Розділ дев'ятнадцятий

Вихідні пролетіли непомітно. Домашні справи, розмови з матір’ю, ще одна зустріч із Ганною, прилаштування Персика в духовку, ще кілька сутичок із Нестором ― все це пронеслося так швидко, що Маргарита й не встигла відчути відпочинку. З іншого боку, вона не могла сказати, що потребувала його так, як зазвичай понеділками, коли єдине, чого хочеться ― це повернутися в тепле ліжечко. Ні, цей понеділок був інакшим.

До будівлі офісу Маргарита зайшла впевненою ходою. Цього разу ніяких офісних нарядів: джинси, кросівки, легка футболка з нейтральним написом. Зручно ― саме те як для прогулянок по місту, так і для заповнення звітів. У рюкзаку в неї лежав обід і чашка для чаю, телефон був максимально заряджений. Сьогодні Маргарита збиралася почати працювати тут по-справжньому.

― Всім привіт! ― мовила вона, заходячи до кабінету Марка, Стаса й Діани, хоча хлопців на робочих місцях ще не було. Діана підвела на неї очі та всміхнулась.

― Доброго ранку. Ольга на тебе вже чекає.

― Зустріч із директором? ― запитала Маргарита, опускаючи рюкзак на своє робоче місце. Хоч би як вона цього не хотіла, а факт зустрічі з безпосереднім страшним начальником її напружував.

― Схоже на те, ― кивнула Діана. ― Щасти тобі. І не переймайся, усе буде добре.

Маргарита кивнула і знову вийшла в коридор. Ідучи до потрібних дверей приймальні, вона прокручувала в голові заготовленні відповіді на ті питання, що міг би поставити їй Ярослав Тарасович. Звісно, питання були лише припущенням, але цей маленький ритуал допомагав зібратися з думками та вгамувати навіть натяки на паніку в душі.

Ольга дійсно на неї чекала, бо варто було Маргариті відкрити двері та промовити вітання, вона вже піднялася зі свого місця.

― Добре, що ти пунктуальна, ― без вступу мовила вона і, минувши Маргариту вийшла за двері. ― Ярослав Тарасович це любить. Ідемо.

― Ми не будемо чекати Марка? ― здивовано запитала Маргарита. Наскільки вона пам’ятала той, як головний винуватець усієї цієї пригоди з працевлаштуванням, мав би йти з ними.

― Він уже в директора, ― відказала Ольга, впевнено крокуючи в кінець коридору. ― Спеціально раніше прийшов, аби відстрілятися.

― Зрозуміло.

Більше сказати тут було нічого. Ольга не давала порад, чи попереджень, лише мовчки пройшла до останніх дверей на поверсі й обережно постукала в них, перш ніж відчинити.

― Ярославе Тарасовичу? Маргарита прийшла.

― Заходьте, ― почувся спокійний голос із-за дверей. ― Марко, повертайся до роботи, я закінчив.

З хлопцем Маргарита розминулась уже в кабінеті: він стрімко оминув її і вискочив за поріг так швидко, наче забув вдома праску вимкнути. Маргарита проводила його здивованим поглядом, а потім повернула голову до директора.

Ярослав Тарасович не виглядав якось незвично. Звичайний собі пан, віком десь за сорок, уже із сивиною в темному волоссі та з павутинкою зморшок на обличчі, хоч і далеко не таких глибоких як мав Григір Олександрович. Його обличчя не було ні приємним Маргариті, ні відразливим, вираз теж нічого не казав. Картину доповнював охайний костюм темно-синього кольору й зовсім уже непримітна краватка. Якби хтось зараз Маргариті сказав, що перед нею один із народних депутатів, вона б, мабуть, легко повірила.

― Сідайте, ― мовив Ярослав Тарасович. ― Олю, мабуть, ми поговоримо сам на сам, не заперечуєш?

― Звісно ні. Покличете, якщо потрібна буде допомога.

Ярослав Тарасович кивнув закритим дверям і повільно перевів погляд на Маргариту.

― Отож-бо, наскільки я встиг зрозуміти, ви потрапили до нас на позицію секретарки, але через помилку Сторчака опинились у його відділі. Перш за все, маю перепросити за його поведінку, певно вона вас стурбувала кілька днів тому.

― Я вже трохи звикла, ― відказала Маргарита обережно, коли відчула, що має хоч якось відповісти та взяти участь у розмові. Почувалась вона при цьому зовсім не у своїй тарілці.

― Зрозуміло, ― поволі кивнув Ярослав Тарасович і відкинувся на спинку свого стільця. ― Наскільки я зрозумів зі звітів, пані Маргарито, ви маєте неординарний магічний дар, який, безсумнівно, був би дуже корисний для нашої роботи. Однак з урахуванням того, що робота нашого відділку має багато загроз фізичному та психічному здоров’ю працівників, я б не хотів брати до наших лав людину нізвідки.

Повисла пауза. Треба було щось сказати, Маргарита відчувала це шкірою: вона мала б заповнити цю паузу запереченням. Однак знайти потрібні слова так швидко їй виявилося не до снаги, тож Ярослав Тарасович продовжив перш ніж вона встигла видавити із себе хоч звук:

― Однак, маю зауважити, я вже не раз робив виключення для нових співробітників, особливо для відділу Сторчака. Ні він, ні його колега Діана не мають підготовки, яка б була необхідна для виконання завдань на кшталт тих, з якими працює Олег. З іншого боку, як показала практика, створити ще один відділ для дрібніших справ, аби розвантажити оперативників, було гарною ідеєю. Хоч і не одразу, хоч і не завжди, але Сторчак і його команда справляються. Тому я не бачу проблем у тому, щоб ви приєдналися до його команди, якщо бажаєте звісно.

― Бажаю, ― мовила Маргарита, мабуть, трохи швидше, ніж було варто. Погляд Ярослава Тарасовича, що до цього вже почав блукати кабінетом, повернувся до неї. ― Хоч я тут лише три дні й лише поверхнево ознайомилася із завданнями відділу, я б хотіла дізнатись більше. І працювати у вас, ― вже повільніше і спокійніше додала Маргарита.

― Чудово, ― кивнув Ярослав Тарасович. ― Тоді маю до вас пропозицію.

Брови Маргарити злетіли на лоба. Отакої, наче тільки прийшла, а вже такі серйозні розмови. Вона ж думала, що на погодженні її прийняття до штату, усе й закінчиться.

― Ваш дар розуміння Інших ― лише один із перших талантів, що дав про себе знати після вашого контакту з магічним світом, ― продовжував тим часом Ярослав Тарасович. ― Я певен, що із часом розкриються і інші. На додаток, із часом ви станете тією відьмою яку я дійсно бажав би мати серед своїх людей, а не серед ворогів, ― його очі уважно дивилися на Маргариту, наче слідкували за кожною реакцією. ― Тому як щодо контракту на наступний рік? Певен, що за цей час ви більш-менш звикнете до всього нашого обсягу роботи та скоріш за все осягнете власний потенціал, а я побачу як швидко ви здатні навчатися. Після того, як термін контракту стече, я радо перегляну і вашу зарплатню, і посаду.

Маргарита так і заклякла. Директор знову вибив її з колії: мало того, що розхвалив тут, так ще й запропонував контракт. Одразу контракт, а не стажування, а потім ще стажування і тільки потім, можливо, оформлення по трудовому договору. З одного боку це було добре, а з іншого ― буквально прив’язувало Маргариту до цього місця на доволі довгий термін. І їй це не подобалося.

― Рік ― це забагато для контракту лише після трьох днів стажування, ― мовила вона обережно, чомусь боячись, що через таку перебірливість її можуть просто викинути звідси прямо зараз. ― Чи не хочете для початку вкласти договір на коротший термін, а потім подовжити?

Ярослав Тарасович відповів не одразу. Майже хвилину він мовчки дивився на Маргариту своїми карими, майже чорними очима, чи то шукаючи в ній відповідь, чи то просто розмірковуючи над пропозицією. Весь цей час Маргариті здавалося, що її препарують. От так просто розкладають на залізному столі, розрізають одяг разом зі шкірою і розглядають що ж там у неї всередині: серце, шлунок, його вміст і шукають той самий таємничий магічний дар, про який усі так багато говорять. Здається, вона зрозуміла, чому Ольга так нервувала через розмову з директором, чому нервував навіть, здавалося б, непробивний Марко. У цього чоловіка був на диво важкий погляд і дурна звичка подовгу мовчати. Маргариті залишалося лише сподіватися, що їй прийдеться не надто часто контактувати зі своїм керівництвом.

― Добре, ― нарешті кивнув Ярослав Тарасович. ― Хай буде пів року. Подовжити ми дійсно завжди зможемо. Ольга підготує всі документи сьогодні, думаю ввечері зайдете й підпишете, я пізніше поставлю печатку. У вас є до мене питання?

Маргарита мовчки похитала головою. Єдине питання, що було в неї ― це «чи можу я вже йти», однак воно б прозвучало жахливо за таких умов.

― Тоді гарного вам робочого дні, ― мовив Ярослав Тарасович. ― Сподіваюся скоро почути про ваші успіхи.

Кабінет Маргариті хотілося покинути так само похапцем, як це робив Марко кілька хвилин тому. І лише в коридорі, уже пішовши від того важкого погляду, вона зрозуміла, що забула поставити найважливіше питання: скільки ж їй будуть платити тепер? Дурне, звісно, зовсім дурне питання, але це, мабуть, можна уточнити і в Ольги. Так, так, краще в неї, аніж повертатися в той кабінет.

― Ти чого тут стоїш? ― здивовано гукнув її Стас з іншого кінця коридору, куди тільки но зайшов імовірно зі сходового майданчика. ― Невже тебе ще ніхто не встиг завантажити паперовою роботою? Згадай моє слово, завари спочатку чаю, а потім заходь у кабінет, бо потім не вилізеш.

Маргарита криво всміхнулась і привітно помахала йому рукою.

― І тобі доброго ранку.

Попереду її чекав ще цілий робочий день, навчання вести звітність, розбір Інших на категорії, якими їх ділили колеги, та взагалі вивчення кожного виду та методу спілкування з ним. А потім ще й розгрібання того, що ці види коять. Загалом, попереду були веселі пів року, якщо не більше, тож Маргарита вирішила, що не варто їх відкладати та впевнено рушила до свого кабінету.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
мара примара
08.03.2023 19:37
До частини "Розділ дев'ятнадцятий"
Я абсолютно закохалась у Інший Київ і ваших персонажей! Олег, правда, все ще мені не дуже, Персика обзивати, ну, як в нього тільки язик повернувся! /бурчащі звуки/ Такий ви цікавий світ змалювали, наповнений загадковістю, цікавими створіннями, магією, що страх як шкода з ним розлучатися( Скажіть, а ніякого продовження пригод відьми Маргарити, Марка і Персика не планується? І як ви би дивились на фанфіків за мотивами цієї повісті? (Зрозуміло, що з посиланням на вашу роботу і інформацією, що це буде "по мотивам" саме вашої роботи) бо мене прямо не відпускає.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя (BurningBright)
    08.03.2023 21:08
    До частини "Розділ дев'ятнадцятий"
    Я дуже рада, що історія вас настільки зачепила! Насправді, я планую трилогію за цим світом. "Інше місто" є фактично початком, таким собі вступом, щоб можна було подивитися на світ, познайомитися, та не надто заглиблюватися. Другою частиною має стати збірка оповідань про робочі дні Маргарити, Марка, Стаса, Діани, Насті, Олега та Сірого, яка б поступово доводила сюжет до основної гілки, а вже в третій частині, ще одній повісті, розгорнувся б якийсь крутий динамічний сюжет, який я досі не придумала) До фанфіків ставлюсь позитивно! Якщо будете писати, скиньте мені, я обов'язково почитаю, може саме надихнуся на продовження! Дякую за відгук, дякую, що читали до кінця!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • мара примара
    09.03.2023 11:35
    Ви навіть не уявляєте як я рада це чути 🥺🥺🥺 Буду чекати продовження з нетерпінням, коли щось накалякаю, обов'язково вам скину ☺️
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше