Розділ дванадцятий

Ранок видався не те щоб жахливим, просто… ніяким. Маргарита вимкнула будильник і ще хвилин п’ять дивилась у стелю, згадуючи, а нащо їй взагалі кудись іти. Усе ще було не пізно розіслати резюме в інші, нормальні компанії, сходити на кілька співбесід, а дивні окуляри викинути до біса. Нормальна людина саме так і зробила б. Видалила б із телефонної книги Марка й Ольгу, додала б їх у чорний список та на цьому б усе й закінчила. Але Маргарита точно не була нормальною.

― Доброго ранку, ― без особливого ентузіазму мовила вона, переступаючи поріг кабінету Марка. Він був тут, а от інші чи то запізнювались, чи то були зайняті.

Марко поглянув на неї так, наче Маргарита повернулась зі світу мертвих.

― Знаєш, судячи з того, як учора себе поводив Олег, він взагалі не сподівався, що ти повернешся, ― сказав хлопець на диво спокійно, як на свою вдачу. ― Наче те що він зробив, мало налякати тебе ще більше, ніж Марена, чи я.

Маргарита не змогла втримати посмішку. Хай там як, а працювати з Марком було весело й хоча б заради цього пережити останній робочий день тижня було варто.

― Олег звісно страшний, але ти страшніший, тож я пережила, ― відказала вона. ― А тепер показуй який із цих столів мій. Ти ще маєш ввести мене в курс справ канцелярії, наче.

Марко теж всміхнувся і так, що Маргарита одразу зрозуміла: він насправді дуже радий її бачити. Від цього ставало на диво приємно.

― Так, звісно. Я саме розчистив його вчора, ― Марко кивнув на робоче місце, що дивним чином з’явилось між його столом, та тим за яким зазвичай сиділа Діана. Такий самий стіл, таким самий комп’ютер, тільки купи паперів на ньому ще немає.

― Дякую, ― кивнула Маргарита, проходячи до нього. ― Може сьогодні я нарешті побачу вашу мікрохвильовку. А де Стас із Діаною?

― Стаса вчора позичив Сірий, а навички Діані знадобилися Олегу з Настею, коли вони повернулися, ― пояснив Марко, підсуваючи стільця ближче до Маргарити. ― Тому вони, мабуть, будуть сьогодні пізніше, я не питав. Однак слухай… Я зрозумію, якщо ти не захочеш розповідати, що було вчора, але знай, що я вмираю від цікавості. Трупом тут лежати не буду, але… Просто знай.

Маргарита всміхнулась. Як можна бути таким безтактним і водночас таким харизматичним, щоби перше можна було пробачати? Якщо колись у її оточенні з’явиться ще хтось із такими навичками, Маргарита з’їде з глузду.

― Добре, тільки не перебивай, ― зітхнула вона й почала розповідати.

Загалом переказ учорашніх подій зайняв менше п’ят хвилин. Маргарита не стала вдаватись у власні враження від Олега та Насті, на фоні подій то було б явно зайве. Коли вона говорила про ситуацію зі Щезником, Марко хитав головою, а коли дійшла до частини з Хазяїном, напружився. До того ж Марку вона вирішила все ж сказати про слова Щезника, ті що стосувалися Марени.

― Знаєш, ― сказав він, коли вона закінчила. ― Ці двоє часто задирають носа через те, що добре опанували магію та не мають необхідності в окулярах, але все ж я маю визнати, що в них є повне право працювати так, як вони працюють. Олег тут, мабуть, довше за нас усіх, він частково застав ті часи, коли через Інших люди помирали значно частіше, аніж зараз. У нього є, як то кажуть, поганий досвід. І з одного боку він правий, коли очікує гіршого від Інших, а з іншого боку ― якщо він від світу очікує тільки гіршого, кращим світ не стане.

― Це все філософія, ― зітхнула Маргарита, ― а от гуляти десь біля Арсенальної вночі я певно вже не зможу.

― Не переймайся через це, ― Марко враз пожвавішав і весело всміхнувся. ― Про Хазяїна Провалля відомо немало, за ним слідкують від часу побудови Зеленого театру, а це вже понад сімдесят років. І за весь цей час, його жодного разу не бачили поза межами Провалля, та і просто на поверхні, а не під землею він лише кілька разів з’являвся. Тому просто не ходи в той парк вночі і все. До того ж… Знаєш, у мене є одна підозра щодо тебе й Марени, але я поки не буду її озвучувати.

― Чому? ― Маргарита невдоволено насупила брови. Марко здавався їй мало не єдиною людиною, яка могла б хоч щось прояснити в цьому питанні, а він наче спеціально вирішив замовкнути в найцікавіший момент.

― Бо не хочу виглядати дурнем, якщо помилюсь, ― він всміхнувся так по-дурному, що додатково нічого говорити й не треба було. ― До того ж найбільш правильне пояснення тобі дасть сама Марена, чи не думаєш? Тобі ж усе одно доведеться її навідати. А я ― хлопець дурний, куди мені у відьомські справи лізти.

Маргарита скривилась. Вона сподівалась, що від цієї необхідності її звільнять, адже в Марени є перекладачі, та ще і з урахуванням минулих подій… Тепер було дуже легко уявити, як водяна дама топить Маргариту в собі, бо їй щось у голову стукнуло.

― Не роби таке обличчя, ― Марко легенько штурхонув Маргариту в плече. ― Марена чудова. Хоча б тому, що не втручається в наші справи взагалі ніколи й ні на чиєму боці. Усе ж, рано чи пізно, усі ми будемо в неї.

― До речі, щодо цього, ― Маргарита згадала одну деталь, яку дуже хотіла уточнити в Марка. Деталь від якої її вранішня апатія нарешті змінилася однією конкретною емоцією: злим роздратуванням. ― Ти всіх новеньких тягаєш до богині, щоб тебе пси гризли, смерті, у перший робочий день?

Марко знову розчохлив свою дурнувату посмішку й у Маргарити серйозно зачухалися руки його вдарити.

― Ні. Я ж казав, я взагалі адаптацією новеньких раніше не займався і тим паче так…

― Тоді може скажеш чому мене туди потяг?

― Я ж обіцяв, що розкажу, як закінчиться випробувальний термін, ― хлопець розвів руками. ― Це всього лише ще кілька днів, почекай і все дізнаєшся.

Усе ж його треба було стукнути. Хоча б один раз. Для профілактики. І добре, що в цій конторі не вчили спалювати поглядом, бо від Марка не залишилось би навіть шнурівки від кросівок.

― Тобто чекати до понеділка? ― Маргарита повернулась до екрана. Її комп’ютер нарешті завантажився. Цікаво було б пошукати файли минулого власника, аби зрозуміти що тут до чого.

― До понеділка, так, ― Марко почухав потилицю і важко зітхнув. ― Мені влетить. А от тобі нічого перейматися: з таким даром, тебе точно вже не виставлять. Усе інше то дрібниці.

Маргарита на це нічого не відповіла, бо вже зовсім не була впевнена в тому, що залишатися тут, було б для неї найкращим варіантом. Звісно, у неї з’явився якийсь рідкий дар до цієї справи, але не схоже, щоб сам по собі він був дуже корисний. Інші могли брехати, могли напасти без попередження і не маючи великої магічної сили, як в Олега, працювати тут було просто небезпечно.

Може дійсно не варто було в це лізти? Попросити Ольгу все ж перевести її на посаду офіс-менеджера та не перейматися: і гроші будуть, і безпека. Це здавалося гарною ідеєю, тільки от зовсім не пояснювало, як Марко зі Стасом і Діаною тут поралися, майже не маючи магії. Або ж маючи її дуже мало. Хай би Стас, він схоже мав доволі корисні навички в стримуванні Інших, Діана теж мала якісь секрети, якщо знадобилася Насті, а от Марко, здається, не проявив поки жодних надзвичайних магічних здібностей взагалі, хоч і розповідав про них, як про щось дуже круте. Що він там казав? Туман насилати вміє? Це було б ду-уже корисно вчора.

― А як ти сам сюди потрапив? ― поцікавилась Маргарита. Їй треба було б розібратися зі звітністю, мабуть, притихнути на найближчий час, щоб її знов не потягли кудись, але бажання прояснити деякі моменти, було сильнішим. ― Я маю на увазі, як прийшов сюди працювати й чому?

Марко, що вже встиг відволіктись на свій телефон, здивовано підняв голову й задумався.

― Дай пригадати… Наче всього кілька років пройшло, а відчувається як ціле десятиліття. Мене запросили, взагалі то, ― нарешті сказав він, при чому так спокійно, наче в цьому не було чогось надзвичайного.

― Серйозно? ― Маргарита подивилась на нього не приховуючи недовіри в голосі. ― Ти ж казав, що навіть чаклувати не вмів.

― І це вірно, тоді не вмів і про нечисту силу знав тільки із записів та переказів, ― Марко задоволено всміхнувся. ― Хоча, мабуть, варто зауважити, що запросив мене сюди не хтось із місцевих працівників, а професор. Він займається дослідженнями Інших при своєму університеті. Його зацікавила одна моя курсова робота, присвячена демонології. Він тоді сказав, що знайшов дещо нове навіть для себе, хоча думав, що вивчив цю тему вже давно. А потім він наполіг, сказав «такий освічений хлопець має бути у вас», чи якось так… Тому, якщо скоротити все це, мене взяли не за магію, а за знання про Інших, які я назбирав для своїх практик та наукових робіт, ― на цих словах Марко всміхнувся так мрійливо, наче про кохану дівчину подумав. ― Я тоді щастю своєму не повірив, бо, уяви, з дитинства захоплюватися казками, усіма цими чортами, магією та таким іншим і тут тобі доросла, поважна людина каже, що все це є насправді. Та я танцював від захоплення, ― Марко зітхнув і раптово посерйознішав. ― Але тоді тут працювали трохи по-іншому. Так, як звик Олег, можна сказати: жорстоко й не розбираючись хто там ким є. То наслідки минулого століття.

― Ти хочеш сказати, що раніше Інших просто винищували?.. ― Маргарита була не те щоб здивована, але дуже неприємні підозри підтвердилися і від цього було гидко.

― Ні! ― одразу відповів Марко, але раптом засумнівався. ― Хоча упирів винищували, так, перевертнів теж переслідували. Ті що дрібніші, дуже вдало ховалися: не полізеш же ти за домовиком у піч, тим паче якщо жителі будинку на нього й не жалілися ніколи. А ту ж Марену ще спробуй вижени, вона сама всіх кого треба зі свого будинку вижене. Та і з Хазяїном так само, хоча наскільки нам відомо, до того, як те укріплення стало театром, він взагалі про себе не давав знати. Чи то йому заважає галас від нього, чи ще що, але перші згадки про нього, як про конкретну особу доволі недавні. Відносно Щезника чи Вихору, наприклад.

Маргарита насупилася. Їй не подобалося як це все звучало. Переслідування когось на кшталт мавок здавалося їй мало не полюванням на дітей. Жорстоким і безцільним.

― Не роби таке обличчя, ― зітхнув Марко, ― у цього є і позитивний бік. Звісно, повертати довіру тих самих домовиків довелося важкою працею, та й мавки не так давно посмілішали та стали гуляти з голими плечима. Але робота наших попередників дозволяє нам зараз контролювати популяцію упирів на місто, наприклад. Ти ж розумієш наскільки небезпечні створіння, що харчуються кров’ю, правда? По перевертнях у нас навіть перепис є, що теж дуже непогано. А от песиголовці й вовкулаки, яких повністю вигнали, дійсно жахливі потвори, то навіть на краще, що їх позбулися. Не місце їм серед людей, та ще й у такому великому місті.

Маргарита стиснула губи, повільно видихнула повітря. Мабуть, їй рано робити висновки про світ, з яким вона тільки почала знайомитися.

― До речі, повернути довіру ми змогли завдяки знанням професора й моїм у тому числі, ― Марко весело всміхнувся. ― І в нас попереду ще багато роботи, але зробити її реально, тепер я це точно знаю.

Маргарита відчула його погляд на собі й ледве втримала тихий стогін. Так, з її допомогою вони зможуть налагодити відносини зі Щезником та перевертнями, однак інші… небезпечні Інші точно потребували інакшого підходу, аніж теревені. Але зараз про це говорити не хотілося.

― Я зрозуміла. Однак для початку поясни мені різницю між вовкулакою та перевертнем, а також яка у вас тут система звітів. Бо без цього з мене не буде великої користі.

― Залюбки! ― Марко всміхнувся на всю ширину свого обличчя і ще трошки, а потім тицьнув пальцем в екран комп’ютера Маргарити. ― Отут лежать шаблони…

За розбором документообігу пройшла майже половина дня. Виявилося, що це було далеко не так легко, як хотілося б Маргариті й не дарма Марко тікав від цих папірців. Вона сама ледве не з’їхала з глузду розбираючи по якій формі подавати звіт зі справи про конфлікт між людиною і Іншим, у ході якого людина дізналась про Іншого та в ході якого ні. Це було аж занадто і якби Марко не підготував для неї шпаргалку, Маргарита мабуть не запам’ятала б нічого взагалі.

Ближче до обідньої перерви з’явилася Діана: привіталася з ними кивком, перекинулася парою фраз із Марком.

― У оперативників усе тільки гірше. Настя мене майже до світанку експлуатувала, намагаючись напасти на слід.

― Запальничку досі шукають?

― Еге ж.

Маргариті від того стало некомфортно. Вона наче мала б допомогти їм усім із пошуком тієї штуки, але схоже від неї поки були самі лише проблеми.

Ще за годину з’явився Стас: помітно втомлений і насторожений. Він із підозрілою швидкістю минув відкриту частину кабінету й натурально заховався за горами звітів, посунувши їх так, аби від дверей його не було видно. Марко спостерігав це так само здивовано, як і Маргарита.

― Щось сталося? ― негучно запитав він і не отримавши відповіді рушив до Стаса, однак його зупинила Діана.

― Не чіпай його, хай доспить. Олег його ганяв кілька годин по допитах дрібних духів, а потім вони влаштовували пастки по всьому місту.

Стас і справді, вмостився за робочим столом, поклав голову на руки і схоже майже одразу відключився. Маргарита була здивована такому перебігу подій, до того ж дещо в словах Діани змусило її засумніватися.

― Зачекайте, Олег же наче крутий чаклун, здатний однією рукою упиря зупинити і все таке. Нащо йому ще хтось для допитів? ― вона подивилась на Марка, очікуючи пояснень від нього, однак відповіла знову Діана.

― Яким би крутим не здавався Олег, його сили обмежені так само як і наші. Він може зупини упиря, бо той має реальне тіло, а більшість духів його не мають, тож і тримати нічого. А от печатки нашого Стаса стримають будь-що, хоч і недовго.

― Під кінець мене вистачало не більш як на дві хвилини, ― тихо відізвався Стас із-за своїх стосів. ― Це повний капець. При чому дрібнота не сказала нічого корисного: більшість із нас сміялась, хтось кудись направляв, але лише для того аби познущатися… Ні сліду від тієї вогняної штуки не знайшли.

― Кепсько, ― зітхнув Марко. ― Схоже доведеться Олегу попрацювати й на вихідних.

― Так йому і треба, ― тихо пробурмотіла Діана. ― Він визнає, що від нас є користь лише в таких випадках. Пихатий заср…

Вона недоговорила, бо двері з гуркотом відкрились. Здавалося, що Настя відкривала їх із ноги.

― От ти де, а я тебе всюди шукаю! ― її погляд одразу прикипів до Маргарити. ― Добре, що прийшла, бо ми ще не закінчили. Не забула? На черзі допит Марени. Йдемо, бо час обмаль.

Маргарита боковим зором помітила, як нервово смикнулась брова в Діани, та як тихенько сповз під стіл Стас. Марко ж лише напружився так, що став схожий на стиснуту пружину.

Маргарита б може й хотіла відмовитися, сказати Насті куди і яким шляхом їй треба йти, але відчуття провини тисло на неї зараз особливо сильно. Настя дратувала, так, однак навіть під її макіяжем можна було помітити тіні, що залягли під очима. Справа була серйозна і сказати їй зараз «ні» означало б зневажити старання всіх навколо.

― Іду, ― похмуро мовила Маргарита, піднімаючись із-за столу. Злий роздратований настрій ще не покинув її остаточно, тому наступні слова злетіли з язика швидше, аніж вона встигла себе зупинити: ― Але наступного разу було б чудово, якби ти почала мене шукати звідси й постукавши у двері, а не дверима.

Настя вигнула брову й на диво вдоволено всміхнулась.

― Схоже, ти вже знову в гарному настрої. Це добре, він тобі знадобиться.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
мара примара
21.02.2023 14:43
До частини "Розділ дванадцятий"
Нарешті я доповзла до написання повноцінного відгуку :) Ви чудово пишите, такий живий текст і такі (хоча не всі 😡) харизматичні персонажі! Мені дуже подобається Марк і його відділ, а от Олегу з Настею най би чорт ногу зломив 😕 В цілому про агентство двоякі відчуття, з одного боку добре, що вони тепер хоч розмовляють перед тим, як нападати, з іншого, це як би не відміняє, що не так давно вони буквально влаштовували геноцид Інших. Короче, Олег з Настею мені геть не подобаються, я б їм і сама ноги зломала замість чорта. Хотіла вам закинути за місто грошей і прочитати вже все, бо терпіти нема сил, але buymeacoffee тричі послав мене саму до чорта (( може я б якось вам ті сорок гривень через донатело скинула чи на карту?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    21.02.2023 15:57
    До частини "Розділ дванадцятий"
    Я так рада, що вам подобається! Над цією книжкою я працювала мабуть найдовше з усіх своїх робіт тому справді неймовірно нарешті показати її світу і отримати зворотній зв'язок) Марко - моє улюблене сонечно, а Олег з Настею тільки почали розкриватися, там все складніше ніж здається) Хоча гнів вони безперечно заслужили. Аааа, то от чого ніхто не купує, то мене buymeacoffee підставляє, гад такий. Звісно, давайте домовимося в обхід) Я напишу вам в приватні. Дякую за відгук!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше