В Кільці Змія

Ледь небо почало сіріти, як Каримов розплющив очі. Минулої ночі спалося йому погано. То дошкуляли безглузді сни із загадковими видіннями, а потім над горами розпочалася гроза. І хоча до їхнього тимчасового притулку дощ так і не дістався, йому все ввижалося в громових гуркотах удари гігантського молота. Ох, і фантазія в тебе, Робе! А начебто солідний чоловік, директор цілого дослідницького бюро... Ну так, а щойно запахло пригодами - і ось він ти, на передньому плані.

Каримов піднявся, обережно, щоб не розбудити товаришів, вибрався зі свого кутка і попрямував у традиційних ранкових справах.

На залишках огорожі сидів Ка-Фаррет, якому випало чергувати останнім. Почувши кроки, той озирнувся, впізнав Глобуса і знову повернувся обличчям до гір.

Каримов звернув за ріг, вирішивши залишити з'ясування обстановки на потім. Та й що з'ясовувати - тихо все. Були б проблеми, вже б доповіли.

Коли через п'ять або близько того хвилин він повернувся, Ка-Фаррет вже був не сам. Поруч із ним на стіні сидів великий чорний птах.

"Треба ж, справді як пів-індика", - зауважив Каримов і попрямував просто до гардкхастця.

- Доброго ранку.

- Доброго, - відгукнувся Ка-Фаррет.

- Може, комусь він і добрий, - висловив сумніви ворон і зацікавлено втупився оком-намистинкою на Каримова.

Той почухав брову, усміхнувся.

- Чого ж ти вчора просто їжі не попросив, якщо говорити вмієш?

Насправді ворон його все ж здивував, але після розумних арахнідів і цивілізації ящерів, птах, що розмовляє, не здавався чимось незвичайним. Тим паче, в цьому місці, просоченому духом скандинавських міфів.

- Учора так було треба, - туманно пояснив ворон.

- Він взагалі хлопець загадковий, - хмикнув Ка-Фаррет. - Щоправда, з'явився просто перед вашим приходом, тільки й встиг повідомити, що на нас чекає велика місія.

- Ось навіть так.

Каримов сперся об стіну, простягнув руку - ворон одразу ж на неї перебрався.

- Мене Хугін звуть, - представився пернатий.

- Я Роберт, - відгукнувся Каримов, кивнув на гардкхастця, - а він - Дейм.

Ворон схилив голову на бік, блимнув.

- Давно в забутий богами Ехтолліг не заглядали гості, - повідомив він. - Але мабуть Орлог не остаточно відвернувся від асів, якщо дозволив вам побачити шлях.

- Асів? - перепитав Каримов. - Ти маєш на увазі Тих асів? Ну, Одін там, Тор, Локі...

- Ха! Ти знайомий з історією!

- У моєму світі ця міфологія дуже популярна. Дейме, а у вас знають богів Асгарда? - повернувся він до іномирця.

- Відьмак якраз учора розповідав мені про них, - кивнув той. - у нас це - легенди про засновників, хоча крім імен і кількох ключових моментів, усе дуже сильно відрізняється.

- Будь-які легенди далекі від того, як воно було насправді, - повідомив Хугін. - Але справжню історію вам краще Мунін розповість - він ніколи нічого не забуває.

- І де твій Мунін? - уточнив Ка-Фаррет.

- Він вас дочекається, - пообіцяв Хугін. - Але я тут, щоб просити про допомогу. Там, у горах, ув'язнений останній з асів. Якщо його не звільнити, боги Асгарда ніколи не зможуть повернутися.

Каримов шумно видихнув, насилу втримавшись від міцного слівця, і почав викликати всіх потрібних внутрішнім зв'язком.

"Відьмак, відповідай... Швидко всіх на ноги і до мене. Ситуація три-десять."

"Блейкоме, відповідай... Переходжу на режим постійної трансляції. Посади кого-небудь, нехай пишуть. Групи Рокера і Ангела у бойову готовність. Зрозумів? ... Що?... Та біс його зна, що воно буде. Але нам тут ворон самого Одіна зустрівся, просить допомоги. Тож сам розумієш... Ні, Алексе, сам ти нікуди не лізеш, сидиш на місці. Твій нинішній шеф - адміністратор, а з позаштатними ситуаціями краще за тебе ніхто не розбереться. Відбій".

***

Тимур сховав карти в кишеню й озирнувся. Картина вражала: дві третини приміщення займала величезна крижана брила з якої стирчали дві голови йотунів. Що дивно - балакучі. І зараз ці дві голови поливали Тіма добірними лайками, змішуючи земні прокльони - звідки тільки набратися встигли? - з абсолютно незрозумілими виразами, які базіка навідріз відмовлявся перекладати.

- Дихання побережіть, - порадив йотунам Тім. Утім, вони все одно не послухали.

Ну й добре, знизав плечима землянин, може, вони так гріються... Так, що тут у нас?

Із брили льоду стирчить кут столу, просвічує електронне табло із зеленими цифрами хронометра - як не дивно, годинник усе ще йшов, відміряючи спливаючий час. А ось до єдиних дверей не підібратися - верхня їхня частина маячить десь за головами йотунів, і шлях до них перегороджує пара метрів суцільного льоду. Ото проблема...

Ні, можна, звісно, повернутися назад. Навіть зважаючи на те, що портал закрився, доріжка на унері в будь якому разі залишилася. Але треба не назад, треба вперед. Утім, якщо трохи потренуватися з Локарі, можна розчистити доріжку вздовж стіни. Тільки б йотунів при цьому не звільнити...

Ці ще створіння холоду! От хто інший при такій температурі вже б давно в анабіоз впав, якщо б узагалі копита не відкинув, а цим хоч би хни, навіть роти ні на мить не зачиняються.

Тимур поїжився. Він знов був одягнений у комплект із функцією терморегуляції, але температура занадто низька, щоб почуватися комфортно. Навряд чи Локарі зброї розщедриться на пуховик: не той профіль, розумієш... Ну, гаразд. Можна ж і пострибати для зігріву. А якщо зовсім не під силу стане, плюнути на все і повернутися назад. Але це потім, а поки що... Думай, Цою, думай.

Він знову дістав Локарі зі сніжинкою. Що там говорила Мірра? Локарі підвладні Розмовляючому і дадуть усе, що в їхніх силах, треба тільки правильно поставити запитання. Ну, щодо "все" можна й посперечатися - у карта зброї калаша він так і не випросив. Однак, не спитаєш - не отримаєш. А якщо?

Він підійшов до стіни, не перегородженої льодом, постукав зігнутим пальцем. Хм... гіпсокартон, чи що? Як то кажуть, на чесних злодіїв. Що ж, спробуємо обійтися без чудес.

Тимур сховав карти, дістав рогатку і "стрибуна", що додається за комплектацією, прицілився, вистрілив...

Частину стіни розвернуло наче від порції пластикової вибухівки, а коли пил влігся, стало видно сусідній кабінет і картотечні шафи біля протилежної стіни. Тім висунув голову в пролом: чисто, і двері відчинені. Отже, можна йти.

- Гей, Балакун! - пролунав за спиною голос притихлого було йотуна.

Тім обернувся.

- Ну?

- Звільни нас, - попросив йотун.

- Ключ від квартири, де гроші лежать, теж дати?

- Нам не потрібні гроші, людино, - образився йотун. - Звільни нас, і ти отримаєш...

- Ніж у спину? Дякую, не хочеться!

Йотуни переглянулися.

- У тебе є причини не вірити нам, - продовжив усе той самий тип, - але ти можеш хоча б вислухати.

- Можу, звісно, - кивнув Тім. - Але, по-перше, нафіга воно мені треба? І по-друге, наскільки я можу вірити тому, хто щойно намагався мене вбити?

- Я - Вігірд Кам'яноголовий, - урочисто оголосив йотун, - мій товариш - Сабірг Залізний кулак. Ми - воїни Міміра і клянемося честю, що не станемо брехати!

- Так воно і є! - підтвердив другий.

Тім почухав потилицю, зображуючи замисленість. Він чудово знав, що вислухає Кам'яноголового в будь-якому разі, насамперед тому, що й гадки не має, де шукати того нещасного аса. До того ж, завжди корисно поглянути на ситуацію з різних боків. А ось, до речі...

- Ви пообіцяли говорити тільки правду, - зауважив він, - але цього замало. Покляніться, що не заподієте шкоди ні мені, ні решті Розмовляючих.

- Ти просиш занадто багато, - заперечив Вігірд. - Саме ваше існування - загроза.

- Хай так, - Тимур недобро усміхнувся і вийшов у сусідню кімнату, прихопив там стілець, повернувся назад. Сів, зручно відкинувшись на спинку, закинув ногу на ногу. Вийняв із кишені Локарі, відокремив одну і продемонстрував йотунам.

- Це - Повелитель блискавок, - повідомив він. - Пояснити, як працює?

У відповідь - тиша і насторожені погляди.

- Загалом, у нас із вами два варіанти. Або ви продовжуєте вдавати з себе героїв - рятівників всесвіту, і я буду змушений пустити в справу цю Локарі.

З карти зірвалася зовсім маленька блискавка, вдарила в стелю. Тріск, гуркіт, феєрверки - будівля поринула в темряву.

- Схоже, спалив усю проводку, - безтурботно зауважив Тимур і увімкнув ліхтарик на телефоні. - Уф, пронесло. Ну, ви зрозуміли, хлопці. Варіант другий. Ви даєте магічну клятву не завдавати шкоди тим, хто говорить, розповідаєте все, що збиралися сказати, і я йду. Думаю, з урахуванням того, що кондиціонери накрилися, за півдня лід розтане, і ви будете вільні.

- А де варіант, у якому ти нас звільниш? - поцікавився Сабірг.

- Цей варіант ти маєш запропонувати сам, - посміхнувся Тім. Однак, це весело - розігрувати з себе лиходія. Добре, йотуни й гадки не мають, що в нього пороху не вистачить спопелити парочку безпомічних живих істот. Навіть з урахуванням того, що йотуни того цілком заслуговують.

Відповідь прийшла від Вігірда.

- Ти хочеш врятувати напівкровку, - сказав він. - Але без мене тобі його не знайти.

- Аргумент, - кивнув Тимур. - Добре, розповідай. Там побачимо.

***

Пауелл енергійно потер червоні від втоми очі, піднявся з-за столу, підійшов до кавового автомата. Термоядерний еспресо скоро потече з вух, але без нього ніяк.

Так, підклав Глобус свиню... Погеройствувати йому, великому і жахливому на старість захотілося! Наче у всій Пармі більше нема кому в полі працювати. А ти, друже, крутись як хочеш. Мало своєї роботи, так ще й із вищим начальством по п'ять разів на день спілкуватися доводиться. Вони там усі злі через останню витівку Каримова, але він у Позаземеллі, не дістанеш! Зате Пауелл під рукою, куди ж він подінеться?!

Ще й колеги ці! Звіти їм, звіти... Що там із Торном, чи не наражається Грейс на зайву небезпеку? Ви маєте тримати в курсі, інакше... Послати б усіх до біса, так не можна: міжнародний протокол, хай йому трясця!

Добре хоч Блейком на себе все Позаземелля взяв, хоч за це голова не болить. Тобто, не дуже болить: одним оком приглядати треба, хоча б для того, щоб бути в курсі. А то що керівництву відповідати? А їм треба, все треба. Цікаво, як із ними Каримов справлявся? Не дивно, що серце барахлить. Тут третій день начальником, а вже обидва ока смикаються, як би до повернення Каримова до психлікарні не потрапити...

А головне, незрозуміло, коли повернеться, і чи повернеться. Он, знову щось затіяв: дві групи в стані бойової готовності, зв'язківці на вухах... Пояснень - нуль, втім, як завжди. А ти крутись як хочеш, дурником перед Макконнеллом прикидайся.

Пауелл узяв чашку зі свіжозвареною кавою, повернувся за стіл, схилився над звітом із відділу статистики. Кілька хвилин тупо витріщався в колонки цифр, потім відсунув планшет, потягнувся за сигаретою.

- Пане Пауелл, - пролунав із селектора голос Інги, - до вас Макконнелл та інспектор із центру.

- Добре, нехай заходять.

Двері відчинилися раніше, ніж він встиг договорити - шеф СБ і не збирався чекати дозволу.

Пауелл підвівся, вітаючи візитерів. Слідом за Макконнеллом до кабінету увійшов Свенсон - торішній в.о. начальника СБ, який нині дослужився до якихось захмарних посад.

Після обміну привітаннями гості влаштувалися за столом, дружно відмовилися від запропонованої кави.

- Я тут як представник Міністерства оборони, - без зайвих передмов почав Свенсон. - Відсьогодні бюро Парма переходить у наше підпорядкування, відділ паранормальних явищ. Це означає, що будь-які операції, виходи в Позаземелля, контакти з іномирцями відтепер ви погоджуватимете зі мною особисто.

- З вами?

- Я призначений вашим куратором, - Свенсон недбалим жестом кинув на стіл відповідні папери.

- Зрозуміло, - скрипнув зубами Пауелл. - Але чому саме зараз?

- У нас є неспростовні докази того, що Каримов працює на магів Гардкхаста. Його буде заарештовано, щойно повернеться в інститут. Також під підозрою ваш нинішній заступник Блейком, всюдисущий Цой і ще кілька агентів. Не намагайтеся когось попередити: канали внутрішнього зв'язку прослуховуються.

- Мені здається, - промовив Пауелл, - усе це - якась жахлива помилка. Каримов не міг...

- Ми теж не вірили, - вагомо промовив Макконнелл, - але після того, як він віддав Цою безцінні артефакти, сумнівів не залишилося.

- Пане Пауелл, - у голосі Свенсона з'явилися вкрадливі нотки. - На даний момент вас вважають благонадійним і відповідальним керівником. Не робіть необачних вчинків, не намагайтеся ставити нам палиці в колеса, і все буде добре.

Пауелл криво усміхнувся і залпом перекинув у себе остиглу каву. Оце встряг, так встряг! Як тепер попередити Блейкома?

- Скажіть, пане Пауелл, папери, речі Каримова ще в кабінеті?

Той різко кивнув. Звичайно, у кабінеті! Навіщо виконувачу обов'язків позбуватися того, що належить законному директору?

- Ви не будете заперечувати, якщо ми проведемо огляд? - судячи з тону, заперечувати в цій ситуації було не варто.

Пауелл махнув рукою і перемістився на диван. Він уявлення не мав, що Каримов зберігає у своєму кабінеті. Що б там не було, все буде використано проти власника.

***

Блейком перебував у зв'язківців, де разом із Рокером і Ашером, який наразі підміняв чергового, що відійшов на півгодини, слухав пряму трансляцію з Ехтолліга. Звісно, йому було чим зайнятися крім цього, тим паче, що звіт про все справді важливе все одно нададуть. Але хто б знав, як важко оперативникові, який звик діяти, залишатися на місці, тоді як усе найцікавіше відбувається десь там і без нього. Тож тимчасовий заступник директора рішуче забив на всі важливі й не особливо справи, справедливо розсудивши, що в разі нападу інопланетян або місцевого Армагеддона йому обов'язково доповідатимуть. А поки можна і бесіду Каримова з розумним вороном послухати.

Це ж треба, які у них там дива: земля асів, заснована Одіном після того, як небожителі потрапили в Кільце Змія, легендарні Хугін і Мунін, лиходії-йотуни, полонений ас... І все це відбувається десь там і без тебе, що особливо прикро. Хоча, звісно, Глобус - красунчик! Голова! Їм із Відьмаком у житті б до всіх цих комбінацій не дійти, а цей видає на чистій імпровізації, і нібито навіть не замислюється. Так, робота екстра-класу!

Рокер з Ашером час від часу підкидають коментарі, здебільшого на тему, наскільки їстівний суп із тисячолітнього ворона, і що треба робити Відьмаку в обставинах, що склалися. Ті ще клоуни.

Блейком посміюється, час від часу погрожує жартівникам пальцем, але в розмову не вступає, намагаючись не упустити жодного слова з розповіді Хугіна. Просто мандрівний бард, так складно чеше!

Захопившись дійством, він не почув, як за спиною відчинилися двері, навіть вухом не повів, доки чиїсь пальці не стиснули лікоть.

- Блейкоме!

Він обернувся - Інга. Розчервоніла, захекана, як від довгого бігу. Обличчя перелякане - такою її ще ніхто в Пармі не бачив. Та й той факт, що вона раптом особисто піднялася до зв'язківців...

- Блейкоме, біжи! - видихнула дівчина.

Той здивовано підняв брову, абсолютно не розуміючи, про що йдеться.

- Ну ж бо, ворушись! - Інга щосили стукнула його маленькими кулачками в груди. - Швидше!

- Та що трапилося-то?

- Там Свенсон, - видихнула вона. - Прийшов заарештовувати тебе і Каримова. Тікай же, тікай!!!

- Але...

- Внутрішнім зв'язком не користуйся - прослуховують. Та що ж ти стоїш?! Іди! Попередь Каримова!

Інга вчепилася в його руку і потягла до виходу.

- Стій! - втрутився Рокер. - Не через транспортний. Думаю, там уже чекають.

Блейком вдячно кивнув і зробив крок до вікна, пригальмував.

- Інго, дружині моїй зателефонуй. Збреши що-небудь про термінове завдання.

Дівчина повільно схилила голову, а Блейком уже застрибнув на підвіконня. Змахнув рукою, притиснув кнопку унера і ступив у порожнечу, абсолютно наплювавши, що кімната зв'язківців розташована на п'ятому поверсі.

Інга до крові прокусила губу, щоб не заверещати. Головою-то розуміла, що нічого з Блейкомом не трапиться - встигне переміститися, але підсвідомість відмовлялася сприймати цей факт, очікуючи важкого удару тіла об асфальт.

Рокер обійняв дівчину, притиснув до себе.

- Ну що ти, маленька? Це ж Блейком, він у нас невбиваний.

Інга судорожно кивнула і розридалася, не взмозі впоратися з напругою і липким страхом за Каримова, Цоя, Відьмака і всіх інших, таких рідних і близьких хлопців.

"Юлію, відповідай Рокеру! Шефе, ти сміятимешся, але Трешер знову втратив унер".

Розвідник підморгнув Ашеру і погладив по голові Інгу. Звісно, однією кодовою фразою всього того, що коїться, не опишеш, але так Глобус хоча б знатиме, що в інституті серйозні проблеми, і балаканину час припиняти. А там, дивись, до нього добереться Блейком і докладно пояснить що до чого.