В Кільці Змія

- Сестричко! - Локі легко схопився на ноги, розкрив братські обійми. - Це ж скільки ми не бачилися?

- Довго, - холодно відгукнулася Хель. - Хотів втекти від усіх?

Він скрушно зітхнув, усміхнувся.

- Ну що ти, крихітко. Куди я без вас? Просто...

Він не договорив, побачивши, як за її спиною матеріалізувалися ще троє.

Каримов у супроводі Відьмака і гардкхастця Ка-Фаррета зупинилися поруч із Хель і тепер усі дружно дивилися на Локі.

Зі свого місця піднявся Блейком, зробив крок назустріч колегам, щось запитав... Локі не слухав, невідривно дивлячись на Каримова і супутників. Ці троє, зовні залишаючись тими самими, вже перестали бути простими смертними. І річ не в тім, що з-за спини Каримова визирає Гунгнір і на кожному плечі сидить по ворону, а Ка-Фаррет легко грає Мйольніром. Від кожного з них йшла сильна і ні з чим не порівнянна енергетика асів. Ось воно, значить, як.

Так, Локі часто думав, де і як проживають зараз його родичі, який вигляд мають, що відчувають... Чомусь здавалося, що під час зустрічі він їх обов'язково впізнає, не може не впізнати. І ось маєш: з усіма трьома водив аж ніяк не випадкове знайомство, і навіть ніде не тьохнуло.

- Ну, здрастуй, синку, - вимовив Каримов, погладжуючи пір'я Хугіна. - Що скажеш, Локі?

Ас опустився на одне коліно, схилив голову.

- Всеотець...

Поруч від душі вилаявся Блейком.

- Та годі тобі, - подав голос Відьмак. - Ми самі в шоці. До речі, я - Тюр, барон - Тор, але Каримов, як завжди, виявився крутішим за всіх.

- Ага. Очманіти...

Блейком дивився на товариша, якого знав ще зі школи, і чомусь ніяк не міг повірити в те, що відбувається. Здається, навіть інформацію про паралельні світи і свої особливі таланти у виконанні рідкісного дипломата Сета багато років тому він сприйняв куди спокійніше. А Відьмак, який тепер бог війни, впустив важку руку йому на плече і чомусь невесело зітхнув.

- Такі справи, брате...

До них підійшов Ка-Фаррет, який Тор. Ага, все просто і зрозуміло, але звертатися до цих небожителів тепер як накажете?

- Схоже, братик знову вляпався, - він кинув глузливий погляд на Локі, який так і стояв на колінах перед новим втіленням Одіна.

- Він робив, що міг, - несподівано заступився за того Блейком. - До речі, як ви нас знайшли?

- Хель, - пояснив Відьмак-Тюр, - вона слідувала за Грегом. Нібито, він у неї в боргу, і має виконувати умови угоди.

Тор кивнув, а Блейком знову подивився на жінку, яка прийшла з товаришами. Вона відпочатку здалася йому трохи знайомою, але зараз він подивився на неї іншими очима. Так, баба Келла, так безперечно краще. Але старою жінкою ти не виглядала так моторошно, незважаючи на нинішню диявольську красу. Утім, тоді все було по-іншому.

Локі стояв на колінах, чомусь не наважуючись підняти голову і прямо подивитися в очі Одіну, а той все мовчав. І навіть зарозумілий Мунін не вимовив жодного слова. Утім, його коментарів бог обману точно не потребував. Мовчала і Хель. Хоча вона, якщо судити з тріумфального погляду, вже сказала все і навіть більше. Як була стервом, так і залишилася. Коли зайшла мова про створення карт, перша втекла: мовляв, ви тут як хочете, а Царство мертвих без нагляду залишати ніяк не можна. А тепер ось вона, попереду вітру.

Одін поклав руку на плече сина.

- Встань, Локі.

Той піднявся, прямо подивився в обличчя Всеотцю.

- Ми майже вдома, батьку! Ті, хто говорить, ось-ось розірвуть Кільце Змія.

- Ті самі Розмовляючі, яких ти так легко віддав на відкуп йотунам? - кинула Хель. - Якби я не втрутилася...

Локі жорстко усміхнувся.

- Так ось через кого ми втратили стільки часу! Браво, сестричко! Ти влізла саме в той момент, коли я збирався забрати Грегмара в йотунів.

- А хто їх провів у Кільце? - не вгамовувалася вона.

- Краще десяток йотунів у Кільці, ніж їхня армія в Асгарді! Я всього-лише захищав наш дім!

- Та ти себе захистити не зміг!

- Усі помиляються, - перервав перепалку Одін. - Твою версію, Хель, я вже знаю. Тепер хочу послухати, що скаже Локі.

Той різко кивнув і почав розповідь. Правду і тільки правду, а що ще залишається? Можна скільки завгодно плести інтриги, тасувати карти і вивертатися, але брехати, дивлячись в очі Одіну, ще нікому не вдавалося.

***

Троє Розмовляючих появи нових персонажів не помітили. Власне, для них зараз не існувало нічого, окрім книжки, Локарі та магічного пасьянсу, який обов'язково має зійтися, інакше... Те, що не відкриється шлях до Асгарда - це дрібниці. Але якщо щось піде не так, наслідки можуть виявитися катастрофічними не тільки для асів і Гардкхаста, на кордоні якого і знаходиться Плато танцюючих образів. Від нового великого вибуху і тотального апокаліпсису так само ніхто не застрахований. Саме про це попереджала Естарра, змінюючи відповіді на життя, саме ця думка тримала в напрузі кожного з Трьох, не даючи видихнути, змушуючи вивіряти кожен крок, кожен подих.

Вкладаючи карту вогню в останній, ще не зайнятий кут зовнішнього контуру, Тимур згадував про те, з чого все починалося. Спекотний полудень, придорожнє кафе, карта... Що було б, якби його там не виявилося? Утім, уникнути долі все одно б не вийшло.

Контур замкнувся, засяяв електрично-синім. Десь за межами окресленого п'ятачка з оглушливим тріском у поверхню землі вдарила блискавка. Повітря згустилося, стало в'язким і тягучим.

- Чинить опір, зараза! - Грег підняв угору великий палець і поклав на належне йому місце артефакт води. - Ежієнн?

Вона розмістила "щуролова" між "вічною весною" і "володарем сердець", махнула Тіму...

За межами їхнього замкненого контуру повітря тремтіло від зібраної електрики, блискавки врізалися в Плато танцюючих образів, залишаючи на його поверхні вирви як від мін.

З кожною, поміщеною в потрібне місце картою зростала напруга і всередині контуру. Кожен новий крок, кожен жест вимагав від Розмовляючих неймовірних зусиль, наче їм доводилося долати опір усього всесвіту. Власне, так воно й було. Чим би не був Змій, чиє кільце вони намагаються розірвати, він утримував всесвітню рівновагу впродовж кількох тисяч років, а отже, він давно став частиною замкнутої системи. Інша річ, що зациклена сама на собі система з часом приречена на виродження, тож справа не тільки в тому, щоб повернути асів додому, на кону куди важливіші речі. Про це теж розказала Естарра, а вона, як виявилося, навіть для Локі - вища сутність.

До того моменту, коли остання з карт основи лягла на своє місце, Ті, що говорять, уже ледве на ногах трималися. Але перерватися на відпочинок не можна, розпочате необхідно довести до кінця.

І Грег, і Тім із тривогою поглядали на бліду до синяви Женю, але ні той, ні інший не могли посісти її місце в останньому акті вистави. Бо Локарі шляху прийшла саме до неї, тож їй і бути направляючою енергетичного потоку.

Ставши в центрі готового візерунка, Ті, що говорять, міцно обійнялися - зрештою, ніхто не обіцяв, що вони виживуть, і про всяк випадок треба попрощатися. Женя плакала, обіймаючи обох хлопців, Грег теж ледь стримував сльози. І тільки Тимур намагався жартувати, що як би там не було, але їхнім пригодам тепер усі пармівці заздритимуть.

- Пора, - тихо промовив Грег.

Тім ще раз притиснув до себе Женю, і вони з Грегом одразу ж розійшлися на задані позиції.

Дівчина підняла над головою Локарі шляху. Тимур і Грег зробили те ж саме з артефактом абсолютної магії і Повелителем блискавок.

Контур засяяв сліпучо-білим, снопи світла зметнулися від кожної з карт, гострими клинками сходяться на Локарі в руках хлопців і, зібравшись у два щільні потоки, увійшли в Карту шляху. Найпотужніший енергетичний потік, пройшовши через кожного з тих, хто розмовляє, сконцентрувався на Жені й шаленою електричною веселкою вдарив у небеса.

Весь всесвіт наповнився гулом і виттям, з оглушливим гуркотом у землю били гігантські блискавки.

Аси, що відступили до самого краю плато, тримали щит, прикриваючи себе і єдину людину, що затесалася між ними, від розгулу стихії. Усі напружено мовчали, застигнувши в тривожному очікуванні, і навіть Блейкому чомусь було не до лайок. Він би, може, і згадав якусь молитву, але стоячи серед чотирьох богів, чи є сенс звертатися до п'ятого?

Через якийсь час, засікати який ніхто й не намагався, гроза закінчилася, контур потьмянів, і тільки веселковий шлях, що впирався в яскраво-блакитне небо, залишився на місці. Біля його підніжжя зламаними ляльками лежали троє Розмовляючих.

- Треба ж, у них усе ж вийшло! - першою прийшла до тями Хель.

- Але якою ціною, - похмуро зауважив Локі.

А Блейком із Тюром уже бігли вперед, і обом було глибоко начхати на те, що шлях до Асгарда відкритий. В обох у головах жевріла одна єдина думка: тільки б вижили. Тільки б...

- Панікери нещасні, - з відтінком презирства промовила Гель, дивлячись, як Тор, який наздогнав товаришів, упав на коліна перед Грегмаром. - Рано їм ще до мене, рано...

Вони сиділи на розкладених на землі карематах, передавали по колу флягу із бренді, який, завдяки старанням Грегмара, ніяк не закінчувався, і про щось говорили. Фрази зривалися в порожнечу, наповнюючи момент теплом і сенсом, але пізніше ніхто так і не зміг згадати, про що йшлося. Розмовляючі, що прокинулись, але все ще не до кінця оговтались, тулились один до одного, немов боялися загубитися. На землі перед ними лежала повна колода Локарі, які втратили всю свою магію. Тепер, виконавши своє призначення, вони стали абсолютно безпечними. Але Тимур все одно хотів зберегти їх на пам'ять. Раніше, щоправда, доведеться пред'явити їх пармівській СБ, щоб ті вже заспокоїлися.

Райдужний міст з оптичної ілюзії перетворився на цілком матеріальний шлях, і тепер іскрився в променях казна-звідки взятого сонця, немов запрошуючи прогулятися.

Саме плато Танцюючих образів, позбувшись чар, що тяжіли над ним, перетворилося на звичайну кам'янисту рівнину під синіми небесами, і за останню годину подекуди навіть почала пробиватися молода травичка.

Одін піднявся з місця, оглянув присутніх.

- Що ж, діти мої, час нам повернутися в Асгард. Що б там не сталося за минулі століття, він був і залишається нашим домом.

Аси піднялися на ноги, готові до відправлення. Але Одін ще не закінчив.

- На жаль, сьогодні з нами немає багатьох. Тих, хто віддав могутність і пам'ять в обмін на можливість коли-небудь повернутися додому, - він суворо подивився на Локі. - Гадаю, буде тільки справедливо, сину, якщо саме ти займешся пошуками решти асів і приведеш їх до Асгарда.

Локі приречено схилив голову.

- На все твоя воля, Всеотець.

Одін підбадьорливо поплескав його по плечу.

- Я вірю в тебе, сину мій, як завжди вірив.

Локі різко кивнув і відвернувся. З одного боку, покарання могло бути куди суворішим. Але з іншого... Він за крок від Асгарда, за крок від місця, куди йшов багато-багато років. Але шлях закритий, і марно благати й принижуватися - Всеотець не змінить рішення. Але де ці сплячі аси, як їх знайти?

Тимур із Блейкомом переглянулися й одночасно зробили крок до Локі.

- Гей, допомога потрібна?

Той відповісти не встиг, за нього це зробив Одін.

- Тимур може йти з Локі. А Блейком повертається в Парму.

- З якого дива? - невдоволено буркнув той.

- Віддаси Локарі до служби безпеки, а далі за обставинами. Ти ж не дозволиш цій братії зжерти твого друга Сета?

- Подавляться, - відгукнувся Блейком і повернувся до Тіма. - Давай сюди ці кляті папірці!

Грегмар невідривно дивився на Хель, тільки Богиня смерті чомусь рішуче не помічала його погляду. Немов і не було його тут, і домовленості між ними теж не існувало. А він усе чекав зручного для розмови моменту, але той ніяк не наставав. І тільки коли Хель разом із батьком і братами попрямувала до Райдужного мосту, він не витримав.

- Келла! - крикнув він, назвавши звичним для пантеону Гардкхаста ім'ям. - Ти ні про що не забула?

Богиня зупинилася, окинула Грега жорстким поглядом.

- Навіщо тобі мертва? - суворо запитала вона.

- Я кохаю її. І ти обіцяла.

- Люди все-таки на рідкість нерозумні створіння, - кинула вона роздратовано і змахнула рукою. У протилежний від Райдужного мосту бік пролягла чорна дорога. - Іди. Але через річку Забуття тобі доведеться нести її на руках. Оступишся, і ніхто з вас ніколи не зможе повернутися. Ти зрозумів?

Грег злегка нахилив голову, і Хель вирушила наздоганяти родичів, які вже ступили на міст. Наступної миті аси зникли в яскравому спалаху.

Локі, до крові закусивши губу, старанно дивився в інший бік. Хотілося бігти якомога далі, але Ті, що говорять, усе ніяк не могли розпрощатися. Ежієнн поверталася в Гардкхаст, до батька, якому належало дізнатися, що Грегмар остаточно відрікається від влади, і Ерік тепер - єдиновладний правитель цілого світу. Тимур би з радістю пішов разом із дівчиною, але вже пообіцяв скласти компанію Локі.

А Грегмар вже був не тут. Змахнувши на прощання рукою, він ступив на чорну дорогу. Туман заклубився навколо, відрізаючи його від реального світу, всесвіт наповнився шепотами, від яких мимоволі починало ворушитися волосся на потилиці. Стиснувши в кожній руці по мечу Картяра, Грег ішов уперед, і м'яке світло, яке випромінювала сталь клинків, розганяло туман, освітлюючи шлях. Він ішов і йшов, а перед очима спливало дороге обличчя з вугільно-чорними очима в обрамленні смоляних пасом. Жінка, завдяки якій він дізнався, що значить не тільки любити, а й бути коханим. Жінка, яка стала для нього єдиною. Він ішов, твердо знаючи, що його шлях закінчиться біля дверей маленького будиночка в горах, де його люблять і чекають. І якщо раптом Кхала не захоче повертатися у світ живих, значить вони назавжди залишаться там. Яка різниця де саме, головне, що разом.

***

Блейком стояв біля розкритого вікна в директорському кабінеті і вдихав спекотне повітря серпневого полудня. До того, що кабінет вже три дні офіційно належить йому, а на дверях навіть з'явилася нова табличка: "Директор Бюро Парма А. Дж. Блейком", звикнути поки що не виходило.

З виходу перших асів минуло майже п'ять місяців, і все начебто устаткувалось. Катастрофа, якою погрожувала богиня Гардкхаста так і не вдарила, система паралельних світів не порушена, і навіть переходи між площинами перестали бути проблемою. В'їдливі СБ-шники, неабияк попсувавши крові всім і вся, все ж відступилися. Не останнє слово в цій справі сказав Каримов, тобто Одін, натякнувши, що не в інтересах контори псувати відносини з расою богів. Він же виторгував для самого Блейкома цю посаду, відмовившись мати справу з ким-небудь ще. Ерік, тепер вже офіційний правитель Гардкхаста, підтримав колегу - напевно змовилися, - і Блейкому, який відбивався руками і ногами, не залишалося нічого, окрім як змиритися з ситуацією.

Утім, якщо стане занадто важко, завжди можна залишити інститут на Пауелла і втекти на тиждень в Ільхамен. Крім Ш’єда, Дашеда і Сета, який остаточно прописався там, і з якими завжди можна випити і поговорити по душах, там тепер ще й Грегмар зі своєю дивною дамою влаштувався. Мовляв, Кхала в жоден інший світ не хоче, а тут однаково хтось має з магією, що повернулася, розбиратися. Дивний він. зміняв корону на дівчину, і цілком задоволений життям.

Так, життя налагоджується, все повертається до звичного кола. І тільки невловимий Цой у компанії Локі та Відьмака-Тюра, який втік з Асгарда за три дні після повернення, все ще носиться всіма площинами, розшукуючи загублених асів. Здається, минулого тижня залишалося ще троє.

Блейком відійшов від вікна, сів за стіл, для чогось переклав із місця на місце папери. У директора, звісно, роботи багато, але сьогодні ніби немає нічого термінового. І якщо в найближчу годину не станеться жодного форс-мажору, можна буде піти додому раніше. Хоч дружину в ресторан зводити, поки дитина з нянею.

- Блейк... шефе, - пролунав із селектора голос новенької секретарки, - до вас Цой. Приймете?

- Нехай заходить, Вікі. Про вовка промовка.

- Я - Ніка, - невдоволено відгукнулася дівчина.

Блейком зітхнув - Вік, Ніка... Треба на лобі написати, щоб підглядати. Розумна дівчина, тільки йому страшенно не вистачало Інги. От хто б міг припустити, що незмінна секретарка Каримова виявиться тією самою Фрігг, дружиною Одіна? Так, цей їхній Орлог розважається як може.

Тимур з'явився на порозі, обвів кабінет оцінювальним поглядом, підняв угору великий палець.

- Непогано виглядаєш, - підморгнув він новому директору і сів до столу, - трубки не вистачає. Для повноти картини.

- Я подумаю, - усміхнувся той. - Ну, розповідай.

Тім знизав плечима, скуйовдив і без того розпатланий чуб.

- Та чого там розповідати? Із Брагі та Сюн взагалі проблем не було, крім як знайти. А цей Бальдр... Я, каже, зірка екрану, і бачив цей ваш Асгард, - Тім реготнув. - Довелося нашому Тюру його стукнути по маківці і зв'язати, в такому вигляді до брами і доставили. Ну, залишиться чи втече - то справа десята. Головне, Локі тепер герой і вирушив в Асгард за почестями.

- А Єжі? - запитав Блейком, якого доля товариша хвилювала куди більше.

- Тюр? - Тім зітхнув. - Там само, в Асгарді. Тимчасово. Питав, чи не хочеш ти його взяти назад, у Парму.

Блейком побарабанив пальцями по краю столу.

- Взагалі-то, його ніхто не звільняв. Але Каримов дуже просив його назад не брати, хоча б із півроку. Мовляв, роздивиться, освоїться, звикне і сам не схоче йти.

- Сумніваюся...

- От і я сумніваюся.

Увійшла Ніка з тацею - кава, бутерброди - підморгнула Цою і, не вимовивши ні слова, вийшла.

- Гарненька, - оцінив Тім.

- З розробки перевелася, дивно, що ти її раніше не помічав.

- Ось тут якраз нічого дивного. Їх там, у цій розробці, що в інституті шляхетних дівчат. Але ти, головне, з такою секретаркою, не забувай, що одружений.

- Замовкни, розумнику. І пригощайся, - Блейком кивнув на тацю. - Вона це спеціально для тебе спорудила.

Тім не змусив себе благати і взявся за їжу. З моменту розставання з асами минуло вже кілька годин, а сніданок був і того раніше.

- Отже, пошуки асів закінчено? - запитав Блейком.

Тім тільки кивнув, посилено працюючи щелепами.

- Що збираєшся робити далі?

Той невизначено смикнув плечем.

Новий директор висунув і засунув шухляду столу, покрутив у пальцях ручку.

- Ерік хоче бачити тебе представником у Гардкгасті, - повідомив він.

- Ні, - відрізав Тім. - Тільки не Гардкгаст.

Він опустив очі, зробив два ковтки кави, яка здалася полиново-гіркою. Тільки не Гардкгаст. Тому що там Женька, спадкоємиця престолу, і за таких обставин йому, простому смертному, нічого не світить. Тож краще не бачити, не знати... Дивись, полегшає.

- Ну, не хочеш - як хочеш, - знизав плечима Блейком. - Є ще пропозиція від Каримова... Одіна... ну, ти зрозумів. Так от, він кличе тебе в Асгард. Що скажеш?

Тім негативно мотнув головою.

- До дідька всіх, в мене відпустка!

- Яка відпустка? - не зрозумів Блейком.

Тім допив каву, встав з-за столу.

- Та, що я ще минулого року не догуляв. Маю повне право, і все таке.

Блейком зітхнув. Так, у цього героя і раніше з дисципліною проблеми були, як тільки Каримов з ним справлявся? Тепер, після всіх цих подій, узагалі знахабніє.

- Гаразд, дуй у свою відпустку. Повернешся - поговоримо.

Вийшовши з будівлі Парми, Тимур побачив Женю. Він моргнув, протер очі - дивне видіння не зникло. Дівчина, одягнена в шорти і світлу майку, стояла, спершись на його ж мотоцикл, із двома картонними стаканчиками в руках.

Усе ще не до кінця вірячи власним очам, Тім швидко спустився сходами, підійшов до Женьки.

- Привіт, - вимовив хрипко.

- Привіт, - вона широко посміхнулася. - Раф, капучино?

Тім мовчав, дивився в її очі й не міг вимовити жодного слова.

- Капучино, - дівчина рішуче простягнула йому один зі стаканчиків, - тебе довго не було, раф я весь випила.

Тім відвів убік її руку зі стаканчиком, провів кінчиками пальців по щоці, губах, що пахнуть кавою.

- Здається, тут залишилося ще трохи рафу, - хитро посміхнувся він.