Розділ восьмий

― О-оля! ― крикнув Марко, буквально влітаючи на поверх. ― Оля-Оля-Олечко! У мене для тебе просто чудова новина!

Із цими словами він мало не вибив двері вриваючись до кабінету. Маргарита та Стас ледве за ним встигали, бо з того моменту, як Стас передав Маркові новину, у того наче ввімкнувся додатковий моторчик. Зважаючи, що той і раніше був доволі жвавий, то тепер за ним було майже неможливо встигнути.

― Сподіваюсь, що це щось дійсно вартісне, ― почула Маргарита стриману, якщо не сказати напружену, відповідь Ольги, підбігаючи до дверей. Стас від них відстав зовсім і лише заходив на поверх. А от у кабінеті окрім Лесі, Ольги й Марка виявилось був ще один хлопець. Через його похмурий вигляд, Маргариті спочатку здалося, що він старший від них усіх років на п’ятнадцять, можливо він навіть міг бути тим самим керівником, який вирішив зазирнути до них раніше, але вже за мить враження змінилося. І справа була не в тому, що Маргарита роздивилась його краще, а в тому, як змінився вираз обличчя цього хлопця від погляду на Марка: не втома, чи роздратування, як в Ольги, а справжнісінька відраза.

На відмінну від Марка і Стаса він вдягався солідніше: чорні джинси, шкіряні туфлі і блакитна сорочка ― через це й майнула думка, що він і був тим самим директором. Майнула і зникла, коли Марко у відповідь на відразливу гримасу скорчив у відповідь Олегу щось умовно смішне. Хоч і не на п’ятнадцять років, але Олег був очевидно старшим за всіх присутніх. Мабуть, йому було десь трохи за тридцять: на скронях у чорному, коротко підстриженому волоссі вже починала блищати сивина, але на обличчі не було й натяку на зморшки. При цьому він тримався впевнено й підкреслено спокійно в порівнянні з тим же Марком, чи Ольгою.

Мабуть, помітивши погляд Маргарити, Ольга зітхнула і представила незнайомця.

― Маргарито, це Олег, він керує відділом оперативників. Олег, це Маргарита, стажується в Марка.

Олег стримано кивнув і схрестив руки на грудях. Маргарита мимоволі помітила як натягнулась тканина сорочки на його біцепсах.

― Приємно познайомитись, ― кивнула вона у відповідь. Олег, судячи з усього, був не надто зацікавлений їх компанією загалом, але наступні слова Марка змінили це в мить.

― Олю, Маргарита розуміє Бабая, ти уявляєш наскільки це круто? Ти розумієш скільки ми всього тепер зможемо? Олечко, скажи, що розумієш, ну, будь ласка!

Від того, як поглянув на Маргариту після цих слів Олег, шкірою пішли сироти. Його карі, майже чорні очі тепер розглядали її з певним інтересом: може з недовірою, а може оцінюючи. Звісно, вона могла собі це надумати, однак перетинатися поглядами із цим хлопцем та дізнатися напевне не хотілося.

― Якщо це не вигадка заради привернення уваги, ― поволі мовив він, переводячи погляд на Ольгу, ― то це могло б нам дуже допомогти в поточній справі.

― Оце вже ні! ― раптом заявив Марко. ― Знаю я ваше «на одну справу», а потім перетягуєте найважливіших наших працівників. Маргарита другий день працює, їй не можна до оперативників, особливо до тебе.

Їй почулося, чи в голосі Марка була якась особиста неприязнь до Олега? Не те щоб вона встигла вивчити Марка дуже добре, але щось у його інтонаціях наштовхувало на певні думки.

― Тебе не питали, ― холодно сказав, як відрубав Олег. ― У поточній ситуації твоя мала може виграти нам багато часу, тож це не обговорюється.

― У мене ім’я є, ― пробурмотіла Маргарита, перш ніж зрозуміла, що це звучатиме як грубість у поточній ситуації. З іншого боку, з нею наразі поводились не так уже і ввічливо.

― Схоже, Сторчак уже заразив тебе нахабством, ― відказав на це Олег похмуро.

Від його погляду спиною пройшов холод.

― Тебе послухати, так усі проблеми лише через мене, ― пирхнув Марко, зводячи погляд до стелі, наче благаючи когось поверхом вище позбавити його від Олега. Що ж, його можна було зрозуміти. Вихованістю той не відрізнявся, це точно. Марко взагалі то теж не проявляв такту, то може це така корпоративна етика?

― Так, припинили! ― різко перервала їх Ольга. ― Марко, якщо ти не помилився і Маргарита дійсно розуміє Інших, то її талант знадобиться Олегу. Якщо ж ви помилились, а така імовірність існує, без образ, ― вона швидко поглянула на Маргариту, ― тоді безпека операції на плечах Олега й тобі теж нема через що перейматися. Це на один, може два дні, залежно від того скільки ви ще збираєтеся сваритися тут.

Марко насупився, але нічого не сказав. Його брови з’їхалися на носі так сильно, що майже стали однією смужкою. Олег на нього навіть не поглянув, тільки кивнув Ользі, не відводячи неприємного погляду від Маргарити.

― Тож, якщо ми домовились, ― Ольга окинула поглядом усіх присутніх, ― тоді Олегу час іти. Маргарито, ― вона поглядом показала дівчині слідувати за оперативником. Відчувалося це якось… принизливо.

Марко все ще виглядав незадоволеним, а коли Маргарита проходила повз нього, тихо, так щоб не чув Олег, пробурмотів:

― Бережи себе.

Таке прощання зовсім не надавало впевненості в тому, що з Маргаритою буде далі. Однак для початку все було не так уже і страшно. Олег провів її коридором, до кабінету про який Марко не розповідав. За дверима на Маргариту чекали такі ж столи, як і в кабінеті Марка, тільки безладу тут було значно менше: папери на підлозі стосами не валялися, коробки не стояли по кутах та й запаху пилу не було. Навпаки, усе охайно лежало по теках і підставках.

― Сірий, покажи запис іще раз, ― сказав Олег до хлопця, що сидів у кутку, при чому в такій позі наче вже яку годину грав в ігри замість роботи. Хоча насправді, мабуть, не грав, бо екран до них він розгорнув майже одразу й без зайвих питань.

На зображенні мерехтіла нічна вулиця в поганій якості. Складно було сказати який це район, бо будинки звичайні, парковка як усюди, тільки… Маргарита не встигла закінчити свою думку, бо вулицею раптом щось майнуло так швидко, що його можна було б прийняти за перегоновий кар, якби не розміри, що більш пасували фурі. Воно було як яскравий спалах, що на мить був на екрані, а потім зник, полишивши за собою лише палаючу машину, припарковану в непризначеному для цього місці. Маргарита кліпнула. Запис повторився, однак вгледіти що то було не здавалося можливим. Без окулярів же спалаху на записі Маргарита не побачила, а машина запалала наче сама собою, без вибуху чи чогось подібного.

― Вдалося виділити кадри? ― знову подав голос Олег, звертаючись до свого колеги. ― Ми вже знаємо що це таке?

Сірий мовчки похитав головою. Маргарита подумала, що може він німий? Бо бути настільки небагатослівним було б аж занадто. Але наступне питання Олега показало, що хлопець таки вміє балакати.

― Ні ― не знаємо, чи ні ― не вдалось виділити кадр?

― Не знаєм, ― тихо відказав Сірий. ― Кадри змазані, я ж говорив, що буде так. Воно все з полум’я, скоріше всьо, тому ця штука доволі могутня. Може контрабандний дракон, може саламандра-переросток ― не ясно. Може взагалі щось, про що ми не чули ніколи.

Олег незадоволено цикнув і нарешті повернувся до Маргарити для пояснень.

― Це запис минулої ночі, однак ми маємо ще кілька схожих випадків за попередні й досі не з’ясували що за потвора ганяє містом та підпалює все на своєму шляху.

― Ага, ― Маргарита ще раз спробувала вгледіти на записі хоча б обриси невідомого створіння, однак безрезультатно. ― То-о, чим я можу із цим допомогти? Не схоже, що із цим драконом, чи саламандрою можна поговорити.

― Ти потрібна не для розмов із ним, ― похмуро відказав Олег, ― до чогось настільки небезпечного ніхто тебе не підпустить. Ти потрібна для допиту Інших, з якими ми напряму поговорити не можемо. Сильні відчувають сильних у місті, тож вони напевно знають і що воно таке й де його приблизно шукати.

― І от так просто розкажуть?.. ― недовірливо поцікавилась Маргарита, ледве не ляпнувши в кінці речення «тобі». Вчасно втрималася.

― Якщо ти гарно попросиш, ― вираз обличчя Олега нарешті змінився, але краще б він і далі був відстороненим красенем, бо ця глузлива усмішка йому зовсім не пасувала.

― Звучить не надто обнадійливо, ― пробурмотіла Маргарита, але настільки тихо, що Олег, схоже, вирішив просто проігнорувати її слова. Щось підказувало дівчині, що спрацюватися із цим хлопцем буде дуже складно. ― Із чого ми почнемо?

― Зі Щезника, ― просто відповів Олег. ― По дорозі заберемо Настю від перевертнів, а потім заглянемо до Хазяїна та Марени. Кажуть з останньою ти вже знайома, чи не так?

― Це складно назвати повноцінним знайомством, ― відказала Маргарита, не бажаючи ні підтверджувати, ні заперечувати слова Олега. Він відчувався як людина, перед якою не хочеться облажатися.

Однак, перед тим же Марком в Олега були певні переваги і про одну з них Маргарита дізналася вже за три хвилини: машина з кондиціонером. Хай би яким зручним не здавалося Маргариті метро і якими б приємними не були прогулянки на свіжому повітрі замість сидіння в душному офісі, гуляти або кататися в таку спеку у вагоні, вона не мала жодного бажання.

― Тож, ти чуєш Інших, ― порушив тишу Олег, виїжджаючи з парковки. ― Чортів зокрема, зі слів нашого стрибунця Сторчака. І при цьому про Інших ти дізналась учора. Уявляю скільки в тебе питань, але не уявляю чого їх не ставиш.

― Обираю порядок, ― похмуро хмикнула Маргарита. Насправді вона краще б запитала Марка: хай той і пояснював не завжди поетапно, але перед ним не страшно було бути дурною. ― В чому така проблема почути Бабая і при цьому немає проблеми поговорити з мавкою?

― Сторчак не розказав тобі про те, що не всі Інші однакові, чи не так? ― Олег зиркнув на неї, але потім знову зосередив увагу на дорозі. ― Умовно є заложні мерці, що колись були людьми, але після смерті, з певних причин не пішли із цього світу цілком. З них утворюються мавки, упири, примари, потерчата та інші. Домовики та багато інших домашніх духів ― то теж померлі, однак якщо упирі утворюються, наприклад, від проклятих мерців, або ж потерчата ― від нехрещених, то домовики ― то душі предків яких добре пам’ятали, то ж вони повернулися аби допомагати нащадкам по господарству. Але є Інші, які людьми ніколи не були: це демони, або ж чорти, деякі сильні духи лісу, які ймовірніше за все еволюціонували з древніх богів. Вони говорять не людською мовою, а своєю, яку люди не чують навіть, не те що розуміють. Бабай ― то чорт, Марена ― богиня. Смерті й річок до речі. Правда на сьогодні вона вже не така сильна як була колись…

― Стоп, що? ― Маргарита була настільки здивована, що навіть не зважила на те, що перебила свого лектора. ― Марена ― богиня смерті? Прямо реально богиня? Як Аїд, Ерешкігаль чи шинігамі?

― Здивована? ― Олег криво всміхнувся. Машина пригальмувала на світлофорі. ― Не дивно, що тобі ніхто не сказав, але дивно, що Сторчак тебе туди повів. Не думав, що в нього настільки вже дах поїхав. Звільняти його треба, не місце таким людям у нас.

Маргарита промовчала. Якщо до цього моменту в Марка були якісь переваги над Олегом, то зараз вони, схоже, зрівнялись у рахунку. При чому обоє у від’ємному, адже дійсно, якщо так подумати, не дивно що Ольга була така люта: починати знайомство зі світом Інших у богині смерті ― це ж чим думати треба?!

Олег до кінця дороги більше цю тему не підіймав, а дав Маргариті просто переварити почуте. Чи то помітив, що вона трохи в шоку від нової інформації, чи то просто втратив до неї інтерес. Машину він хвилин за десять зупинив біля паркану, що огороджував активне будівництво чергового хмарочоса. Маргариті взагалі подобалися великі будинки, але деякі з них у Києві були аж надто великі, настільки, що в туман верхні поверхи були невидимі для перехожих, навіть якщо стояти прямо перед тим будинком.

― Зачекай мене в машині, ― сказав Олег, не глушачи двигуна. ― Настя десь загуляла.

Але варто йому було закрити за собою двері, як частина паркану посунулась і в утворену шпарину прослизнула дівчина, посміхаючись від вуха до вуха. Її білі кросівки були припорошені піском і пилом, однак усе одно виглядали як новенькі, Маргариті навіть здалося, що вони її засліплять. За дівчиною визирнуло двоє чоловіків, мабуть, удвічі старших від неї, однак дуже задоволених її увагою. Маргарита б зазвичай не звернула на людей такої зовнішності ніякої уваги: неголені, брудні, у робочому одязі, із засмаглими обличчями й далеко не аристократичними рисами, скоріше навпаки. Вони могли бути не тільки будівельниками, але і вантажниками, трактористами, далекобійниками, та взагалі будь-ким абсолютно звичайним. Однак варто їм було помітити Олега, як їх обличчя скривилися і Маргарита запідозрила, що звичайними вони лише виглядають.

― У тебе з ними конфлікт? ― запитала вона обережно, коли Олег повернувся за кермо. Схоже ця дівчина, що саме йшла до них, і була Настя, за якою вони приїхали, а отже чоловіки, які її проводжали ― справжнісінькі перевертні, хоч із першого погляду й не скажеш. Якщо у її хоч і тимчасового, але начальника, є вороги, варто дізнатися про них завчасно.

― Неможливо підтримувати порядок та подобатись при цьому всім, ― похмуро відповів Олег. Більше він нічого сказати не встиг, бо Настя відкрила задні двері й завалились у салон.

― Фух, як у вас тут добре! ― сказала вона, з явною насолодою розтягуючись на сидінні. ― О, новенька. Ти, мабуть, та, від кого Оля вчора мало не посивіла, чи не так? Невже ти така крута, що тебе одразу до нас кинули?

― Ні, ― відказала Маргарита, розглядаючи Настю в дзеркало заднього виду. Білявка, а очі при цьому карі. Не темні, скоріш горіхові, але все одно гарне поєднання. ― Просто допомагаю, наче.

― Хтось із того відділу може нам допомагати? ― у голосі дівчини явно можна було розчути недовіру. Що не так тут із корпоративною взаємодією? І чи розбереться в цих складних взаємовідносинах Маргарита хоч колись?

― Вона може чути чортів, ― похмуро сказав Олег, так наче Маргарити тут не було. ― Зі слів Сторчака. Як раз перевіримо. Якщо це так, то нашу запальничку ми знайдемо раніше, ніж планували.

Настя тихо розсміялася на жарт Олега, а от Маргариті це навіть не здалося смішним.

― Скільки часу у вас зазвичай іде на пошуки Іншого? І як ви це робите зазвичай? ― спитала вона, вирішивши, що як вона вже опинилась серед більш досвідчених колег, то треба отримувати досвід. Олег поглянув на неї скоса, перш ніж виїхати з парковки.

― Цього б до кінця тижня точно знайшли, ― похмуро відповів він після секундної паузи. ― Правда довелося б виходити у вихідні. Може ще і прийдеться, хто зна. Власне, шукали б так само, просто часу б витратили більше: складно розговорити того, кого ми почути просто не здатні. Доводиться застосовувати різні методи перекладу, часом, не надто приємні.

Маргарита стисла губи. Конкретно на її питання Олег так і не відповів, чи то вона просто дурнішає поруч із ним і нічого не розуміє. Залишалось сподіватися, що ці двоє теж полюбляють показувати все на практиці, а не читати теорію.

― А ти реально чуєш чортів? ― Настя повисла на спинці сидіння Маргарити й мало що не дихала їй прямо у вухо. ― Прям реально-реально? І старих богів теж чуєш? Може якщо ангели існують, ти і їх можеш чути?

― Не знаю, ― пробурмотіла Маргарита, відчуваючи себе максимально некомфортно від такої купи питань. ― До вчора нікого я не чула й не бачила, але Бабай сьогодні певно що говорив. І Марена…

Маргариту раптово осяяло. Раніше обдумати це не було часу, однак що як тоді, учора зранку, Ледея не просто так повторювала слова Марени, атому, що Марко їх насправді не чув взагалі? І тоді ж було ще дещо. Марена сказала Маргариті прийти знову, коли вона подивиться на їх світ і не дозволила Ледеї повторити ці слова. Тобто вона знала, що Маргарита її чує.

― А що тобі сказала Марена? ― очі Насті здавалося пропалять у Маргариті дірку.

― Нічого особливого, ― пробурмотіла Маргарита, зваживши, що переказати все це можна й пізніше. Схоже, що Марена не хотіла, щоб сторонні знали про цей їх «діалог», а йти всупереч давній богині смерті Маргарита поки не ризикнула б. ― Вона більше до Марка говорила, сварила його, що без попередження прийшов.

Настя відкинулась на своє сидіння і похитала головою.

― Ну й підібралась у вас там компані в кабінеті. Недоекзорцист, недохарактерник і секретарка для них двох. Шкода що справжні маги та відьми до нас працювати йти не хочуть. Навіть досвіду набратись особливо ні в кого.

Маргарита похмуро зиркнула на Настю через дзеркало. Її зауваження псувало й без того кепський настрій.

― В принципі, я вписуюся, ― похмуро мовила вона, переводячи погляд у вікно. Будинки за ним пробігали один за одним, поки вони мчали по проспекту.

У салоні повисла тиша й хоча Маргарита знала, що це через її зауваження, якось виправляти ситуацію вона не хотіла. Попереду її чекає ще довгий день, треба економити сили, а не витрачати їх на розбирання складних взаємовідносин усіх нових колег.

― Приїхали, ― спокійно мовив Олег, перериваючи їх напружене мовчання. Машина загальмувала на стоянці біля парку. ― Час працювати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.