Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

1 січня 2016 р.

Невже це все відбувалося насправді?

З того самого вечора і багато днів після, Марк багато разів ставив собі це питання. Адже здавалося, що все не може бути так просто

Так, він сам багато разів мав нагоду спостерігати, як люди можуть швидко переходити через лінію дружби. Бачив, як його однокласники кілька днів тому мало не вбивали один одного, а через тиждень уже цілувалися в коридорах усім на показ. І бачив, як ці ж парочки, через лічені дні знову кричали один одному в слід добірну лайку.

Але порівнювати та нав'язувати собі думку, що це абсолютно нормально, він не хотів. Бо це не Рубі. І це не будь-хто інший. Це Лінда — бажаний і принадний образ, який він роками вибудовував у голові, і який звик сприймати недосяжним.

Але наяву тепер все було інакше.

Вони спокійно могли спілкуватися не тільки у його фантазіях. Гуляти практично щодня протягом усіх зимових канікул. Вивчити кожну вуличку міста, втоптуючи скрипливий сніг. Дуріти, як діти, граючи в сніжки, а потім грітися в найближчій кав'ярні. Після чого цілуватися на розі вулиці, де знаходився будинок Лінди. Щоб, не дай Боже, ніхто нічого зайвого не побачив у вікно.

Це не може бути правдою. Його життя може бути таким гарним тільки в мріях.

Адже новорічної ночі Марк закривався у себе в кімнаті. Допивав останні краплі вина, від якого пливли літери у книзі. І тихенько вирував думками про вчорашню сварку з дідом. Які гризли його і ніяк не йшли, але гордість все ж наполягала, що він вчинив і зараз робив правильно. І у всій цій повсякденності, чути гудіння телефону, а потім той самий, тонкий, приємний голос, здавалося черговою галюцинацією.

Голос вітав його із Новим роком. І довго-довго розповідав усе, що з його володаркою сталося за день. Усі дрібниці. Як вона стояла пів години у черзі в супермаркеті. Як кілька разів ледь, а один раз все ж підковзнулася на льоду. Як майже спалила вишневі кекси і як слабо там все ж пропеклася начинка.

Марк зрідка подавав ознаки життя, говорячи їй щось у відповідь. Але переважно слухав. І усвідомлював: його мрія жила на іншому кінці міста і до її дому йти майже дві години; його мрія в перші хвилини нового року зателефонувала йому, і довіряє свою оповідь теж йому

Його мрія була реальністю.

Голос відключився. Марк відклав книгу, телефон і заснув в іншій реальності: де він пияка без сили волі та довіри «сім'ї»

* * * * *

16 лютого 2016 р.

Після зимових канікул уникати цієї реальності ставало легше. Лінда не втрачала можливості зайвий раз знайти Марка на перервах. І зайняти його голову на довгі уроки вперед думками, до яких він сам би ніколи не прийшов.

Навіщо заглиблюватися в завдання, якщо можна подумати про мотиви якогось лиходія в новому серіалі, який він навіть не дивився. Або ж обміркувати плітки про нову сусідку Лінди, якій за місяць проживання приписала всі можливі гріхи.

Не зациклюючись по можливості на поганому і хапаючись за безліч, навіть, на перший погляд, найдурніших способів відволіктися, Марк ніби вибудовував величезну стіну на межі реальностей. Щодня вона все росла і міцніла. Але іноді все ж давала пробої й рушилася. Повертаючи його назад — додому.

Стара кухня, в якій голосно гудів холодильник, і тягнуло від вікна. У якій нерівний стіл із подряпаною клейонкою. Кухня, з якої йому доводилося починати та закінчувати свій день. А перший поверх — це територія діда. За замовчуванням

Всміхнувшись, прочитавши нове повідомлення від Лінди, Марк почув кроки. І швидко сховав телефон у кишеню, згадавши, що він взагалі сів вечеряти і їжа вже давно охолола.

Джеймс мовчки зайшов на кухню. Зустрівся з Марком поглядом і широко усміхнувся, підібравши всі зморшки біля очей

— Тобі чай заварювати? — спитав він, вимикаючи чайник, що майже повністю википів.

Марк заперечливо захитав головою і з ще більшою швидкістю почав запихати в себе макарони. В надії, що він встигне, доки дід не почне розмову. Але не встиг.

— Що в школі нового? — почав Джеймс, як і завжди, коли хотів помиритися

— Нічого. Стоїть на місці й працює, — буркнув Марк у відповідь, вдивляючись у тонку смугу пари дідового чаю.

Телефон у кишені завібрував. І за мить знову і знову. Під зацікавленим поглядом Джеймса Марк швидко відключив звук. Число непрочитаних повідомлень стрімко зростало.

— Хто тобі так настирливо пише?

— Не знаю. Потім подивлюсь.

Джеймс опустив засмучені очі. Марк відчував — тисне на жалість. Але як би йому гидко не було на це дивитися, макарони він уже розтягував. Його так просто з кухні не випустять

— Марку, поясни мені, чому про те, що ви з Ліною зустрічаєтеся, я дізнаюся від Норі, а не від тебе?

Завжди. Джеймс завжди мирився через жалість, виставляючи, що він старий немічний старець, з якого поганий Марк знущається. Він ніколи не визнає своєї провини. І ніколи не скаже, що він погарячкував, назвавши свого онука гидкою тварюкою.

— Напевно, тому що він тобі розповів, а я ні

— А чому ти мені цього не розповів? Ні, Марку, я все розумію, але хіба це такий секрет великий? Норі сказав, що приблизно місяць. Не знаю, може, його там Ліна теж не в усе посвячує, але не суть. Так, а за місяць, що важко сказати? Зрештою, я як опікун повинен виконувати свої обов'язки. Знати, що в тебе відбувається у житті та куди тебе занесло цього разу

Джеймс зупинився перед тим, як почати підвищувати гучність. Тяжко видихнув і зміряв Марка поглядом. Марк же з абсолютно кам'яним обличчям втупився у стіл перед собою і поринув у свої думки.

— «Він навіть за це сварить…»

— Чого мовчиш? Я не розумію, в чому полягала проблема підійти та розповісти. Я для тебе настільки чужа людина, що для мене це знати не обов'язково?

У відповідь тиша

— Хоча так, чого дивуватися, гени не блохи, швидко не виведеш. Твій батько, коли до інституту вступив, теж мені нічого не розповідав. Годував байками: все гаразд, нічого в житті цікавого не відбувається. Вічно зайнятий. А потім за тиждень після такої байки дзвонить і каже: тату, я тут до тебе на вихідні приїду, з нареченою познайомлю, а ще за два місяці ти дідом станеш. Це цитата. Уявляєш мій шок того дня?

Марк повільно підняв очі на діда

— Це ти зараз до чого сказав? — заскрипів він зубами

— До чого? На майбутнє. Не хочу і від тебе все дізнаватися в останній момент

— Якщо я захочу, щоб ти чогось не дізнався, то так воно й буде. Чи моя думка тут теж не враховується?

— І знову я поганий, так? — вибухнув Джеймс і Марк за лічені секунди покинув кухню.

Крутнув замок на дверях і плюхнувся на ліжко. Дістав телефон — тепер все заново треба латати