Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Наступні вісім років знаменувала смерть короля Норії Філіпа V і раптова смерть його сина Людовіка. Влада сусідньої держави перейшла в руки брата Філіпа - Карла. Давид спостерігав за всім цим збоку і тільки висловлював співчуття таким частим похоронам і коронаціям.

- Сподіваюся, після моєї смерті, моїх дітей не вб'ють так швидко, - монарху було вже майже 43.

- Думаєте, це було вбивством? - задумався Аміран, короткому виповнилося 60 цієї зими і який уже багато років був першим радником, після смерті товстуна Філіпа.

- Інакше я не можу трактувати таку швидку смерть здорової молодої людини.

- Він був молодший за вас усього на чотири роки.

- Я пам'ятаю його двадцятирічним. Тож у моїх думках він так і залишився молодим. Швидко летить час однак... Мине зовсім небагато і я буду таким самим старезним, як ви, - втомлено подивився на нього.

- Дряхлість чекає на всіх нас...

- Що правда - то правда. Будуть молоді, - встав і підійшов до вікна, виглядаючи назовні. - Бадьорі, енергійні та більш витривалі. Вони завжди замінять таких старих, як ми з вами, - з іронією глянув на знайомого. - Колись ми замінили наших батьків, а зараз наші діти замінять нас. Як ваші онуки, до речі?

- Добре, дякую. Ростуть поступово. Будуть такими ж, як і я в їхні роки, - усміхнувся.

- Бойова буде компанія, якщо вони потоваришують із Людовіком, - усміхнувся і подивився назовні, на молодшого сина, що бився на шпагах з одноліткою.

Їм було вже по 13.

- Який же він спритний... Пам'ятаю себе в його роки, так я постійно спотикався, - іронічно видав король. - Може він не мій син? - обернувся на радника.

- Хах, не може бути. Ви як дві краплі!

- Щасливий хлопчисько вийшов, - знову повернувся до поєдинку. - Шкода, що він наймолодший. Нічого йому не дістанеться... Старшому - вся моя влада, гроші й землі, середньому - військо, доньці - придане, а молодшому...

- Любов, ваша величність. Її ви Людовіку дали найбільше.

- І дам ще стільки ж, - усміхнувся.

Ті, хто бився, розійшлися, закінчивши бій, і подивилися до короля, скеровані другом, що стояв осторонь. Принц весело помахав батькові. Суперник і друг поклонилися. Монарх знову обдарував їх батьківською посмішкою.

- Марія вже доросла, - продовжив Давид. – Час видати її заміж.

- За кого бажаєте?

- Що в нас на півдні? На заході? Там у нас немає жодних зв'язків і точок впливу. Може, видати її за фагра?

- Не найкращий союз, навіть з урахуванням того, що їхні землі вже відновилися після війни з Імрі.

- Чому ж? Я думаю, у їхніх островів є майбутнє.

- У них республіка, ваша величність. Монархів вони не люблять.

- За їхньою поведінкою тут - не скажеш, - усміхнувся, спостерігаючи за початком нового бою. - Вони були дуже доброзичливі. Хто їхній імператор зараз? У нього є дружина?

- Занадто гучне ім'я для власника кількох островів, - сумнівно видав радник.

- Хах, не забувайте, що в них кожен острів як окрема держава. Чисто юридично - він імператор. Маленький такий, але імператор. Або ж які є кромійські родини? Потрібно зміцнити вплив на півдні. Знайдіть мені женихів або розтрубіть, що я збираюся видавати свою доньку заміж. Нехай приїжджають.

- А щодо принців, ваша величність? Їх теж пора одружити.

- Але не Людовіка. Він ще молодий. Нехай побуде неодруженим, - усміхнувся.

- Мені шукати і наречених?

- Бажано. Пам'ятайте про південь, захід і, можливо, схід. Але у велику імперію я не вірю, тож знайдіть когось у Винолії. Ріднитися з Піднебесними знову я не хочу, тож знайдіть когось, хто може цих Піднебесних контролювати. Можливо, знайдемо когось вартісного.

Той кивнув. За обідом, король повідомив свою волю дітям.

- Одружитися? - злякалася Марія, якій у вересні мало виповнитися 17.

- Так, ти вже доросла. Пора під вінець. Твою матір я взяв якраз у твоєму віці.

Дівчина ця була золотоволоса, дуже схожа на свою матір.

- І на кому ви нас одружити думаєте? - поцікавився 19-тирічний Філіп, який мав справжню мужню красу.

Юнак цей був високим, сильним і широкоплечим, добре володів мечем і руками, в яких часто хотіли опинитися його знайомі дівчата. Блондин був схожої статури зі своїм старшим братом, але зовсім іншого характеру.

- А на кому ви хочете? Розглянемо і ваші варіанти. Я погляну і на тих, хто вам сподобається. Зрештою, я не хочу, щоб ваше життя стало тортурами.

- Я припускав, що це будуть політичні шлюби, - категорично і твердо висловився Антон.

Голос його був жорстким, як підошва, а погляд холодним, як січневий лід.

- Безсумнівно, - підтвердив Давид. - Я не збираюся вас одружувати за вашою забаганкою, але ваші дружини принаймні не повинні викликати у вас відрази. Це, знаєте, досить погано позначиться на продовженні роду. Не хочу, щоб моя гілка згасала.

- Ви і мене одружите? - запитав трохи наївний Людовік.

- Не зараз. Ти ще молодий.

- Насолоджуйся холостяцьким життям! - завзято видав Філіп.

- Але не забувай свого обов'язку перед країною, - категорично нагадав старший.

Король покосився на того:

- А ти? Тобі вже 21. Я просто не повірю, якщо ти скажеш, що жодна дівчина не запала тобі в душу.

- Я одружуся з ким накажете.

- Часом, потрібно думати і про себе. Філіпе, - глянув на того, - твій брат залицявся хоч до когось?

- Він такий потайний, - знизав плечима середній, - що я й гадки не маю.

Давид знову покосився на первістка. "Здається, я перегнув палицю, виховуючи його справжнім королем... Тепер він думає тільки про країну... Може, одруження розбурхає його? Зрештою, подружня близькість багато що змінює в людині." Але на цьому розмова була закінчена.

Після обіду і невеличкого відпочинку, старші брати вбралися в шкіряні куртки з кількома захисними пластинами, взяли шпаги і зійшлися в дуелі на галявині серед саду. Завзятий Філіп боровся з істинною холодністю і вивіреністю рухів, у яких не було нічого зайвого. Він брав хитрістю і спритністю, силою, тоді як Антон не винаходив нічого нового. Його невеликі шрами на щоках, що залишилися після підліткових прищів, були немов маленькі кратери, що зорали молоду шкіру. Його крижані очі контрастували з густими чорними бровами і ґрунтовною головою, де таїлися тисячі думок, багато з яких здавалися важкими. Старший встигав стежити за кожним рухом противника, при цьому залякуючи своїми очима. Він брав не люттю чи відкритою погрозою, а холодом, що холодить душу, за яким ніхто не знав, що може ховатися. Здавалося, ніби Антон може вбити будь-кого, омивши свої руки кров'ю, при цьому не поворухнувши й бровою. Ніхто не розумів, як із таким здавалося б спокійним і нейтральним батьком виріс такий жорсткий син.

- Ха! Непоганий бій! - вигукнув Філіп, струшуючи рукою після битви.

- Так, ти теж бився непогано, - невимушено оглянув свій клинок Антон.

- Хахах! Моя перемога не зрівняється з вашою поразкою, ваша високість! - перебільшено вклонився. - Ви були чудові у своєму програші!

Той покосився на брата:

- Ну-ну, не спокушайтеся. Я піддавався.

- О боже! Ви так до мене милосердні! - підійшов і впав до нього на плече, міцно обійнявши ліктем за шию. - Така щедрість! Така милість!

- Запам'ятайте мою доброту, герцог. Вона може стати вам у пригоді.

- Я згадуватиму її в моменти відчаю! - трагічно впав лобом на плече і просто розсміявся.

На обличчі суперника промайнула добра усмішка.

- Як там армія? - вирішив запитати Антон невимушеним тоном, що з його рота набував значення веселого.

- Батько вже провів огляд, - відійшов брат і покликав слугу з питтям. - Не знаю, навіщо йому одружувати нас мало не цього літа. Я все одно скоро поїду, - взяв скляний келих і осушив його.

- Знову Імрі і знову повстання?

- Імрі, але не повстання, - глянув на того. - Звичайна перевірка та погрози.

- Нагадуєш нашого батька, коли він їздив гаєм особисто.

- Так, я пам'ятаю цю історію. Але без мене тут нічого не трапиться, тож чому б і не проїхатися? Лише на місяць.

- Може й наречену знайдеш там?

- З імріанок? - зробив кислу міну. - Не жартуй так. Вони страшні як голі ведмеді.

- Але нам необхідні важелі впливу на півдні.

- А чим тобі армія не подобається? Як на мене - чудовий важіль. А головне - дієвий, - дав наповнити келих і знову осушив його.

- Чудовий, - кивнув. - Але одружуватися тобі все одно доведеться.

- Краще кромійку якусь, - значно кивнув. - Вони симпатичніші будуть. А ти що плануєш, раз ми заговорили про наречених? - віддав келих і відпустив слугу. - Хто тобі до вподоби? - завзято кивнув. - Кромійки чи норійки?

- Мені все одно, - видав із колишньою холодністю. - Одружуся з ким скажуть.

- Ну хоч мені скажи, - підійшов і знову обійняв за шию. - Може я дорогою зустріну когось симпатичного і пошлю до тебе свататися! - розсміявся.

- Не думаю, що ти зустрінеш когось під стать мені.

- Так ти навіть у борделі зі мною не ходиш! Звідки я знаю які тобі подобаються?

- Не бачу сенсу ходити такими місцями. Тим більше, що це заплямовує нашу гідність.

- Та ти ж невинний! - потріпав його за щоку.

- Не бачу нічого поганого. Що робити - я знаю і цього мені вистачає.

- Та як же жіноча ласка? Упевнений, - штовхнув його, - ти такий злий і відлюдькуватий тільки через те, що в тебе жінки немає.

- Ти хочеш знайти мені якусь повію? – насупився Антон, обурений такою образою його високої персони. - Мого тіла торкнеться тільки знатна жінка, а не якась дівка з вулиці.

- Ти думаєш знатних повій немає? - усміхнувся. - Я знайду тобі таку. Вона вважатиме за честь перебувати поруч із тобою.

- Я навіть не погляну на цю порочну дівку.

- Та що ж ти принциповий такий?

- А мені бути безпринципним? - обурився. - Таким як твоя мати?

- А ось тут акуратно, - приставив лезо до його горла. - Одне невдале слово і твій трон перейде до мене.

- Я не схвалюю її поведінки, - зло поглядав на родича.

- Я теж, але не треба про це так кричати.

- Я буду молитися, щоб родина моєї нареченої звертала увагу на мого батька, а не на мачуху, - відсунув клинок від свого горла. - Її слава завдає шкоди всім нам. Особливо Марії. Чому батько дозволяє все це? - відійшов убік. - Він найрогатіший монарх з усіх, кого я знаю.

- А ти знаєш багато монархів?

- Достатньо, щоб порівнювати. Твоя мати ганьбить нашу сім'ю. Чому вона не заспокоїться? У неї є чоловік. І я б не сказав, що поганий. То чому вона така...? - ледве стримався, щоб не назвати мачуху повією.

- Я не знаю. Зараз головне не зганьбити сестру. Вона справді страждає від усього цього.

- Переконайся, що вона досі невинна.

Той округлив очі:

- Цікаво як.

- Нехай її огляне лікар. У нас є лікарі жінки, щоб не зганьбити Марію ще й цим ганебним оглядом?

- Звісно, ні. Жінок не пускають в університети. Доведеться вірити їй на слово.

- Лікарю б я повірив охочіше, ніж словам, - відвернувся.

Уже трохи ближче до вечора, Філіп зайшов до себе в кімнату і весело підхопив Діану, яка сиділа там, піднявши її за стегна мало не до стелі. Та в мить розсміялася. Дівчина ця була так схожа на молоду Маріку, що король дозволяв їй дещо більше, ніж іншим. Дівчині було 18. Рівне чорне волосся вкладалося у витончену зачіску на голові, а світла, майже біла шкіра гарно поєднувалася з синьою сукнею, в якій та була.

Біля вікна і крісла стояв верстат для вишивки, прикритий тканиною, поруч із яким був столик із шухлядою, де ховалися безліч найрізноманітніших ниток.

- Як ти? - вигукнув герцог, поставивши знайому на підлогу. - Заглядала вже? - підійшов до верстата, ведучи дівчину за собою. - Перемогла твоя цікавість, поки мене не було?

- Я насилу стримала її, - весело відповідала та. - Що там? Покажи.

- Ну, кхм-кхм, - важливо відкашлявся. - Дивись, - зняв тканину і дав побачити їй ще незакінчену вишиту картину лісу.

- Ух-ти! - здивовано плеснула в долоні, почавши роздивлятися пейзаж.

- Дивись, як вода переливається, - показав на струмок.

- Хаха! Він ніби живий!

- Я думаю ось тут ще птахів якихось додати, а то якось порожньо на гілках.

- А олень! - погладила оленятко. - Він такий гарненький!

- Непогано вийшов, правда? - усміхнувся. - Дивись ось тут тінь яка, - по-дружньому її обійняв і став показувати, вихваляючись своєю роботою.

- Краса... У мене так ніколи не вийде. Дуже гарно...

- Зате ти на роялі грати вмієш. Я-то взагалі не музичний, - завзято стиснув її плече. - Так тільки, слухати вмію. Посидиш тут? - глянув на неї. - Почитаєш мені? А я продовжу поки що.

- Хах, звісно, - обійняла того і пішла до книжкових полиць.

Принц швидко сів у крісло під вікном, дістав нитки і почав приміряти їхні кольори до картини, обираючи, що ж пасуватиме краще.

Антон тим часом занурився в безодню документів, які йому доручив розібрати сам король, тоді як монарх бавився з меншим сином. Вони грали в шахи і карти, відпочивали і веселилися. Поза увагою залишалася одна тільки Марія, яка вже з усією пристрастю почала обговорювати з подружками можливих наречених.

На раду, первісток притягнув цілий стос паперів.

- Батьку, я всі їх розібрав. І тепер вам необхідно лише підписати ці документи, - передав слузі кілька листків. - Решту я позначив печаткою.

- Добре, - примостив король папери недалеко від себе. - Займуся цим після вирішення інших питань. Найближчим часом, Філіп вирушить до моєї Імрі та перевірить порядок, що має там панувати. А також, - глянув на другого сина, - супроводиш кілька возів, навантажених золотом і камінням. Дорогою не затримуйся, бо я хочу якнайшвидше визначити ці багатства до скарбниці. Застосування їм знайдеться.

- Я хотів поговорити щодо гаю, - видав Антон, склавши руки в замок перед собою. - Деякі з документів, які я розглядав, містили в собі деякі натяки, що мені не сподобалися. Я хочу, щоб туди знову відправили людей і перевірили, чи не зріє змова.

- Справжня змова буде після моєї смерті, - невесело видав Давид, глянувши на старшого. - Нового монарха всі бачать дещо слабким і недосвідченим, тож ризик виникнення подібних рухів стає справді високим. Але я думаю, ти впораєшся. Якщо хочеш, можеш вирушити в гай і з'ясувати все сам.

- Діятиму після того, як обдумаю все.

- Роби, що вважатимеш за потрібне. Міністри, - оглянув їх. - Тепер ваша черга.

- Ваша величність, - почав Аміран, - дозвольте мені висловитися першим. Це стосується скарбниці.

- Звичайно. Ми дуже зацікавлені у збереженні наших коштів, - подивився на того.

- Я хочу покинути цей пост, з досить простої причини - я старий і моїх сил уже не вистачає, щоб тримати в голові все, що стосується ваших рахунків.

- У вас є хтось на прикметі? Я хочу мати на цій посаді виключно вірну і здібну людину.

- Звичайно. Це мій перший помічник. Зараз він відає за скарбницю більше, ніж я.

- Він молодий? - задумався.

- Молодший за вас, - усміхнувся. - Йому 35, не одружений. Роботі віддає майже весь свій час.

- Перш ніж я призначу його - хочу поговорити з ним віч-на-віч.

- Звісно, - чемно кивнув велетень.

- Добре. Люціусе, - повернувся король до сивого чоловіка 57-ми років, - які у вас запитання?

- Поставки зерна, будівництво нових доріг і загадкова хвороба на території вами завойованої Славії. Кордони ми перекрили. Жителі залишаються по той бік графства. Лікарі вже досліджують це захворювання.

- Добре. Будемо сподіватися, що хвороба не пошириться занадто швидко.

Той кивнув:

- Будуть потрібні деякі засоби для боротьби з цією хворобою.

- Вони у нас є. А щодо інших питань?

- Потрібно затвердити будівництво нових доріг до двох нових портів. Їх потрібно розширити і зміцнити. Щодо зерна - до Славії потрібно відправити близько п'яти тонн, для повної ізоляції жителів, щоб вони нічого не потребували і навіть не сміли залишати свої міста.

- Так, убезпечитися зараз - головне. Хто висловиться ще?

Продовжив Броніслав:

- Лазутчики передають, що в стінах столиці зріє змова проти корони.

- Розберіться з цим. Знайти всіх і повісити.

- А я хочу представити вашій величності новий винахід, - повідомив член ради, що відповідав за науку. - Телескоп.

- Я погляну на нього після обіду, - кивнув тому Давид. - Церква? - подивився на архієпископа. - Море? - на Августа.

- Деяким ченцям не вистачає скромності, - категорично видав кронпринц, подивившись на бороданя, явно чекаючи якогось пояснення. - Не так давно я проїжджав повз монастир святої Агнеси і побачив, хоча я зовсім того не хотів, як ченці займаються тим, чим явно не повинні. Я не хочу вникати в подробиці, але наведіть у цих монастирях порядок. Богохульство і содомія живуть під носом церкви!

- Так, - нейтрально підтвердив Давид, покосившись на богослужителя, - 13 років тому я говорив те саме. Але, мабуть, ця частина нашого життя змінюватися не збирається.

- Мені страшно подумати, що відбувається в жіночих монастирях! - розлютився Антон. - Наведіть порядок! - вдарив кулаком по столу, від чого старий здригнувся.

- Так, наведіть. А то негоже вам проповідувати про зло того, що ви культивуєте, - ненароком кивнув король і перевів увагу до інших.

Розібравшись ще з кількома запитаннями, усі пішли на обід, а там і на знайомство з телескопом, який презентував один із дослідників навколишнього світу.

- Належною мірою, ви оціните його вночі, коли можна буде бачити зірки, - говорив винахідник.

- У такому разі, - оглянувши конструкцію, почав монарх, - побачимося завтра ввечері. Хочу поглянути через цю трубку зі склом на зірки. Я не втрачу розум від їхньої яскравості? - глянув на вченого.

- Ну що ви. Ні. З його допомогою ви зможете подивитися і на Місяць.

- Цікаво буде дізнатися, хто ховається на цьому нічному світилі.

Після цього, Давид засів у своєму кабінеті. Підписав необхідні папери і викликав того самого чоловіка, що повинен буде стати королівським скарбником. За підсумком розмови, король вирішив, що раз цій людині довіряє його радник, то і він в принципі теж може.

Після всіх цих справ був викликаний Людовік.

- Батько! - міцно його обійняв син, лише зайшовши в простору кімнату.

- Привіт, - дбайливо погладив його по щоці та вушку. - Розкажи що-небудь, - повів дитину до крісла біля вікна. - Я дуже втомився сьогодні. Не хочеш відпочити? - сів.

- Хочу звичайно. Що вам розповісти? - сів до нього на коліна.

Той усміхнувся:

- Луї, ти вже дорослий, не пристало тобі як маленькому сидіти на мені.

- А ви забороняєте? - видав із хитрим підступом.

- Ні, - пом'якшився, огорнувши його руками. - Але ти вже дорослий. Пам'ятаю себе у твої роки, так я вже стільки всього робив...

- Я теж багато всього роблю.

- Так, звісно. Іноді навіть краще, ніж я сам, - усміхнувся. - Поглянь на мене, - повернув його обличчя до себе. - У тебе дуже знайомі очі. Я хочу, щоб вони посміхалися.

Хлопчик задоволено посміхнувся, від чого очі його радісно примружилися.

- Ти робиш мене щасливим, - поцілував король дитя в лоб і розслаблено сперся на спинку. - Ти славний хлопчик, - погладив його щоку. - Знаєш, що я нікого не люблю так як тебе?

- Так сильно?

- Так, так сильно.

- Знаю. Я теж люблю тебе, - ліг на його груди. - Сильно-сильно. Прямо всім серцем.

Той усміхнувся:

- Мені не хочеться, щоб ти дорослішав. Не хочу відпускати тебе, - взяв його за руку. - Ось ти виростеш, одружишся і поїдеш у свій замок...

- А я стану воїном і ніколи не одружуся, - завзято видав хлопчик. - Я завжди буду з тобою.

- І після смерті?

- Ти не помреш, - підвівся і подивився в його очі.

- Чому? Усі вмирають. Колись помру і я.

- Ні, я не дозволю тобі. Ти житимеш вічно.

Давид усміхнувся і погладив його волосся, поцілував його:

- Я вже казав, що люблю тебе?

- Хах! Так!

- Скажу ще, - подивився в очі. - Люблю тебе.

- Смерть не посміє розлучити нас. Я їй цього не дозволю, - ліг на його груди. - Я цього не хочу.

- Я теж, - приголубив дитину.

Цієї ночі хлопчикові спалося погано, втім, як і його сестрі, старшому братові. Не дивлячись на легкий страх перед Антоном, Людовік все-таки накинув халат, узяв лампу і постукав у його спальню. Акуратно заглянув і пошепки запитав:

- Спиш?

- Ні, - категорично почулося з ліжка.

- Антоне... - ніяково почав молодший під характерні звуки сексу з кімнати середнього брата. - А ти можеш сходити до Філіпа? Він... Ну... Нехай він закінчить. Я спати хочу...

- Усі ми хочемо, - рішуче піднявся, відкинувши ковдру. - Іди в ліжко. Я розберуся, - піднявся і взяв халат.

Підліток кивнув, прикрив двері, ніяково покосився в бік гучної кімнати і поспішив до себе, закрився, ліг на ліжко, накрився і став чекати тиші. Первісток невдоволено перев'язав пояс на животі, вийшов і доволі голосно постукав до любителя пристрасті, після чого без попередження увійшов і став ледь не посеред кімнати, склавши руки на грудях, дивлячись прямо в обличчя родичу.

- Братику! - подивився на нього рум'яний Філіп, тоді як його пані стривожено злазила з чоловічих стегон і прикривалася від гостя ковдрою.

- Середина ночі, - твердо видав той, - а ви стогнете так, ніби...

- Не сердься, - намагався пом'якшити принц свого родича. - Я скоро їду. Дай насолодитися таким прекрасним тілом, - повернувся до пані, сп'янілий від її краси. - Подивися, які форми... - узявся за її груди, рухаючись немов змій перед стрибком на здобич.

Старший відвів погляд, щоб не дивитися на дівчину:

- Тебе не хвилюють виродки, яких тобі можуть народити всі твої повії?

- Ну чого ти? - стурбовано подивився на нього. - Це не повії, не кажи так. Це просто пані, що спокусилася на ніч зі мною, - перевів погляд на неї.

- Ти хоча б знаєш, як її звуть?

- Констанція... - хтиво посміхнувся, граючись із її волоссям. - Моя Констанція...

- Вона буде такою ж постійною, як і інші, - закотив Антон очі. - Прошу піти вас просто зараз, - подивився їй в очі. - А ти, - глянув на брата, - припиняй водити своїх коханок у цю спальню.

- То дайте мені іншу, - задоволено йому усміхнувся, випускаючи дівчину з рук. - Спатиму в дальньому крилі.

- А може тебе просто одружити треба? Щоб ти з'їхав зі своєю дружиною у свій замок і займався там усім, чим хочеш?

Той кисло промичав:

- Звучить взагалі не весело.

- Зате спокійно, - покосився на голу дівчину, що збирала свої речі, намагаючись прикриватися сорочкою. - І тихо.

Затримавши свій погляд на цих лініях, Антон гнівно зиркнув на брата, розвернувся і вийшов. Зайшовши до себе, він одразу злісно видихнув, розуміючи свій розпач, акуратно прочинив двері й визирнув через щілину у вітальню, обхопивши долонею збуджений член, що стояв наче кілок. Рука його починала ходити вгору і вниз, при думці про жіноче тіло, а очі - напружено чекати, коли ж ця пані з'явиться в полі його зору.

Скоро, вона вийшла. Уся скуйовджена і незібрана, неакуратно вдягнена і насторожена, Констанція поспішила в коридор, а там і до себе. Антон припав обличчям до дверей, намагаючись вловити її запах, намагаючись запам'ятати її лінії і намагаючись стримати себе, щоб не вискочити і не узяти її прямо в коридорі.

Вранці, кронпринц послав до свого кузена-художника лакея з чітким проханням "зробити все як завжди". Цей слуга вже звик носити такі прохання вранці і листки з деякими малюнками - вечорами. Що в них було він, до деяких пір, не знав, бо їх запечатували сургучем. Але одного разу, подивившись листок на просвіт, лакей міг розрізнити якісь замальовки жіночих тіл у досить спокусливих позах. Для чого вони потрібні були принцу, чоловік, якщо чесно, не розумів.

Цього ж вечора всіх стурбувала думка про телескоп, який збиралися презентувати королівській родині. Усе було влаштовано в саду, в компанії вчених мужів і знаті.

- Погляньте на Місяць, ваша величність, - закликав винахідник, налаштувавши прилад на небесне тіло. - Нашому оку він видається невеликим млинцем, але погляньте на нього через телескоп!

Король уважно підійшов, нагнувся до пристрою і притулився оком до окуляра.

- Ох! Та це справді сірий млинець! Весь у якихось плямах! Людовік! - вирівнявся і покликав сина. - Поглянь!

Дитина скоро підбігла і теж зазирнула в телескоп.

- Це кратери, ваша величність, - зауважив творець. - Вони з'являються, коли на Місяць падає якийсь камінь.

- Камінь? Та хто ж докине його до Місяця? - здивовано заглянув у прилад знову. - Він заповнений цими кратерами так, ніби його обстрілювали з гармат! У кого є такі потужні знаряддя? Чи долетять ці ядра до нас? - глянув на вченого, поклавши руку на підлітка.

Молодший син знову почав роздивлятися небесне тіло.

- Невідомо, ваша величність, - розвів долонями чоловік. - Я такого поки що не бачив.

- Потрібно посилити озброєння, - серйозно подивився на міністрів. - Будемо напоготові. Невідомо, чого захочуть ці люди, що зрешетили цілий Місяць! - здивовано глянув на неї. - Що вони зроблять із нами, маючи в себе на озброєнні такі гармати? Треба покращити і нашу зброю. Ми повинні мати найкраще озброєння на континенті. Займіться цим, - глянув на вченого, відповідального за нові види зброї.

- Батьку, - підійшов до них Антон, - дозвольте і мені поглянути на те, що коїться з Місяцем. Я хочу бути в курсі того, про що ви говорите.

- Звісно, подивися і жахнися, - стиснув плечі Людовіка.

Той несподівано скрикнув:

- Батьку! Батьку! - відкинув від приладу і тут же притулився до короля. - Вони знову це роблять!

- Що ти побачив? - миттєво занепокоївся первісток і припав оком до телескопа.

- Новий кратер!

- Це небезпечні люди... - процідив Антон, розглядаючи поверхню Місяця. - Ви можете з'ясувати звідки прилітають ці ядра? - подивився на винахідника. - Потрібно налагодити з цими людьми дружбу, поки вони не напали на нас. Вони дуже, дуже небезпечні, - знову припав до телескопа.

- Але, - розгублено почав той, - ці камені, що створюють кратери... Вони розміром із ваш замок. Такі великі об'єкти людина просто не може кинути так далеко. Вона навіть підняти їх не в змозі.

- Звідки ви знаєте розмір цих снарядів? - глянув на нього підозрілий Давид.

- Міра збільшення телескопа. Місяць за сотні тисяч кілометрів від нас.

- Ви впевнені? Це точно?

- Це каміння прилітає в Місяць не з землі, - задумливо продовжив той. - Я вважаю це осколками зірок та інших планет.

- Інших небесних світил? - насупився монарх.

- Саме так. Давайте я покажу вам одну планету, - підійшов до приладу. - Її зараз якраз можна побачити. Це цілий світ, ваша величність, але розрізнити його людей, ми поки що не можемо, - став переналаштовувати апарат. - Мій телескоп збільшує не так сильно, проте побачити його можна, - надав усе королю. - Погляньте.

- Я не дуже добре ставлюся до вторгнень, - припав той оком до окуляра, - тож не приховуйте від мене місячних людей. І з'ясуйте, що створює ті кратери. У вас у майбутньому з'явиться багато роботи.

- Я буду цьому тільки радий.

Антон же підійшов до вченого і відвернув його від батька, почавши шепотіти:

- Я хочу знати все, що там відбувається. Доповідайте мені про всі події.

- Мені знадобляться нові помічники, - ненароком почав шепотіти той, натякаючи на фінансову допомогу.

- Буде вам золото. Тільки досліджуйте і стежте за будь-якими рухами, - повернув його до монарха, що показував своєму меншому цю загадкову "планету".

За урочистою вечерею, що була влаштована одразу після демонстрації, всі тільки й обговорювали цей Місяць, періодично підходячи до телескопа й поглядаючи через нього на небесне тіло, яке й не підозрювало про такий пекучий інтерес до нього. Давид усю ніч не міг перестати турбуватися про ці камені, що створюють кратери. Король усе боявся, як би один із них не впав і на його землю, створивши кратер уже замість його міста і країни.

Ближче до опівночі, коли вечір поступово почав сходити нанівець, Антон помітив характерні потуги свого брата до однієї з панн, що активно з ним фліртувала. Підійшов, схопив його за руку і розвернув до себе, злобно прошепотівши на вухо:

- Вгамуй свій член. Через нього ми проблем не оберемося.

- Та ну, - видав на того піддатий Філіп, - я від кромієк на цілий місяць їду. Дай насолодитися.

- Знову прийдеш у наші спальні й почнеш стогнати на весь поверх - я позбавлю тебе щедрого утримання. Зрозумів?

- Пояснив дохідливо, - п'яно кивнув.

- Ось і чудово, - відпустив кисть і повернувся на своє місце.