Хлопчик у картатій сорочці. Книга 3

22 вересня 2015 р.

— Ти цими вихідними вільна? — хмикнув Ліам і нахилився ближче до столу, щоб розглянути реакцію Лінди. Вона ж спростила йому завдання і просто підняла своє кам'яне обличчя.

— Тобі навіщо?

— Може, сходимо, прогуляємось? Як ти на це дивишся?

Агата, що сиділа за тим самим столом у шкільній їдальні, видала легенький смішок. До цього моменту її присутність Ліама анітрохи не бентежила. Тепер його помітно перекосило

— Лінусику, схоже, у тебе тут побачення намічається, — заговорила вона на пів голосу. — Ти ж погоджуйся, бо такий шанс пропустиш

— Ти б рота закрила. Тобі таке вже точно не світить, — показуючи свої білісінькі зуби, видавив Ліам. На всьому іншому тлі, це була єдина красива у ньому річ. В іншому ж він намагався виглядати модним і крутим, але більше був схожий на безхатька

— Який жах, — продовжувала Агата. — Піду в річці втоплюсь. Ніхто мене в цьому житті не полюбить

— Можна мені з тобою? Мені теж такого щастя не треба, — сказала Лінда беземоційно.

— То що з вихідними?

— Вибач, але на цих я зайнята

— А на наступних?

Лінда зітхнула

— І на наступних теж

— Навіть годинки для мене не знайдеться? — самовдоволено усміхнувся Ліам

— Ні. У мене заняття на піаніно аж до вечора

— До самого вечора це години до сьомої? То я можу за тобою заїхати до цього часу. Ми погуляємо пару годин, і я відвезу тебе додому. Як тобі такий варіант?

Лінда ще раз зітхнула, остаточно зрозумівши, що поїсти в спокої їй не дадуть. Натягла маску зацікавленості та мило закліпала очима

— Звучить дуже цікаво

— Ось бачиш. І час знайшовся

— Так. Я до речі хотіла запитати: ти не боксер випадково?

Це запитання додало до самозакоханості Ліама ще з десяток очок. Він наче павич розпустив хвіст і відповів:

— Не боксер, але до спорту маю відношення. Граю у шкільній футбольній команді

— Ага. Тобто в голову щось та прилітало. Ти не подумай, просто твої проблеми з головою сильно в очі впадають

Лінда спокійно повернулася до їжі, поки Ліам від обурення мало не палав.

— Це на що зараз натяк був?

— На те, що я не хочу з тобою гуляти та прошу дати мені спокій

— Отак значить? Добре. Я ж від тебе не відчеплюся

— Дуже тобі дякую, мені хоча б тимчасово

— Закрий рота, лярво, — кинув наостанок Ліам перед тим, як стати з-за столу і змішатися з рештою народу.

Агата почала безперестанку сміятися, а Лінда, масажувати пальцями скроні

— Вони не знають інших слів чи що? Вже другий і все те саме. Я в цьому житті ще ні з ким не спала, та вже лярва. Як це працює?

— Минулий був із тієї ж компашки крутих спортсменів, — заспокоїлася Агата. — Вони на це походу запрограмовані

* * *

Марк перевів погляд на годинник і зрадів, що мав ще десять хвилин волі. Під боком Сем уже з кимось сварився, доводячи свою правоту. І тільки коли його опонент психанув і пішов, Марк зміг насолодитися тією заповітною тишею

Це було схоже на комара, який дуже довго дзижчав над вухом і його, нарешті, прибили. Але Сем все ще живий і його довге мовчання трохи напружувало.

Марк застав його за безмовним поглядом кудись у далечінь. При врахуванні, що Сем далі шести футів не бачив, це виглядало дуже інтригуючи. Але вловивши приблизну ціль друга, Марк швидко повернувся до своєї тарілки

— Надивився? — всміхнувся Сем

— Так, мені вистачило

— Ну звичайно. Марк скажи, ти ідіот чи так?

— І що ж я, по-твоєму, цього разу роблю не так?

— Все, — розкинув він руки в сторони. — Наприклад, зараз до неї хтось клеїться. А ти мовчки сидиш і жереш? Ти на жратву міняєш дівчину, за якою сохнеш три роки?

— Ти сліпий. Як ти зрозумів, що він клеїться до неї?

— Почув. Я маю чудовий слух. І до неї це не вперше хорохоряться. І ти це розумієш, але все одно тупо мовчки дивишся і жереш

— Мені, по-твоєму, треба підійти йому морду набити? — обурився Марк

Сем відкинувся на спинку стільця

— Хоча б перестати свердлити її поглядом на перервах у коридорі, а підійти поговорити. Майже місяць минув, а ти чекаєш, хрін зрозумій чого. Так дочекаєшся, що уведе її хтось

— Вона не річ. Захоче бути з іншим, хай буде. До себе я її силою не прив'яжу. До того ж за цей місяць вона теж могла підійти поговорити

— Ой дурко, ой дурко, — простяг Сем, закриваючи очі рукою. — Це ж не Рубі, що сама підійде. Ти чи Ліну не знаєш?

У тому й річ, що знає.

Знає Ліну. Милу дівчинка в синьому сарафану. З довгою косою з якої завжди вибивались неслухняні пасма. Веселу Ліну, з якою він грав у шашки, обговорював книги та слухав її, іноді дурні, але завжди такі смішні історії

Зараз, скільки він не дивився, скільки не намагався роздивитися знайомі риси, старої Ліни не було. Була Лінда. Завжди одягнена з голочки. З акуратно зібраним волоссям. Яскравою помадою, що підкреслювали губи, які жодного разу за цей час не бачив, як щиро усміхалися. Одне втомлене, кам'яне обличчя. А в ті рідкісні моменти, коли йому на секунди вдавалося зустрітися з нею поглядом, закрадалося почуття, що вона йому не те, що не рада — вона вбити його хоче.

Вона зовсім інша. Вона змінилася. Так і він уже зовсім не той Марк

* * * * *

3 жовтня 2015 р.

Вечір. Неприємна мрячка не хотіла або припинятися, або переходити в нормальну зливу. А тільки дратівливо лоскотала обличчя.

Надворі давно запалили ліхтарі. А на небі виднілася тонка смужка — залишки заходу сонця

Марк натягнув каптур куртки на голову й уткнувся носом у комір. Він не міг терпіти таку погоду. Всю цю вогкість, тьмяність, сірість. Його дратувало буквально все.

І найбільше, що ВОНИ не діяли. Чого він чекав, правда? Адже йому не виписали якихось антидепресантів або чогось іншого серйозно. Найдешевші заспокійливі. Адже це звичайна тривожність, і він просто себе накручує. І нікого не хвилює, що йому іноді приходити пити снодійне, аби просто заснути, без рою думок у голові.

Марк помітив удалині вивіску свого улюбленого магазину. З ним у нього було пов'язано багато в минулому. І сьогодні він, як у старі добрі часи, попрямував до відділу з випивкою і поставив на касу пляшку горілки.

— Паспорт, — зітхнув хлопець за стійкою

Марк подумки вилаявся

— А без паспорта? Я чесно, вдома забув

Касир натягнуто усміхнувся і захитав головою

— Я тут хоч і нещодавно, але я знаю, що тобі нема двадцяти одного. Вибач. Такий закон

Марк застиг, подумавши, чого це тут несподівано згадали про закон. Касир ледь помітно кивнув у куток позаду себе. Там висіла новенька камера, що дивилася прямо на них

— Або бери щось інше, або йди

Куди? Всі інші його улюблені магазини теж понаставляли камер. Марк пішов ставити пляшку на місце

— А енергетик хоч продаси? — визирнув він з-за стелажа. Якщо не відключатися, то можна всі справи переробити за ніч

Касир заперечливо захитав головою

— А в них хоч чогось такого? Теж закон?

— Так. І я через тебе не хочу всю зарплату на штраф витратити

Марк закотив очі й поставив бляшанку назад. Зрештою на касу лягла упаковка карамельних цукерок. Цьому не було пояснень

— Чудовий вибір

— Можна без коментарів, будь ласка? — роздратовано буркнув Марк і як тільки розрахувався, вилетів із магазину

Мрячка саме припинилася, і сутінки вже повністю накрили місто. Марк звернув увагу на компанію, що йшла на протилежному боці дороги. При світлі ліхтаря кілька силуетів видалися йому знайомими. Але тут же його відволік голос під боком

— Привіт.

Марк мало не подавився цукеркою. Лінда. З тим самим кам'яним обличчям і вбивчим поглядом

— Привіт

— Ти ж тут щойно був? — кивнула вона у бік крамниці. — Не звернув уваги, там помідори є? Мені просто так ліньки в центр іти, а помідори треба

— Та не звернув, якщо чесно. Начебто так. Напевно, — трохи розгублено знизав плечима Марк

— Ну добре

Лінда подивилася на ряди оголошень на бетонній стіні, але до самого магазину не поспішала заходити. Марк поліз у кишеню

— Цукерку будеш?

— Чого? — всміхнулася Лінда

— Цукерку. Карамельку. Еее... Лимонну. Будеш?

Її тонкі губи розтяглися в легенькій усмішці. Марк зловив себе на тому, що теж почав усміхатися

— Та ні, мабуть. Дякую, — і зайшла до магазину.

Марк і забув, як це — коли чиясь усмішка може викликати таке тепло на душі. У тисячу разів краще за тепло від горілки.