Пекло: Мерці проти Дияволів

I am lost I'm a ghost

Disposessed, taken host

My hunger burns a bullet hole

A spectre of my mortal soul

Я загублений. Я — примара.

Позбавлений усього, узятий у заручники.

Мій голод пече, мов кульовий отвір.

Привид моєї смертної душі.

(Radiohead)

— Тобто ти це вже тиждень планував? А чим підірвав вхід? — спитав Серж.

— Ага, десь так... Фейерверками.

Біля компа зібрався весь відділок.

— Тиждень! — Альф сплеснув руками. — І ніхто нічого не помітив! Майк!

— Ой, відчепись! — Майк пересмикнув плечима. — Як ви мене всі дістали!

— Але ж той Крістофер вже був мертвий. Ти б його вже не врятував, — сказав Серж. Морріс теж слухав, поклавши лікті на стільницю.

— Звісно, ні. Це і не було ціллю, — відповів Еста і проковтнув останній шматочок, скривився і стер кров з губи, що знову тріснула. — Його неможливо було врятувати, за будинком чатували. Та й куди б я його дів?

— Не знаю... А куди ти дружину дів?

Еста потис одним плечем:

— Вона не сказала мені, куди збирається. На випадок, якщо мене захоплять.

— Тоді нащо це все? — Серж змахнув руками. — У чому сенс?

— А що тут складного? Я більше не можу так жити, — сказав Еста і взявся за чай. Похмуро втупився у кружку. — Я знаю, що ви всі можете, але я був на місці Крістофера... — він замовчав і зробив ковток.

— Але твоя сім'я вижила, — сказав Морріс.

— Ага, мені пощастило. Мабуть...

— Я обов'язково маю почути цю історію у всіх подробицях, — сказав Серж, — але спочатку... У чаті пишуть, що Дияволи намагаються зв'язатись з тобою по Скайпу, — він підняв очі на Морріса.

— Мені немає чого їм сказати.

— Вони хочуть поговорити з ним, — Серж кивнув на Есту. — Ви що, спілкуєтесь телепатично? — Серж перервав німий діалог поглядами між Естою і Моррісом, і той махнув рукою і дістав ноутбук.

— Будуть погрожувати, — сказав Альф тихо, щоб було чутно, якщо у магазинчику зброї хтось щось скаже.

Серж обійшов стіл, щоб у камеру телефону попав екран, на якому з'явився чоловік. Вони з Естою дивились одне на одного, чоловік по вінця сповнений зловтіхою, Еста — з нарастаючою тривогою.

— Е-е-еста Ра-айтер-р!.. А ти сповнений сюрпризів, хлопчику! — бандит заглянув у камеру, зайнявши все місце. — Я здивований, що буває нечасто. Признаюсь, у мене ще не було часу подивитись усю фільмографію твого колишнього шефа... — він розплився у посмішці ще ширше, коли Еста здригнувся. — Надто, розумієш, великий творчий доробок... Але у-у! А-а! М-м-м!.. Смачно! Гаряче! Гадаю, твої колеги по роботі зацінять, якщо ми викладемо все у вільний доступ, як думаєш? Прям от все, без блюру і цензури? Га? Що мовчиш? Як тобі ідейка? — Не дочекавшись відповіді, він заспокоївся і продовжив: — Сам розумієш, відпустити тебе ми не можемо. Вбити швидко після всього, що ти наробив, теж. Але якщо ти здашся сам, без фокусів, я можу обіцяти тобі, що ці відео ніхто більше не побачить.

Але обличчя Ести змінило вираз, брови насупились. Він прийняв рішення. Встав.

— Жоден їбаний сучий син у цьому житті більше не буде мене шантажувати, — сказав він, спершись на край столу. — Я вже мертвий! Мертві не мають сорому! Гори у пеклі! — крикнув він так голосно, що Серж втягнув голову у плечі. Кров краплями вилетіла на клавіатуру, і Еста захлопнув ноутбук. Серж пошепки матюкнувся, і Еста так на нього глянув, що той відступив на крок.

— Ой... — сказав Кейн у повній тиші.

Морріс повільно хлопав у долоні і похмуро усміхався. Еста обернувся до нього, знітився і опустив погляд.

— Що, в біса... — сказав Девіс. — Колишній шеф?

— Тепер вони точно це викладуть, — сказав Кертіс.

Майк подивився на шефа Вуда. Той стояв мовчки, печальний, але не здивований. Він помітив погляд Майка і зітхнув:

— Гадаю, я повинен вам дещо розказати...

***

— Увага! — Морріс підібрався. — На підлогу! — він рвонув Сержа за штанину. Еста поряд сперся на прилавок і опустився на коліна, скривився.

Серж присів, і машина на вулиці вереснула гальмами, і скло полетіло всередину магазину разом з уривками жалюзі. Серж ойкнув від грохоту, затис вуха руками, коли Морріс пальнув з гвинтівки. Еста зігнувшись добрався до вікна. Телефон Сержа був у кишені сорочки, але у кадр мало що попало, окрім прилавка сзередини і Морріса з перекошеним обличчям.

— Дідько! — Морріс у екран побачив на вуличній камері другу машину, що зупинилась поряд із першою. Сержа крупно трясло, він тихенько вищав, звернувшись клубком. Коли вхідні двері вилетіли, на очах виступили сльози. Він так і не встиг взяти у Морріса пістолет з однією кулею... Гостре і гірке від пороху повітря не хотіло проходити у легені. Від звуку пострілів дрижали нутрощі і кістки.

Шум припинився неочікувано, але Серж прийшов до тями лише коли Морріс похлопав його по плечу. Серж опустив долоні, вуха боліли від надто сильного притискання. Він виглянув над стійкою, ледь-ледь, як гіпопотам із води.

Вся кімната засипана битим склом, у дверях — купка нерухомих тіл. На вулиці теж, а одну з машин бандитів зачепила капотом третя. Біля неї стояло троє людей у шапках і хірургічних масках, вони підняли руки, один махав. Морріс переглянувся з Естою і махнув їм.

— Хто це? — спитав Серж. Голос не слухався і тремтів.

— Дідько зна...

Люди повільно йшли. Зброю вони тримали у все ще піднятих руках. Еста, все ще у бронежилеті поверх лікарняної сорочки, піднявся.

— Що ви там, живі-цілі? — спитав чоловік посередині. — Ми боялись, що не встигнемо.

— Ви хто? — примружив очі Морріс.

— Фанати, — відповіла найменша людина жіночим голосом. Очі у неї блищали над маскою. — Стрім просто вогонь!

Другий хлопець поволі опустив руки.

— Я Джозеф, — сказав перший чоловік, — а це Дон і Емі. Ми з вами, — це було не питання. Еста розгублено кліпав очима. Емі обернулась за спину:

— Треба забрати їх з проходу, — сунула пістолет у кобуру і взяла найближче тіло за ноги. — Давайте, разом!

Морріс опустив дробовик.

***

Кілька годин потому відбувся ще один невдалий штурм, а до Ести приєдналися ще п'ятеро людей. Вони розповіли Сержу історії, від яких йому стало геть недобре, але відступати було пізно. Принаймні, тут були єдині люди, які в принципі стали б його захищати...

А ввечорі з'явились поліцейські. Приїхали на всіх машинах, вийшли натовпом. Очі у всіх були круглі і злякані — вони встигли заглянути у відео Баумана, які Дияволи таки виклали у мережу.

Шеф, який стояв попереду, зупинився перед дверима. Майк стояв за його плечем, дорога під ногами покачувалась. Коли Еста вийшов назустріч, Майк не міг відірвати від нього погляду... Холодний вітерець ліниво хлопав полою чужого плаща, накинутого на плечі, лікарняна сорочка, перемазана у чужій крові, звисала до колін, босі ноги — у кімнатних капцях Морріса, які він іноді носив на роботі. Пістолет у лівій руці. Божевілля у темних очах.

— Я можу тебе зупинити? — спитав шеф Вуд після довгої паузи.

— Хіба що кулею, — відповів Еста і стис губи.

— Звісно, якщо не боїшся втратити половину відділку, — каркнув Морріс і підняв дуло вище.

— Звільнити б тебе за таке до дідькової матері... — сказав Вуд.

— Звільняй, — Еста підняв брову. — Я думав, ти вже це зробив.

— У мене є краща ідея, — Вуд криво посміхнувся і дістав з папочки, що затис під пахвою, папірець. Розвернув лицьовою стороною до Ести і той нахилився, щоб роздивитися у сутінках. Він примружився, а потім кліпнув очима і підняв погляд на Вуда:

— Це ще що за жарти?

— Ніяких жартів, — відповів Вуд. — Я офіційно призначаю тебе своїм заступником. Для повного підтвердження або скасування посади потрібен дозвіл зверху, але Дияволи все одно вб'ють тебе раніше, тож можеш на це не зважати. Мої вітання! — Вуд перечекав гомін людей за спиною Ести і додав: — Звісно, мені потрібен твій підпис ось тут.

— Якого дідька?

Вуд підійшов і нахилився до Ести. Не дивлячись на різницю у зрості, ефект від загрозливої пози псував запах крові і порохового диму від Ести.

— Твій маленький, марний і егоїстичний бунт може поставити усіх моїх людей у дуже неприємне становище, — сказав Вуд. — Що, ти думаєш, Дияволи зроблять з шефом і відділком патрульного, який отак зірвався з повідка?

Еста фиркнув.

— Те, на що ми і заслужили, га? — спитав Вуд. Еста витримав його погляд. Вуд перевів подих і розлючено усміхнувся: — Я на таке не підписувався! Келлі зрозуміла це першою... — він облизнув губи. — Я повернусь через кілька тижнів, коли все вляжеться. До того моменту ти — виконуючий обов'язки шефа другого відділку Наума, і всі наслідки понесеш особисто, — він протягнув йому папочку, і Еста кліпнув, а потім сховав пістолет і взяв її. Вуд додав наказ про призначення і відступив.

Альф з папірцем виступив і простягнув його теж.

— Що це? — спитав Еста. Для читання було вже занадто темно. Альф прокашлявся:

— Зая... кхм! Заява про звільнення, — сказав він і опустив очі.

— Я повернусь і наберу всіх назад, — сказав Вуд, — але зараз я маю вивести їх з під удару, — він кивнув, і вийшов Дейв. Він обережно поклав свій папірець, здригнувся, задівши пальці Ести.

— Ну ти даєш, бляха... — і відступив.

Один за одним вони підходили, дивились, і потім сідали у машини і роз'їжджались. Вуд пішов. Кейн не зміг вимовити ані слова. Запалились ліхтарі.

Останнім був Майк. Він тримав свій папірець, але не рухався з місця, вітер холодив мокрі щоки. Еста підійшов до нього, плащ злетів і впав на асфальт. У Майка перехопило подих від запаху. Каштанове волосся Ести звисало на обличчя, чітке і рішуче у золотому світлі ліхтаря. Він притис папку рукою у гіпсі і взяв папірець Майка за верхній край... і Майк розірвав його. У горлі застряг дивний звук, схожий на стогін болю. Майк підняв погляд. Еста був так близько, що було видно тіні під очима й у куточках губ. Майк опустив погляд на дві половинки у руках, він дихав з шумом.

— Я випишу тобі інший, — сказав Еста, але Майк покачав головою:

— Ні, — він склав і порвав шматки, і ще раз. Випустив із тремтячих пальців. Еста дивився на нього так, ніби вперше по-справжньому побачив.

— Подумай ще раз, це не можна буде відкотити назад. Будь ласка.

— Ні, — вже впевненіше відповів Майк і випрямився. У голові паморочилося, тіло стало таким легким, що ледь не злітало з асфальту, як гелієвий шарик. Він витер куток ока, потер підборіддя, що не хотіло слухатись. Еста дивився на нього так, ніби намагався прочитати думки, або передати свої.

— Гадаю, мені знадобиться заступник з досвідом поліційної роботи, — задумливо сказав він. — Якщо ти впевнений, що це те, чого ти хочеш...

— Так. Так... сер, — сказав Майк.

Еста розвернувся до своїх людей:

— Гадаю, тепер ми можемо переміститись у відділок, — сказав він. — Візьміть усю зброю.

У машині на задньому сидінні Майк закрив обличчя руками і посидів, крісло качнулось, коли двері закрили. Нові послідовники Ести сміялись з істеричними нотками, переможно кричали, дівчина брудно і захоплено лаялась. Занадто гучні звуки болем відгукувались всередині вух. Майк підняв погляд, але Еста поїхав у іншій машині.

Біля відділку всі скупчились, і Майк не одразу второпав, чому вони не заходять. Потім дістав ключі. Слідом за ним компанія потягнулась від парковки до дверей. Клацнули ключі, вмикач, і пусті кімнати залило біле світло.

Майк зупинився посередині офісу. Тут досі пахло кавою, висіла чиясь забута куртка.

— Гадаю, тепер це мій кабінет, — сказав Еста, зупинившись перед дверима з табличкою "шеф Вуд". — Принаймні, на кілька годин чи днів. — Він прокрутив ручку, і двері відкрились. — Майку?

— Так?

— Мені знадобиться твоя допомога, — Еста опустився у крісло і скривився від болю. — Уф-ф... Скільки ти вже пропрацював тут?

— Роки три, — Майк підійшов ближче. Люди заглядали через двері.

— Ну а я десь півроку. Я хочу... — він задумався. — Хочу, щоб все було офіційно. Для них, — він кивнув на людей. — Ми не люди з вулиці, що зайняли відділок, ми... — він глянув на Майка. — Здається, ми щось таке проходили в учбовці... Цивільні помічники...

— Добровільні помічники поліції на період надзвичайної ситуації, — підказав Майк.

— Саме так! Будь ласка, допоможи мені... Я хочу, щоб це було на папері.

— Думаєш, у цьому є сенс? — спитав Морріс. — Поліція все одно не на нашій стороні.

— Звісно, на вашій, — Еста сів пряміше і почав шукати по поличкам столу, — мене так і не звільнили, а Майк не пішов. — Він підняв очі і усміхнувся: — Я з вами!

Майк склав текст і роздрукував копії, на вільних місцях записував від руки імена і дати народження. Потім Еста підписував їх, урочисто і уважно повторював імена, дивився кожному в очі і передавав копію у файлику в руки.

— Джозефе Мейсоне. Вітаю. Дейве Батчере, вітаю. Емі Мейсон...

Останнім він обернувся до Майка.

— Майкле Беннере. Вітаю всіх нас на стороні добра. Скоро побачимось на тому світі, якщо ви вірете у нього. Що б не сталось далі, ніколи про це не жалкуйте.

По спині Майка пішли сироти. Він бачив, як ще недавно істерично веселі люди стояли смирно, кивали, хтось притис руку до грудей, ніби слухав гімн. Момент тягнувся, а потім лопнув, усі майже одночасно видихнули і почали знічено озиратися, хтось прокашлявся.

— Гадаю, варто знайти вам запасну форму, шефе, — сказав Майк. — Гіпс влізе у рукав?

— Це потім, — Еста пройшов у офіс, і люди розступилися. — У другому відділку працювало майже три десятка спеціально навчених людей, а тепер тільки двоє, і то патрулювати ми більше не зможемо... Хтось вміє працювати з рацією? Майк, розкажеш?

— Ми не можемо патрулювати, ми маємо всі бути тут на момент наступного штурму! — відповів Майк.

— Але ж людям доведеться щось відповісти. Перенаправити їх до іншого відділку, або хай Центральний щось придумає...

У кабінеті задзвонив телефон, і Еста повернувся всередину і закрив двері. Підняв слухавку.

— Ну нарешті! Я вже третій раз дзвоню! Що там, придумав, як розрулити з Дияволами?

— Хто це?

У слухавці на кілька секунд залягла тиша.

— Беррі, шеф четвертого відділку Наума. З ким я говорю?

— Райтер, виконуючий обов'язки шефа другого відділку.

— А де Вуд?

— Пішов у відпустку. Обіцяв повернутись за кілька тижнів.

— А ти хто?

— Заступник.

— Заступник Вуда — Крістер...

— Так, він теж пішов у відпустку. Я призначений сьогодні, не дивно, що ви ще не знаєте.

У трубці почулось сопіння і звуки кроків.

— Що відбувається?

— Ви, імовірно, чули про опасіння шефа Вуда щодо Дияволів...

— Ще б пак!

— Це і було його рішення — тимчасово відступити, поки ситуація не стабілізується. Впевнений, все закінчиться дуже швидко. До речі, боюсь, у нашому відділку залишилось лише двоє поліцейських. Ми зможемо перенаправляти запити про допомогу до вас?

— Двоє? А де решта? — після паузи він хмикнув, — А-а, теж втекли... Знаєте, у нас теж доволі забитий графік...

— Боюсь, у нас немає іншого виходу. Дрібні доведеться ігнорувати, але вбивства і подібне...

Шеф Беррі зітхнув:

— Гаразд, злагодіть це з Центральним... А ви раніше були на якій посаді?

— Півроку патрульним.

— Ха! За що Вуд вас так ненавидить?

— За діло... Ну добре, дякую, що згодились допомогти, це нас дуже виручить.

— Будь ласка... Дзвоніть, якщо що.

Беррі поклав слухавку.

Еста перевірив все, що лежало у відділеннях столу, коли телефон задзвонив знову.

— Ало?

— Еста Райтер! Дідькове лайно, а я ще думав, де чув цю фамілію! — з трубки почувся звук удару, наче Беррі врізав по шафці. — А-а-а!.. Божевільний, ти хоч уявляєш, що ти наробив? Ти мрець! Ти... — Беррі втратив слова.

— Вам то що з того? Гадаю, Вуд правий і все закінчиться дуже скоро.

— Ти маєш на увазі, Дияволи вб'ють тебе і всіх у відділку?

— Так, — спокійно відповів Еста.

— Ти... — деякий час було чутно лише розлючене бурмотіння і ричання. — Звідки мені знати, що вони не змусять нас штурмувати вас?

— Ну так не штурмуйте. Ви великі хлопчики з пістолетами, дістаньте хуй з рота і скажіть "ні", — інтонація залишилась спокійною і доброзичливою, і на тому боці слухавки залягла довга тиша, а потім гудки. Еста поклав трубку і поправив настольну лампу, склонився над документами.