В Кільці Змія

Вони знову стояли на краю ями, що зяяла на місці дослідницького комплексу. Вітер стих, сонце хилилося до заходу.

Зараз їх залишилося шестеро, готових зробити крок у незвідану реальність тонкою примарною ниткою сліду, який бачив тільки Женя. Ну, якщо вже на те пішло, йти хотіли всі, і знадобився особистий наказ Глобуса, щоб Блейком перестав сперечатися з Відьмаком і погодився повернутися назад. Дюбуа теж бурчав про безмежну несправедливість, але в нього просто не було варіантів: начальство вимагало звіту по Хазарду, а бравий вояка Грейс погано розбирався в технічних моментах.

Відьмак, хоч і відвоював право на участь у подальших пригодах, почувався трохи незатишно. І навіть не тому, що пармівські ліквідатори зазвичай у Позаземелля не ходять: мав він на увазі всі ці "зазвичай". Просто відчуття якесь, коли точно знаєш: десь тут підстава, але не можеш збагнути, в чому вона полягає.

Женька чогось там магічила, водила в повітрі руками, залишаючи тонкі білясті смуги, які складалися в незнайомі знаки. Тимур стояв на півкроку позаду, немов оберігаючи дівчину від усього світу. Між ними та рештою групи маячив Торн. Ось кого Відьмак із величезним задоволенням відправив би на Землю: вдає з себе чорт зна що, хоча ж на лобі написано: канцелярія. Мабуть, не слабо так Джей Джей натиснув на Карімова, щоб ввести в групу цього клоуна. Цікаво, навіщо? Не та контора, щоб своїх проштовхувати.

Женя закінчила плести візерунок, і той миттєво почав закручуватися в спіраль, утворюючи моторошний на вигляд тунель - перевернута воронка смерчу. Зовсім не схоже на портали магів.

- Готові? - крикнула вона, не повертаючи голови. - Ходімо!

Дівчина зробила крок у тунель, за нею - Тім і, трохи забарившись, Торн. Наступним рушив Грейс, але тільки-но він перетнув край воронки, як потужний порив вітру відкинув його на Ка-Фаррета, що йшов позаду. Відьмак спіткнувся, а коли знову подивився вперед, прохід зачинився.

Гардкхастец без особливих ніжностей зіштовхнув із себе розгубленого Грейса і рвонув туди, де секунду тому був прохід, але пізно. Занадто пізно. І жодні прокльони, якими він обсипав усе і всіх, нічого не змінять.

Відьмак допоміг піднятися Грейсу, який так і сидів на піску, колихаючи забиту руку.

- Не зламав?

Той похитав головою.

- Що це взагалі було?

- Мабуть, на нас там не чекали, - зауважив Відьмак. - І зараз мене дуже цікавить питання: як туди прослизнув ваш Торн?

Грейс знизав плечима і висловив усе, що думає з приводу Торна, а також його ближньої і дальньої рідні.

Пармівець приречено махнув рукою і спробував зв'язатися з Цоєм. Але агент Тамерлан не відповідав - що й треба було довести. Хоча, на відміну від минулого разу, унер у нього вже нового зразка, радіус дії Кільцем Солари не обмежений.

Усвідомивши масштаби проблеми, Ковальський зв'язався з Каримовим.

"Юлію, відповідай Відьмаку! Шефе, у нас тут НП. Цой знову зник. Ні, не один. Цього разу з Євгенією і чортовим Торном!"

***

Про те, що все йде не так, як треба, Женя зрозуміла вже з одного виду порталу. Але нитка, що зв'язує з Грегом, вела туди, а значить жодних сумнівів - уперед! Рука Тіма звично лягла на плече, додаючи впевненості, дівчина зробила крок у туманність - один, другий, третій... Наступної миті вони стояли на чорній скелі під свинцевими небесами, що низько нависли, попереду розстелялася млява рівнина, майже біля самого горизонту маячили якісь будівлі: можливо, той самий зниклий комплекс.

Тимур раптом розсміявся. Женя обернулася, не розуміючи, в чому річ, і тут виявила, що їх лише троє: крім неї і Тима, який завивав від сміху, був присутнім лише Торн, що мав аж надто спокійний вигляд.

- А... де всі? - запитала вона. Не найрозумніше запитання, але нічого іншого на думку не спадало.

- Знову, - простогнав Тім, витираючи сльози. - Та це ж карма!

- Зв'язок є?

- Нема! Я ж кажу: знову! Тобі не смішно?

- Ані трохи! - відрізала вона і прямо подивилася на Торна. - Хто ви?

Тім різко перестав сміятися і теж повернувся до американця, який навіть не намагався зробити здивоване обличчя.

- Справді, Торне. Може, досить вже грати в недомовки?

Той злегка посміхнувся, підморгнув.

- Хто я? Той, хто врятував Ежієнн у Хазарді, - він підійшов до дівчини впритул, легко відсунувши зі шляху Тимура, який намагався завадити. - Ти втратила кілька місяців, моя дівчинко. Пора повернути їх тобі!

- Хто ти? - повторила вона запитання, не в силах відвести погляд від обличчя цієї людини, яка з кожною секундою ставала дедалі більш знайомою.

- Називай мене Локі.

- Хто?! - видихнув Тім.

- Локі, - повторив той, відступивши від Жені, яка так і застигла з розгубленим виглядом. - Бог обману, творець Локарі - а ти думав, чому в них така назва? - і багато чого ще. Тільки не намагайся зараз згадувати скандинавську міфологію - її придумав мій брат, а в нього завжди була збочена фантазія.

Тім прикусив язика, щоб не вилаятись від надлишку почуттів.

- Добре... Локі, - він мимоволі зробив паузу перед ім'ям співрозмовника, так дико воно звучало, з огляду на все ту ж міфологію. - Ти спеціально не дав пройти іншим?

Той кивнув.

- Чому?

- Щоб зберегти їм життя, звісно, - пояснив Торн-Локі. - До того ж, нам є про що побалакати без сторонніх вух. Зрештою, ти ж хочеш дізнатися, що за карти, для чого вони потрібні і яка в усьому цьому роль Розмовляючих.

- А як же Грегмар? - запитала Женя.

- Він там, - Локі махнув рукою в бік будівель. - Але за ним ми вирушимо завтра. А поки що, ви - мої гості! Розташовуйтеся і ні в чому собі не відмовляйте.

Жодних рухів, порталів тощо, але ось вже всі троє стоять посеред величезного залу під прозорою стелею, що пропускає сонячне світло. У центрі - чудернацький фонтан, екзотичні квіти й ліани по стінах і колонах, трохи осторонь величезне ліжко, ближче до фонтану - затишні крісла, столик, на якому стоїть ваза з фруктами.

- Не Асгард, - зауважив Локі з досадою. - Так, дешева підробка, але жити можна. Відпочивайте. За кілька годин повернуся.

І він зник, залишивши розмовляючих у повній розгубленості.

Женя скинула на підлогу рюкзак, підійшла до фонтана, сіла на бортик, провела рукою по поверхні води.

- Я вже була тут, - сказала, не дивлячись на Тіма. - Усе поки що в тумані, але пам'ять повертається.

- Ти впевнена, що це - пам'ять?

Вона зітхнула.

- Не дуже. Але це все, що в мене є.

Тимур дивився на її маківку, розпатлані вітром пасма, які дівчина навіть не намагалася привести до ладу, і відчував, як до горла підступає клубок. Хотілося обійняти, захистити, сказати, що все буде добре, зробити так, щоб вона повірила... Але щось заважало, не пускало. Може, усвідомлення того, що завтра вони йдуть виручати Грега, і якщо все вийде, то Женя буде з ним. І тільки й залишається, побажати щастя і піти в туман. Але навіть це проблематично: третій Розмовляючий, хто ж тебе відпустить?!

Тім кашлянув і, коли Женя підняла голову, запитав.

- Цей Локі... ти знаєш, чого він хоче?

Дівчина відкинула з чола неслухняне пасмо.

- Того самого, чого й усі його родичі: вибратися з Кільця Змія. А для цього йому потрібні Ті, що говорять. Усі троє.

- Тобто, - Тім сів поруч із нею, - хочеш сказати, йому можна довіряти?

- Доти, доки він нас потребує - безумовно. Він не хоче чекати ще три сотні років, поки з'явиться нове покоління Розмовляючих, тим паче тепер, коли зібрано всю колоду.

- Це він сам тобі сказав?

Женя кивнула.

- У нас був час на розмови. Локі, він - аж ніяк не добре божество. Але якби не його втручання, ми з Грегом давно були б мертві. Ті, хто зараз в Асгарді, зовсім не хочуть повернення законних господарів.

Тім сердито струснув головою.

- Локі, Асгард... - промовив він, - Маячня якась!

- Чому?

- Та тому що світів багато, міфології в кожному - хоч греблю гати! І тут раптом Аси! Вони ж свої, рідні, з дитинства знайомі. Як?!

- Прийми як даність, - дівчина підвелася на ноги, потягнулася. - До речі, схожі міфи є практично в усіх світах, і майже скрізь вони відносяться до старих релігій, що відійшли в минуле. Скажи чесно, багато ти знав із цих міфів до того, як їх розкрутили кіношники?

Тім розсміявся.

- Убивчий аргумент!

- І ось ще, ніде і ніколи не згадуються карти богів. Цікаво, чому?

- Щоб ніхто не здогадався, - хмикнув він. - До речі, як думаєш, ті фрукти їстівні?

- Там не тільки фрукти, - Женя попрямувала до столика. - Ходімо, покажу як працює місцева скатертина-самобранка.

Самобранка виявилася вищою за всілякі похвали, з одним єдиним недоліком: цигарок так і не видала.

- Я думав, вона працює за принципом карт, - поскаржився розчарований Тім.

- Так і є, - підтвердила Женя, - але, розумієш, цигарки - не їжа... До речі, відколи ти почав палити?

- Відтоді, - буркнув він і відвернувся.

Так, відтоді. З того часу, коли Глобус запропонував йому цигарку, перш ніж повідомити, що Женя пішла і ніколи не повернеться.

А потім ти приходиш у порожню кімнату гуртожитку, де все, кожна дрібниця, кожен предмет нагадує про неї: фотографії на стіні, чашка з мишеням, плед цей шаховий... І ти чекаєш, що ось зараз, ще кілька хвилин, і вона ввійде в кімнату: усміхнена, пахне весняним вітром, обійме, скаже, що засиділася в подружки, і зовсім нема на що дутися... Але минає година, день, місяць, а її все немає. І ти палиш, палиш, бо напиватися перед роботою - остання справа, а Глобус завалив роботою так, немов Цой - єдиний і незамінний працівник, і без нього Парма ось прям завтра і розвалиться. І біль ніби як відступає, але все одно повертається, заважаючи спати і змушуючи прикурювати нову цигарку від старого недопалка.

Але тобі, Ежієнн, наречена правителя Гардкхаста, знати про це не обов'язково. І тому тільки й лишається знизувати плечима і жалкувати про слова, що ненавмисно вирвалися.

- Гаразд, без цигарок я якось обійдуся, - сказав він вголос. - Вижив же в Ільхамені.

- Сигарети - найбільша проблема? - пирхнула вона. - Кинути не пробував?

Він криво усміхнувся і прямо подивився їй в очі.

- І що зміниться?

- Тіме?

- Проїхали, - він піднявся і пішов геть, до чи то вікна, чи то балкона, що виднівся за зеленою стіною.

Женя наздогнала за два кроки, вчепилася в рукав.

- Тимуре!

Він обернувся, але нічого не сказав, дивлячись на неї чужим, колючим поглядом.

- Тіме... може, поговоримо, нарешті?

- Та годі, - він знову відвернувся. - Твій батько зі мною вже поговорив. Усе пояснив: зрозуміло, дохідливо, для ідіотів.

Женька відпустила його руку, тихо вилаялася. Ох, уже ці родичі з їхньою надмірною опікою. Ну хто просив втручатися?

- Тож без розмов все ясно! - продовжив Тимур, рішуче обриваючи всі нитки, що їх пов'язували. - Ти любиш Грега, Грег любить тебе. Як то кажуть, любові та щастя! І це... не переймайся. Про те, що ми творили, поки ти була Енні, ми йому не скажемо!

Від образи перехопила горло, і Женя від душі вліпила хлопцеві дзвінкого ляпаса - так, що на щоці чітко відбився слід долоні.

- Егоїстичний, самозакоханий ідіот! - вигукнула вона і, різко розвернувшись, кинулася геть - куди подалі, аби він не бачив її сліз.

Тимур дивився їй услід, тер щоку, що горіла вогнем, і чітко розумів, що власними руками вбив все, що ще жевріло між ними. Але так треба. Нехай краще злиться, ніж почувається винною. Щоправда, як себе не заспокоюй, на душі все одно бридко. Але ж так краще, правда? Тоді чому хочеться напитися. Нажертися до зелених чортиків, щоб стало все одно: не думати, не відчувати.

Але замість того, щоб попросити в самобранки якоїсь вогняної води, він усе ж таки дійшов до великого, панорамного вікна, за яким розстилалася пустеля, по якій вітер ганяв хмари червонуватого пилу.

- Так, Локі. Це точно не Асгард.

Женя й гадки не мала, які демони терзають душу Тимура. Їй просто було боляче. Так боляче, ніби від його слів у душі утворилася кривава рана. Але жінкам простіше, бо на сім бід - одна відповідь: сльози. І вона ридала, уткнувшись носом у тонкий шовк ковдри - але ж спала тут майже два місяці - і подумки висловлювала Тимурові все, що він не захотів слухати, сховавшись за своїми надуманими образами.

А знаєш, Тіме... Єдине, у чому я справді перед тобою винна - це той нещасливий удар ножем на плато Естарри. Але потім я зробила все, щоб ти все ж таки вижив, і врешті-решт, розлука - не така вже й велика ціна за те, що ти все ще дихаєш, ходиш, дивишся на зірки. А чого мені це коштувало... краще тобі не знати. Зрештою, за все в цьому житті треба платити, а рахунок, що виставив всесвіт, виявився не таким вже й непідйомним. Якби божевільний план Тіани здійсниться, моя душа давно розчинилася б у Безодні. Та й чого тепер гадати, як було б, якби...

І Грег... Знаєш, із ним теж не так і просто. Але саме він буквально витягнув мене з того світу, а потім просто був поруч: весь той час, коли я страждала і божеволіла від туги. І тільки завдяки його підтримці та любові, яку я геть не помічала до останнього, я знову навчилася сміятися і радіти життю.

І, напевно, я могла б із ним стати щасливою, хоча почуття до нього ніколи не були такими яскравими й божевільними, як... Але тобі цього теж не треба знати.

Проблема в тому, що ми - Розмовляючі. І навіть творцеві карт хитрунові Локі невідомо, чому це саме ми, і чи є шанс вціліти в тих, кому на роду написано стати сліпим знаряддям в іграх богів.

***

Локі, який повернувся ще за годину, застав дівчину міцно сплячою, а Тимура - за вивченням картинок у телефоні.

- Карімов про контрабанду знає? - поцікавилося божество, дивлячись згори донизу на хлопця, що сидів просто на підлозі.

- Порушенням більше, порушенням менше, - Тім знизав плечима і підвівся на ноги.

Локі кивнув на карту зі сніжинкою, що світилася на екрані.

- Владика холоду.

- Напевно, якщо ти так кажеш, - Цой вимкнув пристрій. - До речі, скільки всього карт у колоді?

- Двадцять чотири, - швидко відповів Локі і змінив тему, - це через тебе Ежієнн знову вся в сльозах?

- Вона - Женя, - поправив Тім. Його страшенно дратувало це чуже ім'я. - Але з якого боку це стосується тебе?

- Мені не потрібні чвари між Розмовляючими, - недобро примружився Локі. - І я б на твоєму місці слідкував за язиком під час розмови з одним з Асів.

- Ну, вибач, - фиркнув Тім, - ніяк не звикну, що ти не зовсім Торн. До речі, пам'ять Женьці повернув не ти!

- Хід із павуком був непоганий. Але пам'ять до Ежієнн усе одно повернулася б уже на наступному сеансі. Щоправда, це було б куди менш травматично.

- А шматок, що випав?

- Тоді це було зайвим. А зараз вона вже все згадала, і коли прокинеться, прогалин у її пам'яті не буде. Але тобі, впертому і недовірливому, відповіді потрібні просто зараз.

- Бажано...

Локі розвернувся і пішов до столу, з якого вже зникли сліди обіду. Тимур рушив слідом.

- Це добре, що Ежієнн спить, - зауважив Локі, влаштовуючись у кріслі. - Поговоримо... по-чоловічому.

- Ну давай, - Тім сів, постукав пальцем по столу, - закурити б.

Локі кинув йому пачку "Мальборо".

- Як знав, що знадобиться. У вашій Пармі про шкоду куріння не чули? Джей-Джей би за таке...

- Добре, що в нас Глобус, - Тім підкурив, із насолодою затягнувся. - Женька права, треба кидати. З іншого боку, чи є сенс?

- Думаєш, довго не протягнеш?

- Враховую і такий варіант.

- Боїшся?

- Чого?

- Смерті.

Тимур не знайшов, що відповісти, і знову потягнув у себе гіркий дим. Після двох разів, коли розминався з кістлявою буквально на волосину, він, безумовно, став більше цінувати життя. Але страх? Навряд чи. Хіба що трохи... Нікому не хочеться йти в розквіті років.

- Не знаєш, що сказати? - порушив тишу Локі.

- А що говорити? - зітхнув Тім. - Я в обрані не просився, знаєш, суперздібностей не хотів. Особливо таких, від яких особисто собі користі нуль, а проблем забагато. То яка, до біса, різниця, чого я боюся?! Спокійно жити все одно не дадуть.

- Усе, чого ти хочеш - це спокій? - поцікавився Локі з особливою інтонацією.

- Тобі яке діло? Все одно ж не відпустиш - ні мене, ні її.

- Щоб вас тут же де-небудь і прихлопнули?! - розлютився ас. - Ні вже! Ви троє - п'ята спроба, і я не дозволю, щоб мої плани знову накрилися через якийсь землетрус або скаженого маніяка!

- Навіть якщо й так, - Тім потягнув другу сигарету. - Як я зрозумів, народження Розмовляючих - лише питання часу.

- А ще створення нових карт, зростання ентропії та інше, та інше... Усе не так просто. - Локі зробив паузу, взяв зі столу щойно з'явившийся там келих вина, відпив. - Буде краще, якщо я розповім тобі все по порядку.