В Кільці Змія

Сидячи біля стійки пляжного бару, Тимур ліниво сьорбав безалкогольний коктейль і з виглядом плейбоя на відпочинку спостерігав за дівчатами, які грали у волейбол. Його погляд ковзав підтягнутими спортивними фігурками, довгими ногами, вигорілим волоссям... Приємне заняття, хоча його інтерес і не простягався далі простого розглядання. Тім перебував на екзотичному пляжі по роботі, отже жодних зазіхань - прикро, але нікуди не дінешся.

Унер на зап'ясті відчутно завібрував. Тимур скосив очі на замаскований під наручний годинник прилад: от халепа! Сплеск енергії в третьому секторі. Ні, двадцять хвилин до кінця зміни залишилося, не судилося спокійно допрацювати! Тім кинув гроші на стійку і рвонув до душових. Третій сектор - це зовсім інший острів, а отже, доведеться йти через підпростір. Тож душова потрібна, як прикриття. Навряд чи можна непомітно розчинитися в повітрі на очах кількох сотень відпочивальників.

Пірнувши в прохолодну напівтемряву кабінки, Тимур набрав комбінацію на унері, вдихнув-видихнув і грюкнув по кнопці активації. Секунда темряви й палючого холоду, відчутний удар струмом - поквапився, ось і маєш! - і Тім вже розглядає краєвиди чергового тихоокеанського острова, прикидаючи, де б матеріалізуватися. Мабуть, он там, за скелями, буде зручно.

Вихід у реальність супроводжується ще одним ударом струму, і ось вже босі ступні Тіма торкаються пекучо-гарячих каменів. Швидкий погляд на всі боки - те саме море, ті самі скелі. Гаразд, працюємо. Він почав крутити налаштування на унері - універсальному приладі зв'язку, стеження, переміщення тощо. Ага! Є контакт! Тім наклав на карту острова сигнал від "прориву" і злісно вилаявся: проблема виявилася в геть незручному місці. Йти пішки далеко, довго і ноги переламати можна. Доведеться вплав.

"Ці мені інженери-чарівники, винахідники недороблені! Якого біса унер однаково добре працює як між світами, так і між секторами, і тільки в межах одного сектора доводиться бігати на своїх двох! Ну так, як любить казати Глобус: вам, ледарям, ще б і крісло в комплект... але інколи рахунок йде на секунди, а ти тут то бігуна, то Аквамена з себе вдавай!" Не перестаючи подумки бурчати, Тім спортивним кролем греб у заданому напрямку. У блакитній, абсолютно прозорій воді пропливали зграйки яскравих тропічних рибок, але агент Позаземелля Цой не був схильний до милування екзотикою. Хотілося скоріше покінчити з цим завданням і вирушити додому, спати!

Вхід у грот наполовину затоплений, але сигнал веде саме туди. Перш ніж пірнути під склепіння прибережної печери, Тім зв'язався з диспетчерською і передав свої координати - все відповідно до інструкції. Усе за тією ж інструкцією, для подібної операції було потрібно двоє, але тут вже начальству все до лампочки: треба, то треба!

Усередині грот виявився невеликим і досить затишним. Сонячне світло, що пробивалося крізь тріщини у склепінні, висвітлювало водну гладь, що закінчувалася вузькою смужкою пляжу. На піску хтось лежав. Тім поквапився, аж надто йому не сподобалася поза і темна пляма біля тіла, яку навіть з такої відстані не можна списати на гру тіней.

"Тільки не труп! - подумки благав Тім, вибираючись на берег, - Мороки не оберешся". Його слуху досяг приглушений стогін, агент полегшено видихнув і схилився над непритомним прибульцем. Належність незнайомця до іншої цивілізації підтверджувало як вбрання: яскраво-зелені шкіряні штани, що складалися із суцільних ременів і заклепок, і вдягнутий на голий торс жилет із того самого матеріалу, так і зібране в складну зачіску сріблясте волосся. У животі людини зяяла величезна діра з обвугленими краями, від якої блідою шкірою розповзалися щупальця темряви. Не треба бути професором магії, щоб зрозуміти - в чоловіка влучило найпотужніше прокляття, і вся земна медицина тут не на допомогу.

Мабуть, найгуманнішим було б добити, щоб не мучився. Але рідне начальство такого гуманізму не пробачить. До того ж, якщо візитер володіє хоча б якоюсь інформацією, її потрібно отримати: раптом щось важливе?! Тож вибач, друже, але померти спокійно тобі не світить.

Присівши навпочіпки біля пораненого, Тім почав плескати того по щоках. Нашатир, ясна річ, був би куди кориснішим, але чого нема - того нема. Після третього або четвертого удару очі незнайомця відкрилися, з горла вирвався хрип.

- Ти хто? - поставив Цой на рідкість розумне запитання.

- Віг рис скарб хен... - із зусиллям вимовив той.

- Твою дивізію, - вилаявся Тім, запізно згадавши про "базіки", режим якого було виставлено земними мовами, і квапливо змінив налаштування.

- ... плетіння порушено, - розібрав він закінчення фрази.

- Тихо, тихо, - Тім твердо взяв незнайомця за плечі, - допомога йде.

- Не потрібно. Я вже мертвий. Запам'ятай: він в Ехтоллізі.

- Він? Хто - він?

- Він... - повторив вмираючий. - Запам'ятай: Ехтолліг.

- Ехтолліг, - вимовив Тім зовсім незнайоме слово.

- Поквапся, - вмираючий відключився.

Чорна в'язь прокляття, подібно до жахливого татуювання, вкрила вже все тіло, підбираючись до плечей і горла. Тім квапливо прибрав руки - не вистачало ще прокляття підчепити - глянув на долоні. Уф, чисті!

За кілька хвилин, коли прокляття вкрило й голову бідолахи, той помер. Труп задимівся, наповнивши грот нестерпним смородом. Тім тут же закашлявся, прикрив рукою очі, що різко засльозилися. Не було жодної потреби залишатися на місці, тому Цой поспішно ретирувався, вважаючи за краще плисти на вихід під водою. Виринув назовні, віддихався і одразу ж зв'язався з Глобусом: той випадок, коли шефа варто проінформувати особисто і негайно. Отримавши цілком очікуваний наказ: залишатися на місці й чекати на бригаду, Тім видерся на скелястий берег і, з відносним комфортом влаштувавшись на більш-менш рівному шматку каменя, притулився спиною до нагрітої сонцем стіни та прикрив очі.

Він в Ехтоллізі. Хто - він? Порадитися б із Грегом, та тільки де його взяти? Друг і товариш по чарці, а за сумісництвом - правитель Гардкхаста, не з'являвся вже... Та, загалом, відтоді й не з'являвся. І взагалі, контакти з Гардкхастом зараз винятково офіційні, особисто Карімов і їхній Верховний маг - як там його? - і на всьому цьому такий "топ сикрет", що розжалуваному в спостерігачі агенту знати не належить.

Так, з тієї історії з картами Проклятих богів минуло понад півроку, і Грег, якщо по совісті, міг би і відвідати старого товариша. Йому-то, з його білим доступом, ніякий Карімов не указ. Не те, що бідний агент Цой: не встиг із лікарняного ліжка встати, як служба безпеки насіла. Свенсон вчепився, як кліщ, і якби не заступництво Глобуса, попрощався б Тім улюбленою роботою, і до ворожки не ходи. А так - усього лише без місячної зарплати залишився, та з Позаземеллям довелося тимчасово розлучитися. Відсторонили на рік: прикро, але не смертельно.

Утім, це зараз уже все пофігу. А на початку було - хоч вовком вий. Особливо коли Блейком або Сет поверталися з чергового відрядження і передавали привіти від старих знайомих.

"Тамерлане, відповідай Відьмаку!" - прорізалося на каналі закритого зв'язку.

"Відьмак, чую тебе!"

"Ага! Ось ти де сховався! - Зрадів ліквідатор. - Сиди на місці, зараз будемо!"

"Зараз" затягнулося ще хвилин на п'ятнадцять, але зрештою катер із ліквідаторами все ж вирулив з-за скельного масиву, а наступної миті хлопці Відьмака вже стрибали на так званий берег. Утім, гострі скелі для цієї банди - не перешкода.

Сам Ковальський, який через місцеву спеку змінив звичний байкерський прикид на шорти й гавайську сорочку, вмостився на камені поруч із Цоєм, махнув товаришам: працюйте, мовляв, і розвернувся до старого друга.

- Засмагаєш?

- Тобі хто не дає? Білий як сметана.

- Угу, зараз із тобою півгодини посиджу, і буду червоний, - скривився той. - Блейком привіт передавав.

- Міг би й сам з'явитися, - буркотливо відгукнувся Тім.

Ще один учасник минулорічних пригод отримав по шапці разом з усіма, але до відсторонення від Позаземелля в його випадку все ж не дійшло. Хоча на посаді таки понизили, і тепер Блейком на пару із Сетом практично безвилазно стирчали в Ільхамені, розгрібаючи наслідки того, що самі й наворотили. Блейком невдоволено бурчав, що з цим клятим призначенням практично не бачиться з сім'єю, і такими темпами скоро його власний син перестане впізнавати. Тимур товариша десь розумів, але віддав би що завгодно, щоб опинитися на його місці.

- Те саме каже Ш'єд, коли йому передають привіти від тебе, - засміявся Відьмак. - Але Глобус небезпідставно побоюється, що ви з цим великим магом на радощах місцевий армагеддець влаштуєте.

- Минулого разу обійшлося, - Тім піднявся на ноги, потягнувся. - Пішли працювати, чи що?

***

Автобус відчалив від зупинки в той момент, коли Енні вийшла з-за рогу. Далекувато, щоб наздоганяти, досить близько, щоб злитися. Головне, ніхто й не винен: забалакалася зі змінницею, забула подивитися на годинник. А тепер вибір не великий: або сидіти сорок хвилин на зупинці й чекати на наступну, або йти кілька кварталів до метро, а потім від метро теж йти: вночі, досить небезпечним районом. Звичайно, був ще варіант викликати таксі, але в її фінансовій ситуації це було б недозволеним марнотратством.

Енні кинула тужливий погляд на автобусну зупинку і рішуче попрямувала до метро. Сирий, надто холодний для середини квітня вітер рвонув поли куртки, і дівчина квапливо застебнула її до підборіддя. Підхопити застуду було б зовсім недоречно.

Народу на вулицях було небагато, рідкісні перехожі так само, як вона, поспішали у своїх справах.

За спиною пролунав квапливий тупіт, різкий ривок - сумка залишилася в руках злодюжки. Енн рвонула слідом.

***

Правила, до дідька б ті правила! З якої безглуздої причини втомлений після важкої зміни агент не може просто стрибнути у свою власну квартиру, а змушений добиратися від точки виходу своїм ходом? Звісно, можна було б і мотоциклом, але для цього виду транспорту поки що занадто холодно, а автомобілем Тім так і не обзавівся. Треба б, напевно, давно не хлопчисько.

Вийшовши з метро, Тім до верху застібнув блискавку на толстовці, накинув на голову капюшон: вранці, коли вирушав на чергування, було набагато тепліше. А може, особливо вогкою ніч здавалася на контрасті з південними островами, на яких йому довелося чергувати. Утім, тут теж лотерея: наступного разу можуть і в Гренландію відправити. Добре, квартира розташована недалеко від метро: через дорогу і два квартали вниз. Десять хвилин задоволення.

Тимур якраз ступив до світлофора, коли міський шум прорізав дзвінкий дівочий голос: "Ану стій, сволото! Віддай негайно!"

Обернувшись на голос, хлопець побачив злодюжку, що біг прямо на нього, за яким гналася світловолоса дівчина.

Ні на секунду не замислившись, Тимур зробив крок уперед і зустрів бігуна жорстким ударом під дих. Той одразу ж зігнувся навпіл, а дівчина, що приспіла, вихопила з його рук свою сумочку, якою і навернула невдалого грабіжника по маківці. Той, вирішивши не чекати добавки, рвонув через дорогу, якимось дивом примудрився не потрапити під машину. Утім, гнатися за ним ніхто й не збирався.

- Дякую за допомогу, - дівчина підняла очі на ненавмисного рятівника.

- Так взагалі без проблем, - широко посміхнувся Тім і зупинився, зустрівшись із нею поглядом. - Женя?!

- Що?

- Женя... - повторив Тім, дивлячись у таке знайоме та рідне обличчя: ясні сірі очі, високі вилиці, гостре підборіддя. Женя. Його Женя! У світі просто не буває такої схожості. - Женя, це ти? Справді, ти?

Дівчина труснула стриженим освітленим волоссям.

- Вибач, друже, мене звуть зовсім не так.

- Жень, та ти що? - він схопив дівчину за плечі, заглянув в очі, - Це ж я - Тимур! Тім. Невже не пам'ятаєш?

- Ти помилився, - вона рішуче скинула його руку. - Я тебе вперше бачу. Дякую за допомогу, але на цьому все.

Дівчина розвернулася, щоб піти, але Тимур притримав її за руку.

- Вибач, - глухо промовив він, - я... це... ну реально одне обличчя! Вибач.

Енні хотіла запитати, хто така ця Женя, але прикусила язик. Зрештою, це не її справа, та й додому ще дістатися треба.

- Гаразд, проїхали. Всього найкращого, Тимуре.

- Скажи хоч, як тебе звати, - попросив він.

- Енн, - представилася вона і, рішуче крутнувшись на підборах, попрямувала до метро.

Дівчина пішла геть, а Тім тер підборіддя і задумливо дивився їй услід.

Ні, не Женька. Річ навіть не в зачісці та кольорі волосся - у наш час дівчата й самі не завжди пам'ятають, який їхній природний відтінок. Ну чому ж так схожа-то?

Енн, Енні... Стоп! Звідки ти знаєш українську, Енні?

Тимур кинув тужливий погляд на такий близький дім і поспішив слідом за дівчиною.

- Енні! - швидко скоротивши відстань, він пішов поруч. - Давай, проводжу, чи що.

- Метро поруч, - усміхнулася вона. - Не заплутаю.

- А раптом ще один злодюжка?

Дівчина зупинилася і прямо подивилася йому в очі.

- Не простіше спитати телефон?

- Напевно, простіше, - розвів руками Тім. - Але не так цікаво. Так проводити?

- Це на іншому кінці міста, - чесно попередила Енн, у душі сподіваючись, що нового знайомого це не злякає. Незважаючи на те, що спочатку хлопець прийняв її за іншу, він їй сподобався. Дивно: її ніколи не приваблювали азіати.

- Ну, таксі звідти викликати можна, - відмахнувся він і рішуче попрямував до входу в метро.