В Кільці Змія

Розплющивши очі, Женя не одразу зрозуміла, де саме перебуває. Власне, вона навіть не одразу збагнула, ким є насправді: уві сні вона знову була Енні, і чомусь ніяк не могла потрапити на роботу: суворий охоронець вимагав перепустку, а замість неї кишені були набиті гральними картами.

- Оце маячня, - протягнула дівчина і сіла на ліжку.

Потемнішало, крізь прозору стелю виднілися розсипи зірок на чорнильній гладі небес. Але тут, у притулку опального божества, світла вистачало: воно лилося звідкись згори, хоча Женя жодного разу не бачила тут нічого, хоча б віддалено схожого на лампи.

- Тіме? - покликала вона неголосно, не надто розраховуючи на відповідь.

Він з'явився за хвилину, скуйовджений і трохи збентежений.

- Женю, я... - він застиг за кілька кроків від ліжка, немов боячись переступити невидиму межу. - Ти вибач, я взагалі не розумів, що молов.

Вона відвернулася, махнула рукою.

- Не важливо... просто забудемо. Локі повернувся?

Тім кивнув.

- Побалакали трохи. Пояснив мені цю фішку з картами, ну і таке інше. Ходімо?

- Іди, - кивнула вона. - Я скоро.

Тимур пішов, а вона попрямувала до санвузла, виконаного на рівні п'ятизіркового готелю: господар апартаментів любить комфорт.

Із дзеркала над раковиною глянуло бліде обличчя з припухлими повіками, обрамлене розпатланими пасмами. Н-да, перша красуня сіла. Дайна б зомліла, якби їй довелося це побачити. Губи потріскалися, лоб лущиться... Вибачте, хлопці, доведеться вам трохи почекати. Вона провела рукою по порожній поличці під дзеркалом, подумки називаючи необхідні жіночі штучки. Усе-таки принцип Локарі - це річ! Навіть у Гардкгасті креми і шампуні у ванну приносила покоївка. А тут - мрія будь-якої дівчини: що хочеш, коли хочеш і в яких завгодно кількостях. Салон краси і повний релакс в одному флаконі.

Коли за півгодини вона постала перед очима чоловіків, нагородою її праці були захоплені погляди і коментар Локі.

- А ти хвилювався, Розмовляючий. Дивись - сяє!

І він підскочив, щоб підсунути стілець єдиній пані.

Женя утрималася від незадоволеного коментаря і замовила в самобранки кружечку зеленого чаю.

- Які в нас плани? - поцікавилася ніби ненароком.

- У мене - спати! - Тут же заявив Тім і заразливо позіхнув. - Якщо, звісно, мені не потрібно знати ще що-небудь вкрай важливе.

- Потрібно, - запевнив Локі. - Але це цілком почекає до ранку. Там, - він махнув у бік чи то арки, чи то альтанки, що виднілася праворуч від фонтану, - ще одна спальня. Іди, не заблукаєш.

Тім пішов, а Женя прямо подивилася асу в очі.

- Я ж просила!

Той широко посміхнувся.

- А я ще тоді казав, що мені потрібні всі троє. - сказав жорстко, але не перестаючи посміхатися. - Не переймайся, він - людина розумна, не стане псувати відносини через ревнощі.

Женя сердито прикусила губу і нагородила надто хитрого співрозмовника колючим поглядом.

- Ах, он воно що, - тоном першовідкривача протягнув Локі. - Ну, ти вже визначся, хто тобі дорожчий.

Женя зі стуком опустила кружку на стіл. Від здатності аса бачити її наскрізь вона завжди почувалася вкрай незатишно.

- Скажи, тобі подобається бути таким гидким?

Він засміявся.

- Дурна людська мораль. Подумай, тобі не обов'язково обирати когось одного.

- Цей мені порадник...- скривилася вона. - Давай краще ти розповіси мені, що на нас чекає завтра.

- Нічого особливого. Напасти на фортецю, врятувати Грегмара, викрасти Локарі і швидко змитися.

- Взагалі нема про що турбуватися, - вимовила вона із сарказмом.

- Абсолютно.

***

Панельні корпуси дослідницької бази, оточені пластами вивернутого ґрунту, виглядали занадто чужорідними посеред сірої невиразної рівнини. Особливо моторошне враження справляв шматок спортивного майданчика з баскетбольним кошиком і половиною турніка.

Триповерховий куб із бетону і скла - мабуть, будівля наукового центру - виглядав цілим і неушкодженим. А ось дві інші будівлі, імовірно житловий корпус і госпблок, зяяли чорними прорізами вибитих вікон і зірваних з петель дверей.

- Отже, Грег там... - Тимур сповз униз схилом, з-за краю якого розглядав комплекс, повернув Локі бінокль.

- Два дні тому був, - кивнув той.

- Він там, - підтвердила Женя. - Але все ще не відповідає.

- Напевно, він, як і раніше, непритомний, - припустив Локі і запитально глянув на Тіма. - Щось незвичайне побачив?

- Дивлячись що вважати незвичним, - хмикнув хлопець, - але загалом, тихо і жодного руху.

- Ці хлопці назовні не висовуються, тут надто спекотно.

- Усього-то градусів п'ятнадцять...

- Вони - створіння холоду.

Тім запитально подивився на Женьку, та ледь помітно кивнула.

- Добре, який у нас план?

- План? - усміхнувся Локі. - Ніяких планів, суцільна імпровізація.

- Не смішно, - буркнув Тім.

- Ем... - ас відверто веселився. - Є план будівлі. У тебе як із зоровою пам'яттю?

І поки той намагався збагнути, до чого запитання, Локі вже креслив щось у повітрі, а слід від пальців складався в об'ємну картинку.

- Входити краще тут, - на рівні третього поверху загорілася червона крапка. - Пожежний вихід. Не скажу, чи збереглися зовнішні сходи, але, як я розумію, їхня відсутність не має стати серйозною перешкодою.

- Іншого входу немає? - уточнила Женя.

- Є. Але там на вас чекають. До того ж, на третій поверх йотуни не піднімаються: як уже казав, надто спекотно.

- А на першому холодно? - хмикнув Тім і тут же зловив роздратований погляд дівчини. - Що? Я маю розуміти, куди лізу.

- На першому теж спекотно, - пояснив Локі, - але там вхід і бранець. Хочеш - не хочеш, чергувати доводиться. Хто не на чергуванні, на мінус п'ятому сидять.

- Скільки їх там? - уточнила Женя.

- Не знаю. П'ять, сім... - ас продовжив креслити схему. - Тут ліфти, там - сходи. Краще спускайтеся пішки.

- Тобто - спускайтеся? - перебив Тім. - А ти?

- А я постараюся затримати більшу частину загону на нижніх рівнях. Далі. Ваш товариш тут, - ще одна червона крапка в схемі, потім друга, у протилежному кінці коридору, - Локарі - тут. Перш, ніж рятувати Мовця, заберіть карти.

- Але Грег... - почала Женя і тут же знітилася під крижаним поглядом аса.

- Локарі - ваша сила, ваша могутність! Що ви, два голі ембріони, можете проти нащадків крижаних велетнів?! У вас навіть зброї немає.

- Я - маг! - розлютилася Женька.

На цю заяву Локі просто розсміявся.

- Маг? Скільки бойових заклинань ти знаєш? - він зробив паузу, не отримав відповіді і продовжив. - Там має бути карта зброї, а також Локарі повелителя полум'я. Йотуни бояться відкритого вогню.

- Може, їм запальничку показати? - пожартував Тимур і поліз у нагрудну кишеню. - До речі, що роблять ці дві? - На його долоні лежали отримані від Карімова карти: дівчинка, сопілка...

Локі здивовано присвиснув.

- Так ось де вони були! Каримов, старий лис... Це - Щуролов, - вказав він на сопілку. - Якщо знаєте цю казку, зрозумієте як працює. І Вічна весна - швидше, жіночий варіант. Навряд чи вони допоможуть вам проти йотунів. Утім, ви - Розмовляючі, вам і карти в руки.

Ас зробив крок назад і зник.

- І чому це мене не дивує? - фиркнув Тім і сховав карти назад у кишеню, підморгнув дівчині. - Ну що, Чіп і Дейл поспішають на допомогу? Уперед!

Вона слабко посміхнулася.

- Ходімо.

***

Цього разу напівкровка з'явився просто в вкритому інеєм притулку Вігірда. Той, як зазвичай, сидів у кріслі й тягнув крижане вино з величезного кубка.

- Мімір цього не бачить, - кинув із презирством нежданий гість. - То так ти виконуєш його завдання?!

- Він прислав тебе повідомити мені про це? - нешанобливо відгукнувся йотун.

- Зовсім знахабнів?! - Локі змахнув рукою - металевий кубок із гуркотом полетів на підлогу. - Вважаєш, тут ти цар і бог?!

- А хіба ти тут бог? - Вігірд засміявся. - Облиш! Ви, аси - давно вже ніхто! І ніякі Ті, що говорять із Локарі, вам не допоможуть!

Йотун ледве встиг закрити рота, а розлючений ас уже висмикнув його з крісла і, кинувши на підлогу, насів згори, залізною хваткою стиснув шию - усе це в образі звичайної, не наділеної видатною мускулатурою людини. Вігірд відчув, що задихається. Він спробував відірвати від себе руку аса, зіштовхнути того на підлогу - безрезультатно. Все одно, що скелю рухати. В очах потемніло, серце відчайдушно калатало...

Локі розтиснув пальці, важко дихаючи відійшов від поваленого супротивника, впав у крісло. Мерзенний йотун! І таки ж має рацію: немає вже колишньої могутності! Навіть це зусилля зажадало занадто великих витрат магії, тепер ще пару днів відновлюватися! Але нахабу треба провчити, щоб іншим не кортіло.

- Усе зрозумів? - запитав у Вігірда.

- Зрозумів, - той, кряхтячи, сів, з ненавистю витріщився в аса. - Раніше б ти на таку провокацію не повівся.

- Раніше б ти і вякнути не посмів, - криво усміхнувся той. - Але то було раніше.

Йотун важко піднявся на ноги, зверху вниз подивився на візитера.

- Що, знову прийшов перевірити бранця?

- Пізніше перевіримо, - відмахнувся ас. - Охорону посилив?

- Тільки в нічний час. Удень і так не надто багато охочих лізти в це пекло! Та й сигналізація...

Локі покивав.

- Не виправдовуйся. Зрештою, якщо бранець втече - відповідь перед Міміром триматиму не я.

Вігірд потупцював на місці, зрозумів, що звільняти для нього крісло ас не збирається, і знову сів на підлогу.

- Що в тебе за справи з Міміром?

Локі похитав головою.

- Не завжди знання на благо. До того ж, про які справи взагалі йдеться? Він удома, я в Кільці. Ми й зв'язатися можемо тільки біля води в повний місяць...

- Не хочеш говорити - не треба, - відступив Вігірд, - але ти ж допоміг провести нас у Мідгард.

Локі недобре усміхнувся.

- Розумієш, в чому справа... Потрапити в Мідгард не так вже й складно. От тільки без Розмовляючих це дорога в один кінець!

Вігірд відкрив рота, охнув...

- Та ти... - почав він, усвідомивши почуте.

- Навіть не намагайся, - попередив його порив ас, - вб'єш мене, і ніколи не побачиш Крижаних гір!

Йотун важко плюхнувся на місце.

- Ти завжди знаєш, що робиш, правда? - вимовив невесело. - Дивись тільки, не перехитри сам себе.

- Не турбуйся про мене. Просто роби, що кажу.

***

Що ж, Локі не збрехав.

Від пожежної драбини залишилися лише шматки арматури, що стирчали зі стіни, але цього цілком вистачило: альпінізмом, як і бойовими мистецтвами, співробітникам Парми доводилося займатися регулярно. Третій поверх виглядав абсолютно безлюдним, усі поверхні вкривав товстий шар злежалого пилу: явне свідчення, що тут давно ніхто не ходив.

Дотримуючись схеми, яка міцно засіла в голові, Тимур із Женею рушили вздовж коридору. Пересуватися безшумно - теж мистецтво, та й накладки на підошвах, що гасять звук, допомагають. Подібно до пари привидів прослизнули ліфтовий хол: електронні табло біля дверей усе ще працювали, синхронно показуючи мінус п'ятий рівень. Справді, краще не потикатись.

Сходи мають такий самий пустельний і занедбаний вигляд, як і все навколо. Спустилися вниз - знову ж таки, без несподіванок. Притримавши Женю за руку, Тім обережно висунувся з-за рогу: довгий коридор, низка дверей...

- Начебто порожньо.

- Почекай, зараз магією перевірю...

Тимур повільно видихнув.

- Ніяк не звикну, що ти...

- Відьма? - підказала вона.

- Чарівниця.

Женя хитро посміхнулася і зайнялася справою.

- Охорона є. Двоє, - повідомила секунд через десять. - Обидва біля Грега. З Локарі простіше, але там може бути сигналізація.

- У йотунів?! - здивувався Тім.

- Ці йотуни обстріляли нас із Грегом з автоматів і вкрали цілий дослідницький комплекс. Не здивуюсь, якщо в них і атомна бомба знайдеться.

Тім прикусив язика, щоб не вилаятися.

- Ходімо. Сигналізація в американців стандартна, розберуся. І це, накинь капюшон і увімкни мімікрію.

Вони рушили вперед повільно, притискаючись до стіни. Звісно, костюм-хамелеон - це вам не шапка-невидимка, якщо дивитися впритул не допомагає, але від не надто уважного спостерігача прикриє.

Локарі опинилися за дверима з номером 8, і сигналізації на них не було. Тобто, проводки і контакти в наявності, але не ввімкнено.

- Чи то нехлюї, чи то Локі постарався, - прошепотів Тім і акуратно провернув ручку дверей, м'яко штовхнув.

Приміщення без вікон заливало м'яке райдужне світло, а в повітрі, знехтувавши будь-якими законами фізики, плавали Локарі. Енергетика від них йшла така, що будь-кого, хто не-говорить, просто звалить із ніг.

Женя захоплено видихнула: такого вона зовсім не очікувала.

Тимур безшумно прикрив двері, витягнув руку в бік найближчої карти, поманив пальцем - та слухняно попливла до нього, лягла в долоню. Він поклав її в кишеню, простягнув руку за наступною.

- Допомагай, - кинув він дівчині.

Та теж почала ловити Локарі.

- Звідки ти знав цей спосіб?

- Не знав. Спробував.

- А якби не вийшло?

- Іноді варто довіритись інтуїції, - підморгнув він.

Зібравши карти, вони витратили ще якийсь час, щоб відшукати названі асом Локарі. І якщо карта зброї трапилася чи не найпершою, Повелителя полум'я вони так і не знайшли.

- Що за... - почав Тім. - Так не домовлялися!

Женя відібрала в нього карти і перерахувала.

- Дев'ятнадцять.

- І тут дві, - поплескав по кишені Тім. - Трьох не вистачає.

- Крім Повелителя полум'я, немає карти Шляху - її я ні з якою іншою не сплутаю. Цікаво, яка ще?

- Потім розберемося, - він стиснув у руці Локарі зброї, відчув знайому енергетику. - Тобі що: пістолет, рапіру?

Женя негативно хитнула головою.

- Обійдуся. Я непогано жбурляю вогняні кулі.

- Як хочеш.

Тимур прикрив очі, сформулював запит - у руку лягла рогатка.

- Ну ти й Рембо! - розсміялася Женя, розгледівши зброю.

- Вбивча штука, у мене така в Ільхамені була, - пояснив він.

Жені дуже хотілося дізнатися про його пригоди в тому світі з перших вуст, але не місце і не час. А потім, якщо, звісно, все вийде, з ними буде Грег, і чи захоче Тім узагалі говорити?

Вони знову вийшли в коридор, акуратно прикрили двері...

Відчайдушно завила сирена.

Тимур загнув складну конструкцію і, на ходу заряджаючи рогатку виявленим у кишені м'ячиком-стрибуном, побіг уперед, вже зовсім не піклуючись про обережність. Женя не відставала. Повітря навколо її пальців небезпечно іскрило.

З ліфта вискочив сірошкірий родич Халка, і тут же отримав стрибуном між очей. Йотун зробив ще крок і звалився без свідомості. Тимур спіймав снаряд, що повернувся, перестрибнув через тулово і, переконавшись, що Женя не відстає, рвонув далі.

Тупіт за спиною. Обернувся - ще двоє.

З пальців дівчини зірвалася кульова блискавка - той, що біг першим, зупинився, похитнувся... - у грудях зяяла наскрізна діра.

Другий супротивник висмикнув із кобури пістолет, який у його лапах здавався іграшковим.

Тім, майже не цілячись, вистрілив - рука йотуна повисла батогом, пістолет з гуркотом впав на підлогу. Утім, монстра це не зупинило, і той продовжував іти вперед. Женька метнула згусток вогню - ворог загорівся, заметушився, оголошуючи округу моторошними криками. Повітря наповнилося гаром.

Дівчина в жаху завмерла - ніяк не очікувала, що це буде так моторошно, притиснула руку до рота...

- Ходімо ж, ходімо!

Тимур розвернув її в протилежний бік і підштовхнув у спину. Женя схаменулась, побігла.

З боксу, в якому утримувався Грег, вискочили ще двоє...

***

Все сталося занадто швидко. Щойно Грегмар стояв на порозі будинку, дивлячись на гори і дві віддалені жіночі постаті, і ось уже падає на жорстку підлогу не зрозуміло з якої висоти.

Він сів, потираючи забите плече, озирнувся. Місце нагадувало земну лабораторію: столи, скло, якісь прилади... А сам він, схоже, виконував роль піддослідного кролика, перебуваючи в закритому з усіх боків скляному кубі.

Утім, парочка чи то лаборантів, чи то охоронців, які перебували по той бік скла, значно більше була схожа на големів, ніж на людей. На бранця вони не дивилися, та й узагалі, з незрозумілої причини саме в цей момент дружно рвонули геть із лабораторії.

Найвідповідніший момент для втечі.

Грегмар повів плечима, стиснув-розтиснув кулаки, відчуваючи себе повним магії - як же йому цього не вистачало! Різко викинув вперед руку, і переднє скло обсипалось купою дрібних осколків.

Повітря тут же наповнилося звуками: тупіт, крики, чиєсь болісне виття. Повз розкриті двері пролетіла вогняна куля...

Грег піднявся на ноги, підійшов до дверей, обережно виглянув у коридор.

Серед диму й гару, стоячи спиною до спини, двоє людей відбивалися від сірих монстрів. Ті самі друзі, про яких говорила Келла? Він поки що не міг розгледіти їхніх облич, зрозуміти, хто саме перед ним... Розберемося!

Грегмар ступив у коридор, на ходу міркуючи, чим би якнайшвидше вразити ворогів. Дівчина кидає вогняні кулі? Що ж, не будемо оригінальничати. Він випустив по потужній блискавці з обох рук і синхронно підсмажив двох сірошкірих. Збирався вистрілити знову, але битися було вже ні з ким.

Дівчина видала радісний вереск, кинулася йому назустріч.

- Грег! Гре-егу!!!

Ежієнн повисла в нього на шиї, притулилася всім тілом.

- Грег, - повторювала вона його ім'я, - Грег.

Він гладив волосся дівчини, а сам дивився на її супутника, який залишився на місці. Тимур підняв руку, вітаючи, а потім повернувся до них спиною і пішов геть.