Пекло: Мерці проти Дияволів

Are you sweet?

Are you fresh?

Are you strang up by the wrists?

We want the young blood

Чи ти солодкий?

Чи ти свіжий?

Чи ти підвішений за зап'ястя?

Ми хочемо молодої крові

(Radiohead)

Еста підхопився на ноги. Адреналін ховав біль, зтирав, і здавалось, можна проходити крізь стіни, як танк, розкидуючи цеглини плечима. Еста глянув на кров на лівій долоні, яку щойно відняв від стегна, і вистрілив на звук.

Хтось схопив за зап'ясток і рвонув. Удар. Біль прийшов із запізненням, лікоть вигнувся в протилежну сторону, і Еста закричав. Ноги більше не тримали, він летів, він не знав, де верх, а де низ. Стіна рознесла ніс, зуби...

Еста здригнувся всім тілом, і все почалось знову , кров на долоні, постріл, захват, але тепер він вже знав, що буде. Треба було якось вивернутися, зробити щось... але тіло не слухалось. Цього разу він навіть помітив хрускіт кісток у лікті, а потім прийшов біль. Еста порпався і трясся, але удар об стіну неминучий, і...

Він вдихнув і застогнав — лікоть відгукнувся гострим болем. Еста відкрив очі. Нічого немає, біле...

— Будь ласка, не рухайтесь, — він повернув голову на звук і побачив чоловіка у білому. — Як вас звуть? — і дістав вузький ліхтарик.

Еста відчув, що лежить, оглянувся по сторонам. Права рука у гіпсі...

— Я у лікарні, — голос хрипкий, горло дере. Він ковтнув з присмаком крові. — Ох, це погано...

Лікар подивився його очі, й Еста знову провалився у важкий сон.

***

Шеф Вуд похлопав у долоні, і шум потроху стих.

— Ану заткнули пельки! Беннер!

Майк здригнувся і обернувся до нього, кілька людей відступили.

— Так, сер?

— Якого дідька відбувається з твоїм напарником?

— Гадки не маю, сер! — Майк встав і випрямився.

— Він твій напарник!

— Він не виходив на контакт, сер, — Майк скривився. — Я старався, чесно!

— Можу заприсягтися, це все через клятого Крістофера, — сказав Альф.

— Який сенс нападати на Дияволів, коли вже пізно? — Кейн розвів руками. — Сім'ю Крістофера це не поверне.

— Гадаю, він думав про власну сім'ю, — сказав Майк. — У його квартирі не було жодної їхньої речі.

— А де Келлі? — зненацька спитав шеф. Кейн кліпнув очима.

— Ми її висадили, вона була у шоці. Подзвонити їй?

Шеф пожував губами.

— Дзвони. Хай залишається вдома, якщо не може, я просто хочу знати, де вона, — у очах проступила печаль. — Все, працюємо!

Він повернувся у кабінет, походив колами і дістав телефон.

— Ви набрали номер кадрового відділення поліційного навчального закладу, слухаю вас, — сказав голос.

— Це шеф поліції другого відділку Вуд, — він сів за стіл і постукав пальцями. — У вас навчався Еста Райтер, випустився пів року тому.

Кілька секунд було чутно лише клацання клавіатури і дихання, потім голос сказав:

— Так, є такий.

— Є що сказати про нього? Були проблеми?

— Ніяких проблем не бачу... Дати вам номер інструктора?

— Хіггінс? Здається, у мене він є...

— У нас зараз перерва, можете його зловити.

— Дякую...

— Доброго дня, до побачення.

Шеф знайшов номер і набрав. На компі відкрив базу правопорушень, ввів у пошук ім'я. Телефон перестав тренькати, з'єднавши, і Вуд притис його до вуха:

— Хіггінс, старий, як життя?

— Живем, — відповів той. — Давай краще ввечорі, у мене зараз урок почнеться...

— Я швидко. Розкажи про Райтера все, що пам'ятаєш. Еста Райтер.

— А що сталось? — тепер голос став зібраний.

— Чудить. Але я хочу спочатку почути твої враження.

— Ну, у мене він не чудив, — відповів Хіггінс. — Жодної бази, ні армії, нічого, колишня офісна планктонина. Але старанна. Тихий, наполегливий. Надто тихий, можливо... Друзів не завів. Закритий.

— Ясно... щось ще?

— Нічого... Так а що сталось?

— Довга історія... — Вуд зітхнув. — Впевнений, ти про це ще почуєш.

— Ех... мені пора йти. Розкажи потім, мені тепер цікаво.

— Добре. Давай, Хіггінс, побачимось!

Вуд натис відбій і зосередився на записах. Ніяких правопорушень, притягнень, нічого... хоча... він насупився. Виступав як свідок на суді. Вуд хмикнув і набрав номер секретаря суду.

У двері стукнули і одразу з'явилась голова Кейна:

— Шеф, Келлі втекла. Я їй дзвонив, вона зібрала речі і буквально вже виїхала з міста, уявляєте?

Шеф зітхнув. Здивованим він не виглядав. Підняв очі на Кейна:

— Молодець, тепер вже другий патрульний втрачає напарника за один день! Бери Беннера, їдьте в лікарню і залишайтесь там, Райтеру потрібна охорона.

— Е-е... не думаю, що ми зможемо зупинити Дияволів...

— Зупиняй усіх, окрім них, довбню! Господи! Іди, — він потрусив пальцями, і голова Кейна зникла. — За що мені все це... — потер шию і натис виклик.

— Доброго дня, це шеф другого відділку поліції Наума Вуд. Мене цікавить справа... — він уважно прочитав номер з екрану. — А конкретно — Еста Райтер.

— Хвилинку... Так... так-так... ага. Еста Райтер, свідок у справі проти пана Баумана, звинуваченого у викраденні з рахунків компанії одного мільйона доларів. Ці гроші він передав пану Райтеру в обмін на, хм, послуги інтимного характеру... При обшуку у Баумана вилучено десятки гігабайт порно за участі Баумана і Райтера, — брови Вуда поповзли вгору, він мовчки відкрив рота. Секретар продовжив: — Суд визнав дії Баумана примусовими, а Райтера — визваними шоковим станом... Райтер співпрацював зі слідством, ніяких звинувачень проти нього не висунуто.

— Дай нам боже всім таких адвокатів... — пробурмотів Вуд.

— Бауман сидить, якщо що, — хмикнув секретар.

— Я про Райтера...

— Адвокат наданий судом безкоштовно.

— Чекайте... якщо Райтер отримав гроші, це проституція, а не насильство, хиба ні? Чому суд визнав його жертвою?

— Райтер мав великі борги, був у вразливому стані.

— Борги? Мільйон доларів боргів?

— Хм... записи про причини у справі відсутні або вилучені, — сказав секретар. — Цікаво.

Вуд потер перенісся.

— Хто він взагалі такий, цей Райтер? Це ж наскільки гарні зв'язки треба мати...

— Ніяких записів про зв'язки не бачу. Дитячий будинок... робота в офісі. Схоже, Бауман був його єдиним шансом отримати такі гроші, ще й швидко.

— А кому він був винен?

— Хм... немає інформації.

Вуд відкинувся на спинку крісла.

— Якого дідька...

— Можливо, у відділку знають більше? Якщо дані були вилучені у процесі суду... П'ятий відділок Нордела.

— Дякую, пане секретарю, це було дуже важливо.

— Будь ласка. А що, він щось натворив?

— У новини потрапить... Дякую, — Вуд завершив дзвінок і посидів у тиші. Подивився на телефон і зітхнув. Зв'язався з п'ятим відділком по номеру з бази.

— Ало?

— Вуд, шеф другого відділку Наума.

— Аткінс, шеф п'ятого з Нордела. Слухаю вас, — шефи інших міст просто так не дзвонять, і Вуд відмітив у голосі Аткінса задовільний рівень контрольованої тривоги. Непогано для початку...

— Розкажіть мені про Есту Райтера.

Він почув здавлене зітхання. Після надто довгої паузи:

— А що сталось?

— А ви думаєте, щось сталось?

— Ви ж дзвоните.

— Щось сталось. То що там з Райтером?

— А що...

— Слухайте! — Вуд крикнув у весь голос, почекав, поки Аткінс знову піднесе слухавку і тихим злим голосом продовжив: — Дещо сталось з клятим Естою Райтером, і мені тепер це вигрібати, тож питання тут буду задавати я! Давайте, облегчіть душу. Детально. Коли ви вперше про нього почули?

— Десь півтора роки тому, — Аткінс здався. — На нього наїхали Дияволи. На рівному місці... Ви ж їх знаєте...

— Мільйон доларів, — похмуро сказав Вуд, у якого нарешті все почало складатись в голові.

— Так. Він прийшов до нас, казав, у нього жінка і дочка, просив допомогти...

Вуд облокотився на стільницю і замружився.

— Ми мали йому відмовити. Він сприйняв це погано... Казав, держава збирає з нього податки на нашу красиву форму з пістолетиками, а ми захищаємо від кишенькових злодіїв, але коли справа серйозна, забуваємо про закон...

— Дивлюсь, ви запам'ятали дослівно...

— Та йдіть до дідька! Сами ніколи такого не чули?

— Чув. Багато разів.

— Ну і не вийобуйтесь тоді! Мені це все теж геть не подобається, але що я можу зробити? У мене теж сім'я.

— Вибачте. Продовжуйте, будь ласка.

— Та що тут сказати? Ми йому відмовили, і він зник. А через півроку ледь не викинув свого шефа з вікна, розбив йому обличчя. Охорона врятувала їх в останній момент.

— Щось я не бачив цього у справі...

— Звісно. А що ми мали написати — що нічого б цього не сталось, якби поліція, що живе і за його податки, виконала свої обов'язки, як і мала? Але всі забили на закон, бо страшно? Ні, у справі цього не було.

— Бауман дійсно змусив його?

— О так. Я бачив записи... частково, надовго мене не вистачило. Абсолютно кінчена людина. Райтер навіть не бі... Це було жахливо, — Аткінс перевів подих. — Райтер так і не зміг розповісти про це дружині, вона дізналась, коли їй подзвонили з відділку. Думала, він шлявся по бабам. Подала на розлучення. Він збирався викинути Баумана з вікна і стрибнути слідом. Єдиний плюс, що Дияволи від них відчепились... Після свідчень для суду Райтер з сім'єю поїхав з міста. Більше я про них не чув.

— Тож, від поліції він був не у захваті...

— М'яко кажучи. Він ненавидів нас. І за діло. Боюсь, після цих відеозаписів... Ніхто не міг дивитись йому в очі. — Аткінс помовчав. — Так а що сталось? Що він натворив?

— Застрелив насмерть двадцять шість Дияволів. Навіть не уявляєш, як мені жаль, що я не можу зараз бачити твоє обличчя...

— Що?! А як же дитина? Та за таке...

— Дружина з дочкою зникли. Не схоже, що Дияволи мають до цього якийсь стосунок... Сподіваюсь, вони їх не знайдуть.

— Святе лайно!

— А знаєш, що найгірше?

— Що?

— Останні півроку Райтер — один із моїх патрульних. Мені пиздець.

— Та не може бути! Райтер ненавидить поліцію!

— Я не знаю, що відбувається у його божевільній голові, — Вуд посмикав коротке сиве волосся. — Може, він зробив це спеціально, щоб підставити всіх нас.

— Тікай, — сказав Аткінс. — Ви у повному лайні...

— Сам знаю, розумнику. Дзвони мені, якщо вони завітають до тебе, — він поклав слухавку.

***

Майк стис руль сильніше, здавалось, у машині досі пахне порохом. А може, і не здавалось. Доведеться відмивати днище...

— Ну не переймайся ти так, встигнеш ще поцілувати свого солоденького хом'ячка, — Кейн сидів поряд і усміхався.

— Кейне.

— Що?

— Ти ідіот.

— Гей! Я ж за тебе хвилююсь!

— Краще б хвилювався через те, — крикнув Майк, — що ти нікчемна гнида, яка не знає, коли треба заткнути пельку! — Майк перехопив подих і продовжив тихіше, лише плечі закам'яніли: — Ти дражнив людину, яка в одиночку стріляє Дияволів десятками, і навіть не здогадувався про це! Він міг вбити тебе, просто не захотів. Може, я теж такий, просто ти про це не знаєш?

— Ти не такий...

— Ага, містере "я розбираюсь у людях, бачу їх наскрізь". Дійсно? Щось Райтера ти не прорентгенив, розумнику!

Кейн кліпнув очима і змінився у обличчі.

— Райтер — виключення... — сказав він зовсім не таким впевненим голосом, як збирався. Майк похмуро розсміявся, і решту дороги Кейн просидів незвично тихо.

***

Майк зупинився біля ліжка, йому перехопило подих. Еста лежав у лікарняній сорочці під простирадлом, права рука у гіпсі, ніс розпух, у ніздрях — скоринка крові. Майк підняв брови, помітивши на шії слід поцілунку.

— Ваш хлопець? — спитав лікар, і Майк кивнув, а Еста здригнувся і прокинувся, покліпав очима і зіщулився на світло.

— Ти диви, він ще й живий! Неймовірно! — сказав Кейн.

— Ви можете залишити нас? — спитав Майк.

— Так, але будь ласка, не перетворюйте це на допит. Він ще отямлюється після норкозу.

— Дякую, ми зрозуміли вас, лікарю.

Лікар з підозрою глянув на Кейна, кивнув і вийшов. Майк перевів погляд на Есту.

— Ну ти і видав! — Кейн підійшов ближче. — Якого дідька це було? Ти хоч уявляєш, що з тобою зроблять за таке? Можу заприсягтися, ти помреш на чийомусь члені!

Еста підняв брови. Здивованим він не виглядав.

— Ти якщо любиш жорсткіше, так отримати це і безпечнішим способом можна. Що? — Кейн обернувся, коли Майк хлопнув його по плечу.

— Заткнися, — м'яко сказав Майк.

— Що я, не правду кажу?

— Ніхто не хоче тебе чути.

— І дарма! Про це раніше треба було подумати, якщо штурмуєш цих покидьків, — Кейн обернувся до Ести. — Вибач, але краще б вони тебе застрелили.

Еста закотив очі.

— Дякую, Капітане Очевидність, що б ми без тебе робили, — скривився Майк. — Райтере... ти можеш покінчити з собою будь яким бажаним способом, але... як щодо пані Райтер? І дочка? Я був у тебе вдома. Де вони?

— Я не знаю, — голос хрипкий. — Анна не сказала мені.

— Якщо їх знайдуть...

— Не знайдуть. Вона обіцяла.

Майк обережно сів на стілець поряд.

— Ти ж розумієш, що у бандитів можуть бути претензії і до нашого відділку? Келлі вже втекла...

— Добре, — між зубами застрягла кров, губа знову тріснула від говоріння і блищала мокрим.

— Добре, що Келлі втекла, чи що нас всіх тепер виїбуть? — вліз Кейн. — Бо вони, знаєш, можуть і буквально це зробити, а все, дідько драний, через тебе! Ти про це подумав?

— Ну так вбийте себе, як Крістофер, — відповів Еста спокійно. Очі у нього стали злі. — Хай Вуд вас всіх перестріляє, а ви чекайте спокійненько, як сім'я Крістофера чекала, коли він рятував їх. Ви заслужили.

— Ах ти гад!

— Давай, продовжуй грубити масовому вбивці, це ж так розумно! — сказав Майк. — Диво, що ти дожив до цього дня!

Кейн поперхнувся.

— Не думаю, що він ще здатен когось вбити. Максимум плюне в обличчя, коли Дияволи за ним прийдуть, — він глянув на Есту. — Ти відморожений, чи що? Не розумієш, що буде?

— Я знав, що все може і так закінчитись, — Еста відповів, наче попереду був весь час світу. — Смерть є смерть. Воно все ще вартувало того.

Майк приклав руку до шлунку, у якому тремтіло і ковтнув.

— Нащо ти взагалі це зробив? — Кейн підняв руки. — Крістофери мертві, вже надто пізно! Дияволів трохи поменшало, але їх все одно дохріна. У чому сенс?

— Ти не зрозумієш.

— Ага, куди ж мені! — з сарказмом озвався Кейн.

— А я? — Майк вчепився у край стільця, але підлога все одно хиталася. — Ти, імовірно, сьогодні вбив нас всіх, і мене теж. Я маю знати, чому.

— Думаю, ти знаєш, — Еста глянув на нього серйозно.

— Не впевнений...

Еста помовчав, підбираючи слова.

— Я помру щасливим, — сказав він нарешті. — Як би саме це не сталось... Я переміг, і знаю це.

— Ти програв! — Кейн змахнув руками. — Дияволи все ще існують...

— Ціль була не в тому, щоб знищити їх, — Еста усміхнувся, і крапля крові сповзла з губи на підборіддя. Майк повільно кивнув.

— Ти божевільний, — сказав Кейн.

— Якщо у цій країні за закон бореться єдиний поліцейський, і той божевільний, у нас всіх великі проблеми, — із задоволенням протягнув Еста. — У вас, тобто. Я зробив все, що міг.

— І навіть більше, — Майк встів. — Підемо, — він торкнув Кейна за лікоть. Кейн відмахнувся. Він не міг підібрати слів, і Майк бачив, як його корчить. — Кейне, ти колись навчишся, з ким краще не бодатися, чи ні? Дияволам теж будеш говорити гидоту? Помреш гірше за інших.

Кейн втратив впевненість.

— А звідки я мав знати, що він такий? — він постукав пальцем по скроні.

— Про це я і кажу, ти цього не бачиш.

— Що я пропустив? — обернувся Кейн до Ести, у голосі прорізалась тривога. — Що я мав помітити?

— Не знаю, — Еста потис одним плечем, — я ж себе зі сторони не бачу.

— Може, на всяк випадок варто не дойобуватися до всіх? — сказав Майк.

— Варто, але Кейн не зможе, — сказав Еста.

— Чому? — Кейн розгубився.

— А він більше нічого не вміє, — сказав Еста, дивлячись йому у вічі. — Це був його єдиний спосіб змусити людей рахуватися з ним. Жалюгідно, знаю. Одного разу помреш, бо обрав не ту жертву. Виживеш після Дияволів — знайди психолога.

— Я не приймаю порад від самогубці, — Кейн застиг, пальці у нього тремтіли.

— Роби що хочеш, мені вже все одно. Прощавай, Кейне.

Кейн ще постояв мовчки, потім вийшов. Майк обернувся до Ести.

— Прощавай, Беннере.

— Прощавай, — тихо сказав Майк.

Еста заплющив очі.