Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

11 листопада 2015 р.

Тонка смуга білого диму повільно підіймалася все вище й вище. Доходячи до невеликої відкритої кватирки, вона пропадала, але її місце відразу займала нова

Який довбень придумав, а який погодився з ідеєю, що у шкільному туалеті обов'язково має бути вікно. Довге, вузьке, майже під стелею, так ще й кватирка наполовину заходила в кабінку. Але нікого це, ясна річ, не бентежило. Більшість навпаки бачили у безлічі таких косяків свої плюси.

У двері крайньої кабінки постукали

— Агато, ти тут? У тебе все добре? — стривожено поцікавилася Лінда

Агата здригнулася. Вона ненавиділа, коли її так різко виривали зі свого світу. Але якщо вчителі через деякий час ігнорування просто йшли, то Лінда ж не відчепиться

— Що ти хочеш? — роздратовано буркнула вона у відповідь

— Можеш, будь ласка, відчинити?

— Ні не можу. Скажи, що тобі треба, і я подумаю.

Мовчання затяглося. Агата вже сподівалася, що Лінда забила на неї та пішла, але незабаром вона все ж відгукнулася.

— Ти пішла посеред уроку. І я так зрозуміла, що ти образилася, тільки не встигла збагнути на що. Я хвилююся за тебе. Відкрий, будь ласка.

Агата тяжко зітхнула, а потім видала гучний смішок і вийшла. Вона озирнулася і дістала з пачки ще одну цигарку.

— Тут, крім нас, ще хтось є, не знаєш?

— Та наче одні.

— Сподіваюсь, що це так. — Агата пройшлася до рукомийників і вмостилася на їхній край між самими раковинами.

— Все добре? — перепитала Лінда

— Так, звичайно, — вибухнула в припливі радості на обличчі Агата. — Мене спочатку принизили перед усім класом, а потім назвали повією. До другого я якби звикла, але не звикла, що вчителі реагують на це такою сором'язливою і водночас хтивою посмішкою. Нічого незвичайного, нічого нового, просто я не хотіла далі це терпіти та пішла. Зараз у мене все добре. Що тебе ще цікавить?

Лінда обсмикнула себе в першій спробі заговорити. Її очі розгублено бігали підлогою

— Якщо що, я коментарів не потребую. Скажи, що ти ще від мене хочеш дізнатися і все

— Це так дивно було. Мені досі якось недобре на душі. А ти кажеш, що звикла.

— За стільки років, знаєш, довелось.

— А навіщо? Ну, розкажи директорові. Поліції врешті-решт. Це відкрите цькування, це ненормально

Агата здивовано застигла, дивлячись на Лінду. І відразу розійшлася гучним, лячним сміхом.

— Розумієш ... — Почала вона, підійшовши до Лінди впритул. — Це трохи не так працює. Особливо тут. Ти з цим особисто не стикалася, ти не зрозумієш

— Тоді просвіти, як це працює

Агата знову зареготала. Але дивлячись на зле і серйозне обличчя подруги поступово почала відчувати те саме.

— Я не люблю копів. Сподіваюся, ти пам'ятаєш чому, і мені нагадувати не потрібно

— Це не причина.

— Для тебе, може, ні, але для мене так. Ми на різних соціальних рівнях, Ліно. Те, що для тебе вирішується в пару дзвінків, для мене коштує грошей, а я їх не маю. Тож заспокойся. — Вона простягла їй сигарету, що догоріла до середини. — М? Не приймай усе так близько до серця. Будеш? Це не тютюн, не переживай

Лінда майже погодилася, але потім обсмикнулася

— А що, як не тютюн?

Агата знову залилася сміхом

— А колись так хтось не пожартує. Ти б це. Уважніше була чи що.

— Не смішно, — Лінда провела її убивчим поглядом у кабінку.

— А мені здалося, що так. Тебе ще щось цікавить? Просто я хотіла б усамітнитися і продовжити далі страждати хернею

Вона присіла біля свого рюкзака, що стояв на підлозі. Лінда тільки зараз звернула увагу, що вона там непогано облаштувалася

— А в тебе уроків далі немає чи що?

— Є, але я не маю настрою на них йти. Тому трохи посиджу тут, а там звалю. А що?

Лінда завмерла в нерозумінні

— А тобі за це нічого не буде?

— Ні звичайно. Якщо так ти зробиш, то тобі буде. Батькам із претензіями зателефонують. А в моєму випадку вони знають, що вона або слухавку не візьме або пошле куди подалі. Тут усе просто. Звикай.

Їхню розмову перервала дівчина, що зайшла до туалету за призначенням. Обвела їх збентеженим поглядом і зникла в найдальшій кабінці. Агата глянула на час

— Дві хвилини. Якщо ще що треба, то кажи зараз. На наступній перерві мене тут не буде

Лінда так і не почула потрібних відповідей на свої запитання хоч і чекати їх від Агати було безглуздо. Але зненацька вона згадала ідею, що виношувала в голові вже кілька днів. Лінда підійшла ближче до Агати й перейшла на шепіт.

— Мені потрібна твоя допомога. Ти ж з Марком добре товаришуєш, правда?

— «Вже не хвилюєшся? Вже не недобре на душі? Швидко», — на мить подумала Агата. — Все залежить від того, що ти хочеш

Лінда зніяковіло прикусила нижню губу

— Ти можеш мені дати його номер телефону? Ну мені… Ну… Коротше. Мені потрібно з ним дещо поговорити, а перетнутися у мене з ним ніяк не виходить. Після того разу взагалі неможливо стало. У соцмережах його немає. Не йти ж мені до нього додому

Перед очима Лінди засяяла задоволена мордочка подруги, яка вже трохи почала діяти на нерви.

— Що я не так сказала?

— А хто там казав, що не буде так опускатись і бігати за хлопцями? Що це не ти, а Марк повинен тебе добиватися

— Я ж не на побачення його покликати хочу, а просто поговорити. Як мені ще пропонуєш налагоджувати з ним комунікацію?

Агата двозначно посміхнулася

— Бібліотека

— Що бібліотека?

— Це створіння нещодавно взяло собі за звичку щосуботи зависати у міській бібліотеці. Може, там зможеш його зловити.