В Кільці Змія

Келла з'явилася несподівано. Щойно Грег на самоті сидів на порозі, ліниво спостерігаючи за хмарами, що біжать над горами, а наступного моменту огляд перекрила струнка фігура в чорному.

Грег підняв голову і зустрівся поглядом з бездонними і якимись потойбічними очима богині. Сьогодні Келла постала у своєму справжньому вигляді: вічно-молода, різка, безжальна... Утім, цього разу з Грегом не було Блейкома, від якого, власне, вона й ховала обличчя.

- Час настав! - проголосила богиня.

Грег піднявся, повів плечима. Отже сьогодні вже не доведеться колоти ці кляті дрова. Цікаво, хто-небудь складе в стіс те, що він встиг нарубати до обіду, чи все так і залишиться валятися перед будинком?

- Я готовий, - сказав він вголос.

Келла глузливо підняла брову.

- Ось як... Ні питань, ні вагань.

- А питання щось змінять? - у голосі Грега пролунав виклик. - У тебе на все одна відповідь: всьому свій час! Варто питати, щоб знову почути те саме.

Келла усміхнулася.

- Час настав! Сьогодні ти все дізнаєшся. Йдемо.

Плавним, котячим рухом вона обігнула чоловіка, що так і стояв стовпом, і першою увійшла в хатину. Грег почухав потилицю, і поспішив слідом.

Побачивши богиню, Кхала втиснулась в стіну. Велика володарка смерті викликала в ній несвідомий жах.

- Геть! - кинула на ходу богиня і пройшла до столу.

Грюкнули двері - дівчина вилетіла з дому зі швидкістю вітру. Грег провів її поглядом, зітхнув.

- Навіщо ти так?

- Безглузде створіння, - роздратовано кинула Келла і вказала Грегу на вільний стілець навпроти.

- Твої друзі вже в Ехтоллізі, - повідомила богиня, коли Грег сів. - Ще трохи, і вони доберуться до твоїх тюремників.

- Друзі? - перепитав Грег.

Усе, що було в минулому, зараз немов затягнуте туманним серпанком, і він уже зовсім не впевнений, що в нього колись були друзі. А якщо й так, чи залишилися вони такими ще й досі?

- Ти забув своїх вірних друзів, Грегмаре? - глузливо тягне Келла.

- Я думав, це вони мене забули...

Келла роздратовано пересмикнула плечима.

- Я тут не для того, щоб нагадувати тобі хто ти і звідки. Занадто довге перебування за межею могло послабити зв'язок, але він усе ще є. Ти знову відчуєш його, коли повернешся. Або ні, - вона зробила відкидний жест рукою. - Це мене вже не стосується. Я лише врятувала життя одному з тих, хто говорить.

- Локарі та Прокляті боги? - Грег прямо подивився їй в очі. - Що тобі до них?

Келла ривком піднялася з-за столу, підійшла до вікна.

- Ти думаєш, Кільце Змія десь далеко, в іншому вимірі? - промовила глухо. - Воно тут. І ми всі в ньому замкнені. Усі...

- Е-е... - Грег почухав потилицю, шумно видихнув. - Несподівано.

- Легенди брешуть, - заговорила богиня. - Людству не потрібно знати, що їхні боги - не ті могутні велетні, яких зображують у храмах. Шанують переможців, славу співають могутнім, жертви приносять тим, кого бояться.

- Без жертв ніяк? - хмикнув Грегмар.

- Ніяк, - відрізала Келла. - Наш дім, наше джерело Сили - воно там, за кільцем. І коли мій родич зіграв з усіма нами злий жарт, виявилося - не такі ми й всемогутні. Тут, у кільці, ми навіть можемо померти - з подальшим переродженням, але все ж таки. Ніхто не хоче старіти, втрачати сили. Вихід знайшов той самий, хто ув'язнив нас тут. Виявляється, щира віра і все з нею пов'язане, дає нам могутність. Звісно, це не можна порівняти з міццю Одвічного полум'я, але допомагає. А потім почалася боротьба: за уми, за серця. Що більше людей у тебе вірить, то сильніший потік, то простіше вижити. А жертви збільшують силу вдвічі, тож так, на певному етапі вони необхідні. Мені, напевно, пощастило більше за інших: смерть неминуча, і страх перед нею ніколи не зникне.

На обличчі Келли промайнула дивна усмішка, але зникла так швидко, що Ґреґ не міг точно сказати: було чи привиділося.

- Ми довго чекали, - знову заговорила вона, - чекали, безсилі щось змінити або якось прискорити хід подій. Створення кожної карти коштувало життя одному з богів, разом з його культом - інакше просто не вистачало енергії.

- Тобто, частина ваших мертва? - уточнив Грег.

- Ні, - заперечила Келла. - Боги не зникають остаточно. Усі відроджуються, проживають людські життя, знову вмирають, так і не згадавши минулого, не усвідомивши, ким є насправді... Вони пішли на жертву добровільно, знаючи, що врешті до них повернеться і пам'ять, і сила. Але спочатку потрібно розірвати Кільце!

- А що зі світами всередині кільця? Вони вціліють?

Келла зробила відкидний жест рукою.

- Можливо, будуть побічні ефекти, адже в процесі вивільняється колосальна енергія. Але якщо все пройде як треба, система встоїть.

- Не надто переконливо, - скривився Грег, - а якщо...

- Послухай мене! - Келла, миттєво опинившись навпроти, схилилася до його обличчя, а очі богині раптом перетворилися на нескінченні, наповнені полум'ям тунелі. - Ні в тебе, ні в твоїх друзів немає вибору! Єдиний спосіб уникнути виконання місії - це загинути. Але ви в будь-якому разі потрапите в мої володіння, а вже я зможу зробити посмертя будь-кого з вас максимально болісним.

Вона провела долонею по щоці Грегмара і відійшла, даючи тому можливість видихнути.

Ось це і називається - переконливо. А головне, зрозуміло. Так, що від первісного жаху відмовляють ноги, а нутрощі перетворюються на крижану грудку.

А Келла вже знову дивиться на нього тепло і навіть із сумом.

- Я не ворог тобі, Грегмаре, - каже вона. - Ми всі в одному човні, і боремося з одним і тим самим ворогом.

- Але тобі потрібно щось більше, ніж просто можливість покинути Кільце Змія, - зауважив Грег. Після пережитого жаху прийшла злість, а з нею - нахабство.

- Тобі це теж вигідно, - усміхнулася Келла, - адже тобі є, за чиє життя просити. Не рахуючи потрійного боргу, який я теж можу списати.

***

Торн рішуче обігнув товаришів, які здивовано витріщаються на загадковий напис, підійшов до позашляховика.

- Зовсім свіжа! - він продемонстрував вимазаний у фарбі палець. - Виходить, ми тут не одні.

- Або це чийсь дурний жарт, - ввернув Блейком. - Хто останній йшов від машини?

- Я, - глузливо посміхнувся Торн. - Важаєте, у мене в кишені флакон із фарбою?

- Просто шукаю пояснення, - відгукнувся Блейком, ось тільки підозрілість із погляду нікуди не поділася. - І, до речі, я не бачу чужих слідів.

- Тут немає нікого, крім нас, - пояснила Женя, яка вже встигла просканувати простір: ще один не дуже енерговитратний прийом. - Але я не виключаю магічного впливу. Фактор Дерео підвищений, і цим могли скористатися.

- Хто? - тут же запитав Ка-Фаррет. - Навряд чи тим, хто утримує Грегмара, вигідно, щоб його знайшли.

- Можливо, у грі задіяно набагато більше сил, ніж ми могли б собі уявити, - задумливо промовив Тім, - а з урахуванням карибської діри...

Відьмак застережливо кашлянув.

- Тіме?

- Чого Тіме? Я державних таємниць не видаю, секретної інформації не розголошую.

- Якщо вас щось бентежить, - подав голос Торн, - у мене необмежений доступ. Щодо моїх колег... - він багатозначно замовк і знову повернувся до квадроцикла. - Ехтолліг, Ехтолліг...

- А напис-то англійською, - підморгнув Відьмаку Блейком. - Карімов сказав, відставити шпигунські ігри, вся інформація щодо карибської діри відкрита.

- Вчора ще закрита була, - незадоволено пробурчав той, - Давай, Тіме, розповідай. - і він сів прямо в гарячий пісок, бо в ногах правди немає, а балаканина ця загрожує затягнутися до вечора.

За його прикладом почали розсаджуватися інші. Торн видерся на капот і тепер дивився на компанію зверху вниз.

Тимур відкашлявся і почав викладати інформацію, про себе дивуючись, що з того божевільного дня минуло трохи більше тижня, а здавалося - ціла вічність.

Дивно. Понад півроку нічого не відбувалося, не жив - спав. А тут закрутилося, понеслося - галопом, бездоріжжям. Так, що й на байку не наздоженеш. І заміс намічається крутіший, ніж в Ільхамені. От тільки Женьку б прибрати від цих пригод куди подалі - захистити, зберегти. Але ж не піде ховатися. Тому що Грег, тому що карти ці кляті, разом із такими ж богами. І не дарма все в один день сталося: і звістка про Грега - хоча, дурний, не зрозумів тоді нічого; і зустріч із Женькою. Отже, час настав, гра почалася. Як би тільки так вивернутися, щоб стати в цій грі не сліпим пішаком, а хоча б конем, якщо вже ферзь - фігура жіночого роду.

- Ех, як у вас весело! - зітхнув Дюбуа, коли Тім закінчив розповідь. - Суцільний бойовик, Місія нездійсненна, хай їй трясця!

- Так треба було до нас у розвідку йти, а не на тихій базі штани просиджувати! - реготнув Грейс, але тут же знітився під недобрим поглядом Торна.

- Що сказали а Гардкхасті з приводу отриманої інформації? - запитав той у Ка-Фаррета, але барон лише знизав плечима, занадто далекий від палацових інтриг і магістрів, щоб там вважали за потрібне посвячувати його у свої таємниці.

- У Гардкхасті, як і в нас, про Ехтолліг ніхто не чув, - відповів Блейком, повторюючи за Карімовим, з яким останні півгодини перебував на постійному зв'язку. - До пошуку інформації підключили Раду магів, але поки безрезультатно.

- Хм, - Торн задумливо почухав брову, - великі маги чогось не знають?

- Ми не боги! - сердито відрубала Женя і, підхопивши Тіма під руку, потягла до порожньої будки КПП, - на кілька слів.

Усередині спекотно, як у печі, але дівчину це не бентежить. Вона рішуче зачинила двері і заявила.

- Я не повернуся на Землю!

- Женю, ти про що?

- Я не знаю, що там у вас за діра, і хто з неї виліз, але я туди не піду! Це неправильно! Я... не знаю, як пояснити, - вона сердито куйовдить волосся, намагаючись підібрати правильні слова. - Розумієш, я відчуваю зв'язок, нитку... називай як хочеш. Але вона точно веде через кратер, а не назад, на Землю.

Тимур кивнув. Його самого непереборно тягнуло до ями, і якщо припустити, що це не одвічна жага пригод, а той самий зв'язок Розмовляючих...

- А раптом це пастка? - спробував він звернутися до голосу розуму.

Вона вперто насупилась, закусила губу.

- А якщо пастка не тут, а там? - промовила вона після паузи. - Нас занадто наполегливо запрошують, Тіме. Мені це не подобається.

Він сів на закріплену біля стіни лавку, подивився на неї знизу вгору.

Щось у всьому цьому безумовно є. Тому що ймовірнісна теорія збігів у цьому випадку не витримує жодної критики. Чи міг той бідолаха, ким би він там не був, вирушивши незрозуміло куди незрозуміло звідки, вийти саме на ту людину, якій і призначене послання?

Ні, з будь-яким іншим співробітником Парми ефект за підсумком був би тим самим, але... Якби Тім на той момент знав, що Грег зник, і зміг скласти два плюс два, та ще й доступ до Позаземелля мав, який шанс, що він всидів би на місці? Та забив би на всі накази і заборони, прихопив із собою когось із таких же гарячих та відчайдушних. Відьмак або Далай Ламу - той досі досадує, що на момент історії з Ільхаменом був зовсім в іншому місці... А от що б із цього вийшло - велике питання.

Мовчання затягнулося, Женя присіла навпроти, взяла його руки у свої вузькі долоньки. Дотик подібний до удару струмом, але він усе ж не відсмикнув пальці.

- Тіме, повір мені, будь ласка.

Він хитро посміхнувся.

- Вірю. Тепер справа за малим: переконати інших.

***

Стривожений Фандріл влетів у лабораторію Еріка через десять хвилин після того, як прослухав повідомлення в кристалі зв'язку. Тільки вранці колега вирушив на пошуки Грегмара, і якщо натомість він якимось чином опинився в Гардкхасті, значить, щось трапилося. І допоможи Естарра, щоб не з королем.

Ерік виявився сидячим у глибокому кріслі. У нерівному світлі, яке відкидало полум'я каміна, його бліде, з чорними колами навколо очей обличчя виглядало абсолютно виснаженим.

На підставці для зразків закріплений вигнутий меч, якого Магістр раніше не бачив. На перший погляд, звичайна зброя, але Ерік навряд чи міг зацікавитися чимось звичайним.

- А, Фандріл, - Ерік слабко махнув рукою, зображуючи привітання. - Швидко ти.

- Я сьогодні не зайнятий у лабораторії, - пояснив Магістр, вдивляючись в обличчя колеги. - Ти де таке магічне виснаження заробив?

- Спроба зчитати інформацію з артефакту в польових умовах, - пояснив той, - хотів швидше, але не розрахував сили. Тепер земляни пішли без мене, а я тут п'ю відновлювальні відвари і намагаюся зрозуміти, з чим маю справу.

- До Джерела чому не пішов?

Ерік тільки рукою махнув.

- Яке Джерело? І п'яти хвилин контроль не втримаю. Ні вже, краще по-старому.

Фандрил невдоволено похитав головою.

- Попереджав же, обережніше. Навіть знати не хочу, чим ти там бавився!

- Як кажуть земляни: менше знаєш, міцніше спиш.

Магістр пробурчав щось вкрай невтішне з приводу розумових здібностей ще одного нехлюя, підійшов до меча.

- Цікава іграшка, - зауважив він після поверхневого огляду. - Він же не рукотворний?

- З Локарі зброї. Належав Картяру Тому самому, так. Взагалі, до нього є пара, але Ежієнн не здогадалась прихопити другий. Хотілося б подивитися на їхню взаємодію.

- Навіщо?

Фандрил поманив пальцем, і диванчик, що стояв біля стіни, під'їхав прямо до нього. Магістр сів, відкинувся на спинку.

- Так що?

- Та як тобі сказати? Трохи більше, ніж проста цікавість.

- Поясни.

- Цими клинками Картяр убив двох Розмовляючих - тих, що жили в Ільхамені.

Фандрил насупився.

- Прочитав... і навіть зізнатися не боїшся.

- Скажімо так, користь перевищує ризики. До того ж, ти не побіжиш із цим до Ради магів.

- Ще подивимося, - пригрозив Магістр.

Звісно, не побіжить. Ерік - його офіційний наступник, та й сам Фандріл не без гріха, чого вже там. Щоправда, в його роду заборонені техніки ніколи не практикували відкрито. Але все це зовсім не важливо. Головне - пошуки його величності. І яка різниця, якими конкретно методами користується Ерік, аби результат був.

- Добре, експериментатор. Думаю, ти знайдеш спосіб дістатися до другого клинка. Але кликав ти мене не за цим.

- Усе взаємопов'язано, - пояснив той. - Ежієнн знадобилося побільше дізнатися про Картяра: щось вони там цікаве знайшли, з цим Тимуром. Тільки народу навколо було багато, вона не пояснила що саме. Я взяв меч до рук і побачив...

Ерік підніс до губ кухоль із відваром, зробив кілька ковтків, страждальницьки скривився: усі ці зміцнювальні настої - гидота рідкісна.

- Грег не став нам розповідати історію Ільхамена і Картяра, але Каримов учора дав почитати звіт агента Тамерлана.

- Кого? - не зрозумів Магістр.

- Тимура. У них там у Пармі система кодових імен і позивних: підвищена секретність. Звіт теж вкрай секретний, але зважаючи на обставини, що склалися...

- А мені не показав, - прикро поскаржився Фандрил. - Навіть не натякнув, що такий є.

Ерік лише плечима знизав. Логіка землян завжди здавалася йому чимось недоступним. Особливо тяжко довелося з рідною донькою, перші півроку так точно.

- Якщо так уже цікаво, я тобі потім розповім, - пообіцяв він. - Але зараз про Картяра.

- Відвар допий. Остигне - виллєш.

Ерік з огидою глянув на кухоль і рішуче, у кілька ковтків, допив вміст.

- Чому не можна меду додати?! - поскаржився він.

- Або вина...

- Було б непогано... - зітхнув Ерік. - Так от. Ще у звіті Тимура я помітив одну дивину, пов'язану з цим самим Картярем. А після того, як прочитав клинок, усе зрозумів! Тобто не до кінця, але думаю, мої припущення...

- Припиняй вихляти! - роздратовано кинув Фандрил. - Я тобі не Дайна, щоб здалеку заходити. Давай до справи.

- За Картярем стояла Сила - потужна і така ж давня, як самі Прокляті боги. Так от, цій Силі дуже й дуже заважають наші Розмовляючі.

- Звідки такі висновки?

Ерік почухав потилицю.

- Картяр вбив минулу трійцю обранців богів, ледь не відправив до праотців одного з нинішніх. Він не просто маніяк. Він - сліпе знаряддя чужого страху. Ким би не були його невідомі господарі, вони панічно бояться повернення древніх богів.

Фандрил похитав головою.

- І все це ти побачив у клинку? Тепер зрозуміло, чому ти в такому стані. Як тільки магії не позбувся!

- Я знаю, коли треба зупинитися, - відмахнувся той. - Але те, що мені відкрилося... Це страшно.

- Що саме: Картяр чи його господарі?

- Перспективи. Боюся, прокляття богів торкнеться всіх нас. І єдиний спосіб уникнути або пом'якшити наслідки... - він сердито струснув головою. - Ні, я не допущу...

- Еріку?

- Я маю поставити запитання Естаррі!

Тепер вже злякався Магістр.

- Естаррі? - підскочив він. - А про ціну ти подумав?!

Ерік відвернувся, якийсь час мовчки споглядав танець полум'я в каміні.

- Одне питання - одне життя, - вимовив він нарешті. - Тобі доведеться підготувати іншого наступника.