Розділ чотирнадцятий

― Боги вогню, боги вогню, боги вогню… ― бурмотів собі під ніс Марко, міряючи кроками кабінет і лише дивом не чіпляючись через стоси паперів. ― Та ще й такий, чиє повернення ― гарна подія. Повернення, а отже він зі слов’янської міфології і усіляких Гефестів, Агні та Локі ми відкидаємо одразу. Особливо Локі.

Він зітхнув і різко розгорнувся до дівчат.

― Поки що на думку спадає лише Сварог ― бог ковальства та його син ― Дажбог. Однак, чесно кажучи, я сильно сумніваюся, що то вони. Судячи із записів ― та штука не поводиться як щось розумне, тому можливо, то ще щось вогняне, яке вважалося божеством, але більш локальним, або ж настільки давнім.

― Ближче до суті, ― роздратовано мовила Настя. Інформація, яку їй передала Маргарита, значно підвищила дівчині настрій, але коли стало зрозуміло, що насправді слова Марени взагалі нічого не прояснюють, Настя одразу скисла. ― Ми можемо точно сказати що це таке, чи ні? А якщо можемо, що ми про нього знаємо?

― Мені потрібен час! ― вигукнув Марко і в його голосі Маргариті почувся відчай. Схоже, що в цю справу нарешті затягнули і його, однак від того нічого не вирішувалося швидше. ― До того ж я схиляюся до думки, що це все ж таки нерозумний магічний дух, якого нелегально завезли в країну. Міські духи так не поводяться. Може то дика жар-птиця, чи, вбережи боже, різновид азійського дракона, який жив на цих землях за часів монгольських навал, а тепер повернувся! Я не можу пропрацювати всі варіанти одразу…

Настя голосно й показово зітхнула, а потім махнула рукою.

― Працюй. Як щось знайдеш, то знаєш мій номер телефону, ― із цими словами, вона розгорнулась, збираючись покинути кабінет. ― А тобі дякую. Чесно кажучи, ти дістала для нас більше інформації ніж можна було сподіватися, ― сказала вона до Маргарити, перш ніж вийти в коридор.

Як сприймати ці слова, Маргарита не знала: наче її і похвалили, але фактично не було схоже, що від її дій робота пришвидшилась. Марко ж тим часом продовжував міряти кроками кабінет і бурчати собі під ніс.

― Не жар-птиця, ні, жар-птиця б літала, тобто проходила вище більшості перешкод. Та й не врізалась би в машини, так що точно ні. Але все інше аж занадто фантастичне! Я навіть не спец із драконів, щоб ось у цьому розбиратися… Треба написати професору. І підняти напрацювання про богів вогню. Або духів вогню. Хоч щось про вогонь та підпали, хай йому грець! Може то Симаргл?..

― Я можу чимось допомогти? ― обережно запитала Маргарита в хлопця, боячись збити його з думки та змусити нервувати ще більше.

Марко різко зупинився посеред кімнати й гучно видихнув.

― Ні. Вибач, але схоже сьогодні в мене вже не буде часу на адаптацію нового співробітника, ― він підняв погляд на Маргариту й дуже винувато всміхнувся. ― Але знаєш, є в цьому для тебе і плюси. Якби в Олега були ідеї як іще застосувати твій дар, він би вже сказав, а як ні ― то навряд чи зараз хтось помітить, якщо ти вкоротиш собі робочий день, ― він весело їй підморгнув. ― Зважаючи на насиченість попередніх днів, думаю тобі варто відпочити, перш ніж ти зустрінешся з нашим шефом.

― О. Он як, ― Маргарита поволі кивнула, розмірковуючи, чи це її так м’яко виставляють, аби під ногами не плуталась, чи дійсно дозволяють піти. Однак пропозиція була аж надто спокусливою аби відмовлятися і навіть втомлений вид Марка, єдиного з їх кабінету, кого ще не потягнули працювати руками, не зупинив Маргариту від того, аби почати вихідні трошки раніше.

Вийшовши з будівлі та пройшовши десь із квартал, Маргарита дістала телефон і нарешті зробила те, що давно мала б: написала подрузі, питаючи, чи вільна вона вже, чи ще на парах. Ганна була чудовою людиною: з нею можна було поділитися абсолютно всім і точно знати, що вона знайде правильні слова у відповідь. Вона була найкращою і, фактично, єдиною справжньою подругою для Маргарити. У дитинстві та не надто товаришувала з дівчатами, а покинувши університет та працюючи віддалено, зовсім припинила заводити нові знайомства. Однак Ганна, хоч і на відміну від Маргарити, продовжувала навчання, усе ще підтримувала з нею зв’язок та не давала закиснути сидячи вдома.

Уже за годину, вони сиділи на бордюрах Хрещатику й жували хот-доги.

― Чесно кажучи, не очікувала, що ти отак напишеш та ще і витягнеш мене кудись, від тебе не було жодного нормального повідомлення аж два дні і я вже починала хвилюватися! До того ти хоч мені відмічалась про результати співбесід, а тут написала, що не вигнали в перший день і потім зовсім зникла, ― Ганна жадібно відкусила ще шмат хот-дога й закотила очі від задоволення. Імовірно востаннє вона їла ще зранку, бо завжди піклувалась про фігуру й постійно хотіла скинути вагу. Однак від «шкідливої» їжі вона втриматися не могла, особливо коли це було за компанію з подругами. ― Нафіть думафа що в теве дипвефія, ― серйозно повідомила Ганна Маргариті з набитим ротом.

― Та ні, мене просто взяли на випробувальний термін і все так закрутилося, що часу не було, ― Маргарита не втримала посмішку. Виразне обличчя Ганни сподобалося їй від першої зустрічі й зараз, просто дивлячись як подруга отримує задоволення від їжі, Маргариті здавалося що хот-дог дійсно став смачнішим ніж був спочатку. ― Там така історія сталась, я саме хотіла поділитися, бо… Чесно кажучи, сумніваюсь, що та робота для мене.

Ганна одразу ж відклала хот-дог і уважно подивилась на подругу.

― Що такого сталося за ці дні, що ти знову так думаєш?

― Чому одразу «знову»? ― похмуро запитала Маргарита, відчуваючи, що розмова повертає кудись не туди.

― Бо так само було зі стажуванням у банку, пам’ятаєш? ― Ганна виразно на неї глянула. ― Два дні й ти покинула все, кажучи, що до біса все і краще ти…

― Назавжди залишуся домашньою бранкою, але тільки не сфера обслуговування, ― кивнула Маргарита, тяжко зітхаючи. ― Це був один раз, може годі згадувати? До того ж більше як рік пройшов.

― Я до того, що іноді ти думаєш аж надто багато не над тим, що справді важливо, ― зітхнула Ганна. ― Однак я вже зрозуміла, що для початку тебе треба вислухати, а вже потім робити висновки. Тож починай. Обіцяю мовчати й жувати, поки ти не закінчиш.

― Дякую, ― не без сарказму в голосі сказала Маргарита, зітхнула й почала розказувати. Про чергову нудну співбесіду, про Ольгу яка раптово вирішила, що Маргарита їм підходить і про Марка в перший робочий день. Правда, розказати про окуляри, Марену та магію вона так і не наважилась, просто ще не була готова поєднати той, магічний, і цей, реальний, світ в одну кашу. Тому перший похід до Марени скоротився до умовної фрази «побачила те, чого не мала бачити», а весь другий день до «все це виявилося куди небезпечніше, аніж мені здавалося». Поки вона говорила, Ганна доїла, та навіть допила лимонад і тепер дійсно стурбовано дивилась на Маргариту.

― Знаєш, звучить так наче ти вплуталась у справи мафії чи чогось такого, ― мовила вона так серйозно, що Маргарита, яка хотіла б із цього розсміятися, не змогла цього зробити. ― Ну або щось дуже суміжне, бо без деталей, сама розумієш, важко щось зрозуміти… Тепер я хвилююсь за тебе ще більше.

Маргариті залишалось лише зітхнути. Останнє що вона хотіла робити ― це змушувати когось хвилюватися за себе.

― Спробуй на хвилинку уявити, що насправді це не мафія, а навіть державна установа, тож усе законно і платять дуже добре. Впевнена, ти зможеш, вдається ж тобі уявити, що ти станеш привабливішою, якщо схуднеш.

― Агов! ― не те щоб Ганна дійсно на це обурилася, однак і натяк не оцінила. ― Гаразд, гаразд, я уявила. Але… Це все ще звучить доволі небезпечно, попри те, що буде вирішена твоя основна проблема з грошима.

― Так, та все ж… ― Маргарита зам’ялась, намагаючись правильно підібрати слова до того, що відчуває, ― я теж так думаю, певно вже б усе кинула, якби говорила з мамою, а не з тобою. Але ж не могло зі мною це все статися просто так? Поглянь на це зі сторони: у мене було спокійне звичайне життя, і тут раптом усе кардинально змінилося через випадковість. Може всесвіт мені на щось натякає, а я не розумію? Чи я вже стріхою їду, як думаєш?

Подруга відповіла не одразу. Майже хвилину вона задумливо дивилася на Маргариту, вивчаючи її так, наче бачила вперше.

― Тож ти не хочеш це покидати? ― запитала вона, але так, що питання прозвучало риторично. ― З того, що ти мені розказала, складається враження, що це повна дупа, а не робота і єдина перевага ― гроші. Але не настільки ти меркантильна, подруго, щоб лише заради них залишатися. Сподіваюся, ти колись розкажеш мені все й поясниш усе ж що саме тебе там зачепило всього за три неповні дні. Однак якщо вже зачепило, при чому настільки, що заради цього ти готова ризикнути, то можливо варто спробувати. Що б ти не обрала, я тебе підтримаю, ти ж знаєш.

Маргарита зітхнула і відкусила ще шматок хот-догу. Насправді вона б хотіла, аби хтось вирішив за неї. І хотіла б розказати Ганні про Марка, Олега, Марену, Хазяїна, домовика, мавок і все-все інше. Хотіла б поділитися, вилити події останніх днів ще на когось і таким чином зрозуміти, що ж її дійсно у всьому цьому не відпускає. Але Ганна скоріш за все не повірить і може навіть потягне Маргариту до нарколога, якщо та почне таку розповідь. Буде ж перейматися ще більше, ніж зараз, а Маргариті це зовсім не треба.

― Що я робитиму, коли ти вийдеш за свого омріяного араба-мільярдера, станеш світською леді й перестанеш зі мною спілкуватися? ― зітхнула Маргарита, не приховуючи посмішки.

― До біса високу публіку, з тобою цікавіше! ― відмахнулась від неї Ганна і дзвінко розсміялась.

Потім вони пішли гуляти вечірнім містом і Маргарита майже зі справжнім задоволенням слухала, як подруга в черговий раз намагалась познайомитися з, на вигляд, забезпеченим хлопцем і в яку халепу від того втрапила. Добре, що жахливий смак до чоловіків у Ганни врівноважувався гарною вдачею, тож ніяких справжніх неприємностей їй уже не світило. А якби вони й нависали над нею, Маргарита б швидко допомогла подрузі з ними розібратися, хоча б на рівні теорії.

У Ганни було чимало таких історій і архів лише поповнювався з кожним роком. За розмовою, дівчата не помітили як сіло сонце й почало холоднішати. Розійшлися вони вже близько десятої і діставшись дому Маргариті стало сил лише на те, щоб завалитись спати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.