Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

26 серпня 2002 р. Чикаго. Штат Іллінойс

В перші три роки свого життя Марк взагалі не знав, що таке батько, як він виглядає, і чи це взагалі нормально, що він в нього є. Поряд з ним була виключно мама та Ома (так вона хотіла, щоб він її називав, але мама називала її просто Естер). Те, що мама казала називати татом було насправді розпливчастим силуетом, який завжди уходив рано вранці та приходив пізно вночі. А якщо Марк його і бачив, то це відбувалось на лічені секунди. Той проходив мимо і не звертав на нього жодної уваги. Або ж він спав на маминому ліжку на Марковій улюбленій половині

Тож у його світі по більшій частині існувала лише мама. Вона вчила його всьому та розмовляла так само як й Ома, що не викликало у нього ніякого сумніву чи так правильно називати речі. Але коли Марк вперше прийшов у дитячий садочок, то почув, як мама розмовляла зовсім по-іншому, як і всі інші в садочку. Можливо, він і раніше чув таку мову та знав окремі слова, але зараз зовсім забув на фоні того, що його всі хотіли кудись забрати, а мама піти. Тому закатав величезну істерику і повернувся назад додому.

Того ж вечора він побачив не сплячим те створіння з маминого ліжка. Воно називало його на ім'я та говорило так само як і люди в садочку. Це ще сильніше налякало трирічного Марка. А також те, що зі створінням мама теж говорила незрозуміло. Тому він знову розплакався поки мама не стала говорити як раніше

Через декілька годин він побачив, як те створіння, а точніше його батько, говорив з мамою в тоні, як і Ома коли була невдоволена Марком через те, що він не хоче вчити цифри. Після тієї розмови з батьком, мама навіть нагримала на Марка і той ображено закрився у ванній. Думаючи, що тому створінню краще спати, бо тоді від нього проблем менше

З часом Марк все ж почав розуміти іншу мову. Те, що він спочатку не розумів інших дітей, хвилювало маму. Марк це бачив. Вона боялась, що через це з ним ніхто не буде дружити. Однак дітлахи прозвали його іншопланетянином та взяли на себе ініціативу навчити прибульця земної мови. Це стало величезним полегшенням для мами та Оми.

Відтепер Марк також розумів і батька. Той став більше часу проводити вдома та частіше розмовляти з мамою й з ним. Спочатку Марк не розумів як правильно з ним розмовляти. Оскільки той говорив з ним занадто по-дитячому, хоча сам виглядав немов та шафа з коридору. Марк бачив, що відсутність у нього бажання підтримувати розмову, змінювала батька — його блакитні очі ставали немов відблиск в ножі та лякали одним своїм видом.

Після свого четвертого дня народження, Марк отримав звістку, що в нього скоро з’явиться своя кімната. Він шалено зрадів цьому та з величезним захопленням допомагав батькам збирати речі. Однак, коли дізнався, що Ома з ними не поїде і що вона взагалі кудись зникла, то Марк засмутився, подумавши, що вона образилась через їхній переїзд

Мама теж була сумна. А також носила чорну пов’язку на голові та ніяк не хотіла пояснювати навіщо це. Але коли Марк попросив зав’язати йому таку саму, то батько розповів, що мама просто трохи прихворіла, а пов’язку носить, щоб не боліла голова

Коли батько все це розповідав, його рука лежала на Марковому плечі. І Марку здавалось, що вона його скоро розплющить. Однак батько при цьому усміхався, тому Марк запідозрив, що це створіння все ж не є його батьком. А справжній зник у той вечір. Ця думка не давала Марку спати. Та на ранок він вже все забув.

Їхня нова квартира знаходилась на шостому поверсі. І від цього Марк був у ще більшому захваті, бо думав, що в таких високих будинках живуть лише багатії. А ще тут був ліфт. Ліфт Марку сподобався навіть більше ніж нова кімната

Через переїзд Марку також довелось змінити садочок. Тепер його ніхто не називав іншопланетянином та взагалі не дуже сильно хотів грати разом. Тепер частіше Марк повертався додому сумним, що ставало причиною такого ж суму у мами. І вона почала робити інколи дні-подорожі.

День-подорож був особливий тим, що мама не будила його рано-вранці та не вела у садочок, а робила це ближче до опівдня та вони разом йшли у центр міста

Всі будинки тут були зовсім іншими, відмінними від тих, що на його вулиці. Це давало Маркові почуватись крутим. Він вже такий дорослий, що живе в будинку для багатіїв та може споглядати за ще красивішими будинками в центрі

Мама водила його на різні вистави, які відбувались по мотивах його улюблених казок. Пару разів на місяць вони ходили на мультики в торговий центр. Й потім Марк міг годинами зависати у розважальних кімнатах. Також вона водила його до музеїв. Деякі з них були Марку хоч трохи цікаві, однак більшість все ж клонила в сон. Одного разу, коли вони ходили до якогось музею з білими статуями, Марк навіть примусив одну з них хитатись. Трохи. Але вона не впала. Та Марк бачив як на нього тоді всі витріщились та як побіліла мама. Більше вони до музеїв не ходили.

Найнеприємнішою зміною в житті Марка стала школа. Оскільки дні-подорожі раптово припинились і мама навіть трохи злилась коли він про них просив. А також Марка більше та частіше почали примушувати щось робити

Марка це не цікавило, від слова, зовсім. У першому класі мама вже якось через силу навчила його читати, писати й трохи рахувати(бо у школі він не хотів робити нічогісінько). А от з початком другого класу мама почала кудись зникати та менше проводити з ним часу

Пізніше вона пояснила, що тепер працює так само як і батько, тільки в іншому місці. Коли вона це розповідала, то батько сидів поруч та лише мовчки кивав. Марку аж ніяк не сподобалась інформація, що інколи йому доведеться бути вдома разом з батьком. Бо батько аж занадто серйозний, на відмінну від мами. А також він самого його погляду у вічі ставало страшно

Коли ж вони вперше залишились удвох, Марк збагнув, що батько теж не сильно хоче з ним проводити час. Тому боятися було нічого

Але інколи цей час він все ж йому приділяв — коли про це просила мама

Марк звик чути, як батьки інколи трохи гучно розмовляють у своїй кімнаті. Зазвичай вони після такого деякий час не розмовляли одне з одним. А потім вночі їхнє ліжко гучніше скрипіло, і принаймні батько вже не був таким злим. Однак коли такі розмови відбувались поряд з Марком, то йому хотілось лише закрити вуха і десь сховатись. Йому було соромно чути ті слова якими батько називає маму, а мама батька. Самі ж казали, що від таких, язик відсихає

І коли мама допомагала Марку розібратися з домашнім завданням, а той цього не хотів, мама злилась. Кликала батька. Вони сварилися. І потім батько пояснював Марку все заново

В такі моменти Марк бачив в ньому не лише шафу, а і його вчителя математики. Він говорив такими само вумними словами. Однак не був таким злим, як батько в ці моменти. А якраз завдяки цьому всі роблення уроків Марка з батьком закінчувались однаково:

— Що, і на цей раз ні? Та ти чи додавати не вмієш? Матінко рідно, та в кого ж ти таке тупе вродилось!

Чути, як він кричить на маму, це одне. Але чути як на нього — зовсім інше. Страшніше. Марк розревівся від одного лише натяку на крик. Батько розвів руки в стороні та подивився на маму

— Що? Тобі не подобається? А я таке кожен день терплю і нічого. Мені взагалі здається, що ти думаєш, ніби це лише мій обов’язок — нерви з дитиною тріпати! Побудь хоч раз на моєму місці!

Мама вийшла з кімнати скрипнувши дверима. Й батько рука одразу лягла Марку на потилицю та тикала його обличчям в зошит. Батько кричав який Марк нікчема та як його бісить. А коли в Марка пішла кров з носа, то, так само як і мама, вийшов з кімнати. Вони знову сварились

На день народження мама, а точніше батьки, подарували Маркові книгу. Одразу він не дуже зрадів такому подарунку. Це помітила мама та почала розповідати, що це справжня доросла книжка і що прочитавши її Марк стане дорослішим і розумнішим. Мама знала куди треба тикати, тому Марк все ж зацікавився подарунком.

Спочатку книга була трохи нудною, однак потім Марк вже не міг відірватись та перечитував її ще декілька разів. Пригоди рицарів та їхня боротьба проти фантастичної істоти, допомогла Маркові забути, що він знаходився у своїй кімнаті, та відчувати себе поряд з героями. Завдяки книзі Марк вперше не почув, як батьки сваряться у сусідній кімнаті

Після того випадку з батьком і математикою, Марк ще сильніше почав боятися знаходитись з ним на одинці. Бо той підвищував голос, якраз тоді, коли мами не було поряд. І найнеприємніше було те, що коли Марк розповів їй про ці випадки, то вона відповіла:

— Значить, було за що. Ти не завжди поводишся добре. І ти це знаєш. Ось тільки тато не я, і таке не терпить!

Вона зиркнула на нього, наче такі скарги теж належали до категорії поганих справ. Марк вперше страшенно на неї образився та закрився у себе в кімнаті

А коли ввечері батько повернувся з роботи, мама заставила його вийти та повечеряти разом. Цьому Марк категорично противився, що випадково перевернув на підлогу тарілку супу. Тарілка розбилась. Марк перелякано застиг на місці. Батько почав на нього кричати. Вже звичне діло, коли він називав його недоумком та суцільною проблемою. Однак Марк перелякався сильніше, коли батько схопив його за руку та запхав до себе в кімнату. Зняв з себе ремінь, з Марка штани та відлупцював, що Марк весь наступний день не міг сидіти без дискомфорту.

Тепер він затамував образу на обох батьків та прийняв рішення не розмовляти з ними, поки не попросять вибачення. Вони, своєю чергою, не поспішали з ним миритись. Однак, коли за сніданком батько оголосив, що сьогодні Марк поїде знайомитись зі своїм дідусем, то прискіпливо на нього подивившись, Марк погодився

Також він неймовірно здивувався коли дізнався, що поки він ображався, у них з’явилась машина. Марк чув декілька тижнів тому, як мама сварилась з батьком з цього приводу, але тоді він не приділив цьому уваги. Тепер же щасливий Марк на задньому сидінні чекав знайомства зі своїм дідусем

Перше, що він помітив, приїхавши до цього старого, так це те, що при ньому батько став аж занадто натягнутим та прислуховувався до кожного слова дідуся. Сам же дідусь безперестану говорив до Марка та трохи засмутився коли нічого не чув у відповідь

— А в тебе цукерки є? — поцікавився при першій тиші перш за все Марк

— Аякже. Є!

— А даси?

Дідусь засміявся. Він був страшенно старий та рухався як старий. Однак коли він вручив Марку цілий пакет цукерок та закрив батькам роти, то його стара старість вже не була такою цікавою

Марку подобалось з дідусем. Він поводився з ним як друг, хоч і був вже сивий. А також він не кричав, коли Марк задавав тупі(як каже батько) питання

Коли Марк повернувся додому пізно ввечері, то батько незрозуміло чому провів його до ліжка та дізнавшись враження на останок додав:

— Він добре до тебе ставитиметься, поки ти не приноситимеш йому проблем. А як тільки почнеш — одразу зненавидить

Марк зовсім не зрозумів сенсу цих слів. А точніше, до чого тут дідусь. Бо так з Марком поводився батько

З того часу Марка інколи почали відправляти до дідуся в гості. Навіть залишали самого. Навіть з ночівлею. Це не могло не радувати Марка, оскільки тепер, ніхто з батьків не хотів проводити з ним ТАК час. А з дідусем вони робили все, що тільки заманеться. Ходили на рибалку. Ловили на луках ящірок. Запускали повітряного змія. Дідусь навчив Марка їздити на велосипеді, грати в шахи та карти. З дідусем Марку було весело і він не дуже хотів повертатись додому

Якось, коли повернувся в Чикаго після місяця в Мендоті, Марк звернув увагу, що обличчя мами виглядало не так, як треба. Місцями шкіра була немов чимось покрита. Мама назвала це макіяжем і що так роблять всі жінки аби бути красивішими. Марк цього не зрозумів, оскільки мама і так була красивою, та і чого вона не робила такий макіяж раніше. Однак потайки прослідкувавши, як мама змиває цей макіяж у ванній, то Марк побачив великий зелено-коричневий синець на її щоці

Мама помітила, як він за нею спостерігає, та на диво не почала його сварити. Вона попросила його зайти до неї, тільки закрити двері. І пояснила, що це вона випадково послизнулась на сходах і впала. Марк стиснув губи та насупився

— Це батько зробив, так? Він тебе вдарив? Тільки скажи, я з ним поговорю, щоб він більше так не робив

Мама стримано усміхнулась та міцно його обійняла

— Я впала. Чесно, все було саме так. Я тобі не брешу

Марк з нею погодився, але не повірив жодному слову.

Після його повернення від дідуся змінилась не тільки мама, а й батько. Він постійно ходив злим та не пропускав ні єдиної можливості нагримати на Марка та бив його ременем за найменшу провину

Мама ніколи його не захищала. І він зовсім скоро зрозумів чому.

Марк рідко коли спостерігав очима за сварками батьків, але коли це відбувалося через стіл від нього, то сховатись не виходило. Та цього разу за вечерею батько просто перед ним вдарив маму по щоці, а потім міцно стиснув зап’ястя, продовжуючи кричати

Марк не запам’ятав за що батько так зробив з мамою, бо був сам сенс — він її вдарив, він зробив їй боляче, це через нього мама робить макіяж

Того вечора Марк лише перелякано спостерігав за сценою, не розуміючи що робити. Страх паралізував його. Коли ж це відбулось знову, Марк згадав про тарілку та знову розбив свою вечерю. Батько розізлився не на жарт, але він перестав кривдити маму. Так, він знов побив Марка, але не зробив сьогодні боляче мамі

Кількість синців на тілі Марка зростала з шаленою швидкістю. Після його дев’ятого дня народження, батьки повідомили про черговий переїзд. Вперше Марк ходив у футболці з довгими рукавами влітку та не охоче знайомився з новими сусідами та однокласниками, коли настав час школи

Марку було страшно. Особливо після чергової розмови з мамою. Та плакала, благала його перестати бити посуд та влазити в їхні з батьком сварки. Казала, що він ще малий та нічого не можу зробити проти батька. На що Марк відповів:

— Мамо, а давай ти зробиш як Долорес Клейборн з того роману Стівена Кінга? Я чесно нікому не скажу

Вона розплакалась ще сильніше. Та почала сварити, як він взагалі міг захотіти смерті власного батька. Марк так само кам’яно пояснив:

— Або це зробимо ми, або він. І почне він з тебе

Мама трохи заспокоїлась та попросила Марка, що він нікому іншому не розповідав про те, що відбувається вдома. Особливо дідусю. Марк пообіцяв, що все так і буде, хоча дідусю він про це розповів давно. Коли їздив на зимові канікули у гості. І дідусь навіть пообіцяв, що поговорить з батьком. Однак плинув час, а батько був все тим же. Тепер, влітку, дідусь заговорив по-іншому:

— Тобі ж в мене добре, так? То зробімо цей будинок островом спокою. Я на тебе не кричав і не буду, а ти на мене. І ми будемо тут з тобою в гармонії, позабувши про всі негаразди за межами будинку. Лади?

— Лади. Але ж чого я на тебе кричатиму? Ти добрий, — всміхнувся Марк

— То є так. Але всі ви діти рано чи пізно на мене кричите та звинувачуєте у всіх проблемах. Тому і прошу обіцяти

Марк остаточно зрозумів, що підтримки з боку дідуся не отримати. Тому, маючи вже гарні смуги на спині розповідав мамі про свій план подальших дій:

— От. А я знайду роботу і буду тобі допомагати. Нам правда краще удвох буде ніж з ним.

Мама нічого на це не відповіла. Лише попросила піти до себе в кімнату. Марк чудово чув про що того вечора розмовляли батьки в спальні. А також чув як опісля гримнули вхідні двері. Батько знову пішов. Він повернеться зранку. Від нього смердітиме алкоголем, але він буде спокійним. Хоча б на один день. Марк мріяв, щоб батько колись так не повернувся, але все приходив і приходив

Отож Марк пішов на ризик та за вечерею спитав прямо:

— А коли ви нарешті розлучитесь?

Батьки були в шоку. Потім батько спитав, чи Марк прожував та всипав йому зашийника. Після чого рявкнув, щоб не ліз у своє діло. Але Марк немов прочитав у маминих очах її думки

Марк чув, що подальші сварки батьків починались саме зі слів мами й це вона хотіла поговорити. Особливої уваги змісту їхніх сварок Марк вже не приділяв, бо вони всі були однотипні й ні до чого дільного не приводили. Та однієї ночі він все ж зрозумів куди йшло діло

Ховаючись від реальності в книгах, Марк потайки читав під ковдрою з ліхтариком. Цієї ночі, коли його ліхтарик сів, Марк тихенько пробрався на кухню до шухляди де лежали батарейки. Аж раптом він почув голос батька

— Марку, підійди до мене на пару хвилин

Марк заціпенів від страху, але отримавши обіцянку не сварити, вийшов до батька на балкон. Він сидів на пластмасовому стільці та дивився на вулицю перед собою. Потім холодно спитав:

— Марку, скажи, ти мене любиш? От тільки чесно

У відповідь тиша

— А маму?

— Люблю

Батько поглянув на нього. В темряві його очей не було видно, однак за зітханням, Марк відчув, що той незадоволений його відповіддю

* * * * *

21 травня 2009 р.

Оскар підійшов до дзеркала та поправив комір сорочки, яку спеціально придбав декілька днів тому.

З їхньої спальні вийшла Софа, теж одягнута не як зажди, а у довгу зелену сукню

Вони в тиші вийшли з будинку та сіли до машини. Виїхавши на головну вулицю, Оскар перепитав:

— Ти точно цього хочеш?

— Так, — одразу відрізала Софа

— Що ж, було приємно провести з тобою час

— Ти можеш просто замовкнути?

Салон автомобіля знову наповнила тиша. Поки Оскар не зітхнув та не продовжив:

— У вас буде тиждень, щоб з’їхати. З Марком я бачитись не хочу, і він, як я зрозумів, теж

— Навіщо ти про це говориш? Ми ж все і так давно обговорили

— Просто хочу, щоб все було вирішено одразу, і ми спокійно зникнули з життів одне одного.

Тиша. Софа вдоволено посміхнулась

— А де ж: ти моє все, з тобою так гарно і я не хочу тебе втрачати?

— А може не зараз про це поговоримо? — буркнув Оскар

— А як не зараз то коли? Ти ж хочеш, аби я з твого життя зникла, — теж завелась Софа

Вони почали гиркатись. Без упину. Колись закохані до нестями, тепер ненавиділи одне одного

— Та ці десять років були для мене справжнісіньким пеклом. Думаєш, я цього хотіла?

— О так. Ти цього хотіла. Ти про це мені кричала. Й мені довелося заради тебе...

Оскар не помітив, як попереду утворився затор. В який він нісся на шаленій швидкості, бо від злості все тиснув і тиснув на педаль. Щоб не врізатись в машину перед собою він пригальмував й спробував вирулити, та у висновку виїхав на зустрічну смугу. Де прямо на них неслась вантажівка.

* * * * *

Марк часто думав, що якби не. Але щось змінити він вже не міг. Він мав лише три надгробки, шість дат та свою ненависть