Пекло: Мерці проти Дияволів

Avoid all eye contact

Do not react

Уникай поглядів

Не реагуй

(Radiohead)

— Відчепись і чекай як доросла людина, я прийшов першим! — Майк пересмикнув плечима і стис зуби. — Від того, що ти будеш зітхати, я швидше не закінчу!

— Щаслива твоя дівчина, — огризнувся Кейн. Він продовжив ходити за спиною і хрустіти пальцями.

— Я вам ще потрібна? — спитала Келлі. — Ти зможеш доробити звіт сам?

— Ще чого! Це тебе чекає тільки кіт. Може, зробиш тоді наш звіт, а я піду додому? — відповів Кейн. — Отож бо! — додав він, коли Келлі закотила очі і відвернулась. — Я за гендерну рівність!

Майк потер перенісся. Верхнє світло вже вимкнули, але настільні лампи світили в очі. Вілсон, який, як детектив, сидів за власним столом. У будочці диспетчерки взагалі світилося попід стелею. Рація тихо бубнила, у відповідь диспетчерка Торрес відповідала низьким, хриплим і завжди незадоволеним голосом. Курити у офісі заборонялося, тому вона тримала зубочистку...

— Агов, прокинься, сонечко моє! — Кейн потряс Майка за плечі, і він відмахнувся. — Залицятися до Дори будеш після роботи!

Майк натис "Ентер" і піднявся з-за столу патрульних. Цілих три зсунутих столи, а другий комп все одно вже третій день зловтішно не вмикався, змушуючи людей гризтися у чергах.

Майк розвернувся в один бік до хрусту в спині, потім — в інший. Встиг зняти з вішака куртку, що торкнулася пальців слизьким холодом, коли двері кабінету відчинились, і шеф Вуд увійшов. І одразу зловив погляд Майка, от лайно!

— О, ти ще тут, добре! Завтра отримуєш нового напарника, щойно з навчального центру. Покажеш йому тут все... — Вуд кисло оглянувся по сторонам. — Еста Райтер. Все, вільний! — він потрусив пальцями і повернувся до себе, двері хлопнули. Майк перевів подих, схоже, прямо зараз від нього більше нічого не треба.

— Еста... Де я це чув раніше? — протягнув Кейн.

— Мобільник, — хмикнув Вілсон. Його коротке сиве волосся блиснуло, коли він повернув голову.

— Що? — спитала Келлі.

— Он у Майка спитай, він з ним найбільше спілкувався. Пам'ятаєш Мобільника?

Майк насупився.

— У банку? Він же не був поліцейським, хіба ні?

— Я йому порадив пройти навчання, — відповів Вілсон.

— Господи, навіщо?

— А що не так? — Вілсон повністю розвернувся на стільці. — Це була гарна робота, банк повернув... скільки?

— П'ятсот тисяч, — похмуро відповів Майк.

— Хоча я не думав, що хлопець мене і справді послухає... — знітився Вілсон. — Це був наполовину жарт. Але я радий буду побачити його тут.

— Е-е, я згадав! — Кейн випрямився. — Це отой навіжений!

— Який навіжений? — спитала Келлі, перевіряючи чашку. Вона виявилась пустою, і Келлі поставила її назад.

— Отой... — Кейн клацнув пальцями. — Чекай, ти ж тоді з нами ще не працювала? Пів року тому? — Келлі покачала головою, і Кейн потер підборіддя, задумавшись. — Цікаво, а той відеозапис ще зберігся? Зараз, хвилину...

Келлі зітхнула:

— Я передумала, мені не цікаво, я просто хочу додому. Дописуй звіт і пішли!

— Та чекай, я зараз знайду!

Майк підійшов і встав за спиною Кейна. Він вчепився у темно-синю фірмову куртку, що дещо зливалася з темним відтінком його шкіри; відступив на крок, коли Вілсон повільно підійшов, і навис поряд, вдаючи, що йому зовсім не цікаво. Гіркий одеколон Кейна і хімічний лікарняний парфум Келлі змішались у повітрі.

— От! — Кейн відкинувся на спинку.

На екрані з'явилося зображення — четверо переляканих людей з мішками у руках, грабіжник з пістолетом, всі стоять обличчями до камери і відкритого сейфа. Келлі відкинула жіночку зліва і старого зправа... Хто ж із них хлопець з дивним ім'ям?

Один озирнувся і спотикнувся на рівному місці, ледь не впав. Грабіжник щось беззвучно закричав, змахнув пістолетом, і всі втисли голову у плечі й почали вкидувати гроші у мішки.

Хоча...

— Увімкни ще раз, — сказала Келлі і нахилилася вперед.

— Бачила, га? — Кейн говорив з таким задоволенням, наче сам це знімав. Відео почалося знову.

Хлопець у сірому костюмі. Тепер, коли Келлі одразу на нього дивилась... Обличчя спокійне, навіть задумливе. Він оглянувся навсібіч, як на світлофорі, і припав на одне коліно. Права рука, схована тілом від погляду грабіжника, ковзнула у кишеню штанів, дістала телефон, нишком упустила його в мішок, а тоді вхопила гроші й кинула їх зверху. Коли всі зіщулились, хлопець навіть не здригнувся, лише опустив очі, щоб не зустрітися поглядом із грабіжником.

— Потім він підійшов до Майка і попросив відслідкувати мобільний, бо він загубив його у мішку, — сказав Кейн. — По цьому "маячку" ми їх потім і знайшли...

— Він зробив це спеціально? — спитала Келлі.

— Так, ми це зрозуміли, коли передивилися відео. Хотів підвищити свої шанси на позику, — Кейн хмикнув і покачав головою.

— Увімкни ще раз, — сказала Келлі. Майк обернувся до неї. Вона теж це бачить? Коли відео закінчилося, вона відкинулася на спинку стільця, склавши руки і насупившись. — Його могли вбити за це. І чому у нього взагалі залишився телефон?

— Телефони у заручників позабирали, — сказав Вілсон, — але часу обшукувати кожного не було. Еста сказав, що забув свій вдома.

— Ще один герой. Краще не дуже прив'язуйся до свого нового домашнього улюбленця, Майку, — сказав Кейн. — Це хом'ячок!

Майк мовчки накинув куртку і пішов до виходу.

***

На вулиці синіли сутінки. Коли Майк доїхав додому, вони перетворилися на повноцінну ніч, що пропахла вогкістю і бензиновим димом. Вчорашня піцца з мікрохвильовки на вечерю, дві серії серіалу, порожня квартира. Майк набрав номер, але Гаррі не відповів. Через хвилину колишній напарник передзвонив сам.

— Вибач, був трохи зайнятий... Як ти там?

Майк переповів останню новину, ходячи по кімнаті:

— Що думаєш?

— Чесно кажучи, я того хлопця не пам'ятаю. Але ти щось придумаєш!

Майк зітхнув.

— А як там у тебе справи?

— Про справу розказати не можу, — розсміявся Гаррі. — Але воно точно того вартувало! Як мінімум, власний стіл, як у Вілсона... Нічого, може, наступного року теж здаси.

— Ага...

— Я вчора перезнайомився з трьома десятками людей! Досі трохи плутаюсь, але після Кейна мені вже нічого не страшно. Як він там, паразит?

— Сьогодні тихий був, навіть нудно, — відповів Майк, і Гаррі знову розсміявся.

— Ну гаразд... Слухай, мені тут ще трохи дописати треба...

— Так, звісно...

Майк ще хвилину сидів у тиші з телефоном в руках, потім заліз на ліжко з ногами. Зітхнув. Погортав сторінки дівчат на сайті знайомств, але так нікому і не написав.

***

Коли Майк вранці прибув у офіс, Еста був вже там, у кабінеті шефа. Майк постукав, і Вуд з усмішкою відкинувся на спинку крісла:

— Тримай, воно твоє!

Хлопець на стільці обернувся до Майка і підвівся. ВІн був на долоню нижчий; каштанове, майже пряме волосся торкалось комірця новенької темно-синьої форми. Широкоплечий, але худорлявий, через що здавався трохи незграбним... Майк примружився і схилив голову набік.

— У тебе немає окулярів, — сказав він, і Еста підняв широкі брови.

— А що, мають бути?

— Окей, хлопці, йдіть працювати, — шеф помахав на них руками. — У мене немає на це часу.

— Так, сер, — Еста кивнув йому і вийшов. Але за дверима зупинився: — А звідки ви знаєте, що я носив окуляри?

— Та не важливо...

— Будь ласка.

Майк озирнувся до нього. Глибоко посаджені карі очі дивилися серйозно.

— Я пам'ятаю тебе з банку. Ти просив знайти твій телефон.

— А-а... Боюсь, я вас не запам'ятав.

— Та нічого...

— В учбовому центрі сказали, з лінзами буде легше битися і бігати, якщо знадобиться, — сказав Еста.

— Ясно...

Вони зайшли в офіс, і всі розвернулися до них. Кейн, не очікуючи, коли до нього підійдуть, підхопився і підбіг.

— От вона, наша легенда! О-о, ти нижчий, ніж я думав... — Кейн, худий і високий, і так дивився на всіх зверху вниз, у всіх сенсах цього слова. — Я думав, у поліції є рекомендації щодо зросту...

— Вочевидь, я їх пройшов. Еста Райтер, — голос залишився спокійним. — Естонські предки, — додав він, не чекаючи, поки хтось спитає, і протягнув руку.

— Джефрі Кейн, — він потис її.

— Ела Келлі, — вона з тривогою вдивлялася у обличчя Ести.

— Детектив Вілсон, — він потис руку і усміхнувся. — Радий бачити.

— Дякую.

— Давай покажу тобі решту, пішли, — Майк підхопив Есту під лікоть і спрямував до дверей. Кейн так і застиг з усмішкою.

Майк провів його до кімнати з конфіскатом, речовими доказами, архів, кімнату для допитів... Маленький закуток зі столом, стільцями і холодильником.

— Щось ти надто спокійний, — насупився Майк. — Я у свій перший день добряче трусився.

— Не бачу сенсу, — Еста заглянув у холодильник з підписаними коробочками, розвернувся до шафки з чашками, ніби проводив обшук. — Я все одно одразу не запам'ятаю всього, але з часом освоюсь.

— Знати — це одне, а перестати нервувати... — Майк глянув на нього і махнув рукою. — Гаразд, ідемо назад, гадаю, це все.

Майк видихнув, коли побачив, що Кейна немає. Натомість вийшла диспетчерка, поважно, ніби важкий корабель. Оглянула новенького, хмикнула і простягнула руку з товстими пальцями та довгими фіолетовими нігтями.

— Одружений, хлопчику?

— Будь ласка, Доро, він тобі у діти годиться! — закотив очі Майк і отримав у відповідь спопеляючий погляд.

— Не заважай пані робити мені комплімент, будь ласка, — Еста усміхнувся їй із ввічливості, — це не так часто буває. Дякую, але так, я одружений.

Панель за спиною Дори запищала, і вона обернулась.

— Майку, тримай адресу, спрацювала тривожна кнопка, — вона сіла і глянула на Есту вже по-діловому. — Знову той продуктовий, ну ти знаєш.

— Дякую, Доро, — Майк кивнув їй. — Пішли.

Майк сів за кермо. Еста пристебнувся, вигляд у нього досі був нудьгуючий, жодного ентузіазму. Майк завів мотор і на всяк випадок уточнив:

— Тільки будь ласка, не лізь на рожен, я не хочу втратити напарника у перший же день!

— Звісно, — відповів Еста і відвернувся до вікна.

— Не ображайся, добре? Просто ти не зможеш нормально працювати роками, якщо... якщо навмисне нариватимешся на неприємності.

— Нам так в учбовці і казали, — відповів Еста, прослідковуючи поглядом вулицю.

— Добре, — але Майк все одно час від часу кидав на нього оком. Еста за поїздку навіть не поворухнувся, руки лежали на колінах.

Чоловік, який вихопив з полиці пляшку алкоголю і втік, був вже далеко, тож Майк сфотографував стоп кадри з камери, і вони поїхали назад.

— Можна, я спитаю дещо? — він зупинився на світлофорі й розвернувся до Ести. — Що з тобою не так?

Еста підняв брови у ввічливому здивуванні.

— Я серйозно! — Майк вчепився у кермо. — Я б не питав, але напарники мають розуміти одне одного з півслова, і краще нам почати шукати контакт одразу.

— Зі мною все в порядку, — сказав Еста беземоційно.

— Ніхто не веде себе так у свій перший виїзд! Вибач, але це правда! — ззаду посигналили, і Майк натис на газ.

— Я зробив щось не так?

— Ні, у тому то і проблема! Ти надто спокійний! Ти й у банку був спокійний, хоча тебе могли застрелити до дідькової матері... Я не розумію. Нащо ти зробив це? І не треба мені розповідати про позику, ніхто не ризикує життям заради якоїсь там позики... Принаймні, не з таким покерфейсом. Про що ти думав?

— Не знаю, — Еста знизав плечима. — У моменті це здалося хорошою ідеєю.

— І тобі не було страшно?

— Ні, — Еста сказав це не вихваляючись, просто як факт. Майк хвилину їхав мовчки, сопучи.

— Я маю розуміти, що у тебе в голові, розумієш? Так, зараз ми ледве знайомі, але я і через місяць про тебе нічого не дізнаюсь, якщо ти будеш таким закритим.

— Нам не треба бути друзями, — відповів Еста. — Я збираюся чесно працювати, діяти по правилах. Цього має бути достатньо.

— Робота — це не тільки робота, — у горлі чомусь перехопило, — це більша частина твого життя. Звісно, що люди заводять друзів... Що тут такого?

— А-а, офісна дружба, — з сарказмом протягнув Еста. — Хуйня.

— Я співчуваю твоєму негативному досвіду...

— Дякую, — Еста скривив губи.

— Але це не означає, що і тут буде те саме.

— Вибач, але дружба у мої обов'язки не входить, — сказав Еста. — У мене немає до тебе антипатії, і ворогів я теж заводити не хочу. Але імітувати дружбу буде надто складно, і чесно кажучи, я не бачу сенсу. А щодо банку... я не зміг би сказати тобі, навіть якби хотів, бо і сам не знаю. Імовірно, така вже моя реакція на стрес, — він знизав плечима.

— Ну що ж, дякую за чесність, — сказав Майк.

— Будь ласка.

Шия боліла від напруги, сорочка намокла від поту і неприємно холодила шкіру. А це ж тільки ранок! Майк стис щелепу, аж скрипнули зуби.

***

Коли вони повернулися, на столі патрульних уже чекали квіти — жовті тюльпани. Майк підняв брови і оглянувся на Келлі, але вона покачала головою. Губи у неї були стиснуті у тонку лінію.

— Есто, друже! — Кейн розкрив руки, наче збирався обійняти його. — Щиро вітаємо у відділку, вибач, що без тортика... але, — тут він підхопив квіти і простяг їх Есті, від чого той відхилився назад. — Не подобається? Я спеціально для тебе купив!

Еста завмер зі скляними очима. Ніби манекен у супермаркеті, навіть не дихав.

— Скажи щось! Неввічливо просто мовчати, я ж для тебе старався, — розпинався Кейн. Еста перевів на нього погляд. З початку розмови він навіть не кліпнув.

— Що, думаєш, чоловік не може купити квіти іншому чоловікові? — Кейн посміхнувся. — Не бійся, я стопроцентний гетеро, це просто знак приязні та початку офісної дружби і співробітництва... Ех, — він поставив букет у пивному бокалі назад на стіл. — Що, навіть не подякуєш?

— Кейне! — Келлі майже гавкнула це слово. — Залиш його у спокої!

— Це ж подарунок! Відколи це люди ображаються на подарунки? Що це з тобою? — знову звернувся він до Ести.

— Кейне, Келлі, виклик на подружню сварку, — пробасила Дора у дверях своєї будочки. — Ти що, не знаєш, що жовті квіти — то на розставання, дурню?

— Я не розбираюсь у цих ваших бабських штучках! Я просто хотів...

— Кейне, виклик! — Дора поклала руки на пояс. — Нікому не цікаво, що ти там хотів!

Кейн кинув на Есту ще один розлючений погляд і з ричанням розвернувся до дверей.

— Гаразд! Раз на сто років вирішив зробити щось приємне людині, але якщо вам не подобається, коли я добрий...

Еста все ще дивився у простір. Келлі стисла кулаки, а потім підхопила букет і пішла за Кейном, сховавши квіти за спиною. Біля дверей вона кинула їх у відро для сміття і обернулась — Еста дивився їй вслід. Вона усміхнулась і пішла.

— Тупий виродок, — Дора скривила фіолетові губи і поважно вплила у будочку.

— Вибач за це, — сказав Вілсон, що споглядав за сценою мовчки. — Кейн... Це була виключно його ідея, він навіть не попередив.

— Я не переживу цього без кави, — сказав Майк. — Ти ідеш?

— Ні, дякую, — відповів Еста.

— Тоді давай за компанію, я хотів спитати дещо, — він спрямував Есту за лікоть до кухні, і той тряхнув рукою, щоб його не торкалися. На кухні Майк одразу розвернувся обличчям: — Що це, в біса, було?

— Кейн? — Еста підняв брову. Погляд у нього все ще був спрямований всередину себе.

— Я не про нього, я про тебе! Що це за реакція?

— Вибач, не лізь в душу, — Еста відвернувся.

— От, значить, як...

Еста поморщився.

— Слухай, ти мені не друг, але і не ворог. Хіба не можна зберігати нейтралітет?

— Для Кейна такого слова не існує! Якщо він відчує вразливість, то купуватиме квіти хоч щодня.

— Гадаю, якщо так, ти мені все одно не допоможеш.

Майку перехопило подих. Він вдивлявся у вилицювате прямокутне обличчя у пошуках гніву або зневаги, але Еста наче блукав десь думками і ледь помічав його.

— Це так. Твої проблеми! — Майк вийшов, так і не зробивши собі кави.

***

Пізніше, коли всі знову опинилися разом, Кейн одразу помітив зникнення тюльпанів.

— Ти їх викинув! — Кейн розсміявся, не в змозі в це повірити. — Може, гроші тоді повернеш, розумнику? Та я тебе...

— Я не викидав букет, даю слово честі, — відповів Еста. Він разом з Майком сидів за компом, рапорт був майже готовий.

— Ага, він просто зник сам по собі! Ну, бляха, ти навіть не уявляєш, що я з тобою зроблю!

— Він його не викидав, — озвався Вілсон, сідаючи з новенькою кавою за стіл. — Я бачив.

— Ні? То хто ж тоді це зробив?

Вілсон знизав плечима, Келлі, коли Кейн обернувся до неї, теж. Майк розвів руками.

— Тобто ви мені не скажете? — у відповідь тиша. — Ну і йдіть до дідька! А ти що мовчиш? — обернувся він до Ести. — Язика проковтнув?

— Мені шкода, що це ранило ваші почуття, пане Кейне, — відповів Еста обережно. — Повірте, я оцінив ваш... знак уваги. Дякую.

— О... — Кейн кліпнув. — Справді? Ти не здавався дуже задоволеним...

— Ви застали мене зненацька, — Еста усміхнувся. — Мені не часто дарують квіти. Я був здивований.

— Он як... окей... — Кейн розгублено озирнувся навсибіч. — Ну добре тоді...

Келлі свердлила Есту поглядом, і він кивнув їй і усміхнувся губами. Келлі видихнула.

***

Цього вечора Майк повернувся у свою квартиру з пачкою напівфабрикатів і ще добрих пів години просто сидів на ліжку, слухаючи тишу. Гаррі так і не подзвонив. Невже Еста мав рацію щодо офісної дружби?