В Кільці Змія

Эхтолліг

Попри мінус п'ятий рівень і виведені на повний максимум кондиціонери - так, що на стінах сріблився іній, - Кам'яноголовому Вігірду все одно було спекотно.

Ці дивні люді, з їхньою пристрастю до тепла і сонця! Вігірд не любив їхні світи всіма фібрами своєї душі, але наказ є наказ. Ось вже майже цикл він зі своїми хлопцями сидить у цій проклятій дірі й чекає теплого вітру з Крижаних гір! Охороняють Розмовляючого, хай би йому грець, колоду цю прокляту! І все сподіваються, що інші розмовляючі прийдуть його рятувати. Тільки вони чомусь зовсім не поспішають. Вже й вісника підсилали, але все одно нікого не видно. Збоять щось розрахунки наймудрішого Міміра. Не складається мозаїка льодів…

- Вігірде! - Простір струсонув громовий голос. - Ти де ховаєшся? Швидко піднімайся в третій бокс!

- Вже йду, - невдоволено кинув Кам'яноголовий, крекчучи, вибрався з величезного - за людськими мірками - м'якого крісла, і потопав до сходів. Ти диви, Напівкровка завітав. Давненько його видно не було... Невже намітилися якісь зрушення? Чи черговий підступ? Сам Вігірд напівкровці довіряв не більше, ніж південним вітрам, але бувають ситуації, коли вибору не залишається.

Третій бокс розташований у надземній частині будівлі, і перебування тут прирівнюється створіннями холоду до витончених тортур. Але бранця час від часу перевіряти треба, тож періодично комусь із хлопців доводиться сюди підніматися. Щоправда, ненадовго. Приміщення під сигналізацією - хоч якась користь від людських винаходів. А нещасному цьому все одно нічого не треба.

Напівкровка, що з'явився у вигляді високого світлоокого блондина, одягненого в те, що люди називають "армійський хакі", стояв біля скляного куба, усередині якого просто в повітрі плавав бранець, і задумливо тер підборіддя, заросле рудуватою щетиною.

- Що з ним сталося? - різко кинув він замість привітання.

Вігірд примружився і впритул подивився на гостя.

- Хіба це не твоя робота?

Напівкровка гордовито підняв голову.

- Якби це зробив я, то не ставив би зайвих запитань. Але я не був тут із самого моменту його полону, тож поняття не маю, що тут у вас відбувається.

- Темні ельфи знають, що тут відбувається! - прикро крякнув Вігірд. - Ми, як ти й наказав, посадили цього бідолаху під скло. Через годину принесли поїсти, а він лежить як мертвий. Ми туди - а все! Не відкривається. Кілька днів ламати намагалися - ніяк! Залишили як є. А потім він змінюватися почав.

- Це як?

- Ну... У нього щетина то відростає, то пропадає. Потім волосся... М'язи наростають, ніби він щодня на арені мечем махає. І засмага. Одвічне полум'я! Сюди світло не потрапляє, як?! Та ти сам бачиш!

Напівкровка дивився на бранця і мовчав. Власне, і без коментарів Кам'яноголового видно, як сильно той змінився. І якщо відкинути версію, що справа в якійсь там магії, то виходить, у гру вступив хтось іще. Хтось із родичів... Питання тільки, хто і чого хоче? Тобто, хочуть усі одного: вирватися. Але кожен веде свою гру і будує свої плани. Бо трон один, а влади хоче кожен. І нікому не вигідно, щоб законний володар колись покинув Кільце.

- Посилити охорону! - різко кинув він Вігірду. - Уже завтра, найпізніше - післязавтра, його прийдуть рятувати.

- Звідки така точна інформація? - з ноткою сумніву поцікавився Кам'яноголовий.

- Просто вір мені!

Напівкровка розвернувся на підборах і пішов до виходу.

- Вірити тобі? - неголосно пробурчав Вігрід. - Думаєш, це розумно, Локі?

***

У пустельному Хазарді знову ніч, і повітря - морозне та прозоре. Утім, цього разу контраст температур не здавався таким уже катастрофічним: уся група була одягнена в польові костюми останньої розробки: з повною терморегуляцією, функцією мімікрії та купою всього іншого, з чим поспіхом проінструктований команді ще належало розібратися. Від вбрання відмовився тільки Відьмак, хоча його якраз зрозуміти можна: байкерський прикид ліквідаторів - не витребеньки, а дуже навіть міцна броня, нехай без мімікрії, зате з купою небезпечних сюрпризів.

- На місці, - оголосила Женя.

Торн з підлеглими тут же розвинули бурхливу діяльність: вимірювали щось, прикидали, розмахували руками. Пармівці з Ка-Фарретом поки трималися осторонь: мовляв, ваша територія - вам і розбиратися. Знадобиться допомога - кличте.

Женя почувалася... дивно. Грег, як і раніше, не відповідав, хоча вона від початку не надто на це сподівалася. Однак нитка, що їх пов'язує, тут відчувалася сильніше, і це можна вважати хорошим знаком. Шкода, з батьком не порадишся. Після роботи з мечем Картяра тому було потрібне повне магічне відновлення, тож довелося вирушити додому. Він, звісно, намагався розповідати, що "півгодини, і буду в повному порядку", тільки ніхто в ці казки не повірив. Він навіть портал відкрити не міг, і Ка-Фаррету ще довелося його додому проводжати, щоб не застряг де-небудь у лімбо. Дейм повернувся за півгодини, і група нарешті змогла вирушити в дорогу. Як не дивно, прохід відкрився без проблем, і ось вони на місці. Усі при ділі, і тільки вона знову відчуває себе загубленою. І мовчазна присутність Тимура тільки напружує.

Залишивши Грейса з Дюбуа, до них підійшов Торн.

- Міс Ежієнн...

Ну так, новим колегам її представили як члена королівської сім'ї Гардкхаста, а там вона ніяка не Женя. Утім, Торн якраз правду знав, але вважав за краще дотримуватися офіційної версії.

- Так?

- Нам потрібна допомога мага, - не витрачаючи час на ввічливі розшаркування, почав той, - я вірю, що місце те саме, але це - пустеля. За минулий час пісок замітав усі сліди. Чи не могли б ви за допомогою своїх здібностей точно вказати, де саме лежить наша техніка?

Тимур спробував щось заперечити, але Женя стиснула його руку.

- Добре, ходімо.

Зрештою, подібна магія взагалі не потребує витрат енергії, а що раніше вони тут закінчать, то швидше можна рухатися далі.

- Це - там, - Женя пішла вперед, тягнучи за собою Торна. - Зовсім поруч.

Слідом, відставши на кілька кроків, рушили Тимур і Ка-Фаррет, який занадто буквально сприйняв прохання Еріка не відходити ні на крок. Метрів за двадцять, встигнувши піднятися до середини найближчого бархану, дівчина зупинилася.

- Джип тут, - вона втиснула в пісок черевик, позначаючи місце. - З півметра в глибину, тож повозитися доведеться.

- Добре, - Торн махнув своїм, і ті тут же кинулись до нього. - Починайте копати, - розпорядився він, і до Жені. - Але мене більше цікавить квадроцикл.

- Не повірите, мене теж.

Той розуміюче кивнув.

- Саме там залишався ваш наречений?

- Так. Але там його вже немає.

- Тоді що ви хочете там знайти?

- Сліди від куль.

Торн відкинув з очей чубок, що впав.

- Не довіряєте власній пам'яті?

Вона пересмикнула плечима і не відповіла. А хто б довіряв на її місці? Коли вони з Грегом вирушили слідом за Проклятою колодою, на Землі була середина серпня. Аварія, після якої вона прокинулася з пам'яттю Енні, сталася наприкінці жовтня. Хто б їй розповів, куди поділися два з половиною місяці?! Чомусь вона не хотіла йти з цим ні до батька, ні до Каримова. Щось заважало, не давало поділитися проблемою ні з ким, навіть із Тимуром, якому завжди можна було розповісти все і не боятися нерозуміння або косих поглядів. На жаль, не зараз, не після трьох років, коли в кожного було своє життя. Тут просто поговорити - і то проблема. І вже тим паче, не стане вона довіряти свої таємниці та страхи Торну, який виглядає аж надто зацікавленим для стороннього спостерігача.

З квадроциклом усе виявилося ще простіше. Якимось незбагненним чином, над поверхнею піску визирав обід колеса, і після короткої наради було вирішено спочатку відкопати його. Торн знову спробував притягти до роботи єдиного мага, але напоровся на категоричну відмову. Сама Женя навіть нявкнути не встигла: відсунувши її вбік, у розмову вступив Ка-Фаррет.

- Ні в якому разі! - заявив він так різко, що відразу стало зрозуміло: сперечатися марно. - Вона вам не чорнороб! Хочете, щоб вона тут упала і вирушила прямо в Гардкхаст, як її недолугий татусь? Та з вашим мінусовим магічним потенціалом навіть вогонь розводити смерті подібно, а вам - копати! Дайте мені лопату і котіться куди подалі - сам впораюся!

Торн пробурмотів, що він просто запитав, але лопату для гардкхастця все ж знайшов: невеличку, саперну - частина стандартної екіпіровки розвідника.

Лопат виявилося всього три, тому копали по черзі: спочатку барон із Грейсом і Дюбуа, потім доблесні пармівці, у яких свого інструменту не виявилося. Женю, як дівчину, від важкої фізичної праці звільнили, а в Торна, як з'ясувалося, найважча робота - керувати: ходить собі навколо, вказівки роздає. І, що найдивніше, ніхто не заперечує.

Розвиднілося, з-за барханів виплив диск сонця. До цього часу розкопки закінчилися, і перед групою постала нова проблема: як перевернути квадроцикл? У тому, що він поїде, не сумнівався ніхто: техніка що в Пармі, що в S.R.R.D. безвідмовна. Ні, залізо, звісно, може погнутися, колесо відлетіти, але движок безсмертний. А раз видимих пошкоджень немає, значить нема про що і турбуватися.

Через якийсь час квадроцикл все ж поставили на колеса. Грейс, Ка-Фаррет і Відьмак, який зовсім не схожий на Геракла, зробили це на чистій фізичній силі. І тільки після цього Женя все ж підійшла і переконалася в наявності кульових отворів.

- Думаю, якщо постаратися, можна дістати кулі, - зауважив Відьмак. - Утім, що це кулемет, я тобі й без експертизи скажу. Питання, чиє виробництво.

- Гарантую, ви отримаєте доступ до всіх матеріалів слідства, - запевнив всюдисущий Торн. - Міс Ежієнн, ви з нами?

Вона задумливо потерла перенісся.

- У вас є карта місцевості?

- Грейс! - підвищив голос Торн, - У нас є карта?

Той відірвався від спроб оживити техніку, постукав себе по лобі.

- Тут!

- Чудово! А щось більш матеріальне?

Більш матеріальне знайшлося в загашнику під сидінням: стандартний робочий планшет із безстроковою батареєю. Ще за кілька хвилин Женя переконалася, що їй усе ще по дорозі з Торном і компанією: нитка зв'язку з Грегом чітко наклалась на прокладений маршрут.

Відкритий квадроцикл розрахований на чотирьох пасажирів, додаткові місця в ньому не передбачені. Але що робити, якщо робити нічого?! Правильно, забити на правила і сподіватися на удачу. Тім сидів між Відьмаком і Блейкомом, міцно притискаючи до себе Женьку. Навіть знаючи, що вона - чужа наречена, довірити її комусь іншому він не міг. За кермом - похмурий Грейс, поруч, сяк-так вмостившись удвох на вузькому передньому сидінні - Дюбуа з Торном. Ззаду, обійнявшись із запаскою, влаштувався Ка-Фаррет, який запевнив, що після палісських вівернів ця штука виглядає абсолютно безпечною.

Тимур подумки зауважив, що треба буде прокатати цього розумника на "Харлеї", десь бездоріжжям - нехай набереться вражень. Але то справа далекого, і поки ще туманного майбутнього, коли вони витягнуть із халепи ще одного любителя екстриму.

Так, друже Грег, тобі багато чого доведеться пояснювати. Дуже багато. Адже ти, гад такий, знав! Знав і мовчав. Приховав, що і сам Розмовляючий, так і не сказав про Женьку. Ну, гаразд, про те, що сам такий, може, і не встиг. А ось про дівчину поговорити часу було більш ніж достатньо. Але мовчав же, як партизан! Не хотів, чогось боявся? Чого?! Тобі ж навіть морду набити нема за що: не викрадав ти в мене дівчину, просто так вийшло. І ніхто не винен.

Але чому ж тоді ти прийшов до мене? Ти ж чудово знав, хто я такий. То що це було, Грегу? Нездорова цікавість, чи спрацював той самий зв'язок Розмовляючих, про який казав Глобус? Чи то був не він? Немає різниці.

І все ж не такий простий улюблений шеф. І взагалі, пане Каримов, я б записав вас у закулісні ляльководи, якби тільки міг придумати, яка вам у всьому цьому вигода. Але ж не просто ж так ви віддали мені Локарі зі складу. Ще б якогось конструктиву в поясненнях, бо "гадаю, вони тобі знадобляться" - це дитячий садок якийсь, і взагалі на директора Парми не схоже.

Але самі карти... На одній - сопілка, на іншій - дівчинка з букетом. Цікаво, для чого вони? Можливо, у записах Картежника є відповідь, бо сам Тім дуже далекий від того, щоб, взявши в руки Локарі, відчути її силу. Цікаво, а Грег може? Женька - навряд чи, її досвід спілкування з картами ще менший, ніж у нього самого. Хоча, вона - чарівниця, все можливо. Треба запитати, коли не буде сторонніх вух. І ще показати Блейкому фотки, а раптом він усе ж таки зможе прочитати записки? Те, що ці конкретні дві карти в його каталозі є, Тім помітив одразу.

Квадроцикл петляв між барханами, сонце припікало так, що й терморегулятори костюмів не особливо рятували від спеки. Женька задрімала, поклавши голову Тіму на плече, навіть Блейком з Відьмаком перестали теревеніти і притихли. Грейс, який під шаром пилу здавався не чорним, а сірим, щось бурчав собі під ніс, але Тім розрізняв тільки окремі фрази, здебільшого недруковані.

Сонце якраз дісталося зеніту, коли за черговим барханом раптом виріс високий, увінчаний колючим дротом паркан. Грейс різко крутнув кермо, від чого розслаблений було Ка-Фаррет ледь не звалився, в останню мить встигнувши вчепитися в кріплення запаски. Ще пара десятків метрів, і квадроцикл загальмував перед будкою КПП.

- Приїхали, - оголосив Грейс.

Торн легко, немов і не сидів останні дві години з колінами біля підборіддя, зістрибнув на пісок і, на ходу витрушуючи з шевелюри пісок, попрямував до будки. Заворушилися й інші. Хто легко, хто зі скрипом і лайкою виповзали з транспорту, стрибали, розмахували руками, присідали...

- Спортсмени, - прокоментувала Женька, зісковзнувши з рук Тимура. - Йдемо! На нас чекають великі справи!

- Прямо зараз чекають? - хмикнув він, про себе радіючи, що незручність, яка виникла між ними після повернення спогадів, здається, поступово зникає.

- Після обіду, - відгукнулася дівчина і попрямувала до Дюбуа, який із розгубленим виглядом стояв перед воротами.

- Тут щось не так? - запитала вона.

Той сіпнувся, кліпнув очима.

- Ти теж нічого не бачиш?

Бачу. Пустелю.

Дюбуа розчаровано зітхнув.

- А має бути комплекс будівель: житловий корпус, лабораторія, ангар...

- Точно? - це вже Блейком, який підійшов разом із Тімом.

- Я тут три роки працював. Коли все сталося, якраз у відпустці був.

- Маскувальний щит? - припустив Тимур.

Дюбуа скривився.

- Та від кого тут маскуватися?! Навіть скорпіони не водяться!

- Китайці без дозволу не ходять, а більше у всіх площинах ви нікому не потрібні! - роздратовано продовжив Торн, який саме наблизився. - Зовсім розслабилися! Куди тільки начальство дивиться! Навіть не сподівайтеся, що Джей Джей ні про що не здогадається!

Поки очманілий від такого повороту Дюбуа намагався придумати виправдання, Торн повідомив усім присутнім.

- Механізм воріт заклинило. Є ідеї як потрапити на територію?

- Теж мені, задачка для початкової школи, - буркнув Відьмак. - Периметр під напругою?

- Зазвичай - так, - відповів Дюбуа, - зараз не впевнений.

- Охоронні системи працюють у штатному режимі, - повідомив Торн.

Щоправда, перш ніж він встиг відкрити рота, Блейком жбурнув ножа в колючку, і дослідним шляхом довів, що таки під напругою, влаштувавши невеличкий феєрверк.

- Єжі? - він запитально глянув на ліквідатора.

Той вже йшов до воріт, на ходу розкладаючи трубку анигилятора.

- Торне! Тобі ці ворота дуже потрібні? - і, спіймавши здивований погляд, - я маю на увазі, цілі й у робочому стані?

- Ламай, - приречено махнув той рукою. - Знадобляться - нові зроблять.

Ламати не довелося: Відьмак просто прорізав акуратний отвір розміром два на два метри, зачекав, доки зникне серпанок від металу, що випарувався, і першим ступив усередину. Через кілька кроків його наздогнав Дюбуа, розповідаючи, що ось тут був полігон, а там - баскетбольний майданчик, але зараз усе занесло піском, а там далі...

Далі виявився величезний, схожий на будівельний, котлован площею з футбольне поле. Причому виглядав він свіжовикопаним, і з якоїсь незрозумілої причини пісок, що заполонив усе навколо, на дно цієї чортової ями не потрапляв.

- Ні фіга собі поворот! - присвиснув Тім, стоячи на краю котловану. - Таке враження, що весь цей ваш комплекс просто вирізали напилком і кудись перенесли!

Він спробував сунутися вниз, але Відьмак прихопив його за комір і відтягнув подалі.

- Куди? Медаль захотів посмертно? Ти подивися, як від цієї діри фонить!

- Не тискай, я тобі не дівчина, - бурхливо відгукнувся Тім, у душі визнаючи правоту товариша: унер на зап'ясті жалібно пищав, сповіщаючи про непорядок.

- Таке відчуття, що стоїмо на потужному магніті, - прокоментував Грейс, - і магічний потенціал зріс.

Усі одразу ж опустили носи до приладів, дружно офігіваючи від видаваних показників.

- А ще звідти тягне холодом, - відчужено промовила Женя. - Але обійти ми не зможемо: шлях до Грега пролягає там.

Тім відчув як заворушилося волосся на потилиці. Цей тон, цей голос... Дежа вю накрило з головою: усе як тоді, на проклятому плато, коли Женька почула той дивний поклик.

Одним стрибком він опинився поруч із дівчиною, схопив її, яка нічого не розуміє, в оберемок і потягнув геть.

Ка-Фаррет сіпнувся було слідом, але його притримав Блейком.

- Не втручайся.

- Але...

- Вони Розмовляючі, самі розберуться.

Барон прикро крякнув і залишився на місці. Він погано розумів усі ці заморочки з картами Проклятих богів, хоча Грег і намагався йому пояснити - давно, коли й сам іще знав не так багато і був єдиним у всіх площинах Розмовляючим. Але Дейм пам'ятав, як горіли очі друга, коли той розповідав, що їх буде троє, і цей зв'язок - міцніший, ніж навіть між найближчими родичами. Троє з єдиною душею, метою, серцем... І якщо у випадку з Ежієнн, Дейм готовий погодитися, то цей Тім не вселяє ані найменшої довіри. Може, через те, що ставиться до всього аж надто поверхнево, а може тому, що і сліпому видно: його інтерес до Ежієнн аж ніяк не дружній.

Лише пройшовши кілька кроків, Тимур раптом зрозумів, що Женя не чинить спротиву, не намагається вирватися, а навпаки, обійняла його за шию і тихо хихикає.

- З тобою все гаразд? - запитав він.

- Я не збиралася туди стрибати, правда. І цієї хвилини відкривати портал теж би не стала.

Тім поставив її на ноги, подивився в очі.

- Точно?

- Абсолютно, - запевнила вона. - Ходімо, поп'ємо, чи що?

Вони підійшли до квадроцикла, обійшли збоку, щоб дістатися до рюкзака з флягою.

На дверцятах, поблискуючи свіжою, ще не висохлою фарбою, червонів напис: "Він в Ехтоллізі".