Розділ четвертий

― Спочатку подивимося як саме вона втекла, ― говорив Марко дорогою. Він майже біг вулицями, наче кудись сильно запізнювався. ― Навіть не знаю що гірше: вандали, що не знали що накоїли, чи чарівник який свідомо відпустив химеру гуляти містом.

― До речі, щодо химери, ― Маргарита ледве встигала за хлопцем, тому говорити на такій швидкості було доволі важко. ― Як ми її знайдемо?

― Гарне питання! Тож я не буду скромним і розкажу як є, ― задоволено заявив Марко. ― Ти ж бачила скільки нас у відділі? А химера може ховатися на дахах, у провулках, та будь-де в межах старого міста. Знайти її в трьох чи навіть вчотирьох до сутінку ― велика проблема. Спонсорувати розширення штату ніхто не буде, хіба що дати доступ до деяких відеокамер, але і від них не те щоби багато користі. Тому я вирішив заручитися підтримкою тих, хто щодня ходить цікавими місцями центру і, між іншим, зовсім безкоштовно!

Із цими словами він різко зупинився, так що на нього ледве не налетіла не лише Маргарита, але й інший перехожий, дістав свого телефона й показав Маргариті екран, на якому був чат «Екскурсоводи Києва».

― Ти просто просиш їх зробити роботу за тебе? ― з недовірою запитала дівчина, користуючись зупинкою, аби перевести подих. З одного боку екскурсоводи ― це дійсно чудовий вихід із ситуації, але з іншого відчувалось тут щось неправильне.

― Моя робота ― шукати голку в копиці сіна, при цьому не дати нікому постраждати. Вважаю, що першу частину заради другої можна спростити, ― Марко всміхнувся і прибрав телефон назад до кишені. ― До того ж я не прошу їх конкретно знайти мені щось, це було б доволі дивно. Я скоріше питаю, чи не бачили вони чогось дивного, смішного на вулицях, наприклад украдену химеру з Великої Житомирської.

― І вони нічого не підозрюють? ― не без певної долі скепсису в голосі запитала Маргарита. ― Їм не здається підозрілим що якийсь хлопець постійно шукає дивину по місту?

Вона вже зрозуміла, що бути стриманою і чемною з Марком ― не найкраща модель поведінки, тож трохи давала собі волю. Цей хлопець наче всіма своїми діями і словами казав: «Зі мною можна».

― Думаю вони нічого не підозрюють, інакше б не допомагали мені. А так я наче журналіст, що завжди в пошуку матеріалу! Або ж перевіряю чутки. І це навіть не брехня! ― із цими словами він дістав із задньої кишені джинсів книжечку, яка виявилася посвідченням.

Маргариті не дуже вірилося, що Марко вміє поводити себе не підозріло, особливо в переписці. Одна його життєрадісність уже виглядала більш ніж підозріло. Особливо зранку, особливо посеред робочого тижня. Тож і посвідчення в його руках не викликало довіри.

― І де ти його купив? ― запитала вона. ― Чи працівникам за так видають?

― Купив, ― серйозно кивнув Марко, а потім розгорнувся на п’ятах і побіг далі у своєму неймовірному темпі. ― За піт, сльози й чотири роки життя! Я починав навчатися на історика, але закінчив журналістику, тож воно цілком справжнє і часто мене рятує.

― Он воно як… ― зітхнула Маргарита, знову намагаючись хоча б не відстати від колеги.

Йти їм довелося недовго. На черговій вулиці Марко вже вкотре за цей день вискочив на дорогу і, перебігши її, зупинився під балконами.

― Он там вона сиділа, ― сказав він, тицьнувши пальцем на лівий край фасаду явно старого, але гарно відреставрованого будинку, ― а тепер немає. Пошкоджень не бачу, але…

Він знову дістав телефон і включив камеру. Збільшивши зображення і Марко, і Маргарита змогли краще роздивитися той куток на якому мала б сидіти химера.

― Слухай, а це точно той будинок? ― із сумнівом запитала Маргарита, дивлячись на екран. ― Там же ні постаменту ніякого немає, нічого подібного.

― Та чого ж немає, ось він, ― Марко вказав на темний виступ фасаду, у якого мала б бути якась правильна архітектурна назва, однак Маргарита її не знала. Відірвавши очі від екрана, вона одразу ж спробувала знайти виступ очима на будинку.

― Маленький… Химера така дрібна була?

― Вона там тільки передні лапи тримала. Задніх немає, а хвіст як приліплений був до стіни. Думаю, розміром вона з дорослу свиню, ― пробурмотів Марко. ― Але мене більше хвилює, що фасад неушкоджений, а значить химеру хтось відпустив… Цікаво нащо?

― В химер немає ніяких надздібностей? Окрім того, що вони з каменю і при цьому можуть літати, ― Маргарита із цікавістю подивилась на Марка. ― Може хтось хотів використати ці її навички.

― Якщо і є якісь особливі навички, то химери про них не розповідали, ― зітхнув той і опустив телефон. ― До того ж домовитися з ними дійсно складно. З конкретно цією я не спілкувався, однак ті що на будинку Городецького ― то просто жах. Мені якось треба було їх допитати. Витратив всю ніч, а нічого не дізнався, бо вони тільки глузували з мене і все.

― У нас усе одно немає кращого варіанту, як розпитати саму химеру, чи не так? У тебе ж немає якогось заклинання для відстеження магічного сліду того, хто її відпустив, я правильно розумію? ― Маргарита з питанням поглянула на Марка. У своєму твердженні вона не була певна, раптом він усе ж таки видасть якісь приховані таланти.

― Звучить чудово, ― Марко мрійливо всміхнувся, ― з ним моя робота стала б у рази легшою, але ти права, я так не вмію. І ніхто з моїх знайомих не вміє, тож варто шукати химеру, аби хоча б повернути її на місце.

― Але як саме? Ловити й повертати, я маю на увазі, ― Маргарита зам’ялась, підбираючи слова. ― Це ж кам’яна потвора, певно що важка, зубаста й можливо агресивна. Знайдеться у твоєму арсеналі кілька фокусів для такого?

― Якщо химера дійсно агресивна, то нічого ми не поробимо, доведеться передавати справу оперативникам. Однак будь-що для початку її треба знайти й хоча б спробувати розібратися без них. До того ж я у своїй практиці агресивних химер ще не бачив. Дивних, навіжених, схиблених ― так, а не агресивних.

― Схиблені та навіжені теж можуть бути агресивним, ― похмуро помітила Маргарита. Марку поки не вдалося запевнити її в тому, що ці створіння достатньо безпечні.

― Не химери, ― похитав головою Марко. ― Вони типу як… не живі створіння, а живі заклинання старих часів. Є теорія, що характер химери закладає архітектор будинку, фактично химера ― маленький відбиток творчості архітектора. Той був навіжений? Химера скоріш за все теж буде навіжена. Він був із гумором? Химера буде відповідна.

― А ми знаємо яким був архітектор цього будинку? ― Маргарита не дуже вірила, що така інформація є в загальному доступі. Звісно можна зайнятися серйозним історичним дослідженням і знайти якісь згадки, але ж навряд у них є на це час. З іншого боку, вона б зовсім не здивувалась, якби Марко знав такі речі.

― Ні, не знаємо, ― похитав головою той і навіть викликав тим якесь розчарування в дівчини. ― Однак я б тобі порекомендував вночі не ходити повз будинок Городецького. Не знаю якою він був людиною, але химери в нього ті ще жартівниці!

― Сподіваюсь вони не повтікають, ― зітхнула Маргарита. ― Але все ж, ну знайдемо ми її, а далі що? Не затягнемо ж назад на будинок самотужки.

― А далі в мене є план! ― впевнено заявив Марко. ― І не один. Тож, усе буде добре, можеш довіритися мені.

― Можу, але утримаюся, ― пробурмотіла Маргарита. ― Викладай деталі свого плану.

― Напарники мають довіряти одне одному! ― вигукнув Марко таким тоном, наче Маргарита образила його і всю його сім’ю.

― Я тобі довірилася один раз і ти притяг мене до жінки у ванні, яка виявилась водою. При цьому ти мене навіть не попередив, що ми будемо працювати з нечистою силою, ― нагадала Маргарита флегматично. ― Тож давай без фантазій про довіру, добре?

― А якщо я пригощу тебе морозивом, то можна розповідати план без деталей? ― Марко виглядав як людина, що знайшла як обійти суворі правила та ще і виграти із цього. ― Бо деталей ще немає.

― Залежить від загальних рис, ― відказала Маргарита. ― Шансів у тебе не багато, попереджаю одразу.

― Я вмію користуватися тими, що є.

За кілька хвилин вони дісталися знайомого ресторанчику, позначеного жовтою буквою М, узяли по морозиву і вмостившись під кондиціонером продовжили бесіду. Точніше збиралися, але Марко не поспішав говорити. Наче довго і клопітливо підбирав слова. Невже дійсно настільки хвилювався, що Маргарита його кине в цій справі? Цікавий. Що ж вона може насправді зробити? Не піти з ним? Настучати на Марка Ользі?

― Давай для початку розкажу про структуру нашого департаменту, ― нарешті почав Марко, але зовсім не з того, що очікувала Маргарита. Вона вже хотіла нагадати йому для чого вони тут, відкрила рота, але Марко зупинив її жестом. ― Це має стосунок до справи, тож послухай. Наш відділ, фактично, має займатися справами дрібними, незначущими… Як от, наприклад, вгамовувати домовиків, що втратили клепку, попереджати мавок, щоб не надто захоплювалися людськими хлопцями та дівчатами, якщо хочуть продовжувати жити в місті, або ж навіть іноді розіймати бійки перевертнів. Усіх цих Інших об’єднує одне ― з ними можна поговорити та домовитись, як із людьми. Якщо сприймати нас як магічну поліцію, то наш відділ ― це штрафи за перевищення швидкості, бійки в барах та дрібні крадіжки.

Аналогія була хороша. Якщо їй вірити, то в роботі Маргарити не буде ніяких серйозних ризиків: мамі Маргарити це б сподобалося.

― Химери наче як у нашій юрисдикції, однак таких ситуацій як ця, у нас ще не було. Я майже впевнений, що химера від нас не буде тікати, хоч вони і скаржаться, що сидіти на місці нудно, але з досвіду західних колег ми знаємо, що химери люблять свій будинок і зазвичай не покидають його надовго, ― продовжував тим часом Марко, попри те, що його морозиво потрохи тануло в паперовій склянці. ― Але по протоколу я мав би передати справу оперативникам, бо химери-втікачі ― то вже їх сфера. З одного боку це правильно, вони впораються якісніше й доклавши менше зусиль, точно зроблять усе правильно, а з іншого ― точно впораються не сьогодні. У них завжди є серйозніші справи: прокляття, випадково викликані демони, магічна контрабанда й таке інше. І вони в оперативників у пріоритеті, звісно ж… Але є імовірність, що химера повернеться додому скоріше, ніж вони нею займуться і ми так ніколи й не дізнаємося, хто її звільнив.

Марко подивився на Маргариту так, наче його слова все пояснювали. Однак на думку Маргарити до основного питання хлопець так і не дійшов.

― Тому ти хочеш що? ― запитала вона сподіваючись, що Марка не понесе знову в якусь віддалену тему. ― Я так розумію, що повернути химеру до стану коли вона була приклеєна, ти не можеш, так? І навіть просто загнати її на той виступ теж. Ти плануєш побазікати з нею і все?

― Я хочу вмовити химеру повернутися на місце добровільно, ― спокійно відповів Марко. ― Точніше, щоб ми з тобою вмовили. Думаю, з тобою більше шансів.

― Звідки такі ідеї? ― Маргарита зиркнула на Марка з погано прихованим здивуванням. ― Я працюю перший день, пам’ятаєш? Я навіть не знаю із чого почати розмову з химерою.

― Я можу тобі розказати все про них, але розмова, це розмова. Я теж ще не знаю, як її вмовляти. Але ти сподобалась Мишку, а дід Соломій був до тебе дуже ласкавий. Вибач за відвертість, але Інші більше полюбляють молодих дівчат, аніж будь-яких інших людей, ― пояснив Марко спокійно і, здається, трохи винувато. Маргарита насупилась на такі заяви, однак, якщо пригадати казки, вони звучали доволі логічно. ― До того ж якщо ти впораєшся, то це буде чудовим плюсом до твоїх надбань на цьому місці й під час стажування!

― Ти сказав, що ми зробимо це разом, пам’ятаєш? ― похмуро запитала Маргарита. ― І навіть якщо я сподобалась тим двом, звідки знати, що й химері сподобаюся?

― Разом, разом, заспокойся, я там буду й навіть не просто стоятиму поруч, а проявлятиму певну ініціативу. І просто повір мені, ти їй сподобаєшся, як і ще багато кому з Інших, ― Марко підбадьорливо всміхнувся. Його очі горіли ентузіазмом і Маргарита раптово зрозуміла, що всупереч тому, як це її дратує, водночас цей погляд затягував. Настільки, що вона дійсно згодна спробувати.

― Ти жахливий, ― важко зітхнула вона. ― Покажи хоч фото цієї твоєї химери. І як ти її збираєшся приклеювати назад до будинку, теж розкажи.

― Звісно фото є! ― Марко, схоже, відчув, що Маргарита не збирається зовсім йому відмовляти й заходився шукати потрібну фотографію в телефоні. ― А от приклеювати назад ми її не будемо.

Дивуватися в Маргарити вже не було сил.

― Чому? Там же наче її місце і в цьому власне полягає робота: повернути її на місце.

― Бо це нечесно стосовно химери, ― спокійно відповів Марко, не відриваючи погляду від екрана телефону. ― Ми будемо вмовляти її повертатися на місце лише вдень. Думаю, що крихітка магії у вигляді справжньої вільної химери цьому місту не завадить. Ти, мабуть, і сама б із глузду з’їхала якби провела сотню років на одному й тому самому місці не маючи можливості навіть за кут будинку зазирнути. Тому я не хочу прив’язувати її до того місця знов. Та й не можу власне.

У цьому був сенс. Приймаючи від Марка телефон із купою фото, Маргарита подумала, що таким темпом почне співчувати химерам і їх тяжкій долі.

Звісно їх химера на фото не була схожа на те, що показували в мультиках, однак і сумнівів у тому, що це химера, а не просто прикраса фасаду, не виникало. Погляд одразу привертала велика паща і здорові зуби в ній, потім ― пазурі на великих лапах, і крила, які навряд чи змогли б підняти цю потвору в повітря, якби підкорялися законам фізики. Якій зі справжніх тварин належав хвіст цієї красуні, Маргарита не сказала б: то могла бути аналогія як до павича, так і до русалки. А от тулуб був відносно звичайний: голий, звірячий, доволі малий відносно голови. Цікаво, як химера з таким тілом рухається…

Поки Маргарита розглядала фото, Маркові на телефон прийшло повідомлення. Весь текст розгледіти не вдалося, але навіть початок уже надихав: «Це те, що ти шукав?» і прикріплене фото.

― Схоже, половина роботи зроблена, ― хмикнула Маргарита, повертаючи телефон Маркові. ― То наша химера знайшлася?

Марко здивовано поглянув на екран, розгорнув повідомлення і одразу ж розплився в задоволеній посмішці.

― Наша! І що ще краще, вона не посеред вулиці й навіть не на даху! Хоча той ліс ― не найкраще місце для вечірньої прогулянки, але маємо що маємо, ― Марко швидко написав відповідь автору повідомлення і вдоволено кивнув. ― Залишилося повернути її на місце. Ти зі мною?

Марко підняв на Маргариту такий погляд, що відмовити йому вже було неможливо. Коли в людини так горять очі, гасити в них світло просто нечесно.

― З тобою. Але думаю, що простіше було б до заходу сонця викликати кран та поставити її на місце, закріпивши монтажним клеєм, ― зітхнула Маргарита. ― У нас хоч є запасний вихід на випадок якщо вона все ж агресивна?

― Якщо вона буде агресивна, я куплю тобі квартиру, ― впевнено заявив хлопець. Що ж, це звучало сильно, Маргарита повністю заспокоїлась щодо поведінки химери. ― Але навіть якщо щось піде не так, нам буде достатньо вийти за межі старого міста.

― Будемо вважати, що ти мене запевнив, ― зітхнула Маргарита. ― Де та твоя химера?

Марко перевірив час на телефоні.

― Зараз до неї іти нема ніякого сенсу, вона спить і її не розбудить навіть удар блискавки. Тому пропоную зустрітися десь ближче до вечора, на Арсенальній. До того часу тобі краще відпочити й переварити цей день. Ну й пообідати нарешті, мабуть, уже час. Та хоч тут. Я розкажу тобі тим часом про те, що краще знати про химер перед зустріччю, а потім можеш майнути додому, переодягнутися може. Ввечері буде значно прохолодніше.

На цьому і вирішили. Ще близько години Марко з набитим ротом пояснював Маргариті, що химер краще не питати про того, хто їх створив, сонце та не згадувати в їх присутності бога, та і взагалі в присутності будь-кого з Інших не згадувати Його. Попередив, що краще не брати із собою ліхтарика, бо яскраве світло химери не люблять, воно асоціюється в них із сонцем, а ще сказав, що хоч бігати вони навряд будуть, але краще обрати зручне взуття. Взагалі говорив він багато, майже без упину, тому коли Маргарита нарешті вийшла з ресторану, а Марко залишився всередині, світ навколо здавався навдивовижу тихим.

Спускаючись до метро, аби дістатися дому, Маргарита зняла окуляри і з деяким полегшенням знову опинилась серед людей. Дива цього дня варто було приймати дозовано, потрохи, аби зовсім не з’їхати з глузду.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Куликова Яна
10.03.2023 21:28
До частини "Розділ четвертий"
Ох цей Марк! Якби мене так знайомили з Мареною, то вона та всі присутні поповнили свій словниковий запас й не тільки про господа б почули 😁 Хто ж так нового співробітника знайомить з роботою 😁 Гарно написано й легко читається. Цікаво, що ж насправді сталося з химерою і чого вона пішла зі свого місця. Відчуваю якусь зав'язку і що це тільки початок якихось серйозних подій 🤔 Поки нічого не можу сказати про інших персонажів , що працюють в агенстві, але Марк прикольний. А от Маргарита щось якась дуже спокійна. Чи то її внутрішня сила береже від дуже великого шоку, чи після знайомства з Ледеєю її вже нічого так сильно не дивує :) Буду читати далі! Натхнення 💙
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    11.03.2023 12:17
    До частини "Розділ четвертий"
    Про химеру ще буде, але пізніше) Дуже рада, що вам заходить стиль написання, хотіла зробити таке собі ненапряжне міське фентезі на цьому етапі, зі смішними персонажами та життєвими жартами, сподіваюсь вийшло) Маргарита поки трохи в шоці. Їй світ зламали, в казку привели, та ще й не просту, а урбанізовану! Й Ледея справляє враження, чи не так) Прошу зауважити, що не Марк, а Марко, з наголосом на О, це все ж трошки інше ім'я. Дякую за відгук! Сподіваюся повний текст вам теж буде до вподоби
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    07.02.2023 18:50
    До частини "Розділ четвертий"
    Дивлячись що називати химерою. На даху присутні морські чудовиська, які точно не тягнуть на звичайних тварин. До того ж в минулому розділі Марко каже, що оживають не тільки химери, але і деякі статуї, і якщо чомусь і оживати в Києві, то це будинку Городецького)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше