Всі вірші

День 722 (15.02.24)

Москаль, живе що на болотах,

Без викрутасів аж ніяк.

Музику грає не по нотах,

Бо диригує там маніяк.

Важливо хаос для бандитів,

Терор до мирних спричинить.

Ракет багато, як москітів,

Що дозволяє нас бомбить.

Про косорукість добре знають,

Про «велич» їхню чув вже світ.

Ракети ки́дать не спиняють,

Сьогодні також був політ.

Ракети з моря запустили,

Підняли в небо літаки.

Десь половину точно збили,

Частина влучила таки.

У Львові двоє постраждалих,

Розбитих вікон сотень п'ять.

Військових знову там шукали,

«Непереможними» щоб стать.

Під Києвом страждала Буча,

Де вирва-кратер від ракет.

Над вирвою виршіє круча -

Сумний спаплюжений сюжет.

У Запоріжжі руйнування,

Хмельницький також постраждав.

Не уявляє існування

Болото – москалів анклав.

Міняє напрямки удару,

Нові джерела додає,

Повторює весь день невдалу

Атаку, досягти своє.

Ці комбіновані удари

Є небезпечними для нас,

Не все охоплюють радари,

Болото вбити має шанс.

Про це потрібно пам'ятати,

Щоб не потрапити в біду,

Мішенню ворога не стати,

У бомбосховище піду.

Не кажіть, як вам жалко

Життя мого «молодого»,

Бо ви все зробили добре

Для мене’ ще живого.

Нема що за мертвим плакать -

Все одно не почую.

Якщо не стою перед Богом,

То до Нього лечу я.

Жили ви всі без мене

Довгі свої роки.

Все «у дітях, у клопотах»,

У хазяйствах нівроку.

Нащо ж я вам тепер здався?

Колись може й був нужним.

А тепер «пішов старий дурень,

Завжди був осоружним».

Вже забули, як молились

Єдиному разом Богу,

Мріяли про життя, про Церкву,

Про поміч убогим.

Я тепер став «убогим»,

Та просити не буду,

Роздав геть усі таланти,

Та й став недолугим.

Мені ж пішки до Бога

Шкутильгати поволі,

Без хліба, без води у Нього

Просити вам долі.

Не кажіть, як вам жалко

Мене дурного, старого,

Бо я й сам не жалію

Життя молодого.

З чоловіком ми живемо

Досить вже давно,

Захотілось романтіку

Все, як у кіно.

Щоб свічки палахкотіли,

Музика, вино,

Пелюстки троянд, інтиму,

Як в людей було.

Чоловіку то все кажу,

Серденьком прошу.

Він же дивиться на мене

Як на ту дурну.

- Де тобі посеред лісу

Квіти я знайду?

А свічки – хіба церковні

В хаті запалю.

Ти зготуй смачну вечерю,

Сядемо удвох,

Вип’єм з чарочки біленьку,

А не те вино.

- Зовсім ти мене не любиш!

Що ти за свиня!

Я хотіла, як по людськи,

А тобі дарма!

Захопила злість, образа

Все моє єство

Подумки вже розлучилась,

Забрала майно.

Та коханий давно знає

Вибрики мої,

Підійшов, обняв за плечі

Так сказав мені.

- Не сердись моя голубко,

Це ти все дарма,

Я ж кохаю тебе серцем,

Ти – моя душа!

Хочеш пристрасті й кохання?

Вечора чекай

Я тобі влаштую в ліжку

Персональний рай.

День 721 (14.02.24)

Новини чудові почула сьогодні,

Підбили десантний знов корабель.

Він вийшов у море напередодні

Спаскудити мирну для нас акварель.

Ім'я таке човен мав той пихате -

«Цезар Куніков» - не до-по-мог-ло.

Дронами хлопці підбили завзято,

Як ППО човен не стерегло.

Точно підбили, болото бо виє,

Навіть, якщо не втопили його.

Не допоможе ремонт або мрії

Втратили човника ще одного.

Моцний був човен до перевезень,

Бронемашини та танки тягав.

Ігнорував щодо всіх попереджень,

Так до «москви» у компанію став.

Більше не буде ракети підвозить,

Ними вбивати мирних людей.

Чорного моря дно десь ялозить,

Це вже остання відбу́лась «дуель».

Так привітала ГУР терориста

В свято закоханих геть від душі.

Хай відкорковує враже «Ігристе»,

Є що топити, отже мерщій.

День 721 (14.03.24)

Буть філософом так складно на такій посаді,

Горизонти контролюють, хтось весь час в заваді.

Кожен крок під мікроскопом вельми розглядають,

«Прикрі помилки» в роботі день і ніч шукають.

Ректор - це відповідальність перед всім суспільством,

Слави можна досягти, чи піти з презирством.

Вже четвертим є скандал в КНУ з грошима,

Знаєм точно, що вогню не бува без диму.

В закупівлях накрутили ціни аж до стелі,

Для курсантів закупили воду із пустелі.

М'ясо, овочі в ціні вище аніж в роздріб,

Пояснив Бугров усім, щоб не брать непотріб.

Триста тридцять плюс ще три - це ціна для хека,

Накрутив у три рази в закупівлях треку.

Не вдалося заробити на курсантській їжі,

На ходу міняє ректор знову свої лижі.

Пояснив таке суспільству, що через помилку

Ціни були у продуктів більше ніж на ринку.

«Помилково» постачальник обраний не в перше,

Він філософ, тож міркує, каже та не бреше.

Встала молодь захистити заклад від такого,

Є Петиція, щоб зняти ректора «святого».

Ректор наш не розгубився, лист в ОП відправив,

Щодо захисту свободи, мабуть, совість втратив.

Не вдалося приховати тії зловживання,

Час усім, хто має дотик, взяти покарання!

До зустрічі на небесах...

Давай раніше?

Хоч у снах ..

Та хоч у мареннях на мить.

Без тебе в грудях так болить...

Чи я без серця проживу?

Воно ж з тобою, а де ти?

Я десь на небі здожену.

Як міг без мене ти піти..?!!!!

Та я не серджусь,

Ні! Киплю!!!

Ненавиджу усіх і вся!

Я тут над прірвою стою...

Я тут...а ти на небесах..

День 720 (13.02.24)

Спалюють «за планом» нафту москалі:

Нафтопереробка знов горить в москві.

Другий день палає щиро смолоскип,

Гріються бояре, тішать генотип.

МНС звітує: «Погасили все,

Подолаєм жваво, дрон що принесе!

Так, були швидкії, але жертв нема,

Може й не горіло зовсім, зокрема!

Очевидці - дурні: вигадали то,

Маємо найкраще в світі ППО!

Фейкові ті зйомки в соцмережах є,

Бо ніхто ніколи нас не дістає!».

Впевнене болото у своїй брехні,

Втрати не рахує власні на війні.

Б'є поклони далі у кремлі царю,

Вся країна мріє бути у раю.

Та чекає кляту полум'я та ад,

Там разом із путлєром проведуть парад.

Виходжу з дому я сьогодні,

І бачу оленя маленьке,

Бо хочу їсти я, не можу,

Та дайте хоч шматочок...

Я дивлюсь на цей шматочок м'яса,

А це дитина,

Та і що?

Вона смачна, а я голодний.

Раніше Оленя скакав полями,

І пісні він співав, і сонцю він радів,

А ось тепер він у супі,

Зате смачне було.

А мати заспокоїти ніяк,

Вона все плаче через смерть,

Яка дурниця,

Ну, втратила вона дитину, та й що?

Але не доведеш поліції інакше,

Вони посадять та і все,

Не зрозуміти геніальністі моєї!

Та шибениця почекає...

Я мертв.

І ви мертві.

Оленя у шлунку та в раю,

А я в аду, хоча б поїв.

День 719 (12.02.24)

Залужного зняли та тема - відкрита,

Суспільство продовжує думати тим.

Команда у владі спокійна та сита,

Безпечно влаштований владний інтим.

Причини для звільнення є у «секреті»,

Публічно «не варто» про це говорить.

Воліють безкарно пастись в бюджеті,

Провину знайдуть на ко́го звалить.

Тому виникають версії різні,

Та більшість із них: генерал - патріот,

Не розкриває на заклики грізні

Плани військові, бо люди - не скот.

Не хоче в пусту, на угоду тій владі

Людськіє життя під танки кидать.

Вважає логічним сидіти в засаді,

Глуху оборону на фронті тримать.

Це виснажить ворога геть максимально,

Аж поки ще зброї нам друзі дадуть.

Втомилися хлопці фізично, морально,

Та зброю допоки війна не складуть.

Існують такі - виправдовують владу,

Розвагу у звільнені, навіть, знайшли.

Несуть щось про президента повагу,

Команду отримали видно: «Схвали!»

Повага зненацька не виникає,

Не змусити силою вас поважать.

Брехню та невігластво - уникає,

Не можна купити, дістати, віддать.

Майдану хотіли та прорахувались,

Майдан не на часі, та прийде ще час.

У намірах своїх закарбувались

Перемогти, зупинити той сказ.

А ти колись кохала, мила?

Горіла полумʼям, згорала?

Бо серце швидко полонила

Солодка жалюгідна кара

Себе ти так не поважала

З словами гострими ти вправно грала

Примарне зникло те кохання

Настав момент пропагування

Бо так повинно буть постійно!

Вести кохання так лінійно

І не виходити за рамки

Збирай любовні ті уламки

Хотіла ти зробить щасливим

Частинку серця щебетанням

Своїм ти нравом пустотливим

Маніпулювала ти коханням

Вести за носа душу важко

Та прагне волі та солодкої туги

Так легше вже свої замашки

Утілити у правила ігри

Кохання душу вивільняє

У мріях білих та літає

Й моменту геть не помічає

Як в стіни попадає три

Та перша то надійний замок

То місце де приходить ранок

Освітлює ті будні дні

Що проводив на однині

Та друга то широкий ліс

В руках надію бідну ніс

Хотів лиш ту її знайти

Що загубилась серед темноти

Та третя то стіна з вогню

Нема там місця ні ниттю

Ні власній гордості твоїй

Вона згоріла в стіні тій

Здається виходу немає

Вогонь той ліс в обід зʼїдає

І вже світанок на стіні

Здається пеклом однині

Кружляє та душа буденна

І ще не знає достеменно

Що не кохання окриляє

А лиш безодня, що внизу чекає

То що лишається людині

Що вічність крутить на годині

Бо ж знає що кінця нема

Як крила не обрізати, продовжиться ігра

Отак кохання достеменно

Людина оскверняє бренно

То ж чи пройшов любові шлях?

Не заключаючи у трьох стінах

Я не скажу тобі "прощай!"

А просто в очі подивлюся

І там потраплю крізь питань

У правду й совість, що боюся

Коли ж звернули не туди?

І що ж, до бога, я зробила?

Скажи ти прямо! Не іди!

Усе що виправить - змінила б! .....

І ти продовжував глядіть,

І так байдужо набридати

В моїх словах лише з молінь

Душа продовжила кричати

І тихим вітром вдалені,

І хмурим небом, що заплаче

Ми вдвох залишили всі дні,

Які втрачали, щоб не бачить

БезшелЕсно виходять з листків і зникають у краплях.

Руки сонця не ловлять їх, руки у хмарах-кишенях.

Їх «кікімори» корінь пускають до нашої твані:

Лиш змінити тризубець на мзду із маскованих жмень їх.

Їхні тіні заклеюють репини в наших тополях

І сичанням намацують в гнилі провалля-слабини.

Вторгувати за мову «язик» і на здачу за волю

Впхнути шию в ярмо і під кнут в три погибелі спину.

Вони тихі, як змії, великі, як серце дракона.

Вони є. Проникають. Плазують по наших гортанях.

Мов крізь сито, проходять крізь хитрі пастки охорони,

М’яко щупають тих, хто їм чотки віддасть за кайдани,

Хто зміня український вінок на російський кокошник,

Хто не хоче на плаху за вишивки рідної плахти.

Хто на докір словами «Батьків продавати не можна.»

Тільки зниже плечима: «Вкраїни ж нема вже на карті…»

Ледь відчутна отрута в гібридному диханні шпигів.

Сходять в піні змагання за клаптики сірої зони.

Величини різняться за лейбочку з надписом «Цінник».

Перебіжчикам кисень замінять у фільтрах озоном.

БезшелЕсно виходять з листків і зникають у краплях.

Руки сонця не ловлять їх, руки у хмарах-кишенях.

Їх «кікімори» корінь пускають до нашої твані:

Лиш змінити тризубець на мзду із маскованих жмень їх.

Їхні тіні заклеюють репини в наших тополях

І сичанням намацують в гнилі провалля-слабини.

Вторгувати за мову «язик» і на здачу за волю

Впхнути шию в ярмо і під кнут в три погибелі спину.

Вони тихі, як змії, великі, як серце дракона.

Вони є. Проникають. Плазують по наших гортанях.

Мов крізь сито, проходять крізь хитрі пастки охорони,

М’яко щупають тих, хто їм чотки віддасть за кайдани,

Хто зміня український вінок на російський кокошник,

Хто не хоче на плаху за вишивки рідної плахти.

Хто на докір словами «Батьків продавати не можна.»

Тільки зниже плечима: «Вкраїни ж нема вже на карті…»

Ледь відчутна отрута в гібридному диханні шпигів.

Сходять в піні змагання за клаптики сірої зони.

Величини різняться за лейбочку з надписом «Цінник».

Перебіжчикам кисень замінять у фільтрах озоном.

Колись мене лякав мій брат

Страшні байки, нічний трактат

І я боялась темноти

У ній страшне могла знайти

Один момент - я не дитина

Ішла життя мого драбина

І я боялась впасти в низ

Пропащим буть не мій каприз

Зникав в той час мій рік за роком

І я боялась ненароком

Не знайти сил, чи буть не гідним

У світі злата бути  срібним

Де всі літають - бігти хибним

Вважають інші. Я боюсь.

Коли написана вже книга

Змінити хід сюжету зтиха

Життя не дасть тобі, повір

І ти закінчиш страшний твір

Мені шістнадцять.  Я боюсь

Та страху в очі я сміюсь

Моє життя - не книга жахів

Я буду йти без сліз, без страхів

Впаду з драбини? Піднімусь!

Чужим страхам я скажу зусь!

Моя це книга! І мій шлях.

Розвію попіл по вітрах.

Літає й ходить вільний птах

Жити незамітно й тихо  - ось мій страх

У той момент, коли все пало під ногами

Коли політ в безхмарнім мареві навік

І серце змучене тугами

Я зупиняю днів цих лік

Де час? Чи загубився в плині він буденних днів

Я дала собі шанс, впізнать палітру дивних кольорів

Розтягну  час та проведу його життя свого шляхами

Хай буде він і морем, і стежками, що протягнулися лугами

Я пишу це як знак протесту монотонному життю

Буденність -  злодій, ворог часу, наркотик серцю й днів усіх злиттю

Буденність це машина часу, без вороття назад, без входу до зворотніх врат

То пожирає миті, як рак малих дитят

Так важко нам змінить потік життя

Коли все правильно, коли ти йшов до цього все своє буття

Ми боїмось признати, що мрія не туди нас привела

Що результатом боротьби за існування доля лиш руками розвела

Живи поки живеться, а зміни то на майбуття

Життя людини - це мистецтво

Чим більш подій тим менш простецтва

Малюй, пиши, живи, дивуй!

Буденність ворог, зметикуй!

Не бійся змін, шукай майбутнє

Бо шлях цей без кінця, то ж в праві ти змінить все сутнє.

Я хочу бути з тобою.

Хай червона кров омиє наше ліжко,

Хай любов застелить наші обійми,

Хай наше серце рум'яне ляже разом в гріб.

Подорожник, мов купина, згорить на рані

Від твоїх ножів на пальцях.

Зелене світло червоним спинить мене від кохання,

І червоне крило перегорне сторінку книжки про історію.

Біла, серйозна Смерть — Пані, що стулить мої цнотливі губи,

Коли мені стукне сорок два.

І наш поцілунок стане червоною пожежою.

Прокинувшись я зранку,

Побачив промінь сонця,

Що так світив на ґанку.

Соловейко пісню грає,

Про ранок сповіщає.

Все грало, веселилося.

В горах неподалік,

Козулі танцювали.

А через річечку,

Ведмідь водичку п'є.

Та й ніч настала,

Та як настала, так і пролетіла.

Все в мить заграло знову.

І там, і там,

І там щастя грає.

Та так грає,

Що аж і душу випалює промінь щастя.

День ясний, безхмарний простір

І час солодкий для мовчань.

Ніч. Глибока неосяжна постіль,

Для особистісних страждань.

Плекати краще ясність світу,

І прославляти у життя.

Прекрасну, як і Афродіту,

Блажену сутність майбуття.

Тут все твоє, але ти бідний,

Багатий той, хто бачить світ.

І темрява душі негідних,

Проймає сутністю цей гніт.

Вся радість у печалі неба,

Згортає в ніжність всі гаї.

Для них—це просто є потреба,

А для людей казкові дні.

Порушене світло заточує шрами...

Зроби мене сильною, пам'ятна думо,

Зроби мене бурею сизого дня.

Хай ти і пристрасна, зорана гумо,

Але не тутешня, але... крем'яна.

Спалені всі до одно́ї печатки,

Остання - в камінні, що змінює тон.

Їй - заховати позмінні зачатки

У той нетривалий порушено-сон...

І стукає камінь у литі хвилини,..

Мовби годинник, заточує вік.

І стигнуть плоди у найважчі години,

Якими стікає поламано-лік...

Сходжені гори бажають кипіти

Своїми літами і веснами крон.

Тільки зимове ніяк не пробити,

Бо осінь ввижається... дотиком скронь...

01.02.2024

Змінить предтеча незмінені дена...

У ніч заховаю усі перелюби,

У день заколишу багряні міста.

Ми й досі ще тут, але вже не до згуби -

Досі згораєм у сконі листа.

І все незабуте лишається в повні...

Важко зліпити із криги чуття,

Коли всі питання душевні, не мовні,

Коли ти ОДИН і нема забуття.

І речі навколо - всього лиш макети,

Люди навколо - сталеві лиття.

Зніжений дотик, мов тихі стилети,

Знову готує швидкі вороття...

Усипано порухом дивні вітрила.

Ми ж із тобою лише самота,

Якій не судилося вабити крила,

Якій не судилося знати ЖИТТЯ...

28.01.2024

День 704 (28.01.24)

Другий рік добігає, РФ як напала,

Як почули в столиці удари ракет.

Ця війна українців всіх об'єднала,

Хто хотів зупинити москальський бенкет.

Оголила війна також тайні поро́ки,

Боягузтво розкрила тих, хто вже втік.

Ми побачили зради впевнені кроки,

Через жадібність встала вона на потік.

Майже рік міністерство гуде оборони:

Закупили для фронту яйце золоте.

Бо контролю нема та нема заборони,

Президент відмовлявся й чути про те.

Рокіровку провели бігом в міністерстві,

Щоб затихло суспільство на деякий час.

Та терпіння не стало в злочиннім братерстві,

Закупівлі картоплі - новий резонанс.

Були фляги та яблука, бронежилети,

Зловживати знаходили де діячи.

Бо війна - то можливість, вони не аскети,

Скористалися нею, впритул стоячи.

Поміняли міністра, контроль від громади,

Журналісти прискіпливо спостеріга.

Сподівалися зрада така вже позаду,

В міністерстві проблеми вкінець добіга.

Вочевидь, помилились, Гринкевича взяли,

На суді натякнув, що він крав не один.

Накладні на «ті куртки» йому ж підписали,

Колективний цей злочин: в обороні без змін.

Півтора геть мільярди - оборудка остання,

На поставку снарядів підписали контракт.

Предоплату надала 100 відсотків та стайня.

Та снарядів немає і досі, однак.

Президент наш цієї зради не знає?

Прикриває кого? Своє коло близьке?

Чи то він про свою репутацію дбає

Та не хоче бруднитися в вельми слизьке?

Захід знає, слідкує та попереджає,

Що корупцію маємо ми подолать.

До ЄС та у НАТО крадіїв не пускають,

Гідним членом країна наша має там стать.

День 703 (27.01.24)

Не заспокоїться ніяк

Москальська біомаса:

Той самий у кремлі маніяк,

Така ж його гримаса.

Не знає, в котрий бік брехать,

Щоб налякать до смерті.

Вже в США іде "спасать",

Є натяки відверті.

Мігрантів там підтримав шут,

Що з Мексики проходять,

А для Техасу це не good,

Паркани тому зводять.

Як без кремля там обійтись?

Це ж Трампу теж на руку,

Війна між штатами колись

Там розвезла багнюку.

Тож лізе всюди старий дід,

Про "велич" нагадати.

Давно вже в мавзолеї слід

Пора йому лежати.

Щоб не розхитував Техас,

Не додавав проблеми,

Згадайте в США про нас,

Не може буть дилеми.

Доб'ємо разом москалів,

Розвалимо болото,

Щоб звідти жоден не волів

Відкрити свого рота.

День 702 (26.01.24)

Пише Bloomberg з посиланням на якісь канали:

«Путін знову посилає в США сигнали!»

Натякає на відкритість до переговорів,

Навіть спуститься до них із своїх підборів.

Він погодився забути про нейтральний статус,

«Буде в НАТО Україна», - каже старий кактус.

Замість того хоче влади, де окупували,

Недарма ж все зруйнували та людей вбивали.

Та публічно недоробло прагне все «звільнити»,

Тож почало в кулуарах скиглити та нити.

Голова Міноборони якійсь пан Крозетто

Заявив, що чув сигнали. (Як це не вендето?)

«Українцям теж набридло довго воювати,

Вже дозріли окупантам щось таки віддати».

Хай Сардинію відчепить спершу пан дебелий,

Бо сигнали, що «він чув», тільки трюк дешевий.

Не за те вже другий рік козаки на фронті,

Щоби мати москаля в своїм горизонті.

Повернемо кожний дюйм: Крим, Донбас до дому,

Не дозволимо кремлю ніц аукціону.

Не торгуємось за те, що всім нам належить,

Хай москаль на болота́х апетит обмежить.

День 697 (21.01.24)

У вихідний морозний день,

Коли війна осатаніла,

На болота́х нова мігрень -

Їх атакують наші крила.

Смоленськ вже вибухи почув,

У Тульський області теж гучно.

Корисно день цей проминув:

Попали дрони більш ніж влучно.

«Щегловський вал» таки палав,

Хоч є за триста кілометрів

Наш дрон без перешкод дістав

Та знищив пару складометрів.

Це в Тулі влучили в завод,

Що ВПК допомагає,

В Смоленську, кажуть, був прильот,

Хоч ППО там все «збиває».

Смоленський авіазавод

Палає ніч на всю округу.

Ще точно матиме пригод,

Відчує дронівську напругу.

І до Орла дістались теж,

Не знають дрони перешкоди.

А небо спільне і без меж,

Тож заподіяли там шкоди.

Найбільші втрати понесли

У Ленінградський області,

Де нафтобазу не спасли

Як закид їхній «доблесті».

Нехай палають болота́

Цілком, не через спалахи.

Хай краще вічна мерзлота

Поглине її замахи.

Ох, чого ж так важко жити?

Зранку прибирати й мити,

все що є у домі,

все чека твої долоні.

Добре, наче розтрусилась,

вмилась, кавоньки попила,

і взялась до прибирання,

раптом на роботу виклик.

Вже сиджу я на роботі,

повний фарш у голові,

бо думками прибираю,

на роботі ж пишу текст.

І нарешті відпустили,

і прибрала дві кімнати,

захотілось дуже спати

трошки сьодні я стомилась.

Але де там можна спати?

Треба далі прибирати,

там вже стірка закінчилась,

там капуста накришилась.

І у погребі картопля,

поки спала принеслась,

й поки швабра десь стояла,

там капуста протушилась.

І на деруни картопля

теж почистилась сама,

поки спала все зробилось,

бо лунатик трохи я.

День 696 (20.01.24)

Український військовий портал сповістив,

Що на півдні злочинець украй подурів.

Запустили ракету П - 35,

Що з озброєння мали давно уже знять.

Десять метрів завдовжки має вона,

Та чотири десь тони важить одна.

А розроблена – нищити щоб кораблі,

Можуть бити такими лише з-під землі.

У РФ є два комплекси з П - 35,

В Балаклаві один, звідти зручно стрілять.

Другий десь - на північних морях,

Але кажуть зачинений - на якорях.

Запустили бандити ракету таку,

Бо бракує звичайних на смітнику.

Урази́ти хотіли цивільний об'єкт,

Та невдало закінчився орків проект.

ППО був на варті, вдалось її збить,

До трьохсот кілометрів майже летить.

Кораблі не виходять у море із бухт,

Тож кидає на нас металобрухт.

Це сміття небезпечним є для життя,

Але є позитивне передчуття:

То задихає повільно дилда ота,

Перед смертю так сіпає ті болота.

День 695 (19.01.24)

У Брянській області горить

Москальська нафтобаза.

На болота́х почали нить,

Для них чомусь образа.

Не розуміють - їм за що?

Вони ж всіх нас спасають,

Вбивають нас як целющо́:

Про українців «дбають».

Наш безпілотник збили там,

Уламки спричинили

Пожежу. Завдяки вітрам,

Її що роздражнили.

І на Москву пташки летять,

Не спиться на болотах,

Від невідомості тримтять,

Бо дрони в їх широтах.

Доповідають: «Збили все!»

В Подольську вибух звідки?

Ніщо від помсти не спасе,

І ви є того свідки.

Воронеж, Брянськ, Санкт-Петербург

Вже наші дрони знають.

Великий маємо ми борг,

Тож хлопці повертають.

«Найкраще» ваше ППО

Не захистить від дронів.

Насправді винне не воно,

А небо без кордонів.

Ще не почали хлопці бить

Це - розвідки початок.

Відчуйте, як всім нам болить,

Вважайте, що завдаток.

Знайди себе людино мила

Знайди в собі оте добро

Що в казках мама голосила

Добро завжди повалить зло

У кожного хто думає душею

Пуста посудина у голові

Так швидко досягнула епогею

Що істина розчиниться в невидимій імглі

Насправді важко зрозуміти свою суть

Релігії голосять притчі голосні

Дитиною там виростили праведний твій путь

Посудина ж пуста у твоїй голові

Цікаво наглядати мінливість дум своїх

Що було добре вчора, зараз є твій гріх

Хмільний дурман то напасть адських бліх

Бо павший ангел розкинув свій батіг

Сумнівним вже здається день

Що криється за покаянним співом?

Добро оспіване у час злидень

Так мітко відрізає ум твій гнівом

Знайди себе людино окаянно

Переконань ти бійся, сумніву піддайся

Бо за казками ангельськими вправно

Ховають помисли, ти їм не піддавайся

Великі люди думають багато

Їм істина відкрилася своя

Дорослі ігри в них ведуться знато

А в програші лишається лиш совість кована твоя

Той хто шукає істине добро

Паде до землі не знайшовши ні його

І ні себе… Бо що таке добро

Не знає люд, не бачив зір людський давно

Знайти себе не значить знати все

Знайде свій розум лиш створіння те

Хто усвідомить, що добро чи зло

Поняття дивне та просте