Пекло: Мерці проти Дияволів

We are of the earth

To her we do return

The future is inside us

It's not somewhere else

We'll take back what is ours

One day at a time

З землі ми постали,

і в землю повернемося.

Майбутнє — всередині нас,

не десь іще.

Ми повернемо своє —

день за днем.

(Radiohead)

Короткий писк. Секунда тиші — писк. Тиша — писк. Чому воно пищить? Після смерті є час?

Деякий час Еста намагався зрозуміти, чому він вирішив, що помер.

Ах... тому що немає болю. Точно.

Що ж тоді пищить?

Але з цією задачею мозок не справився, і Еста знову провалився у забуття, а писк віддалився і затих. От і добре.

Наступного разу він знову прокинувся від писку і слухав його цілу вічність, аж поки знову не заснув.

На третій раз був ще шурхіт одягу, цікавість перемогла і неочікувано для себе Еста відкрив очі. Навкруги було пусто і біло. Він ковтнув і відчув у горлі широку трубку, і недавні неприємні асоціації заполонили і змусили смикнутися.

— О, ви прийшли до тями, прекрасно! — сказав голос. Молодий лікар, що щось крутив на стійці крапельниці, обернувся до нього. Еста помичав, і лікар — доктор Клері, судячи по бейджику — витяг з нього трубку. — Давайте, вдихніть самі!

Еста вдихнув. Пахло медикаментами, у роті знову був присмак крові, але, на щастя, без сперми. Знаючи, який він стійкий, лікарі добре постарались з промиванням... Еста покліпав, спробував поворухнутися і не зміг. Все тіло заніміло, голова не могла відірватися від подушки.

— Можете сказати ваше ім'я? — спитав лікар з прихованими нотками зляканого благоговіння, і Еста деякий час дивився на нього. Це ще що за реакція? Він облизав губи, що знову тріснули, але замість відповіді подивився по бокам. Зліва вікно з верхівками дерев, зправа крапельниця і прибор, що пищав. Доктор Клері кхекнув.

— Екх-х... Еста Райтер, — сказав Еста нарешті. Голос охрип. — Де я?

— У лікарні. Вас дістали з під уламків... Ви пам'ятаєте вибух?

— Ні, — Еста насупився. — Я тоді вже знепритомнів. А що... Котра година? Ще вівторок?

— Десята ранку, середа.

— О! — Еста сіпнувся і застиг. Відсутність болю виглядала все більш підозріло.

— Ви б краще ще поспали... Хочете води?

Еста хотів, і наступні кілька хвилин забув про все окрім чарівної вологи зі стакану з трубочкою. Коли він закінчив, то навіть трохи захекався.

— У лікарні, — сказав він нарешті. — Вибух?

— Вчора о дев'ятій тридцять хтось врізався на мікроавтобусі з вибухівкою у Скляну башту, — сказав доктор Клері, стишивши голос і склонившись вперед. — Кажуть... кажуть, це були ваші люди, — доктор пожирав його поглядом. — Брешуть, мабуть!

— Чому?

— Вони б не стали вас підривати!

— Вони не знали, що я там, — сказав Еста. — А що ще було?

— Вибухи по всій країні! — забувшись, доктор ламав пальці і часто кліпав. — Тільки у столиці п'ять... Всі одночасно, о дев'ятій тридцять! Там зараз така срака відбувається!

— Нам не вдалося? — насторожився Еста.

— Дивлячись, що ви планували, — доктор нервово пхикнув. — Дияволи десь поховались, а ваші забарикадувались в супермаркеті біля Парку... Поліція всередину ще не заходила, бо заручники...

— Мені потрібно негайно поговорити з міністром Греєм, — Еста насупився. — Ви не могли б сказати йому, що я тут?

— Краще б ви поспали, пане Райтере.

— В труні відлежусь, — Еста смикнув підборіддям. — Мої люди взяли заручників?

— Боюсь, що так.

— Десята ранку середи? Цього не було у планах... Мені необхідно зв'язатися з міністрм внутрішніх справ негайно. Чорт, ще вчора треба було...

— Вам не можна перейматися.

Еста закрив очі, повільно вдихнув і видихнув. Відкрив.

— Я спокійний, пане лікарю. Але це дуже важливо. Ми ж не хочемо, щоб вони всі там перестріляли один одного? — сказав він м'яко. — Давайте я тут тихенько полежу, а ви потрусіть там кого треба...

— Добре, — сказав лікар з сумнівом.

— Якщо я засну, коли він з'явиться, будіть. Це важливіше.

— Окей...

***

Грей з доктором Клері зупинились біля ліжка.

— Дідьків засранець живучиший за таргана, — сказав Грей після довгої паузи. — Неймовірно.

— Я б не рекомендував його будити, якщо чесно, — сказав доктор. Грей мовчки втупився у нього.

— Ви його розбудите, і негайно, або це зроблю я, — сказав він, і Клері зіщулився. Зітхнув, підійшов і дістав нашатир. — Дякую, тепер ви вільні, — Грей відтіснив його і сів на край ліжка. Почекав, поки Еста сфокусує на ньому погляд. — Ти знав, — це було не питання. Еста у відповідь мовчки підняв брову. — Знав і не сказав?

— Ви могли обломати операцію, — відповів він.

— Навіть не намагався продати нам її! А якби нам сподобалась ідея і ми не видали б тебе Дияволам? — Грей різко обернувся до лікаря, який стояв, роблячи вигляд, що його немає, і тепер здригнувся і відступив на крок.

— Може. Але я не міг ризикувати.

Грей забув про лікаря і вчепився поглядом у Есту.

— Можу заприсягтися, це були найдовші дві години твого життя!

Грей очікував гніву, але зустрів у його очах лише печаль і втому.

— Чому мої люди у облозі? Вони не намагались зв'язатись з вами чи президентом?

— А мали б?

— Так, — Еста насупився. — Щось пішло не так.

— Все пішло не так, божевільний ти виродку! — крикнув Грей. — Це тероризм! Із захопленням заручників! Шістнадцять поліцейських отримали поранення, і це тільки у місті! Всі, хто не буде застрелений на місці, проведуть решту життя у в'язниці! Ну що, ти задоволений результатом?

— Ми ще можемо це змінити.

Грей встав і відвернувся, похмуро розсміявшись.

— Мені більше нічого тобі сказати.

— Пане Грею. — Голос Ести був тихим, але чітким. — Я міг би не погодитись прибути у столицю, і все сталось би все одно. Я тут тільки заради розмови, яку ми ведемо зараз. Я пожертвував заради неї всім. Будь ласка, проковтніть свою гордість і вислухайте мене, — він зустрів гнівний погляд Грея. — Я хочу зменшити втрати до мінімуму. А ви?

Грей постояв мовчки, важко дихаючи і стискаючи кулаки.

— У тебе є п'ять хвилин.

— У вас є два варіанти. Перший — ви атакуєте моїх людей, вони атакують ваших...

— І знищують всіх до останнього! — проричав Грей.

— Так. Вас більше. Але у нас все таки майже тисяча озброєних людей, готових на все. Втрати будуть з обох сторін, і величезні. Можливо, і серед цивільних теж. А Дияволи тим часом прийдуть до тями, оберуть нових лідерів, перепрячуть активи і все вже зроблене буде дарма.

— Саме так!

— Другий варіант — ми з вами домовляємось. Невелика кількість спеціально відібраних наших з інформацією про всі хованки Дияволів приєднається до поліції, сил спеціальних операцій і армії, і разом ми швидко і агресивно знищимо бандитів раз і назавжди. Їх і всі важелі впливу, які вони мають на вас.

Грей задумався. Еста продовжив:

— Перед цим президент підпише амністію всім, хто приймав участь у боротьбі проти Дияволів останні два з половиною тижні...

— Чорта лисого!

— Ви розумієте, що влада зґаньбила себе, зрадила своїх громадян і співпрацювала з бандитським угрупуванням? Мої люди зневажають вас, і мені доведеться вмовляти їх відступити і не стріляти у вас!

— Це ми перестріляємо вас всіх!

— Так, — голос Ести знову був спокійний. — А ми — багато ваших, а Дияволи спокійно відновляться. Перший варіант. А по другому ми об'єднуємось і знищуємо їх, поки така можливість реально існує. А основна частина моїх людей розвертається і негайно вертається у Наум. Відбудовує місто. І ніхто не помре.

Запала тиша.

— Ти нахабний сучий сину...

Еста посміхнувся.

— Вам це потрібно не менше, ніж мені. Чи не так?

— І ти думаєш, що зможеш вийти з цієї історії отак просто?

— Я вже заплатив, — відповів Еста. — Це якщо я взагалі виживу.

— Я маю обговорити це з президентом, — сказав Грей після ще однієї нескінченної паузи.

— Кожна хвилина на рахунку. Дияволи не чекають. Коли підпишете, я маю зняти короткий ролик для своїх. Мені знадобиться допомога. І костюм.

— Ти планував це з самого початку, — похмуро повторив Грей.

— Не тільки я, мої люди придумали це разом. Вони і без мене б впорались, якби я не зміг.

Грей мовчки кивнув і вийшов. Еста обернувся до доктора Клері:

— Як думаєте, ви зможете вдягнути мене у костюм і посадити на стілець?

— У вас десятки переломів і тріщин у ребах, — доктор пирхкнув. — Три титанові пластини довелось прикручувати...

— А якщо у крісло?

— Ви серйозно?

— Абсолютно.

Доктор потер обличчя.

***

Через дві години, сповнені погроз, криків і мату, амністія була підписана, і Грей, у якого досі трохи дзвеніло у вухах, передав її Есті. Той вже сидів у кріслі, великому і м'якому, у піджаку поліцейської форми з розрізаним правим рукавом. Від вибуху у Скляній башті, де квартирувалися Дияволи, обвалилась стеля двох поверхів, і уламки розтрощили гипс і знову зламали руку. Штанів на Есті не було, замість них ноги вкрили чорним пледом, який заодно приховав і катетер, і бинти. З під краю виднілись босі ступні поверх складеного рушника, щоб не торкались холодної підлоги. Доктор десь знайшов дівчину, яка замазала усі синці на обличчі і шиї, тільки червоні очі було не приховати. Грей помітив на простирадлі пустої койки червоні плями і швидко відвернувся.

Еста взяв документ лівою рукою і уважно прочитав. Усі кінчики пальців були обмотані бинтом.

Оператор прийшов разом з Греєм і виставляв камеру так, щоб у кадр не попала нижня половина і руки. Врубив лампу. Кивнув.

Еста підняв очі і випрямився. Грей заглянув з-за плеча оператора у екран камери. Не було бинтів, крові і крапельниць, у кадрі — темно-синя форма, уважний зосереджений погляд і спокійна впевненість.

Ми перемогли. Залишився останній крок. Амністія підписана, все по плану. Ми повертаємося додому.

Спиною пішли сироти, і Грей смикнув куточком рота і насупився. Чомусь згадалось, як він вперше вирішив, що хоче бути поліцейським — давним давно, коли йому було шість років. Як тато, високий і величний у синій формі, повертався додому і вдягав на нього свою фуражку... Грей прийшов до тями і скрипнув зубами. Йому вже не шість!

Залягла тиша.

— Знято, — оператор знову кивнув, і Еста осів у кріслі й прихилив голову до спинки. З губи потекла червона крапля, і Еста смикнув підборіддям і стер її рукою.

— Все? Добре, давайте назад на койку, обережно... — сказав доктор Клері. — Треба перевірити рівень крововтрати...

Грей знову здригнувся і мовчки вийшов з палати.

***

Еста прийшов до тями у сутінках. Кліпнув, помітивши фігуру Грея, що задрімав на стільці, незручно схиливши голову. Все тіло поколювало, наче при відновлення циркуляції після того, як все собі відлежав. Груди нили, і рука, і взагалі все... Поки ще не сильно, затулені чи то морфієм, чи що там було у крапельниці окрім крові. Але чому тут Грей? Еста спробував торкнутися його лівою рукою, але вона відгукнулась різким болем, і він застогнав. Наче ж ліва не зламана? Там хіба що синці... Він обернувся на звук — Грей прокинувся.

— Ну нарешті! — він сів рівніше. — Знайшов час помирати!

— Щось сталося? Чому не розбудили?

Грей зітхнув.

— Реанімацію, значить, не пам'ятаєш? Довелось чекати, поки прокинешся сам. У нас проблеми. Твої не погодились на угоду.

Еста з шумом втягнув повітря і подивився у сторону вікна, за яким темніло небо.

— Чому? Ви зірвали?

— Кажу ж, ваші! Вони дізнались, що ти був у Скляній башті, хтось у лікарні тебе впізнав і розтріпав. Як би ти там опинився, якби ми тебе не видали?

— Значить, все таки перший варіант, — беземоційно проговорив Еста.

— Ми їх ще не штурмували, а у них не вистачає патронів. Амністія підписана і на цей день включно...

Еста обернувся до нього. Грей ніяково покрутив у руках ноутбук.

— Може, ти з ними поговориш? Онлайн? Стрім? Вони по всій країні... — він важко зітхнув. — У деяких ще залишилась вибухівка.

— Ще не пізно, — сказав Еста. — Так?

— Амністія покриває час до опівночі.

***

На екрані з'явилось обличчя Сержа. За ці кілька тижнів зморшки тривоги залягли на його молодому ще обличчі. От і зараз він дивився занепокоєно. Поряд в екран заглядали десятки людей, що примостились на стільцях за Сержем, а за їхніми спинами маячили якісь стелажі з товарами. Теж окопались у магазині?

— Всім вечору, — почав Серж. — Ми розпочинаємо наш стрім з Горану. Я закликаю всіх приєднуватися якнайшвидше і кидати лінки, бо нам обіцяли, що ми зможемо поговорити з паном Райтером особисто. Ми знаємо, що він знаходиться у руках влади, яка видала його Дияволам... — він запнувся і опустив очі. За ним глухо загомоніли люди. — Ми не знаємо, як з ним поводяться, але очевидно, що у них є можливість впливати на... — екран мерехтнув і всі одночасно вдихнули повітря.

Еста лежав, край койки трохи підіймав узголів'я. Він був по шию закритий білим простирадлом. Без гриму він виглядав так, ніби помер позавчора — блідий, тільки синці під очима і на носі, і губи розпухли і тріснули. Палату освітлював лише екран ноутбука — мабуть, організатори вирішили, що чим менше видно, тим краще. Еста обережно, щоб знову не накровити, усміхнувся:

— Привіт! Серж, хлопці... і дівчата. Як ви там?

— Та вже краще, ніж ти, — з жахом відповів Серж.

— Ну не скажи... Каррера ж була з вибухівкою у вашій групі?

— Так, вона померла миттєво, — сказав Серж і зітхнув. — Було ще двоє... але в цілому решта живі. Поки що.

— А інші групи?

— Майже у всіх вийшло. Шеф, тут у чаті питають... Довго ви були у полоні?

— Кілька годин. Але я швидко відключився. Це вже не важливо.

Серж пирхкнув і покачав головою.

— Столична група дійсно підірвала ціль, поки ви були всередині?

— Я цього вже не бачив, але схоже на те.

— Сильно... сильно ви постраждали?

— Е-е-е...

— Ясно...

— Це правда, що ви відмовились від угоди з владою?

— Ви ще питаєте! — голос Сержа зірвався, в очах блиснули сльози. — Як ми могли погодитись, після того, що вони з вами зробили?!

Люди загомоніли, у чаті повідомлення понеслись з такою швидкістю, що прочитати їх стало неможливо.

— Дуже погано. По перше, я нагадую, що це наша угода, наш план, і мені довелось нав'язувати його, бо самі ці генії нічого кращого за штурм так і не придумали. По друге, я саме заради цього і відправився у столицю. По третє, планом було передбачено, що я можу закінчити як пані Каррера, і ми всі з цим погодились. Ми всі погодились, що моя смерть не змінить плани.

— Каррера померла миттєво, а ви!..

— Я знав, що можу опинитись у полоні і померти повільно, — жорстко відповів Еста. — І ви теж це знали з самого початку! Так що підберіть шмарклі і зберіться!

Після паузи голова групи заглянув у екран:

— Ми все одно збирались боротись з Дияволами і померти з честю. Президент зрадив всю країну, зрадив вас! — він стис кулак. — Він приєднався до Дияволів! — люди за ним згідно заревіли. Еста перечекав, піднявши брови.

— Ви не бачите між ними різниці?

— Чесно кажучи, ні! — відповів голова.

— Тоді я поясню, — холодно продовжив він. — Дияволи створюють зло. Перелякані щури, які під них лягають — підлаштовуються. Це жалюгідно, огидно і печально, але при інших умовах вони вели б себе інакше. Нам не треба вбивати їх, щоб зробити світ краще. Ми не можемо взяти і перестріляти десятки мільйонів людей, як мінімум тому що не зможемо — нас менше.

— Тоді ми помремо, намагаючись!

— Ні! — на губі таки з'явилась пузата темна крапля. — Ми помремо, а світ так краще і не стане! Щури — баласт, вони не обирають шлях. Зміни правила гри — і вони будуть вести себе... прийнятно. Вбивати треба тих, хто створює цю гру, ці правила — Дияволів. І якщо ми не об'єднаємося з щурами прямо зараз, момент буде втрачено! Подумайте головою!

— І ви зможете пробачити президенту... — Серж не закінчив.

— Ми і не маємо їх пробачати, розуміти і любити. Але ця амністія — двостороння, і ми можемо говорити про владу все, що думаємо, навіть матом, але не вбивати. — Еста перевів подих. — Знаєте, про що я думав, коли втрачав свідомість? Про те, що я нарешті щасливий. Що біль зникає, і скоро пропаде зовсім, і пам'ять теж... — голос став тихіше і повільніше. — Я переміг, — він здивовано усміхнувся, і Серж витер очі. — Зробив все, що тільки було можливо. А ще я думав про те, що не просто помру — я дійсно виправлю цей світ, — він не втримався, усміхнувся ширше, і крапля зірвалась і загальмувала на підборідді. — І навіть коли я помру... мої хлопці продовжать. Вони справляться і без мене. Я міг би померти щасливим. Ви знищуєте цю перемогу зараз.

Люди мовчали. Хтось тихо схлипнув.

— Я не хочу помсти, — сказав Еста тихо. Його обличчя стало сонним. — Я втомився. Я просто хочу... щоб всі повернулись додому. Відбудували зруйновані будинки. Завели сім'ї і нових дітей... Лікарі поки нічого не обіцяють, тож ніяких гарантій, що я це побачу особисто... — він зітхнув. — Ви маєте прийняти угоду. Хто не прийме до опівночі, більше не під моїм началом. Все, що ви робите, ви робите заради себе, а не заради мене, і якщо поліція вас вб'є, я забороняю за вас мститися, — люди за спиною Сержа охнули. — Ми більше не армія мерців. І у нас є майбутнє.

Еста обвів поглядом обличчя мовчазного натовпу.

— Будь ласка. Будь ласка, будь ласка...

Серж опустив очі.