Пекло: Мерці проти Дияволів

It’s the devil’s way now

there’s no way out

you can scream and you can shout

it’s too late now

Це шлях диявола

І виходу немає

Кричи скільки завгодно

Вже занадто пізно

Radiohead

Вибух на весь екран! Серед полум’я повстала фігура, через секунду — крики, тремка камера показує людей, що тікають. Горизонт завалений, помаранчеве сонце на верхівці кубічної будівлі, з вікон якої здіймається дим.

Нарізка кадрів: поліцейські машини з мигалками на дорозі, купа банкнот у полум’ї, окремі злітають у повітря. Гарно поставлений дикторський голос: «У Пеклі є тільки мерці — і дияволи, що піддають їх тортурам. Ніхто не може втекти, ніхто не може захиститися. Так було, поки не з’явився він...»

Героїчна музика, стіна здригається від вибуху, і в дверях з’являється чоловік з пістолетом, стріляє. «Безумець, що кинув виклик незнищенним силам зла!» Крупним планом — обличчя в полум’яному світлі, повз нього пролітають обвуглені клапті банкнот. «Битва, яку неможливо виграти, і він це знає!»

Чоловік сидить на підлозі, приклавши пістолет до скроні, навколо мертві тіла, кров, потрощені меблі. «Герой! Мученик! Приречений безумець!»

У стилі мок’юментарі змінюються секундні шматочки з новин, зйомки з телефону і камер спостереження, статичні фото. «”New Hero Studio”, відома своїми серіями про «Підземні битви гігантів» і супергероїку «Не у масці», пішла на небезпечно зухвалий крок. Цей герой не має суперсил, а його противники — відомі всім нам «Дияволи». Як вони допустили цей серіал до зйомок? Одне зрозуміло — він буде легендарним!»

Музика, більше схожа на удари, трейлер закінчується зображенням білборду з головним героєм. «Пекло: мерці проти Дияволів», червоними буквами. Звук горіння. Кінець.

На екрані з’явився молодий білявий хлопець за кермом машини, за вікнами — випалений сонцем степ з окремими деревцями.

— Привіт, друзі, з вами ваш любий, незрівнянний, незамінний Девіс! — хлопець швидко прокричав своє стандартне звернення. — Минулий тиждень ви закидували мене питаннями про «Мерців проти Дияволів», — коментарі з’являлися на екрані, поки повністю його не закрили, потім зникли. — Пристібайтеся міцніше, бо нас чекає незабутній експіріенс! — Девіс вирячив очі.

— Отож, трейлер! Студія позавчора офіційно оголосила, що не знімала його, а серіал з такою назвою не планується. Але ми всі пам’ятаємо, що було з «Не у масці»... — Девіс підняв брови. — Десятки нібито незалежних відео, три місяці божіння на камеру, що нічого не буде, а потім... — він ляснув долонями. — З іншого боку, є версія, що трейлер зняли конкуренти, і вона теж має право на існування. Дияволи можуть спалити студію, якщо це не було з ними погоджено. Але чию — New Hero чи конкурентів? Я б на їхньому місці не ризикував, — Девіс стишив голос, наче ділився секретом.

— Чесно кажучи, я передивився трейлер десятки разів. Це дуже цікаво! Мок’юментарі, що для супергероїки рідкість. Але кадри дорогі, вибухи, схоже, не намальовані, цікава робота зі звуком... Ви мене питали про головного актора... — Девіс глянув кудись убік, — Еста Райтер. Еста... — хмикнув. — Єдине, що я знайшов з його попередніх робіт — гейське хоум-порно. Псевдо-хоум, бо якось його забагато... Ну або його постійний і єдиний партнер по сценам за все платив. Гарні камери, хороше світло... Але чесно — його ну дуже багато. Ви мене знаєте, я по дівчатам, тож мені у будь якому випадку не зайшло б... — Девіс зітхнув і насупився. Сплеснув руками:

— Я не розумію такого вибору актора! Я не кажу, що він не підходить, погляд дуже драматичний, але на місці продюсера я б у бік порноакторів навіть не дивився. Та і то, всі ці відео емоційно доволі одноманітні, його партнер хоча б відіграє поганого хлопця, а цей Еста... — Девіс скривився. — Непогано відіграє жертву. Якби я знімав бойовик, шукав би когось із ширшим діапазоном, і бажано з досвідом нормального кіно, бо проєкт хайповий. І щоб бігав, і був сильним... Типу Тома Круза. Або когось високого, це завжди краще для героїки, а цей хлопець таки низенький, нічого поганого не хочу сказати... — Девіс задумався.

— Так... Неочевидний вибір, геть неочевидний. Хіба що він відсмоктав комусь із босів студії. Хоча знову ж таки, трейлер має ду-уже непоганий вигляд! Ух! — Девіс сів рівніше. — Тому сьогодні ми з вами дізнаємося більше! — він повернув камеру, і у кадрі з’явився банер «Вітаємо у Норні!» — Так! Я приїхав, щоб особисто побачити все на власні очі, поговорити з акторами і знімальною групою, якщо вдасться. Нові шортси з’являються кожен день, тож зйомки вже у процесі! Залишайтеся зі мною на стрімі, і ми дізнаємося про все разом, у режимі реального часу! — Девіс завів машину.

Банер проплив мимо. Через кілька хвилин Девіс зупинився — дорогу перекривала застава з мішків із піском, навалених поперек усієї дороги між будинками. Місце залишалось лише для однієї машини за раз.

— Негайно зупиніться! Вийдіть з машини і підійміть руки! — пролунало з гучномовця. Девіс прикріпив камеру на лоба. — Підійдіть!

Біля барикад його зустріли чотири чоловіки і жінка, всі у цивільному, але з хустинками, що закривали половину обличчя. Одяг у пилюці, на нозі одного чоловіка — пов’язка. Вони мали втомлений і похмурий вигляд.

— Ім’я, документи, ціль візиту?

— Хіба ви не повинні показати мені свої значки?

— Що? — спитав один.

— Руки догори! — крикнула жінка, бо Девіс встиг опустити їх до рівня плечей.

— Поліцейські значки! Ви забули...

Люди переглянулись, і один дістав із внутрішньої кишені складений вчетверо папірець. Девіс витяг шию і примружився:

— ...призначений добровільним помічником поліції Норна... Е!..

Чоловік сховав папірець, кивнув, і до машини пішли двоє. Ще один обшукував Девіса. Витягнув його документи з кишені штанів, і перший чоловік сфоткав їх на свій телефон.

— Якого біса... — сказав Девіс.

— Ціль прибуття?

— Я блогер, — Девіс усміхнувся і опустив руки, коли чоловік, що обшукував його, кивнув і відступив на крок. — У вашому місті знімають серіал, я роблю про це сюжет.

— Серіал? — брови добровільного помічника поліції піднялися.

— «Мерці проти Дияволів», чули, може?

Жінка пирхнула, чоловік, що обшукував Девіса, видав довге розуміюче «О-о-о..»

— Їдь додому, синку, тут тобі не іграшки, — добровільний помічник повернув йому документи і зітхнув. — Господи!

— О, то ви чули! Може, знаєте, де конкретно знімають?

— Серж, сука, — сказала жінка і приклала долоню до обличчя.

— А що, — сказав другий чоловік, — там дійсно багато людей чекають серіалу?

— О так! На трейлері вже майже три мільйони переглядів, коментарі киплять, новини, обговорення! Конспірологічні теорії... От ви що думаєте про зйомки?

— А ти, значить, правдоруб, який покаже своїм підписникам, що відбувається насправді? — саркастично протягнула жінка.

— У мене п’ятдесят тисяч підписників! — випрямився Девіс, але ніхто навіть у обличчі не змінився.

— Шефе, пустіть його, не бачите, він поспішає на зйомки, — сказав чоловік і пирхнув.

— Зйомки, — кисло повторив добровільний помічник.

— П’ятдесят тисяч людей дізнаються про них трохи більше, — чоловік потис плечима.

— До-обре, пане блогере, — відповів той, — але будьте обережні, у нас дуже якісна піротехніка!

— Чисто! — відзвітував один з чоловіків, що повернувся від машини. Всі відійшли, і Девіс побіг, сів за кермо. Жінка помахала йому і зігнулась.

— Окей, це було трохи дивно, — сказав Девіс і поправив камеру. — Але принаймні мене пропустили. Може, ми зможемо поспілкуватись з кимось іще...

Але вулиці залишалися пустими. Девіс кліпнув, проїхавши повз згорілу машину на узбіччі.

— Ну і райончик... — там вибите вікно, тут розтрощена лавка, і жодної людини. Девіс сповільнився, коли побачив на стіні численні написи «Помри!» балончиком.

Почувся далекий вибух і автоматні черги. Девіс радісно повернув на звук.

Різко загальмував на перехресті. Далі по вулиці відбувалося саме дійство — посеред дороги скупчилися машини, одна горіла, за іншими ховалися люди. Повітря заповнював гіркий дим, крики і звуки пострілів.

— О боже мій, ви тільки подивіться! А де камери? Я не бачу...

Тут скло його машини вилетіло від пострілів — хтось під’їхав ззаду. Девіс розвернувся і побачив чоловіка, що висунув руку з пістолетом з вікна. Девіс пригнувся раніше, ніж зрозумів, що робить. Коли він знову виглянув, машина новоприбулих з вереском шин розвернулась, із неї вилетіла граната, і вибухом підкинуло іншу машину. Кілька людей, що ховалися за нею, полетіли, один покотився по землі, притискаючи праву руку на перев’язі. Він кілька разів намагався встати, а потім лежачи вистрілив лівою.

— Оце справжнє кіно! — Девіс аж язиком цокнув.

У останню машину полетів коктейль Молотова, вона зайнялася. Охоплений вогнем чоловік з криком виліз на дорогу. Чоловік зі зламаною рукою нарешті підвівся, полум’я освітило його, хоча він стояв у тіні будинків, і Девіс нарешті впізнав: Еста, порнозірка, головний герой «Мерців проти Дияволів». Він похитнувся й вистрілив у чоловіка, що горів, і той перестав рухатись.

— Справжній вогонь, — з повагою сказав Девіс. — Зараз його використовують все рідше, бо це небезпечно для каскадерів. Чекайте, тепер кадр мають зупинити у найближчі секунди...

Пролунав постріл, і Девіс здригнувся всім тілом — такого болю він не відчував жодного разу в житті. Він закричав і приклав руку до плеча, під пальцями біла футболка наливалася кров’ю. Девіс забув про серіал, забув про стрім і глядачів і кричав, а потім стогнав, аж поки хтось не відкрив дверцята машини і не витяг його назовні. Суворий чоловік приклав до рани шматок бинту і притис руку Девіса поверх:

— Тримай! Притисни! Чого кричиш, все буде добре!

Девіс кліпав очима і дихав через рота, схлипуючи. Чоловік ледь не за шиворіт відвів його до швидкої з круглими дірками на дверцятах, всередині вже набилося людей. Девіс мало не впав, коли швидка рушила. Перед очима плавали кола, пахло гірким димом, бензином і медикаментами. Девіс уривчасто бачив суворі обличчя зі щетиною, синці, брудний одяг і зброю. Усі голосно говорили, хто з гнівом, хто з роздратуванням. Посередині на підлозі лежав чоловік, якому поклали хустинку на обличчя, і тут швидка зупинилася. Натовп виніс Девіса назовні, і він на ногах, що підгиналися, попрямував за всіма у передпокій лікарні. Там людей було ще більше.

— Ти! — Девіс розвернувся до Ести. Той сидів, вчепившись вільною рукою у стілець, і шкірив зуби, поки лікар зашивав дірку на його нозі. Крізь розрізану до коліна штанину біліла шкіра, поплямована старими синцями. — Якого біса у вас стріляють справжніми кулями!

— Що? — Еста підняв на нього очі. Девіс розумів, що кидати претензії — не найрозумніша ідея, але вже не міг спинитися, все одно нікого зі знімальної групи видно не було.

— Я міг померти! — Девіс розвернувся до нього лівим поціленим плечем. — Вашого реквізитора мають звільнити за таке!

— Ти в біса хто взагалі?

— Він не з наших, я підібрав його на перехресті, — сказав хтось ззаду. — Без зброї, цивільний.

— Я блогер, — Девіс схлипнув і притис бинт сильніше. — Про ваш серіал стільки чуток ходить, я хотів дізнатися, що відбувається насправді. Поговорити з групою, акторами... — Девіс побачив, як у очах Ести загорівся веселий вогник. — Це не смішно!

Еста усміхнувся, між зубів червоніла кров. Позаду хтось хмикнув, пом’ятий чоловік, який щойно сидів, стогнучи, на підлозі, приклав долоню до рота.

— Умф!

— То це кінооглядач?

— Серж, сука!

Еста розреготався першим. Девіс втягнув голову у плечі, коли хтось вереснув біля вуха. Чоловік на каталці зігнувся на боку, сміючись і викашлюючи кров. Лікар, що зашивав ногу, впустив голку і, здригаючись, сперся лобом на коліно Ести.

— Та ти хоч знаєш... — Еста боровся зі сміхом, рукою тер обличчя, — ти хоч знаєш, скільки людей тут вже померло, поки ви там... Серіал, серйозно? Господи, блять, боже!

Сміх потроху вщухав, повертаючись хвилями.

— Я бачив трейлер... Майже три мільйони переглядів...

Еста підняв на нього погляд. Він мав вигляд, наче не спав три дні, сміх зник, поступившись гніву, печалі й утомі.

— Серж... ах блять, — Еста на секунду замружив очі. — Серж зробив цей трейлер заради жарту, — сказав він. — Я його знаю особисто, він зліпив його із записів камер і... телефонів... всякого. Всі наші про це знають.

— Я знаю, що таке мок’юментарі, дякую, — відповів Девіс, і Еста, здається, тихо загарчав.

— Не було ніякого серіалу, тупа ти людино! — крикнув він. — Це все справжні записи! Дійшло?

— Ага, ви ще скажіть, що ви на повному серйозі воюєте з Дияволами! — на це натовп відповів тишею. — Ви що, з глузду з’їхали? Якщо так, ви всі вже мерці!

— А-а, ха-ха!.. — крикнув хтось, і істеричний сміх знову прокотився приміщенням. Еста лише криво посміхнувся.

— Гадаю, мені краще поїхати з міста, — сказав Девіс тихо. Камера на його голові почала дрібно труситися.

— Гадаю, так буде краще, — відповів Еста. — Ах, Серж буде у захваті, коли почує про цю історію!