Пекло: Мерці проти Дияволів

The only truth that I can see

Is when you put your lips on me

Futures tricked by the past

Spectre, how he laughts

Єдина правда, яку я бачу, —

коли ти цілуєш мене.

Майбутнє, ошукане минулим.

Привид... як же він сміється.

(Radiohead)

Вісімнадцять загиблих. Чотири десятки поранених. Машини Дияволів з усіма пасажирами знищені. У Майка досі перед очами стояло полум'я, кров на асфальті, закопчений покорежений метал. Крики у вухах. Важке тіло Ести в руках, який таки на кілька секунд втратив свідомість, коли куля вдарила бронежилет і перетворила тріщину у ребрі на повноцінний перелом. Звісно, про це ще кілька годин ніхто не знав, бо Еста одразу піднявся, ходив, дзвонив, пояснював і наказував, заспокоював, забороняв і лаявся. Натовп на площі поволі рідів, когось забирала швидка, хтось йшов сам. Хтось лежав, і на його чи її грудях плакали. Волосся рухалось від вітру, притиснуте головою до асфальту, мокрого і брудного, і від цього шлунок перевертався...

На ніч у лікарні Еста не залишився. Нові люди у відділок не помістилися б, і вони спали у машинах, припаркованих на вулиці. Кілька кварталів заблокували мінівенами, у них всю ніч чатували люди. Еста намагався добитись, щоб їх пустили спати у адміністративні будівлі, але результат був скромним — лише в одному місці їм дали ключ, попросивши сказати, що якщо Дияволи спитають, ключ забрали силою.

Еста займався справами до опівночі, а потім просто ходив по всьому відділку, переступаючи людей, що намагалися спати на підлозі, поки Майк не зловив його за лікоть і не закрив у кабінеті. За вікном гримів грім, світло погасло. Майк спочатку ходив за Естою і вмовляв його зупинитися і поспати, потім сидів на диванчику і чекав, коли його відпустить. У світлі ліхтарику з телефону Еста ходив колами, заглядав під стіл і у шафи, оглядався, наче чує щось, а потім почав ходити з пістолетом, і у Майка пішли сироти по спині. Він встав і зупинив його, взявши за плечі:

— Ну будь ласка...

— Ти чуєш це? — Еста вивертав шию, вдивляючись у темряву. Блискавка на мить вихопила його профіль.

— Тобі ввижається, ти надто довго не спав. Не поспиш, завтра своїх стріляти будеш, — сказав Майк і Еста обернувся до нього. Плечі під пальцями здригнулись. Майк чув його дихання. — Будь ласка, зупинись... — Майк несвідомо погладжував великими пальцями комір піджаку форми. Їх торкнулись кінчики волосся. Від Ести знову пахло медикаментами, вони навіть перекривали каву. Еста знову рвонувся, почувши щось, і Майк взяв його по бокам голови і поцілував.

Він здригнувся. Наче все з клацанням встало на місце, вся тривога, образа, гнів і захоплення за останні місяці отримали пояснення. Замість теплоти і м'якості на губах Майк відчув біль у всьому тілі, хоча Еста його не торкався, застиг у темряві. Дихання перехопило, перед очима затанцювали світлі мушки. Секунду Майку здавалося, він закричить або застогне, а потім нерви відпустили, і біль залишився лише точкою на правому боці. Майк відступив, і біль ослаб, перетворившись на просто дотик. У світлі блискавки блиснув метал, і Майк застиг без руху, намагаючись навіть не дихати. Уривчасте дихання Ести обпалювало його обличчя. Майк опустив погляд на дуло пістолета, що втискалось у його бік, і обережно підняв руки.

— От, значить, як... — голос Ести зривався. — Ти...

— Я просто хотів тебе зупинити, — сказав Майк, дивуючись, як спокійно прозвучав його голос. Все здавалось нереальним... — Може, я сплю? Я не міг насправді це зробити... я ж не міг?

— Якого дідька?

— Я не знаю, — Майк з силою замружився і відкрив очі, але у кімнаті залягла темрява. — Я вже нічого не розумію... Ти мене вб'єш?

Залягла пауза. Далеко гримнув грім, і вітер швирнув перші важкі краплі на шибку. Еста важко дихав і мовчав. Майк трохи хитався — він відчував, що щось всередині ковзає, падає, провалюється, і він не в силах зачепитись... Перед очима спалахували уривки — очі Ести, коли він послав Дияволів до дідька; плащ, що зметнувся від вітру; обличчя у світлі згораючих мільйонів доларів... Босі ноги, що звисали з-за плеча чоловіка; важке тіло у руках, поряд з тріснутим від удару об землю мікрофоном... От воно що. Майк підняв голову, жалкуючи, що нічого не бачить.

— Я не хотів тебе образити... пробач, будь ласка...

Еста зітхнув через рот і ковтнув.

— Забери у мене пістолет, я не можу розчепити пальці.

Майк на дотик знайшов його. Холодний метал, жива шкіра, слизька стрічка кільця. Пальці довелось рознімати з силою, їх звело.

— Пробач, пробач... — шепотів Майк знову і знову. Він забрав пістолет і поклав його на стіл. Але руки Ести так і не відпустив, вона досі тремтіла.

— Навіщо ти це зробив? Цікаво? Настільки вразили відео Баумана?

— Я не зміг їх дивитись, — Майк здригнувся. — Це надто жахливо...

Еста вирвав свою руку з його пальців, схопив за комір і поцілував. Майк похитнувся і знову схопився за його плечі, щоб втриматись. У роті з'явився смак крові — губа Ести знову тріснула... Еста перехопив його за потилицю, і Майк завмер, лише нахилив голову і піддався рухам, інакше, здавалось, Еста щось йому зламає. Або теж прокусить губу... Майк таки відступив на крок і наткнувся на стіл, відсунув пістолет подалі. Еста за ним, він притис його, розірвав поцілунок, коли рука у гіпсі стала заважати.

— Зніми... — сказав він і спробував стащити перев'язь через голову.

— Ти впевнений?

— Що, злякався?

Майк зняв перев'язь і притис його за пояс, знову поцілувавши. Під пальцями — тверді краї бронежилету, а нижче — пояс кобури... В голові все завивало сиренами — не так, незвично, неправильно... Навіть з єдиною поліцейською-жінкою, з якою Майк був, все було не так, як зараз. І звісно, жодна з його дівчат не протискала коліно між його ніг, до болю навалюючись на "найцінніше"... Ошерешений тиким натиском Майк пішов у наступ і схопив за сідницю, але домігся лише стогону у шию, що вібрацією відгукнувся у тілі. Еста лизнув його до вуха і вкусив за мочку. Не боїться, чорт забирай! Ще й навалився, наче зараз і візьме на цьому самому столі...

— На диван, може? — спитав Майк, напружуючи спину, щоб не прогнутись.

— Впадемо, — відповів Еста і знову вкусив за шию. — Давай плащ на підлогу.

— Вона тверда... — сказав Майк, відчуваючи, як Еста відсторонюється.

— Все одно буде боляче, — відповів Еста і пирхнув. — Іди сюди. Якщо хочеш.

І Майк пішов.

На підлозі дійсно було твердо поверх не дуже чистого килима і плащу, але якимось чином Майку пощастило опинитись зверху, а Еста його так і не перевернув. Та і не намагався... Руку у гипсі він відклав у сторону, Майк намацав її у темряві і запам'ятав, щоб не навалитись. На груди теж навалюватись не варто, ребро зміститься... Еста обхопив його ногами, застогнав і розпрямив ліву, з простріленим стегном. Але відступати він не збирався, однією рукою розстібнув майкові штани, і рештки його тверезих думок швидко покинули голову. Все буде добре, треба тільки не поламати Есту у процесі... Обережно...

Еста здригнувся, відчувши гарячою шкірою чужі долоні, що ще не встигли достатньо нагрітися.

— Що ж нічого немає під рукою... — пробурмотів він і зітхнув.

— У мене презерватив є, — прошепотів Майк. — Вже з лубрікантом... — чомусь сказати це вголос він не зміг, до того ж, за дверима хтось спав. Він дуже сподівався, що спав...

— Лише один?

— А ти теж хочеш? — із завмиранням спитав Майк. — Я не... я так не пробував ще...

— На пальці надягни, — Еста знову пирхнув. — Мені завтра на ногах треба бути. — Майк все ще зволікав. — Ти що, жінок тільки трахав?

— Я... так, — сказав Майк і замружився, хоча Еста його все одно не бачив.

— Ясно... Вдягай на два пальця, заходь повністю, тільки обережно... — його пальці прочісували коротке кудряве волосся на потилиці Майка.

Майк знайшов його навпомацки. Еста зашипів, але впустив, пальці вчепились у комір.

— Не боляче? — спитав Майк пошепки.

— Що за дурне питання... Ну, шукай, — сказав він, і Майк кілька хвилин чесно шукав, поки Еста не здригнувся і сказав "ага...".

Решта була вже більше схожа на те, до чого Майк звик. Цікаво, він такий гарячий всередині через лихоманку? Майк стримував себе як міг, хоча під кінець Еста все одно шипів крізь зуби і безладно хапався за його піджак.

Майк ще трохи подумав, чи він морально готовий спробувати мінет, потім плюнув і зробив все, що міг. Сьогодні був дивний день, наче всі правила на світі відмінили до дідькової матері. Або Майк виявився зовсім не такою людиною, як він думав, і більше не знає, чого від себе очікувати...

Закінчивши, він ліг поряд прямо на підлогу, повозився, щоб ґудзик не давив у спину, і невидячим поглядом втупився у темряву.

— Ти як? — спитав Еста, що досі не відновив дихання.

— Я думав, буде гірше, — з подивом відповів Майк.

— Теж перший раз? — Майк не відповів, і Еста додав: — Дякую.

Підлога пливла і хиталась, у вікні спалахували зарниці. Тіло, гаряче і важке від втоми, наче відключилось, відмовляючись і пальцем ворухнути. Майк закрив очі, і...

У двері постукали, але організм пручався, і Майк прокинувся тільки коли приглушений голос сказав:

— Шефе Райтере, ви там? До вас можна?

— Зараз встану, — відповів Еста. Його голос роздався надто близько, і Майк обернувся, привстав на лікті.

Еста кліпав очима, він наткнувся рукою на Майка.

— Що... — Еста спробував підвестися, але застогнав і впав назад на підлогу. Майк сів на коліна, не впевнений, чи треба йому допомогти, так і сидів з протягнутими руками. Еста вхопив його за плече і підтягнувся, Майк підтримав його за спину. Долоня у Ести, на відміну від всіх дівчат Майка, була широка і сильна, і стисла всерйоз. Еста охнув і замружився.

— Ви в порядку... шеф? — спитав Майк.

— От дідько... — Еста глянув на нього і відвернувся. Здригнувся, коли у двері знову постучали. Майк допоміг йому піднятися.

— Я звільнений, так?

— Ти потрібен мені тут, — відповів Еста. Похлопав себе по кишеням: — І знеболюючі теж. — Він відступив: — Підійми плащ, будь ласка.

Майк підняв і потрусив від пилюки, повісив назад на вішак, а коли обернувся, Еста вже вийшов.

— У вас кров!

— Губа лопнула, дрібниці. У вас щось термінове?

Голоси віддалилися, з-за дверей лунав тихий діловий шум. Майк оперся на стіну і відтягнув комір сорочки, наче він його душив.

Майк закрився у кабінці туалету, щоб хоч п'ять хвилин посидіти одному у тиші і не контролювати обличчя. Дивний день без правил закінчився, залишивши Майка з наслідками. Він дивився на свої долоні, наче наслідки лежали на них, невидимі. Здавалось, на шкірі мають залишитись сліди там, де він торкався Ести... Але не залишилось нічого, навіть тепла.

Хтось постучав у двері, і довелось виходити. Майк привів себе до ладу — почистив зуби, поголився, замінив одяг і дивився у дзеркало, намагаючись втримати нейтральний вираз обличчя. Поряд хлюпали водою інші люди, які теж ночували у відділку на підлозі — морщились, терли спину і голосно сморкались.

Організація додаткових центрів навчання стрільби, пошук місць для ночівлі для новоприбулих і перевірка лікарні не мала б відчуватися як рутина, але Майк з трудом фокусувався на справах. Іноді він дивився на інших чоловіків і думав... Усі двері відкриті, можливості розблоковані. І що тепер із цим робити?

Удень він знову бачив Есту, коли приніс на підпис ще стос "посвідчень помічників поліції". Еста на нього не дивився, а Майк не міг відірвати погляду. Він завжди любив гарненьких дівчат, але у Есті не було нічого жіночного... Невисокий, але міцний, весь якийсь прямокутний... Хіба що нижня губа пухла, а верхня вигнута, як у старовинних фарфорових ляльок... Чуттєва форма, але незвична, не модна, і Майк ніколи спеціально таку не шукав. А решта взагалі — далеко поза його смаками. Тепер, коли він його торкнувся руками, вже знає, що відчувається це добре, але... Все якось вверх ногами! Завжди ж спочатку дивишся на дівчину, потім розмовляєш, потім з'являється людська симпатія. І то, якби він познайомвся з кимось анонімно, а цей хтось виявився чоловіком, на цьому б моменті все і закінчилось. А тут наче все почалось із несексуальної закоханості, ще й настільки сильної, що вона розвалила всю систему і сусідні уявлення заодно. Чи може, він помилився і не треба було реалізовувати все таким способом? Або...

Еста підняв погляд, і Майк здригнувся і опустив очі.

— Все, — Еста віддав останній листок і відвернувся.

Наступного разу нагода поговорити видалась за опівніч, коли усі розбрелись спати. Майк виходив з кабінету і Еста його зупинив:

— Почекай. — Майк обернувся, і Еста додав: — Закрий двері.

За день Майк вже встиг вирішити, що Еста буде ігнорувати вчорашнє, наче нічого не було, але тепер Еста мовчки дивився на нього, насупившись і склонивши голову набік. Пауза затягувалась.

— Так, сер?

Еста пожував губами, він кілька разів збирався щось сказати, але зупиняв себе. Зрештою він відкинувся на спинку крісла, побарабанив пальцями по ручці і підняв брови:

— Ну і що, вартувало воно того?

— Що?

— Сам знаєш.

— Я не впевнений, про що саме ви... — гаряче повітря підіймалось з-за коміру по шиї Майка.

— Боягуз. Гаразд, іди... — Еста зітхнув і відвернувся. Майк не зрушив з місця, стис кулаки. Хто б міг подумати, що можна спотіти так швидко...

— Шкодуєш?

— Шкодую, — обернувся до нього Еста і підняв підборіддя. — Обвів ти мене навколо пальця, молодець. Невже цей шанс дійсно коштував того, щоб зв'язуватись з Дияволами?

— До чого вони тут? — розгубився Майк. Еста хмикнув.

— Серйозно?

Майк трухнув головою і потер обличчя.

— Щось я не розумію...

— А якщо б я тобі відмовив, га? Вони б все одно тебе вбили. Як давно ти мене хотів? З першого дня? Це багато що пояснює...

— Ні! Це не... Це не... — Майк з силою видихнув потер скроні. — Ні, я тільки вчора сам зрозумів.

— Ді-ійсно?

— Ти мені не віриш?

— З чого б я мав тобі вірити?

— Перестань... перестань себе вести так, ніби я тебе змусив! — Майк перевів подих і облизнув пересохлі губи. — Це не я тебе на мушці тримав. Нащо ж ти погодився тоді?

Еста подумав і криво посміхнувся.

— Саморуйнівна поведінка, — очі дивились з печальним викликом. — Бачиш, мені приховувати нічого, все одно завтра помру. Або сьогодні. І ти теж. Кращого моменту для щирості і не придумати.

— Я не хочу бути твоїм інструментом селфхарму, — сказав Майк.

— Ну а чого ж ти хотів тоді?

— Я не знаю... Я... — Майк зупинився, не в силах підібрати слова. У тиші він чув, як за стінкою в офісі бубнить диспетчер і хтось іде, тренькаючи ложечкою у чашці. — А що ти відчував, коли вирішив напасти на базу Дияволів? Це було схоже на... коли я порвав свою заяву про звільнення?

— Не знаю. А на що це було схоже?

— Це дуже складно описати словами, — сказав Майк і важко зітхнув, насупившись. — Я багатьом людям відмовив через Дияволів. Я ненавидів себе через це, але що поробиш? Це життя, — він розвів руками. — А потім з'явився ти і показав всім, що можна. Цей штурм — це була найдурніша, наймарніша і найбезумніша річ, яку я бачив у житті. І найкрутіша, — Майк підняв погляд. — Мені хотілось трясти тебе і мітюкати такими словами, яких навіть не існує, всі недостатньо сильні... — Майк ковтнув. — Кричати, поки не сяде голос, ламати речі... Якесь дуже сильне почуття, але я не знав, як воно має... що це взагалі. Що з ним робити. Я нічого не планував. Я не... Можеш мені не вірити, якщо не хочеш. Якщо чесно, я навіть не впевнений, що це щось романтичне. Я себе таким розгубленим ще в житті не відчував...

Майк замовчав, видохнувшись. Плечі тремтіли.

— І ти правда не дивився відео Баумана?

Майка пересмикнуло, він скривився.

— Кілька хвилин, — тихо сказав він і посопів. — Зовсім не надихаюче, як на мене. На це боляче дивитись.

Еста опустив погляд і мовчав. Зрештою він сказав:

— Йди-но спати, Беннере. Вже пізно.

— Так, сер. Пробачте, якщо що.

Майк вийшов. Витер лоба. Доведеться обтертися мокрим рушником і поміняти форму у туалеті, не спати ж так...