Всі вірші

за новим правописом життя,

відповідно закону людських комунікацій,

те, що ви називаєте ниттям,

я називаю — свободою слова нації.

традиційно в умовах війни

і посилаючись на статтю у вікіпéдії,

тут або ніхто, або всі ви-нні,

що не зіштовхнули з гори голову імперії.

читаючи висновок в списку змісту,

роз'яснюючи тим, хто не слухав:

речі, які не станцювати солісту,

дуже старанно роблять рухливі слуги.

(c) exmari

10.04.2024

День 784 (17.04.24)

Вже другий день інфо кипить:

Іран розбушувався.

Вулкан, який до часу спить,

Війною обізвався.

Атака на Ізраїль була

Найбільшою в історії:

Ракет дві сотні «надала»

Ірана-крематорію.

Співають: «Слава ППО,

Практично усе збили..»

Не на одинці там воно:

Союзники прикрили.

У кожного своя мета

На тому континенті,

Де «Ахіллесова п'ята» -

Це нафта в аргументі.

Зростання цін через війну

На нафту всіх хвилює.

Утримати волять ціну,

Іран - маніпулює.

Політика передусім

Вирішує процеси,

Вона як течія Гольфстрім

Пригнічує ексцеси.

Десь вибори у США,

В Китаї нова криза.

Політика - то річ страшна,

Бо до війни є віза.

Іран утримують, утім,

Війна там в забороні.

А поки український дім

Страждає у полоні.

Дарині Куга

— Ти чого така сердита? —

Подруга спитала. —

Наче горем якимсь вбита...

Чи погано стало?

— Вихідна сьогодні, вдома:

Все було чудово.

В гості завітав знайомий,

Зробив — не те слово!

Потім чоловік приперся:

Знов принесло ката!..

На свій лад на мене здерся —

Зіпсував все свято…

Зак. 07.06.2015 р.

В цьому місті зірок на стінах більше, ніж видно вночі на небі,

Я залишаю його тобі, лишаю себе без тебе.

Ночі осінні довші, рятуюсь у штучнім світлі,

Якщо більше не пити каву, то що тут іще робити?

Якщо більше не можна множити, а лише на "твоє"/"моє" ділити,

Якщо кожен з нас без ушкоджень — це ще не згірший фінал у світі.

Кава тут вже не закипить — нема ні вогню, ні пороху.

Є тільки дощ.

І тільки ця мить

до відправки потяга.

2023 р.

Ніби чиясь таємнича рука

шахи на смертну ходу приріка.

Ось чоловік поверта до млина,

день його довгий робочий мина,

думає, там зачекалась сім'я...

Тут тобі постріл стирає ім'я

цього героя із книги живих.

Ніби рука. Чи не вірите ви?

Так і ведеться з подій на млині,

згадують руку, хоч вірте, хоч ні,

і у новинах, і у кіно,

хоч те усе відбувалось давно.

Разом питання із тим виника:

"Ну а чия ж таємнича рука?

Що вготувала для тебе вона?

Квіти чи кулю? Води чи вина?"

Вірш 2021 року для марфону в Інстаграм #лютийвалєнтін

Сюжет вірша грунтується на історії заснування жартівливої організації "Орден таємничої руки".

День 782 (15.04.24)

Війська окупантів - бездонний баул,

До батальйону щоденно зникає.

Тому і волають в кремлі: «Караул!»

Поповнити сили бажає.

Сховати «досягнення» від людей

Не можуть, могил вже багато.

Не знає, про що вже співать «соловей»

На фронті усім жаркувато.

Лікарні забиті всі під зав’яз,

Пологові, навіть, дитячі.

План путлєра «швидко» якось зав'яз,

Не вийшло за три дні у клячі.

Не можуть сховати скалічених там,

Що вже жебракують завзято.

Нове щось потрібно придумать катам,

Продовжити вбивцям те свято.

Згадали про жадібність до грошей,

Що здатна затьмарити втрати.

Кредитний надали новий привілей -

Відсотки не повертати.

Купили їх вдруге чи це не дарма:

Звільняти заборонили

Протягом року від праці ярма

Всіх вдов, щоби більше не нили.

Це має привабити знов на контракт

Бажаючих нас убивати.

Їх більше у тричі за нас - це є факт,

Тож будемо якістю брати.

Останній торк залишиться у морі...

Тягни мене в ніч непосріблено-сяйвом,

Оспівуй неторкане білим чолом.

Ти вже у пам'яті кинуто-наймом,

Невпинно малюєш безсило-крилом.

Я упускаю твої першоочі...

Тягнеться обрій, неначе туман.

За рисами темряви котяться ночі,

Мовби великий пухнастий обман...

Я не твоєї ласкавості море,

Я не твоєї незнаності край.

Буде боліти, несказана поре,

Буде вертати у змазано-гай...

Ти не побачиш моєї свободи,

Ти не відчуєш мого каяття.

Хвилі знесуть, що було при нагоді,

Хвилі-години, що знають життя...

13.04.2024

І.М.

І той занотує, що вміє чекати...

Упало сонце в нішу тепло-гір

І тепла повінь сповнила октави.

Ми досі тут - між біло-синіх зір,

Ми досі в ночі, мов наземні трави...

Якби ж ті хмари знали всі життя,

Що руки їх скидали в сизі ві́рші.

Якби ж горіли всі серцебиття

І знали місце чорно-білі ніші.

Та що ж казати, хай воно "якби"...

Чекають щастя теплі пори року.

Де пада відчай, повно там журби,

Де кане тиша, думи вірні току.

І все ще буде, хай тепер "колись",

І все ще стане, змушеним чекати.

Мої слова вже більше не чиїсь,

А наші весни - тільки НАШІ шати...

10.04.2024

Розходження душ об'єднує серця...

Її омана гріє чорний сніг,

Його вуста оспівують причали.

Де гріло сонце, ліг опалий сніг,

Аби омити всі земні мурали...

Вони скидались омутом жердин,

Вони плекали сизі токи дива,

Які ховав у сні живий полин,

Які збивала досі тепла злива.

А далі - мить, і в ній вони пішли,..

Забуті кров'ю, мов підземні води,

Мов ті комети - юні міражі

Та їх серця - нічні й сумні висоти...

А далі - шум, уквітчаний зерном,

І чисті миті - їх поб'є началом.

Вони ще тут, а правда - за вікном,

Їй надто важко... дихати причалом...

02.04.2024

Аби тільки БУТИ...

Упасти росою на вигнуті трави,

Стягнути пастелі, що сплять у вікні,

Мовби навічно розбито устави,

Мовби забуто, що ніч - у мені.

Зрушити попіл вогненної птахи...

Ми не суцільні в мозаїчно-сні,

Коли оберемками сиплються рани,

Які засинають у стишено-грі.

Скинути правду заради обману,

Кричати повз тишу, немов у журбі!..

З'єднати пологості білого стану,

Аби тільки БУТИ, не іншим - собі.

Аби ж тільки бачити, чути і знати

Єдиною сутінню наших сердець,

Коли зацвітають (аби не мовчати)

І тішаться подихом засвіти берць...

24.03.2024

В очах у птаха сині океани,

Та подих щастя зліва під крилом.

Свобода вмить усі затягне рани,

Не дасть посивіти ні серцем, ні чолом.

Лети ж, лети за край розпатланого неба!

Колись і я з тобою, друже, полечу.

В ту мить землі мені не буде треба,

В ту мить я соколом у небі закричу.

І все, що тут мені злетіти не давало,

Крижинкою розтане у руці,

І все, чого було мені замало,

Ввіл’ється в мене, в запашному молоці.

У небі ангели полегшено всміхнуться,

Мені на плечі теплі руки покладуть.

І білі крила за спиною розгорнуться,

І до землі мені упасти не дадуть.

Борису Дружиніну

Розповів дідусь старенький

Про свою подію.

Народився син маленький -

Збулась його мрія.

Це не вся ще перемога,

Тільки половинка.

Витримав діді всі пологи,

Як молода жінка.

Важко, хоч є ніжність, ласка,

Разом народити.

Але після мрії-казки

Дід чомусь сердитий.

---------------------

... Діду, щоби мав ти змогу

Радісно жить, круто,

Будь не тільки на пологах -

На зачатті будь ти!

21.04.2016 р.

Твої очі зелені? Може карі? Чи кольору літнього неба? Я б хотіла запам'ятати, це маленька, скупа потреба.

Мені треба давно сказати. На язику ніби та цикута. Забути тебе — не важко, важко це — не забути. Ти любиш чай? Або каву? Ми про це колись говорили.

Прокляття, не пам'ятаю. П'ємо ром у пустій квартирі.

Обнімаєш мене? Не варто. Сонце кр`адеться крізь фіранку. Воно зараз усе побачить, прошепоче на вушко правду.

Я не вмію тебе кохати. І бажати доброго ранку. Але можу тебе цілувати. Сухо. Прісно. Як сіль на ранку.

Я не вмію тебе любити. Або слухати до півн`очі. Але можу з тобою сміятись, грати роль, яку ти захочеш.

Я не вмію з тобою бути. Тіло тут, розум тут, серце порізнь. Але можу тобі шепотіти, щось про завтра і невідомість.

Я не вмію тобі посміхатись. Рефлекторно складаються губи. Ти неначе сліпий, не бачиш, обережно мене голубиш.

Я не знаю, як далі бути. Від брехні висихають очі, від нещирості мерзнуть руки. Я боюся себе. І доторків. Обізнатись. Забути. Сплутати.

Я не можу з тобою бути. Тебе варто давно відпустити. Ром туманить стомлену голову.

Дозволяю себе любити.

День 780 (13.04.24)

Дружній вогонь по власній піхоті

На запорізькому напрямку був

Досить потужним, щоб були двохсоті,

Гарну роботу кремль проковтнув.

Практика ця самолі́квідування

Нам до вподоби, на користь іде.

Звісно існує таємне бажання -

Хай на болотах себе і доб'є.

Бо прибирати за ними потрібно,

Все це сміття, що в них армією звуть.

Зовні до ліку людського подібно

Та нелюдська в окупантів є суть.

Скинули бомбу півторатонну,

Чим здивували власне своїх.

Смачно відчули війни еталону,

Вельми цинічних царських утіх.

Б'ють вже своїх, щоб чужі всі боялись,

Тішить вистава яскрава така.

Навіть публічно тому здивувались,

Техніку б'ють, а на ній вояка.

Тактика гарна - життя зберігає

Наших військових на передовій.

Навіть, снарядів не вимагає -

Спостерігати орди однобій.

-1-

Рашисти-падлюки такі агресивні,

Не знають ніколи вони каяття.

Тепер економіка в них депресивна,

Віднині у них депресивне життя.

Приспів

Путінським виродкам все відгукнеться.

Русофілітики! Смерть ворогам!

Хай Маріуполь порве ваше серце,

Харків, Чернігів нехай сняться вам!

-2-

Хіба старший брат?! Ні, ви просто нікчеми,

Ви здатні вбивати жінок та дітей.

Нічого святого – суцільні проблеми,

Бо ви носії шовіністських ідей.

Приспів

Путінським виродкам все відгукнеться.

Русофілітики! Смерть ворогам!

Хай Маріуполь порве ваше серце,

Харків, Чернігів нехай сняться вам!

-3-

Даремно нас перемогти намагались.

З Лавровим Шойгу – вони дятли ще ті.

В війні з Україною ви обісрались.

Весь світ з вас сміється – таки ви круті!

Приспів

Путінським виродкам все відгукнеться.

Русофілітики! Смерть ворогам!

Хай Маріуполь порве ваше серце,

Харків, Чернігів нехай сняться вам!

29.03.2022 р.

Написано на музику гімну раші та бувшого СРСР.

День 779 (12.04.24)

Вчорашній ранок був тривожний.

Тривогу не почули геть,

А напад був страшний, безбожний:

Росія знов принесла смерть.

Чекали ра́нішні новини,

Що попередньо чули вже.

Не відчуваємо провини

У тім, що більшість в негліже.

Вони завжди є босі, голі,

Голодні, навіть, та утім

До всіх проблем доволі кволі,

Хоч вже тріщить їх власний дім.

Живе Москва та в Петербурзі

Життя вирує для людей,

А інші - в полі, або лузі -

Без прав, землі, як той плебей.

Новини громом розірвались:

Розбита ТЕЦ Трипільська вщент.

«Кинджалів» декілька дістались,

І це лише один момент.

Велика ТЕЦ чи не найбільша:

Електрика та ще й тепло.

Та разом ТЕЦ ця найбрудніша -

Забруднення є джерело.

Такі в Європі зупинились,

Альтернативний мають шлях.

У Вільнюсі не розгубились

Все зайве - нам, щедрот розмах.

Це гарний жест із боку друзів,

Могли б продать чи розібрать.

Щоб у майбутнім без конфузів

Інноваційне будувать.

Є технології в Європі,

Щоб чисте небо зберегти.

За це сьогодні у окопі

Воюють хлопці. Зберегти

Не тільки волю та свободу,

Добробут наш та майбуття.

Не забувати про природу,

Що забезпечує життя.

Велика втрата для країни

Відкрила новий шлях для нас:

Не піднімати ТЕЦ з руїни,

А збудувати євроклас.

Заношений топ й заширокі сапфірові джинси

В долонях оголені дотепи чайки

Деінде обличчя сховали чорнильні ті бризки

Й притулок суспільного клятого фейку

Хвилинами крутять маневри концертів Манескін

В кишенях кохання й чимало поетів

Південні хрести одурманили міфи від дисків

Думками лунає гармидер курсивів

Її заклинання лежало в покрівлі кімнати

Долаючи хвилі димчастих акторів

Те чорне каре й погоріле обличчя від втрати

Немов персонаж перетворених свідків

Любила й кохала невисохлі квіти скелетів

Й дрімоти де літо не мучило від мук

Панянку шукали невидимі білі бокали

Так щоб призабути негадані рухи

Чужими містами гуляла вона з вечорами

Не вірила крихітним стомленим людям

На стінах (не) друг, Дадзай і Уізлі з павуками

А в кохані бродить той бродяга – павук

Молитва

Я викидаю з серця лихо,

Погані помисли і стиха,

Ступаю храмом, голову схиляю,

Молитву, подумки,

За ближніх промовляю.

Молюсь за неньку Україну,

Щоб долю дарував щасливу.

Молюсь за нашого солдата,

Що повсякчас воює з катом.

За кожен день, за кожний ранок,

Нам подарований, звитягою,

Відважних і хоробрих воїв.

Молюсь за українських діток,

Хай майбуття їх буде світлим.

За жон, вродливих, молодих,

Судивсь, відай, самотній вік.

За враз змарнілих матерів,

Що не діждалися синів.

Молюсь за душі всіх загиблих,

Захисників, на бойовищах.

Молюсь за душі безневинних,

Котрі, у засвіти поринули,

А мали б жити, працювати,

Любить, творити і сміятись…

В руках стікає воском свічка,

У небо лине, з вуст, палка молитва…

Не знаю, але снився сон приємний.

Я вже і призабув це відчуття.

Вже довго не було такого, певно.

Лиш сумно, що не бачив я кінця.

А ось би все було в житті, як там!

Чи казка це, чи неможлива насолода?

Після пробудження помічена була

Можливість. Чи скоріш гарна нагода.

Видіння, що реальні, все-таки прекрасні.

Там ти все зміг, або змогли тебе.

Жаль, що жахіття теж вважають снами,

Це трошки всю романтику псує.

То ж невідомо де проснешся ти у ранці,

В поту, від страху зникнуть назавжди,

Чи в ейфорії неможливих імітацій

Того, що над усе в житті хотів.

День 778 (11.04.24)

Дружній вогонь по власних об'єктах -

Манна небесна проти кремля.

Завжди в яскравих, гу́чних ефектах,

Мабуть, во славу недоцаря.

Має запасів болото багато,

Кожного місяця щось додає.

Може дозволити нищить завзято

Власне майно, що зайвим стає.

Бомби скидають на власнії села,

Та по містах додають прикурить.

Досить поширена, навіть весела

Практика власних цивільних бомбить.

В спини стріляють, щоб не вертались

З наступу «вдалого» їх вояки.

Били в окопах, щоб не звертались,

Що не отримують геть мідяки.

Гідно збивали власнії дрони,

Навіть, ракети збивали свої.

Десь відривали за теє пагони,

Щоб припинити злочинні бої.

Не зупиняють їх покарання,

За «батьківщину» іде боротьба.

Ну, а для них самоліквідування

Є тимчасова болота ганьба.

Збили в Криму дуже рідкісну птаху -

Це вертоліт був Ка- 27.

Кажуть свої підкорили невдаху,

Похизуватися передусім.

Дружній вогонь - ЗСУ в допомогу

Є, безперечно, корисний для нас.

Внутрішні сили розвалять убогу

Та скорегують болота запас.

***

Сонець проміння тином

Поміж рук, блиском на склі

Гуляй по провулкам спустілим

Блищай яскраво на тлі

Клятих вікон мари водія

Поки навпроти біотуалета

В потугах цього ренегата

Чекає ручка апарата

На двадцять клять хвилин

Ти в райський сад зайшов на масі

Ах! Як дупцю твою ласкає полин,

І світить сонце на діру в пластмасі,

Твої сідниці ласкає ніжне почуття

Безтурботи й спокою людського

Їде дура, після вже двадцятого кляття.

Ще раз в той біотуалет зайдеш

Я тебе в ньому підірву.

А автобус циганам на шмаття розберу.

***

День 777 (10.04.24)

Борисоглібський центр авіації,

Що у Воронезький області є

Схильний до зустрічі, мабуть, в санації,

Що вже не в перше там настає.

Центр підготовки льотного складу

Можна військовим об'єктом назвать,

Отже, для ГУР є мішенню їх вкладу,

Зайве тут вкотре коментувать.

БпЛА перевірили настрій,

Борисоглібськ їх радо зустрів.

Поки існує в місцевім кадастрі,

Та вже очікує нових майстрів.

Два долетіли точно до центру,

Вибиті вікна, розбитий фасад.

Від губернатора - ніц аргументу,

Мужньо промо́вчав згідно посад.

За попередніми даними знаєм,

Що виробничий уражено цех.

Щиро наш ГУР із влуча́нням вітаєм,

Хай помовчить у кремлі пустобрех.

Поряд з атаками на аеродроми

Вкрай є важливим пілотів «навчить»,

Як поважати потрібно ці дрони,

Бо неодмінно можуть добить.

День 776 (09.04.24)

Я про поми́лки вчора писала,

Знаний був день для емоцій моїх.

Привід радіти навала надала

З ранку не можу стримати сміх.

Вже на Балтійському морі пожежа,

Російський ракетний згорів корабель.

Послуга оркам, явно, ведмежа,

Для окупантів ще маєм грабель.

«Серпухов» звався колись бідолаха,

Десятиліття не протягнув.

Доля спіткала: завчасно невдаха

Вийшов із строю та не потонув.

Засобів, коштів для нього немає,

Буде коритом оркам він служить.

Як варіант - ВМФ доламає,

Або бомжи його можуть обжить.

Друга подія не менше важлива -

Автомобільний міст впав в РФ

Разом з військовим автомобілем,

Не зупиняйтесь, падіть без перерв.

Плюхнувся він на залізную колію,

Що від Москви до Мінська іде.

Тож, відібрали у вас монополію,

Кожного дня щось палає, паде.

Сліпий світанком у очах.

Безперестанку себе втрачати,

коли кожен навколо шлях

відчувається як початок.

Починається як нічого,

проповзає крізь вибух сліпо.

На дорозі каміння свого

вдосталь є на ефект Едіпа:

хоч зустрів і хвилину слави,

сумніваюсь, як переконував всіх,

бо кожен, що нахлинув, провал

самовиконуваний.

Поставив перекору війни

цей маніфест: стати з собою чесним.

Хто ж знав, що самодіалог мені

тепер опиниться найважчим тестом.

Вже подякував собі минулому:

Мене надихає, скільки можеш ти.

Разом стільки здобули,

але не знаю, чи я зможу продовжити.

Правда вдячний за життя мрії,

ти дав мені все, що я так хотів.

Боже, пробач мої непостійні дії.

Втім,

коли з емоцій лишилась лиш млявість,

коли дійсність дає під дих,

я звик постійно повертатись

сюди.

Тут вже пустують наші споруди,

і я знову кресало для себе сам.

Скажи, ким би не наважилась бути,

чи ти сумувала по тим часам?

Чи надихаєшся мною зараз?

Скільки пішло за ці роки.

Мої тексти - це все, що про них зосталось,

з тих пір, як я сів на баркас широкий.

Знаю, знаю, я тільки все починаю,

але цю ношу я ніс завжди.

Хоч на відміну від мене ви побачили край,

все одно я бажаю вам всім щасти.

І кожен день, як дивиться вона на мене

Живу, живу без цих переживань

Що розривають душу на шматки.

Твій погляд вилікує розпач, плач

Не дасть загинуть уві сні.

Твій погляд душу цю розірвану лікує

І знак мені дає чекать на вас.

Ці очі різні, ти це знаєш

Та не зважаючи не це кохаєш

Бо віра, що вони вернуть тобі життя

Дає тобі хоч шанс дізнатись

Що таке воно буття.

День 775 (08.04.24)

Хамство та нахабство - тактика орди,

Що від них чекати всім окрім біди?

Їх брехня лякає на усіх фронтах,

Тактика така в них - розсівати страх.

Навіть дипломати брешуть в унісон,

ФСБ готує за кордон персон.

Впевнені: нахабство - зброя у світу́,

Допоможе клятим досягти мету.

Дипломатів хамство - дивна, право, річ,

Досить обережним був завжди́ їх speech.

Мабуть, закінчилась ввічливість РФ,

Підгорає імідж, звідси весь той блеф.

Серед дипломатів, що із тих боло́т,

Найвідомим хамом, як кремля оплот,

Є Лавров, якому без брехні не жить,

Бреше, наче дихає, щоб царю услужить.

Зовнішня потвора, що в ООН сидить,

Ядеркой лякає, хоче забруднить.

Хамство від небензі - класика кремля,

Що ж іще чекати від того холуя́?

Хамовита самка є ще в МЗС,

Розвиває справно тій брехні процес.

П'є та не закушує, вочевидь, вона,

Звісно, це захарова (в спідниці сатана).

Хамство та нахабство досягли мети,

Видно не даремно чорні їх роти

Просувають всюди «велич» із болот,

Та згадайте, люди, чорноморський флот.

Бити їх потрібно, гнати до москви,

З ними всіх лояльних, разом і церкви́,

Вимісти подвір'я, дезінфікувати,

Щоб рф інфекцію разом поховать.

Увірвалось літо

на початку квітня.

Тай дивується, - Нема -

трав, зелених. Ніц - листа.

Чом так рано пробудилось?

Може, квітень застудився?

Сонечко його лічило,

з пересердя запашіло

й квітень запалав, щосили?!

Літо, квітень, попросило,

- Перестань уже хворіти.

Безлад треба зупинити.

Хто порядок наведе?

- Що тут робиться таке?

Рік прийшов на допомогу,

- Я вже знаю цю дорогу.

Кожен день ходжу, кружляю

і порушників спиняю.

Зараз квітню підсоблю,

сонце трохи притіню.

Загудів громоголосо,

дибки встали в літа, коси.

- Хмари, хмари!

Десь ви світом загуляли?!

Може, вітром розігнало

в царину гірську? Застрягли!?

Повертайтесь! Поспішить!

Треба квітень покропить!

Не дасте ж йому зомліти?!

Як, без листя!? Як, без квітів!?

Хмарки швидко налетіли,

води з річеньки набрали.

Лляли, лляли, поливали.

Бавились. По розбіглись.

Квітень голову здійняв.

Усміхнувся. Заквітчав.

Мені наснився - синій птах.

Він відлітав. Далекий шлях

його чекав. На крила склав,

жалі й пекельної війни плачі.

В політ забрав страхи і болі.

Важкий тягар тягнув додолу.

Не раз, у темряві блукав,

межі підступних, гострих скал.

Не раз, збивав крила, до крові

та знов злітав увись. Утоми -

він не відчував

і сильний духом, путь долав

та від мети не відступав;

розпорошити чорне горе,

в далекім і безкраїм морі

і повернутися назад,

на крила взявши міріад,

яскравих зірок

і проміння сонця,

щоби здолати хижий морок

і освітити путь-дорогу,

омріяної перемоги.

День 774 (07.04.24)

Великі ресурси має наш ворог,

Чисельність населення в тричі за нас.

Не зупиняє війни конспіролог,

В кремлі що керує «радянський компас».

Їх нафта та гас ще бандитів годує,

Тож є джерелом для імперського зла.

Війна третій рік в Україні вирує,

«Свободу» убивчу РФ завезла.

Америка в ступорі, рішень не має,

Європа підтримує та відстає,

Про власну безпеку, логічно геть, дбає,

Потрібної зброї для нас не дає.

В такі непрості для країни моменти

Корисними є орди помилки́.

Доводять це ствердження аргументи

Доволі яскраві та вельми палкі.

В Саратові вкотре бомбардувальник

Необережно ФАБ загубив,

Бомба взірвалась, коригувальник

Трохи інфо про втрати змінив.

Х - 101 на свої́х упустили,

Є руйнування, про котрі мовчать.

Власний літак помилково теж збили,

Інколи родичі вбитих шкварчать.

В Орську прорвала дамба доречно,

Це за Каховську підірвану ГЕС.

В Омську вже жити теж небезпечно,

Отже, помилки формують прогрес.

В Часовому Ярі найбільшу помилку

Ворог від щирого серця здійснив.

Геть неочікувано, сильно та стрімко

Власну колону у друзки розбив.

За три десятки техніки власної,

Купу військових анулював.

Це дочекалися помічі вчасної,

Ворог нам лютий запропонував.

І поглядаю я на тебе мов Да Вінчі,

Ти як картина та моя ясна.

І хочу знов дивитися тобі у вічі,

Я Богу дякую, за те що ти моя.

Ті небеса мені тебе послали,

Як янгол той до мене прямо впав.

Мабуть разом ми бути певно мали,

Ти та дівчИна, ти той небесний дар.

Я цілий день тримався. День був не з простих:

Траплялось за день як хороше, так погане.

Але тепер, коли вночі сонячний світ притих,

Я в паніку вхожу від розуміння правди.

Це почалось давно, але і довго я тримався.

Кожен похід в царство Морфея став однаковим мені,

Спочатку я перемагав незгоди, тішився, пишався.

Тепер поразка за поразкою змінили темп душі.

Я засинаю вже під ранок, як світає,

Відтягую по максимуму сон.

Яка різниця, коли він зіграє

Жахів нових у голові сезон.

Спочатку він випробував мене, дивився на страхи.

Вже потім тестував їх комбінацій шифри.

Як виявилось, всі люди були такими,

Допоки у безумстві не програли власні битви.

Проснусь в поту від імітацій щастя,

Або вночі ще переляк зупинить серце.

Погасли промені надії, - нові дайте!

Допоки в глибину пучини не занесло.

Вже привиди живих, фантоми чи підробки,

Творять таке, що кожним разом розриває

Частку душі. А це лиш базові емоції,

Сумно, бо якраз те, що і лякає.

Реалістичність більш реальна ніж можливо.

Прокинувшись ві сні у інший сон,

Пробудження вже більше не манило.

Жахіття поглинало і росло.

Але я зрозумів, що це лиш розум.

Все нереальне! Значить в мене є ще шанс.

Я дам їм бій, а результат вже на ваш розсуд,

Чи зможу розхитать сталий баланс.

Я взяв у руки меч і біг у напад.

Сотні жахіть вмирали від кривавого настрою.

Всіх босів переміг, знищив їх знаки.

І раптом залишився сам на сам з собою.

Коли вбивав я монстрів, відчував їх подив.

Неначе, кожен з них не розумів чому.

Але ніяк не зникла насолода,

Нищити всіх та причиняти сотні мук.

Нікого більш нема, - пуста арена.

Але чому тоді не пробудився?

Жахіття переможені усі ж, напевно?

І тільки потім зрозумів, - одне ще залишилось...

День 773 (06.04.24)

Знов окупант та москальський агресор

Мирних людей вночі бомбував.

Збили багато та люди все ж в стресі,

Декілька хат ворог нам зруйнував.

Влучення були у підприємства,

У Запоріжжі знищили два,

А пропаганди їхні агентства

Вже не приховують власне єства.

Ворог лютує, бо втрати шалені

Має на фронті у напрямках всіх,

Але й запас завеликий в кишені,

Мирних вбивати вважає не гріх.

Крим для фашистів вельми болючий,

Бази військові та ще й кримський міст,

Що, як той змій, дивовижно живучий,

Але від диму тремтить його хвіст.

Диму багато в Криму відчувають,

Він не існує один без вогню,

Тож окупанти впевнено знають,

Що СБУ пропонує в меню.

У Севастополі знов рокіровка,

Залишки флоту сховати волять.

Запрацювала якась установка,

Збили чи ні, але дупи горять.

А у Бельбеку в повітря підняли

Всі літаки, щоб не втратити їх.

Дрони багато пташок цих відняли,

Щоб не залишити зовсім босих.

Звісно, сезон туристичний - невдалий,

Як відпочити, як Крим весь в диму?

Ваша стурбованість буде тривала,

Поки наш Крим не вернем до дому́.

Мить життя

Віталій, добровільно зголосився,

замінувати й підірвати міст.

Підмогою в грудях ярилась злість

й бажання окупанта підігріть.

Він ризикнув. Він поспішав щосили.

Хвилини невмолимо бігли…

Колонна вражих танків приближалася

невпинно.

Не мав часу - на роздуми, на вибір.

В останнє глянув у твердінь блакитну.

Підніс до вибухівки запальничку…

- Я ПІДРИВАЮ МІСТ, - сказав,

Тієї ж миті вибух пролунав…

Не кожен здатний, так свідомо,

ЖИТТЯ віддати,

щоб побратимів ВРЯТУВАТИ

і хоч годину відіграти у ворога,

що сунув, залізною ордою,

вглиб країни,

через автомобільний міст Генічінська,

руїни, залишаючи за собою.

- Пишаюсь сином, його воля -

це приклад для наслідування. Доля -

немилосердно відбира, яскраві зірки,

падуть вони прострелені - навіки…

Серцям гарячим би ще жити й жити

та безсердечної війни оскал,

не всім, надасть щасливий шанс,

дійти, до переможного кордону.

Герої не вмирають у серцях…

Та все ж - вони на небесах…

Найкращі з кращих, віддають життя,

За мир і за спокійне майбуття.

(Присвята Герою України Скакун Віталію Володимировичу

19 серпня 1996 р. нар., з м. Бережани Тернопільської обл., який загинув 24 лютого 2022 р. підірвавши міст разом з собою)

Звідки ж відчуття провини?

Коли в келиху ще є вино

Немає тільки ближчої людини,

Хоча повинно бути все одно

І хай стоїть пустенький келих,

Й піщинка у годиннику впаде

Пташки летять до місцин теплих

Та все ж з часом відчуття мине

Ось і кінець історії настав.

Без цих прелюдій і кохання

Кінець їх так давно чекав

Тепер тут чутно лиш мовчання

Можливо, зараз ти не зрозумієш

Усіх смертей і дивних слів,

І може вже колись зумієш

Спіймати сенс моїх рядків

Помер хтось тихо, хтось і з криком

В історії лишилась ти одна

Та зрозумієш тільки з віком

Чия була хороша сторона

І повертаюсь знову в стан

В якому руки вже не чисті

Я знов малесенький тиран

Мої думки вже ненавмисні

І знову світ такий великий

І поруч вже нема нікого

Я знов малий та непомітний

Усе чуже мені навколо

І ось стою посеред поля

Зітхаю в плач свій тихий знов

На все була та дивна доля

Нащо мені така любов

День 771 (04.04.24)

Майже сто мільйонів гривень

Цей хлопа́к в кишеню

Із державного бюджету

Захопив у жменю.

Конче наша залізниця

Закупить хотіла

Трансформатори потужні

Для якогось діла.

Шило (прізвище холопа)

Провернув цю справу

Через підставний суб'єкт,

Підігріти страву.

Оборудка щоб пройшла

Тендер-процедуру,

Налякали конкурентів,

Втримать кон'юнктуру.

Виробник з Узбекистану,

З Білорусі - дилер.

Серед власників - москаль,

Ось такий був трилер.

В СБУ невипадково

Шило той з'явився,

Представник від Єрмака,

Той не помилився.

Всюди має вплив ОП,

Де державні гроші.

Маємо запам'ятати,

Гниди то є воші.

Поки хлопці на війні

З вошами воюють,

Гниди в грошах царині

Для себе полюють.

Вже давно прийшов той час,

Oсь, таких, як Шило,

Гнати в шию та анфас

Стерти геть на мило.

Я покохав тебе відразу,

Не відійшовши від поранень.

Відчув надії метастази,

Що стався знову збіг обставин.

Ми то любили, то тікали,

Когось ховалися, шукали.

Без почуттів щось там вдавали.

Зі сторони дует був гарним.

Не ідеальні були й знали,

Не лагодили, лиш ламали.

Поглиблювали старі рани,

Коли хотілось - не кричали.

І розійшлись. До біса плани.

Ніхто не визнав інших правди,

Та поруч всі були так раді,

Побачив крах збігу обставин.

Парасолі - різнокольорові

Вибирають люди парасольок цвіт.

Чи їм так здається? Яв стократ складніш!

Ось, червону, руки жваво підхопили

і кохання птахом слідом полетіло.

Маленькі, смугасті, бризками, в горошок

дружно розбирали діточки-дзвіночки.

Голубеньку – сміло, дівча підхопило,

тільки но розкрила, дала мрія крила.

Золоту, сріблясту - брали разом з щастям.

Жовту - вибирала мати сину в радість.

Під зелену, молодь, хвацько залітала,

Сміялась, гуляла, грані шліфувала.

Синю – дарували, друзям, на удачу.

Біла - закружляла молодят у парі.

А прозора в очі мамі заглядала,

Що дитинку, радо, в руках колисала.

Непомітно сіла на старечі плечі -

сіра й потихеньку повела у вечір.

Чорна - зупинила і зненацька впала,

горем придавила, сумом обійняла.

Вибирають зонти хазяїв по світу.

Чи їм так здається? Яв стократ складніше!