В Кільці Змія

- На місці! - оголосив Грег.

Женя покрутила головою, намагаючись зорієнтуватися. Утім, цей чорний замок із прірвою за стінами був їй знайомий - фортеця Картяра. Вона перевела питальний погляд на супутника.

- Тім тут?

Грег знизав плечима.

- Ми тут не заради Тіма. Тобто, і заради нього теж, але спочатку потрібно забрати парний меч.

- Навіщо? - не зрозуміла дівчина.

- Просто довірся мені.

- Минулого разу вже довірилася, - невдоволено пробурчала вона. - Гаразд, йдемо. Дорогу знаєш?

- Я сподівався, ти знаєш.

Женя роздратовано пирхнула і пішла вперед.

- Взагалі-то, у замку є господарі.

- Картяр мертвий.

- Я про Ш'єда.

- Він тут такий самий гість, як і ми. - Безтурботно відмахнувся Ґреґ, - принаймні прав на спадщину Картяра в нього не більше, ніж у нас.

Женька ще раз пирхнула, але нічого не сказала. Сперечатися з новим Грегом - справа абсолютно марна. Ех, дати б у лоб, щоб трохи прийшов до тями. Щоправда, дуже сумнівно, що це допоможе.

Минувши кілька сходів і коридорів, вони дісталися місця. Як і минулого разу, світло запалилося, щойно вони переступили поріг. У вже знайомому Жені приміщенні нічого не змінилося: той самий величезний фоліант на столі в центрі, полиці на стінах, звалена в кутку зброя.

Грегмар одразу попрямував у кут, Женя підійшла до столу. Книга залишилася відкритою на тій самій сторінці, де залишив Тім - зображення карти Шляху, останньої в колоді.

Дівчина перегорнула сторінку, здивовано видихнула. Тут не було зображення карти. Замість неї весь розворот займало зображення місцевості, яка тривалий час переслідувала її в жахливих снах - Плато Танцюючих образів. Від реальних спогадів картинка відрізнялася райдужним фонтаном, що б'є з ширяючої брами в небеса. Фігури трьох людей, що стояли трохи осторонь, виглядали вельми схематично, але треба бути абсолютно далеким від усього цього, щоб не зрозуміти.

- Грегу! - покликала вона неголосно.

Він підійшов, зупинився за плечем, заглянув у книгу.

- Хірас'тхам! Загадковий тип, цей Картяр... Шкода, не вдалося поговорити з ним за життя.

- Я не впевнена... - повільно промовила дівчина, - Але мені здається, минулого разу цієї картинки тут не було.

- Здається?

- Тимур зняв на телефон усі сторінки. Він знає Плато Танцюючих образів не гірше за мене. Він би обов'язково сказав.

Грегмар почухав потилицю, перегорнув ще сторінку, помилувався незайманою чистотою розвороту.

- Але ж це навіть не магія... - промовив задумливо. - Принаймні, нічого такого, що я міг би відчути.

Він зачинив фоліант, спробував відірвати від столу, але не зміг навіть із місця зрушити.

- Факір був п'яний, - прокоментувала Женя.

- Хто такий факір? - уточнив Грег і тут же махнув рукою, - не важливо. Знову ваші дивні земні ідіоми.

- Раніше вони тобі дивними не здавалися.

- Раніше я зчитував значення в тебе в голові. Зараз ця бібліотека для мене закрита.

Дівчина закусила губу і відвернулася. Його необережне зауваження знову віддалося болем у серці. Коли-небудь вона навчиться не реагувати, коли-небудь стане все одно. Тільки коли він настане, цей благословенний момент?

Ґреґ зробив вигляд, що нічого не помітив, і схилився над книжкою, перегорнув на початок, а потім почав повільно, сторінка за сторінкою переглядати вміст. Писемність виявилася незнайомою, але картинки виглядали інтуїтивно зрозумілими. Женя заглядала через плече, як тоді, з Тимуром. Сім карт поспіль, три з яких перекреслені, за ними - сторінка з розкладом, схожим на пасьянс.

- Цих карт немає в колоді, - зауважив Грег.

- Це ті, що згинули під час виверження Везувію, - пояснила дівчина. - Мені Локі говорив...

- Більше нічого не говорив? - невдоволено поцікавився Грег.

- Багато чого говорив. Не було часу розповісти.

- Я в нього сам запитаю, - відмахнувся Грег і продовжив гортати.

Ще п'ять карт - новий розклад. Потім ще п'ять, ще... Кожен новий розклад виглядав складнішим за попередній, включаючи і старі, і нові карти, за винятком трьох втрачених.

- Думаєш те саме, що й я? - запитав Грег.

- Схеми для тих, хто говорить.

- Саме так!

Грег швидко догорнув до кінця, але після Локарі шляху йшов розворот із зображеннями плато, і жодних схем.

- А я-то вже розмріявся, - хмикнув Грегмар і зі злістю зачинив книжку. - Гаразд, зараз заберу меч і йдемо.

Він ще трохи повозився, закріплюючи знайдені тут же наплічні піхви і розміщуючи в них клинки. Грег зовсім не був упевнений, що зможе за потреби легко висмикнути мечі з цієї конструкції, але так вони, принаймні, рук не відтягують. Начепивши поверх усього цього рюкзак, повернувся до дівчини.

- Йдемо?

Вони вийшли, зачинили за собою двері. Світильники згасли.

У повній темряві фоліант знову розкрився, і на порожній раніше сторінці виникла схема нового розкладу.

***

Комплекс, що позбувся кондиціонерів, зустрів Тимура вологою задухою. Ні, на нижніх рівнях температура ще трималася, але чим вище він піднімався, тим спекотніше ставало.

Діставшись до першого наземного поверху, Тимур підійшов до найближчого, забраного ґратами вікна і дозволив собі кілька хвилин перепочинку. Усе ж, який би ти не був супер-пупер фізично підготовлений, але дві доби на ногах - це забагато. Організм відчайдушно вимагав відпочинку, та тільки сон за нинішніх обставин - недозволена розкіш.

Тимур скинув із плеча рюкзак, примостив його на підвіконні, дістав із бічної кишені похідну аптечку: шприц-тюбик з універсальним антидотом, потужний антибіотик, антисептик, бинт, шовний матеріал... В окремому блоці дві ампули сильного стимулятора, одну з яких Тім одразу і вколов собі в передпліччя. Притиснувши до ранки спиртову серветку, він сів на широке підвіконня, притулився чолом до вкритого пилом скла і прикрив очі, очікуючи припливу сил.

Взагалі, стимуляторів Тім не любив і по-можливості намагався уникати. У крайньому разі пив дуже міцну каву - йому вистачало. Але тут, у цьому безглуздому місці, знайти цю саму каву просто нереально, та й ефекту від неї буде максимум на півгодини, і то не факт.

Цікаво, як там зараз Женька з Грегом. Як подумати, мали б вже й на пошуки вирушити. Якщо, звісно, з напрямком не наплутали. Або не повинні. Мовляв, сам дурень, і однією проблемою менше... Тім сердито скрипнув зубами - прийде ж у голову! Грег, звісно, змінився, але Женя... Ні, Женя не кине. І все ж, краще б вони поквапилися. Вперше за весь час він відчув себе самотнім і загубленим, туга навалилася - хоч вовком вий. Тім прикусив губу, стиснув кулаки. Це втома, всього-лише втома...

Разом із припливом сил від стимулятора повернувся гарний настрій - не інакше, побічний ефект. Тимур схопився на ноги, підхопив рюкзак і, насвистуючи невибагливий мотив, вирушив на пошуки транспорту. Гарантії, що разом із комплексом загадкові викрадачі - ну не йотуни ж це, справді! - прихопили і гараж вкраденої бази, ніхто не давав, але Тім міцно сподівався на удачу. Літати він поки що не навчився, відповідної доріжки на унері немає, а щоб скористатися тяжінням карт і творця для перенесення до цього самого творця, треба мати в собі бодай краплю магії. Або розуміти принцип, якщо вже ти все одно весь із себе обраний.

Гараж виявився в четвертій за рахунком будівлі. До цього Тім проліз майже весь дослідницький блок, потім проінспектував те, що колись було кухнею, пробрався через розорену казарму - чомусь саме ця будівля постраждала найбільше. Мабуть йотуни, які намагалися розміститися хоч із якимось комфортом, витягли звідси все, що можна пристосувати до справи. Фотографії в розбитих рамках, що то тут, то там траплялися під ногами, крижаних велетнів не зацікавили. Натомість Тім, вперше за весь час, відчув злість щодо непроханих гостей. Ніхто так і не дізнався, куди поділися співробітники бази. Але ж можна було поставити Кам'яноголовому з товаришем кілька запитань. Тільки чи готовий ти до відповідей, Балакучий?

Гараж виявився закритим на кодовий замок. Зломщиком Тім ніколи не був, але спрямована блискавка з відповідної Локарі вирішила проблему. Щоправда, довелося попотіти, щоб відкотити вбік важку металеву стулку, проте він усе ж таки впорався. Благо, дія стимулятора розрахована на кілька годин.

Із темного нутра гаража тягло машинним маслом, металом, пилом. Тимур знову ввімкнув ліхтарик і увійшов.

Таке, не густо. Здоровенна вантажівка, екскаватор, автобус - саме те, щоб мотатися по горах та по бездоріжжю. Тім згадав джип і квадроцикл, що залишилися в Хазарді, - одна надія, що вони були не останніми.

Обійшовши навколо автобуса, він знайшов те, що треба. Не Харлей, звісно, але не можна мати все. Тим більш, що в гірській місцевості навіть його до межі вдосконалений байк навряд чи пройде. Однак цей маневрений одномісний квадроцикл із колесами як у джипа-переростка - саме те!

Тім пройшовся гаражем, порився в шафах. Шолома не виявив, зате знайшлися окуляри-консерви і коричнева куртка з грубої шкіри, заляпана плямами синьої фарби. Куртка виявилася на пару розмірів більшою, ніж треба. Але дарованому коню... Ще трохи порившись, він знайшов порожню флягу. Локарі води - це добре, але пити краще з посуду; ящик із бавовняними рукавичками - прихопив кілька пар, і складаний ніж таких розмірів, що й на ведмедя йти можна. Той, із Локарі, яким він колись заколов шидра, мав значно скромніший вигляд. Розсувавши здобич по кишенях, Тім повернувся до квадроцикла, підкачав колеса ножним насосом, що валявся тут же, обтер пил, відкриваючи первісний, пожежно-червоний колір транспортного засобу, і нарешті влаштувався на високому сидінні.

Двигун завівся з півоберту, і Тім акуратно вирулив із гаража. Звірив по унеру напрямок, начепив окуляри і впевнено повернув квадроцикл у бік гір.

***

Вечоріло, коли група Каримова, яку вів балакучий ворон, досягла гір. Власне, суцільну стіну скельного масиву, вершина якого губилася в низьких хмарах, вони могли спостерігати протягом кількох останніх годин. І що ближче підходили, то дедалі гостріше поставало питання: а як, власне, на ці самі гори дертися?

Зрозуміло, по стінці підвищеної складності в Пармі раз на тиждень повзали всі, включно з Каримовим. Однак добряче втомлені мандрівники зовсім не горіли бажанням здійснювати героїчне сходження. "Розумний вгору не піде, розумний гору обійде", - бурчав Сет, і всі, навіть Каримов, із ним погоджувалися.

Хугін, якому кілька разів ставили запитання щодо наявності стежок і їхньої прохідності, лише загадково мовчав. Та й що йому, крилатому, до проблем пішоходів: що гори, що річки - не перешкода.

При найближчому розгляді гірський масив уже не виглядав монолітом. Його стіни вкривали тріщини, виступи, а місцями навіть спостерігалися ділянки, схожі на сходинки. Щоправда, пройти без страховки там змогли б хіба що гірські козли, але сам факт!

Проте охочих лізти в гори вночі не знайшлося, і Каримов віддав команду розбивати табір.

Ворон повідомив, що вирушає на розвідку і, заклавши над головами пармівців крутий віраж, полетів уздовж стіни, з кожним помахом крил набираючи висоту.

Глобус проводив птаха задумливим поглядом, а потім підійшов до Сета, який звично розкладав похідну кухню.

Кілька годин тому Каримов, який знову відчув себе молоденьким оперативником, похвалився, що колись із сухпаю навіть шашлик робив - від справжнього практично не відрізнити. Сет, ясна річ, на слово не повірив і зажадав доказів. Тож Каримову тепер належить не впасти в очах підлеглих, і справою довести, що великий кулінар, а не останнє базікало.

Він якраз рився в припасах, намагаючись відшукати потрібні приправи, коли до нього підлетів чимось украй схвильований Відьмак.

- Шефе! Там такі дива... Вам потрібно це бачити!

- А вечерю вам хто готуватиме? - тут же вліз Сет, якому хотілося не стільки дошкулити начальству, скільки дізнатися унікальний рецепт. - Півгодини твоя знахідка не потерпить?

Але Каримов вже піднявся на ноги.

- Не галасуй. Нам же не козеня різати. Двадцять хвилин, і готовий твій шашлик, - і він поспішив слідом за Відьмаком.

Сет тихо вилався і поквапився за ними. Вечеря вечерею, а пропустити що-небудь важливе не хочеться.

- Ми тут із бароном у розвідку пішли, - почав розглядати Відьмак.

- Ніяк не з'ясуєте хто крутіший? - розуміюче хмикнув Каримов.

- Таке, - не став відмовлятися той. - Загалом, знайшли майданчик зручний, без щебеню під ногами, скеля там ще така гладка зовсім. А від неї енергетика така... дивна.

- Та ти в нас тепер не тільки ясновидець, а ще й екстрасенс!

- Шефе! - образився Відьмак. - Ну я ж не вигадую!

- Знаю, Єжи, знаю. Не втримався.

- Отже, не розумію, як так вийшло, тільки ми з Деймом обидва відчули. Стіна начебто без зазорів, але ставлю анігілятор проти зубочистки - є там щось!

- Печера Аладдіна? - невинно поцікавився Сет.

- Або ангар для летючих тарілок, - згідно покивав Відьмак. - Чортівня якась, загалом. На "сім-сім" не піддається, я перевірив.

- Напевно, ще й ножиком колупнув, - хмикнув Каримов.

- Було б куди той ніж вставити - колупнув би. Та тільки немає там ніяких щілин або тріщин. Зате якщо відійти подалі... Гаразд, зараз самі побачите.

Вони якраз підійшли до Ка-Фаррета, що стояв на відстані кількох десятків метрів від стіни. Шевелюра гардкхастця відливала полум'ям навіть у сутінках, що згущувалися.

- Ух, ну ні фіга собі! - захоплено присвиснув Сет.

У скелі, на висоті трьох-чотирьох метрів, занадто великі, щоб розгледіти з близької відстані, були вибиті руни.

Каримов прикрив справжнє око і побачив, як напис наливається золотом.

- Скандинавські руни, - повідомив усім присутнім Грейс.

"Суцільні фахівці, а табір без нагляду кинули", - невдоволено подумав Каримов, але претензій висловлювати не став. Замість цього запитав:

- Прочитати хто-небудь може?

- Це руни, а не букви, - пояснив той самий Грейс. - Але поєднання можна тлумачити як: пам'ять богів, укладена в... е-е-е... щось матеріальне. Не розумію, як правильно.

- Дуже пізнавально, - хмикнув Сет. - Це все?

- Майже. Там ще руни соулу і каню, але вони окремо, а значить зображені з якоюсь іншою метою.

- Зрозуміло, що нічого не зрозуміло, - зітхнув Сет. - Шефе, нехай вони тут досліджують, якщо хочуть, а нам там ще вечерю готувати.

Каримов не відреагував. Він продовжував дивитися на руни штучним оком, і бачив, як до вихідного малюнка з кожною секундою додаються якісь лінії, знаки...

Руни, як і раніше, палахкотіли золотом, зате інші лінії відливали то синім, то червоним. Наприкінці проявилися два зелені ромби, розташовані набагато нижче самих рун. Мабуть, до них цілком можна дістати рукою.

Ведений не стільки цікавістю, скільки інтуїцією, Каримов пішов уперед. Народ потягнувся слідом.

Підійшовши до скелі, Глобус виявив, що зелені ромби розташовані набагато нижче, ніж йому спочатку здавалося, а саме - на рівні його грудей, але досить далеко один від одного.

Каримов розвів руки, примірявся - якщо стати впритул до стіни, дістане.

- Бойова готовність, - скомандував він товаришам, що притихли за спиною, і, не даючи собі змоги передумати, щільно притиснув долоні до позначок.

Руки прошило електрикою, струм побіг по венах. Паніка мішалася із захопленням, і довелося ґрунтовно прикусити язик, щоб стримати крик, що рветься з глотки.

Сам Каримов не міг бачити, та й не замислювався, який вигляд все має з боку. Зате для підлеглих, які спостерігали за дійством, шеф, що іскриться, виявився видовищем на рідкість вражаючим.

Сет рвонув був на допомогу, але його притримав Ка-Фаррет.

- Не лізь. Усе правильно.

Від рук Каримова по скелі розповзалося сяюче павутиння, поступово покриваючи дедалі більший простір. Повітря наповнював низький, вібруючий гул.

Хугін, який повернувся, влаштувався на плечі гардкхастця і з жадібним інтересом поглянув на те, що відбувається.

- Адже ти знаєш, що відбувається, - тихо сказав Ка-Фаррет.

- Усе йде як треба, - відгукнувся ворон.

Гул, що досяг апогею, перейшов у приголомшливий тріск, як від блискавки, що вдарила прямо під ноги. Скеля зникла, як і не було, не залишивши навіть пилу.

Каримова повело вперед. Він зробив кілька кроків, вирівнявся і від душі вилаявся.

На місці скелі, ваблячи загадками і лякаючи невідомістю, відкрився зяючий чорнотою прохід.

- Чого чекаємо?! Уперед, до пригод! - вигукнув Хугін і, швидко працюючи крилами, метнувся всередину.