В Кільці Змія

- Краще буде, якщо ти поясниш, навіщо підсадив Женьці чужу особистість, - заявив Тім із ворожістю, - а тоді можна і про міфологію.

Локі скрушно зітхнув.

- Прискіпливий ти, Розмовляючий. І заздалегідь не хочеш нічому вірити.

- Не люблю, знаєш, коли мене за дурника мають.

- Ти й поводишся не надто розумно, - знизав плечима ас. - Я готовий говорити правду і тільки правду, але питання в тому, чи тобі істина потрібна, чи підтвердження власних здогадок? Складно прийняти те, що йде врозріз із твоїми власними переконаннями.

- Якось впораюсь, - скривився Тимур. - Розповідай, а у що вірити, я якось сам розберуся.

Локі вкотре відкинув з очей чубок, з викликом подивився на співрозмовника.

- Усі Розмовляючі так чи інакше походять від асів. Відчуваю, ти - прямий нащадок Тора: такий самий нахабний і впертий.

- Не найгірший варіант. То що з Женьчиною пам'яттю?

- Це був єдиний спосіб зберегти їй життя, - пояснив ас. - Коли ти так красиво розкидав Локарі, терези рівноваги похитнулися. Йотуни дісталися до колоди першими. Знищити карти вони не можуть - сили не вистачить. Але розібратися з Розмовляючиими не так і складно. Утім, їм завадили. Ежієнн перехопив я, з Грегом складніше... Він у них і не у них: я не знаю, хто саме втрутився, але його життя тимчасово поза небезпекою.

- Як це - у них і не у них? - перепитав Тимур.

- Тіло в них, а от де душа... Можу тільки припущення робити, але для нашої бесіди це не так і важливо. Ежієнн - до речі, сама вона віддає перевагу саме цьому імені - залишалася в мене, поки заживала рана на нозі. Ми багато говорили - про минуле, майбутнє, Розмовляючих і призначення. Напрочуд розумна дівчина, до речі. Крім одного моменту: вона вперто не погоджувалася почекати, постійно рвалася рятувати... Тільки без тебе: неетично, розумієш. А без третього Розмовляючого не можна, ніяк. Це вищі розклади, просто повір. Тож довелося навиворіт вивернутися, щоб усе зійшлося в потрібний час і в потрібному місці.

- Але Енні ця навіщо? Простою амнезією обійтися ніяк?

- Ні. Мені потрібно було її вберегти, а не зламати. Розумієш?

Тім кивнув. Не те, щоб він просто так усе зрозумів, але навряд чи Локі стане пояснювати все й докладно. А в те, що Женька не хотіла вплутувати його, вірилося без жодних "але" і "якщо". Горезвісна жіноча логіка! Начебто він відмовився б допомогти. Чи сцен ревнощів боялася? Ох, дурненька...

- Гаразд, що там із йотунами? - змінив він тему.

- Завтра познайомитеся, - відмахнувся Локі. - Їхня проблема у звичці сліпо слідувати наказам і повній нездатності до імпровізації. Тож розслабся. На вас вони, звісно, чекають. Але передбачити мою участь не зможуть.

- Ти ж начебто їхньої породи?

Ас прикро скривився.

- Наполовину. Я все-таки син Одіна. Але у вашій міфології про це не сказано. Не важливо...

Локі піднявся на ноги, пройшовся туди-сюди, зупинився біля фонтана.

- Після того, як з'ясувалося, що з Кільця Змія немає виходу, в усьому звинуватили мене.

- Зовсім безневинно? - поцікавився Тім, пригадавши розповідь Морші: усі боги як боги, один - засранець.

- Яка вже різниця? - відмахнувся ас. - Я хотів позбутися парочки неприємних особистостей, і гадки не мав, що батько піде з ними. Утім, не він один. Але то вже не важливо. Так, було не надто приємно: опинитися ув'язненими в Мідгарді, без можливості втекти, без доступу до джерела Сили... Тут-то і з'ясувалося, що не такі ми й всемогутні. Навіть Всеотець, не кажучи про інших. Норни пояснили, мов, те, що трапилося, - воля Орлога, і розірвати Кільце нам не під силу. Під кінець Скальд сказала мені: шукай трьох!

- Знайшов?

- Як бачиш... Все виявилося зовсім не просто. У всесвіту свої закони, а ще в нього дивне почуття гумору. Я зміг створити карти - перші сім, на той момент цього було б достатньо. Але подальше від мене не залежало. Я не міг передбачити народження Розмовляючих, і тільки норни знали, кому яка карта призначена. Я змушений був чекати разом з усіма, поки Розмовляючі зустрінуться, набудуть сили... Звичайно, я їх шукав, і знайшов. І навіть зумів провернути цей номер з божественним одкровенням: у ті часи люди ще вірили. Але Орлог вирішив, що все занадто просто... Про Помпеї ти, напевно, чув? Двоє з тих, хто Говорить, не пережили виверження. Третій, позбавлений необхідності здійснювати подвиг, став великим царем і магом - утім, маючи чотири Локарі, це було не важко. А нам знову довелося вивертатися навиворіт. Що далі, то менше залишалося сил і могутності в будь-кого з нас. Сила молитов і енергія жертвоприношень не замінять Вічного полум'я. Моєї магії вже не вистачало, щоб наситити життям нові Локарі. Довелося знову йти до норнів. Ціною стала божественність. Ас має відмовитися від себе, прийняти шлях смертного - тільки така жертва здатна оживити карту.

- Хтось погодився? - здивувався Тимур.

- Краще шлях смертного з перспективою переродження, ніж повільне згасання, - Локі знову повернувся за стіл, відпив із келиха. - Першим на це пішов Одін, далі тягнули жереб. Наступні Розмовляючі примудрилися народитися в різних світах, і перш ніж доля встигла їх звести, один звалився зі скелі. На жаль, у нього була Локарі повелителя сердець, а вона не в змозі дати крила. Двоє інших заснували в Гардкгасті й дали старт нинішній королівській династії. А мені знову довелося починати спочатку. Легенди Камелота чув? Мерлін, Нім'є, Артур - вони наступні. І - ні, все відбувалося аж ніяк не на Землі. Історію у ваш світ приніс хтось із таких, як ти, - мандрівників між реальностями, попередньо перекрутивши до цілковитої невпізнанності. Я встиг перехопити того, кого у вас назвали Мордредом. - В очах аса спалахнув і тут же згас темний вогонь. - Він не раз пошкодував, що з'явився на світ, але і смерть навряд чи стала для нього порятунком: Хель мстива. Від нього я і дізнався, що Розмовляючі гинуть не просто так, і в гру вступили нові сили. На жаль, він не знав, хто саме направляв його руку. Історію Трьох з Ільхамена та їхнього ворога Картяра ти знаєш і без мене. А тепер є ви - найбільш невідповідна компанія з усіх, що можна уявити. І це справді останній шанс.

- Чому ж останній?

- Нас, асів, залишилося занадто мало. Я просто не зможу зробити ще кілька карт.

***

Першим, кого побачив Відьмак, який матеріалізувався в зоні транспортування, виявився рідний шеф. Каримов виглядав геть нездоровим: обличчя в червоних плямах, переривчасте дихання, лисину вкривають бісеринки поту, які він раз у раз витирає шматком несвіжого паперового рушника.

- Шефе, як ви почуваєтеся? - стурбовано запитав Ковальський.

- Чудово! - відмахнувся той, обвів важким поглядом трійку тих, хто повернувся. - Руки-ноги цілі? Тоді всі до мене в кабінет!

І він швидким кроком пішов уперед.

"Уграє себе, маніяк-трудоголік!" - подумки зітхнув Відьмак і, махнувши товаришам, поспішив слідом.

У кабінеті вряди-годи не стояв тютюновий сморід, усе забивав різкуватий запах валеріани.

- Доктор Капек курити заборонила, - поскаржився Каримов і, важко опустившись за стіл, махнув рукою іншим. - Влаштовуйтеся. Голодні?

Ка-Фаррет із Грейсом невпевнено переглянулися, Відьмак знизав плечима.

- Не особливо.

Глобус розуміюче хмикнув, замовив секретарці кави і бутербродів на всіх.

- А тепер докладайте.

Відьмак взявся за переказ подій від моменту розставання з Блейкомом, але Каримова це не влаштувало.

- Давай прямо з Ільхамена. Хлопці доповнять, якщо що.

- Але...

- Блейком бачить усе тільки зі свого боку, а мені потрібна повна картина.

Інга принесла каву й бутерброди, поставила перед Глобусом склянку з червонуватою рідиною і вийшла, попередньо суворо глипнувши на шефа.

- Мені здається, їй докторка доплачує, - прокоментував той і обережно принюхався до свого напою. - Знову якусь солому заварила, цілителька народна! Єжи, чого мовчиш?

- Жую, - відгукнувся Відьмак із набитим ротом. Гарячі бутерброди - це, звісно, не картопля з м'ясом, але й не похідний сухпайок.

- Гаразд, їж. Десять хвилин погоди не зроблять.

Каримов відкинувся на спинку стільця і вкотре спробував зв'язатися з Цоєм - усе з тим самим нульовим результатом.

До кабінету заглянув Макконнелл.

- Можна?

- Хто ж тебе зупинить, - пробуркотів Каримов, внутрішньо бажаючи згоріти і системі відеоспостереження, і самому Макконнеллу. Гірше за Свенсона став, чесне слово!

Той прослизнув на своє улюблене місце в кутку, на ходу встигнувши хапнути з таці бутер, і традиційно спробував злитися з меблями. Ось тільки забути про його присутність тепер вже ні в кого не вийде.

Відьмак запхнув до рота залишки третього бутерброда, швидко заковтнув гарячу каву.

- Ща, профую...

- Та не поспішай - ще вдавишся. Там Блейком на підході, просив без нього не починати.

"Не секретна організація, а базар якийсь! - подумав Глобус сердито, - Хоч із кожного підписку про нерозголошення бери. Цей точно не від СБ дізнався".

Нарешті, коли влетів захеканий Блейком і, схопивши з таці останній шматок хліба з ковбасою, плюхнувся на вільний стілець, Відьмак взявся до розповіді. Іноді в його монолог вклинювався Грейс, додаючи дрібних деталей. Коли дійшло до Еріка і його магічного виснаження, Карімов підняв руку, зупиняючи оповідача, і звернувся до Дейма.

- У вас є пояснення, бароне?

- Я дуже слабкий чарівник, - трохи подумавши, відгукнувся той. - Але теорію колись вчив, хоча здебільшого забув через непотрібність. Тож припущення можу робити дуже приблизно.

- І все ж таки?

- Два варіанти. Магічна пастка на самій зброї - і в такому разі Ерік ще легко відбувся, або заборонена магія: плата за її використання завжди висока.

- Заборонена магія? - подався вперед Карімов. - У чому це виражається.

Ка-Фаррет ледь помітно хитнув головою.

- Про це краще запитати в самого Еріка.

- Спитаємо, - кивнув Глобус, зробивши уявну замітку відразу після наради зв'язатися з Магістром. - Єжи?

Відьмак продовжив розповідь, намагаючись скорочувати де можливо: зрештою, навіщо Каримову те, що він і без того знає від Блейкома. Зрештою, навряд чи їхні свідчення хоч у чомусь відрізняються.

- Ну, ось. А після того, як Блейком із Дюбуа пішли, ми ще з півгодини сперечалися з Торном, який вважав себе найбільшим начальником. Потім Женя зайнялася порталом, а ми просто чекали і...

- Торн мав іти після мене, - подав голос Грейс. - Але коли портал відкрився, він якимось чином опинився попереду. Ну, начальник - куди ж без нього. Він пройшов, а коли я рушив слідом, мене ніби хвилею змило, на кшталт цунамі.

- Це і була хвиля, тільки магічного походження. - це вже Ка-Фаррет. - Нехай чаклун із мене ніякий, але магію відчуваю. Дуже потужна, якась споконвічна сила. Магістр, може, й пробився б. Але не з нашими талантами.

- Все? - звернувся Карімов до Відьмака.

- Все. Спробував зв'язатися з Цоєм - тиша. А далі ви знаєте.

- Нічого незвичного перед відходом не помітили?

- Куди вже незвичніше, - проворчав ліквідатор.

Карімов дістав зі столу трубку, покрутив у руках. Прикро крякнув, сунув на місце. Важко піднявся з-за столу, підійшов до вікна, смикнув на себе раму...

- Шефе, вам погано? - тут же підскочив Блейком.

- У нормі я! - відрізав той сердито. - Палити хочеться - сил немає! Але лікарі...

Він сперся руками на підвіконня і кілька разів глибоко вдихнув прохолодне, напоєне вологою повітря: дощ закінчився з півгодини тому, але низькі хмари натякали, що це ще не фінал.

"Ніл, відповідай Юлію! ... Тоні, заскочи в лабораторію, забери останні дані щодо Карибської діри і бігом до мене. Ніяких Ашерів! Особисто! Вкрай знахабніли всі.."

Каримов відключився. Цікаво, який знавець географії першим обізвав виявлену Цоєм аномалію Карибською дірою? Де Полінезія і де Кариби? Але ж прижилося. Утім, яка різниця, що і як називати? Зараз потрібно діяти! І якщо ця клята діра веде в той світ, куди пішли його агенти, отже доведеться ризикнути. Заодно й перевіримо, передбачення в тебе, старий маразматик, чи жахіття сняться.

За спиною тихо перемовлялися агенти, уже почавши обговорення майбутньої операції. Ані Грейс, ані гардкхастец схоже навіть думки не допускали про те, що можуть не піти. Утім, не завадять. А ось Блейкома доведеться засмутити: на його рахунок у керівництва інші плани.

Відчинилися двері, увійшов Дошек із паперами, здивовано присвиснув, розглянувши присутніх.

- Шефе?

- Клади на стіл і сідай, - Глобус зачинив вікно і повернувся на своє місце, швидко переглянув скріплені степлером аркуші роздруківки. Взагалі, більшість співробітників давно користується планшетами та інтернетом, але йому, старому динозавру, з папером простіше. До того ж, його завжди можна спалити, а файли в інтернеті так просто не зникнуть: навіть за пармівської надзахищеної внутрішньої мережі. І нехай молодь посміюється і за спиною крутить пальцем біля скроні - їй так спокійніше.

Так, що тут у нас? Результати з дронів - уже повернулися, чи читають на відстані? Треба уточнити. Так, склад повітря - майже ідеально, магнітний потенціал, земля вода... Дерео підвищений, але до Гардкхаста далеко, ознак розумного життя не виявлено. Ну, це ще бабка надвоє...

- Тоні, як далеко від діри працювали дрони?

Дошек розгубився.

- Так... це... треба техніків запитати. Зазвичай пара кілометрів, далі без нагляду цю техніку не відпустиш.

- Тож просто на виході не чекають... - Каримов пошкрябав лисину, подивився на Макконнелла.

- Знайди Пауелла і кого-небудь із юристів. Щоб за п'ятнадцять хвилин були в мене.

- Встигнеш за п'ятнадцять хвилин? - криво усміхнувся той, але з місця все ж піднявся.

- Не мели дурниць, потім камеру прокрутиш - а то я не знаю, що ти і сюди свого обладнання напхав. Давай бігом!

Макконнелл знехотя покинув кабінет.

Каримов почекав ще секунд десять, потім натиснув кнопку під стільницею.

- Дідька тобі лисого, Конаре. Думав, найхитріший? - він обвів поглядом присутніх.

- Я кажу - ви слухаєте. Запитання, заперечення, пропозиції після. Блейком, зрозумів?

- Чого одразу Блейком?

- Тому що тобі це сподобається найменше. Отже, ми йдемо в Ехтолліг.

Відьмак відкрив рота й одразу ж його захлопнув. Каримов не обмовляється, і якщо сказав "ми", значить, це й мав на увазі.

- Цього разу я особисто очолюю операцію. За мене залишиться Пауелл, його заступником - Блейком, - проігнорувавши обурений погляд оперативника, він повернувся до Дошека, - вибач, Тоні. Мені потрібна робота, а ви з Пауеллом геть не ладнаєте.

- Тоді я з вами, - зрадів Дошек, який за три роки кабінетної роботи скучив за пригодами.

- Ага. А з орлами твоїми хто розбиратися буде? Мені тут революцій не треба. Далі. Інструкції щодо роботи інституту пізніше... Тепер група Ехтолліг. Учотирьох впораємося?

- Сета візьміть, - подав голос Блейком. - Він розвідник, тож стане у пригоді.

- Заперечення?

- Крім того, що він тепер стаці в Ільхамені? - хмикнув Відьмак. - Ніяких.

- Замінимо. Він, принаймні, в курсі подій. - Карімов побарабанив пальцями по столу. - Грейсе, у вас не буде проблем із начальством?

- Проблеми в мене будуть, якщо я раптом пропущу всі веселощі. - Відгукнувся той.

- Добре. Усі, крім Блейкома, вільні. Збір завтра о шостій ранку. Без заперечень! - гримнув він на Відьмака, який про ці самі заперечення ледь подумати встиг.

Дочекавшись, поки всі, включно з Дошеком, покинуть кабінет, Глобус повернувся до Блейкома.

- Ну, давай. Тебе ж так і розпирає від бажання висловитися.

- А давайте ви самі, шефе, - перевів стрілки Блейком. - Зрештою, на будь-яке моє запитання ви вже придумали відповідну відповідь. Тож розповідайте, що придумали.

- Зовсім із тобою не цікаво, - зітхнув Каримов. - Занадто розумний. Гаразд, начистоту. Я б краще поставив на чолі інституту тебе, але в мене зовсім немає часу натаскувати тебе для адміністративної роботи. Думаю, після мого повернення цей прикрий недогляд буде виправлено.

- Але у вас же серце...

- А в тебе дружина і синові скоро до школи, - відкинув заперечення Карімов. - До того ж, сидіння в кабінеті здоров'я мені точно не додає. А там, у полі та на свіжому повітрі... Та й Магістр мікстуру підкинув, має допомогти.

- І все ж, чому ви вирішили вирушити туди особисто?

- Бувають ситуації, коли відповідальність просто не можна перекласти на когось іншого. Це саме той випадок.