Пекло: Мерці проти Дияволів

Rats and children follow me out of town

Come on, kids

Щурі й діти йдуть за мною з міста.

Ходімо, діти

(Radiohead)

— Дідьків Райтер! — проричав Фелікс. — Льюїсе!

— Що? Я не можу заборонити Першому Новинному робити ефіри з ким їм захочеться! — сплеснув руками Льюїс. — І взагалі, я не знав!

Президент скривився і відкинувся на спинку крісла, потер скроню. Аллен виглядав зляканим, мабуть, підраховував збитки через пілотів, що таки втекли... Грей думав.

— Грею, — президент клацнув пальцями. — Давай, озвучуй.

Грей зітхнув і помостився на стільці.

— Можна його на цьому зловити, — сказав він нарешті. — На тому, що він дійсно такий весь з себе легальний.

— Як? — Фелікс пирхнув. — Нам потрібен був Райтер-бунтівник, — він печально махнув рукою.

— Може, ще і буде, — протягнув Грін. — Виконуючий обов'язки шефа відділку не може відмовити, якщо цілий міністр внутрішніх справ накаже йому прибути з доповіддю.

— Чорта з два він на це купиться!

— Ну от вам і потрібний бунтівник, на якого можна випускати спецреагування, — підняв брову Грін. Фелікс ляснув у долоні і розсміявся.

***

Весь час, що залишився до прибуття гвинтокрила зі столиці всі бігали ще швидше, ніж до того. Прибирали безлад, ховали плани... Майк замкнув двері перед носом чергового чоловіка, що хотів щось запитати і обернувся до Ести:

— Ти добре подумав?

Він відповів похмурим поглядом. Перед зустріччю гостей він встиг прийняти душ і перевдягтись у новий костюм з розрізаним рукавом, але так і не спав, і виглядав блідим, не дивлячись на підвищену температуру. Від нервів він не міг всидіти на місці і кульгав по кімнаті колами. Тепер він зупинився і сів на край столу.

— А ти?

— Я залишаюсь, — сказав Майк. — Без тебе мені у селі робити нічого. Помремо разом.

— Не треба, — Еста зітхнув. — План не передбачає твоєї обов'язкової смерті.

— Ага... — сказав Майк, — опустивши голову.

— Слухай, щодо того, що я сказав вчора...

— Ти краще помреш, ніж будеш зі мною, що тут незрозумілого, — сказав Майк, не відриваючи погляду від підлоги. Еста підійшов до нього, поклав руку на плече:

— Я не хочу роставатися на такій ноті.

— То не розставайся, — сказав Майк. — Останній шанс. Наші тебе не видадуть. — Еста мовчав, опустивши голову, і Майк стомлено сказав: — Так я і думав...

— Майку...

— Не треба...

— Майку! — Еста повернув до себе його голову. — Не лізь в саме пекло, будь ласка. План небезпечний, але не безнадійний. Виберемось з усього цього живі — обіцяю, я піду з тобою на нормальні побачення і дам собі час розібратись... Чоловік та й чоловік. Ти не Бауман. Якщо я таки закохаюсь — я не відступлю.

На мить у очах Майка з'явилась надія, потім він з підозрою сказав:

— Ти так кажеш, просто щоб я був обережний...

— Ні. Якщо ми виживем — я не буду викручуватись. Ти отримаєш свій шанс. Обіцяю.

За дверима піднявся ще більший шум.

— Це гвинтокрил, — сказав Майк. — От дідько!

Еста поцілував його, притис лопатками до дверей і цілував, поки шум наростав, а потім згасав до повної тиші, аж поки у двері не постучали. Еста відпустив його і ще секунду постояв із закритими очима. Майк прочесав пальцями його волосся, щоб поправити зачіску. Стук повторився.

— Пане Райтере!

Еста вийшов. Майк не втримався і провів по його спині долонею, все одно цього ніхто не помітить.

Підлога блищала — ще не встигла висохнути. Усі стояли прямо. У цивільному, але чистому, хоч і місцями м'ятому. Вперед виступив чоловік у формі, другий залишився біля дверей.

— Генерал поліції Карпентер, — сказав він і звисока обвів поглядом натовп. Підняв тонку папку: — Я маю наказ міністра внутрішніх справ пана Грея. Пан Еста, так званий виконуючий обов'язки другого відділку поліції у Наумі, має прибути до нього негайно для особистого звіту.

— Не так званий, а виконуючий обов'язки, — сказав Еста і зробив крок вперед.

— Ваша посада заступника шефа не була підтверджена зверху, — сказав Карпентер.

— І не спростована, — він потис плечем.

— Відмова піти зі мною буде розцінена як вихід з підпорядкування закону, — сказав Карпентер і задрав підборіддя. — З усіма витікаючими наслідками, — він ще раз обвів усіх поглядом і розвернувся до дверей.

— Шеф, ви впевнені? — прошепотів хтось.

— Так, — почув Карпентер з-за спини. — Ми про це вже говорили. Я вам більше не потрібен, ви впораєтесь. — Він оглянувся і підняв брову. Еста на нього не дивився: — Було честю знати всіх вас. Дякую, — він притис кулак до грудей. — Прощавайте.

— Побачимось у Пеклі, шефе, — сказав жіночий голос з-за спин, і Еста усміхнувся і кивнув. Обернувся до Карпентера:

— Я готовий.

— Здайте зброю, — сказав той, і Еста віддав пістолет Майку. Офіцер, що прийшов з Карпентером, обшукав Есту і відступив, забравши пігулки з кишені, підхопив під лікоть. Майк передав чорну коробку — точно, з Бюро ж просили, щоб її теж захопили...

Еста йшов, похитуючись, незграбно заліз у гвинтокрил і важко опустився у крісло.

— Не очікував, що все буде так просто, — сказав Карпентер, сідаючи навпроти і надягнув навушники. На його невдоволення, Еста відповів печальною усмішкою, помостився у кріслі і закрив очі. А потім, не дивлячись на шум, заснув. Всю дорогу Карпентер не відривав від нього погляду, гадаючи, як одна маленька людина здатна наробити стільки шкоди.

Коли через дві години гвинтокрил приземлився на базі біля столиці, Есту довелось довго трясти — він все не приходив до тями, кліпав очима, а ноги підгибалися. Коли офіцер потягнув його за здорову руку, Еста тихо скрикнув і зашипів.

— Не прикидайся! — гаркнув Карпентер.

— Ребра, — сказав Еста і коротко подихав. Він швидко приходив у бадьорий стан. Але йти так швидко, як від нього хотіли, не зміг, довелось підлаштовуватись, бо нести чи тащити його ніхто не хотів. Карпентер стискав кулаки і лаявся про себе. Ти ж подивись на нього, а на інтерв'ю на всю країну сидів весь такий впевнений і не помирав! Навіть без кіл під очима... Мабуть, замазали тоналкою.

Поїздка на чорній тонованій машині Есту теж не вразила, він знову ледь не заснув. До Білого дому його привезли так, щоб преса не бачила, через чорний вхід з парковки і спеціально провели десятком кімнат з триметровими стелями, позолотою і меблями з гнутими ніжками, але щось підказувало Карпентеру, що Еста все це ледь помічає — настільки, щоб не натикатися на речі, не більше. Він знову ледь не впав і Карпентер смикнув його за воріт:

— Що з тобою, в дідька? Ти можеш йти нормально?

— Якщо не швидко, — відповів Еста. — Я стараюсь.

— Старайся краще!

Еста не відповів.

Президент і ще п'ятеро людей сиділи у величезній залі з довгим блискучим столом. Золото, пурпур і кришталь люстр мерехтіли з усіх боків, і Еста випрямився і розправив плечі. Карпентер підвів його до столу. Середніх років чоловік з сивиною підхопився:

— Ви привезли її?

Офіцер протягнув чорну коробку, і чоловік радісно притис її до себе, ніби кота.

— Ви можете бути вільні, пане, — махнув рукою президент, і чоловік ледь не бігом покинув їх. Президент відкинувся на кріслі і втупився у Есту з відразою і цікавістю з ноткою здивування. Огрядний чоловік з лисиною дивився злякано і ображено, чоловік у синій формі — зі злістю, худий і високий — просто застиг і вирячів очі.

— Ти прийшов, — сказав президент з невдоволеним здивуванням. Перевів погляд на худого, і той похмуро передав йому сотку. Фелікс встав і підійшов ближче. Він був на пів голови вище. Еста витримав його погляд. Чоловік у синій формі кашлянув і ляснув по столу:

— Ти хоч уявляєш, дідьків сину, скільки проблем створив?! — усі здригнулись від крику, окрім Ести, він лише задер підборіддя і розправив плечі.

— Тобі є що сказати на своє виправдання? — сказав президент.

— Протистояти настільки великій банді силами двох офіцерів і добровільців очікувано виявилось складно, — сказав Еста і потис плечима. — Раз вже мені випала можливість поговорити з вищим керівництвом, я офіційно прошу втрутитись і надати підтримку. Сер.

Президент вирячив очі і хрюкнув, міністр внутрішніх справ у синьому костюмі почервонів, чоловік з лисиною відкрив рота. Худий розсміявся і похлопав.

— Сука, ти що, зовсім не в собі? — президент схопив його за лацкани і тряхнув. — Півтори сотні людей померло! Це все твоя провина!

— Ви вже на другому строку, а Дияволи ходять всюди, як у себе вдома. Десятки аеропортів відмовились захищатись від них, навіть якщо вони прийдуть красти літак серед білого дня. Це теж моя провина?

— Це поза твоїми повноваженнями, через півроку роботи приймати рішення про війну з дідьковими Дияволами!

— А ви б прийняли таке рішення?

— Ні!

Еста видав презирливий смішок.

— Увести! — проревів президент і сів.

— Це ваш останній шанс, — сказав Еста. — Чим би вони вас не шантажували...

— Геть! Уведіть його! — він помахав руками, і Карпентер розвернув Есту за лікоть. — Ти охрінів!

— Ідіть до дідька! — Еста відвернувся від нього і дозволив Карпентеру вивести себе. У наступній кімнаті він знову закульгав.

— Це ти дарма, — сказав Карпентер.

— Хіба результат зустрічі залежав би від моїх слів? — фиркнув Еста.

— Нащо ж ти тоді поїхав?

— Так треба було, — похмуро відповів Еста. Карпентер покачав головою.

Він відвіз його назад на базу і закрив у маленькій камері.

***

Вечірнє світло падало всередину офісу, де мовчки сиділи усі члени Бюро розслідувань авіакатастроф. Вони тільки що прослухали повний запис останньої розмови пілота.

— Ми маємо зробити щось... — сказав експерт по авіоніці. — Вони ж беззахисні!

— І що ти пропонуєш? — розвела руками експертка по двигунам.

— Не кажіть нікому, — сказав голова Бюро. — Блеф — це все, що у них є.

— Цього може бути недостатньо.

— Тоді їм кінець.

Знову зависла тиша.

***

Як тільки останні промені сонця розчинились у сутінках, з Науму одночасно виїхали сотні машин. Майк офіційно оголосив загальну евакуацію, але неофіційно до неї готувались одразу ж з моменту відбуття гвинтокрила. У місцях, де очікували бандити, стались короткі сутички, які швидко вщухли — ніхто не очікував такої масованості. Опівночі місто стояло пусте. У світлі ліхтарів — багатоповерхівки з темними вікнами, закриті магазини і кафе, жодної машини, що рухається. І тиша. Тріпотіння крил голубів, порпання собак на смітниках. На площі перед будівлею суду — товсті свічки у ліхтарях, щоб горіли довго, навіть у дощ, але жодної людини.

***

Міністр внутрішніх справ завітав до бази ще до обіду. Дивився з-за плечей охоронців на екрани камер спостереження. Одна показувала Есту — він сидів на краю койки, стиснувши її пальцями, і дивився у стіну перед собою.

— Як він? — спитав міністр.

— Спокійний, пане Грею, — сказав охоронець. — Вночі спав, потім прокинувся і весь ранок так і сидить. Карпентер забрав у нього знеболювальне.

— От і добре, — сказав Грей. — Піду привітаюсь.

Еста обернувся на звук дверей. Грей кивнув охоронцям, і вони залишили їх. Грей сів на іншу койку і усміхнувся:

— Як спалося?

— Нормально, дякую, — Еста підняв на нього погляд.

— Гадаю, ти ще не чув новини?

— Ні, сер.

— Твої люди вночі розбіглись, як щурі, — Грей широко усміхнувся. — Тепер Дияволи знайдуть їх і переб'ють поодинці. Що ти думаєш про це?

Еста підняв брову.

— Думаю, що ви виглядаєте занадто задоволеним. Ви мали б бути на нашому боці, якщо ви поліцейський, а не бандит, — він схилив голову набік і примружився. — А ви?.. — він змусив питання повиснути у повітрі.

— Я реаліст, — огризнувся Грей. — Думаєш, мені приємно усвідомлювати таку реальність?

— Сподіваюсь, що ні. Але ви — один із найвпливовіших людей у країні. Невже ви дійсно думаєте, що не можете нічого зробити? Навіть я зміг.

— Ти не зміг нічого, окрім як відправити у труну півтори сотні людей!

— Ближче до трьох сотень, — поправив його Еста. — А силами всієї поліції, сил спеціальних операцій і, можливо, армії, можна було б знищити Дияволів до останньої людини, причому швидко. І це ще не пізно зробити.

— Хочеш, щоб я врятував твою дупу, коли ти програв все, що тільки можна?

— Якщо відправите подмогу, можете хоч застрелити мене на місці, — спокійно відповів Еста. — Я все одно не збирався переживати свій рух.

— Ні, хитруне, — Грей піднявся і постукав по дверям, — для тебе все не закінчиться так просто. Ми у тебе не просто так шнурки забрали.

Він вийшов. Еста закрив очі.

***

Дияволи прибули наступного ранку о сьомій. Їхній головний потріпав Есту по волоссю і на пробу кинув:

— Може, ми могли б почати прямо на місці?

Ефекту він не добився, зате помітив температуру, підібрався і змусив охоронців метнутися до аптечки за жарознижувальним. Подумавши, подзвонив своїм на базу, щоб тримали напоготові антибіотики.

— Не так швидко, горячий хлопчику, — сказав він і посміхнувся. — У нас на тебе великі плани.

Еста навіть у обличчі не змінився, можливо, всі його думки крутилися навколо того, як не впасти. А може, думки вже зупинились. Враховуючи інфекцію, Карпентер не здивувався б.

Бандити вивели Есту і посадили у машину. Усі у дворі зітхнули з полегшенням, коли вона зникла з очей.