Пекло: Мерці проти Дияволів

Fitter. Happier. More productive.

Підтягнутіший. Щасливіший. Продуктивніший.

(Radiohead)

Постріл. Віддача вдарила по пальцях, по руках, що дрижали від напруги.

***

Майк пройшов на кухню. Пакет з їжею навинос із глухим стуком приземлився на стільницю. Майк хруснув шиєю і, шкандибаючи, поплівся у ванну, на ходу знімаючи зім’ятий за день одяг. Повернувся у халаті, з ногами заліз на ліжко, поклав їжу під боком. Лікоть вкололи старі тверді крихти.

Анжеліка, 24 роки, блогерка. Джойс, 28, любить собак. Елла, 19…

Палець завис над кнопкою "написати". Майк глянув у вікно, за яким небо вже перейшло від темно-синього до чорного із загравою міста на хмарах. Майк закинув голову на подушці і простогнав. Знову глянув на підведені очі Елли, зітхнув і відклав телефон.

Ноутбук ожив. Майк доїв останній шматочок, щоб не накришити на клавіатуру, і відкрив серіали, мотав усі підряд. Зупинився на обкладинці з групою усміхнених гарних дівчат.

Дівчата сміялись, обговорювали хлопців і гадали, від кого прийшов букет... Келлі б з ними було нудно. Майк усміхнувся.

Під кінець серії очі злипались, але напруга у плечах відпустила.

***

— Ну що, готовий надирати дупи, пупсику? — Кейн підняв руку, але Майк проігнорував запрошення дати п'ять. — Гей, ти мене чуєш, пупсику?

— Не називай мене так, — Майк куняв носом над чашкою кави на кухні. Він розвернувся до Кейна спиною.

— А то що? — Кейн зранку був огидно життєрадісним, чи тільки вдавав, щоб вибісити інших. Майк заплющив очі.

— Я теж можу написати рапорт про домагання, — він обернувся якраз щоб побачити, як Кейн змінився в обличчі. З-за його плеча зайшла Келлі і сховала смішок за долонею.

— Через одне слово?

— А якого біса я маю тебе терпіти?

— Ну ти і ніженка!

— Ага, я такий, — Майк зробив ковток, і на одну прекрасну секунду навколишній світ зник.

— Косплеїш Есту?

Майк розплющив очі. Потім хмикнув:

— Ага. Але щодо рапорту я серйозно.

Кейн з бурмотінням вийшов. Келлі підняла палець вгору.

***

Запах пороху не вивітрювався навіть під вентиляторами — гіркий, пронизливий. Кінчики пальців стислися на металі, що потеплів.

Постріл.

***

Еста зупинився у дверях, підхопив Лію на руки, похилився. Опустився на підлогу прямо у коридорі, обійняв маленьке тіло, занурився носом у волосся. Запах шампуню, кондиціонера для прання і молока з пластівцями огорнув його, і Еста схлипнув.

— У тебе знову поганий настрій, тату?

— Ага…

— У тебе завжди поганий настрій.

— Вибач, сонечко... — викладена плиткою підлога холодила ноги крізь штани, край підошви впився у гомілку, але Еста не зважав.

Дочка зітхнула, погладила затягнуте у синю форму плече.

— Заспівай мені, — сказала вона і одразу почала сама. Вона майже закінчила перший куплет, коли Еста впорався з диханням. Голос тремтів і кілька разів зірвався, але потім вирівнявся.

Анна мовчки дивилася на них з іншої кімнати, потім приєдналася до останнього приспіву, сіла поряд, потерла спину Лії і обійняла обох.

— Давайте з'їмо щось, га? Поки ще тепле.

Еста охнув і потер затерплі ноги, Лія вже скакала поряд. Анна подала йому руку.

***

Перед очима плавали кола, горло боліло. Все боліло. Еста зігнувся, опершись на коліна. Келлі поплескала його по спині:

— Дихай носом!

Одразу почало здаватися, що повітря не вистачає. Він похитнувся, і Келлі підхопила його і повела, щоб не натикався на снаряди, накинула на плечі куртку.

Вулиця зустріла мрякою, що палила щоки холодом, але Еста зняв куртку і нарешті випростався. Ноги підгнались, він міцно вхопився за мокру залізну трубу поручнів, поки спускався сходинками. Келлі поряд йшла спокійно. Еста не міг вловити, чи збилось у неї дихання, бо власне так шуміло, що аж у вухах закладало. Звук машин долинав наче з-під води.

Коли вони дійшли до потрібної будівлі, Еста вже знову накинув куртку. Він тремтів, м'язи десь у нозі скорочувалися безконтрольно, і він тер їх поверх спортивних штанів, але це не допомагало.

У приміщенні він ще походив колами, звикаючи до світла, яке здавалося тьмяним після вулиці, незважаючи на хмари. Келлі погойдалася з боку в бік, помахала руками. Під пахвами її футболка промокла від поту.

Еста скинув куртку і став на мати, покачався на носках. Келлі стала у стійку. Без форми її фігура все ще залишалась стрункою і витонченою, але м'язи вгадувалися під шкірою, а рухи були зграбними і впевненими. При зіткненні вона здавалася важкою і твердою, ніби перетворювала свої кінцівки на важелі, що підхоплювали і збивали з ніг.

Ще за мить Еста вже був щокою на матах, огорнутий всепроникним запахом шкарпеток. Келлі відпустила його:

— Ще раз!

***

Еста прийняв душ у качалці, тому вдома просто перевдягнувся у старий домашній светр з різдвяними візерунками і теплі штани. Підняв зі столу на кухні записку — Анна ще на роботі, Лія у садочку, їжа у холодильнику. Еста охнув і застогнав, схилившись біля відкритих дверцят, і дістав залишки овочевого рагу. Ковтнув слину, але внутрішнє тепло після тренувань вже зникло, залишивши лише тремтіння і тупий біль.

Анні з Лією теж не завадить тепла їжа... Еста поставив на вогонь каструльку і з пастою у руках без жодної думки дивився у воду, поки вона не закипіла. Ще раз перечитав рецепт на пакуванні.

***

Постріл!

Еста опустив пістолет. Дірочки на мішені розповзлися на всі боки, з'їхали вліво і вниз. Він перезарядив магазин.

***

Майк дістав з мікрохвильвки вчорашні залишки піци, один шматок відкушений, і всівся на ліжку. Добру хвилину дивився, насупившись, на значок сайту знайомств на екрані, потім зітхнув і відклав телефон, тіло обм’якло, наче надувна лялька, з якої спустили трохи повітря. Майк всівся рівніше, запустив ноутбук і заплющив очі, поринаючи у теплий, кислуватий запах піци.

Він вчергове клюнув носом і здригнувся. Проморгався. На екрані відбувалося щось незрозуміле, тож Майк повернув відео на початок, але голоси дзижчали, не складаючись у фрази, і він зрештою зупинив їх і закрив ноутбук.

***

Кейн усміхнувся, як завжди, але його слова повисли у тиші. Патрульні супилися, хтось відвернувся.

— Ви що, мене не чуєте?

— Чуємо, просто нам не смішно, — відповів один. Келлі кивнула.

Кейн закусив губу і замовчав.

***

Еста брязнув ключами, зачиняючи двері, і з глибини квартири почулися дрібні кроки, що біжали до нього. Еста опустив пакет із продуктами на підлогу і підхопив Лію. Похилився — тіло після тренувань відкликнулося різким болем. Еста пройшов у приймальню і сів на диванчик. Лія з тривогою заглянула в обличчя:

— Хочеш, я заспіваю?

— Звісно, люба, — голос здригнувся, але обличчя втрималося. — Давай заспіваємо разом?

Лія усміхнулась і встала перед ним, Еста зловив її долоні. Останні кілька місяців вона співала заставку з улюбленого мультсеріалу, і Еста встиг вивчити слова. Дружба, любов і сім'я врятують від усього, наскільки б погано не було. Візьми друга за руки, співай, бла-бла-бла... Еста стиснув пальці Лії сильніше, відчуваючи її маленькі нігті. Горло перехопило.

— Можеш посидіти зі мною ще хвильку? — попросив він, коли пісня закінчилася.

— Тільки якщо ти не будеш плакати, — Лія всілася поряд.

— Я просто радий тебе бачити, сонечко, — він обійняв її, притиснув до боку. — Але я постараюся.

***

Рівномірно розподілити масу на обидві ноги, швидко вдихнути і затримати дихання... Постріл!

***

Повільніше... Вдих... Видих... Еста розплющив очі — кола зникли. Келлі стояла перед ним і усміхалася.

— Живий?

Він прислухався до себе.

— Наче так. Хм!

Келлі штовхнула його кулаком у плече і підхопила свою куртку.

Келлі клацнулала парасолькою, розкриваючи, і Еста, оцінивши дощ, таки одразу вдягнув куртку. Краплі безперешкодно попадали на спортивні штани нижче коліна, і Еста зіщулився під парасолькою та пішов швидше. Попереду ноги Келлі впевнено крокували по калюжах.

У приміщенні вони з Келлі поклали розкриті парасольки до решти, що тьмяно блищали у кутку, наче величезні готичні черепахи. Еста помахав знайомим, і Келлі зайшла на мати.

***

Анна підняла келих і зробила крихітний ковток. У чорній сукні вона мала вигляд, наче прийшла на поховання. Еста у сірому костюмі — теж, компенсуючи колір виразом обличчя.

Понад столиками пливло бурмотіння людей і легка музика. Еста спробував рибу, заплющив очі, зосередився на відчуттях. Коли розплющив, Анна робила те саме, з усією увагою прожувала і ковтнула.

— Смачно, — сказала з похмурим обличчям.

— Тут лікар мав рацію, це хороша вправа, — Еста підхопив ще шматочок.

— Ага. — Виделка клацнула об порцеляну тарілки. — Господи, я вже ледь пам'ятаю, як ми ходили на побачення раніше. А ти? — глянула з надією.

— Чесно кажучи, не дуже. Я пам'ятаю події, але не відчуття.

— Я кохала тебе там, у відділку, — брови печально вигнулися. — Але це було... боляче. Чому не може бути так, як було на початку?

— А якщо так не буде вже ніколи? Ти все ще хочеш…

Анна стиснула губи і з брязкотом поклала виделку. Встала.

— Ми йдемо танцювати, — голос бринів від напруги, погляд ковзав повз.

Еста зробив ковток із келиха і піднявся, подав Анні руку.

***

Вуха стисло навушниками, верх лівого вже давно болів. Еста поправив, але навушник одразу повернувся на місце і притис хрящ. Еста зціпив зуби.

Постріл!

***

Майк спав. Він напівлежав на подушках, шия звернулась, обіцяючи боліти завтра. Поряд лежали порожні пакетики від чіпсів, кріхти і сіль розсипалися по халату і ліжку. На екрані автоматично увімкнулася чергова серія.

***

Патрульні переглянулися. Три пари закінчили зміну одночасно, п'ятниця, вечір…

— Пиво! — прошепотів Альф, очі горіли передчуттям. По обличчях пішли усмішки. Люди розвернулися до вішалок з куртками одночасно, наче риби у косяку.

— Е, Кейне, ти не з нами, — махнув рукою Тайлер.

— Що? Ви мене виганяєте? — Кейн відкрив рота і зупинився.

— Вибач, але ми зібралися розслабитись, а з тобою під боком... сам знаєш, — Тайлер розвів руками.

— Ви що, зовсім страх втратили?

— Ти сам винен, Кейне, — Дейв смикнув плечима. — Знову буде як завжди, дістало!

— Ну тримайтесь, я вам таке влаштую!..

— Тільки спробуй!

— Ну-ну!

— Паскуда!

— Що, теж за домагання напишете? — Кейн стис кулаки.

— Може, і напишемо. Групове. Схоже, це працює, — Дейв вийшов, і решта за ним, поки Кейн не залишився сам.

***

Постріл. Два постріли один за одним, короткою чергою. Перезарядка.

Постріл.

***

— Ой! — Лія верескнула і одразу засміялася. Цього разу вона не почула, як Еста повернувся і підкрався до неї, поки вона танцювала під музику.

Еста перехопив її зручніше, покачав зі сторони в сторону.

***

Еста вийшов на вулицю з усмішкою. Спина розпрямилася, все тіло наче вібрувало і відчувалося легким поверх вже звичної крепатури. Він оглянувся по сторонах — зазвичай у цей момент йому було не до роздивлянь.

— Я ж говорила! — Келлі ляснула його по плечу.

— Повірити не можу... — Еста глибоко вдихнув просякнуте вологою і вихлопом повітря. — І справді краще!

— Ага. Жаль, що такий настрій не протримається довго, — сказала Келлі і опустила очі, додала тихіше: — Тут пігулки треба.

— Щось вони поки не дуже працювали…

— Уяви, що було б без них.

Еста зітхнув.

— Буде краще, — сказала Келлі і замовкла.

***

Постріл. Постріл. Постріл!

***

Анна охнула, і тіло розслабилося. Вона шумно дихала. Еста лизнув її наостанок і відпустив, поповз по ліжку і ліг поряд. Анна повернула голову і зустріла його губи, що пахли сіллю і лавровим листям, запустила пальці у розпатлане волосся. Він знайшов її знову, торкнувся ще мокрого від слини тіла.

— Ти навіть цілуєшся інакше... — пробурмотіла Анна. Член у її долоні залишався м'яким. — Знаєш, ти можеш не продовжувати, якщо не в настрої, все нормально.

— Я можу…

— Це антидепресанти.

— Я знаю.

— Ти нічого не зобов'язаний, любий.

— Ти мене не хочеш? Це через поцілунки? — Еста підвівся на лікті. — Що я роблю не так?

— Нічого, — Анна насупилася. — Ти цілуєшся краще, я просто... не дуже пам'ятаю, як було раніше... що саме змінилось.

— Вибач, — Еста опустив голову. — Вибач, вибач... Чому ти не сказала раніше? Що я можу…

— Та все нормально, я звикну, — Анна витерла слину з його щоки. — Мені не варто було говорити. Давай спати?

— Ти не задоволена.

— Я у депресії, це не через тебе.

— Це через мене.

Анна закотила очі.

— Я вже кінчила сьогодні, можна я вже буду спати?

— Вибач…

Анна потерла очі й зітхнула.

— Я знаю, що ти мене хочеш... у голові. Дай собі час.

— Ще пів року? — буркнув Еста, уткнувшись у її плече.

— Я буду чекати стільки, скільки треба, — Анна взяла його руку. У темряві вона чула, як збивається його дихання, як він намагається вирівняти його. Вона мовчала.

***

Еста залпом осушив шот і поставив склянку на стійку.

— Гей, полегше! — Анна штовхнулала його у плече. — Ти завтра про це пошкодуєш.

— Хто б говорив, — Еста глянув на таку саму порожню склянку з мокрим дном, що стояла біля Анни.

— Я випила менше!

— Може, я хочу, щоб мені було погано, — Еста п'яно посміхнувся. — Зламаний... Не можу навіть трахнути дружину... — він охнув, коли вона ривком зрушила його зі стільця.

— Пішли додому, їбар-терорист, — вона пирскнула і закинула його руку собі на плече.

На вулиці вже палали ліхтарі. Еста з Анною пройшли кілька кварталів, похитуючись.

У коридорчику Анна його облапала, вдаючи, ніби намагається зняти з Ести куртку, і вони безладно потупотіли у темряві, поки не дісталися спальні. Там Анна його відпустила, Еста увімкнув бра біля ліжка і нарешті виплутався з куртки. Обернувся до дверей.

Анна стояла в одному з його довгих плащів, що встигла захопити з вішака у коридорі, на голові був його капелюх з полями. Еста підняв брови.

— Що ти робиш?

Анна замкнула засувку.

— Якщо ти думаєш, що клятий Бауман зламав твою орієнтацію, — тут Еста здригнувся і перестав усміхатися, — то я не готова отак просто здатися, — вона повільно виступила вперед. — Готуйся, зараз я буду створювати твоїм потенційним хлопцям конкуренцію!

Еста відступив і сів, зачепившись за край ліжка, коли Анна підбігла до нього. Поповзла, перекинула, сіла зверху. Еста кліпав очима — погляд у неї був веселий і безумний. Вона цілувала, притискала, шарила руками, наосліп розстібала ґудзики, і Еста підхопив настрій і цілував у відповідь.

— А? — він завмер, відчувши її мокрі пальці між ногами. І коли вона тільки встигла відкрити презерватив зі змазкою... Анна тримала його за волосся і дивилась у очі, поки її пальці повільно проникали усередину. Дихання збилось, у погляді Ести промайнула паніка.

— Я знаю, що ти робив це раніше, — дихання Анни пахло алкоголем. — І що це працювало... Може, я теж зможу змусити це працювати? Якщо це те, що тобі потрібно... — вона облизнула пересохлі губи. Зненацька оскалилася: — Ти мав бути тільки мій! Ми мали навчитися всього разом!

Еста змінився в обличчі, здригнувся. Стис пальці на її плечі, схованому у надто широкому для неї рукаві плащу.

— Це нечесно, — він перевів подих. У кутиках очей блиснула волога, але брови зійшлися на переніссі. — Нечесно, що він потоптався усюди, де... Я б хотів віддати тобі добровільно все, де він мене пограбував, — він закусив губу і відпустив. Притис її за талію ближче і закинув ногу. Вдих, видих... і тіло навколо пальців розслабилось.

Анна дихала важко, наче після бігу, притислась, аж поки вони не торкнулися лобами. Еста вчепився у плащ мертвою хваткою, сльоза сповзла з кутика ока. Анна поцілувала його, і він схлипнув від полегшення, тіло тремтіло.

— Зроби це, — голос хрипкий, майже шепіт.

— Я люблю тебе, — сказала Анна. Цілувала шию, залишаючи сліди, терлася носом.

— Глибше, люба... не дістаєш, — шепотів Еста, не відкриваючи очей.

Анна відсторонилася, щоб бачити його обличчя — відкритий рот, густі насуплені брови, міцно замружені очі з віями, від яких падали тіні.

Спрацювало. Вперше за останні місяці... Еста кліпав очима від подиву й дихав через рот. Анна сунула йому у руки паперову хустинку і вимкнула світло, примостилася під боком.

— А як же ти?

— Я втомилась, — Анна позіхнула і зняла презерватив з пальців, кинула кудись на підлогу. Поцілувала Есту у щоку і задоволено простогнала. — Давай спати...