусив губу. На сухій, обвітреній шкірці виступила кров, яку Блітц моментально злизнув.

― Гаразд. Як жест доброї волі, ― він криво всміхнувся. На губі знову виступила кров. ― Тобі пощастило, що я не з тих дурнів, які дали почепити на себе мітку, інакше б довелося намагатися розговорити труп.

Він тихо розсміявся, однак сміх вийшов якимось натягнутим, зависоким. Блітц швидко його урвав, зітхнув.

― Мені надійшов наказ відволікти штаб аврорів до кінця року від будь-яких справ з контрабандою і по можливості вас послабити. Десь в кінці вересня мені це доручили. Водночас з тим я, скажімо так, вирішив трохи поправити фінансові справи, і запропонував своєму керівництву викупити у мене гарну партію серцевин для паличок. На деякі з них є гарний попит по той бік Атлантики, настільки гарний, що на постачальника вже і уваги не звертають. Серцевини у мене були, все вже було готове, та я подумав, що можна набити собі більшу ціну, якщо всі думатимуть, що це серцевини з паличок аврорів. Або якщо деякі з них дійсно будуть серцевинами з паличок аврорів… Мої подорожі на схід були не порожнім туризмом, я вивчив достатньо цікавих заклинань, аби мати по одному на кожен випадок життя, от і тут знадобилося. Тому я спіймав одного дурня, відібрав у нього серцевину, потім спробував з аврором і коли майже вийшло ― пустив чутку, що платитиму за кожного аврора і його паличку. Все пішло б як по маслу, якби той білявий малий не розвалив майже самостійно першу групу охочих заробити. Мені казали, що він завалив шістьох хлопців з одинадцяти. Де ти такого працівничка надибав?

Блітц з питанням глянув на Морана. Перо, що весь цей час швидко занотовувало сказане, зависло над бланком. Паттерсон легенько штовхнув Бонда ліктем в бік.

― Це він про тебе. Через те, що про тебе ніхто не знав, ти гарно помішав їм карти.

― Я залякав їх недостатньо, аби вони взагалі до нас не лізли, ― насуплено пробурмотів Бонд у відповідь.

― Ти надто багато від себе вимагаєш іноді, ― зітхнув Паттерсон. ― Просто уяви, що сталося б, якби люди дізналися, що аврорів міністерства розбила купка якихось дрібних злочинців в темному провулку? А це попало б в газети, можеш мені повірити.

Бонд не став відповідати на це. Допит тим часом продовжувався. Моран абсолютно проігнорував питання Блітца. Той, схоже, не надто вже і розраховував на відповідь.

― Від кого надійшов наказ послабити штаб аврорів та як саме він звучав? ― спитав Моран, струшуючи попіл з цигарки на підлогу.

― Він так і звучав. Мені довіряють достатньо, щоб дати волю у виборі інструментів. До речі, завдяки чудовій роботі штабу, платити мені довелося лише два рази, ― Блітц розплився в кривій усмішці. ― Дякую за економію моїх коштів.

― Хто віддав наказ? ― Моран востаннє затягнувся цигаркою і відкинув недопалок в куток. Бонду чомусь подумалося, що він сам навряд би довго протягнув на допиті у Морана. Його велетенська постава, звичка ніяк не проявляти емоцій, похмурий чіпкий погляд та репутація, що очевидно йшла на кілька кроків попереду ― все це могло б давити і на колег Морана, якби той час від часу не обливався кавою в кабінеті, чи не заливав нею папери. Та Блітц про це не знав і навряд колись дізнається.

Він протримався майже хвилину. Намагався дивитися у відповідь на Морана не кліпаючи спочатку, потім відводив погляд, знову дивився, напружено стукав пальцями по плечу. Блітц наче не міг наважитися сказати те, що мав сказати. Сказати ім'я, яке знав Моран, яке очікував почути Паттерсон, Бонд. Фактично, озвучити його зараз означало б остаточну зраду, яку Блітцу точно не пробачать. Та все ж він відповів:

― Мілвертон. Не особисто, а через свого секретаря, Раскіна. Зализаний такий придурок, завжди десь поруч крутиться, має таку ж цегляну морду, як ти.

Бонд і Паттерсон дружньо видихнули. Перо записало свідчення і знову зависло над бланком.

― Це те про що я думаю? ― тихо пробурмотів Бонд. ― Це ж воно?

― Так, ― кивнув Паттерсон. ― Це свідчення проти Мілвертона. Як тільки він підпише бланк, цього буде достатньо, аби почати обшуки, а після них ми певно знайдемо багато цікавого для суду. Залишилося…

― Ти ж розумієш, що він мене нахрін вб'є за ці свідчення? ― Блітц підняв погляд на Морана. ― Якщо хочеш, аби я їх підписав, я маю отримати гарантії безпеки.

― В Азкабані буде достатньо безпечно?

Бонд готовий був поклястися, що говорячи це Моран криво всміхався, це було навіть в голосі чути.

― Ти зовсім дурний? ― Блітц вишкірився та схопився за край стола так, наче збирався його перегорнути. ― В Азкабан, за бажання, може зайти будь-який достатньо сильний маг з паличкою. Я не сяду туди і не підпишу бланк.

― І що ж ти пропонуєш? ― Моран схрестив руки на грудях. ― На домашній арешт навіть не розраховуй. Звинувачень проти тебе вистачить на десять років Азкабану, або ж довічне в місцині трохи приємнішій.

Блітц тихо хмикнув і скинув кулак, відкинув вказівний палець. Здається до нього повернулась частинка самовпевненості.

― Я пропоную закрите слухання з моєї справи. Ніяких журналістів, ніяких вільних слухачів: тільки сторона позову, захисту та судді, ― він відкинув другий палець, ― також пропоную вам повісити на мене який завгодно термін. Певний, що на дно залягти мені треба надовго. Також "офіційно" мене мають тримати не в тій тюрмі, в якій я буду насправді. Хай в архіві, чи де там ви тримаєте папірці, буде лежати офіційна версія. І третє, ― Блітц відкинув третій палець, ― я хочу відбувати термін в Нурменгарді.

В кімнаті допиту повисла тиша. Моран не відповідав секунд десять, а потім раптом піднявся зі стільця і залишив допитну під здивованим поглядом Блітца. Коли за ним закрилися двері, Блітц знову закусив губу і знову її прокусив. Найближчим часом йому доведеться ще чимало понервувати.

― Все чули? ― спитав Моран, заходячи в кімнату до Паттерсона і Бонда.

― Так. Відбування терміну в Нурменгарді виключено, ― зітхнув Паттерсон і поправив окуляри. ― Це треба домовлятися через конфедерацію, будуть проблеми з документами ― це раз, два ― не такого він високого польоту птаха, аби видати його за немісцевого злочинця та "депортувати", ну і три ― я не хочу, аби він десь там дав драла. Хай залишається в Британії. Не Азкабан ми можемо влаштувати, бо по нього там справді можуть прийти. Ми ж не вбивці, кінець кінцем.

― Я так і подумав, ― кивнув Моран. ― Буду старатися витягнути з нього по максимуму, а ти, ― він перевів погляд на Бонда, ― займися тими, хто був з ним. Я бачив там знайомі обличчя, можливо вони ближчі до організації Мілвертона, ніж ми думаємо. Також їх свідчення не будуть зайвими у справі проти самого Блітца. Тільки не забудь перевірити їх на наявність мітки перед допитом з сироваткою. О восьмій приходить Гердер, він допоможе її зняти, якщо дати йому час.

― Гаразд, саме збирався випити кави і зайнятися цим, ― Бонд всміхнувся весело. Від нетерплячки хотілося стрибати на місці, та він все ж себе поки стримував.

― Добре, ― кивнув Моран. ― І вибач, що знову доведеться затриматися.

― Твій колекційний віскі того вартий, ― всміхнувся Бонд і покинув кімнату. У нього було ще багато роботи попереду.

Вони провели в міністерстві залишок ночі і весь наступний день. Допити, бланки, протоколи, підготовка всього необхідного для суду. Близько восьмої прийшов Джек: зазирнув у кімнату допиту, покликав Бонда, сказав, що справа важлива, але варто було тому вийти за двері, сунув йому в руки паперовий пакет з ще теплою, свіжою випічкою та склянкою кави. Сказав поснідати, спитав в якій кімнаті сидить Моран, а отримавши відповідь поніс йому ще один, такий самий паперовий пакет. Бонд проводжав його втомленим, але вдячним поглядом.

До дев'ятої він закінчив з опитами всіх затриманих і складанням попередніх бланків цих допитів, тому перебрався до кабінету, збираючись заповнити всі необхідні заяви для підтвердження результатів розслідування. За чверть години в шостому кабінеті поза графіком чергування з'явився Фред, зайшов Джек, Паттерсон. Останнім приєднався Моран і помахом палички наклав заклинання від прослуховування. Бонд відклав свої папери: очевидно зараз буде важлива нарада.

― Блітц знає значно більше, ніж я думав, ― сказав Моран без вступу і втомлено потер очі. ― Ми маємо шанс накрити не одного лише Мілвертона, але і не одну велику шишку з керування міністерства. Блітц дав і підписав свідчення, які допоможуть дотиснути Дабліна, а також нарешті усунути від посади Дюрндейла та кількох його гарних друзів. Також він назвав ще кілька імен і серед них є навіть наближені до міністра. Слова цього хлопця можуть нарешті позакривати всі наші висяки за останні роки три, якщо не більше.

― Ти збираєшся накривати всіх зараз? ― Паттерсон питально вигнув брову. ― Одразу і проти Мілвертона і проти пацюків? А не забагато? Складно буде протиснути стільки справ одразу через Чарверсуд, до того ж якщо деякі з обвинувачених входять в склад Чарверсуду. Це будуть справи проти дуже впливових людей. Як би ми ними не вдавилися. Ти ж знаєш, вони будуть захищатися і саме ти, Моране, станеш їх основним ворогом.

― Знаю, ― кивнув Моран і кинув на Паттерсона похмурий погляд. ― Але іншого шансу в нас може не бути. Зараз все надто гарно складається, аби тягнути: навіть міністр буде на нашому боці, я не кажу вже про те, що нарешті не заважає ні голова штабу аврорів, ― він криво всміхнувся, ― ні керівник відділу дотримання магічних законів, ні хтось інший всередині штабу. Певний, що Голмс буде радий позбутися шкідників, хоч і не матиме влади нам з цим допомогти.

Паттерсон важко зітхнув і поліз в кишеню по цигарки, однак наштовхнувся на похмурий погляд Джека і передумав. Бонд дивився на нього з заздрістю: у Паттерсона був час повернутися додому, вмитися та перевдягнутися, а у Бонда продовжувалась нічна зміна.

― Це буде важка і доволі нервуюча справа, яка зачепить усіх вас. Так, камені полетять в мене, однак боротися з папірцями доведеться разом, ― продовжив Моран і обвів поглядом присутніх. ― Якщо не впораємося, є ризик втратити всі кар'єрні напрацювання. Не тільки моя голова полетить насправді, хоч моя і буде першою. Працювати прийдеться багато, важко і при цьому старатися не робити помилок. Тому, якщо хтось з вас не готовий, краще відступити зараз. Потім можливості не буде. Я готовий підписати заяву на відпустку будь-кому з вас до кінця року.

Джек насмішкувато фиркнув на останніх словах Морана. Він же перший і відповів, не давши Морану навіть ще рота закрити.

― Яка цінність від моєї кар'єри, якщо я не посаджу колишнього начальника? Навіть не думай, що зможеш насолодитися виразом обличчя Дюрндейла при його арешті без моєї присутності, Моране, я буду працювати хоч по двадцять годин на добу, аби цей засранець нарешті зник з міністерства раз і назавжди.

― Я теж в справі, ― тихо відказав Фред слідом. Вираз його обличчя ніяк не змінився, однак виглядав він доволі рішуче.

― Ти знаєш, що я з тобою з самого початку, хоч мені і не до вподоби як багато ти на себе береш. Щороку все більше і більше… Та ти завжди пораєшся, тож я вірю в тебе, ― Паттерсон всміхнувся, а потім перевів погляд на Бонда. Той раптово усвідомив, що він тут останній, хто не подав голосу. І фактично, він з присутніх ― наймолодший співробітник, ніхто не здивується, якщо він відступить. Йому справді не обов'язково в це лізти, бо виглядає так, що для всіх інших це вже справа принципу, в той час, як Бонд навіть не в курсі хто такий той Дюрндейл.

― Я прийшов працювати в штаб, а не по відпустках бігати, ― фиркнув він після секундних роздумів. Сидіти осторонь, в той час, як намічалося щось дійсно масштабне… Ні, Бонд не збирається все пропускати. ― Тож так просто ви мене не позбудетеся.

Моран повільно кивнув.

― Тоді починаємо. Бонде, продовжуй оформлювати папери. Я передам тобі бланки, які Блітц вже підписав, ти обробиш їх найшвидше. Фред, Джек, ви йдете в архів. Що шукати, знаєте краще за мене, тож покладаюсь на вас. Паттерсоне…

― От мною тільки керувати не треба, ― зупинив його Паттерсон. ― Звісно я зроблю все можливе, аби вам не заважали хоча б на першому етапі і щоб було ні до чого причепитися якнайдовше. Не знаю скільки у вас є, може доба, може тиждень, перш ніж наш ворог завдасть удару в відповідь, та я зроблю все, щоб цей час подвоїти та допомогти з бюрократією там, де це можливо.

― Чудово, ― Моран кивнув і нарешті всміхнувся і сам. Його посмішка виглядала втомленою, однак очі горіли майже так само, як кілька годин тому, при арешті Блітца Ендерса. ― Тоді я повертаюся до допиту. Працюємо.

Це був найдовший робочий день Бонда і водночас найбільш натхненний. Фактично його чергування продовжувалося вісімнадцять годин: з одинадцятої вечора тридцятого листопада і до п'ятої вечора першого грудня. Воно могло б бути довшим насправді: кава робить неймовірні речі з людиною, якщо пити її щогодини. Однак в якийсь момент Бонд зрозумів, що, мабуть, все ж треба поспати. Це сталось, коли він хотів знайти Морана аби повідомити, що закінчив обробляти бланки Блітца і уточнити, чи докладати їх до однієї справи з власними допитами, чи все ж розкласти по різним. Власне, для цього було б достатньо відіслати записку паперовим літачком, той би самостійно знайшов Морана, та чогось Бонд поперся ногами. І не знайшовши Морана на поверсі, подумав, що той міг спуститися в архів, однак замість архіва Бонд опинився в Атріумі і, чесно кажучи, навіть собі пояснити не міг чого це він вирішив вийти тут. В голові вже стояв достатньо густий туман, тож саме в цей момент він і подумав, що треба відпроситися в Морана поспати. Хоча б кілька годин, а потім можна буде продовжити роботу.

Бонд вже думав розгорнутися і повернутися на поверх штабу, коли раптом помітив в Атріумі знайому темну чуприну. Моран стояв трохи за фонтаном, за два кроки від стійки реєстрації відвідувачів, і спілкувався з якимось дуже звичайним, однак підсвідомо неприємним Бонду типом.

"Зализаний такий придурок, завжди десь поруч крутиться, має таку ж цегляну морду, як ти", ― чомусь саме ці слова спливли в голові від погляду на того хлопця. Він був трохи вищий від Моранового плеча, дійсно мав абсолютно спокійний вираз обличчя і волосся, що аж сяяло від кількості гелю на ньому, зате жодна волосинка не стирчала. Та й костюм його був ідеально випрасуваний. На його фоні Моран в м'ятій сорочці та з гніздом на голові, звісно, виглядав не найкращим чином, та все одно приємніше.

― Пане Бонд? ― почувся низький голос прямо над вухом. Від несподіванки Бонд аж на місці підскочив і машинально висмикнув з кишені паличку. Гарна звичка, та посеред Атріуму вона була певно зайва.

Менш ніж в кроці від нього стояв поважного віку вусань. Його волосся було вже сірим від сивини, однак зморщок було ще не так багато. Бонд намагався пригадати, чи бачив його раніше і так захопився цим, що так і не привітався.

― Певно, що так, ― старий всміхнувся, не дочекавшись відповіді. Його посмішка була на диво приємна. ― Мене звати Грем Дюрндейл, колись очолював відділ магічного правопорядку. Я давно просив Паттерсона мене вам представити, бо маю визнати, такого яскравого новенького аврора у штабі давно не було.

― Е-ем, ― Бонд загальмовано опустив погляд на долоню, яку Дюрндейл йому простягав. Лише за секунду згадав, що її наче треба потиснути. ― Що ж… Радий знайомству.

― Мені дуже шкода, що нам ще не довелося попрацювати разом, чутки ходять про вас просто неймовірні, ― Грем Дюрндейл міцно стиснув долоню Бонда. ― Сподіваюся, у нас в майбутньому буде можливість попрацювати разом. Певен, що ваші таланти оцінять і на міжнародному фронті. Однак, чи ви не проти поради від людини, що вже давненько працює в міністерстві?

Бонд кліпнув. Можливо він відключився за столом і все це йому тільки сниться? Дюрндейл ― це ж чоловік з їх "списку" підозрюваних в поточній справі. Той, проти кого вони вже готують докази. Хіба він не мав би триматися подалі від штабу, ставити палки в колеса і все таке? Точно не поради роздавати ж.

― Мовчання ― знак згоди, ― Дюрндейл знову всміхнувся і на якусь мить стиснув долоню Бонда сильніше, аніж того потребував етикет. ― Не рівняйтеся на пана Морана. Ним керує бажання помсти людям, які до його трагедії не причетні. Він скоро це зрозуміє і залишить свої маніакальні ідеї.

― Що?

Бонду певно треба було поспати, бо заява Дюрндейла була настільки вирваною з контексту, настільки незрозумілою, що втомлений мозок просто відмовлявся її обробляти. Дюрндейл і не намагався дати Бонду час на обробку. Закінчивши говорити, він відпустив долоню Бонда, востаннє привітно всміхнувся і пішов собі до камінів. Певно, його робочий день вже закінчився. Бонд ще якийсь час дивився йому в спину, намагаючись осягнути що це було. Завуальована погроза? Якось не дуже загрозливо звучало. Натяк на щось? Бонд можливо і зрозуміє його, але точно після нормального, хоча б восьмигодинного сну.

― Дай вгадаю, тобі теж погрожували? ― Моран зупинився справа від нього. Попри те, що на роботі він провів не менше годин, аніж Бонд, втомленим він не виглядав. Можливо він просто ніколи не виглядав втомленим, або ж виглядав ним завжди і Бонд сприймав це за звичний вигляд напарника.

― Не те щоб… Чекай, тобі погрожували? ― Бонд розвернувся так різко, що йому стрельнуло в шиї, та він саме встиг помітити, як зализаний хлопець зник в зеленому спалаху вогню в каміні.

― Так, ― спокійно відказав Моран, наче вони графік чергувань обговорювали. ― А чого Дюрндейл хотів від тебе?

― Ну… Я не до кінця зрозумів. Сказав на тебе не рівнятися і щось про твоє бажання помсти, ― Бонд повернув голову до Морана. Той теж дивився на каміни. ― Сказав, що ти хочеш мститися людям, що не винні в твоєму горі, чи щось таке. Що він мав на увазі? І чим тобі погрожували? Сподіваюся твоя сім'я в безпеці?

― В безпеці. Але тут надто людно для відповідей на інші питання, ― Моран похитав головою, потім опустив погляд на Бонда, насупився сильніше і зітхнув. ― Нам з тобою час відпочити. В тебе ще є справи в кабінеті?

― Не те щоб, ― Бонд хотів показати пачку бланків, з питаннями по яких і йшов власне шукати напарника, але тільки зараз зрозумів, що забув їх на столі. От чорт. Точно час відпочивати. ― Я хотів в тебе дещо запитати і піти поспати, може поїсти десь дорогою, або ж втягнути шматок пирога у Маніпенні.

― Питання почекає до завтра?

― Цілком.

― Тоді пішли до мене, пасту приготую.

Бонд здивовано скинув брови. Перспектива поїсти чогось теплого була дуже навіть не поганою, до того ж, якщо готувати треба не самому, однак його досі дивувало як легко Моран запрошував людей до себе в гості. Не те щоб це було приводом відмовлятися.

― Залюбки.

Моран підставив йому ліктя і за мить вони явилися в його студію. Змах палички і темну кімнату залило тепле світло лампи. З дивану зіскочив кнізл і одразу ж підбіг до ніг Морана.

― Чорт, я знову забув тебе погодувати, вибач, ― зітхнув той, присідаючи, щоб погладити Фреда поміж великих вух. ― Сподіваюся ти не надто на мене сердишся.

― Тобі треба купити йому автоматичну годівничку, ― хмикнув Бонд. ― З такими робочими змінами вона зайвою точно не буде.

― Можливо і так, ― Моран зітхнув, піднімаючись на ноги. Помах палички й пальто цілком самостійно полетіло до вішака, ще один помах ― в каструлю набралась вода, а сковорода скочила на вогонь. Бонд з запізненням подумав, що от він, маркер втоми Морана ― той лінується працювати руками та більше використовує магію. ― Мені погрожували тим, що в ранковому номері Вісника буде багато лайна про мене і штаб. Настільки багато, що найближчі люди відвернуться від мене, ― сказав Моран, заходячи за барну стійку і відкриваючи холодильника. Бонд, не довго думаючи, зайняв один з табуретів. ― Власне так собі погроза. Найближчі мені люди і так знають мене достатньо добре… От знайомих у мене може поменшати від завтра, а друзів навряд. Втім, для тебе дещо з газет може стати новиною про мене і, судячи зі слів Дюрндейла, компанія Мілвертона тебе помітила, оцінила, і хоче нас розсварити. Тож мені є що тобі розказати, та це доволі складна розмова, якщо ти втомлений, ми можемо відкласти її до завтра.

― Я втомлений, однак мені цікаво, ― Бонд підпер долонею щоку. Моран тим часом дістав м'ясо, цибулю, поставив чайника. ― Розповідай зараз.

Кнізл, поки вони розмовляли, якось застрибнув на сусідній табурет, перебрався на стіл і тепер підліз під руку Бонду. За осінь Фред остаточно призвичаївся до людей, а особливо ― до найчастіших гостів, і тепер за кожної можливості вимагав уваги. Бонд забрав його зі стола собі на коліна і зарився пальцями в м'яку шерсть. Кнізл вдоволено замуркотів.

― Почати, мабуть, треба з того, що до мене сьогодні завітав сам пан секретар Млівертона ― Раскін. Про нього говорив Блітц, якщо пам'ятаєш, ― почав Моран, спершись на стійку спиною і задумливо виводячи паличкою заклинання. Кухонне приладдя танцювало під дією магії і потрохи готувало їм вечерю. На Бонда Моран не дивився.

― Пам'ятаю. Щобільше, я його бачив і здогадався, що це саме він з того опису, що дав Блітц, ― хмикнув Бонд. ― Це був важливий візит?

― Так, ― Моран повільно кивнув. ― Власне до цього він лише раз виходив зі мною на зв'язок. Після того, що б я не робив, Мілвертон ніяким чином не намагався мене відкрито залякувати.

― І що ж по-їхньому має тебе лякати? ― Бонд здивовано скинув брови. ― Погана реклама в газеті, яку всі викинуть ще до обіду?

― Ти недооцінюєш силу впливу інформації, ― похитав головою Моран. ― Згадай скільки примірників Віщуна постійно лежить хоча б в нашому кабінеті.

― Ну з одним завжди приходить Лестрейд, ― Бонд загнув пальця. ― Ще один зазвичай гортає Джек на чергуванні й Ґреґсон теж з газетою ходить. Три?

― При цьому Лестрейд і Ґреґсон вірять приблизно половині написаного в Віщуні, ― кивнув Моран. ― А тепер уяви, що завтра виходить газета з заголовком: "Штаб аврорів почав арештовувати високопосадовців". Під заголовком на тебе чекає стаття майже на сторінку, з фотографіями, про те як я арештував, наприклад, того ж Дюрндейла, який до речі, не тільки член конфедерації магів, але і відомий меценат, член батьківського комітету Гоґвортса, періодично з'являється в газетах на фото, де відвідує сиротинець і таке інше. А арештовує його ніхто інший, як Моран, який за останній тиждень відправив до Мунґо близько десятка своїх аврорів, мав підозрілу сварку з таким собі Дабліном, який пізніше жалівся на погрози та в принципі був не дуже ласкавий з журналістами. Як думаєш, які думки виникнуть у Лестрейда, коли він закінчить читати статтю.

― Ти перебільшуєш, ― пробурмотів Бонд, дивлячись, як на вогні поступово закипає вода в каструлі. ― Лестрейд знає тебе особисто, працює з тобою та має доступ до матеріалів справи. Він в курсі, що Даблін заслужив, та й в поточній справі розбереться, якщо захоче.

― Якщо захоче. Але так, Лестрейд розбереться, ― кивнув Моран. ― Але як щодо Гадсон, яка працює з твоїм кучерявим другом і з якою ми особисто не знайомі? Або Керлі з сектору по контролю магічних популяцій? Або ж купи людей з адміністрації Чарверсуду, від роботи яких залежить швидкість потрапляння злочинців до тюрми? Звісно, вони не заважатимуть, але уяви, що людина, відповідальна за видачу тобі дозволу на обшук, арешт, сумнівається в тому, а чи не притягнув ти цей обшук та арешт за вуха? Уяви, що сумнівається кожен і кожна твоя помилка підтверджує їх сумніви. І це я ще не кажу про журналістів, що знову нам проходу не даватимуть. Кожну дурню, яку надрукує газета хоч хтось, а захоче перевірити.

― Можуть хоч сто разів перевіряти, ― Бонд насупив брови. ― Ми ведемо документацію зразково, їм не буде до чого причепитися. І ти це знаєш, Моране, краще всіх. Не розумію про що ти хотів мене попередити? Що будуть затримки в роботі, чи що? То розберемося.

― Так, так, я просто… ― він зам'явся і водночас з тим сільничка, що саме досолювала пасту в каструлі, завмерла в повітрі. ― Просто по цій справі папери дійсно ідеальні. За останні роки чотири-п'ять вони ідеальні. Але раніше я робив помилки, був необачний, і вони скористаються з цього. В найближчий час в газетах буде дуже багато лайна про мене і я просто хотів тебе попередити, що не все з цього буде правдою. Але щось буде.

Бонд подумав, що, мабуть, все ж варто було відкласти цю розмову на потім. Він надто втомлений, аби розуміти, аби придумати вдалі слова для відповіді. Та повертати назад вже якось пізно, особливо після таких заяв.

― Ти щось ускладнюєш, Моране, ― Бонд поглянув на нього, а в наступну мить зрозумів, що не може стримати позіхання. ― Хочеш сказати, що газети будуть брехати проти тебе, але не зовсім? Мені здається, чи ти просто ходиш колами навколо суті нашої розмови? Раскін погрожував тобі брехнею про тебе в газетах? То це спливе швидше, аніж встигне завдати штабу реальних проблем. Якщо їм більше немає чим на тебе надавити, то і говорити немає про що. Я ж не дурний, якось відрізню вигадку про тебе від правди, не перший день разом працюємо.

― Це ти зараз так говориш, ― пробурмотів Моран. Дві чашки з чаєм перелетіли з кухонного столу та опустились на стійку. Бонд поглянув на них і тихо зітхнув.

― Тільки не кажи, що твоє минуле налякало когось з попередніх напарників достатньо, аби він від тебе втік. Що ж такого страшного може бути у твоєму минулому, Моране? Переспав з принцесою?

Моран тихо фиркнув і це був перший прояв емоцій з його боку. Втім, голови до Бонда він так і не повернув. А в наступну мить він відвів праву руку так, щоб долоня в рукавичці була на рівні очей Бонда.

― Ти питав, як я втратив руку, пам'ятаєш?

Бонд, що саме збирався робити ковток чаю, завмер. Секунда копання в пам'яті і потрібний спогад сплив. Квітень. Справа з весняним балом. Моран тоді не відповів, відмовився відповідати й закурив. Тепер Бонд знав, що Моран курить у двох випадках: коли потребує часу аби подумати та коли нервує.

― Пам'ятаю.

― Це пов'язано з розформуванням відділу співпраці з маґлами, де я працював раніше, ― Моран підманив цигарки з кишені пальто, впіймав їх правою рукою. ― Його не розформували насправді, а знищили. Підірвали разом з половиною штабу аврорів, що перебував у тому ж приміщенні. Я тоді запізнився, тож втратив лише руку, а не життя.

Бонд закляк. Навіть вдихнути не міг, поки мозок повільно обробляв отриману щойно інформацію. Він так і сидів, дивлячись в одну точку на рукаві сорочки Морана, поки той підпалював цигарку і затягувався першим димом. Глибоко затягувався, затримував дим в легенях, а потім повільно, поволі, видихав.

― Ентоні Віґґінс, Дерріл Гаррісон, Річард Рейнольдс, Матильда Джексон, Діана Норріс та ще семеро аврорів загинули у магічному вибуху двадцять шостого січня одинадцять років тому, ― мовив Моран після невеличкої паузи. ― У Віґґінса був малий син, він зараз вже вчиться і Гоґвортсі.

Бонд не знав що сказати. Всі слова, за якими йому ніколи не треба було лізти в кишеню, зараз просто вилетіли з голови. Що говорять у таких випадках? Співчувають? Чи потрібне Морану співчуття стільки років по тому? Як взагалі переживають подібні втрати? Як взагалі їх можна пережити і після цього так спокійно варити пасту на кухні, пити чай, ходити на роботу, творити чари патронуса і всміхатися? Так, робота аврора небезпечна, Бонд підозрював, що стриманість, майже замкнутість Морана не є його вродженою рисою, він припускав, що його напарнику вже доводилося втрачати когось. Однак втратити всіх колег одразу, особливо коли ти працюєш не там, де ця втрата є потенційною можливістю робочих днів…

― Якщо не знаєш, що сказати, краще помовч, ― спокійно мовив Моран. ― Я тобі про це розповідаю не щоб ти мені співчував, співчуття можеш засунути собі в дупу. Я тобі про це кажу, аби ввести в контекст цієї статті.

Він змахнув паличкою і за мить до Бонда підлетіла стара газетна вирізка, вже пожовкла від часу, однак по ній було видно, що зберігали її охайно. Стаття займала першу шпальту, на фото була зруйнована майже під фундамент будівля, навколо якої бігали люди. Заголовок майже кричав: "Вибух у Кардіффі: через недбалість аврорів загинуло дванадцять співробітників міністерства".

― Подібне не може спричинити проста недбалість… ― тихо пробурмотів Бонд, розглядаючи фото, каміння, що лежало навколо, скло. Руйнація була разючою.

― Це і не була недбалість, це була пастка, ― спокійно мовив Моран. Перед Бондом опустилась тарілка з пастою в томатному соусі та зі шматочками м'яса. Пахло шалено, однак Бонд не був певен, що у нього досі є апетит. ― Мій відділ тоді працював над детальним вивченням маґлівських систем, їх прогресу, ми хотіли співпрацювати, використати досвід та оптимізувати хоча б процеси в міністерстві для початку. А аврори дуже вдало почали полювання на контрабандистів, які перевозили через океан драконів, і вже наступали на п'яти Мілвертону. Їм лише трохи не вистачало доказів, аби влаштувати обшуки, до того ж їх сильно гальмував тодішній керівник відділу дотримання магічних законів. Саме через надмірну бюрократію гальмував. Однак після цього випадку голову штабу звинуватили в недбалості і відсторонили від посади, а справу взагалі прикрили, як і наш відділ. Керівником відділу дотримання магічних законів тоді був Дюрндейл, а головою штабу аврорів ― Джек, ― Моран сів за стійку навпроти Бонда з другою тарілкою та кинув недопалок в попільничку. ― Джек чудовий аврор, найсильніший серед нас. Та його вже ніколи не підвищать, скільки б справ він не закрив.

Обличчя Морана, який говорив все це було спокійним. До моторошного звичайним та спокійним. Хіба що на Бонда він не дивився: в чашку, тарілку, на виделку, але тільки не на Бонда, який так і застиг над своєю порцією пасти.

― Чому ти розповідаєш мені про все це зараз? ― тихо видавив він з себе нарешті.

Моран поглянув йому в очі, потім опустив погляд на його тарілку.

― Очевидно не для того, щоб ти давав їжі холонути. Їж давай. І поки будеш жувати, може твої мізки включаться і складуть два і два.

Бонд майже автоматично почав накручувати пасту на виделку. Йому треба було трохи часу, аби емоції від всього сказаного Мораном відступили. Можливо допоміг дим цигарок, що досі крутився у повітрі навколо, можливо те, що Бонд був втомлений і вже просто не міг переварювати стільки почуттів одразу, а можливо і їжа, що дала організму поживні речовини і знову змусила мозок працювати. Відповідь на питання дійсно лежала на поверхні.

― Ти переймаєшся, що я серйозно задумаюсь над словами Дюрндейла? ― спитав Бонд, коли прикінчив вже половину порції. ― Повірю, що тобою керує бажання помсти, а не професійні обов'язки?

― Річ у тому, що це дійсно помста більшою мірою, аніж професійний обов'язок, ― Моран зробив ковток чаю і поглянув прямо в очі Бонду. ― Я хочу помститися за всіх своїх друзів, що там загинули, за колег Джека і його загублену репутацію. І для цього я притягну кожного відповідального за той вибух до суду та прослідкую, аби вони отримали потрібну кількість років в Азкабані. Саме тому я прийшов працювати в штаб.

Бонд кліпнув очима і опустив погляд в тарілку. Залишок порції йшов вже не так смачно, як перша половина, бо тепер в голові крутилася купа думок. Наскільки насправді сильне бажання помсти Морана? Бонд і уявити не міг, як сам почувався б на його місці, якби втратив всіх одразу. Чи звело б його це з ґлузду? Чи змусило б жити самою лише ідеєю помсти та роботою, у випадку Морана? Чи зміг би він робити раціональні, логічні, об'єктивні висновки в справах? Так, зараз у них є пряме підтвердження того, що Мілвертон ― злочинець, що займається контрабандою і не гребує послугами найманих вбивць. Але ж тоді навряд у Морана були докази причетності Мілвертона до вибуху. В Морана насправді одинадцять років не було достатньо доказів проти Мілвертона, однак той точно знав де шукати і під кого копати. На момент трагедії, Моран ще не був частиною штабу аврорів, тож про справи аврорів знати просто не міг, як і прокласти паралель між їх справою і справою власного відділу. Що ж тоді підштовхнуло його перевестися працювати саме в штаб аврорів?

― Як ти тоді дізнався, що це була справа рук саме Мілвертона?

Моран забрав тарілки і поставив їх у раковину. Мити посуд він, здається не збирався, зате дістав дві склянки і за ними ― той віскі, що Бонд подарував йому трохи більше тижня тому.

― Саме тоді до мене вперше прийшов Раскін. Погрожував. Я правда не зрозумів цього тоді, та й хто він такий не знав взагалі, тож не це було причиною насправді, ― сказав Моран тихо. ― Мені було двадцять чотири і я був доволі дурним для свого віку до того ж абсолютно розчавлений втратою єдиних людей, які могли б мене підтримати в такому стані. Тоді останнім моїм другом поза роботою був Вілл. Він приніс мені газету з цією статтею і вказав на викривлення фактів. А потім показав ще одну і розказав свою історію, розказав про власника газеті й свої висновки з усього цього. Його аргументація була залізною, а паралелі його історії з моєю ― очевидні.

Він простягнув Бонду склянку з віскі та кулькою льоду всередині, а коли той приняв її, поманив за собою жестом. Обійшовши стійку, Моран рушив, як Бонду спочатку здалося, до ліжка, однак зупинився за кілька кроків і коли Бонд підійшов і став поруч, то зрозумів, що Моран хотів показати. Цегляна стіна навпроти ліжка, яку зазвичай закривала темна штора і якої не було видно від дверей, зараз була відкрита і на ній заклинанням трималися папери. Багато паперів, які, втім, були всі охайно організовані: висіли сіткою, що утворювала купки лиш там, де на паперах виднівся один і той самий рік. Серед основної маси Бонд впізнав бланки, на яких він сам здавав в архів звіти, однак тут до кожного бланку була причеплена вирізка з газети. Майже на кожній було фото, однак деякі були зовсім маленькими, наче прості замітки.

Ці папери займали всю стіну і Бонду стало моторошно від усвідомлення того, що означає ця кількість.

― Скільки їх? ― спитав він, відчув, що голос не слухається і зробив ковток віскі, забувши, що це не чай. Напій обпік горло і впав в шлунок. Тілом пішла хвиля тепла. ― Скільки таких "перекручених статей" ти знайшов?

― Всього двісті одинадцять, ― Моран звів плечима. ― Трошки більше, якщо рахувати видання, які не належать Мілвертону, однак там немає ніякої системи, тож я відкинув теорію про те, що вони причетні. Таких статей було більше на початку, коли Мілвертон тільки став власником Вісника: двадцять років тому за рік могло бути п'ятнадцять, двадцять таких випадків. В останні роки вони все рідші та менш явні. Цього року, наприклад, я виловив лише три підозрілі статті й дві з них були про нашу справу з Дабліном.

― Це ж величезний обсяг роботи, ― Бонд поглянув на Морана. Якщо хвилину тому у нього і були якісь не сумніви навіть, питання, неясності, то зараз Бонд не розумів лише однієї речі. ― Тобі мінімум газетний архів за десять років довелося перерити, а ще ж архів міністерства та й… Невже цього недостатньо для суду над Мілвертоном? Ніхто не повірить у двісті одинадцять збігів!

― Цього достатньо лише для того, аби довести, що Вісник іноді працює як жовта преса, ― хмикнув Моран, а потім дав легкого, майже ласкавого щигля Бонду по лобі. ― І ти б це зрозумів, якби не був таким втомленим. Допивай і лягай спати. Можеш у мене залишитися, якщо хочеш, я на дивані посплю.

― Знову ти за своє, ― Бонд хотів перехопити руку Морана, можливо навіть дати щигля і йому, аби не викаблучувався, але долоня Морана надто швидко зникла з-перед очей. Схоже, дійсно час поспати. ― Міняєш тему так, наче не про важливі речі зараз говорили, а про сорти чаю… Хоча грець з тобою. Тобі не обов'язково спати на дивані, ліжко достатньо широке, а я не дитина, що брикається уві сні. Тобі теж треба нормально відпочити, тож не вигадуй. Я залишусь і ти спатимеш поруч, ясно тобі?

― Як скажеш, ― Моран криво всміхнувся і одним махом допив віскі. Про Мілвертона і роботу вони більше не говорили, та віскі Бонд допивав розглядаючи газетні вирізки на стіні. Зі сторони Моран дійсно виглядав помішаним на цій справі: стороння людина, яка не знала його, напевно вирішила б, що це вже манія. "Маніакальна ідея". Але двісті одинадцять справ, де були постраждалі люди, гобліни, ельфи, магічні звірі і які найбільша магічна газета країни виставляла, як недбалість міністерства, а не порушення закону ― це організована злочинність, а ніяк не проста ідея. Мабуть, саме це і хотів Моран донести до Бонда. У нього вийшло більш ніж переконливо.

В сон Бонд провалився навіть не змінюючи сорочку на щось зручніше. Моран взагалі то пішов шукати той свій здоровенний зручний светр, але Бонд його не дочекався і відключився, варто було голові торкнутися подушки. Вже крізь сон він відчував, як прогнувся матрац поруч, як Моран накрив його ковдрою і, на мить Бонду здалося, що долоня Морана затрималась над його плечем. Можливо, лише здалося.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Декаслі
27.02.2023 21:15
До частини "11. Маніакальні ідеї та організована злочинність"
Нема слів, одні емоції. Хоча і їх нема, бо це капець повний. Звісно, я підозрювала, що щось таке має бути, але це повна шляпа…
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше