Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

9 червня 2017 р.

Обіцянку Джеймс виконав. В той день вони не посварились. Але це було лише в той день.

— О ні, Марку, якщо я кажу, що ти зробився зовсім нестерпним, то так воно і є! — Обличчя Джеймса набуло ледь не криваво-червоного відтінку від літньої задухи та злості.

Марк стояв перед дзеркалом у своїй кімнаті та намагався зав’язати краватку. Він точно не пам’ятав через що почалась вся ця гризня, але цей шмат тканини, на якому скоріше повіситись, ніж зав’язати нормально, точно тут якось фігурував. Однак, якщо дід сьогодні посварився з кимось на роботі або в місті, то ця сварка однаково була неминуча.

— Бо воно так завжди! Я намагаюсь для тебе як краще, але ж ні! Вп’явся рукам і ногами та ні в яку. Ніякого тобі слова гарного. Ні! Все наперекір! Скільки я все це повинен терпіти? Скільки?

Останні частинки спокою покинули Маркове тіло. Й він жбурнув краватку на ліжко, натягнув піджака та швидкою ходою попрямував з кімнати.

— Та потерпи ти той довбаний місяць і я поїду, забувши дорогу до цього дому! Будеш собі тут тихенько здихати на одинці!

За мить вхідні двері гупнули, що й стіни на другому поверсі задвигтіли.

Марк летів, знайомою не один рік, стежиною. Поступово змушував себе заспокоїтись, викинути все зайве з голови та спробувати насолодитись звичайним травневим вечором.

Однак вже й не таким звичайним. Сьогодні у нього був випускний бал. Справжнє затишшя перед бурею. Бо далі йшли екзамени та багато чого іншого, що тільки від думок про це викликало тривогу.

Марк взагалі не планував туди іти. Сам. Декілька місяців тому уява ще малювала сценарії чудового вечора. А зараз від цього планування залишився лише костюм, що він знайшов за дивовижно низькою ціною та планував використати не один раз. Коричнева трійка, до якої, за секретно добутою інформацією Лінда мала слабкість. Зараз же це все не мало жодного значення.

Єдина ціль його прибуття лежала у нього під серцем. А також це Сем його вмовив, бо хоче поспостерігати за всім цим набродом. А два одинаки все ж краще ніж один.

Але сам падло Сем вирішив прийти через дві години після початку, звісно про це не попередивши та не відповідаючи на повідомлення. Маючи п’ять футів і три дюйми зросту, серед усього натовпу Сем виглядав неначе шестикласник, що заблукав. Але саме це допомогло Марку віднайти його першим, поки той не рушив нишпорити по всіх темних закутках спортзалу.

— Як я бачу, ловити нам тут нічого, — радісно виголосив Сем, обвівши поглядом залу. — То, може, вже підемо?

— Я заради цього тебе і чекав. — Поклав руку на серце. — Пішли.

Тихеньке бурчання з темряви позаду них на хвильку затримало.

— А можна поцікавитись де це ви? — спитала Фіона, що незрозуміло коли вже встигла наклюкатись. Видав її ледь розбірливий голос. — І чи можна мені з вами?

— Ні, не можна, — кинув Марк та попрямував до дверей

— Ммм. Я зрозуміла. Міцна чоловіча дружба.

— Звичайно. А як же по-іншому, — Сем почимчикував вслід за Марком

Поки вони не відійшли достатньо далеко від школи, до славно відомої галявини зі столиком для пікніка, Сем ледь не розпирало від сміху через серйозність Марка

— Мене лякає, на що ти готовий аби тільки випити

Поклавши телефон з увімкненим ліхтариком екраном вниз на стіл, Марк дістав з однієї внутрішньої кишені піджака вино, перелите в ледь не плоскої форми пластмасову пляшку. А з іншої одноразові стаканчики. Сем хоч і знав, але однаково був шокований

— Ти де такий піджак відкопав?

— Я сам ті кишені пришив. Намуздохався, але воно того варте

— Я вже казав, що ти мене лякаєш?

— І не один ти.

З далеку долинала музика зі школи. Подеколи незрозумілі, але веселі викрики та гуркіт моторів.

Поряд гуділи цикади.

За шкалою тих самих крутих однокласників, Сем з Марком вважались лузерами. Нищим прошарком. Бо не крутились поруч з ними, а були осторонь. Можливо це колись їх і турбувало, але сьогодні вони мали вино і бажання просто відпочити

— Я чогось до останнього думав, що ти Агату запросиш, — сказав Марк

— Агату? Серйозно? На якому підґрунті? Та навіть якщо так, то ти можеш уявити Агату в сукні?

— Ну чого обов’язково в сукні? Брючні костюми на жінках теж мають гарний вигляд.

Пластикові стаканчики вже не мали місця бути. В Марка була одна єдина ціль на сьогодні — на ранок нічого не пам’ятати. Він дав собі обіцянку, що не буде після ТОГО знову уходити у випивку з головою. Але його обіцянки навіть для себе самого були пустим звуком

Зробивши пару котків з горла, Марк враз почав сміятись. Від перекошеного обличчя Сема

— Чого? Ти й в костюмі Агату явити не можеш?

— Можу. Тільки я починаю замислюватись, чи Лінина версія тієї ночі точно брехлива.

— Ти можеш хоча б зараз про це не згадувати? І взагалі, то було місяць тому.

— Можу, але не хочу. Хочу хоч одну нормальну відповідь почути. Як ти себе морально почуваєш?

Яскраве світло місяця лагідно покривало все навколо. Високі дерева та щільні кущі. Вирішивши розім’яти ноги, Марк ходив навколо столика. Всі його спроби перевести тему виявились марними. Сем стояв на своєму.

— Як людина, що три роки жила метою почати зустрічатись з іншою людиною. Потім майже два роки намагалась її не втратити. А у висновку має оце. Я вбухав в нікуди п’ять років свого життя. Нащо? Я більше не знаю, що взагалі робити хочу. Я втратив головну мету, напрямок. Краще б вчився гроші заробляти. Більше користі було б. Як ти думаєш я почуваюсь?

Довга тиша, а потім поблискування його окулярів і тихе:

— Розумію

— Розумієш? Здається мені, що навіть не на краплю. Ти знаєш, чого від життя хочеш. Знаєш, що переїдеш незабаром у Каліфорнію. Там тебе чекає перспективний інститут та спеціальність. Все як на блюдечку розкладено

— На блюдечку. Ммм. А що тобі заважає чогось захотіти та до цього йти?

— А ти думаєш зрозуміти, що ти хочеш так легко? Особливо коли мені все життя вдовбували в голову який я придурошний. І що бути нормальним це робити так, як кажуть інші. Я не вмію чогось хотіти. Бо завжди існувало «треба»

— І виправляти це ти також не збираєшся, — знову ледь чутно виніс свій вердикт Сем

Марк дійшов до дна пляшки та знову безпричинно засміявся. Це все було безглуздо — доводити йому щось. Сему байдуже. Як і тисячам навколо. Всім байдуже одне на одного. І всі лише вдають з себе інших — друзів, привітних колег, добрих сусідів. Тому і продовжувати щось говорити безглуздо.

Але через деякий час Марк все ж сам почав говорити:

— Як ти думаєш, як би ти з дев’ятого року, коли закидував мене яблуками, відреагував дізнавшись, що колись ми отак сидітимемо.

Сем зітхнув. Бути менше п'яним за свого співрозмовника було ще тією проблемою. Але у якомусь степені це все ж було цікаво.

* * *

Шлях додому в голові Марка був уривками. Він наче телепортувався. Ось він з Семом. Ось вони біля якогось кіоску. А ось вже завертає до свого провулка.

В хаті темно і тихо. Ніхто не скандалить, ніхто не кричить. І Марку добре. Йому знову від цього добре.

* * *

На ранок до нього завітало ностальгічне похмілля. Піднявшись з ліжка, у голові забили дзвони. І поступово з’являлись уривки з учора. Краще їх не було

Підійшовши до дверей своєї кімнати, Марк морально підготувався до можливих коментарів діда. Вже була одинадцята година, він точно цього чекає. Класика.

Але в будинку було все так само тихо. Марк вирішив, що дід пішов до магазину, тому продовжив далі швендяти у своїх справах.

Пройшла година, а дід все ніяк не з’являвся. Тоді Марк підійшов до передпокою, де побачив чоботи діда на місці. На відмінну від капців.

Дід був удома. Але його не було чути. Він не міг спати до опівдня, бо завжди встає о п’ятій ранку

Серце двигтіло у грудях, коли Марк постукав у двері дідової кімнати. Колись давно вони домовились та тлі чергової сварки, що не будуть заходити один до одного в кімнату. А якщо щось треба, то стукати та просити вийти. Дід цю домовленість порушив давно, але Марк все ще притримувався. Цього разу він нічого не говорив, а лише знову постукав. В середині кімнати було тихо.

Марк наважився зайти. Велике двоспальне ліжко стояло у кутку з маленькою тумбочкою поряд. А навпроти нього на стіні висіла ціла купа фотографій. Усієї Маркової родини, починаючи з прабабусі. Біля ж дверей стояло крісло. В ньому сидів дід. Він не ворушився і дивився уперед.

Марк сів навпочіпки перед кріслом та також невідривно дивився уперед

— Діду? Діду, ти мене чуєш?

Він не чув. Він не кліпав

В кімнаті задзвонив його телефон. Тиха вібрація. Але Марк її не чув. Він доторкнувся до дідової шкіри

— «Холодний»

Мертвий.