Розділ дев'ятий

Маргарита звірилась із мапою в телефоні. Вони все ще були в парку, до якого їх підвіз Олег, але заглибилися в нього настільки, що він почав видаватися лісом. Щось таке вони вже проходили з Марком. Цікаво, чому вся ця нежить на яку полює, чи то не полює, їх офіс, не може сидіти в кав’ярні на Хрещатику? Зустрічатися там було б значно приємніше, аніж лазити по цим хащам.

Хоча насправді все було не так погано. На відміну від минулого разу, на дворі було сонячно, а місцева дорога, хоч і виглядала старою та недоглянутою, однак явно використовувалась не так давно: про це говорили глибокі сліди від шин на землі та сміття, як от папірець від снікерсу, розкидане вздовж дороги.

― Майже прийшли, ― попередив Олег. Настя ж із того моменту як вони покинули машину, не сказала жодного слова до Маргарити. Схоже, образилась, чи щось таке. Не дуже добре, однак вини за собою Маргарита не відчувала. ― Власне, прийшли.

Він це сказав, коли попереду, доволі несподівано виникла цегляна стіна, при чому будівля явно була не одноповерховою. Дивно, як вона залишалась непомітною здалеку.

― Тут мав бути блок лікарні, але його так і не добудували, ― прокоментував будівлю Олег. І справді, якщо придивитись, вікна порожні, даху немає, та й по ту сторону стін підозріло світло. Покинута недобудова, шикарно, однак не так цікаво, як цегляний мур дев’ятнадцятого сторіччя. Марко поки по несподіванках точно вигравав у Олега.

― Тут живе Щезник? ― Маргарита роззирнулась, очікуючи, що згаданий Інший вийде до них, чи ще якось себе проявить, або ж її колеги просто його покличуть. ― Чого Інших тягне в такі покинуті місця?

― Бо їм тут ніхто не заважає, ― просто відказав Олег. ― І він не в будівлі живе, а в лісі, просто тут…

Він не встиг договорити, бо наступної миті з будівлі йому на голову впала цеглина. Чи не на голову. Маргарита кліпнула й на секунду їй здалося, що перед нею стоять два Олеги: один на тому місці де й був, а другий ― за крок правіше, однак уже не на траєкторії польоту цеглини.

Та важко гупнула о землю. Олега не зачепило.

«Знов встиг», ― почула Маргарита незадоволений голос згори. Чи не згори, а із самої будівлі? Звучав він дивно, наче йшла луна, однак не від недобудованої лікарні, а як від усього лісу, хоча луна лісом йти ніяк не могла. Мабуть, саме так і звучали голоси чортів, про яких казав Олег: у Марени теж був дивний голос, та й Бабай звучав не як людина. ― «Обізвати б тебе бісовим сином, та ти гірший».

― Чим ти встиг розгнівати хазяїна цього лісу? ― Маргарита здивовано поглянула на Олега. Не те щоб вона була дуже здивована тим, що хтось цього хлопця не любив, але щоб аж так, до кидання цеглою… Хоча вона мало що знала про Інших? Може для більшості з них це було нормальне привітання.

Олег не поспішав відповідати, лише уважно дивився на Маргариту, так наче вона от-от мала стати чортом, чи то чимось подібним. Їх зоровий контакт продовжувався лише секунду, бо потім Олег перевів погляд на щось за спиною Маргарити і вона сама обернулась. А потім відсахнулась. Прямо на дереві біля якого вона зупинилась, може сантиметрах у п’яти від неї, повисла якась чортівня з такими чорними очима, що захотілося перехреститися.

Щезник найбільше походив на безхатька, не те щоб дуже старого, скоріше просто запущеного: скуйовджене волосся, брудний, сірий одяг, щось розмазане по обличчю. Тільки на відмінну від людини, від нього не тхнуло, а слабко пахло лісом: корою дерев, травою, торішнім листям, що перегниває. Мабуть, якби не запах, Маргарита б і не подумала шукати на лобі цього чоловіка роги. Знайшлися звісно, невеликі, козячі, у купі брудного волосся.

«Хто ж тобі подарував здібність нас розуміти, дитино?» ― здивовано запитав він, навіть без крихти того презирства, з яким говорив про Олега. ― «Чи не… Точно. Марена. Точно-точно Марена, я відчуваю її дотик на тобі».

― Перепрошую? ― Маргарита зрозуміла, що слова Щезника не мають для неї ніякого сенсу. Який ще дотик, Марена ж наче її не торкалась. Та й чому це має бути її дарунок? Хоча отут треба буде в когось перепитати, адже дійсно, не могла ж вона просто такою народитися. Інакше б, мабуть, подібний дар мали б і інші люди або ж вона сама помітила б його раніше.

«Забудь. Що ти робиш із цими виродками?» ― Щезник кивнув у сторону Олега й Насті, які поки що мовчали й не вмішувалися в діалог, але їх поза наштовхувала Маргариту на думку, що вони готові до будь-чого, у тому числі до ще парочки цеглин на свої голови. ― «Вони тебе примусили прийти сюди? Чи може погрожували тобі?»

― Ні, не погрожували, ― Маргарита знову покосилась на Олега. ― Я їм наче допомагаю зі справою. Підробляю перекладачем, якщо це можна так назвати…

Вона перевела погляд назад на Щезника, але того на дереві вже не було. Щез. Мабуть, тому й ім’я таке мав. Однак подівся він зовсім недалеко: тепер за спинами Олега й Насті. Ті навіть не смикнулися, спокійненько повернулися до Щензика обличчями й зайняли ті ж самі позиції, що й раніше, наче готувались до чогось.

«Якби ви прийшли самі, бовдури, хрін би я вам допомагав!» ― вигукнув Щезник так голосно, що Маргариті ледве вуха не заклало. ― «Але так і буть, допоможу чим зможу, бо посланцям Марени відмовляти не личить порядному бісові».

Маргарита відкрила було рота, аби перепитати, як саме Щезник її назвав і чому. Які ще посланці? Відколи вона посланець… посланичка?… до біса фемінітиви, просто від коли вона це стала додатком до Марени? І чому саме до неї? Однак щось їй підказало, що це питання не варто вирішувати в присутності Олега й Насті.

― Що він каже? ― запитав Олег. Його погляд Маргариті зараз дуже не подобався: складалося враження, що хлопець починає сердитися і що його злість точно буде не на користь справі. ― Розкаже він про палаючу звірюку, чи ні?

«Палаючу звірюку? Так ви його обізвали? Ой не можу!» ― вигукнув Щезник і засміявся так, що в лісі все загуло. А і справді, загуло, як від сильного вітру, зашелестіли дерева кронами, загойдалися віти. Настя щось почала шепотіти собі під ніс, а Олег дивився на Щезника так, наче збирався спопелити того одним поглядом. Маргарита б не здивувалася, якби він насправді вмів таке.

А потім із лісу почувся крик. Жіночий, жалібній. Щезник миттю припинив сміятися і з гнівом глянув на Настю, яка продовжувала шепотіти.

«Відпусти її негайно!»

― Це ти робиш? ― Маргарита глянула на Настю обурено. ― Що за дівчина там кричала?

― Мавка, ― відповів замість Насті Олег. ― Якщо Щезник не хоче говорити по хорошому…

«Та хто в біса буде говорити з вами по хорошому!» ― скрикнув той і знову зник, а за мить на Настю з Олегом посипалося гілля з найближчого дерева. ― «Ідіть до біса з мого лісу! Ідіть у свої бетонні коробки й не чіпайте ні мене, ні моїх дівчат!»

― Припини негайно! ― крикнула Маргарита на Настю гнівно. Та на секунду припинила бурмотіння, питально глянула на Олега, той поволі кивнув і лише після того вона видихнула, припинивши ритуал. ― Він би й без цього допоміг, ― пробурмотіла Маргарита тихо, свердлячи дівчину поглядом

― А я думала, що все буде як завжди… Швидше треба перекладати, новенька, ― пробурмотіла Настя невдоволено. Якщо її якось і зачепили слова, чи погляд Маргарити, вона цього не показувала.

Десь у лісі почувся видих повний полегшення, а потім зашурхотіли віти, наче хтось тікав.

― Людей ти теж спочатку б’єш, а потім питаєш? ― запитала Маргарита, з подивом відмічаючи, що навіть не намагається приховувати злість. Так не схоже на неї.

― Припини, ― суворо відказав Олег. ― Потім поговоримо. Зараз важливо дізнатися про потвору. Чого чорт почав сміятись? Насміхався?

Маргарита глибоко вдихнула і видихнула. Якщо вона продовжить злитися, конфлікт загостриться, а їй треба навпаки, аби всі заспокоїлися. І вона сама ― в першу чергу.

― Його розвеселило те, як ти те створіння назвав і нічого більше, ― холодно промовила вона, подумки рахуючи до десяти. ― Не схоже що тепер ми дізнаємося більше.

― Та звідки… ― почала було Настя, але Олег скинув руку, зупиняючи її і вона послухалась без запитань.

― Не задирай носа, ― суворо сказав він Маргариті. ― Те, що ти розумієш їх, зовсім не означає, що вони не вкусять, чи не проклянуть. Якщо я говорю перекладати, це означає, що ти маєш мені казати просто зараз, прямим текстом, а не вільним переказом. Наш відділ не з домовиками в хованки грає, тож підтримуй субординацію і виконуй накази.

«Єдиний кого треба проклясти, це ти, сучий сину» ― почула Маргарита голос Щезника. На цей раз він не з’явився, однак схоже й не покинув їх зовсім. ― «Дитино, не смій більше приходити з ними в мій ліс, бо прихлопну тебе за компанію. А звіра хай Хазаїн із Провалля їм шукає, якщо розумні такі. Він то не відмовить цьому йолопу…"

На цих словах Щезник розсміявся і його сміх поступово віддалявся, стаючи все тихішим і тихішим. Щось Маргариті підказувало, що цей чорт, чи хто він там був, підклав їм гарну свиню, однак коли їй треба лише дослівно перекладати, вона буде дослівно перекладати.

― Він пішов, ― похмуро мовила вона, відчуваючи себе приниженою, але не зламаною. ― Сказав мені з вами більше не приходити, бо приб’є. І ще сказав звернутись до Хазяїна Провалля, ким би той не був. Схоже ви сильно образили пана Щезника.

― Завжди він такий, ― Настя фиркнула і відкинула волосся за плечі. ― Спочатку незрозуміло що чудить, а потім ображається, коли ми починаємо захищатися. Один із найприбацаніших істот у Києві.

Маргарита вигнула брову. Звісно, цеглина на голову цілком може вважатися за напад, але не схоже, що Олегу було аж надто складно від неї ухилитися. А зважаючи на те, що всі інші «атаки» Щезника не те що не подряпали їх, а навіть його підопічну не захистили, було не схоже що він взагалі якийсь аж надто сильний чорт.

― Коли він надумає напасти, то й не помітиш, ― мовив Олег, ловлячи її скептичний погляд. ― Не знаю, що тобі Сторчак наплів, бо він любить казочки розповідати, але всі Інші небезпечні. Запам’ятай це, якщо хочеш дожити до кінця року.

Від того, як він на неї при цьому поглянув, шкірою Маргарити пішли сироти. Хоч Олег і був її колегою, але явно гарні відносини в них не складуться. Як мінімум тому, що він її лякає. А ще плутає все більше й більше.

― Ідем, ― Олег розгорнувся і почав дертися лісом нагору, назад до машини. ― Якщо ми хочемо встигнути до Марени сьогодні, то треба поспішити до Хазяїна, усе одно туди збиралися.

― Знаєш, за тоном Щезника не було схоже, що на нас там очікує щось хороше, ― похмуро пробурмотіла Маргарита, рушаючи слідом. ― Хоча, з вашим підходом, вам ніхто не буде радий.

― То може придумаєш як нам ще було спілкуватися з тими Іншими, які не мають при собі перекладача? ― Настя огризнулась на неї так несподівано, наче до цього лише стримувала злість. Маргарита навіть не змогла одразу зреагувати. ― А як говорити з тими, які просто зараз накладають на тебе прокляття? Сказати: «О, чувак, зачекай, я тут зараз мавку знайому приведу, вона між нами все порішає», чи як? Вітаю тебе з тим, що ти до біса особлива, але якось ми працювали й без тебе весь цей час!

Маргариту захлиснуло таке обурення, що вона так і не знайшла, що відповісти на подібну заяву. Вона могла б сказати багато чого, могла б розгорнутися і піти до біса не тільки від цих двох, але й із цієї дурної контори, однак усе ж не зробила цього. Якби це була будь-яка інша робота, вона б і не задумувалась навіть, у світі ще багато вакансій для неї, на крайній випадок вона навчиться танцювати й піде в стрип-клуб, вони ж досі мають попит, чи не так? Але… Звісно ні в який стрип-клуб Маргарита не хотіла, дуже сильно не хотіла. Вона хотіла просто роботу, за яку їх би платили достатньо, аби не голодувати, а тут їй пообіцяли саме це. До того ж якщо вона правильно зрозуміла, з Настею, Олегом та їх демонами-Іншими їй працювати особливо не прийдеться, тільки сьогодні, а ще, може, завтра, і все. Тому нема чого гарячкувати. Можливо, вона справді наговорила зайвого, не оцінила правильно ситуацію через брак досвіду й нагрубила через стрес на новому місці. З нею таке й раніше бувало.

Із цими думками Маргарита рушила слідом за Олегом та Настею, які вже встигли відійти достатньо далеко. Треба придумати, як справити на них трошки краще враження, ніж вона вже встигла. Час поки є. У них на сьогодні заплановано ще дві зустрічі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Критик_ОР
10.02.2023 18:05
До частини "Розділ дев'ятий"
Вау, у мене просто бракує слів. Назва історії та її опис одразу запали мені в око, тому я без зайвих роздумів взялась за огляд. Але справи на початку тижня трошки відтягнули час мого ознайомлення з історією. Тому, чесно кажучи, я була дуже здивована, коли сьогодні відкрила зміст і побачила, що робота збільшилась приблизно вдвічі. Але!!! Але я ні на секунду не пожалкувала,бо це було неймовірно! Серйозно. Мені було мало. Чекатиму продовження з нетерпінням. Ця історія, без перебільшення, вартує видання. Я перша куплю це захопливе українське фентезі! Герої живі і колоритні, а стиль письма легкий і атмосферний! Я дуже яскраво уявила як балакучого Марка і похмурого Олега, спантеличену, але захоплену справою Маргариту і так само муркотливу пані Янголятко, доброго старенького діда Соломія та роздратованого Щезника і всіх-всіх інших створінь, згаданих в історії. Сюжет захоплює і натякає на щось значно більше, ніж відбувається зараз. Загадковий маг, що шукає невідомо що, створіння, що пілпалює все на своєму шляху і, звичайно, доторк Марени, що це все означає для Маргарити та містичного Києва в цілому? Особисто мені – надзвичайно кортить дізнатись продовження! Тому ще раз дякую, що пишите таку неймовірну історію та бажаю натхнення в її продовженні!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    11.02.2023 10:17
    Мені здається за тиждень я додала лише два розділи і вони самі по собі відносно невеличкі... Дуже вдячна за розгорнутий відгук) Сподіваюся на вашу увагу до історії і коли вона буде закінчена! Можливо навіть вам стане цікаво що там в ілюстрованій електронці, хехе Ще раз дякую!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше