Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

20 вересня 2016 р.

Довгі коридори розповзалися все далі всередину будівлі. Десь вони були зовсім темними, десь трохи освітлювалися природним помаранчевим світлом завдяки вікнам. В одному ж кабінеті запалили настільну лампу, що вела жовту смугу до самих дверей. З цієї кімнати, яку давно списали під комору, долинали голоси.

— А потім я собі така думаю: навіщо мені ця зайва заморочка потрібна. — Одинадцятикласниця Барбара, примостившись на куточку великого столу, захоплено розповідала історію і постійно поправляла нижню частину свого пальта, що зісковзувала по капронових колготах на її довгих ногах. — І я натягую на себе мордочку, ніби мені дуже шкода і питаю, чи можна мені в цьому не брати участь. А ця одразу: ні, не можна. Ще й з таким голосом нібито я повинна. Хоча насправді я цій заразі нічого не повинна

Біля великого вікна сиділа Лінда і вирізала однакові круги з кольорового паперу. Вирізавши чергову партію, вона штовхнула їх Майлзу, що потім уже приклеював їх у випадковому порядку до великого шматка картону. Вони робили декорацію куща для чергової сценки та беззаперечно були не раді цьому заняттю.

— Ось бачите, ви й без мене чудово справляєтеся

Лінда з Майлзом одночасно підняли на неї очі, згадавши, що вона взагалі тут, щоб їм допомагати

— Та йди ти вже, заради Бога, — зітхнула Лінда

— І ви не скажете нічого місис Харінтон? Мої ж ви заїньки

Барбара налетіла на Майлза і цмокнула його в щоку

— Іди вже, га? — гримнув хлопець

— Так-так-так. Все, не заважаю. З мене шоколадка

Двері з клацанням зачинилися і в кімнаті вперше за вечір запанувала тиша. Лінда штовхнула ще одну партію кружків Майлзу. Той хмикнув

— Ну ж бо. Прокоментуй хоч якось. Не стримуй себе

— Вона твоя чергова дівчина, а всі твої дівчини трохи шалені й не сповна розуму. Інші коментарі для цієї особи зайві

Майлз завмер перед кущем і коли Лінда замовкла, ще довго розглядав її. Вона мало не диміла від злості, а пальці, що тримали ножиці, побіліли

— Шкода. Для всіх моїх колишніх ти коментарі знаходила. А тут зайві

— Якого біса ти від мене взагалі хочеш! — Вона стукнула ножицями по столу, підірвавшись зі стільця

Майлз випростався. І, принагідно облизуючи губи, став навпроти Лінди. Тепер їх розділяв великий стіл, у який він уперся руками

— Я не люблю, коли за моєю спиною пускають брехливі чутки

— Це було на початку року. А ти тільки зараз набрався сміливості все мені висказати?

— Бо мені тільки зараз дійшла звістка, хто це все почав.

Лінда дивилася йому в очі й губи все сильніше розтягувалися в посмішці.

— Плак. Плак. Гаразд, не злись. Мені взагалі дуже шкода, що до тебе інформація так довго доходить. Бо мені це вже не цікаво. Як і решті. Тому можеш перестати мене ненавидіти за просто так

Вона сама не помітила, як наблизитися їхні обличчя. Зблизька його пика ставала тільки мерзеннішою, що хотілося плюнути. Лінда відсунулася і сіла назад вирізати кола. Майлз сприйняв цей жест по-іншому і примостився на кут столу

— Навіщо ти поводишся як стерво? Нормальна ж дівка

— Стерва — це труп корови. Я поводжусь як мертва корова? Це як взагалі?

— А так. Слухай, не викабенюйся, я з тобою нормально поговорити хочу

— А я з тобою ні, тому досить чистити стіл своєю дупою і йди клей ці довбані листочки

Майлз навпаки майже ліг перед нею на столі, підпер голову рукою

— Де ж і до кого ти так поспішаєш, вогняна ти лисиця

— Відсунься, будь ласка, від мене, від тебе несе дохлою лисицею. Не просив, але скажу, що ці духи тобі дуже не підходять

— Ти остання, чия думка мене цікавила б, — пирхнув Майлз, але все-таки відсунувся. А невдовзі зовсім зліз зі столу і повернувся до куща. Але при цьому вдаючи, ніби зробив це просто тому, що на столі стало незручно

— Люди така штука, що можуть видавати непотрібні коментарі. Звикай, якщо ще ні

— Ооо. Філософські роздуми про суспільство? У когось це я вже чув. До речі, ти досі зустрічаєшся з тим шизіком?

Ножиці повело не туди, через що коло вийшло нерівним. Лінда зиркнула на Майлза з-під брів. Але той лише криво посміхнувся. Помітив те, що не треба було

— Якщо тобі так цікаво, то, по-перше, його звати Марк. І чого шизік?

Майлз пирснув

— Тому що в нього по очах видно, що там не всі вдома. Не як у дурня, а як у якогось маніяка. Страшно уявити, з яким поглядом він тебе трахає.

— А ти не ахренів! — бідні ножиці полетіли зі столу і приземлилися якраз біля ніг хлопця. — Тобі не здається, що ти своїм язиком не туди завернув? Не у свою справу лізеш!

— Мій язик і не таке може, якщо тобі цікаво

Лінда щосили закусила зсередини губу. Скрипнула стільцем і спробувала його знову ігнорувати. Майлз же похабно облизнув губи й нахилився через стіл до Лінди

— Ти себе сьогодні видаєш на повну. Нервова така. І ще так яскраво натякаєш. Може...

— Тебе послати чи ти сам підеш? — вона вирівняла канцелярський ніж, що вчасно намацала в ніші під столом. Майлз трохи відійшов

— Мабуть, сам. Мені ж цей кущ ні до чого. Та й у місис Харінтон я в улюбленцях

— То ти хочеш, щоб я це сама все робила? — вона, переповнюючись злістю, дивилася, як хлопець одягає куртку і закидає рюкзак на лечо. — Геніально. Спочатку сам просиш, щоб саме нам дали це завдання, а потім звалюєш

Вона вийшла з-за столу, щоб пересунути до себе кущ. Але Майлз замість того, щоб просто піти, притиснув Лінду до гострого краю столу

— Сподівався, що зможемо нормально поговорити. А тепер, Ліно, будь ласка, зроби ласку, сходи на хуй. Істеричка кінчена

Лінда не зводила на нього очі. І тільки зі страхом чекала, коли кут перестане так боляче впиратися у стегно. Найпринизливіше почуття — відчути себе слабкою

Коли Майлз втратив до неї інтерес, то з нечуваною легкістю попрямував до дверей. І щойно їх відкрив, шлях одразу перегородили.

— О, шизік. Слухай, давай без цього. Просто пропусти мене, гаразд?

Марк стояв у дверях і з кам'яним обличчям дивився вниз. Як же він любив цю перевагу свого високого зросту — дивитися на таких людей зверху

— Попроси вибачення у неї й тоді підеш

— Так-так. Звичайно. Тобі ж принца з себе покорчити треба

Він спробував пролізти між одвірком і Марком. Але Марк схопив його за одяг на грудях і повернув назад

— Я сказав попросиш вибачення і підеш. Два слова. Хіба так складно?

— Давай не починай. Мені нема за що у неї просити вибачення, — Майлз скривився в спробах прибрати його руки від себе, але хватка була неприємно міцною

— А давай не брехати. Я стою і чекаю, поки ти звідси звалиш дуже давно, тож просити вибачення тобі є за що

Майлз не залишав спроб показати себе головнішим, але незабаром, оцінивши габарити, все ж таки пирснув.

— Пробач мені, Ліно

Марк майже одразу відпустив його. І ще довго дивився вслід, поки постать Майлза не стала видно через вікно біля головних воріт школи.

Двері знову клацнули, зачинившись. Після чого було ще одне клацання — на замок.

Лінда вдавала, що зовсім його не помічає, що дуже зайнята і не може відволіктися. Марк швидко обвів поглядом комору. Звичайний перепрофільований кабінет. Чимось віддалено нагадував той, у якому вони балакали на «Зимову ніч». Тільки тепер Лінда дивилася на нього своїм оцінювальним поглядом не так відкрито, думаючи, що це зовсім непомітно.

— Ем... Привіт, — почав Марк.

— У тебе нове пальто?

— Е... Так. Вчора купив. Тобі подобається?

— Мг. Тобі личить

Високий брюнет у довгому чорному пальті. Лінда не встигла помітити, як її дитячий ідеал краси зараз опинився перед нею. Ще й дивився так винувато. І нормальний у нього погляд

— Тепер моя черга просити вибачення. Можна?

— Можна. Тебе не було три дні. Ти просто випарувався із міста. Вчора вранці мені ще твій дідусь дзвонив. Запитував, чи ти випадково не в мене. Я сказала, що в мене. Марку, ти розумієш, як я себе за ці три дні накрутила? Ти де, твою ж матір, був?

Вона говорила уривчасто, а коли закінчила, нарешті підвела очі. Маленькі, карі, з короткими рудими віями, що покривала чорна туш і що дивилися з таким втомленим виглядом. Лінда встала з-за столу і підійшла до Марка. Схрестила руки на грудях, чекаючи відповіді

— Ліно, я хотів попросити вибачення за те, що сталося між нами тоді. Я, правда, переборщив і поводився як свиня

— Ти взагалі чув, що я тебе запитала? Де ти був три дні?

Марк зробив глибокий вдих і продовжив спокійним тоном

— Тихо. Я прийшов помиритись, а не знову посваритися. Я все розповім. Тільки хоча б зараз мене вислухай, гаразд?

Лінда боролася з бажанням психанути й піти далі вирізати кола, але все ж стрималася і залишилася на місці

— До речі, забув. Це тобі. — Він скинув з плеча рюкзак і дістав звідти невеликий букет, перев'язаний резинкою для грошей.

— Думаєш, що подаруєш мені букет, і я одразу розтану? — холодно промовила Лінда, але взяла букет і обережно роздивилась. — Ще й з м'ятою. Це ж м'ята, так?

— Так. М'ята та ромашка. Я думав, що ти зможеш розібрати цей букет та висушити. Потім пити чай. Попереду холодна осінь та зима

Вона акуратно провела пальцями по крихітних ромашках. І помітивши тонку усмішку на обличчі хлопця, на корені припалила її своїм поглядом. Після чого відклала букет на стіл

— Я слухаю. Говори

— Дякую. Як я вже сказав, того вечора я трохи перебрав. Не буду зараз себе виправдовувати, я тебе налякав, тому вчинок і справді мерзенний

— Мене налякав не ти, а те, що ти робив і говорив. Це було схоже на припадок божевільного

— Я знаю, тому що я таким і є, Ліно

— Ні, ти не божевільний. Тобі просто не можна пити

Марк замовк, обірвавши себе на пів слова. Він не це товкмачив собі в голову попередні два дні. Але він пам'ятав, про що думав на третій і всю дорогу поки йшов сюди. Він у жодному разі не повинен її знову втратити. Зараз стоячи перед нею найбільше хотілося міцніше притиснути Лінду до себе. Але слова третього дня обсмикували. Не зараз. Потрібно лише перейти цю межу. Зараз можна все лише зіпсувати

— Так. Я знаю. Тому все так і вийшло. Я наговорив багато зайвого та непотрібного

— Не в усьому. У половині і я... трохи перегнула

— Ні. Не перебивай. Дослухай. Я сказав багато відвертої маячні, чим дав тріщину в наших стосунках. Але повір, Я правда, тебе кохаю. Хочу, щоб ми один одному, як і раніше, довіряли. Не хочу, щоб цей вечір змінив твою думку про мене. Хотів би я вміти стирати пам'ять, але не можу. Тож ми можемо вдати, що цього просто не було? Пробачити одне одному всі слова?

— Заспокойся. Ти береш на себе надто багато провини. Насправді вина на обох

— Просто скажи, що ти мені пробачила, будь ласка

— Марку, я не хочу забути, я хочу розібратися

— Ліно, будь ласка, мені є за що просити вибачення. І я хочу, щоб ти мені це пробачила

— Марку, будь ласка...

Вона різко заплющила очі та з тяжким видихом відвернулася. Марк стояв перед нею на колінах, немов у молитві, тільки долоні були зчеплені в замок.

— Ліно, я дуже тебе прошу, вибач мені, будь ласка. Нам нема в чому розбиратися. Я винен, я вчинив неправильно. Я це розумію і хочу, щоб ти теж зрозуміла і мене вибачила

— Та встань ти нарешті! — Гаркнула вона, — Заради Бога, Марку!

— Пробачиш?

— Пробачу. Якщо ти встанеш і розкажеш, де ти був ці чортові три дні!

Вона стукнула долонею по столу і попрямувала назад до свого місця біля вікна.

Марк підвівся, обтрусив джинси. Знайшов біля дверей стілець і сів навпроти Лінди

— Ну дивись. Є три варіанти, де я міг бути. — Він виставив долоню і почав загинати пальці. — Був у Чикаго. Був на роботі, працював на повну зміну. І пішов у запій на три дні. Який із цих трьох варіантів тобі подобається більше?

Лінда довго дивилася в папір перед собою, потім на кущ, зроблений тільки на половину. А потім почала масажувати великими пальцями скроні

— Другий. З роботою. Але ти школяр і тебе не можуть взяти на повний день. До того ж цей варіант не пояснює, чому ти не приходив на ніч додому. Тому мені здається, що ти поєднав перший та третій. Я права?

Марк розвів руками

— Якщо тобі подобається другий, то все так і було. Навіщо ускладнювати все на рівному місці?

— Марку, зараз Я тебе довго і нудно благати почну

— А давно ти до театралів у помічники записалась?

Лінда знову схрестила руки на грудях. Відкинулася на спинку стільця. Він їй не скаже. Під прицілом пістолета не скаже. Він їй не довіряє. Боїться

— Нещодавно. Вирішила, що останні два роки в школі потрібно провести по максимуму весело. Як ти думаєш?

— Я цього не розумію, Але якщо тобі так захотілося, то думаю це чудова ідея

— Правда?

— Так. Чому ні

— Тоді ось тобі кружечки. Ось кущ. На нього треба все це приклеювати. Вперед

Марк злякано глянув на обсяг роботи

— А можна відмовитись?

— Ні, у тебе немає вибору