В Кільці Змія

Женя похмуро спостерігала за безперервною словесною пікіровкою між Локі, Блейкомом і Грегмаром, і з кожною хвилиною відчувала дедалі більше бажання навішати комусь добрячих ляпасів. Однак щоразу, коли вона тільки поривалася вставити свої п'ять копійок, Тім якимось шостим чуттям уловлював цей момент і стискав під столом її пальці. Сам він, до речі, теж весь час мовчав, лише переводив погляд з одного розумника на іншого. Взагалі, не надто на нього схоже, але це набагато краще, ніж чіплятися з дурними підозрами до ні в чому не винної людини!

Локі, правда, теж нівроку! Влаштував цей цирк із вином - Женя взагалі сумнівалася в тому, що воно якесь особливе, а тепер замість того, щоб нормально пояснити ситуацію, сипле загадками й недомовками: нічого дивного, що в Блейкома вже дим із вух іде. Ці чоловіки... Їм завжди треба своїм его помірятися. Але ж тут домовлятися треба, а не стосунки з'ясовувати!

І чому, чому ніхто не хоче повірити, що ас - не якийсь лиходій-маніпулятор, а всього-лише... Хто?

З усіх присутніх вона знала Локі найдовше і, напевно, найкраще. Звісно, до кінця він ніколи їй не відкривався, зберігаючи маску загадкового і відстороненого небожителя. Але саме він возився з її простреленою ногою, хоч навіть із магією цей процес зайняв зовсім небагато часу. Він, цей хитрун і маніпулятор, стоїчно терпів її істерики, виконував роль жилетки і найкращої подружки, "витирав соплі", та й взагалі, виявляв дива терпіння там, де в неї самої давним-давно здали б нерви. І, що б там не уявляв Грег, жодного разу не дозволив собі навіть натяку на щось більше.

Вона була його гостею два місяці, і бачила аса всяким. Іноді він зникав на кілька днів, а потім повертався як збитий льотчик, проклинаючи Орлог і згадуючи темних ельфів упереміш із йотунами. А іноді на Локі нападала ностальгія, і він розповідав про Асгард, загублений дім, вірну дружину, що залишилася там. Звісно, розповідав і про Локарі, і про те, як виживав серед людей - утім, страждальця з себе не вдавав. Звісно, все це цілком могло бути й черговою маскою, розрахованою на вразливу дурепу, тільки навіщо йому це?

- Ні, брате, так не піде! - говорив Блейком, рубаючи стіл ребром долоні, - Це, знаєш, навіть не смішно: піди туди, не знаю куди, зроби те, не знаю що! Ти, взагалі, творець цих довбаних карт, чи погуляти вийшов?!

- Я-то творець. А ти, схоже, взагалі не слухаєш. Я карти зробив, а далі - на все воля Орлога.

- Тобто, сліпої долі!

- Він набагато більший і ширший, ніж просто доля. Орлог - володар і гравець, і всі, навіть боги йому підвладні. Але грає він чесно, хоча його уявлення про справедливість дуже сильно відрізняються від наших. У будь-якому разі, якщо є троє Розмовляючих і колода зібрана, має з'явитися підказка.

- І скільки на неї чекати, на цю твою підказку? - уперше подав голос Тимур. - У сенсі, вона зараз на голову звалилася, чи можна покимарити кілька годин?

Локі глузливо підняв брову.

- Справді хочеш спасти?

Тім прислухався до організму.

- Ні.

А оце дивно. Дія стимулятора мала закінчитися ще кілька годин тому, а після неї відкат такий, що ані рукою,а ані ногою поворухнути. Але - ні, жодних ознак.

- А то я вже подумав, що ти теж трохи ас, - підбив Локі. - Про підказки. Це може бути що завгодно.

- Наприклад, книга, - припустила Женя, і уважно подивилась на Грега.

- Книжка? - здивувався Локі.

- Вона належала Картежнику, - підтвердив Грегмар. - Дуже рідкісне видання.

***

Каримов стояв біля виходу зі скарбниці і спостерігав, як червоне вранішнє сонце, дереться вгору по небосхилу. Гунгнір він тримав у руці, хоча до нього й додавалося зручне шкіряне кріплення. У поході, звісно, доведеться його туди й прибрати, але поки що відполірований до блиску ясеневий спис у його долоні потрібен, щоб не заблукати в собі. Одін. ЦЕ ж треба!

Навіть зараз, коли до нього повернулися і пам'ять, і могутність, Каримов ніяк не міг до кінця усвідомити те, що сталося. Був ти собі простою людиною з не найпростішою професією, і ось маєш: Всеотець! І дивляться на тебе колишні підлеглі, як на звіра небаченого. А ці двоє, синки новоявлені, іржуть як коні і силушку богатирську один одному демонструють. Утім, якщо що з низкою втілень і не змінюється, так це особистісні характеристики. Принаймні те, що Одін пам'ятать про Тюра, мало відрізнялося від того, що Каримов знав про Відьмака: крутий рубака, хохмач і задирака.

І все ж намудрував Орложе, ох, намудрував. Це ж як треба було вивернутися, щоб зібрати разом трьох асів. Але якщо вже їм повернули пам'ять, то час близький, і треба діяти.

- Сете! - покликав він.

Той сунув у руки Грейсові нещасний телефон і миттю опинився поруч.

- Так, шефе!

Каримов-Одін зняв із зап'ястя унер і простягнув товаришеві.

- Віднести в Парму. Там послання для служби безпеки, та й взагалі, нехай будуть у курсі того, що відбувається.

- Тобто, ви мене відсилаєте? - насупився Сет.

Каримов пошкрябав лисину, зітхнув.

- І тебе, і Грейса. Я не маю права втягувати вас у розбірки вищих сил.

- Шефе! Ну мені що, вперше ризикувати?! Ільхамен...

- Сете! - перебив Каримов. - Це був наказ. І я не просто відсилаю тебе куди подалі. Ти знаєш, що в Пармі зараз нечисто і під усіх нас посилено копають. Ти маєш зустрітися з Пауеллом, пояснити ситуацію і зробити все, щоб... - він запнувся, - щоб нашим хлопцям було, куди повертатися.

- А ви? - Випробовуючий погляд. - Не повернетесь?

Каримов почухав брову, хитнув головою.

- Я більше не належу до цього світу. Навіть якщо із картами знову нічого не вийде, я залишуся зі своїми і шукатиму новий шлях, - він поклав руку на плече Сета, подивився в очі. - Щасти І обережніше з Макконнеллом.

Ще за півгодини Сет з обуреним до глибини душі і докорінно не згодним із ситуацією Грейсом усе ж пішли. Прощання вийшло сумбурним і зім'ятим, а потім новоявлений Тюр, який також здав прилад зв'язку, махнув рукою і пішов світ за очі, щоб ні Тор, ні Всеотець не бачили сліз, що набігли на очі. Асгард Асгардом, але розлучатися з другом, з яким і пиячили разом, і спини один одному від ворогів та начальства не раз і не два прикривали - це боляче.

Одін притримав за руку Тора, який посунувся був за братом, запитав.

- У тебе як із пам'яттю?

Той знизав плечима.

- Цілісної картини поки що немає. Але думаю, якщо знати, що згадувати - має вийти.

- Це добре, - Одін подивився йому прямо в очі. - Мунін казав, ти йшов останнім. Думаєш, Локі міг нас зрадити?

Тор пересмикнув могутніми плечима.

- Я не знаю, Всеотець. Але якщо й так, я не здивуюся. Зрештою, саме завдяки йому ми застрягли в Кільці Змія.

Одін почухав брову, підкинув і спіймав спис.

- Гадаю, він зможе придумати прийнятні пояснення, - зауважив він і, приклавши долоню козирком до чола, вдивився в небо. - Ворони повертаються.

Зробивши коло над головами, ворони спікірували на підставлені Одіном руки.

- Локі втік! - відразу видав Мунін.

- Сам утік? - уточнив Тор.

- Ні, з Розмовляючими.

- Отже, не втік, а пішов, - поправив Одін. - Гаразд, досить прохолоджуватися. Ходімо поглянемо, що там є. Можливо, відстежимо, куди саме вони пішли.

Тор обернувся на відкритий вхід у скарбницю.

- А це? Так і залишимо?

Одін знизав плечима.

- Чужі тут не ходять. Але щоб тобі було спокійніше, можна й закрити.

Скарбницю все-таки закрили. Тепер, коли до всіх трьох повернулася пам'ять про минуле, а разом з нею і колишні сили, все виявилося простіше простого.

Завдяки все тим же силам, піший перехід через гори здійснювати не знадобилося. Одін, чий зв'язок із воронами від початку був зав'язаний на магії, переглянув картинку з полоненим Локі просто в пам'яті Муніна, а потім відкрив прямий портал.

- Тор, ти знаєш, який зараз вигляд має твій найулюбленіший братик? - запитав Одін з особливою інтонацією.

- Перетворився на жабу? - припустив той.

- Ні. Він майже не змінився, - була відповідь. - А я все ніяк не міг зрозуміти, кого ж мені так сильно нагадує Джим Торн.

Як і попереджав Мунін, ні Локі, ні Розмовляючих на місці не виявилося. Лише пом'ятий квадроцикл та розкидані біля уламка скелі інструменти.

- Тут був Цой, - упевнено заявив Тюр, оглядаючи розбиту фару і покручене крило квадроцикла. - Цікаво, що він примудрився протаранити?

- Цей Розмовляючий подвиг здійснив великий, - повідомив Мунін, влаштувавшись на кермі. - Врятував діву він від йотуна злого.

- До речі, тіло йотуна де? - запитав Одін.

- За каміння віднесли, щоб не бачити картину гидку цю!

Тюр випростався, кинув родичам: "Я швидко", і пішов перевіряти. Утім, далеко не пішов. Сховавшись за найближчим каменем, він присів навпочіпки, витягнув із заначки сигарети і, клацнувши запальничкою, нервово затягнувся.

Взагалі-то, у Позаземеллі він звик обходитися без цигарок. Усі так робили, навіть Карімов люльку не діставав жодного разу. Так, загалом курити на завданні, як і пити, за інструкцією не належить. І якщо заборону на алкоголь порушували раз у раз, то з палінням усе суворо. Але зараз він просто не міг боротися з потребою.

Тюр, бог війни, один із синів Одіна... Так, він усе згадав. Але не відчув. Він усе ще був Єжи Ковальським, пармівським ліквідатором, тим хлопцем, який любить хорошу бійку, швидкість, і випити в дружній компанії - саме в такому порядку. Звісно, пам'ять підказує, що і у своєму початковому варіанті він мало чим відрізнявся від останнього втілення, але... Усе його життя, друзі, робота - все це там, на Землі, в Пармі. А Асгард з усіма його інтригами і одвічними іграми йому і раніше, після того, як потрапили в Кільце, ні в що не впирався, а зараз так тим більше. Але ж не відмовишся. Не скажеш Каримову, який тепер Одін, що віддаєш перевагу повернутися назад і все життя ганяти на мотоциклі з анігілятором за спиною, охороняючи спокій рідного світу. Цікаво, а в Ка-Фаррета, тобто Тора, подібні думки виникають? А в самого Всеотця?

Цигарка, від якої він зробив максимум дві затяжки, догоріла. Тюр викинув недопалок, заглянув у пачку - залишилося дві штуки, і краще їх приберегти на чорний день. Піднявся на ноги, потягнувся. Пройшов ще трохи вперед, поки натрапив на те, що шукав, - завалене дрібним камінням тіло йотуна. Що ж, ще один, який вплутався не в свою гру. Кинувши на вже наявну купу ще кілька каменів, Тюр пішов назад.

Вони сиділи просто на камінні, передаючи по колу флягу з бренді - її, перед тим, як піти, віддав старому другові Сет - і намагалися вирішити, що робити далі і куди йти. Звісно, вистежити Локі - не така велика проблема, але чи є сенс кидатися в погоню просто зараз? Так, у цього великого комбінатора завжди є кілька тузів у рукаві, але перш ніж намагатися спіймати його за руку, потрібно хоча б зрозуміти, в чому суть гри. Незважаючи на скептичний настрій синів, Одін усе ще сумнівався у винуватості Локі.

Вона з'явилася несподівано. Щойно навколо було лише каміння, а наступної миті навпроти Одіна постала висока, затягнута в чорне жінка. Тор із Тюром дружно схопилися, Всеотець залишився сидіти.

- Прийшла привітати мене, Хель? - запитав він, відсалютувавши флягою.

Богиня смерті схилилася в шанобливому поклоні.

- Всеотець... Я рада, що ти знову з нами. - Вона випросталася, по черзі кивнула братам. - Тюре, Торе... Дивно, що я не бачу з вами Локі.

- Напевно, не дуже, якщо ти з'явилася саме тут і саме зараз, - зауважив Тор.

- Твоя іронія недоречна, брате, - відмахнулася Хель і знову повернулася до Одіна. - У мене погані звістки, Всеотець. Локі уклав договір із Міміром. Він зрадив нас, і збирається повернутися в Асгард один.

Одін почухав брову, помовчав. Як він розумів, Хель заслуговувала ще меншої довіри, ніж той, кого вона звинувачувала. Однак навряд чи вона стане кидатися голослівними звинуваченнями.

- У тебе є докази? - запитав він.

- Незаперечні, - підтвердила Хель.

***

Навіть у променях яскравого полуденного сонця, замок Картяра здавався похмурим і загадковим, і якимось навіть чужорідним серед яскравої зелені лісу, що розрісся навколо.

- Раніше тут було зовсім інакше, - зауважив Локі, дивлячись на буйство рослинності, - звідки тут стільки дерев?

- Один маг-недоучка похуліганив, - пояснив Блейком. - Але ти, схоже, спалився, великий ас.

Локі тільки безтурботно махнув рукою.

- Якби я хотів приховати від тебе цей факт своєї біографії, то приховав би. Та й з Картярем цим познайомився вже після того, як він відправив до прабатьків воїна Ши.

- Красиво співаєш.

Локі важко впустив руку на плече пармівця і з прищуром подивився в очі.

- Алексе, не наривайся.

Той спробував скинути руку аса з плеча - не вийшло. Перехопив на больовий. Локі тільки скривився - скоріше від досади, ніж через незручності, яких завдавав землянин.

- До чого настирливе створіння, - кинув роздратовано. - Пояснюю один раз: я - не Торн, якого ти продовжуєш у мені бачити. Так, ти мене вчора витягнув із дуже неприємної ситуації, але не плутай мою вдячність і моє терпіння. І краще тобі не доводити до ситуації, коли воно лопне. Ти зрозумів?

Блейком дивився асу в очі й мовчав, намагаючись не кривитися від болю. Зрозумів, звісно, чого вже тут незрозумілого? Тільки вимовити це вголос, визнати поразку - гордість не дозволить.

- Гей, припиніть вже! - до них підскочив Тім.

- Що, зовсім мізків немає? - це вже Женька.

Локі розтиснув пальці, легко вислизнув із рук Блейкома.

- Поясніть цьому ідіоту, що я - не бог всепрощення, - кинув він роздратовано і рішуче пішов у бік замку.

- От чого ти на нього постійно стрибаєш? - з ноткою осуду поцікавився Тім у товариша, який метав блискавки з очей.

- Не знаю, - смикнув той головою, - він мені ще Торном не подобався.

- Вагомий аргумент.

Торна Тім теж ледве терпів, але до аса Локі після спільного розпивання і розмови по душах, він перейнявся симпатією. Не те, щоб Тім почав вірити йому, як самому собі, але ворожнеча зникла.

Локі пройшовся вздовж стіни замку, зупинився в тому місці, де раніше, до того, як усе заросло деревами, починалася дорога, і постукав по абсолютно гладенькій ділянці, яка нічим не виділялася. Одразу в стіні відкрилася арка, під яку ас і пірнув, твердо впевнений, що інші йдуть слідом.

- Ось бачиш, місця знати треба, - не втримався від коментарю Блейком. - А ми, як дурні, через стіну лізли.

Арка вивела у внутрішнє подвір'я замку, і прохід одразу ж і зачинився, наче й не було його.

- Ведіть! - кивнув Розмовляючим Локі, - подивимося, що там за книга.

- Там зараз у Ш’єда сигналізація спрацює, - повідомив Блейком. - Тож треба або поквапитися, або господарів почекати.

- От і чекай господарів, раз такий правильний! - розлютився Локі. - Сиди й чекай, пояснюй їм що до чого. А ми поки що сходимо книгу подивимося!

Ото вже справді, не людина, а голос совісті. Гірше за Муніна, чесне слово!

Блейком сперечатися не став і, влаштувавшись на кам'яній лаві, що стояла біля стіни, викликав Карімова. Той випадок, коли шефа потрібно проінформувати незалежно від того, слухають вас чи ні. На жаль, зв'язку не було. Як і з Відьмаком, якого він спробував викликати наступним.

Доповідати Пауеллу, чи поки що почекати? Утім, нинішній начальник - стовідсотковий господарник, а за нинішньої ситуації все одно нічого порадити не зможе. Тож нема чого турбувати зайняту людину і радувати СБ.

І все ж, чому немає зв'язку з групою Карімова? Не в Гардкхаст же їх занесло, справді? Теоретично, звісно, могло. Але що їм там робити?

Потік роздумів перервала поява Ш'єда в компанії незмінного Дашеда.

- Блейкоме, ти? - з полегшенням видихнув Ш’єд і плюхнувся поруч на лавку. - Я вже думав, знову якісь зловмисники!

- Вони і є, - підтвердив пармівець. - Ось зараз поцуплять фоліант Картяра, і ми підемо далі.

- Жарти в тебе, - поїжився Дашед.

Блейком поплескав долонею по вільному місцю на лавці.

- Сідай. Трохи почекаєш - сам усе побачиш. Заодно і з одним із Проклятих богів познайомитеся. Утім, Ш'єд його вже бачив.

***

Локі переступив поріг кабінету Картяра і, у світлі світильників, що спалахнули, обвів приміщення чіпким поглядом.

- Недооцінив я тебе, Гекко, недооцінив... - промовив задумливо. - Шкода, ти здох раніше, ніж я зміг до тебе дістатися.

Локі перетнув кімнату і зупинився біля столу, на якому так і лежав розкритий фоліант.

- Це вона? - кинув уривчасто.

Отже он як виглядає слово Орлога. Чому книга? Як вона потрапила до Картяра? Утім, якщо згадати, що рід місцевих магів сходить до Хеймдалля, а Картяр - останній із них, то чому б і ні? А з'ясовувати зараз, чи передавалася книга в цьому світі з покоління в покоління, чи дісталася вже Картяреві? Пізно, та й який сенс, крім задоволення пустої цікавості?

Локі перегорнув сторінку, пробіг пальцями по рядах давно забутих у світах людей рун...

- Знайома писемність? - поцікавився Грег, що підійшов збоку.

- Знайома. - кивнув ас. - Мова Асгарда, споконвічна мова асів. Не знаю, чи знайдеться серед живих хтось, хто ще її пам'ятає.

- Ну, ти вже точно пам'ятаєш, - підморгнув Тимур. - Тож читай.