Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

29 квітня 2017 р.

Але на цей раз це були не три дні.

І на цей раз Марк не поїхав у Чикаго, а залишився як нічого не сталося в Мендоті. Він і не повинен їхати кудись після кожної їхньої сварки. Але зробивши так минулого разу, він допоміг собі уникнути всіх випадкових зустрічей у школі.

Всіх тих коротеньких моментів, коли він бачив її у коридорах. Коли його очі, немов окремо від вказівок тіла, знаходили її постать у їдальні. І кожного такого разу вона виглядала точнісінько як і в день їхньої останньої розмови.

Вона, чи то не помічала його, чи то, скоріш, удавала це. І Марк чудово розумів чому — вона ще ображена. Тому після цього йому нічого не приходило в голову, як чекати далі. Чекати коли вона охолоне та почне частіше зустрічатись з ним поглядом.

Однак час йшов, а Лінда все ніяк не м'якшала. Здавалося, що в той день, щойно за ним закрились двері, вона його забула. Викреслила два роки зі свого життя та повернулась до першого дня в цій школі. Коли вона знала добре лише Агату та прикладала багацько зусиль, аби влитись у хвилю до інших

Але повернути час назад не можна. Тому досягши другого пункту, ставши «своєю» серед старшокласників, Лінда втратила перший пункт — Агату

Та взагалі не розуміла, якого дідька сталося, чому Лінда не хоче з нею розмовляти та дивиться, немов вже навела зо три порчі. В роз’ясненні їй вже допоміг Марк. І, почувши повну історію, Агата перша зрозуміла, що швидким примиренням тут не пахне

— Я? Спала з Марком? Ліно, я знаю, що можливості твоєї фантазії безмежні, але ж не можна пробивати дно. Для цього є окремі люди, та ти в їхній перелік аж ніяк не входиш

Спіймати Лінду у вбиральні, коли вона перемальовувала стрілки, було для Агати справжнім скарбом. Бо Лінда без макіяжу нікуди не вийде, тому вдасться трохи її втримати на місці.

— Отож будемо чесні — ти всю цю маячню вигадала, щоб змусити Марка почувати себе винним у всіх гріхах та прийти просити в тебе вибачень. Ти це любиш. Любиш нав’язувати людям які вони нікчемні. Але я тут яким боком, взагалі? Не могла нічого іншого придумати? Типу, будьмо чесними, якби я розглядала Марка як свого хлопця, ти з ним навіть і не почала зустрічатись. То нащо мені влаштовувати це все тільки зараз?

Лінду ще більше перекосило й вона з різким ударом поставила свій рюкзак на краєчок раковини.

— Агато, коли ти нарешті вскриєшся? А то вже набридло бачити твою самозакохану пику!

З цими словами вона згорнула свої речі до рюкзака та швидкою ходою покинула вбиральню

Агата сильно ображалась дуже рідко. Це відбувалось лиш тоді, коли кепкували з її секретів.

Після сплину двох тижнів, сили чекати вичерпались. Цьому також допомогла думка, що вони не повинні стирати себе з життів одне одного через звичайне непорозуміння. Тому Марк випив пігулки, налаштувався. Та продумуючи в голові сценарій, попрямував до Лінди додому.

Тільки він не врахував, що живе не один, тому все ж трохи затримався через зацікавленого діда

— До Ліни йдеш? — поцікавився Джеймс, визирнувши з кухні. На кінчику носа у нього були окуляри для читання. Якщо дід відірвався від газети заради розмови з Марком, то це могло значити лише одне — щось в поведінці Марка утворювало для Джеймса проблему, від якої він хотів якнайшвидше позбутись

— Тобто кожен мій вихід на вулицю це похід до Ліни? Я просто йду на пошту забирати чергову книгу

— У випрасованій сорочці, з начищеними чоботями та виливши на себе пів флакона одеколону? Чи я вчора народився?

Марк споглядав за дідовою кривою усмішкою. Зараз він як ніколи виглядав старим. Джеймс ніколи не був в ого очах молодим, але ж йому було тільки шістдесят шість. Це ж ще й не пенсіонер.

— Чого ти від мене хочеш? — буркнув Марк

— А хіба я багато від тебе хочу? Просто час від часу і зі мною говори. Як би там мені не було неприємно минулого разу, але про те, що ви з Ліною розійшлися, я знову дізнався від Норі.

— Ми не розійшлися, а просто посварилися, — гримнув він, поправляючи комір сорочки. — І якщо ти не будеш мені заважати, то я спокійно піду до неї та помирюсь. І знову буду щасливий з твоєю улюбленою Ліночкою!

Джеймс розвів руки в сторони

— Тоді іди, — та пішов назад у кухню

Марк остовпів, бо це все, що йому хотів сказати дід?

— Тільки не зрозумій мене неправильно, — все ж заспокоїв онука Джеймс. — Якщо людині легше з тобою розійтися, чим поговорити, то, може, не варто за неї взагалі триматись?

— Ти це зараз до чого?

— До того, що себе теж цінувати треба. Обдумай це колись при нагоді.

Тільки покинувши будинок Марк одразу викинув все з голови. Чи це перші дідові повчання? Але поки він дістався потрібного місця, його голова вже розривалась від нових думок на пару зі старими.

Марк обійшов будинок з лівої сторони та почав обережно підійматись випуклими цеглинками

Субота. Третя година дня. Лінда зазвичай у такий час була удома. Так було і зараз.

Вона сиділа у своїй норі. В розтягнутому веселковому светрі та грала на піаніно. Її мідно-руде волосся поблискувало під сонячними променями, а усмішка вабила до себе, немов запрошуючи до її маленького світу.

Поряд з нею за піаніно сидів хлопець. Кучерявий шатен в окулярах, якого Марк бачив уперше в житті. Вони усміхалися та реготали. І здавалося, що вони були щасливі

Здавалося, здавалося, здавалося. Але ні. Це все було в реальності. Хлопець поцілував Лінду в щоку та пригорнув до себе. Й Лінда погоджувалась.

В момент Марку здалося, що цеглинки під його ногами зникли. Що він полетів униз. Але не на траву, а у темну безодню. Він дивився, як світло стає все більш віддаленою точкою, аж поки зовсім не зникло. Замість нього були стіни, що сполучались у лабіринт. Все це він сам колись побудував.

Споглядаючи за парою, Марк зустрівся поглядом з тим хлопцем. Той одразу підскочив до вікна. Але коли у вікно визирнула Лінда, там вже нікого не було.

— Томасе, ти чого?

— В тому твоєму чаї точно м’ята була?

Так. М’ята. Тепер букет з м’яти та ромашок лежав в смітнику неподалік її дому.

Це все, що залишив по собі Марк, знову крокуючи в густій темряві. Знову не намагаючись звідти вибратись. Знову просто звикаючи