Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

17 липня 2016 р.

Промені яскравого сонця ніжно торкалися шкіри, від чого згодом ставало тільки спекотніше. Над вухом хтось періодично дзижчав, а потім відлітав, ніби дозволяв шелесту трави стати голоснішим.

Лінда повільно розплющила очі. Ще б трохи й вона справді заснула. Однак неподалік грала знайома мелодія — це був телефон, що лежав у її сумці.

Подивилася на екран і, не думаючи, відхилила дзвінок. На щастя ВІН ніколи не передзвонює одразу.

— Знаєш, це все так на сон схоже

Марк, що лежав поруч, повернув до неї голову і через силу розплющив ліве око.

— Чому?

— Не знаю. Напевно, тому що тільки уві сні найдурніші ідеї та дії здаються цілком логічними

— Це ти зараз до чого?

— Нагадай, чому ми вирішили полежати у траві посеред луків?

Вони засміялися тихо, розслаблено та майже одночасно

Лінда сіла, обгорнувши руками коліна та озирнулася навкруги. Від них вела невелика стежка зі свіжо витоптаними травинками. Вона обтікала пару кущів з реп'яхами та виходила до широкої дороги, викатаної машинами. З іншого боку рівнина перетікала в схил. В далечині мерехтіли обриси ледь не повністю висохлої річки, що поросла очеретом. Великого дерева і маленького гнилого пірса.

Лінда відчула легкий дотик до свого попереку. А коли обернулася, Марк одразу ж прибрав руку під голову і відвернувся.

— То чому ми тут взагалі сидимо? — вона перекинула своє волосся наперед

— Якщо мені все правильно каже моя коротка пам'ять, то ми кудись ішли. Потім у мене почали боліти ноги, і я по приколу запропонував тобі полежати. Ти погодилася, і ось ми тут. Лежимо і засмагаємо. Поруч із мурашником, — він підняв брів, кинувши погляд на Лінду. — І по тобі вже хтось повзе

Він простяг до неї руку, але Лінда одразу підскочила і почала панічно струшувати потенційних мурах. Марк із широченною посмішкою тільки спостерігав за цим

— А зараз? Ну? Вже нікого нема?

— Та там нікого не було. Я пожартував

На мить Марк подумав, що ця крихітна сумочка полетить у нього. Лінда ж лише пирхнула. Потім швидко смикнула за кінчик шнурка на його кеді й кинулася навтьоки.

— Поспішаю засмутити, що в тебе нічого не вийшло, — кинув він услід. — Ти, правда, думаєш, що я досі не додумався зав'язувати їх на три вузли?

Однак Лінда його не чула. Ішла вперед, зрідка сповільнювала крок і обережно виглядала, чи не став він йти слідом, адже вона цього й чекала. І Марк це чудово знав. Тому встав із землі тільки тоді, коли, щоб побачити силует дівчини, потрібно було підіймати голову.

Через довгі хвилини очікування Лінда свого все ж досягла. Марк ішов до неї, вдивляючись у чорні хмари, що дедалі більше підіймалися з-за дерев збоку. А в його кулаку чекали свого часу парочка реп'яхів. Ця битва обіцяє бути легендарною

* * *

— Ну? Ти там ще довго возитимешся? — роздратовано буркнула Лінда, постійно відчуваючи, як коріння волосся на її потилиці неприємно тягло.

Марк, зчепивши щелепи, намагався дістати звідти невеликий реп'ях.

Дощ стояв стіною. Його величезні краплі безперервним гулом барабанили по шиферному даху старої автобусної зупинки. Від чого її всю трясло, наче ось-ось знесе.

Лінда ойкнула і знову не почула відповідь на те саме питання. Схрестила руки на грудях і уткнулася поглядом у стіну, чиє бетонне покриття було вже у сто шарів покрите фарбою та написами

Вона зітхнула:

— Як до такого взагалі можна було додуматися?

— Я ж говорю, випадково вийшло. Я цілився в одяг і не винен, що у тебе волосся так… багато… воно саме, коротше

— Тобто у всьому винне моє волосся?

Марк знову зчепив щелепи та не відповів. Виплутувати кожну волосинку, щоб потім Лінді не довелося постригтись на каре, було ще тією проблемою. Однак через десяток зойків, дістати довбаний реп'ях все ж вийшло.

Марк обережно перекинув її волосся з одного боку і цмокнув шию. Після чого, на видиху, прошепотів на вухо:

— Comment puis-je me racheter?

По тілу Лінди пройшла хвиля легеньких сиріт. А після ще кількох теплих дотиків до шиї, вона закусила губу зсередини, щоб повернути самовладання та натягнути злість назад

— А тепер повтори все те ж саме англійською

— Ти з мене знущаєшся?

— Це ти переклав чи просто бурчиш?

— Просто бурчу, — він обурено витріщився на її профіль. — Як взагалі вийшло, що ти з французької відмінниця?

— Мати хороші оцінки з предмета не дорівнює його знати. І до того ж це ти дуже хитромудрі слова використовуєш. Досить з себе тут розумника видавати

Марк завмер, а потім обвив руками її талію і знову заговорив на вухо

— Це я з себе розумника видаю?

— А хто? Не я ж. Я ж перед тобою японською не випендрююсь.

— Так я і не створюю ілюзій, ніби її знаю. Чесно кажу — я в тих ієрогліфах ні бум-бум

Різким рухом Лінда розвернулася до нього обличчям, що Марк ледве встиг прибрати голову з її плеча.

— Тобто я, по-твоєму, брехуха? — пронизливо зиркнула вона йому в очі.

— Не перекручуй мої слова

— Я не перекручую, а роблю висновки

— А так само заводишся на рівному місці. Припиняй

— Я не заводжуся, а просто говорю

— Пуф, — видихнув Марк, і зіскочив з бетонної плити, на якій стояла зупинка, тим самим опинившись під зливою.

Краплі монотонно булькали по калюжах, що утворилися, вздовж довгої асфальтованої дороги. Великі дерева, що височіли за зупинкою, тихо шаруділи та погойдувалися. Крім них і собаки, що завивала в одному з дворів, навколо не було жодної живої душі.

— І навіщо ми стояли тут пів години, якщо ти не проти намокнути?

Марк підняв з чола мокре волосся і, всміхнувшись куточком рота, простяг Лінді руку.

— Потанцюймо?

— Тут? Під дощем? А потім із температурою лежати? Я, мабуть, відмовлюся. — Вона взяла його руку і спробувала затягнути назад під навіс, але марно. — Не випендрюйся! Не буду я з тобою танцювати!

Висмикнути Лінду з бетонної схованки було завдання легше, але теж не з простих.

— За прогнозом, на весь день дощ. Ти все одно намокнеш. Вилазь!

— І не подумаю. Пусти! Там мокро!

— Та вилазь же ти, жабеня!

Лінда налетіла на Марка після його чергового ривка, що вони ледь не впали в калюжу біля своїх ніг. Марк засяяв задоволеністю.

— Чудова погода, правда?

Лінда стиснула губи в тонку лінію і спостерігала, як її одяг поступово ставав темнішим.

— Як ти мене щойно назвав? Жабою?

— Жабенятком! — він узяв її обличчя в руки. — Це різні речі!

З кожною секундою, що вона дивилася йому в очі, злість неохоче, але йшла.

— І чому жабеня?

Однією рукою Марк обвив її талію, а іншою переплівся пальцями з її долонею

— Бо в тебе навіть зараз руки холодні.

— Це називається низький гемоглобін. Я ще коли різко встану, в очах темніти починає, — вона поклала йому долоню на плече й Марк зробив крок назад, почавши танцювати по квадрату

— Це називається холоднокровність. Це властиво всім рептиліям

Кружляючи з боку в бік, вони постійно заходили в калюжі, наступали один одному на ноги, після чого починали крутитися в інший бік.

— Я розумію, що я жаба, але ти мені зараз і справді ласту зробиш, — пищала вона крізь сміх.

— У танцях я дубовий і з цим нічого не вдієш

— Вдієш… А, калюжа! Тепер направо. Перестань мене в калюжі затягувати та вже не такий і дубовий

— Така жаба, а воду не любиш

Лінда верескнула, відчувши, що після чергового заходу в калюжу її туфель залишився там. Після чого поскакала його діставати

— Я сухопутна!

Небо все сильніше затягувало чорними хмарами без жодного натяку на хоч найменший просвіт. Самотня машина проїхала дорогою, спочатку посигналивши, а потім знатно оббризкавши пару з ніг до голови. Однак на той час на них вже нічого сухого не залишилося. Одяг, немов плівка, прилип до тіла і висів важким тягарем. Але це було останнє, що їх зараз хвилювало

У Ліндиній сумці задзвонив телефон. То був ВІН. Але зараз, знову відхиливши дзвінок, Лінда одразу ж про нього забула. ВІН не повинен саме зараз зіпсувати їй життя