Приховані мотиви

1 грудня

Ендерс сидів у кімнаті допиту і всміхався стіні. Стіна була зачарована, прозора з одного боку і абсолютно звичайна з іншого, що дозволяло Бонду спостерігати за затриманим, залишаючись при чому невидимим для того. Втім, посмішка Ендерса була настільки самовпевненою, що Бонд майже не сумнівався: той чудово знав, що стіна не справжня. Чи то він вже бував в таких місцях, чи то мав гарного інформатора. Попри відчайдушний супротив при арешті, зараз Ендерс виглядав спокійним.

В кімнату до Бонда завалився Паттерсон: в домашньому светрі, м’ятих джинсах, нерозчесаний і з натяками на ранкову щетину на підборідді та над верхньою губою.

― Я думав, що робота не здатна витягнути мене з ліжка о третій ночі, ― пробурмотів він похмуро. ― Та життя повне несподіванок. Шестеро вже не перший рік розшукуваних злочинців спіймані за одну ніч. Треба подати запит вам на премію.

― Не перший рік? ― Бонд здивовано підняв брову. Звісно, поплічники Ендерса не виглядали гарними хлопчиками, та звірити їх імена й обличчя зі списком розшуку Бонд поки що не встиг, і за звичкою вважав їх звичайними шукачами пригод за м’яке місце.

― Один в розшуку за серійні вбивства маґлів вже третій рік, двоє інших ― за вбивства магів у бійці, їх близько року спіймати не вдавалося, ще двоє ― рекет, грабіж, прокляття з серйозними наслідками. Їх розшукують з весни, здається, після погрому в книжковому магазині в Глазго, ― Паттерсон криво всміхнувся і вклав до рота цигарку. ― Гарну ж собі компанію зібрав цей ваш Ендерс.

― Он як, ― Бонд насупив брови. ― Сови з Мунґо не було? У нас є серйозно поранені після сутички з ними.

― Не знаю, я не заходив до кабінетів, ― похитав головою Паттерсон. ― Та якщо вони дісталися до Мунґо, вже точно встануть на ноги, ти ж знаєш цілителів. Вони хіба що мертвих не воскрешають.

― Сподіваюсь на це, ― зітхнув Бонд.

Двері в кімнату допиту відкрилися, зайшов Моран. Він пройшов поволі до вільного стільця, відкинув пальто, сів. Мовчки дістав цигарку і закурив. Ендерс невдоволено скривив носа, коли кімната почала заповнюватися димом.

― Вам краще поводитися зі мною чемно, ― заявив він, відкидаючись на спинку стільця і схрещуючи руки на грудях. На Морана він дивися зверхньо, наче той прийшов тут прибирання робити. ― Я маю достатньо цікавої для аврорів інформації та навіть готовий нею поділитися.

― Ти мало не вбив трьох моїх людей лише сьогодні, ― спокійно сказав Моран, видихаючи дим і теж відкидаючись на спинку стільця. ― Я прийшов не домовлятися з тобою, хлопче.

Бонду майнула думка, що Моран насолоджується. Його обличчя було не видно, та й навряд той би дозволив собі вдоволену посмішку перед затриманим, однак вони ловили Ендерса три місяці, а тепер той був у них в руках, без палички, без фокусів, без магії. Та й Моран вперше на пам’яті Бонда особисто взявся за допит, зазвичай він таким не займався.

― Я можу дати вам стільки інформації, що вдасться посадити половину міністерства і ще декого дуже цікавого, ― Ендерс хитро примружив очі, все ще випромінюючи стільки нахабства, що вистачило б на половину магічного населення Британії. ― Декого, хто править магічним світом з тіні, декого, хто має стільки впливу, що вам і не снилося, декого…

― Райхерта? ― перебив його Моран. Обличчя Ендерса в мить витягнулося, усмішка з нього злетіла. Схоже, той вважав постать свого шефа великою таємницею для магічного світу і збирався вчинити фурор в штабі здавши його. Власне, його можна було зрозуміти. Бонд от до штабу взагалі не знав про Райхерта, і тим паче подумати не міг про його справи з контрабандистами. Але штаб аврорів ― це не звичайні містяни, їм не погано платять за такі знання.

― Ти мені і так все про нього розкажеш, ― продовжував тим часом Моран. ― Сироватки правди навіть з моїх особистих запасів буде достатньо, а ставити правильні питання я вмію, повір.

От тепер Ендерс занервував. Секунди три дивився на Морана похмуро, прямо, а потім почав стукати підбором черевика по підлозі. Швидко стукати, ритмічно, нервово. Він певно розраховував, що зможе домовитися з аврорами, розігравши карту з Райхертом, однак Моран, і Бонд мав віддати йому належне за це, вибив у Ендерса всі аргументи всього парою фраз. Звісно, в якийсь момент їм доведеться піти на поступки та щось Ендерсу пообіцяти, адже насправді вони навіть не знали, наскільки той був глибоко замішаний в системі контрабанди і як багато деталей знав. В цій частині Моран блефував, однак цей блеф допоможе їм знизити ставки і, можливо, не відмазати Ендерса від Азкабану, а всього лиш підібрати для нього більш комфортну камеру. Цей засранець має сісти, і Бонд хотів би конвоювати його особисто: відігратися на останок за всіх постраждалих в полюванні і за власний шрам на плечі.

― Вони дійсно тебе недооцінили, ― нарешті сказав Ендерс. Здається він не витримав погляду Морана і знову опустив очі. ― Та ти все одно не знаєш всього. Якби знав, я б сидів не тут.

― Давай почнемо з малого, ― Моран знову видихнув дим і паличкою оживив самописне перо, що лежало на столі. Воно злетіло в повітря, десь за сантиметр над стосиком чистих поки бланків допиту. ― Ти мені розказуєш все, що знаєш про полювання на аврорів і для чого цей театр з серцевинами паличок. За це отримаєш чашку чаю, а також можливість торгуватися далі. Я хочу побачити, що ти дійсно готовий іти на домовленості, а не тільки намагатися вбити моїх людей.

Ендерс видав дивний звук: чи то коротко розсміявся, чи то квакнув. Голови він все ще не піднімав. Смикати ногою він теж не припинив.

― Чай за свідчення? Невже я так дешево коштую? ― пробурмотів він тихо. ― Мене ж вб’ють просто за те, що я вам здався!.. ― він осікся, зиркнув на Морана. Зрозумів, що останнє було зайвим, та вже було пізно: стало очевидно, що у Ендерса немає іншого виходу, окрім як говорити. ― Як ти здогадався, що з паличками це був театр? ― спитав він тихіше. ― Я думав, що гарно все придумав і штовхнув народу.

― Тут я питаю, а не ти, ― спокійно відказав Моран. ― Я не дуже терплячий, щоб ти знав. Якщо не бажаєш по хорошому, сироватка при мені, але після її використання не буде вже ніяких домовленостей.

Ендерс похмуро зиркнув на Морана, на стіну за ним, нервово закусив губу. На сухій, обвітреній шкірці виступила кров, яку Ендерс моментально злизнув.

― Гаразд. Як жест доброї волі, ― він криво всміхнувся. На губі знову виступила кров. ― Тобі пощастило, що я не з тих дурнів, які дали почепити на себе змію, інакше б довелося намагатися розговорити труп.

Він тихо розсміявся, однак сміх вийшов якимось натягнутим, зависоким. Ендерс швидко його урвав, зітхнув.

― Мені надійшов наказ відволікти штаб аврорів до кінця року і по можливості вас послабити. Десь в кінці вересня. Водночас з тим я, скажімо так, вирішив трохи поправити фінансові справи, і запропонував своєму керівництву викупити у мене гарну партію серцевин для паличок. На деякі з них є гарний попит по той бік Атлантики, настільки гарний, що на постачальника вже і уваги не звертають. Серцевини у мене були, все вже було готове, та я подумав, що можна набити собі більшу ціну, якщо всі думатимуть, що це серцевини з паличок аврорів. Або якщо деякі з них дійсно будуть серцевинами з паличок аврорів. Мої подорожі на схід були не порожнім туризмом, я вивчив достатньо цікавих заклинань, аби мати по одному на кожен випадок життя, от і тут знадобилося. Тому я спіймав одного дурня, відібрав у нього серцевину, потім спробував з аврором і коли майже вийшло ― пустив чутку, що платитиму за кожного аврора і його паличку. Все пішло б як по маслу, якби той білявий малий майже самотужки не розвалив першу групу охочих заробити. Мені казали, що він поклав шістьох хлопців з одинадцяти. Де ти такого працівничка надибав?

Ендерс з питанням глянув на Морана. Перо, що весь цей час швидко занотовувало сказане, зависло над бланком. Паттерсон легенько штовхнув Бонда ліктем в бік.

― Це він про тебе. Через те, що про тебе ніхто не знав, ти гарно помішав їм карти.

― Я залякав їх недостатньо, аби вони взагалі до нас не лізли, ― насуплено пробурмотів Бонд у відповідь.

― Ти надто багато від себе вимагаєш іноді, ― зітхнув Паттерсон. ― Просто уяви, що сталося б, якби люди дізналися, що аврорів міністерства розбила купка якихось дрібних злочинців в темному провулку? А це попало б в газети, можеш мені повірити.

Бонд не став відповідати. Допит тим часом продовжувався. Моран абсолютно проігнорував питання Ендерса. Той, схоже, не надто вже і розраховував на відповідь.

― Від кого надійшов наказ послабити штаб аврорів та як саме він звучав? ― спитав Моран, струшуючи попіл з цигарки на підлогу.

― Він так і звучав. Мені довіряють достатньо, щоб дати волю у виборі інструментів. До речі, завдяки чудовій роботі штабу, платити мені довелося лише два рази, ― Ендерс розплився в кривій усмішці. ― Дякую за економію моїх коштів.

― Хто віддав наказ? ― Моран востаннє затягнувся цигаркою і відкинув недопалок в куток. Бонду чомусь подумалося, що він сам навряд би довго протягнув на допиті у Морана. Він вмів давити однією своєю присутністю, коли хотів, Бонд ще добре пам’ятав зі своїх перших днів у штабі, як це відчувається.

Ендерс протримався майже хвилину. Намагався дивитися у відповідь на Морана не кліпаючи спочатку, потім відводив погляд, знову дивився, напружено стукав пальцями по плечу. Він наче не міг наважитися сказати те, що мав сказати. Ім’я, яке знав Моран, яке очікував почути Паттерсон, Бонд. Фактично, озвучити його зараз означало б остаточну зраду, яку Ендерсу точно не пробачать. Та все ж він відповів:

― Райхерт. Але не особисто, а через свого секретаря, Раскіна. Зализаний такий придурок, завжди десь поруч крутиться, має таку ж цегляну морду, як ти.

Бонд і Паттерсон дружньо видихнули. Перо записало свідчення і знову зависло над бланком.

― Це те про що я думаю? ― тихо пробурмотів Бонд. ― Це ж воно?

― Так, ― кивнув Паттерсон. ― Це свідчення проти Райхерта. Як тільки він підпише бланк, цього буде достатньо, аби почати обшуки, а після них ми певно знайдемо багато цікавого для суду. Залишилося…

― Ти ж розумієш, що він мене нахрін вб’є за це? ― Ендерс підняв погляд на Морана. ― Простіше вбити того, хто попав до аврорів, аніж витягнути. Якщо хочеш, аби я підписав цю заяву, я маю отримати гарантії безпеки.

― В Азкабані буде достатньо безпечно?

Бонд готовий був поклястися, що говорячи Моран всміхався. Це було чутно в його голосі.

― Ти зовсім дурний? ― Ендерс вишкірився та схопився за край стола так, наче збирався його перегорнути. ― В Азкабан, за бажання, може зайти будь-який достатньо сильний маг з паличкою. Я не сяду туди і не підпишу бланк.

― І що ж ти пропонуєш? ― Моран схрестив руки на грудях. ― На домашній арешт навіть не розраховуй. Звинувачень проти тебе вистачить на десять років Азкабану, або ж довічне в місцині трохи приємнішій.

Ендерс тихо хмикнув і скинув кулак, відкинув вказівний палець. Здається до нього повернулась частинка самовпевненості.

― Я хочу закрите слухання з моєї справи. Ніяких журналістів, ніяких вільних слухачів: тільки сторона позову, захисту та судді, ― він відкинув другий палець, ― також пропоную вам повісити на мене який завгодно термін. Певний, що на дно залягти мені треба надовго. Але «офіційно» мене мають тримати не в тій тюрмі, в якій я буду насправді. Мене не мають знайти по ваших документах. І третє, ― Ендерс відкинув третій палець, ― я хочу відбувати термін в Нурменгарді.

В кімнаті допиту повисла тиша. Моран не відповідав секунд десять, а потім раптом піднявся зі стільця і залишив допитну під здивованим поглядом Ендерса. Коли за ним закрилися двері, той знову закусив губу і знову її прокусив. Найближчим часом йому доведеться ще чимало понервувати.

― Все чули? ― спитав Моран, заходячи в кімнату до Паттерсона і Бонда.

― Так. Відбування терміну в Нурменгарді виключено, ― зітхнув Паттерсон і поправив окуляри. ― Це треба домовлятися через конфедерацію. Будуть проблеми з документами ― це раз, два ― не такого він високого польоту птаха, аби видати його за немісцевого злочинця та «депортувати», ну і наостанок я не хочу, аби він десь там дав драла. Хай залишається в Британії. Не Азкабан ми можемо влаштувати, але не більше.

― Я так і подумав, ― кивнув Моран. ― Буду старатися витягнути з нього все, а ти, ― він перевів погляд на Бонда, ― займися тими, хто був з ним. Я бачив там знайомі обличчя, можливо вони ближчі до організації Райхерта, ніж ми думаємо. Також їхні свідчення не будуть зайвими у справі проти самого Ендерса. Тільки не забудь перевірити їх на наявність змії перед допитом з сироваткою. О восьмій приходить Гердер, він допоможе її зняти, якщо дати йому час.

― Гаразд, саме збирався випити кави і зайнятися цим, ― Бонд всміхнувся весело. Від нетерплячки хотілося стрибати на місці, та він все ж себе поки стримував.

― Добре, ― кивнув Моран. ― І вибач, що знову доведеться затриматися після зміни.

― Твій колекційний віскі того вартий, ― всміхнувся Бонд і покинув кімнату. У нього було ще багато роботи попереду.

Вони провели в міністерстві залишок ночі і весь наступний день. Допити, бланки, протоколи, підготовка всього необхідного для суду. Близько восьмої прийшов Джек: зазирнув у кімнату допиту, покликав Бонда, сказав, що справа важлива, але варто було тому вийти за двері, сунув йому в руки паперовий пакет з ще теплою, свіжою випічкою та склянкою кави. Сказав поснідати, спитав в якій кімнаті сидить Моран, а отримавши відповідь поніс йому ще один, такий самий паперовий пакет. Бонд проводжав його втомленим, але вдячним поглядом.

До дев’ятої він закінчив з опитами всіх затриманих і складанням попередніх бланків цих допитів, тому перебрався до кабінету, збираючись заповнити всі необхідні заяви для підтвердження результатів розслідування. За чверть години в шостому кабінеті поза графіком чергування з’явився Фред, зайшов Джек, Паттерсон. Останнім приєднався Моран і помахом палички наклав заклинання від прослуховування. Бонд відклав свої папери: очевидно зараз буде важлива нарада.

― Ендерс знає значно більше, ніж я думав, ― сказав Моран без вступу і втомлено потер очі. ― Ми маємо шанс накрити не лише Райхерта, але і ще чимало людей з керівних посад міністерства. Ендерс дав і підписав свідчення, які допоможуть посадити Дабліна в Азкабан, а також нарешті усунути від посади Дюрндейла та кількох його гарних друзів. Також він назвав ще кілька імен і серед них є навіть наближені до міністра. Слова цього хлопця можуть нарешті позакривати всі наші висяки за останні роки три, якщо не більше.

― Ти збираєшся накривати всіх зараз? ― Паттерсон питально вигнув брову. ― Одразу і проти Райхерта і проти щурів? А не забагато? Складно буде протиснути стільки справ одразу через Чарверсуд, до того ж якщо деякі з обвинувачених входять в склад Чарверсуду. Це будуть справи проти дуже впливових людей. Як би ми ними не вдавилися. Ти ж знаєш, вони будуть захищатися.

― Знаю, ― кивнув Моран і кинув на Паттерсона похмурий погляд. ― Але іншого шансу в нас може не бути. Зараз все надто гарно складається, аби тягнути: навіть міністр буде на нашому боці, я не кажу вже про те, що нарешті не заважає ні голова штабу аврорів, ― він криво всміхнувся, ― ні керівник відділу дотримання магічних законів, ні хтось інший всередині штабу. Певний, що Скарбек буде радий позбутися шкідників, і допоможе наскільки це буде в його силах.

Паттерсон важко зітхнув і поліз в кишеню по цигарки, однак наштовхнувся на похмурий погляд Джека і передумав. Бонд дивився на нього з заздрістю: у Паттерсона був час повернутися додому, вмитися та перевдягнутися, а у Бонда продовжувалась нічна зміна.

― Це буде важка справа, яка зачепить усіх вас, ― продовжив Моран і обвів поглядом присутніх. ― Є ризик втратити всі кар’єрні напрацювання, якщо не більше. Не тільки моя голова полетить, якщо щось піде не так, хоч моя і буде першою. Але я не відступлю. Якщо хтось з вас не готовий тягнути це до останнього, то я зараз же підпишу вам заяву на відпустку до кінця року. Я навіть готовий підхопити твої справи, Заку, якщо ти не хочеш бути частиною цього. Це дійсно буде вкрай небезпечна історія і я не збираюсь затягувати хоч когось в неї силоміць.

Джек насмішкувато фиркнув на останніх словах Морана. Він же перший і відповів, не давши Морану навіть ще рота закрити.

― Силоміць? Не сміши мене, хлопче. Я був з тобою від початку і буду до кінця. Навіть не думай, що зможеш насолодитися виразом обличчя Дюрндейла при його арешті без моєї присутності. Він був моїм начальником, не твоїм.

― Я теж в справі, ― тихо відказав Фред слідом. Виглядав він доволі рішуче.

― Ти мене ображаєш, якщо думаєш, наче я покину тебе з цим самого після стількох років, ― Паттерсон всміхнувся, а потім перевів погляд на Бонда. Той раптово усвідомив, що він тут останній, хто не подав голосу. І фактично, він з присутніх ― наймолодший співробітник, ніхто не здивується, якщо він відступить. Йому справді не обов’язково в це лізти, бо виглядає так, що для всіх інших це вже справа принципу, в той час, як Бонд навіть не в курсі хто такий той Дюрндейл. Однак те, як вони всі відкидали пропозицію Морана відступити, надто вже подобалося Бонду. Та й коли він взагалі пасував перед небезпекою?

― Я прийшов працювати в штаб, а не по відпустках бігати, ― фиркнув він після секундних роздумів. ― Тож так просто ти мене не позбудешся. Я в справі.

Моран повільно кивнув.

― Тоді починаємо. Бонде, продовжуй оформлювати папери. Я передам тобі бланки, які Ендерс вже підписав, ти обробиш їх найшвидше. Фред, Джек, ви йдете в архів. Що шукати, знаєте краще за мене, тож покладаюсь на вас. Заку,..

― От мною тільки керувати не треба, ― зупинив його Паттерсон. ― Звісно я зроблю все можливе, аби вам не заважали хоча б на першому етапі, і щоб було ні до чого причепитися якнайдовше. Не знаю скільки у вас є, може доба, може тиждень, перш ніж наш ворог завдасть удару в відповідь, та я зроблю все, щоб цей час подвоїти та допомогти з бюрократією там, де це можливо.

― Чудово, ― Моран кивнув і нарешті всміхнувся сам. Його посмішка виглядала втомленою, однак очі горіли майже так само, як кілька годин тому, при арешті Майкла Ендерса. ― Тоді я повертаюся до допиту. Працюємо.

Це був найдовший робочий день Бонда і водночас найбільш натхненний. Фактично його чергування продовжувалося вісімнадцять годин: з одинадцятої вечора тридцятого листопада і до п’ятої вечора першого грудня. Воно могло б бути довшим насправді: кава робить неймовірні речі з людиною, якщо пити її щогодини. Однак в якийсь момент Бонд зрозумів, що, мабуть, все ж треба поспати.

Це сталось, коли він хотів знайти Морана, аби повідомити, що закінчив обробляти бланки Блітца і уточнити, чи докладати їх до однієї справи з власними допитами, чи все ж розкласти по різним. Для цього було б достатньо відіслати записку паперовим літачком, той би самостійно знайшов Морана, та чомусь Бонд поперся ногами. І не знайшовши Морана на поверсі, подумав, що той міг спуститися в архів, однак замість архіву Бонд опинився в Атріумі і, чесно кажучи, навіть собі пояснити не міг чого це він вирішив вийти тут. В голові вже стояв достатньо густий туман, тож саме в цей момент він і подумав, що треба відпроситися в Морана поспати. Хоча б пару годин, а потім можна буде продовжити роботу.

Бонд вже думав повернутися на поверх штабу, коли раптом помітив в Атріумі знайому темну чуприну. Моран стояв трохи за фонтаном, за два кроки від стійки реєстрації відвідувачів, і спілкувався з якимось дуже звичайним, однак підсвідомо неприємним Бонду типом.

«Зализаний такий придурок, завжди десь поруч крутиться, має таку ж цегляну морду, як ти», ― чомусь саме ці слова спливли в голові від погляду на того хлопця. Він був трохи вищий від Моранового плеча, дійсно мав абсолютно спокійний вираз обличчя і волосся, що аж сяяло від кількості гелю на ньому, зате жодна волосинка не стирчала. Та й костюм його був ідеально випрасуваний. На його фоні Моран в м’ятій сорочці та з гніздом на голові, виглядав не найкращим чином.

― Пане Бонд? ― почувся низький голос прямо над вухом. Від несподіванки Бонд аж на місці підскочив і машинально висмикнув з кишені паличку. Гарна звичка, та посеред Атріуму вона була певно зайва.

Менш ніж в кроці від нього стояв поважного віку вусань. Його волосся було вже сірим від сивини, однак зморщок було ще не так багато. Бонд намагався пригадати, чи бачив його раніше і так захопився цим, що так і не привітався.

― Певно, що так, ― старий всміхнувся, не дочекавшись відповіді. Його посмішка була на диво приємна. ― Мене звати Грем Дюрндейл, колись очолював відділ магічного правопорядку. Я давно просив Паттерсона мене вам представити, бо маю визнати, такого яскравого новенького у штабі давно не було.

― Е-ем, ― Бонд загальмовано опустив погляд на долоню, яку Дюрндейл йому простягав. Лише за секунду згадав, що її наче треба потиснути. ― Що ж… Радий знайомству.

― Мені дуже шкода, що нам ще не довелося попрацювати разом, чутки ходять про вас просто неймовірні, ― Дюрндейл міцно стиснув долоню Бонда. ― Сподіваюся, у нас в майбутньому буде можливість попрацювати разом. Певен, що ваші таланти оцінять і на міжнародному фронті. Однак, чи ви не проти поради від людини, що вже давненько працює в міністерстві?

Бонд кліпнув. Можливо він відключився за столом і все це йому тільки сниться? Дюрндейл ― це ж чоловік з їх розстрільного списку в поточній справі, одне з перших імен. Той, проти кого вони вже готують докази. Хіба він не мав би триматися подалі від штабу, заважати їм працювати і все таке? Точно не поради роздавати ж.

― Мовчання ― знак згоди, ― Дюрндейл знову всміхнувся і на якусь мить стиснув долоню Бонда сильніше, аніж того потребував етикет. ― Ходять чутки, що пан Моран задумав щось аж надто серйозне. Якщо не хочете згубити кар’єру, саме час відпустити його і діяти самостійно. Боюсь, що пан Моран може мати трохи менш здоровий глузд, аніж здається на перший погляд.

― Що?

Бонду певно треба було поспати, бо він так і не встиг визначити якій з кинутих фраз поставити питання в першу чергу. До того ж Дюрндейл очевидно і не збирався відповідати на питання. Закінчивши говорити, він відпустив долоню Бонда, востаннє привітно всміхнувся і пішов собі до камінів. Певно, його робочий день вже закінчився. Бонд ще якийсь час дивився йому в спину, намагаючись осягнути що це було. Натяк? Але чого саме про глузд Морана? З усіх колег саме Моран здавався Бонду найбільш послідовним і логічним у діях. Не завжди, але все ж.

― Тобі теж погрожували? ― Моран зупинився справа від нього. Попри те, що на роботі він провів не менше годин, аніж Бонд, втомленим він не виглядав. Можливо він просто ніколи не виглядав втомленим, або ж виглядав ним завжди, і Бонд сприймав це за звичний вигляд напарника.

― Не певен… Чекай, тобі погрожували? ― Бонд розвернувся так різко, що йому стрельнуло в шиї, та він саме встиг помітити, як зализаний хлопець зник в зеленому спалаху вогню в каміні.

― Так, ― спокійно відказав Моран, наче вони графік чергувань обговорювали. ― А чого Дюрндейл хотів від тебе?

― Ну… Я не до кінця зрозумів. Сказав, що ти задумав щось серйозне і мені час подумати про кар’єру без тебе, ― Бонд повернув голову до Морана. Той теж дивився на каміни. ― Сказав, що в тебе може протікати стріха, але якщо він таким чином хотів змусити мене в тобі сумніватися, то обрав якусь ненадійну тактику. Чим тобі погрожували? Сподіваюся твоя сім’я в безпеці?

― В безпеці. Але тут надто людно для відповідей на інші питання, ― Моран похитав головою, потім опустив погляд на Бонда, насупився сильніше і зітхнув. ― Нам з тобою час відпочити. В тебе ще є справи в кабінеті?

― Не те щоб, ― Бонд хотів показати пачку бланків, з питаннями по яких і йшов власне шукати напарника, але тільки зараз зрозумів, що забув їх на столі. От чорт. Точно час відпочивати. ― Я хотів в тебе дещо запитати і піти поспати, може поїсти десь дорогою, або ж втягнути шматок пирога у Руті.

― Питання почекає до завтра?

― Цілком.

― Тоді пішли до мене, пасту приготую.

Бонд скинув брови. Перспектива поїсти чогось теплого була дуже навіть не поганою, до того ж, якщо готувати треба не самому. Однак його досі дивувало як легко Моран запрошував людей до себе в гості.

― Залюбки, якщо тобі не складно.

Замість відповіді Моран підставив йому ліктя, і за мить вони явилися в його квартиру. Змах палички і темну кімнату залило тепле світло лампи. З дивану зіскочила кішка і одразу ж підбігла до ніг Морана.

― Чорт, я знову забув тебе погодувати, вибач, ― зітхнув той, присідаючи, щоб погладити Фредді поміж великих вух. ― Сподіваюся ти не надто на мене сердишся.

― Тобі треба купити їй автоматичну годівничку, ― хмикнув Бонд. ― З такими робочими змінами вона зайвою точно не буде.

― Можливо і так, ― Моран зітхнув, піднімаючись на ноги. Помах палички й пальто цілком самостійно полетіло до вішака, ще один помах ― в каструлю набралась вода, а сковорода скочила на вогонь. Бонд з запізненням подумав, що от він, маркер втоми Морана ― той лінується працювати руками та більше використовує магію. ― Мені погрожували тим, що в ранковому номері Вісника буде багато лайна про мене і штаб. Настільки багато, що найближчі люди відвернуться від мене, ― сказав Моран, заходячи за барну стійку і відкриваючи холодильник. Бонд, не довго думаючи, зайняв один з табуретів. ― Слабенька погроза, як на мене. Найближчі мені люди і так знають мене достатньо добре… От знайомих у мене може поменшати від завтра, а друзів навряд. Втім, для тебе дещо з газет може стати новиною про мене і, судячи зі слів Дюрндейла, Райхерт тебе помітив і вважає достатньо вагомим, аби нас розділити. Я хотів би розставити крапки над «і» до того, як вийде новий номер Щоденного віщуна, але це доволі складна розмова. Якщо ти втомлений, ми можемо відкласти її до ранку.

― Я втомлений, однак мені цікаво, ― Бонд підпер долонею щоку. Моран тим часом дістав м’ясо, цибулю, поставив чайника. ― Розповідай зараз.

Кішка, поки вони розмовляли, застрибнула на сусідній табурет, перебралась на стіл і тепер підлізла під руку Бонду. За осінь Фредді остаточно призвичаїлася до людей, а особливо ― до найчастіших гостів, і тепер за кожної можливості вимагала уваги. Бонд забрав її зі стола собі на коліна і зарився пальцями в м’яку шерсть. Фредді вдоволено замуркотіла.

― Почати, мабуть, треба з того, що до мене сьогодні завітав Едвард Раскін, права рука і секретар Райхерта. Про нього говорив Ендерс, якщо пам’ятаєш, ― почав Моран, спершись на стійку спиною і задумливо виводячи паличкою заклинання. Кухонне приладдя танцювало під дією магії і потрохи готувало їм вечерю. На Бонда Моран не дивився.

― Пам’ятаю. Щобільше, я його бачив і здогадався, що це саме він з того опису, що дав Ендерс, ― хмикнув Бонд. ― Це був важливий візит?

― Так, ― Моран повільно кивнув. ― Це майже рівноцінно особистій розмові з Райхертом. Попри те як довго я на нього полюю, це була лише друга наша розмова. На нас звернули увагу.

― І тому вирішили залякати? ― Бонд здивовано скинув брови. ― Поганою рекламою в газеті, яку всі викинуть ще до обіду?

― Ти недооцінюєш силу впливу інформації, ― похитав головою Моран. ― Згадай скільки примірників Віщуна постійно лежить хоча б в нашому кабінеті.

― Ну з одним завжди приходить Вунш, ― Бонд загнув пальця. ― Ще один зазвичай гортає Джек на чергуванні, й Ґреґсон теж з газетою ходить. Три?

― При цьому Вунш і Ґреґсон вірять приблизно половині написаного в Віщуні, ― кивнув Моран. ― А тепер уяви, що завтра виходить газета з заголовком: «Штаб аврорів почав арештовувати високопосадовців». Під заголовком на тебе чекає стаття майже на сторінку, з фотографіями, про те як я арештував, наприклад, того ж Дюрндейла, який до речі, не тільки член конфедерації магів, але і відомий меценат, член батьківського комітету Гоґвортса, періодично з’являється в газетах на фото, де відвідує сиротинець і таке інше. А арештовує його ніхто інший, як Себастьян Моран, який за останній тиждень відправив до Мунґо близько десятка своїх аврорів, мав підозрілу сварку з таким собі Дабліном, який пізніше жалівся на погрози та в принципі був не дуже ласкавий з журналістами. Як думаєш, які думки виникнуть у Вунша, коли він закінчить читати статтю.

― Ти перебільшуєш, ― пробурмотів Бонд, дивлячись, як на вогні поступово закипає вода в каструлі. ― Грегорі знає тебе особисто, працює з тобою та має доступ до матеріалів справи. Він в курсі, що Даблін заслужив, та й в поточній справі розбереться, якщо захоче.

― Якщо захоче. Але так, Вунш розбереться, ― кивнув Моран. ― Але як щодо дівчини, яка працює з твоїм кучерявим Скарбеком і з якою ми особисто не знайомі? Або Керлі з сектору по контролю магічних популяцій? Або ж купи людей з адміністрації Чарверсуду, від роботи яких залежить швидкість потрапляння злочинців до тюрми? Звісно, вони не заважатимуть, але уяви, що людина, відповідальна за видачу тобі дозволу на обшук, арешт, сумнівається в тому, а чи не притягнув ти цей обшук та арешт за вуха? Уяви, що сумнівається кожен, і кожна твоя помилка підтверджує їх сумніви. І це я ще не кажу про журналістів, що знову нам проходу не даватимуть. Кожну дурню, яку надрукує газета хоч хтось, а захоче перевірити.

― Можуть хоч сто разів перевіряти, ― Бонд насупив брови. ― Ми ведемо документацію зразково, їм не буде до чого причепитися. І ти це знаєш, Моране, краще всіх, бо це твоя заслуга. Не розумію про що ти хотів мене попередити? Що будуть затримки в роботі, чи що? То розберемося.

― Я не зовсім про це, ― він зам’явся і водночас з тим сільничка, що саме досолювала пасту в каструлі, завмерла в повітрі. ― Просто по цій справі папери дійсно ідеальні. За останні роки чотири-п’ять вони ідеальні. Але раніше я робив помилки, був необачний і надто емоційний. Вони дістануть все це і будуть обсмоктувати не один тиждень. Я не хотів би, щоб це якось вплинуло на нашу роботу.

Бонд подумав, що, мабуть, все ж варто було відкласти цю розмову на потім. Він надто втомлений, аби розуміти, аби придумати вдалі слова для відповіді. Та повертати назад вже якось пізно, особливо після таких заяв.

― Ти щось ускладнюєш, Моране, ― Бонд поглянув на нього, а в наступну мить зрозумів, що не може стримати позіхання. ― Я ж не дурний, якось відрізню газетне перебільшення про тебе від правди, не перший день разом працюємо.

― В дечому це може бути не перебільшення, ― пробурмотів Моран. Дві чашки з чаєм перелетіли з кухонного столу та опустились на стійку. Бонд поглянув на них і тихо зітхнув.

― Просто скажи вже що ти такого страшного накоїв у минулому, щоб зараз так перейматися. Переспав з принцесою?

Моран тихо фиркнув і це був перший прояв емоцій з його боку. Втім, голови до Бонда він так і не повернув. А в наступну мить він відвів праву руку так, щоб долоня в рукавичці була на рівні очей Бонда.

― Ти питав, як я втратив руку, пам’ятаєш?

Бонд, що саме збирався робити ковток чаю, завмер. Секунда копання в пам’яті і потрібний спогад сплив. Квітень. Справа з весняним балом. Моран тоді не відповів, відмовився відповідати й закурив. Тепер Бонд знав, що Моран курить у двох випадках: коли потребує часу на роздуми і коли переживає сильні негативні емоції ― нервує, розчарований чи засмучений.

― Пам’ятаю.

― Це пов’язано з цією справою і розформуванням відділу співпраці з маґлами, де я працював раніше, ― Моран підманив цигарки з кишені пальто, впіймав їх правою рукою. ― Його не розформували насправді, а знищили. Підірвали разом з половиною штабу аврорів, що перебував у тому ж приміщенні. Я тоді запізнився, тож втратив руку, а не життя.

Бонд закляк. Навіть вдихнути не міг, поки мозок повільно включався в сказане. Він так і сидів, дивлячись в одну точку на рукаві сорочки Морана, поки той підпалював цигарку і затягувався першим димом. Глибоко затягувався, затримував дим в легенях, а потім повільно, поволі, видихав.

― Ентоні Віґґінс, Дерріл Гаррісон, Річард Рейнольдс, Матильда Джексон, Діана Норріс та ще семеро аврорів загинули у магічному вибуху двадцять шостого січня майже дванадцять років тому, ― мовив Моран після невеличкої паузи. ― У Віґґінса був малий син, він зараз вже вчиться і Гоґвортсі.

Бонд не знав, що сказати. Всі слова, за якими йому ніколи не треба було лізти в кишеню, зараз просто вилетіли з голови. Що говорять у таких випадках? Співчувають? Чи потрібне Морану співчуття стільки років по тому? Бонд лише на мить уявив, що міг би за день втратити всіх колег, і в животі одразу ж стислося щось гірке і мерзенне.

Як переживають подібні втрати? Як повертаються до роботи після них? Як можливо так спокійно курити на кухні, коли маєш за душею щось подібне? Бонд мав підозру, що стриманість, майже замкнутість Морана не є його вродженою рисою. З друзями він був значно відкритіший, іноді навіть необережний у словах, але загалом просто тепліший. Тільки пробитися в коло його друзів було на біса важко і тепер було зрозуміло чому. Якщо Моран втратив всіх колег одразу у відділі, де ця втрата є потенційною можливістю робочих днів, то як його взагалі занесло в штаб, де це було щоденною небезпекою для кожного?

― Якщо не знаєш, що сказати, краще помовч, ― спокійно мовив Моран. ― Вдалих слів не існує, а співчуття мені не потрібне. Я тобі про це кажу, аби ти зрозумів, що в мене справді в якомусь сенсі тече стріха. І щоб ти зрозумів мій особистий мотив посадити Райхерта.

Він змахнув паличкою і за мить до Бонда підлетіла стара газетна вирізка, вже пожовкла від часу, однак по ній було видно, що зберігали її охайно. Стаття займала першу шпальту, на фото була зруйнована майже під фундамент будівля, навколо якої бігали люди. Заголовок кричав: «Вибух у Кардіффі: через недбалість аврорів загинуло дванадцять співробітників міністерства».

― Подібне не може спричинити проста недбалість… ― тихо пробурмотів Бонд, розглядаючи фото, каміння, що лежало навколо, скло, темні вологі плями. Руйнація була разючою.

― Це і не була недбалість, це була пастка, ― спокійно мовив Моран. Перед Бондом опустилась тарілка з пастою в томатному соусі та зі шматочками м’яса. Пахло шалено, однак Бонд не був певен, що у нього досі є апетит. ― Мій відділ тоді працював над детальним вивченням маґлівських систем, їх прогресу, ми хотіли співпрацювати, використати досвід та оптимізувати хоча б процеси в міністерстві для початку. А аврори саме полювали на контрабандистів, які перевозили через океан драконів, і вже наступали на п’яти Райхерту. Їм лише трохи не вистачало доказів, аби влаштувати обшуки, до того ж їх сильно гальмував тодішній керівник відділу дотримання магічних законів. Саме через надмірну бюрократію гальмував. Однак після цього випадку голову штабу звинуватили в недбалості і відсторонили від посади, а справу взагалі прикрили, як і наш відділ. Керівником відділу дотримання магічних законів тоді був Дюрндейл, а головою штабу аврорів ― Джек, ― Моран сів за стійку навпроти Бонда з другою тарілкою та кинув недопалок в попільничку. ― Джек чудовий аврор, найсильніший серед нас. Та його вже ніколи не підвищать, скільки б справ він не закрив.

Обличчя Морана, який говорив все це було спокійним. До моторошного звичайним та спокійним. Хіба що на Бонда він не дивився: в чашку, тарілку, на виделку, але тільки не на Бонда, який так і застиг над своєю порцією пасти.

― Чому ти розповідаєш мені про все це зараз? ― тихо видавив він з себе нарешті.

Моран поглянув йому в очі, потім опустив погляд на його тарілку.

― Очевидно не для того, щоб ти давав їжі холонути. Їж. І поки будеш жувати, може твої мізки включаться і складуть два і два.

Бонд майже автоматично почав накручувати пасту на виделку. Йому треба було трохи часу, аби емоції від всього сказаного Мораном відступили. Можливо допоміг дим цигарок, що досі крутився у повітрі навколо, можливо те, що Бонд був втомлений і вже просто не міг переварювати стільки почуттів одразу, а можливо і їжа, що дала організму поживні речовини і змусила мозок знову працювати. Відповідь на питання дійсно лежала на поверхні.

― Ти переймаєшся, що на фоні новин з Віщуна я серйозно задумаюсь над порадою Дюрндейла? ― спитав Бонд, коли прикінчив вже половину порції. ― Повірю, що ти зациклений на помсті аж дванадцять років, і помиляєшся, звинувачуючи Райхерта?

― Я не помиляюсь, звинувачуючи Райхерта, цьому вже є докази, ― Моран зробив ковток чаю і поглянув прямо в очі Бонду. ― Але я дійсно зациклений на помсті. Я хочу відплатити за всіх своїх друзів, що там загинули, за колег Джека і його згублену репутацію. І для цього я притягну кожного відповідального за той вибух до суду та прослідкую, аби вони отримали потрібну кількість років в Азкабані. Я для цього прийшов працювати в штаб.

Бонд кліпнув очима і опустив погляд в тарілку. Таке пряме зізнання дійсно змінювало його ставлення до Морана. Досі, після майже року спільної роботи, Бонд вважав того трошки засранцем, але загалом дуже відповідальним і принциповим службовцем. А тепер, знаючи про те що саме його вело весь цей час, Бонду ставало трохи моторошно. Накручуючи на виделку залишки пасти, він не міг визначитися, чи розуміє та поділяє прагнення Морана, чи тепер і сам хоче повторно перевірити всі свідчення, які дав Ендерс та інші докази по справі. Просто щоб пересвідчитися, що Моран не захопився надто сильно.

― Як ти тоді дізнався, що це була справа рук саме Райхерта? До того, як отримав прямі докази.

Моран забрав порожні тарілки і поставив їх у раковину. Мити посуд він, здається не збирався, зате дістав дві склянки і за ними ― той віскі, що Бонд подарував йому трохи більше тижня тому.

― Вілл підказав. І поява Раскіна, в якомусь сенсі теж. Раскін тоді сказав, що цікавість згубила кішку, і порекомендував спробувати себе в іншій справі. Гадаю, він хотів дізнатися, чи заважатиму я їм в майбутньому, чи ні. В той момент я був достатньо розбитий, аби він вирішив мене не добивати.

Моран відкрив пляшку паличкою, магією утворив лід і наповнив склянки.

― Я дійсно не був здатний на помсту в той час. Занадто слабкий, занадто зламаний, занадто нікчемний. Я працював з близькими друзями, вони загинули. Поруч просто не залишилось нікого, хто міг би мене підтримати. Втім, несподівано, це зробив Вілл. І саме він відкрив справу проти Райхерта.

Моран простягнув Бонду склянку і поманив за собою жестом. Обійшовши стійку, він рушив, як Бонду спочатку здалося, до ліжка, однак зупинився за кілька кроків, і коли Бонд підійшов і став поруч, то зрозумів, що Моран хотів показати. Цегляна стіна навпроти ліжка, яку зазвичай закривала темна штора, і якої не було видно від дверей, зараз була відкрита, і на ній заклинанням трималися папери. Багато паперів, які, втім, були всі охайно організовані: висіли сіткою, що утворювала купки лиш там, де на паперах виднівся один і той самий рік. Серед основної маси Бонд впізнав бланки, на яких він сам здавав в архів звіти, однак тут до кожного бланку була причеплена вирізка з газети. Майже на кожній було фото, однак деякі були зовсім маленькими, наче прості замітки.

Ці папери займали всю стіну і Бонду стало моторошно від усвідомлення того, що означає ця кількість.

― Вілл втратив батьків, коли був дитиною, ― Моран зробив перший ковток віскі. ― Офіційно ― недбалість при використанні магії, так само в газетах. Але він бачив місце злочину і був абсолютно певен, що все написане про той випадок ― брехня. В нього вже було на руках ще три чи чотири подібні випадки. І вони виглядали так само як мій. Як раз в той рік, коли Джек втратив посаду, Вілл не зміг скласти іспит на аврора, тож запропонував мені спробувати і розкопати зсередини більше про те, чим займається Райхерт і чому всі це ігнорують. Не одразу, але я погодився.

― Скільки їх? ― спитав Бонд, відчув, що голос не слухається і теж зробив ковток віскі, забувши, що це не чай. Напій обпік горло і впав в шлунок. Тілом пішла хвиля тепла. ― Скільки таких «перекручених статей» ти знайшов?

― Всього двісті одинадцять, ― Моран звів плечима. ― Трошки більше, якщо рахувати видання, які не належать Райхерту, однак там немає ніякої системи, тож я відкинув теорію про те, що вони причетні. Таких статей було більше на початку, коли Райхерт тільки став власником Віщуна: двадцять років тому за рік могло бути більше десятка подібних випадків, певно тоді ж він завойовував свій ринок. В останні роки вони все рідші та менш явні. Цього року, наприклад, я виловив лише три підозрілі статті й всі вони ― про нашу справу з Дабліном.

― Це ж величезний обсяг роботи, ― Бонд поглянув на Морана. ― Тобі мінімум газетний архів за десять років довелося перерити, а ще ж архів міністерства та й… Невже цього недостатньо для суду над Райхертом? Ніхто не повірить у двісті одинадцять збігів!

― Цього достатньо лише для того, аби довести, що Віщун іноді працює як жовта преса. Без прямого зв’язку злочину з Райхертом ― це лише макулатура, яка можливо, одно дня подовжить йому термін в Азкабані, але не більше, ― хмикнув Моран, а потім криво всміхнувся, повертаючи голову до Бонда. ― І ти б це зрозумів, якби не був таким втомленим. Допивай і лягай спати. Можеш у мене залишитися, якщо хочеш, я на дивані посплю.

― Знову ти за своє, ― Бонд відповів йому насупленим поглядом. Сумніви, які лише почали давати паростки у ньому, були тепер вщент випалені цією стіною з паперами. У Морана був вагон доказів на Райхерта. З усіх можливих способів використати свою зацикленість він обрав найбільш ефективний для справи. І якщо досі повага та довіра до Морана в Бонда тягнули на дев’ять з десяти, то щойно ця оцінка сягнула сотні. ― Міняєш тему так, наче не про важливі речі зараз говорили, а про сорти чаю. Але ти маєш рацію, я втомлений і ти теж. Тому тобі не обов’язково спати на дивані, ліжко достатньо широке. Я залишусь і ти спатимеш поруч, бо в нас обох попереду багато роботи, а добре працює той, хто добре відпочиває.

― Певен? Ну як знаєш, ― Моран знову криво всміхнувся і одним махом допив віскі.

Про Райхерта і роботу вони більше не говорили, та віскі Бонд допивав розглядаючи газетні вирізки на стіні та вибірково читаючи справи під ними. Зі сторони Моран дійсно виглядав помішаним на цій справі. Але двісті одинадцять справ, де були постраждалі люди, гобліни, ельфи, магічні звірі, і які найбільша магічна газета країни виставляла, як недбалість міністерства, а не порушення закону ― це організована злочинність, а не навіжені думки однієї людини. Мабуть, саме це Моран і хотів йому сказати, хоча так і не промовив цього вголос.

В сон Бонд провалився навіть не змінюючи сорочку на щось зручніше. Моран взагалі то пішов шукати той свій здоровенний зручний светр, але Бонд його не дочекався і відключився, варто було голові торкнутися подушки. Вже крізь сон він відчував, як прогнувся матрац поруч, як Моран накрив його ковдрою і, на мить Бонду здалося, що долоня Морана затрималась над його плечем. Можливо, лише здалося.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Декаслі
27.02.2023 21:15
До частини "Приховані мотиви"
Нема слів, одні емоції. Хоча і їх нема, бо це капець повний. Звісно, я підозрювала, що щось таке має бути, але це повна шляпа…
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше