Розділ п'ятнадцятий

Ранок почався не так приємно, як би хотілося Маргариті. У її ідеальному світі, ранок починався із чашки кави, яка чарівним шляхом опинялась у неї в руках, без необхідності самостійно її варити та без участі сторонніх людей. Однак у реальному світі, ранок почався зі звуку розбитої чашки. Маргарита прокинулась від нього й ще майже хвилину сонно розмірковувала в сні чи наяву розбився той бісів посуд, а також як так взагалі могло статися. Звички ставити тарілки та чашки в нестійке положення вона не мала, до того ж якби воно було в нестійкому положенні, то розбилося б набагато раніше, а не от прямо зараз зранку.

Так і не знайшовши логічного пояснення, Маргарита відкрила очі. Вид улюбленої чашки для кави, яка перетворилась у друзки та розлетілась маленькими шматочками по підлозі, змусив дівчину включатися швидше. Чашка, від учора брудна, стояла на столі й точно не могла впасти сама собою, тож або у квартирі був чужий, або ж повернувся чортів дід-домовик. І домовику б варто було сховатися як найшвидше, аби запобігати власному вбивству.

Окуляри знайшлись біля ліжка і як тільки Маргарита вдягла їх, то одразу помітила домовика, що підозріло тягнувся до ящика з тарілками.

― Тобі не жити, ― прошипіла вона. Однак на відміну від минулих разів, домовик навіть не здригнувся.

― А нічого спати до обіду, ледащо! ― огризнувся він не менш гнівно. ― Посуд у неї не митий, хата не метена, а вона спить собі, як паночка! Дивино, яка красива, хоч би вдягнулась!

Тут Маргарита згадала, що полінькувала ввечері вдягати піжамні шорти, тож тепер вона перед домовиком у одній легкій футболці та трусах. Хоча ні, це він знову у її квартирі та знову робить якусь шкоду.

― Нормальні люди без запрошення до інших не приходять! ― гаркнула Маргарита, сунула ноги в капці та за два кроки опинилась біля обіднього столу та вхопила за бороду домовика, який саме нарешті добрався до шафки з тарілками.

Домовик одразу скрикнув, але скиглити не став, навпаки, напрочуд стрімко вивернувся та як вкусив Маргариту за пальця, що аж кров виступила. Вона звісно ж малого шкідника одразу впустила й зашипіла, тепер уже від болю.

― Тепер точно тебе в унітаз змию…

― Спробуй тільки! Тобі сміливості не стане! ― з якоюсь злою втіхою відказав домовик. ― Теж мені, відьма, у неї в підвалі казна-що сидить, а вона навіть відчути те не ладна! Дурепа, дурепа, дурепа!

Й із цими словами він розлючено затупотів ногами по підлозі. Який підвал, яке «казна-що» він, звісно, пояснювати не поспішав, зате спробував знову залізти до шафи з тарілками, при цьому злісно лаючись на Маргариту. Вона саме прикидала, чи змити його дійсно в унітаз, а чи просто викинуту у вікно, коли в голові неочікувано спливли учорашні слова Марени.

«Чоловіки починають кричати, коли налякані»

І тут Маргариту осяяло. Чи то відпочинок так на неї вплинув, чи то зранку вона в цілому краще складала факти, однак у поведінці домовика нарешті починала проявлятися логіка.

― Ти що, боїшся якогось казна-що в підвалі? ― запитала Маргарита, сама дивуючись, як одразу після слів Марени не згадала найбільш крикливого чоловіка у своєму оточенні. Мабуть, лише тому, що домовика вона не надто сприймала, як чоловіка, він залишався поза її увагою в той момент. Але тепер слова її божественної, як би смішно це не звучало, покровительки були дуже доречні. ― Ти наляканий і чомусь думаєш, що я в цьому винна? Агов, я тебе бачу тільки третій день, ти не міг подумати, що я типу, ще недостатньо крута відьма? Чи звернутися до відповідної служби з приводу того, що сидить у підвалі. Що там таке, до речі?

Домовик, здавалось, зараз лусне від люті: надувся, почервонів і схоже збирався вивалити на Маргариту ще одну порцію лайки, однак Маргарита його випередила. Після осяяння вона вже не могла сильно сердитися на домовика, але бажання трохи помститися за розбиту улюблену чашку все ж залишалося.

― Ні, справді, що там у підвалі такого, що в тебе нерви здають? Жахливий безлад? Павуки розміром із капці? Чи таргани вийшли з-під контролю? Якщо прибереш те, що накоїв із моєю улюбленою, до речі, чашкою, то може ми до чогось домовимося і я не згорну тобі шию прямо зараз, маленький боягузе.

Насправді, вона могла зробити не так багато: лише подивитися що там таке та викликати Марка, однак у таких обставинах варто було набити собі ціну. Можливо це спосіб раз і назавжди позбавитися від надокучливих наскоків домовика.

Тим часом домовик мало не вдавився власним гнівом та набраним у легені повітрям, але судячи з усього забув хоча б половину з тої імовірно сексистської дурні, що збирався сказати. Не погано для початку.

― Наче непорозуміння, що без окулярів мене не бачить може чимось мені зарадити! Наче і відьма, а руки з дупи ростуть, не вмієш нічого, навіть за господарством глядіти, ― зі злістю заявив він після майже хвилини мовчання за яку дівчина встигла не тільки знайти все ж домашні шорти, але й поставити готуватись ранкову каву. Вирішувати робочі питання в суботу без звичної дози кофеїну все ж не хотілося.

― Але мізки ти з якогось дива виносиш мені, а не моїм колегам, так що давай, вирішуй, чи ми розбираємося з твоєю проблемою, чи скручуємо тобі шию за вередливість. Певна, що тобі не сподобається жити зі скрученою шиєю, тож не випробовуй моє терпіння, ― суворо наказала Маргарита. ― Я зараз піду вмиватися, а ти подумай гарненько.

За чверть години підійшла кава, а Маргарита була вже вмита, розчісана та в більш менш придатному одязі для невеликої прогулянки. На кухні на неї чекала її улюблена чашка для кави. Ціла. І навіть без слідів тріщин. Схоже, що перший крок до примирення вони зробили. Добре, бо насправді Маргарита побоювалася, що розлючений домовик здатен рознести всю квартиру.

― То що таке сидить у підвалі цього будинку? ― спокійно поцікавилася вона, виливаючи гарячий напій із турки в чашку та дістаючи із шафки плитку шоколаду до кави. ― І чому ти не звернувся до… Досі не знаю як воно правильно називається, але та служба, що розбирається з такими приколами. Офіс якої в центрі.

― Хрін його знає що там таке, ― насуплено мовив домовик, що набундючено сидів на столі й похмуро слідкував за кожним рухом Маргарити. ― Якийсь живий вогонь. Ніколи такого не бачив. Наче тваринка, а наче й не скажеш яка саме, бо палає так, що очі болять. Влетіла до мого дому, перегорнула все до гори дриґом, ричить, шипить…

Маргарита здивовано вигнула брову. Вогняна тваринка. А може це бути та сама штука, яку так завзято її колеги шукають містом? Якщо так, то їй певно що треба викликати Марка, або навіть Олега та зводити до підвалу, бо одній туди лізти було б вкрай безглуздо. А з іншого боку домовик кредит довіри ще не заслужив, та і з якоїсь причини не відповідає на друге питання, тож перш ніж когось викликати, варто було б переконатися, що то не дарма. Щось підказувало, що смикнути Олега від важливого розслідування означало б якщо не звільнення, то дуже неприємну розмову.

― Якщо це вогняна тварючка, то як вона ще нічого в будинку не підпалила? ― запитала Маргарита і зробила перший ковток гарячої кави. Варто було дізнатися якнайбільше деталей і тоді вже щось вирішувати. ― І я досі чекаю на відповідь, чому ти не звернувся до поліції.

― Та з якого біса мені знати?! ― гнівно огризнувся домовик. ― Не підпалила нічого і все! Я уявлення не маю про її подальші плани, ця штука не говорить зі мною. А поліцаї, як ти їх називаєш, прийдуть і знищать не тільки ту штуку, але й мене за компанію! Знаю я їх, зустрічались уже. Спопеляють усе без розбору і плювати їм хто проблеми влаштовував.

З цими словами домовик, здається, надувся ще більше й хіба що не потемнішав від люті. Схоже, він ще не був у курсі, що політика роботи магічної поліції, як Маргарита охрестила свій офіс, змінилась. Цікаво, а як давно вона змінилась? І як давно цей домовик контактував хоч з одним іншим, хоч із кимось, хто був у курсі таких змін.

― Вже не спопеляють, але я тебе зрозуміла. Хоч розмір «штуки» описати можеш? ― похмуро поцікавилась Маргарита. ― Здорова, чи не дуже?

― Таке собі, ― домовик непевно повів рукою і описав відносно себе доволі велике коло, але Маргарита подумала, що в таке, мабуть, вписався б не дуже гладкий кіт. ― Сходи сама подивись, якщо цікаво, чого розпитуєш? Чи також боїшся?

Маргарита задумливо похитала головою. Ні, страху не було, лише цілком раціональні побоювання щодо доречності її раптової сміливості. Хоч будинок вогняна тварючка домовика ще й не підпалила, але була цілком здатна на це, якщо вірити відео, яке показував Маргариті Олег. Але ж чомусь досі будинок не палав… Цікаво, а захист Марени на вогняних невідомих потвор працює, чи ні? А що як це взагалі інша істота, не та яку шукають оперативники? Що тоді робити Маргариті?

До того ж було ще певною мірою небажання запрошувати когось з офісу до її дому. Не через те, що будинок виглядав не надто приємно на фоні сусідніх новобудов та навіть на фоні найближчих будинків-однолітків, але тому, що доти, як ніхто з колег не знав де вона живе, Маргарита цілком могла розраховувати на можливість втекти в будь-який момент із цієї веселенької і небезпечної компанії.

«Тому варто поглянути на ту штуку хоча б одним оком», ― подумала вона. ― «До того ж я буду виглядати останньою ідіоткою, якщо Олег приїде, а цей домовик кудись дінеться і я навіть не знатиму де тут підвал».

― Якщо вона не намагається тебе підпалити, ця твоя звірюка, чого ж ти так із неї переляканий? ― запитала Маргарита, бо це було для неї найбільш незрозумілим моментом у ситуації. ― Чи вона кусається?

― Слухай, дівко, ― домовик обурено глянув на неї, ― я б подивився як би ти ставилась до живого полум’я що увірвалось у твою квартиру та підняло все до гори дном!

― Ти на живе полум’я не тягнеш, однак робиш те саме, ― похмуро мовила Маргарита, ― від цього ти страшним не став.

Домовик скривився.

― Нормальні люди з такого лякаються, взагалі-то. Але відьми… Ви завжди зі своїми тарганами в голові.

Маргарита зітхнула. Більше ніяких питань на думку не спадало. Мабуть, дарма, однак вона все ж вирішила, що треба хоч поглянути що там у підвалі. Одним оком поглянути, а потім одразу телефонувати або Олегу, якщо ця штука небезпечна, або Марку, якщо вона просто незнайома. З цими думками Маргарита відставила порожню чашку.

― Гаразд, показуй де ховається твоя вогняна звірючка.

Просити двічі не довелося. Домовик одразу скочив на ноги й помчав до дверей. Маргарита ледве не впустила момент того, як він хвацько зник за секунду до того, як врізатись у них і, треба розуміти, опинився в коридорі без потреби возитися із замком. Зітхнувши і прихопивши телефон із ключами, Маргарита рушила за ним.

Щоб увійти в підвал, як з’ясувалося, покидати під’їзд було не треба. Дверцята були сховані під сходами й були висотою хіба що в метр, а може й менше. Домовик відкрив їх Маргариті, щось нашепотівши великому навісному замку.

― Далі я з тобою не піду, ― похмуро мовив він. ― Обійдуся без усього цього.

― А двері за мною не закриєш? ― Маргарита поглянула на нього підозріло. ― А то раптом твоя вогняна звірючка просто кривавої жертви захотіла.

Домовик, схоже, по-справжньому здивувався з такої теорії. Можливо він навіть шкодував, що не подумав про подібне сам.

― Я може і трохи перегнув палку, але я не вбивця, ― похмуро пробурмотів він. ― До того ж… ти мені допомагаєш, наче.

Маргарита похитала головою.

― Як до тебе звертатися, хоч, старий? ― вона тільки зараз чомусь подумала, що досі не знає імені домовика з власного будинку. Та він і сам, схоже, був здивований тим, що вона нарешті поцікавилася.

― Нестором зви, ― відказав він після недовгої паузи. ― І йди вже, а то розвела тут казна-що.

«Ну як моє ім’я не цікавить, то й нехай», ― подумала Маргарита і спустила ноги в темний підвал.

Як не дивно, тут не було волого, хоча у всьому будинку після кожного дощу відчувалось, що вода потрапляла у всі-всі стики поміж бетонних плит. З-під ніг дівчини розбігалися хіба що таргани, тут навіть не видно було мокриць, до яких Маргарита морально підготувалась. Чисто тут, звісно, теж не було. Світло від ліхтарика її телефону майнуло вперед і серед труб комунікацій чітко було видно брудне ганчір’я яким хтось обмотав один із кабелів, промислову пилюку по кутках. Цей підвал нагадував той, у якому вони з Марком знайшли Романа, але планування було трохи інше.

Як і тоді, Маргарита поволі посунула далі коридором, намагаючись рухатись якнайтихше. Звісно ліхтарик її видасть одразу, але якщо та звірючка про яку казав Нестор і справді не агресивна, то Маргарита буде в порядку. Буде ж? Чомусь впевненість полишала її з кожним кроком.

Створіння, про яке казав їй домовик, вона помітила здалеку. Тепле світло видавало його так само як Маргариту ліхтарик. «Запальничка» ховалась у найдальшому кутку підвалу. Наближаючись до неї, Маргарита помітила розкидані старі меблі, схожі на іграшкові через малий розмір, але надто вже деталізовані. Тепер було не дивно, що Нестор перелякався: якби Маргариту розбудило те, що ліжко на якому вона спить, перевернули, вона також була б налякана.

Здалеку причину гармидеру роздивитись було важко. Маргариті здавалося, що крізь окуляри вона бачить не те щоб живе створіння, а скоріше просто маленьке полум’я в кутку. Наче хтось розвів вогонь на підлозі й не загасив його. При цьому диму не було, а гарячі язички полум’я не перекидались на труби чи що тут ще могло бути пожежонебезпечного.

Маргарита тільки встигла подумати про те, що її знахідка значно спокійніша за ту запальничку, що була на відеозаписі, як раптом полум’я в кутку скочило на ноги та стрімголов полетіло до неї. Зреагувати Маргарита звісно не встигла. Точніше не встигла зреагувати як слід: подумати, зійти з дороги цього створіння, пригадати що робити у випадках пожежі та все таке. Усе що вона встигла ― це спробувати зробити крок назад, перечепитися через ослін домовика, який валявся посеред підлоги, і доволі незграбно впасти. Та ще й так, що окуляри злетіли з носа. Хоча навіть без них, Маргарита бачила як щось вогняне стрибнуло просто неї.

З переляку вона заплющила очі й зойкнула. Дурна реакція насправді, яка їй би ніяк не допомогла, але в ту мить Маргарита думала, що зараз спалахне, як та машина з відеозапису, або ж як мінімум отримає важкі опіки чи щось подібне. Саме цього очікуєш від купки живого полум’я, чи не так?

Але опіків не було як і жару загалом. Усе що відчула Маргарита в ту мить, коли палаюча магічна істота мала приземлитися на неї, це неприємний фізичний поштовх на грудях і зовсім невелику вагу після нього. Від подиву вона різко відкрила очі й опинилась ніс у ніс із рудим котом. Це було б навіть смішно, якби кіт не був вогняно-рудий. Тобто звісно його хутро не палало, як мало б, але такий колір, до того ж підсвічений ліхтариком із чудом не розбитого телефона, складав враження, що кіт дійсно палає.

Маргарита поволі видихнула. Кіт із цікавістю обнюхував її обличчя і схоже був налаштований скоріше по-дружньому, аніж хотів її з’їсти чи спалити. Це була гарна новина. Повільно роззирнувшись і побачивши, що окуляри полетіли не надто далеко, Маргарита обережно потягнулась за ними. Ким би не був цей кіт, а уважніше роздивитись його було варто.

«Вогняна звірючка» ― було найвлучнішим означенням для цієї штуки. Правда, створіння не було схоже ні на звичне уявлення про дракона, ні на жодного відомого Маргариті ссавця. Хоча за формою тіла, це абсолютно точно був ссавець. І він натурально палав. Якби до цього Маргарита не була впевнена в тому, що вона не горить, то могла б запанікувати, а так лише подумки відмітила: «Ага, вогонь який не пече, це добре, обійдемося без пожеж».

― Можна до тебе доторкнутися? ― обережно запитала вона у звірючки. Звісно домовик казав, що та не говорить, але хто ж його зна.

Відповіді не було, але і злазити з грудей Маргарити створіння не поспішало, тож дівчина повільно й обережно простягнула руку до цього чуда природи, а в наступну мить, воно вже само ластилося під її долоню, зігріваючи захололі від страху та прохолоди підвалу, пальці.

― Тож ти не хочеш мене з’їсти. Це чудово, ― зітхнула Маргарита з полегшенням. ― Може нумо вибиратися звідси? Певна, ми знайдемо тобі зручніше місце для відпочинку.

Питання було риторичним, однак звірючка дала на нього дуже однозначну відповідь: прудко перебралась із грудей Маргарити їй на шию і зручненько там вмостилась, утворивши теплий комір для дівчини. Хоч їй би й не надто хотілося, аби полум’я контактувало з волоссям, вибору особливо Маргариті не давали. Тож залишалося лише піднятися з підлоги та рушити назад до входу в підвал.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.