Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

14 квітня 2017 р.

Трикутні башти зв’язку тягнулись до темного нічного неба. А їхні дроти з’єднувались одне з одним немов нескінченне павутиння.

Марк звернув з вузенької протоптаної доріжки та пішов прямо через високу траву. Навколо інколи зустрічались напіврозвалені сарайчики, що при відсутності світла, окрім Маркового ліхтарика, виглядали трохи лячно. Потихеньку накрапував дощ.

Що ж, ідеальна погода для прогулянки та відкриття сувенірної крамниці. Поки Марк ішов до вказаного місця, він ще декілька разів перевірив, чи дійсно це повідомлення від Агати існує та чи не написала вона, що пожартувала. Однак все було, як і до цього:

[Агата 20:24] — [Запрошую на відкриття мого першого маленького бізнесу. Пам’ятаєш те болото? То йди до нього, і я там тебе чекатиму. Якщо не припрешся — пошкодуєш. Я серйозно]

Все це скидалось на якийсь незрозумілий набір слів. Немов написав пацієнт психлікарні. Але це було повідомлення від Агати. Вона, звісно, не психічно хвора, але деякі її дії та слова не завжди можна логічно пояснити.

У всякому випадку, Марк сподівався, що це все жарт. Що він зараз прийде. Нікого там не буде, й він напише їй повідомлення, що вже тут. А вона у відповідь лише посміється з того, що він повівся і буде це все згадувати ще десять років. Але добра половина Марка була схвильованою. Так, він знаходився у місці, яке не може викликати спокій. Але думки, що сталося щось серйозне не покидали його від самого дому. Бо Агата скажена, але не дурна. Вона не буде жартувати наскільки закручено й грати з його тривожністю.

Цю місцину перед в’їздом в Мендот він знав не лише з дитячих пошуків скарбів. Якщо з правильного боку обійти водонапірну вежу, що зараз саме з’явилась праворуч від Марка, то можна вийти на найкоротший шлях до Трой-Гроува. Якісь два роки тому він ці шляхи витоптав до чистого ґрунту. Але йти ними тверезим самому, як не крути, було страшно.

Марк, поправивши каптур куртки, піднявся на пагорб та побачив довгу стежину, що йшла понад лісом й уходила своїм кінцем далеко в його глиб. Марк на хвильку дозволив собі згадати, як колись їхня четвірка крокувала цією доріжкою. Упевнена, що в кінці їх чекають цінні речі. Насправді цінними був той момент зі сварками Лінди та Сема та гострою лопатою, що тяглась лезом по землі.

Марк уважно просвітив посадку дерев в якій раз у раз ухкали сови та щось шелестіло. Агата вирішила згадати дитинство та знову спробувати віднайти скарб? Хотілося в це вірити.

Темні сухі стовби розкинулись по обидва боки від Марка. Він ніколи не боявся темряви, а навпаки, думав, що в ній йому комфортніше. Але зараз, коли тоненький промінь блукав сірими берегами чорного болота, знов став відчувати себе малим хлопчиком, що боявся монстрів під ліжком.

На товстому перевернутому стовбурі лежали речі. Куртка, чорна толстовка, кеди, телефон. На останньому при розблокуванні висвітилась переписка. З Марком.

Хлопець ще раз освітив все навкруги. Він намагався угледіти хоч щось віддалено схоже на його подругу. Але навколо не те, що нічого не було — ліс наче спеціально затих в очікуванні

Зі сторони болота долинув тихенький «бульк». Спрямував туди ліхтар — все було схоже, немов просто жаба стрибнула. Але «бульк» повторився. Тепер це більше був навіть плескіт, що долинав з протилежного боку болота. Біля пірса.

Марк обережно підійшов до хиткого спорудження, на якому гнилі дошки чергувались з відносно новими. Його хтось нещодавно латав?

Спроби покликати Агату ні до чого не призвели. Навпаки, все стихло, як і до першого «бульку». Аж раптом плескіт повторився. З води вилізла рука та дряпнулась об балку пірса. А потім показалась і голова

— Твою ж...

— Бляха! Ти!

Голова Агати знову пішла під воду. Рука ковзнула по балці, але інша також вилізла з води та спробувала схопитись вище.

Марк не розумів, чи лізти йому в воду, чи дзвонити в рятувальні служби. Але спочатку вирішив зайти на пірс та схопити руку Агати

Вони ковзалися, і як вона не намагалась міцніше за них вхопитися, щось знизу заважало Марку її витягнути

Після чергового занурення Агати під воду, вона ривком вискочила на поверхню для того, щоб вхопитись вище. Від тонкого світла ліхтарика, що залишився на пірсі, Марк зміг побачити мотузку в Агати на шиї. Петля кінцем уходила далеко під воду

— Прив’язане. Смикни.

Однак Марк вже намагався витягнути те, що тримало її під водою

Руки пекли від тертя об мотузку. Ще й сили треба регулювати, щоб Агата не повісилась. Та вона все ж змогла на якийсь час ухопитись за пірса, що дозволило Марку не тримати її за руку, а міцніше прикластись до мотузки. Аж поки не почувся голосний хрускіт — або відірвалась мотузка, або зламалось те, до чого вона була прив’язана.

Під водою Агату вже нічого не тримало. Й Марк, сам мало не звалившись у воду, затягнув її на пірс.

Дівчина вся тремтіла та кашляла. Поки вона не нахилилась обличчям до болота і її не знудило. Тоді Агата вже змогла більш-менш нормально дихати.

Тонка смужка світла освітлювала її мокрий силует. Ліва щока була порізана, й коли Агаті витерла обличчя кінцем футболки — кров перемістилась на інші ділянки

Вони обоє перелякано поглянули одне на одного. Такий панічний страх Марк вперше бачив у її очах. Він підсів ближче та прибрав мокре волосся з її обличчя. В цю ж мить Агата ривком притислась до Маркових грудей. Все її тіло тремтіло, а з часом вона просто заплакала

Вона вткнулась йому обличчям в груди та майже кричала. Як маленька дівчинка, що впала з велосипеда і трохи зчесала коліна. Плаче не стільки від болю, скільки від того, що перелякалась. Й водночас її крик доводив до сиріт на шкірі, бо йшов неначе з самих глибин

— Я... Я... Ятакбільшенеможу! — крикнула вона на одному подиху

Марк ще сильніше притис її до себе

— Можеш. Ти сильна. Ти все можеш, — намагаючись якомога спокійніше, видавив він з себе, на що Агата почала бити йому долонею в груди та повторювати:

— Завались!Завались!Завались!

На хвильку мрячка перейшла в невеличкий дощ. Й одразу все стихло. Над болотом потихеньку розпливались хмари, відкриваючи поодинокі зірки.

Нічого не кажучи, Агата відсмикнулась від Марка та провела рукою та порізаній щоці. Та ще кровила, а шкіра навколо горіла

— В тебе ніж з собою? — спитав Марк й неначе вивів її з трансу

Агата поглянула на мотузку, що все ще тягнулась від її шиї та заперечливо похитала головою

— А запальничка?

На її блідому обличчі з’явилась подоба посмішки й вона вказала рукою на свої речі.

Перепалюючи мотузку, що було неабияк складно, Марк щоразу перемикався поглядом на руки Агати. За сьогоднішній вечір він вже побачив більше ніж за всі роки їхньої дружби. Й так само вперше він побачив її у футболці

Як тільки Агата вивільнилась із петлі, то закинула мотузку якнайдалі в болото. Те переполохало комарів, та за мить все знову затихло

— Агато, це те про...

Вона не дала йому договорити жестом руки. Піднялась та, трохи похитуючись, попрямувала до своїх речей.

Марк не розумів, чи це слід сприймати як натяк, що йому краще не питати, чи це вона просто замерзла. Однак закутавшись у свою куртку, Агата повернулась на пірс. Та сіла, звісивши з нього ноги.

— Самогубство. Спроба номер сім. Невдала.

Марк зажмурився. Це, можливо, кращий варіант ніж її хтось хотів убити. Однак кінцевою ціллю однаково була смерть. Тільки Агата її захотіла. Чи ні?

Рука дівчина полізла до куртки та дістала звідти чотири листки. Після чого кинула їх у воду.

— Це передсмертні записки? — спитав Марк, не хотячи усвідомлювати, що насправді сталося

Агата кивнула. А потім повернулась обличчям до Марка. По її щоках все ще стікали сльози. Тепер вона плакала мовчки

— Ем... Дякую. Що не забив. Ти справжній друг

Марк остовпів, а потім сів поряд з Агатою, так само звісивши ноги

— Ти все ще вчора спланувала, так? З цією сувенірною крамницею? Ти хотіла, щоб я прийшов і...що? А якби я пізніше прийшов? Ти це враховувала чи...

— Враховувала. — Відрізала вона холодним тоном. — Я для себе вирішила, що якщо не прийдеш, значить це остання спроба буде. А якщо прийдеш, то... значить доля мені жити

— А коли перш спроба була?

— Двадцять п’ятого червня дванадцятого року, — на мить її обличчя пересмикнула посмішка. — Потім ви ще приколювались, чого це я така загальмована і в стіну дивлюсь. А в мене перед очима були фари машини, що майже мене переїхала

Марк мав безліч питань та всі залишались не сказаними, як тільки він бачив, що сльози на щоках дівчини відновлювались. Потім стихали. Потім знову лилися ріками. Тому він чекав, що вона сама скаже.

— Я ще Сему написала вчора таке саме повідомлення, що і тобі. Він відповів по типу, що ти несеш, яка лавка, що, вже обкурилась. Я знала, що він сприйме це як жарт. Повністю. Знала, що не прийде. Але все ж написала і сьогодні повідомлення. Таке як і тобі. Ти з ним на шляху ніде не перетинався?

Вона посміхнулась. Спочатку легенько, потім дедалі ширше, оголюючи зуби. Та засміялась. Голосно

— Агато, скажи мені, навіщо ти намагалась це зробити?

Вона відкинулась назад та, лежачи на спині, все реготала і реготала. Не був страшний ліс навколо. Не темрява. Лякало те, що Агата ховала всередині себе

— Ну, люди не від гарного життя топитись йдуть, чи не так?

— Так, але що стало останньою...

— Останньою краплею? — вона підсмикнулась та майже налетіла до Марка. — Тебе цікавить саме «остання крапля»? Та все моє життя це суцільна «остання крапля»! Кожен день це для мене ще ті тортури! Я заздрю всім, хто хоч на крихту живе краще за мене! Сем, Ліна, та й навіть ти! Я заздрю, як ти можеш знаходити хоч у чомусь сенс існування! Тебе дід, хоч так-сяк, але любить, підтримує! А мене матом криють тільки за моє існування!

— Ти мене зовсім не знаєш, — прошепотів

— Як і ти мене! Я для вас всіх що? Клоун! Відбита на голову, скажена подружка! Хоч раз, хоч хтось цікавився моїми проблемами? Звісно, нащо, вона ж і без цього заряджає всіх гарним настроєм. Впевнена, що померла б й забули через день. Всі ви — фальшиві!

— А нещодавно ти казала, що я справжній друг

— Та завалися ж ти, нарешті!

Під її кроками пір трохи хитався. Вона швидко надягла на себе залишок речей та попрямувала стежкою від болота. Ні на мить не озираючись.

Всередині Марка палало безліч емоцій одночасно. Його знову тіпало та тепер на пару люттю. Все не повинно так закінчуватись!

Марк наздогнав Агату біля ферми. Він міцно стиснув її за руки, не даючи йти далі

— Ось так, та? Просто Марк прийди, врятуй мені життя, а я потім розповім який ти поганий і піду?

— Так, я хочу піти! Відпусти!

— Аякже, зараз! А де гарантія, що ти додому як прийдеш вени не переріжеш? Чи ти думаєш, що я прийшов сюди чисто так, по приколу? Що мені більше зайнятись нема чим? Я хвилююсь за тебе, придурошна! І отак просто пішовши додому я ж спати нормально не зможу. Я буду постійно думати — а чи жива ти там ще?

— Ти егоїст! — змогла вона виборсатись однією рукою з хватки та дала хлопцю ляпаса. Її другий зап’ясток стиснуло сильніше

— Можливо і так. Бо це ти ж лише за всіх думаєш і переживаєш. Тоді допоможи мені. Як я повинен тебе ось так просто відпустити, якщо хвилин десять тому ти ледь не втопилась?

Небо над ними розвиднілось, дозволивши срібному місячному сяйву огорнути все навколо

Марк відпустив руку Агати та намагався зазирнути її у вічі. Але ті були спрямовані під ноги.

— Можу провести тобі екскурсію до пекла. Я там живу. Хочеш у гості?

— Так, хочу. І я впевнений, що і ти цього хочеш, бо якби не хотіла, то не влаштовувала це все.

Агата знизала плечима та мовчки розвернувшись пішла далі стежкою