В Кільці Змія

Коли Ежієнн вибралася з води, вже стемніло. Басейн Джерела мерехтів смарагдово-зеленим, поміж деревами парку плавали блакитні й золотисті освітлювальні сфери: чарівне й майже забуте видовище. Раніше, до всієї цієї історії, вона любила проводити тут вечори, розчиняючись у казковій атмосфері й поринаючи в мрії, спогади...

Однак не найкращий момент, щоб милуватися красою парку і віддаватися ностальгії. Вечірній вітерець пройшовся свіжим подихом по мокрій шкірі, змушуючи тремтіти від холоду, і Ежієнн поквапилася застосувати заклинання швидкого сушіння, начхавши на те, який вигляд матиме зачіска. Не така вже й проблема з нинішньою довжиною. Одягнула сукню, мало не заплутавшись у багатошаровій спідниці: це ж треба, відвикла! З деяким жалем обернулася на води джерела і не поспішаючи пішла до будинку.

Відповіді? Наївна. Джерело, як це зазвичай буває, показало кілька епізодів із минулого, на перший погляд ніяк між собою не пов'язаних, а ти розумій, що до чого, і чи є в усьому цьому глибинний сенс. Хоча відсутність моментів зі спогадів Енні вселяє надію, що та особистість більше ні на що не впливає.

І все ж, що б це все означало? Знову Плато Танцюючих образів і Арка, тільки цього разу Тім не утримував її від необачних вчинків, а сам вів за руку. Потім Грег і те свято в безіменному селі, де вони напилися як поросята і танцювали до самого ранку. Але Ежієнн зовсім не пам'ятала, щоб там була дівчина з чорним кучерявим волоссям, яка дивилася на Грега так, ніби він - її власність. А вже пристрасних поцілунків із Локі не було і бути не могло, тож із такими видіннями і три ворожки не впораються, але розбиратися все одно не ворожеям, а їй. І з батьком не порадишся. Здебільшого тому, що він вимагатиме докладної розповіді, а ось цю маячню про аса вона під страхом розстрілу нікому розповідати не стане.

Повітря за кілька метрів попереду замерехтіло, засвітилося, і з порталу, що відкрився, випала людина.

Ежієнн заклякла на місці, притиснувши долоню до рота і не розуміючи, що ж тепер робити. Крім того, що вона й гадки не мала, чого можна очікувати від подібної зустрічі, так ще й сам факт, що цей хтось пробив захист на оселі Хранителя Джерела... Повна маячня.

Дівчина хотіла закричати, але не змогла видати жодного звуку.

Чужинець поворухнувся, перевернувся на спину. У світлі світної сфери, що підпливла, дівчина роздивилася світле, заплетене в хитромудрі косички волосся чужинця, його спотворене мукою обличчя, синьо-зелене шкіряне вбрання... Праву руку незнайомець притискав до живота, а з-під пальців сочилася чорна кров.

- Він в Ехтоллізі, - прохрипів чужинець, спрямувавши на дівчину погляд прозорих, світло-зелених очей. - Поквапся, поки не стало надто пізно.

- Він? - перепитала Ежієнн, відчуваючи від ситуації почуття, близьке до дежавю. - Хто він?

- Він, - повторив незнайомець і, страшно захрипівши, відключився.

Ежієнн так і стояла на місці, дивлячись на посланця, що почав диміти. За його спиною все ще мерехтів портал, немов запрошуючи в подорож.

***

Ерік сидів у кутку лабораторії Верховного магістра і спостерігав за її господарем, зайнятим перекладанням з місця на місце приладів, алхімічних реактивів, артефактів.

- Ніколи руки не доходили навести тут порядок, - коментував Фандрил свої дії, час від часу поглядаючи на гостя. - Хто ж знав, що доведеться розбирати все це в один момент. Гадаю, ти й сам би зрозумів що до чого, але не хочеться залишати після себе бардак.

Ерік кивнув, відвернувся, роблячи вигляд, що йому дуже цікаві схеми алхімічних процесів, що займали всю дальню стіну лабораторії. Відчуття неправильності того, що відбувається, не відпускало, моментами стаючи нестерпно гострим. Ось як зараз. Так не повинно бути!

Фандріл, Верховний Магістр Гардкхаста. Ерік ніколи не знав його в іншій якості, здавалося, Магістр був завжди і буде надалі, доти, доки існує Гардкхаст. Але зараз він збирається піти, пожертвувати собою... заради чого? Звичайно, заради майбутнього рідного світу, заради збереження держави, заради... Утім, Ерік чудово знав, що все перераховане - справа десята, і на побачення з Естаррою Фандріл вирушає тільки заради Дайни. А що скаже богиня, чи допоможуть її відповіді - це вже як камені ляжуть. Ерік не пам'ятав, щоб хтось за останні півстоліття вдавався до цього радикального способу вирішення проблем. І зараз відступати пізно, хоча внутрішньо він усе ще опирався тому, що його відсунули від розмови з богинею, чомусь вирішивши, що його життя має велику цінність.

Фандріл взяв із полиці кристал-перемовник, покрутив у руках, простягнув Еріку.

- Тримай. Прямий зв'язок із Каримовим.

- Найнезрозуміліша людина з усіх, що я зустрічав, - зауважив Ерік, згадавши своє не надто близьке знайомство з шефом Парми.

- Теж відчув? Він набагато більше, ніж здається, більше, ніж знає сам. Шкода, я вже не зможу розгадати цю загадку. - Фандрил зітхнув і повернувся до перерваного заняття.

Ерік якийсь час крутив кристал у руках, потім сховав у кишеню.

- Як Дайна?

Магістр відклав убік точні ваги, які влаштувався на високому табуреті.

- Вона знову знайшла сина і тепер може піти спокійно. Тож усе добре.

- Але Грегмару вона так нічого і не сказала.

- Він про все дізнається, пізніше. - Фандрил скривився. - Я казав їй, що це неправильно, та тільки вона не слухає. Записала послання на кристал, сховала в сейфі. Передаси Грегу, коли все закінчиться.

Ерік приречено махнув рукою.

- Хоч би попрощалися з сином.

- І зробити його життя вдесятеро важчим? Навіщо?

- І все ж я не згоден...

Фандрил скептично підняв брову.

- Та ну? Послухай-но, розумнику. А ти збирався казати Ежіенн, коли планував те саме?

- Я не знав, коли вона повернеться.

- От тільки мені не бреши, добре?

Ерік приречено зітхнув. Ох вже ці старші й наймудріші. Вічно все перекрутять.

Фандрил зняв із шиї ланцюг із рубіном, простягнув наступникові.

- Тепер це твоє.

- Але Рада магів...

- Затвердять, куди їм подітися, - відмахнувся Фандрил. - Проста формальність. - І, бачачи, що Ерік не поспішає брати символ свого нового статуту, просто накинув ланцюг тому на шию. - Звикай. Посада нервова, але ти можеш радіти хоча б тому, що позбавлений регентства.

Ерік скривився.

- З нашим-то королем? Не сміши. Знову якась геніальна ідея в голову стукне, і шукай його за вітром.

- А тут ще Прокляті боги та таке інше, - покивав Фандрил. - Шкода, що він не встиг обзавестися спадкоємцем.

Ерік невизначено смикнув головою, не бажаючи розвивати тему. Щось йому підказувало, що спадкоємці найближчим часом не намічаються. Утім, Фандрила ці проблеми вже не стосуються.

- Коли в дорогу? - запитав він, змінюючи тему.

- Завтра зранку. Тож раджу відпочити, якщо все ще збираєшся нас супроводжувати.

- Звісно, збираюся, - Ерік піднявся на ноги. - Хтось же має почути відповіді.

***

Ежієнн усе ще стояла перед порталом, що так і не зачинився, коли за спиною пролунали кроки і стривожені голоси. Дівчина відчула як відпускає напруга. Цих двох вона впізнає з мільйона навіть за звуком дихання: Тім і Грег. Разом, живі та здорові. От і добре.

Вона ще голови не встигла повернути, а хлопці вже поруч, обіймають за плечі, заглядають в очі.

- Женько, ти як? - рука Тіма заспокійливо гладить по плечу, - Що сталося?

- Ежієнн... - Грег міцно стискає її долоню. - Ежієнн...

У його голосі непідробне занепокоєння, і від цього на душі трохи тепліше. Дівчина відповідає на потиск і починає розповідати - чомусь плутано і не надто зв'язно, втім, і розповідати нема чого.

- Ти диви, ну реально один до одного! - видав Тім, тільки-но вона замовкла, і пішов уперед, до того місця, де зовсім недавно лежало тіло загадкового посланця, а тепер залишилася лише пляма випаленої трави. - Саме так із тією дірою і було, ну, ти знаєш, я розповідав...

- Зате я не знаю, - Грег підійшов ближче, присів біля плями, провів над нею рукою, несхвально поцокав язиком. - Гидота якась!

- А зрозуміліше пояснити? - Тимур присів навпроти.

- Дуже давня магія, і дуже темна. Її давно вже заборонили в усіх площинах світобудови. Якщо дійде до Ради магів, буде нам усім веселе життя.

- А що рада? - перепитала Ежієнн.

- Взагалі-то, портал на землі Еріка.

- Батько не має до цього жодного стосунку! - спалахнула дівчина.

Грегмар приречено зітхнув і почав пояснювати.

- Ти не гірше за мене знаєш, які мистецтва практикували в родині ще покоління тому. Повір, у Раді є достатньо тих, хто з радістю витягне на світ ту стару історію, був би привід. Тим паче, що через Еріка можна вплинути на королівську родину.

- Зуби обламають, - процідила дівчина.

- То що за страшна магія? - поцікавився Тім, втомившись почуватися ідіотом.

- Це була не людина. - пояснив Грег, - різновид голема, однак на відміну від легальних, що використовують у нас як прислугу та на брудних роботах, цей виготовлений не за допомогою магії землі, а магією смерті.

- Хочеш сказати, він не з глини? - злякано уточнила дівчина.

Грег похитав головою.

- Це щось на кшталт зомбі, якщо я правильно розумію цей земний термін. Досконалий, але недовговічний. Утім, для здійснення місії його вистачило. І залишається тільки дякувати його невідомим господарям, що їм потрібно було всього-лише передати послання. Якби довелося битися... - Грег лише головою похитав.

- Ну, кам'яні підручні Картяра теж були практично невбиваними, - зауважив Тім. - І якщо вже ти так багато всього знаєш, не підкажеш, чому не закривається портал?

- Портал? - Грег почухав потилицю і попрямував до "діри" - Чекає, поки його не використають за призначенням. Перевитрата енергії страшенна, але якщо підтримується за допомогою артефакту, то може існувати дуже довго.

- Наскільки довго? - уточнив Тім.

- Залежно від того, який артефакт. Від кількох годин до кількох місяців, але останнє надто дороге задоволення.

- Дороге? - Тім скептично підняв брову, - Це точно ти сказав?

- Я король, а не мультимільйонер, - обрубав Грег, - До того ж, далеко не все вимірюється в грошах. Іноді ціною стає магічний контракт, сила, навіть життя...

Цой почухав потилицю.

- Н-да, розціночки у вас.

Він знову повернувся до порталу, напружено вдивляючись у його мерехтливу глибину, немов намагаючись там щось розгледіти.

- Усе ж дивно. Карибська діра визначалася тільки за допомогою приладів, а тут таке лазерне шоу.

- Про діру сказати нічого не можу, я її не бачив, - відгукнувся Грег. - Але ось такий як зараз, портал виходить у двох випадках: або навчальна робота, коли майстер спеціально робить портал видимим - для наочності, або магія порталу вступає в конфлікт із природою навколишньої реальності. Ага, ще варіант: нас дуже наполегливо запрошують увійти, а за ось такої ілюмінації шансів на це набагато більше.

- Не хочу я туди, - буркнув Тім, - ні задарма, ні за гроші. І взагалі, це явна пастка, яка ще й спрацювала із запізненням. Тебе ми витягли, а хто іще може бути в Ехтолліге?

Грег знизав плечима, запитально подивився на Ежієнн.

- Є ідеї?

Вона негативно хитнула головою.

- Грегу, а ти можеш його закрити? Просто закрити, і все?

- Як у тебе все просто: закрити... Якби це так працювало.

Проте він відсунув від порталу Тимура і зайнявся вивченням проблеми. Після всього того часу, коли він був повністю позбавлений магії, будь-яка можливість почаклувати, застосувати силу приносила величезне задоволення, тим паче зараз, коли завдання здається практично нерозв'язним, і кров вирує від пробудженого азарту.

Поки Грег оглядав портал, Тимур відійшов до Ежієнн.

- Усе гаразд?

Дурне запитання, але треба ж щось сказати.

Вона невпевнено кивнула.

- Цей портал... Я не хочу, щоб у батька виникли проблеми через нього.

- Але ж Ерік ні в чому не винен,- зауважив Тім.

Дівчина хитнула головою, обхопила себе за плечі, немов намагаючись зігрітися. Тім підняв було руку, щоб обійняти, але рух так і не закінчив: не можна, вже не можна.

- Батько використовував заборонені техніки в Ільхамені, - неголосно сказала Ежієнн, - і якщо рада магів зацікавиться цим чортовим порталом, вони дізнаються... А там, багато чого ще може спливти, а тоді тільки й залишиться, що сподіватися на милість Естарри, - вона сердито струснула головою, - Портал треба закрити, за всяку ціну. Сподіваюся, Грег упорається.

Тім потер перенісся, подивився на товариша, що застиг перед порталом: піди зрозумій, що він там магічить, але видимих змін не спостерігається.

- Слухай, я оце подумав, - Тім усе-таки поклав руку їй на плече, - є ж іще Локі! Він тобі не казав, як у разі чого його шукати?

- Локі? - Ежієнн подивилася хлопцеві в очі, насупилася, - Локі...

- Що? - насторожився Тім.

- Локі ж теж "він".

- Та ну, облиш, - вклавши в голос побільше скепсису, вимовив Тім. - Він дофіга-кілька-тисячолітній бог із такими можливостями, що всі маги Гардкхаста - діти порівняно з ним. Що йому станеться?!

Ежієнн вимучено посміхнулася, потім прибрала руку хлопця зі свого плеча і рішуче попрямувала назад, до джерела.

Вона була абсолютно впевнена, що має рацію! Усі деталі мозаїки ставали на свої місця: Локі з йотуном у ліфті, це її безглузде видіння. Звісно, із системою символізму, прийнятою в Гардкхасті, вони співвідносяться слабко, але якщо взяти за основу старий, ще бабусин сонник, у який сама вона доволі часто пхала носа в підлітковому віці... Та, власне, навіть сам факт, що після звільнення Грега творець Локарі так і не з'явився, хоча й обіцяв. Звісно, бог обману - товариш не найнадійніший - це якщо легендам вірити - але зараз йдеться про його кровні інтереси, тож... Та яка різниця так чи не так. Іноді треба довіритись інтуїції: ніби як після купання в Джерелі вона особливо загострюється.

Добравшись до басейну, Ежієнн опустилася на коліна, схилилася до води й зажадала:

- Покажи мені Локі!

Тимур якийсь час дивився вслід Женьці, борючись із бажанням рвонути за нею, потім махнув рукою і підійшов до Грега.

- Гей, в нас проблеми.

- Що? - не зрозумів той.

- Кажу, проблеми. Ти як, відволіктися можеш?

Грег струснув головою, опустив руки.

- Та я вже закінчив. Дуже дивна магія. Не артефакт і не Локарі, щось принципово інше. Але, по суті, нам це не дає абсолютно нічого. Я не можу закрити портал вручну. - Грег розвів руками, подивився на всі боки. - А де Ежієнн?

- Пішла в той бік, - Тимур змахнув рукою, позначивши напрямок.

- До Джерела магії, - зауважив Грег. - Випадково не знаєш, що їй там знадобилося?

- Е-е... Що знадобилося - не знаю, але перед цим вона вирішила, що наш спільний друг Локі потрапив у біду, і попередження було саме про це.

- Ваш друг Локі, - роздратовано кинув Ґреґ, прямуючи в тому ж напрямку, що й дівчина, - просто жадаю познайомитися з цим типом ближче.

- Ще познайомишся, - Тім зробив вигляд, що не помітив сарказму, - Головне тепер, щоб Женчині побоювання не справдилися, і він справді не встряг по самі помідори. Щось мені зовсім не посміхається зв'язуватися з тим, хто здатний позмагатися з богом.

Грег кинув на нього короткий, гострий погляд, але нічого не сказав. І тільки за кілька хвилин, коли вони вже підходили до джерела і дівчини, що завмерла біля нього, вимовив:

- Є сили, яким підвладні навіть боги. Але сумніваюся, що вони стануть діяти аж настільки незграбно.

- Тоді що?

Грег знизав плечима.

- Що так, що сяк - скоро дізнаємося.