Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

17 квітня 2017 р.

Увечері того ж дня Марк все ж дав знак, що він живий та відповів на всі тридцять вісім старих та з десяток нових повідомлень. Однак Лінді цього вже було не треба.

Не в тому сенсі, що вона була не рада його поверненню, а в тому, що її більше гризло питання де саме він був. І це єдине зараз її цікавило, однак відповідь вона ніяк не отримувала

Хоча до їхньої наступної зустрічі наживо, відповідь саме на це питання вже перемістилась на другий план

Марк же поводитися, ніби нічого не сталося. Бо для нього так і було. Для нього не існувало ситуації за яку він повинен був пояснюватись або просити вибачення в Лінди. Лінда ж мала зовсім протилежний вигляд.

Вона стояла на кухні у себе вдома та заварювала собі чай. Трохи імбиру та меду в саму чашку. А потім накрити її ситечком, що чудово підходило по діаметру, та накласти в нього сухої м’яти. Марк стояв позаду Лінди та обіймав її за талію, спостерігаючи за цим всім.

Кімната все сильніше наповнювалась приємним ароматом. А рот Марка, як частіше відбувалося будь він поруч із Ліндою, не закривався. Він без упину розповідав свої враження, щодо вплетення «Божественної комедії» в основний сюжет книги Дена Брауна.

Лінда, як і завжди, мовчки слухала. Зазвичай вона додавала свої коментарі та припущення. Але зараз Марк помітив, що щось не те

По-перше, він хоч і звик, що розслаблене обличчя дівчини виглядає так, неначе вона хоче когось вбити. Але зараз вона була аж ніяк не розслаблена. Марк це відчував. Все її тіло в його обіймах немов стискалося та з відразою чекало коли це все закінчиться.

Та, по-друге, з самого початку їхньої сьогоднішньої зустрічі Лінда поводилась, немов їй не хочеться витрачати на все це час.

Марк зупинив свою розповідь. Поцілував дівчину в шию та тихенько спитав:

— Що з тобою відбувається?

— А що зі мною відбувається? Зі мною все добре. — Жваво відповіла вона, немов заученою фразою

Марк став поряд з нею, все ще притримуючи однією рукою за талію. Та почав уважніше придивлятись до її міміки. Лінда не вміла брехати. Та його більше цікавила причина, через що вона вирішила зараз знову спробувати

— Ні. Не добре. Ти за щось переживаєш, за щось довго думаєш і це тебе гризе. Ти ж знаєш, що я завжди тебе вислухаю. А якщо говорити про проблему, то завжди стає легше.

— Якщо ти мене так читаєш, то може одразу й думки прочитаєш? — кинула вона, за задумом жартівливо, але вийшло грізно.

Марк взяв її долоню у свою.

— Це я щось зробив не те, так? Якщо це так, то, може, нам треба обговорити все зараз, а не відтягувати? Я можу робити щось, що тобі не подобається, але якщо ти будеш просто дутись, а не говорити про проблему, це нічого не змінить

Лінда вивільнилась з його дотиків та відійшла на крок в сторону

— Мені цікаво де ти був ввечері у цю п’ятницю. Ти на це питання відморозився, а мені все ще цікаво. Просто цікаво

Лінда вичавила усмішку та, зціпивши спітнілі долоні за спиною, вперлась плечем у холодильник. Марк пробігся поглядом по кухні, на секунду затримавшись на полиці з книгами.

— Ну я був на роботі

— А після того, як з неї повернувся? Мене цікавить проміжок від цього до, мабуть, дванадцятої години. Ти ж завжди лягаєш пізно.

— Так. Але в той день я страшенно втомився, тягаючи важкі паки з одного поверху на інший. Тому коли прийшов додому, то одразу ліг спати

— Дай вгадаю, і ти напився снодійного через що проспав до опівдня суботи, так?

Марк хмикнув та винувато всміхнувся

— Якщо чесно, то так. Але я обіцяю, що це був останній...

— Та брешеш ти все! — гупнула вона рукою по кухонній тумбі та, підійшовши на крок, глибоко глянула у вічі. — Тобто я повинна казати тобі лише правду, бо тільки так вирішуються проблеми, а ти можеш говорити все, що захочеш? Головне, щоб кінцевий результат був на твою користь? Це не справедливо, по-перше. А, по-друге, мене це не влаштовує.

Марк стиснув щелепи. Слова Агати, що вона не хоче, аби про той випадок дізнався хтось ще, відлунням розійшлися в голові. Але якщо про це дізнається її ліпша подруга? Хіба це суттєво на щось сплине? Марк вирішив, що ні, а йому допоможе вирішити конфлікт.

— Хочеш правди? — перепитав він

— Звісно!

— Я був на болоті, біля якого ми в дитинстві шукали скарби, і діставав звідти Агату, яка хотіла втопитись. А після моїх розпитувань, чому вона цього хотіла, Агата повела мене до себе додому. В так званий Баратрум. І на ранок суботи розповіла мені про своє життя багато нового. До речі, ти знала, що в Агати більша частина тіла в шрамах?

Очі Лінди спалахнули й вона швидко промовила:

— Ти брешеш. Ти знову брешеш. А обіцяв правду

— Ліно, я розумію, що це складно сприймати. Але Агата в той вечір могла дійсно померти. Вона прив’язала собі до шиї...

— Та мені начхати, що вона там собі прив’язала! — ще голосніше вигукнула Лінда, і Марк одразу зрозумів, що вона аж ніяк не в шоку. — Мені байдуже. Вона такими спробами з дванадцяти років займається. І якщо я не помиляюсь, то це вже сьома. І кожного разу вона все це робить, щоб привернути до себе увагу. Ріжеться вона також для цього. Знаєш скільки фото тих порізів в нашій переписці існує? Спочатку я теж думала, що її рятувати треба. Але на ділі їй потрібна лише увага.

— А хіба це добре, що людина хоче накласти на себе руки, аби на неї звернули увагу? — Він намагався зберігати спокій, але була складно, враховуючи, що він не впізнавав в дівчині перед собою свою Ліну

— А хіба ти повинен про це перейматись? Чи тобі зайнятись нема більше чим як рятувати самовбивць? А, точно, ти ж в нас такий добренький весь. Завжди підтримаєш, вислухаєш. А як накосячиш, то зробиш котячі оченята та на колінах проситимеш вибачення. А потім не зробиш жодних висновків з цієї ситуації! Але ось, стається випадок коли ти можеш знову показати свою янгольську сторону. Подружка пише, що прийди врятуй мене. І ти не сприймаєш цю маячню як жарт, а слухняно йдеш допомагати!

— Коли ти встигла залізти до мого телефону?

— Яке це взагалі має значення?

— Тобто тобі нормально читати мої переписки? Ліно, вибач, але ж я тобі обшуків не влаштовую

Лінда на мить замовкла, стурбовано бігаючи очима навколо.

— Було б тобі нічого приховувати, ти б так не відреагував

— А мені й нічого. Тут сам сенс, що ти підриваєш мою довіру до тебе

— А мою довіру підриває те, що ти спиш з Агатою, а мені заливаєш в очі, що її треба рятувати!

Вони вмить замовкли, дивлячись одне одному в очі. Марк сів на стілець та відсьорбнув свою вже холодну каву.

— Тобто я сплю з Агатою яка лесбійка і терпіти не може коли до неї торкаються? Тобі не здається, що якось не сходиться?

— Не сходиться? Чого ж це? В мене все сходиться. Ти маєш звичку рятувати все, що навіть цього не потребує. І тут тобі трапляється Агата. А вона своєю чергою бачить в тобі нову жертву, на жалості якої можна пограти. І після того, як ти її героїчно рятуєш, вона не просто дякує, а зве тебе до себе в гості. В місце якого вона соромиться на нікому не розповідає, що вона там живе. І після цього ти її всю ніч втішаєш та підтримуєш. Як ти казав? У неї все тіло в шрамах? І як же ти це оцінив не побачивши повної картини? Тобто Агату голою?

Марк зробив ще один ковток. Він тільки зараз зрозумів, що в цій каві був цукор. І не одна ложка, а три-чотири.

— Ні. Все було зовсім не так

— Хіба? Звісно, ти все зараз будеш називати брехнею, бо ніхто не любить коли розкривають його таємниці.

— Ліно, я не розумію чого ти завелась з порожнього місця і починаєш висувати мені вигадані звинувачення?

— По-перше, вони не вигадані. А, по-друге, я не можу вірити жодному твоєму слову, бо ти постійно мені брешеш. Постійно! Ти щось приховуєш, щось недоговорюєш, щось змінюєш повністю і думаєш, що я постійно буду це мовчки їсти.

— Ліно, прошу... — він спробував наблизитись до неї, та Лінда в ту ж мить, як він встав, відскочила у напрямку виходу з кухні. — Тобто ти хочеш, щоб ми знову посварились і тому мене зовсім не слухаєш?

— А який сенс, якщо це знову нічого не змінить? Ти продовжиш мені брехати. Ти продовжиш годувати мене пустими обіцянками, щодо нашого майбутнього

— А що я ще можу тобі сказати, якщо сам не знаю, чого хочу від свого завтра?

Її губи почали тремтіти й вона зірвалась з місця. Вона полетіла на другий поверх та продовжувала говорити не обертаючись на Марка, що повільно йшов слідом

— А коли ти будеш знати? — зупинилась вона на верхній сходинці та стиснула долоні в кулак, споглядаючи на Марка внизу. Його руки схрестились на грудях, а обличчя було майже кам'яним. — Чого я повинна, взагалі, чекати коли ти нарешті вирішиш жити для майбутнього, а не постійно повертатись у минуле і копошитися там? Розумієш? Я хочу нашого щасливого майбутнього разом де ти не будеш мені брехати та заставляти переживати за кожен твій необдуманий крок.

— І часто я заставляю тебе переживати?

— Та постійно! І навіть коли кажеш, що це було востаннє, то всеодно робиш це знову! Марку, я не хочу жити й постійно думати чи не нап'єшся ти сьогодні до чортиків, чи не поїдеш в Чикаго або, чи не наковтаєшся снодійного. Мені огидно від розуміння, що я не можу це контролювати. Що я не можу на це впливати. І мені неприємно, що все це робиш зі мною ти. І ти робиш це свідомо. Розумієш. Ти огидний, Марку. Ти жалюгідний. Ти хочеш врятувати всіх. Всіх, та ніколи себе. І не хочеш бачити як це робить боляче іншим. Я не хочу це більше терпіти. Не хочу! Йди звідси геть і можеш себе більше не обтяжувати думками про наше майбутнє. Не буде його! Видихай!

Двері її кімнати з грюкотом зачинились. Марк неспішно підійшов до них та став чекати. Мовчки. Довго. Стискаючи кулики в кишенях та намагаючись заспокоїтись. Він не хотів аби все це закінчилось його криком. Він не повинен був собі цього дозволяти. Вони повинні вирішувати все тихо

З кімнати Лінди почала долинати мелодія. Спочатку тихенька, а потім вона переросла в набір голосних та різких звуків, що наче боролись один з одним в боротьбі за перевагу

Марк заплющив очі та слухав. Слухав та уявляв Лінду за піаніно.

Мелодія вщухла. Скрипнув стілець біля піаніно. Марк не чув, як вона підійшла до дверей з того боку. Але він навчився відчувати її присутність поряд.

— Марку, скажи, чому ти не можеш бути просто нормальним? Жити спокійно без оцих постійних зривів? То ти один, то інший. То ти спокійний під таблетками, то знову зриваєшся та кудись їдеш. Чому ти не можеш поводитися як звичайна людина? Розумієш? Я хочу стабільності й спокою. Я не хочу постійно підлаштовуватись під твої швидкі зміни настрою. Я кохаю тебе, але більше не можу терпіти поки ти такий

Вона відчинила двері. Очі мала заплакані, а щоки червоні.

Марк не підіймаючи з підлоги погляду, попрямував до сходів. Спустившись з двох зупинився

— Ти хочеш від мене чогось в чому ще сама не розібралась. Який я тобі потрібен та чи потрібен взагалі. Ти не хочеш мене слухати та одночасно ображаєшся, якщо я тобі чогось не говорю. Ми не можемо розібратися в собі, а ліземо розбиратися в інших. Мені здається, спочатку треба вирішити перше.

Через хвилину він все ж покинув її дім та йшов вулицями міста. Навколо все було немов уві сні. І Марк думав скільки часу треба їй дати аби охолонути.