Пекло: Мерці проти Дияволів

Are you such a dreamer

To put the world to rights?

Невже ти такий мрійник,

що хочеш виправити світ?

(Radiohead)

"Гей, знаєте, чому я сьогодні запізнився?" — з'явилось у робочому чаті. "Ви нахрін в це просто не повірите!" — і далі додане відео.

Ракети з-під машини, вибух, людина у плащі біжить через дорогу і зникає у закопченому пройомі дверей, зламані тіла на асфальті...

"Що це?"

" Проїжджав сьогодні повз диявольське кубло, знаєте, на двадцять восьмій".

"Це поліцейський?"

"Нізащо не повірю, що у поліції вистачило б яєць!"

"Хто це?"

"Він один?"

"Це справжні трупи? Думаєте, сюда можна таке кидати?"

Хтось мовчки скачав відео собі і вкинув у загальний інтернет.

***

Ближче до вечора Карсон, який гортав Тік Ток, поки його напарник пішов за снеками, гучно матюкнувся у машині.

— Що там? — спитав напарник через вікно і сів поряд.

— Дивись! Дідько, треба було видалити, перш ніж повертати камеру!

— А хто виклав? Напиши у приватні, хай прибере.

Карсон мовчки розвернув до нього екран, щоб було видно, скільки лайків і репостів.

— Дідько, — напарник поморщився. Зітхнув і протягнув паперовий пакет з їжею: — Ну що ж, принаймні, Вуд не нас за це вздрючить.

***

— Гей, Роксі, а це не наш? — інтерн підняв очі від телефону і обернувся до медсестри. — Дивись!

Вона завмерла з пігулками в руках, які розкладала по чашечам для прийому ліків і глянула на екран.

— Хто це? — спитала похмуро.

— Нам сьогодні поступив чоловік у патрульній формі...

Роксі відклала все і передивилась ще раз, вже уважніше.

— Обличчя не дуже видно...

— Так, але це єдиний поліцейський з кульовими, і по часу співпадає. Куди це він вломився? — інтерн відкрив опис під відео. Зблід. — Та не може бути...

— Пішли, — Роксі підхопила його під лікоть і вони побігли на другий поверх, туди, де біля дверей ходили від стіни до стіни двоє поліцейських.

***

— Ви мене зрозуміли?

— Так-так, у цю середу опівдні, не заважати, я все зрозумів, так, — головний лікар промокнув спітнілого лоба, і дзвінок завершився. Лікар ще трохи постояв, дихаючи через рота. — Треба усіх попередити, — пробурмотів під носа, потім прийшов до тями і покинув кабінет.

***

Доктор Веллер стояв перед ліжком. Есту треба було розбудити, але доктор просто дивився на нього. Він обережно відвів пасма волосся з його обличчя, потім стис зуби і поклав долоню поверх його рота і затис ніс пальцями. Еста ще секунду лежав спокійно, а потім насупився, здригнувся, доктор відчув, як проминаються і ковзають м'які тканини під пальцями і притис його голову сильніше до подушки. Еста відкрив очі, він борсався... Доктор почув звуки з коридору і відпустив Есту — на долоні залишилась кров з розбитої губи. Еста остаточно прокинувся, він хапав повітря.

— Пробачте... — сказав доктор і прибрав руки.

— Продовжуйте, — сказав Еста, але було вже пізно — двері клацнули й у палату зайшли люди. Доктор зіщулився і відступив.

Вперед виступив тридцятилітній чоловік у дорогому чорному костюмі. Він поволі підійшов до койки.

— Так-так-так... — оглянув Есту. — Хех, я думав, ти вищий, — фиркнув він, і двоє високих чоловіків, що зайшли з ним, посміхнулись. — Знаєш, хто я?

— Ні, — відповів Еста.

— Я Джонсон. А ти Еста... Цікаве ім'я, мені подобається, — він повернув його за підборіддя, прицінився. — Ніколи ще не трахав жодного Есту, — він жадібно вдивлявся у обличчя, щоб вловити реакцію у всіх деталях, але Еста враженим не виглядав. — Чи ти любиш таке? Нічого, повір мені, тобі не сподобається, — його пальці перемістились, зім'яли мочку вуха. — Може, ми могли б почати прямо зараз, га? Прямо тут. Я це засніму і відправлю твоїм колегам, що ти про це думаєш?

Лікар намагався стати невидимим, Майк, що стояв за відкритими дверима, стис кулаки так, що нігті врізались у тіло. Кейн поряд виглядав так, ніби більше в цьому житті не пожартує.

— Гаразд, хлопці, забирайте його, — сказав Джонсон і відступив зі знудженим виглядом. — І навіть не сподівайся, що помреш швидше, ніж за місяць, — він широко посміхнувся.

Жестом фокусника зняв з ліжка простирадло, і один з бандитів підняв Есту на руки, як принцесу. Крякнув, перехопив зручніше, і Еста замружився від болю. Джонсон промурмотів: "Обожнюю цей фасон", — і його рука ковзнула вздовж розрізу на спині лікарняної сорочки, від лопаток по спині і майже до колін, де не заважали руки чоловіка, що тримав Есту. Той навіть у обличчі не змінився, пальці вільної руки лежали без руху, погляд в нікуди. "Ну-ну", — сказав Джонсон і відступив.

Всі пройшли повз Майка з Кейном по коридору, пустому і тихому, як майже вся лікарня. Майк підняв брови, коли Кейн почав кліпати очима, що блищали вологою. Він ковтнув грудку у горлі.

Подорож коридорами і сходами здавалася нескінченною і примарною, як сон з температурою. Майк міг би і не робити цього, але йшов за спинами Дияволів, не в силах відірвати погляду від каштанової маківки, що виглядала з-за плеча бандита. З іншого боку звисали босі ноги. Еста не був у безпеці й у лікарні, але коли усі вийшли на неяскраве світло, що м'яко, ніби крізь плафон, розсіювалось із хмар, серце у Майка впало.

Дворик перед лікарнею стояв пустий, лише кілька швидких припаркувались по боках, а з-за них виглядали люди з телефонами. Майк скривився — у школярів відсутній інстинкт самозбереження... Єдиний явно дорослий чоловік стояв за їхніми спинами з опущеними руками, вітерець грав його сивим чубчиком і плащем. На його місці Майк не обманював би себе і просто заборонив своїй дитині приходити...

Джонсон широко посміхнувся і розвів руки, наче на сцені, широкий перстень на середньому пальці блиснув. Школярі охнули і відступили на крок. Майк зупинився, за його спиною зітхнув Кейн.

Процесія була на пів дороги до своєї чорної машини, коли сивий чоловік вийшов з-за спин школярів, роспахнув плащ і чітким швидким рухом дістав пістолет. Майк здригнувся, коли пролунав постріл. Чоловік, що ніс Есту, покачнувся і завалився на спину, сивий встиг застрелити другого ще до того, як перший гучно стукнувся черепом об асфальт. Джонсон зірвався з місця і побіг до машини, водій вистромив пістолет з вікна. Майк перевів погляд на Есту, але той приземлився м'яко, ще й встиг лівою дістати пістолет у бандита під ним. Кейн схопив Майка, сховався за його спиною і потащив убік, за край дверей. Коли Майк виглянув, крики школярів і постріли вже стихли, а сивий чоловік допоміг Есті піднятися. Разом вони забрались у машину бандитів, з якої сивий викинув труп водія, і поїхали геть.

— Якого дідька... — сказав Кейн. — Щоб мене, це ж Морріс! Продавець зброї, — додав він, коли Майк обернувся до нього. — Я у нього набої для тиру брав...

— Точно... Нічого не розумію! — Майк потер обличчя. — Я дзвоню шефу.

***

Машина різко повернула, і Есту мотнуло убік, він зціпив зуби і притиснувся спиною до крісла. Він дихав через рот, у лівій досі пістолет.

— Пристібнись! — сказав Морріс. — Зараз будемо на місці!

— Що? Де? — Еста затис пістолет між колін і рвонув пряжку ременя. Простогнав — права рука все одно відгукнулась болем, не зважаючи на ліки. — Пане Моррісе?

— Впізнаєш людей, це добре. Значить, не зовсім мізки поплавило, — відгукнувся той.

— Що ви робите?

— Їдемо до мене. Заберемо ще кілька покидьків із собою у пекло, — очі Морріса безумно блищали. — До речі, дякую, той клятий водій дістав би мене. Можливо...

— Якого дідька?

— Я сподівався на подяку, але окей...

— Дякую! Я дуже дякую, я просто... — Есті перехопило подих. — Чому?

— Не знаю, що Дияволи зробили тобі, але тут ти не єдиний, — Морріс спохмурнів. — Хто помер у тебе?

— Ніхто... Довга історія. У деякому сенсі, я, — хмикнув Еста. — А у вас?

— Дочка, — Морріс насупився і решту шляху мовчав.

— Мені дуже жаль, — сказав Еста, і Моррис кивнув і стис руль, аж скрипнула шкіра.

***

— Я вже пробував додзвонитися до Морріса, але він не відповідає, — сказав Майк. Кейн поряд з ним переминався з ноги на ногу. — Але він скоріше за все поїхав у свій збройний магазинчик... Поїхати за ним?

— Ні, — сказав Вуд. Він притис телефон до вуха плечем і листав папірці у теці. — Я хочу, щоб нікого з наших не було поблизу, коли за ним приїдуть.

— Прийнято, шеф, — Майк поклав трубку і покачав головою, і Кейн з полегшенням видихнув.

***

Морріс знайшов свої запасні речі, допоміг вдягнути штани. Вони були надто довгі, але плечі Ести все одно розслабились, він подякував. Морріс закатав йому штанини, зняв з вішака шарф і підв'язав руку. Упер руки в боки і оглянув результат:

— Ну, хоч не з голою дупою вмреш, — сказав він і криво посміхнувся. Підняв обріз, коли у двері постукали.

Еста глянув крізь жалюзі. Морріс глянув через його плече. Перед дверима крутився на місці і майже пританцьовував худорлявий молодий чоловік. Він широко усміхнувся і помахав, коли помітив, що за ним споглядають.

— Ти хто? — гаркнув Морріс.

— Привіт, мене звуть Серж Стоцци! Охрініти, чуваки, це вогонь! Пустіть мене до вас!

— Це ще навіщо?

— Я блогер. Ви ж не хочете, щоб все закінчилось тихо і ніхто про це не дізнався? — він приклав до скла долоні домиком і заглянув. — ЗМІ про вас не розкажуть, сцикуни!

— А ти знаєш, що тебе тут можуть застрелити, блогер сраний? — спитав Морріс.

— Заради сюжету я готовий на все, — драматичним шепітом сказав Серж. — А ще я трохи курнув для хоробрості...

Морріс закотив очі й оглянувся на Есту, той потис плечем. Морріс відкрив:

— Стій на місці!

— Оу! — Серж здригнувся і нервово розсміявся, коли Морріс його обшукав.

— Заходь.

Серж вступив всередину і обвів всю кімнату телефоном.

— От ми і на місці! — з благогвінням проговорив він. — Ну і дохрініща ж тут пукалок! — всі стіни покривали шафки зі зброєю, за прилавком на стільці великий ящик з патронами, на стільниці — запасні магазини. Моріс скривився і повернувся до їх наповнення. — Якщо хтось вкраде у вас одну, поліція сюди не поїде, — Серж хихотнув.

— Якщо хтось вкраде у мене, я сам його застрелю, — оскалився Морріс.

— Поняв, — Серж обернувся до Ести. — Чувак, знав би ти, скільки легенд про тебе ходить! — на цьому моменті Еста пирхнув і підняв брову. — Я серйозно! — Серж підійшов до нього ближче, навів камеру телефона. — Це ж ти позавчора атакував Дияволів на відео?

— На якому відео?

— З відеорегистратора, — буркнув Морріс. — По всьому місту тільки і розмов, що про це відео. Я спочатку подумав, фейк, але потім... — він підняв очі, — згадав, як ти купував у мене набої.

— То ви знайомі, так? — Сержа аж розпирало від ентузіазму.

— Трохи, — відповів Еста. — І я не знаю ні про яке відео...

— Давайте почнемо з початку! Ти Еста Райтер, патрульний з другого відділку? Що це взагалі за ім'я таке — Еста?

— Я нащадок естонських емігрантів, — Еста зітхнув. — Хочеш аж настільки глибоко копнути?

— О так! Треба ж зрозуміти, як ти до життя такого дійшов! Що твої батьки думають про це?

— Нічого, вони померли, коли я був малим, — Еста потір перенісся.

— А що було потім?

— Познайомився у дітбудинку з майбутньою дружиною, — Еста перевірив вулицю через жалюзі. — Одружився.

— О-о, так! Маленька звичайна людина, андердог, що піднявся з самих низів...

— О господи... — Еста закотив очі. — Я вже починаю жалкувати, що ми тебе впустили.

— Не варто, — сказав Серж. — Це ж шанс розповісти історію з твоєї сторони!

— Та нічого тут розповідати. Я навіть передсмертну записку не писав, — Еста сказав це таким буденним тоном, що усмішка Сержа дрогнула.

— Чому? Я б на твоєму місці... я б цілий талмуд накатав, — Серж задумався. — Хоча я навряд чи вліз би у таке...

— Немає сенсу, — відповів Еста. — Люди все одно не зрозуміють, мені немає, що їм сказати.

— Це ти дарма, — відгукнувся Морріс. — Я впевнений, є багато людей, які прекрасно тебе зрозуміють. Як я.

Еста хмикнув. Серж наче маленька піранья підплив до прилавку. Облокотився на стільницю:

— Тобто з тобою він про це говорив?

— Ні. Але здогодатись було не важко. Давай, йди сюди, я все одно вулицю через камеру бачу, — кивнув він Есті. — Налити тобі чогось? Чаю?

— Дякую, — Еста підійшов. — А бутерброда не знайдеться?

— Знайдеться. Бери все, що знайдеш у холодильнику.

— То ви друзі, чи як? — спитав Серж.

— Ні, — Морріс клацнув обрізом. — Мені знайомий знайомого розповів, що лікарню попередили. Заберуть, кажуть, Есту Райтера... Тоді я все і склав до купи, — він торкнувся пальцем скроні.

— Неймовірно! І як же ви збираєтесь перемогти Дияволів?

Еста з Моррісом переглянулися.

— Ніяк, — сказав Еста. — Вони вб'ють нас сьогодні, — він відкрив холодильник і замислено вдивився у його нутрощі. — Можливо, тобі варто піти звідси до того, як вони з'являться.

— О, до речі про це... — Морріс дістав бронежилет. — Давай, йди сюди, — сказав він і зняв підтримуючу пов'язку, вдяг жилет на Есту, повісив назад.

— А для мене не знайдеться? — спитав Серж.

— А ти не збираєшся йти звідси? — обернувся до нього Морріс. — Можу пістолет з однією кулею видати. Якщо залишаєшся, краще б тебе вбили на місці.

Усмішка Сержа попливла, але він намагався триматись:

— Але на себе ви ж захист вдягли...

— Це щоб вбити більше, — відповів Еста. — Але водночас це підвищує шанси, що нас візьмуть живими. Принаймні, мене... — але Морріс теж похлопав себе по грудях, і бронежилет озвався глухим стуком. — Тут вже доводиться обирати, що важливіше.

— Ти впевнений? — Серж насупився. — Кому кому, а тобі краще б у полон не попадати...

— Гадаю, шанс вартує того, — відповів Еста.

— Нічого не вартує полону у Дияволів, — скривився Серж.

— Нащо ти тоді наражаєш себе на таку можливість? — Еста дістав з холодильника шматок сиру з маслом, поставив на вільне від набоїв місце, взяв ножа і зупинився. Морріс забрав його і почав нарізати.

— Я їм нічого не зробив, — сказав Серж і Морріс крякнув.

— Це не важливо, — відповів Еста, пожираючи поглядом майбутній бутерброд. — Не бачив те відео, де вони зґвалтували жіночку, яку просто побачили у супермаркеті? Там ще її чоловік і дитина поряд стояли...

— Що, просто з ніфіга?

— Ти звідки такий наївний звалився? З Місяця? — Морріс взявся за хліб і відвернувся. — Це правда, моя... — він запнувся. — Я не зможу це переказати без запою на тиждень, тож подробиць не буде, просто повір мені.

— Мені дуже жаль, — сказав Еста ще раз.

— Я не любитель дивитись таку жорстку хрінь, — сказав Серж, — люблю, знаєте, спати ночами. Ви що ж, влізли у це, знаючи, що таке може бути?

Еста застогнав, нарешті добравшись до бутерброда і не відповів. Морріс відкрив черговий обріз і з силою загнав на місце патрон. Серж ковтнув.