Пекло: Мерці проти Дияволів

Walk into the jaws of hell

Йди у пащу Пекла

(Radiohead)

Роздався тихий хлопок, як від петарди десь за будинками, і Майк обернувся, хрупнув ще одним шматочком чіпсів і знуджено зітхнув.

— Оператор на лінії, що у вас сталось?

— Я чув вибух! Дуже гучний, може, газ у когось рванув...

— Де?

— Я проїджав біля перехрестя сімнадцятої авеню і двадцять п'ятої стріт... Там ще супермаркет поряд. Десь з південної строни грохнуло...

— Одну хвилину... залишайтесь на лінії, — оператор знайшов місце на мапі, де рухались позначки патрульних машин. Пальці швидко вибивали "потенційний вибух", перенаправляли ближні патрулі. — Будь ласка, ваше ім'я?

Після завершення дзвінку він натис кнопку, заходячи на частоту другого відділку поліції:

— Екіпаж два три, говорить Центр. Доповісти обстановку, — погляд застиг на машині, що не рухалась, але була найближче до місця. — Екіпаж два три, відгукніться!

За сусіднім столиком операторка теж приймала дзвінок:

— ...вибух, а потім звуки пострілів... Так, я впевнена, що це постріли! Двадцять восьма стріт, сімнадцята авеню...

Перший оператор вже набирав номер пожежної служби, потім — лікарні.

***

Майк викинув пустий пакетик у смітник і натиснув кнопку:

— Пост три, підбери мене! Ти близько?

Хрипкий голос Дори:

— Пост три стоїть на двадцять восьмій, назад не поїде. Кому по дорозі, підберіть біля червоного магазину.

— Пост п'ять, прийнято, ми візьмемо.

— Екіпаж два три, Центр, — знову почувся голос оператора, — негайно відгукніться! Всім постам, пост два три не відповідає!

— Дідько! — Майк крутився і ходив колами, поки біля нього не скрипнула гальмами машина Дейва і Альфа. Майк забіг на заднє сидіння, пристібнувся вже у русі машини.

— Що це твій витворяє?

***

— Ало, поліція! Чуєте мене? Пиздець! — голос чоловіка збивався, він важко дихав у трубку.

— Чуємо вас, говоріть! — оператор не відривав погляду від мапи.

— Я таке зараз бачив! З під поліцейської машини вилетіли ракети, прямо у будинок! Дідькове лайно!

— Де ви? — оператор випрямився на стільці. — Ви впевнені?

— Та я своїми очима бачив! На відеореєстраторі має бути... Я звідти поїхав, там стріляють, — він гучно ковтнув. — Це двадцять восьма стріт, двісті якийсь номер. Двоповерховий будинок, стоїть окремо. Дідько, я ледь у ліхтар не врізався, досі у вухах дзвенить! Я туди не повернусь!

— Звісно, сер. Де ви зараз?

— Зупинився за рогом, досі руки трясуться. Там стріляють!

— Стійте на місці, поки не відчуєте, що зможете безпечно керувати машиною. Не повертайтесь, щоб не заважати міським службам. Кажете, у вас є відеореєстратор? Він був увімкнений?

— Він завжди увімкнений...

— Коли зможете їхати, відвезіть його у найближчий відділок поліції, це важливий доказ.

— Він мені треба!

— Його не заберуть, тільки скопіюють відео і одразу повернуть вам. Не хвилюйтесь, будь ласка, все вже закінчилось. Дихайте повільно... Як ваше ім'я?

***

Коли машина Дейва зупинилась, там вже стояли кілька інших машин і жодної цивільної — всі панічно роз'їхались. У Майка перехопило подих, коли він упізнав в одній із них свою. Він вискочив і, пригинаючись, побіг до неї. Дві дверці відкриті, на асфальті біля них складені купкою цеглини. Всередині нікого. Майк затис кнопку рації:

— Екіпаж два три, машина пуста! — він відпустив кнопку і повільно підняв погляд на будівлю, з якої лунали постріли і короткі черги. Двері знищені, стіна навколо закіптявіла, у повітрі гірко пахло димом і чимось хімічним. — От лайно! — Він дістав пістолет і з сумнівом застиг на місці. У рацію: — Я не бачу тіла, імовірно, офіцер у будівлі! Ми заходимо?

— Чекайте ззовні до подальших розпоряджень! — відповів незнайомий голос з рації. — Без самодіяльності!

— Центр! Центр, це екіпаж два п'ять, — крикнув Дейв у рацію. — Будинок двісті десять!

— Прийнято.

— Ні, ви не розумієте! Будинок двісті десять!

— Вже доповідали, екіпаж два п'ять, не засмічуйте частоту! — у голосі оператора просковзнуло роздратування.

— Ви знаєте, чий це будинок?

— З'ясовуємо.

— Це Дияволи!

Центр витримав паузу.

— Ви впевнені?

— Абсолютно!

Ще через кілька секунд тиші:

— Всім постам, увага, не заходимо! Чекайте ззовні!

Майк до болю стискав кулаки. Він ледь не поперхнувся повітрям, коли зрозумів, що постріли зупинились.

Біля них загальмувала машина пожежних, за ними вже з'явились дві швидкі, з іншої сторони вулиці під'їхали три поліцейські машини. Позаду них посигналив джип, і Кейн висунувся з вікна і закричав:

— Їдьте назад! — і помахав рукою.

Скло джипу опустилось і чоловік всередині крикнув:

— Ану рухайтесь, щурі! Живо!

— Це Міллер! Пропустити! — крикнув хтось, і машини відкотились по бокам.

Джип проїхав вперед, став по центру, і з нього без поспіху виліз Міллер з дробовиком. Ніздрі роздувались від гніву. Решта людей всередині одночасно клацнула дверима...

Щось ковзнуло на периферії зору, але перш ніж Майк зрозумів, що бачить, джип вибухнув, полум'я огорнуло його, а Міллер впав. Він кричав, як поранена тварина, одяг горів. Міллер проповз метр, залишаючи кривавий слід, і завмер. Крізь вікна яскраво палаючого джипу виднілись нерухомі чорні силуети. Майк кліпнув, щоб прогнати кола перед очима.

Залягла тиша. Тільки потріскування вогню і сирени, що наближались. І важке дихання людей. З вікна другого поверху потягся дим.

— Ми заходимо? — спитав Майк.

— Ш-ш, — відповів Дейв і виглянув з-за машини.

— Центр, — сказав Альф у рацію, — приїхав Міллер, його машина вибухнула. Наразі тихо.

— Вибухнула?

— Я бачив, — вліз Кейн, — в неї стріляли з вікна!

— Надайте допомогу постраждалим і залишайтеся на місці.

— Міллер мертвий, сер.

— Центр, офіцер у будівлі, ми маємо заходити! — сказав Майк.

— Всім постам, залишатись на місці! Є підтвердження, що офіцер всередині?

— Де ще йому бути?

— Тобто немає! Чекайте!

Майк закрив рота і скорчився за машиною. З вікна другого поверху все сильніше валив дим.

— Центр, всередині пожежа, — сумно констатував Кейн. — Пожежні без нас не зайдуть.

— Заходьте, — відповів Центр. — Обережно, не стріляти!

— Прийнято, Центр, заходимо, — відповів Дейв і відпустив рацію. Дістав пістолет і повільно, маленькими кроками пішов. — За мною!

За спинами поліцейських примостились пожежні. Очі у всіх були круглі.

За дверима залягла пітьма, хтось задушено закашлявся від запаху диму. Майк покліпав очима, щоб звикли, і ледь не наступив на тіло на підлозі. Здавалось, розбите і потрощене було все, що тільки можливо. Закопчену підлогу всипало скло, що хрупало під ногами.

— Чисто, — сказав Дейв і кашлянув. Позаду пожежники шукали пульс і качали головами.

Патрульні потяглись коридорами. У закутках і за поворотами теж лежали тіла. Тут лампочки працювали. Майк насупився, помітивши, що вже у п'ятого тіла поспіль прострелена голова.

Сходи. Коридор. Тут вже чутно було тріск полум'я, і Майк глянув на стіни. Постукав по ним кістками пальців. По звуку за фарбою наче бетон. Майк видихнув.

У кімнаті з відкритим вікном змішались всі стихії — потужний струмінь води бив у стелю, потоки заливали підлогу, вода закручувала дим вихрями. За відкритими дверима іншої кімнати тріщав вогонь, з них вилітали великі шматки попелу і їх прибивало водою до підлоги. Майк притис до носа рукав — дихати було майже неможливо, поряд давилися і кашляли інші патрульні.

Зненацька воду вимкнули, і дим поповз вперед. На підлозі лежали залиті водою тіла, ніхто не рухався.

— РПГ! — сказав Дейв. — Так от як...

З дверей вилетіли ще шматки попелу, Майк провів один поглядом. Витріщив очі, коли той прилип до підлоги і виявився половинкою згорілої банкноти.

— Чисто! Працюємо, — сказав Дейв, і пожежник з балоном пішов до дверей.

Коридори покачувались під ногами, коли Майк йшов назад. Десь там, обличчям вниз, інакше Майк його вже впізнав би, лежав Еста зі скляними очами — це якщо у нього взагалі залишилось обличчя.

— Цього, бляха, просто не може бути... — пробурмотів Майк, спіткнувся на рівному місці і вийшов на світло. Харкнув на асфальт чорним від диму, глибоко вдихнув свіже холодне повітря. Постояв із заплющеними очима.

— Що тут у вас? — Майк обернувся на звук і побачив коронера, позаду якого вже маячила машина для вивозу тіл. Майк відступив, щоб не заважати патрульним виходити. А от і група експертів у костюмах біозахисту і масках...

— Не стій без діла, — тицьнув його Дейв, — там досі стрічка не натягнута!

— Так, сер, — Майк з полегшенням відвернувся від двоповерхової труни, у якій діловито порпались експерти. Коли він повернувся, на вільному п'ятачку лежали у рядок тіла, коронер оглядав їх і робив примітки у документах. Майк ковтнув і змусив себе підійти.

Всесильні Дияволи виглядали сьогодні дещо м'ятими. Хтось був буквально зламаний вибухом, інші просто лежали, м'які і бліді. Майже у всіх — по дірці в голові. Майк стис зуби, з таким йому рідко не щастило стикатись, ще й у таких кількостях... а з Дияволами — ніколи. Вони іноді стріляли одне одного, але... Майк насупився і ще раз уважно обійшов ряд.

— Це всі? — спитав.

— Тобі що, не достатньо? — спитав Кейн похмуро.

— Де дідьків Райтер?

Обличчя Кейна змінилось. Разом з Майком він ще раз обійшов усіх. Майк оглянувся, але всі швидкі вже поїхали. Натис рацію:

— Центр, це екіпаж два три, мого напарника немає серед тіл. Є повідомлення про виживших?

— Чекайте, перевіряємо. — Через нескінченно довгі кілька хвилин: — Невідомий з кульовими пораненнями у лікарні на сорок восьмій стріт.

Майк підійшов до Дейва:

— Підкинеш?

— Вибач, я тут ще маю проконтролювати... Кейне, займись!

— Так, сер, — Кейн кивнув.

Келлі, схоже, за весь час так і не вийшла з машини, вона сиділа і тряслась, поверхнево дихаючи. Вона здригнулась, коли Кейн відкрив двері.

— Ти чого? В порядку? — він помахав перед нею рукою. — Плачеш, чи що?

Келлі відвернулась і схлипнула. Майк сів на заднє сидіння:

— Вона у шоці. Ну, ми все одно у лікарню їдемо. Келлі, все закінчилось, видихай.

***

Вона так нічого і не сказала, поки вони не зупинились. Потім вийшла і повернула до таксі.

— Гей, ти куди? — Кейн зробив крок до неї.

— Я маю заскочити додому, — вона дивилась перед собою. Потім з круглими очима обернулась: — Дияволи нас так виїбуть за це! — і пішла геть.

— Нас то за що?

Майк хлопнув його по плечу і пішов до входу.

Майк якраз знову вийшов, коли рація ожила:

— Екіпаж два три, говорить Центр. Можете підтвердити особу вижившого?

— Він на операції, мене не пустили. Але по словесному опису — імовірно. Він був у поліцейській формі.

— Прийнято.

Майк відпустив рацію і обернувся до Кейна:

— Я хочу заїхати до нього додому, підкинеш?

— Що це ви, кохалися прямо там? А якщо дружина спалить? — Кейн посміхнувся.

— Бачу, ти вже оклигав, виродку, — мляво відгукнувся Майк. — Не говнись, може, він записку залишив. Чи дружина щось знає.

— Дуже сувора жіночка, — сказав Кейн і сів за руль. — Тільки я заходити не буду, а то відморозок дійсно ще скаргу напише...

***

Майк відкрив двері дублікатом ключей від переляканого арендодавця. Зайшов всередину. Пусто, наче тут ніхто і не жив. Майк бачив лише коридор, і то лише раз — коли тиждень тому відвозив Есту додому. Майк примружився, намагаючись згадати, чи виглядав коридор тоді так само. Хто ж знав, що це буде важливо запам'ятати?

Ніяких записок.

Майк насупився, побачивши на столі пакет з фейерверками, петардами і бенгальськими вогнями.

***

Майк зайшов у палату і підійшов до койки. Еста лежав у лікарняній сорочці, з гіпсом на правій руці і пов'язці на плечі, біля лівої стояла крапельниця з кров'ю. Дихальна маска закривала обличчя, повіки опущені.

— Ну що, це ваш хлопець? — спитав лікар, що стояв за спиною. Майк вдихнув просякнуте запахом ліків повітря, ковтнув і кивнув.

— Його звуть Еста Райтер, — сказав він і лікар зробив помітку у паперах. Майк повторив по буквам. — Він виживе?

— Наразі стан стабільний, — лікар закрив папочку і підняв на нього сповнені цікавості світлі очі. — Що там у вас сталось?

— Вибачте, я не маю права розповідати...

— Звісно... — лікар зітхнув, але здався.

***

Кейн відвіз його назад до бази Дияволів, біля якої зібрались десятки розгублених і розлючених бандитів. Майк бочком пройшов між ними і сів у свою машину.

— Гей, ви вже знайшли, хто це зробив? — заглянув хтось йому у вікно.

— Поки ні, — відповів Майк, молячись, щоб машина завелась.

***

Майк зайшов у офіс, сповнений народу, схоже, зібрались усі патрулі. Майк глянув, ставши на носки — Келлі так і не з'явилась.

— Нарешті, тільки тебе і чекали!

— Це Райтер?

— Так, — Майк пройшов ближче до центру. — Треба об'явити його дружину і доньку у розшук, їх немає у квартирі, і їх речей теж. Зате я знайшов фейерверки.

— Фейерверки! — Дейв клацнув пальцями. Так от що це було!

— Давайте вже дивитися! — сказав хтось і Майк відійшов.

Монітор компа патрульних розвернули у кімнату, щоб всім було видно, люди зайняли всі вільні місця, хтось стояв, хтось сидів на столах. Карсон натис ентер і на екрані з'явилась машина поста три. Майк нахилився. Здавалось, усі в кімнаті одночасно затримали дихання.

Машина стояла. Водій зняв її спереду, купки цеглин не було видно. А наступної секунди з протилежної сторони, з під дна, вилетіли три ракети. "Якого дідька" — закричав водій, машина вильнула і з вереском гальм зупинилась. Вибухом знесло двері, два тіла у костюмах лежали на асфальті.

Весь офіс охнув одночасно, коли з-за припаркованої машини вискочив Еста і побіг. Вітер підхопив його волосся, поли довгого плаща. Він на ходу дістав пістолет і влетів у темний отвір, і одразу почулися постріли. "Ну нафіг, до дідька... Валимо, валимо!" — голос водія зривався. Машина розвернулась, завернула за кут і загальмувала.

Карсон зупинив запис.

— Майк, бляха, ти знав, що він це зробить?

— Звісно, знав, — огризнувся Майк, — просто хотів подивитись на шоу, от і не зупинив. Ти ідіот?

— Ох, нам пиздець...

— Тихо! — крикнув Вуд і ляснув у долоні. — Дияволи вже знають?

— Ще ні, — озвався Майк, — але це справа часу.

— Як вони можуть не знати, якщо сім'я Райтера викрадена? — спитав Альф. — Чи це не вони?

— Слідів злому немає, — відповів Майк. — Речі зібрані акуратно, все пахне хімією. Сусіди нічого не чули.

— Треба з'ясувати, коли пані Райтер останній раз бачили на роботі... якщо вона працювала, — сказав Вуд. — Що в нас там ще?

— Камери спостереження з будівлі, — сказав Картер.

На екрані з'явився хол. Вибух, людей підкинуло у повітря і пронесло кілька метрів, всі лампи розбились. Густий клуб диму повис у повітрі, щось ще блищало і літало, натикаючись на стіни. Дивом вціліле дзеркало на стіні розлетілось по всій підлозі. З вулиці забігла фігура у плащі, в лічені секунди розправилась з дезорієнтованими бандитами, що плазували серед уламків. Еста зупинився посередині, чітко пройшовся по кожному... Замінив магазин, останній постріл у голову, оберт навколо себе. Жодного зайвого руху. Він підняв пістолет і на напівзігнутих, як на навчанні, зник у коридорі. Вітер носив дим по кімнаті.

— Господи... — сказав хтось.

Інша кімната. Ще четверо лаялись і розмахували руками. Еста підійшов до них ззаду. Все закінчилось дуже швидко.

Ще одна. І ще.

Далі справи пішли не так вдало — Майк сіпнувся, коли Еста ощерив зуби і його ноги підігнулись. Ще одна куля відкинула його на стіну. Коли бандити перестали рухатись, Еста притис руку до грудей. Майк і сам знав, як відчувається прямий постріл у бронежилет. Збиває подих, залишає синець, а так зблизька і тріщину у ребрі можна отримати. Еста нарешті знову почав дихати, обернувся і вистрілив на звук. Коли він піднявся, притис долоню до зовнішньої сторони стегна, подивився на сліди крові. Навіть на зернистому і чорно-білому записі було видно, як горять його очі, коли він підняв голову. Майк кліпнув очима.

Бандит підстеріг його за кутом — зловив за зап'ясток, рвонув, вдарив ззаду в лікоть. Майк не чув, який звук видав Еста, але скривився. Бандит, на голову вищий накачаний чоловік, ощерив зуби і впечатав його у стіну. Кілька від душі пинків по ребрам... Еста підхопив пістолет, що випав, з підлоги, лівою і вистрілив. Сплюнув кров — ніс розчавився об стіну.

Остання перестрілка. Майк пообіцяв собі потім передивитися — все відбувалось надто швидко, але по першим враженням Еста використав решту удачі, виданої на це життя.

У сусідній кімнаті пусто, але Еста з підозрою підійшов до сумок і відкрив одну. Гроші. Він однією рукою висипав їх на ліжко. У другій теж гроші, у третій... Він зупинився, прислухаючись. Стис щелепу і повернувся до справи. Накинув зверху фіранки, підпалив запальничкою.

Коли почав кашляти від диму, повернувся у попередню кімнату, постояв на місці. Його обличчя знову стало спокійним, на ньому грали відблиски полум'я. Він підніс дуло до голови. Видихнув, Майк бачив, як опустились плечі... Еста незадоволено кілька разів клацнув спусковим гачком — кінчились кулі. Він оглянувся і вже не поспішаючи забрав пістолет у одного з мерців на підлозі. Глянув у вікно.

З цього ракурсу було видно лише його спину, але він явно щось побачив. Під тиху лайку всього офісу він знайшов у кімнаті з грошима РПГ. Поклав одним краєм на вікно. Вистрілити однією рукою мало бути до дідька незручно... Після пострілу він впав обличчям вниз, зламана рука легла ліктем вперед, на це навіть дивитися було неприємно. З дверей полетіли напівзгорілі купюри.

Картер промотав вперед, і Майк побачив, як з вікна полетіла вода, заливаючі нерухомі тіла, як з'явились поліцейські і сам Майк потоптався збоку, а потім пішов. Еста лежав за якихось кілька метрів, і він його не помітив. Потім пожежний торкнувся його шиї, і удвох Есту винесли. І, вочевидь, одразу поклали у швидку, тому серед трупів його і не було...

Майк кліпнув. Поки він задумався, у офісі почались крики, прокльони і запитання, Картер вмикав запис з самого початку, а сам Майк сидів тихо, і все що він бачив — очі Ести.