Пекло: Мерці проти Дияволів

We are accidents waiting

Waiting to happen

Ми — катастрофи, що чекають

Чекають, щоб статися

(Radiohead)

О десятій ранку п'ятниці Майк сидів на підлозі, витягнувши ноги, спиною до батареї у офісі відділку. Все тіло досі дрібно тремтіло, боліла кісточка ноги, якою він вдарився, коли падав на підлогу. У кімнаті, здавалось, не залишилось жоднї цілої речі. Посередині лежало тіло жінки, що приїхала вчора із людьми у фургоні. На обличчі у неї біліла хусточка з червоною плямою. Майк дивився на неї цілу вічність, потім потер обличчя і встав.

Чоловік мертвої жінки в іншій кімнаті замітав сміття. Він не плакав і не кричав навіть коли побачив її тіло вперше, наче готувався до цього вже довго... Майк так і не знайшов слів, щоб щось йому сказати.

На заміну істеричній веселості офіс захопила похмура зосередженість. Новачки збирали зброю на час, хтось перев'язував поранених. Майк заварив каву. У закутку кухні все стояло по місцям, знайомі речі, знайомі запахи, наче можна зараз вийти з кружкою в руках і побачити, як Кейн вигадує чергову шпильку, розвалившись на стільці...

Майк зробив дві кружки і зайшов у архів, поставив на стіл і опустився на підлогу.

— Серже, все закінчилось, — сказав він і почув з темряви під столом придушені ридання. — Я тобі кави приніс і заспокійливе, давай, вибирайся, — він простягнув руку і потріпав по плечу. За кілька хвилин Серж затих, витер обличчя, і Майк дав йому кружку з пігулкою.

— Я просто хотів хайпанути, — сказав Серж і задихнувся повітрям. Зробив ковток. — Я не знав, що це буде отак. Я вже не можу втекти... так?

— Боюсь, що ні, — м'яко відповів Майк.

— Я вчора вночі, — Серж несподівано усміхнувся, — такий жарт кумедний зробив... Фейковий трейлер, наче New Heroes знімають супергеройський серіал... Зліпив з відео камер спостереження... додав безкоштовну музику з Ютубу. Хтось дійсно може подумати, що це справжній трейлер, от прикол, га?

— Покажеш?

— Чому б і ні? Тільки пізніше, щось я трохи... — він зітхнув. — Це могло бути моє останнє відео. Оця фігня на колінці. Дурний жарт.

Майк потис його плече. Зняв свою чашку і влаштувався зручніше, зхрестивши ноги.

— Оце й усе, що я можу, — сказав Серж. — Дурні жарти. Поки ви там стрілялись, я сидів тут і все...

— Твій стрім — історичне відео. Ти єдиний журналіст, якому вистачило яєць бути тут увесь час. Не переймайся — це вже немало, — сказав Майк, і Серж опустив очі і усміхнувся.

Майк востаннє ляснув його по плечу і встав, поплівся у кабінет шефа. Нового шефа.

Він знайшов його у вбиральні — Еста намочив голову під краном і хлюпав у обличчя холодною водою. Краплі чорніли на піджаку. Коли Еста підняв голову, під носом розпливлось неяскрава акварельна пляма, мабуть, він чи сморкнувся, чи задів ніс.

— Не простудитесь, шеф?

Еста смикнув плечем.

— Кава перестала діяти. Мені потрібно, щоб ти підготував базу для тих двох, що ми взяли живими, — він промокнув бліде обличчя паперовим рушником. — Можу заприсягтися, прокурор буде викручуватись як може.

— Райтере. Коли ти востаннє спав? Позавчора вранці?

Еста обійшов його. Він похитнувся у дверях. Майк наздогнав його у кабінеті.

— Можеш глянути, чи я не пропустив чогось? — Еста відкрив файл. — Ми маємо все підготувати і передати їх сьогодні.

— Сьогодні? — Майк, який щойно вмостився у його кріслі, обернувся.

— Можемо не встигнути, сам знаєш.

У двері постукали і заглянув Ден:

— Шеф, там ще люди приїхали...

— Вже йду, — Еста підхопив стос "посвідчень добровільних помічників" і ручку.

Коли Майк продивився папірці на захоплених Дияволів і вийшов у офіс, народу там було стільки, що спочатку здалось, доведеться проходити боком. Мертву жінку підняли на стіл патрульних, з якого зняли все разом із простреленим монітором. Новенькі поглядали на неї і замовкали. Еста стояв у кутку біля Морріса:

— Але ти міг би хоча б подзвонити твоєму постачальнику?

— Я подзвоню, але нічого не гарантую, — насупився Морріс.

— Може, він хоча б порадить когось більш... ризикового? Він може сказати потім, що не знав, кому продає зброю...

— Не дуже це йому допоможе, якщо Дияволи візьмуть його за жабри.

— Нічого, його ім'я у стрім Сержа не попаде, — відповів Еста.

— Кажу ж, спробую...

***

Коли пізніше Майк виліз з машини біля тиру, там стояв нічогенький такий натовп. Майк знайшов знайоме обличчя:

— Гей, привіт! Бачились на тренуванні... Що це у вас тут?

— Що у нас? Твій дідьків п*дор, от що!

— Що?

Він не пам'ятав імені хлопця, але це було і не важливо. До нього обертались інші розлючені і знервовані обличчя.

— Гей! Це ти отой... заступник, так? — спитав старший чоловік з обрізом у кобурі.

— Майкл Беннер, так. Чим можу допомогти?

— Нам потрібно більше місця! — ткнув у нього пальцем чоловік. — Бачиш яка черга!

— Ви що, хочете приєднатись до...

Люди загомоніли, почулась лайка і свист.

— Дияволи до вашої дупи приєднаються, кляті самогубці! — чоловік плюнув собі під ноги. — Пощастило ж жити поряд з вашим їбаним відділком... Ні, я не хочу нікуди приєднуватись, я збираюсь сидіти тихо за закритими дверима!

— Але зі зброєю, — сказав хтось з-за його спини. — На всяк випадок!

— Ще й Морріс, сволота, більше не продає!

— Ясно... зрозумів, — сказав Майк. — Ми якнайшвидше організуємо додаткові пункти навчання для початківців. Прям сьогодні... Морріс теж буде, він домовлявся про поставки. Дайте мені кілька годин! — він повернувся до машини. У спину йому летіли прокльони вперемішку із схвальним мугиканням.

***

Коли Майк повернувся до відділку, людей, здавалось, стало ще більше. Майк примружився — ні, не здавалось! Аж три нові фургончики стояли на парковці, хоча він виїхав звідси всього півгодини тому. З натовпу вигулькнув Морріс, за його спиною стояли Ден і ще один чоловік, що вмів стріляти, і півтора десятки незнайомих людей.

— Окей, ми готові, — сказав Морріс. — Боюсь, ми займемо тир повністю цього разу.

— Щодо цього... — Майк потер шию.

***

Знову потрапити у відділок вдалось аж у сутінках. Майк вдавив педаль газу, коли почув постріли. Він заїхав бандитам у спину і чітко вистрілив одному у голову, перш ніж пригнутись до сидінь. Уламки скла забарабанили по спині, але вже за кілька хвилин все вщухло. Майк зігнувся як креветка, перед очима знову і знову прокручувались кілька секунд, коли чорноволоса голова різко і коротко здригнулась, наче від невидимого удару, і опустилась на руль. Але все, що Майк відчував — як болить спина від незручного положення, а в горлі піднявся шлунковий сік, бо він не встиг сьогодні поїсти — лише одна кава зранку...

Коли запала тиша, він виглянув у вікно. На даху відділку ледь виднілися на фоні темніючого неба фігури. Майк обережно, щоб не порізатись, сів, посигналив і поїхав на парковку. Цього разу вона була забита машинами, останнє місце явно залишили спеціально для нього.

Поки його не було, вікна заклали мішками з піском, залишивши вузькі бійниці, щоб можна було стріляти. Знову незнайомі люди... За день він перезнайомився з дуже багатьма, поки облаштовував додаткові стрілецькі пункти, але новенькі продовжували прибувати.

Майк випив стакан води на кухні, де було не протовктись, і пішов до кабінету Ести. Сів на диванчик, закрив очі і бездумно слухав, як пищить у вухах, аж поки не клацнули двері.

Еста знову накульгував, від нього пахло порохом, волосся розтріпав вітер. Майка він не помітив, пройшов до крісла, важко опираючись рукою на стіл і всівся.

— Був на даху? — спитав Майк, і Еста здригнувся, зітхнув і протер очі.

— Нам потрібна ще одна, а краще дві точки на даху навпроти вулиці, — голос охрип. — Тобі вдалось?

— Так... Здається, я за все життя ще стільки не лаявся з людьми, — сказав Майк. — Мені доводилось погрожувати затриманням за співпрацю з бандитами кожні п'ять хвилин, ти не повіриш, але один чоловік у мене плюнув, — Майк несвідомо торкнувся форми на грудях, де досі темніла пляма.

— Ну що ж, тепер ти знаєш, що таке безкорислива самовіддана праця на благо людства, — сказав Еста і клюнув носом. Потряс головою і дістав якісь папери, але вочевидь букви вже не складались у слова, і він відклав їх.

— А як там наші бранці? Перевірити з тобою ще раз усе? — спитав Майк.

— Я передав їх у прокуратуру.

— Вже?

— А куди тягнути? Справа дуже очевидна. Розмова з прокурором була... — Еста скривився. — Принаймні, він у мене не плював. Суд буде завтра опівдні.

— Це серйозний прогрес...

— Ми маємо протриматись, інакше їх просто випу... — Еста знову клюнув носом і здригнувся. Майк встав:

— Лягай, — ляснув по диванчику. — Ти збирався вмерти у перестрілці, а не від банального недосипу.

Еста навіть не став сперечатися, що вже багато про що говорило. Ліг, не роздягаючись і миттєво відрубився. Як пізніше з'ясувалось, через кілька годин він знову встав і кружляв по відділку усю ніч і ранок, але цього Майк вже не бачив, прикорнувши у кріслі.

***

Люди стояли перед будівлею суду, похмурі і нахохлені, на плечах блищали дрібні крапельки мряки, що моросила весь ранок, не перетворюючись на повноцінний дощ. Еста був тут вже кілька годин, кульгав навколо машини, говорив з людьми. Керрі теж з'явилась, привела аж двох операторів, одного посадила на дерево, щоб йому було видно усю площу, заповнену людьми, другий стояв поряд.

— Неймовірно! Ви знаєте, скільки сотень людей тут зібралось? Як вам це вдалось?

— Ні, ми не рахували, я не очікував... — Еста усміхнувся, але очі залишились тривожними. — Ми не планували демонстрацію, але сенсу розганяти їх я не бачу. Хай стоять.

— А за що вони стоять? Пане, чого ви очікуєте від суду? — Керрі розвернула мікрофон до натовпу.

— Ясно чого... — сказав чоловік у кепці і вдарив кулаком по долоні.

— Ага, — підтримав його інший з-за плеча.

Еста розвернув мікрофон до себе:

— Суди — справа не швидка, сьогодні буде вирішено лише запобіжний захід на термін розслідування, і все. Ми сподіваємось на утримання під вартою. Люди, які групою зі зброєю напали на поліційний відділок, небезпечні, їх не можна відпускати під заставу.

— Ви змусите суд прийняти таке рішення?

— На жаль, ми не можемо, — Еста скривився, — суди не підкоряються поліції.

— То ми їх захопимо! — крикнув чоловік у кепці, і люди схвально загукали.

— Ні! — Еста ступив на крок вперед. — Ми за закон, пам'ятаєте?

— Закон не працює! — крикнула жінка з шрамом через все обличчя. Керрі на мить зустрілась з її поглядом і ковтнула.

— Ми змусимо його працювати! — відповів Еста. — Якби він дійсно працював, як треба, ми зараз всі сиділи б по домам у безпеці. Ми тут якраз тому, що ті, хто мав його виконували, забили на свій обов'язок!

— Ну і що ти зробиш, якщо цим падлам видадуть заставу?

— Поскаржусь у верховний суд, що цей знаходиться під впливом бандитів, підкуплений чи заляканий, — сказав Еста, і хтось у натовпі сумно розсміявся. — Ми маємо це зробити! Інакше чим ми відрізняємося від бандитів?

— Ми не ґвалтуємо все, що рухається, — відповів чоловік у кепці, — мені буде цього достатньо. Роби що хочеш, хлопчику, але якщо їх випустять, я, — він зненацька перейшов на крик: — вб'ю їх прямо на сходах! — і дістав пістолет. Натовп схвально загудів.

— Суд має тримати їх під вартою хоча б заради їхньої безпеки до засідіння, я використаю це як аргумент, — сказав Еста.

— Ви не можете просто їх зупинити? — обернулась до нього Керрі. — Я думала, це ваші люди!

— На жаль, ні, — відповів Еста. — Більшість із них приїхала уночі, я бачу їх вперше, вони не є навіть помічниками поліції. Я не можу їм наказувати.

Жінка зі шрамом безумно посміхнулась, показавши, що у роті не вистачає одного переднього зубу.

— Ви затримаєте їх, якщо вони вб'ють затриманих? — спитала Керрі, і Еста замовчав і задумався.

— Ні, — врешті решт сказав він. — Якщо суд їх випустить, я затримаю Дияволів знову, бо некорумпований суд їх не відпустив би.

— Тобто ви арештовуєте всіх, хто вам не подобається, і не важливо, що скаже суд?

— Ну що ви, пані Сміт, — відповів Еста. — Це ж врятує їм життя.

— Я готовий вбивати всіх, хто буде рятувати життя Дияволам, — сказав чоловік у кепці. — Хто б це не був.

— Якби не я, — Еста розвернувся до нього, голос став злим, — ти б так і сидів тихо там, де ти і сидів до того! Всі ви осміліли тільки після того, як з'явився я! Так що охолоньте до дідькової матері і заткніться! — він перечекав несхвальний гул голосів. — Ви всі знаєте, хто я! Всі бачили відео Баумана хоч одним оком! Нічого з цього не сталося б, якби не кляті Дияволи! — на останньому слові голос здригнувся. Еста знову насупився. — Я ненавиджу їх не менше за вас! Вони сядуть, інакше я сам їх вб'ю, і я змушу всіх виконувати закон, як би вони не боялись, скільки б грошей їм не пропонували! Але коли це станеться, я хочу, щоб у мене була можливість сказати — а я пропонував по-хорошому! — голос Ести проносився над притихлим натовпом. — Я зробив все правильно! І ви теж могли! Я дав вам шанс!

Еста замовк, перевів подих.

— Якщо суд їх відпустить, ми більше не будемо брати Дияволів живими на затриманнях, — сказав він. — Я обіцяю вам це — якщо зараз суд нас підведе, ми не будемо співпрацювати з ним, поки він не доведе свою некорумпованість. Але мені потрібен прецендент, — він підняв палець. Направив у натовп і тихо закінчив: — Дайте мені його.

Він з Майком і помічниками заходив у будівлю у повній тиші. Люди чекали. Керрі нервово облизувала губи. Цей натовп був інший — мовчазний і важкий, лише очі горіли старою ненавистю. Час від часу чулись металеві клацання — хтось перевіряв зброю. Клацало з різних боків. На Керрі вони теж дивились без симпатії.

Коли Еста з рештою вийшли, Керрі давно тремтіла від холоду. Натовп колихнувся, ступив щільніше, і Еста зупинився на сходах. Він насупився і мовчав, і Керрі чула, як загальний безсловесний звук над людськими головами проходить крізь нетерпіння і усвідомлення до гніву. Голови повертались до дверей, але більше звідти ніхто не вийшов. До чоловіка у кепці дійшло найпершим:

— Вони відпустили їх ще вночі, так?

І тиша лопнула. Еста мав сказати щось, але замість цього склонив голову і слухав "добровільного помічника", що пробрався від поліцейської машини до сходів і потягнув шефа за рукав. Клацнули двері — на всяк випадок вирішили закритися зсередини?

— Вам це не допоможе! Давайте, хлопці...

— Ах ви суки!

— От бачиш, а я казав!

Еста оперся на руку "помічника" і заліз на капот машини, ще крок, і він був на даху. Взяв мікрофон.

— Дідько, він знав! — сказав оператор, і Керрі втислась спиною у стінку фургончика ЗМІ. Мікрофон — це тобі не гучномовець, він дійсно мав бути налаштований зазделегідь...

Еста зробив глибокий вдих. Керрі знизу бачила, як він ковтнув, як він важко дихав, поки збирався з духом. Холодний вітер тріпав його волосся і штанини. Еста повільно підняв мікрофон, і люди обернулись до нього.

— Я не готував промову, — сказав Еста, прочистив горло і стис пальці до білих кістяшок. — Але виходу немає. Я знаю, що ви збирались робити зараз — штурмувати суд і спалити до дідькової матері...

— І ти нас не зупиниш! — крикнув хтось, і його підтримали.

— Вам знадобиться цей дух зараз, — сказав Еста. — Ви злі і відчайдушні, це добре. Якщо будете панікувати, подавитесь, виходи з площі надто вузенькі, а часу на нормальну евакуацію у нас немає, — він дав кілька секунд паузи, сповненої розгубленості, і продовжив твердішим голосом: — Забудьте все, що збирались робити, зараз не час. Всі розверніться обличчям на південь, от туди, — він вказав мікрофоном, і дріт ляснув по даху машини. — Прямо зараз, розвертаємось, всі до одного. Третина площі по середині від будівлі суду і на захід, стаємо на одне коліно! Південна третина, лягайте на землю! Щоб не заважати одне одному! Діставайте зброю! — він підвищив голос. — Повільно дихайте через ніс! Перевірте зброю! Не направляйте дуло на інших людей! Хто вчора був на наших стрілецьких курсах, робіть все, як вас вчили, це зовсім не складно! — Еста перевів подих. — Нікому не сходити зі свого місця! Повторюю, часу на відхід немає, повернетесь спиною, вони вас застрелять задарма!

— Хто?! — вискнув хтось.

— Затриманих Дияволів відпустили ще вночі, вони підготувались. Зараз сюди їдуть п'ять машин. Спокійно! Нас більше! Ми озброєні! Ми готові! Зараз ми всі розвертаємось на південь, перевіряємо зброю, встаємо у стійку, спокійно дихаємо, рахуючи до п'яти, із закритим ротом. Чекаємо! Повернетесь спиною — помрете всі. Рот закрили, дихаємо носом! По моїй команді стріляємо одночасно!

Еста замовк, і над площею залягла неочікувана для такої ситуації тиша, вигуки вщухли. Круглі очі. Прямі руки, дула у багатьох тремтіли. Навіть крізь нос повітря проходило зі стогоном, від напруги перехоплювало горло. Керрі тремтіла. Всі вслуховувалися... звук мотору... вони?

— Готуйся! Цілься! — перша машина на швидкості вилетіла з-за кута. — Вогонь!

Керрі крикнула від болю — сотні пострілів, що ледь не злилися в один, виявилися настільки гучними, що її страх вмить перейшов до рівня паніки. Люди теж кричали, і Керрі з ними, не чуючи себе. Вона закрила вуха руками. Мікрофон вдарився об дах машини і полетів на асфальт. Еста вже стріляв лівою, у чіткій стійці, наче у тирі. Він випустив усі кулі і його рвануло, він впав, вивернувшись, щоб на ліву руку, тонкий метал капоту прогнувся під його тілом. Він не втримався, і його біля самої землі спіймав Беннер.

Керрі вдихнула повітря і одразу закашлялась від гіркого порохового диму. Вдарилась колінками об асфальт, зігнулась, її ледь не знудило. Еста опинився зовсім поряд, він відкрив очі і теж задихався і корчився.

— Райтер, щоб тебе! — кричав Беннер. — Поранений?

Еста покачав головою. Почувся вибух. Треба було встати і подивитись, проконтролювати, щоб оператор зняв, але замість цього Керрі ридала. Лише бачила, що вище голів людей підіймається чорний дим. Постріли змовкли.