Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Настав вересень. Наближався час приїзду Філіпа з обозами золота. Погода на дворі стояла чудова. Марія, до цього часу, вже була у свого нареченого і передбачалося, що вона вдало вийшла заміж. Інші наречені - Антон і Даніела нехай і могли похвалитися вигідним шлюбом, проте щастя в їхньому подружжі зовсім вже не спостерігалося. Новоспечені молоді майже не говорили, а коли намагалися - виходило в них з рук геть погано. Вони часто лаялися, уїдливо висловлювалися на адресу одне одного і постійно були чимось незадоволені. А сексом вони займалися зовсім бездушно і сухо. Лягли в ліжко, посмикалися, постонали, закінчили і розійшлися. Особливо жорстким Антон ставав, коли на нього дивилися, тож надавали перевагу молоді таким позам, у яких їм було не до облич одне одного.

Одного разу, на раді, Давид показав один лист міністрам і повідомив досить незвичайну новину:

- Моя донька стала королевою.

- Король Фаро́ помер одразу після застілля? - холодно видав старший син.

- Ні. Король живий, здоровий і насолоджується нашою Марією в ліжку, - склав руки в замок. - Він відібрав її в сина й одружився сам.

- Моторний старий пердун, - недоброзичливо висловився Антон.

- Так, моторний і, мабуть, ще не такий старий, хоча... Нашій Марії все одно не позаздриш. Їй лише 17. А йому? - глянув на Амірана. - Скільки йому?

- 65-68, ваша величність.

- Н-да... Будемо сподіватися, що він скоро помре.

- І залишить Марію вдовою? - видав принц.

- Краще вдовою, ніж щодня з чимось ось таким, - кивнув на старого Амірана. - Я на своїй пам'яті пам'ятаю тільки одну людину, яка була готова терпіти мене і лисим, і старим, і я запевняю тебе, зовсім не через радість взаємної близькості з моєю старезною шкірою. Я просто хочу їй поспівчувати, - відклав лист. - Що там із хворобою у Славії? - глянув на Люціуса.

- Борються, ваша величність. Як виявилося, це не чума і передається хвороба тільки через предмети побуту.

- Хм, ну нехай борються і нікого не пускають. Сподіваюся, наші гості не ночували ніде поблизу заражених міст.

- Вони їх об'їжджали за кілька кілометрів.

- Ну і славно. А щодо змови? - перевів погляд на Броніслава.

- Ми їх повісили як зрадників.

- Чудово.

Даніела тим часом пробралася до спальні чоловіка, куди він її майже не пускав. Оглянула приміщення, позалазила в шухляди й покопалася в паперах, вишукуючи бодай якийсь його секрет, який є в кожного Холодного. Залізла навіть під матрац, понишпоривши там руками. Однак, не встигла дівчина знайти щось вартісне, як почулися кроки, що змусили її зачаїтися. Вирішила сховатися, думаючи, що це слуги. Чоловік все одно зараз сидів би на раді.

Сховавши свій силует у складках штори, що ховалася в кутку, дівчина уважно простежила за двома лакеями, що принесли чисту постільну білизну і почали її міняти. Робили вони все мовчки, доти, доки не зняли простирадло. З-під тканини випав якийсь папірець.

- Знову він цим займається? - запитав один. - У нього дружина є.

- Мабуть, не така хороша, - підібрав той аркуш і склав його в скриньку біля ліжка, - щоб відучити його від кулака, - зняв простирадло і став заправляти нове.

Закінчивши з усіма цими справами, слуги забрали брудну білизну і пішли. Принцеса ж насторожено вийшла зі своєї схованки, швидко підійшла до скриньки і відкрила її. На подив, там було складено багато подібних листків. Дістала один і почала розглядати, дивовижним чином округляючи очі. Такі відверті замальовки, такі спокусливі пози й форми. Кожна з фігур збуджувала уяву й тіло, настільки бажаними їх малювали. Дівчина швидко пройшлася очима по всіх аркушах, встигнувши вивчити кожен із цих звабливих образів, склала все назад і пішла, повністю задоволена своєю цікавістю.

Після обіду, всіх сповістили про приїзд Філіпа, який ощасливив своїм прибуттям не тільки рідню і знать, а й скарбницю, для якої він привіз стільки багатств. Зустріли герцога з почестями, які вартували самого короля. Особливо раділа поверненню Діана, яка встигла скучити вже за тиждень відсутності.

Неофіційна зустріч із братами відбувалася у спільній вітальні.

- Братику! - з усмішкою обіймав Філіп старшого. - Чув ти тепер не незайманий! - весело штовхнув його в плече.

- Так, я одружився, - спокійно підтвердив той. - А ти знайшов собі когось чи знову будеш розпустою займатися в мене під носом?

- Хаха! Це тіло не знало жінок цілий місяць! - розвів руками, демонструючи самого себе. - Мені просто необхідні пані! Чим більше - тим краще!

- Філіпе! Філіпе! - кричав Людовік, біжачи до нього. - Ти повернувся! - підскочив і кинувся йому на шию. - Я так сумував! - міцно його стиснув. - Тебе зовсім не вистачало!

- Хаха! - обійняв його той і підняв, відриваючи від землі. - Зовсім не вистачало?

- Зовсім-зовсім! А в нас було весілля! Знаєш? Знаєш? Воно було таке велике! І Антон був знову злий!

- Злий? Та що ж він злий такий?

- Він завжди злий! - обернувся на брата. - Ти - злий, - показав старшому язик.

- А ти - дрібний, - склав той руки на грудях.

- Та що ж ти серйозний такий?! - вигукнув середній. - І де Марія? - покрутився з Людовіком у руках.

- Її теж видали заміж.

- Теж? - здивовано подивився на старшого. - Хаха! Так тебе не одружили? Тебе видали заміж? Хахаха!

- Твої гостроти надто гострі! - єхидно усміхнувся Антон, схопив біляву голову і силою почав опускати її.

Філіп випустив молодшого з рук:

- Як же мені не вистачало цього! - вивернувся і став боротися зі старшим.

Людовік з цікавістю спостерігав за цим несправжнім боєм:

- Філіпе! Давай! Хаха! Бий його!

- Які ви злі! - обурювався старший, обороняючись і нападаючи.

- Твоєї злості на десятьох вистачить! - вигукнув герцог, періодично посміюючись.

Ніхто не помітив, як їх тут стало четверо.

- Хаха! Давай! Бий його!

- Дивись тебе зараз поб'ють! - вивертався Антон, коли його намагалися схопити. - Ахаха! - зловісно усміхнувся, спіймавши братські руки долонями і заламавши їх йому за спину.

- Ти дивись! - здивувався Філіп. - Пам'ятаєш гад як перемогти мене!

- Я нічого не забуваю! - поштовхом звільнив його старший.

- У вас просто занадто багато практики, - помітила Даніела, стоячи трохи осторонь.

Чоловік одразу ж насупився, подивившись у її бік, а невір незграбно вирівнявся, поправляючи одяг:

- Ой, та серед нас пані! Людовіку, що ж ти мовчиш? - смикнув шари вбрання і попрямував до гості. - Красуне, - поважно й кокетливо усміхнувся, взяв її долоню й поцілував.

- Губу не розкочуй, - несхвально видав старший брат. - Це моя дружина.

- Ох! Вибачте, - ніяково посміхнувся той і швидко оглянув її. - Мм, шлюб абсолютно і точно політичний?

- Так, - скромно кивнула та, забираючи долоню.

- Ти на що натякаєш? - попрямував до нього Антон явно не з добрими намірами.

- Хах, надто гарна для тебе, - обернувся на родича Філіп.

Принц покосився на принцесу, став ще більш несхвальним і відвів погляд на братів.

- А ти що? - підійшов середній до молодшого. - Тебе одружили вже? - підхопив його за торс і поставив на крісло, щоб вони стали одного зросту.

Людовік похитав головою:

- Я ніколи не одружуся. Я буду любити тільки батька.

Філіп усміхнувся:

- Боюся, не ти будеш вирішувати, одружишся ти чи ні. Ці двоє теж одружуватися не хотіли, - з усмішкою кивнув на молодят.

- Ти впевнений? - категорично видав Антон, складаючи руки на грудях.

- Оо! - здивовано подивився на нього. - Так ти під вінець хотів? Хаха! По тобі зовсім не було видно!

- До чого тут я? Може вона хотіла, - кивнув на дружину.

Дівчина покосилася на того з гіркотою.

- Хаха! А дивись скільки в неї захоплення на обличчі! Антоне, ти не цукор!

Ті зустрілися поглядами.

- Вона теж не найсолодша, - холодно видав молодий чоловік.

Даніела відвела погляд і видихнула:

- Я прийшла сказати, що чекаю вас сьогодні у своїй спальні, - невесело глянула на нього. - Якщо ви, звісно, не нап'єтеся на бенкеті до смерті.

- Не відмовляйся! - прошепотів Філіп, ніби даючи підказку. - Невістко, - перевів погляд на неї, - якщо мій брат не прийде - я завжди готовий його підмінити, - підморгнув.

- Та я каструю тебе! - вибухнув Антон.

Брат розсміявся, показуючи, що все це жарт. Дівчина спокійно зітхнула:

- Принаймні, ви виглядаєте більш доброзичливим, - знизала плечима. - Буду мати вашу пропозицію на увазі.

- Тільки посмій! - люто подивився на неї чоловік.

Та ліниво покосилася на нього:

- Дорогий, у вас явні проблеми з розумінням жартів. Де ваше почуття гумору? Воно взагалі у вас є?

- Ой не впевнений! - осудливо похитав головою блондин.

- Антон завжди злий! - показав йому язик Людовік.

- Відрізати тобі цю штуку потрібно! - огризнувся на того старший.

- А що тобі відріже за це батько? - уїдливо заявив підліток.

- Тихо! Тихо! - намагався їх заспокоїти середній.

- Якщо ви почнете битися з дитиною, - покосилася на чоловіка Даніела, - це буде вже занадто.

- Замовкни, виродку! - крикнув на того старший.

- Я - не виродок! - відчайдушно вигукнув хлопчик. - І батько дуже любить мене! Він любить мене більше, ніж тебе!

- Ах ти дрібний засранець! - рвонувся до нього. - Задушити тебе за такі слова треба! - простягнув до його горла руки.

- Антоне! - перегородив шлях середній брат. - Заспокойся! Людовік просто дитина!

- Йому занадто багато чого сходить з рук!

- Він же твій брат! Наш брат!

- Засранець, а не брат! - сіпнувся до нього.

- Я скажу батькові, що ти ображаєш мене! - взвизгнув молодший. - І він тебе покарає!

- Краще б тебе покарав! Неслухняний виродку!

- Антоне! Заспокойся! - наполягав герцог. - Тобі не стане краще, якщо ти будеш зриватися на ньому!

Брат неохоче приструнив себе.

- Батько все одно любить мене більше! - вигукнув Людовік, показав старшому язик і втік до короля.

- Ах ти покидьок! - сіпнувся за ним кронпринц.

- Антоне! - суворо видав Філіп, зупиняючи. - Заспокойся!

Даніела могла лише спостерігати.

- Заспокойся. Що з тобою не так? - не розумів середній. - Ти став ще злішим, ніж раніше. Усе, заспокойся.

Той відкинув братні руки:

- Не чіпай мене, - покосився на дружину.

- Своєю неприборканістю, жорстокістю і злістю ви відвернете від себе всіх, - суворо видала та.

- Ні, якщо вони будуть мене боятися, - витер Антон рот тильним боком долоні.

- Страх не веде ні до чого хорошого.

- Веде до поваги і шанування.

- Любов веде до поваги і шанування. Страх веде тільки до опору і втечі. Подивіться на свого молодшого брата. Так з вами чинитимуть усі, якщо ви продовжите зриватися на кожному зустрічному.

- Не вчіть мене жити.

- Я ваша дружина і ми в одному човні, якщо ви забули. Станьте добрішими з власної волі, інакше я змушу вас силою.

Той глузливо посміхнувся:

- Силою? Що така як ви можете зробити мені? Я майже король, я майже всемогутній.

- "Майже". Хм. Ви навіть собою керувати не можете, що казати про інших?

- Собою не керую?!

Філіп з подивом спостерігав за всім цим.

- Вас не поважає навіть власний брат. Думаєте, вас поважатимуть люди?

- Та як ви смієте?! Я - король!

- Ще ні. Король - ваш батько, а ви - розпещена дитина, якій не дають цукерок. Заслужіть свої цукерки хорошими справами і поведінкою, а не істериками і неврівноваженими вчинками, - розвернулася і пішла.

- Спритно вона тебе, - задумався Філіп, проводжаючи дівчину поглядом. - Вона мені вже подобається.

- І ти згоден із нею?! - гнівно обернувся.

- Звісно, - глянув на брата. - З кожним роком, ти стаєш дедалі запальнішим і злішим. Глядиш скоро взагалі вб'єш когось у пориві люті. Лиш би не Людовіка. Досить нам сестровбивства батька.

Молодший принц якраз скаржився і плакався своєму королю про те, що його знову ображають. Антон отримав свій запотиличник ближче до вечора.

- Ти якого біса братові своєму погрожуєш? - гнівно шепотів батько, міцно тримаючи сина за вухо. - Лякаєш його, ображаєш і хочеш мало не вбити. Вгамуйся! - дав запотиличника. - Ми - сім'я, а не купа вовків, що готові загризти одне одного на смерть. Ще раз зробиш таке - я тебе різками оприходую, - схопив вухо і посунув до себе. - Ти зрозумів, ідіота шматок?

- Так, зрозумів, - поспішно кивнув той.

Замість простої вечері, було влаштовано бенкет, на якому подавали все, що змогли тільки знайти і приготувати. Пили й веселилися всі до глибокої ночі, поки король не вирішив, що все-таки пора спати. Перший син пішов зі своєю дружиною в її спальню, другий - залишився в компанії кількох панночок, чиї пестощі було перенесено в одну з кімнат, а третього віднесли в його кімнату і поклали в ліжко, як справжнє янголятко.

- Красуня-дружина, - звертався до Даніели її чоловік, будучи значно п'яним. - А ви мені обіцяли дещо цікавеньке. М? - підійшов ззаду і міцно її обійняв. - Таке... Як би сказати... Ну, ось таке, - опустив руку і притиснувся нею до жіночої промежини. - М? Не пам'ятаєте? І ось тут ще обіцяли мені, - поклав другу на її груди. - Ви взагалі багато всього обіцяли мені. М? Не хочете нарешті приступити до виконання обіцяного? М? Дан... Дані... У вас занадто складне ім'я. М? - ліг на її плече. - Я зватиму вас Дана. Дана мені батьком у дружини! - розсміявся. - А сьогодні ви не душилися? - принюхався до шиї. - Зовсім?

- Дорогий, давайте я роздягнуся? Мені здається без одягу, вам на мене дивитися буде цікавіше.

- М? Так? Ну давайте. Без одягу... - відсторонився і подивився на її спину. - Мені б хоча б без спідниці, - хтиво усміхнувся і притулився до неї пахом. - Роздягайтеся! - змахнув рукою і відійшов до глечика з вином, наливаючи собі ще.

Набігли камеристки, що спритно стали знімати з пані все зайве. Поки дівчині розшнуровували корсет, вона помітила як чоловік щось наспівує, стоячи до неї спиною.

- Ви сьогодні такий веселий... – задумалася принцеса, дивуючись такому рідкісному настрою.

- Мій брат повернувся. Багато-багато золота привіз, - підняв келих. - Завтра витрачати його буду, - розсміявся і осушив келих.

- Ви любите його витрачати?

- Звичайно! Це ж золото! Не люблю, коли воно лежить без діла.

- І на що витрачати будете?

- На щось корисне, - усміхнувся і налив ще.

Коли служниці закінчили і забрали все непотрібне, принцеса посміхнулася:

- Ну, я переодяглася, можете подивитися на мене.

Той показав палець:

- Відверніться.

- Повністю? - трохи насупилася.

- Так, повністю. Хочу подивитися на вашу спину.

- Ну добре, - загадково посміхнулася, відвертаючись. - Погляньте на мене.

Той обернувся, побачив знайому постать у легкому пеньюарі золотих квітів і попрямував до неї, залишивши келих на тумбі.

- І це називається одяг? - підійшов, почавши невимушено роздивлятися тканину. - Така прозора... Через неї все видно, - поклав руку на плече, мацаючи халат.

- Вам не подобається? - трохи повернула голову.

Той хтиво посміхнувся, скинув тканину й оголив плече:

- Такий одяг хочеться скоріше зняти, - міцно її обійняв, поклавши руки в найпотаємніші місця.

Дівчина усміхнулася, зніяковіло намагаючись прикритися:

- Як відверто ви мене обійняли.

- А я хочу й не обіймати... - припав до її шиї губами в тривалому й жадібному поцілунку. - На вас багато одягу, поспішно оголив її плечі й дав тканині впасти на підлогу.

- А на вас ще більше, - почала повертатися, щоб припасти до нього.

- Тихо, - зупинив її на місці. - Я хочу ззаду. Мені подобається як я можу... - обрамив її тіло руками, зануривши одну долоню між ніг, а другою взявшись за груди. - Скільки вам років? - припав носом до шиї, вдихаючи її запах.

- 19, - притулилася до нього спиною, поклавши руки на його кисті.

- Мм... Як ще довго ви будете моєю... Моя, - міцніше стиснув її. - Моя...

- Я тільки ваша.

- Моя... Хочу. Мм, як хочу... - жадібно вкусив її, викликавши короткий сміх.

- Ви будете кусатися?

- Ви мені до смаку, - задоволено усміхнувся. - Я хочу вас розсмакувати, - неохоче розслабив обійми. - Залазьте на ліжко, але не дивіться на мене.

- А чому?

- Я соромлюся, - потішно посміхнувся.

- Ну добре, - відсторонилася від нього і залізла на матрац.

Антон поспішив позбутися непотрібних шарів одягу. Коли зайве вже валялося на кріслі, молодий чоловік поспішив до дружини. Та не лежала, а стояла на колінах, обличчям до узголів'я.

- Чому ви стоїте? - заліз до неї.

Та опустилася на п'яти, відставивши попу:

- Так моя спина має гарніший вигляд, - усміхнулася, поклавши долоні на ліжко. - Ви так не думаєте? - покрутила попою ніби хвостиком.

- Вона прекрасна завжди, - притулився до неї ззаду і взявся обома руками за груди.

- Ох! - чуттєво вдихнула, вигнувшись під його торсом. - У вас твердий не тільки прес.

- Звичайно, - заманливо посміхнувся, почавши рухати стегнами туди-назад, погладжуючи членом її промежину. - Я весь як скеля, - пригорнувся до її шиї губами.

Та зітхнула, відчуваючи небувале раніше задоволення, перебувати з цією людиною в одному ліжку.

Близькість їхня була такою чуттєвою і люблячою, що Даніела навіть засумнівалася в тому, що з нею зараз її чоловік, а не хтось інший. Він виявляв наполегливість і інтерес, пристрасть, бажання, але аж ніяк не грубість і жорстокість, які переслідували її раніше.

- А! Так! А! Боже мій! - стогнала дівчина, будучи вже спітнілою і червоною від пристрасті. - Так! Боже мій! - стискала його волосся пальцями. - М! Ах!

- Тихіше, тихіше, - неголосно просив її наречений. - Нас почують.

- Нехай усі чують! Ах! Нехай усі знають! А! Як мені добре! Боже мій, не зупиняйся! Так! Продовжуй!

- Дано, будь ласка...

- Ні-іт! - скрикнула. - А! - пронизливо вирвалося з неї. - Так! А! Ааа! - стиснула його сильніше. - Антооонеее! - закинула голову на його плече.

Той покосився на наречену. Її подальший оргазм чув багато хто. Деяких він навіть розбудив.

Закінчивши, вони впали на матрац по обидва його боки.

- Що це? - насупився принц, промацуючи ліжко. - Тут мокро.

- Мені було добре... - втомлено кинула свою долоню на його руку. - Дуже...

В обох спостерігалася задишка, червоне обличчя і краплі поту по тілу. Чоловік сховав очі. Дружині було цікаво, що ж це означає, але вона була зовсім не в тому стані, щоб питати хоч щось. Антон окинув поглядом ліжко, намагаючись не зустрічатися з жіночими очима, взяв подушку і закрив нею своє обличчя. Даніела насупилася, нічого не зрозуміла і просто заплющила очі, продовжуючи тримати руку поверх його долоні. У такому стані, вони й заснули.

Прокинувся молодий чоловік від моторошного болю в голові. Оглянув обстановку, помітив ще вохку калюжу посеред матраца і поспішно встав, побоюючись, що це його рук справа. Був тільки ранній ранок, близько п’ятої. Дружина солодко спала навпроти абсолютно голою. На підлозі було виявлено жіночий пеньюар і його панчохи, які молодий чоловік, мабуть, зняв уже в процесі злягання.

Швидко вдягнувши хоча б сорочку з бре і бриджами, принц зібрав решту свого одягу і вийшов, не бажаючи більше перебувати там, де запах сексу не встиг ще вивітриться. Зайшовши до себе, він всучив одяг лакею, який щойно збирався прокидатися, зняв зайве, сказав набрати йому ванну і пішов у покої.

Даніела спала до самого полудня, тож зустрілися молоді лише за обідом, де дівчина раз у раз посилала чоловікові щасливі посмішки, які той сприймав не правдивіше фарсу. Після трапези, він схопив її за руку і повів до себе на розмову. Бесіда відбувалася в кабінеті.

- Що вчора було? - тихо й обурено видав той.

- Ох, було дуже добре... - взяла його руку обома, мрійливо дивлячись в очі. - Ти був чудовий... Так шикарно, так прекрасно мені ще ніколи не було...

- Що за "ти"? - вирвав долоню. - У нас не було домовленості переходити на такі особистості.

- Ви такі серйозні тільки коли сонце світить? - розслаблено посміхнулася. - Уночі ви зовсім інший... - звабливо наблизилася і поцілувала його.

- Заспокойте свою хіть, - відсторонився і витер губи. - Що було цієї ночі? На мене люди косяться. Я нічого не пам'ятаю і всі мені кажуть, що в цьому замішані ви, - вказав на неї пальцем.

- Ви мене задовольнили, принце, - бажано пригорнулася до нього. - Ця ніч була найкращим моментом у моєму житті. Найпрекрасніше, що я могла пізнати, дали мені ви. Це було неймовірно...

- Що в нас було?

- Секс.

- Хм, як непримітно.

- Ви були п'яні, але як же мені подобалися ваші руки... - взяла його долоню. - Це було прекрасно. Я хочу пізнати таке ще багато разів.

- Не брешіть мені, - невдоволено відсторонився.

- Вам теж подобалося, - апелювала до його почуттів. - Ваш голос... Хах, ваш голос! Ви сміялися! Напевно, я ніколи не бачила вас таким веселим! Це було чудово, - ніжно подивилася на нього. - А як ви називали мене...

- Як? - насупився.

- Дана... "Даніела" здалося вам занадто складним. Мені так подобалося з вами, - пригорнулася до нього. - Ця ніч була найкращою в моєму житті.

Той залишався незворушним:

- Я зрозумів вас. А тепер йдіть. Займіться чимось. У мене багато роботи сьогодні.

- Я буду думати про цю ніч, - посміхнулася, швидкоплинно чмокнула його і вийшла.

Антон дивився на неї з недовірою.

Філіп, уже вдосталь насміявшись з приводу нічних перемог як своїх так і брата, засів у своїх покоях, замкнувшись там на самоті. Доопрацювання вимагало його полотно, на якому він малював нитками. Любов до образотворчого мистецтва в нього була явно від матері. Уже діставши нитки, голки й приготувавшись продовжити, до нього постукали, з дозволу увійшли. Це була чорнява Діана.

- Філіпе! - радісно побігла до нього й обійняла його, коли він сидів у кріслі. - Знову за вишивкою? - глянула на верстат із картиною зі стібків.

- Так, - ненароком поцілував у щоку. - Сідай. Розповідай, що тут було за час моєї відсутності. Відчуття, ніби сталося багато всього! Хаха! Хоча б весілля мого брата! Ця його дружина така незвичайна! Вдень вони сварилися і гризлися як вовки, а вночі так стогнали, що навіть мені завидно стало!

- Та вони постійно на голках, - сіла в крісло навпроти. - Але вона мені все одно нічого не каже. Лаються вони за зачиненими дверима, хоча з криками Антона і двері не перешкода, щоб почути, про що йдеться.

- Хаха, такий уже мій брат. А що з ним узагалі сталося? До від'їзду, він мені здавався не таким злим, - просунув нитку у вушко голки.

- Це почалося відтоді, як ці двоє зустрілися. Антон взагалі перестав бути передбачуваним, коли стало зрозуміло про їхні можливі заручини.

- Хах, так сподобалася? - почав вишивати, акуратно протягуючи голку через полотно.

- Або навпаки - не сподобалася. Його зі спокою в лють може привести що завгодно. То він її подарунками задаровує, то синці на руках залишає. Я його взагалі не розумію.

- Хах, упевнений, що і він себе не розуміє. Цей Антон занадто потайна для нас персона. Але сподіваюся, що ця Ді... Як її? Даніела (незвичайне ім'я) заспокоїть його. Учора, вона при мені погрожувала йому застосуванням сили, якщо він не зміниться, - усміхнувся. - Кумедно буде поглянути на це.

Діана теж усміхнулася, але якось ніяково.

- Щось сталося? - підняв на неї очі. - Хах, давай посміємося над цими двома, - продовжив вишивати, - і поспівчуваємо кожному з них. Хах! Не знаю кому дістанеться за підсумком більше. Даніела ця здалася мені мало не загрозливою. Здається, вона знайде спосіб посадити нашого пса на ланцюг. Хаха!

- Ні, я не про них. Філіпе, я повинна сказати тобі дещо, - тон її став сумним.

Молодий чоловік насторожено підняв очі, тоді як дівчина їх опустила.

- І про що ж ти хочеш сказати мені?

- Мене видають заміж. Батько надіслав листа ще вчора ввечері. Я буду дружиною другого сина маркіза де Жаннера.

- Другого сина?! - обурився. - Та в нього за спиною ні гроша! Твій батько хоче образити мене таким своїм вибором?! Ти - моя подруга! І він хоче видати тебе за якогось бідняка?! Та це образливо! - підхопився. - Сиди тут, я зараз розберуся, - ткнув голку в поле картини і вийшов.

Діана провела його поглядом. Принц прибув до свого батька, який грав із меншим братом у шахи, сидячи в тіні дерев на вулиці.

- Батьку, я обурений до глибини душі!

Родичі поглянули на нього.

- Що сталося? - спокійно поцікавився король.

- Моя подруга - Діана. Ви знаєте її - це кузина Антона.

- То що з нею?

- Її видають заміж за якогось бідняка! - змахнув рукою. - За другого сина маркіза де Жаннера.

- Ну, що ти, маркіз багата людина, не називай його бідняком.

- Але другий син! Це принизливо! Вона моя близька подруга - я б сам одружився з нею! Вона при дворі, при мені і видавати її за якогось...? Такого? Це принизливо!

- Стривай, - окреслив межі розмови монарх. - Ти сказав, що одружився б із нею? Вона кузина твого брата.

- У нас із нею жодної спільної краплі крові. Я не дозволю видати її за когось негідного. Тим паче, що цьому нареченому вже більше 30-ти, а їй лише 18!

- Упевнений, якщо ти запропонуєш її батькові кращу кандидатуру - він погодиться поміняти нареченого. Щоправда, цих Холодних розплодилося вже так багато, що вони можуть собі дозволити і шлюби по любові. До чого б це сватання? Ех. Роби, що хочеш, - глянув на фігури. - Але ідея про весілля з кузиною власного брата мені не подобається.

- Питання з моїм шлюбом уже вирішено? - склав руки на грудях.

- Ще ні. Подумаємо про це після утворення імперії. А поки що потрібно дочекатися одужання Славії і захоплення решти її територій. Зо дня на день має приїхати король Дакрі і дати васальну присягу, тож відпочивай. Можливо, придивишся когось для своєї подружки з його свити.

- Я чув, що їхня країна і так явною мірою вже "захоплена" Холодними.

- Та в них багато хто при дворі є. Холодні не виняток. Вони вже є скрізь.

Повернувшись у покої, Філіп упевнено подивився на Діану:

- Я забороняю тобі виходити за цього старого. З моїми словами згоден навіть король. Я сам знайду тобі нареченого, який буде тебе вартий. Зрозуміло? І передай усе це своєму батькові, - сів у крісло і продовжив вишивати.

- Але як я скажу йому? - злякалася. - Я не маю права голосу в цій ситуації.

- Значить я скажу. Не турбуйся. Ти вийдеш за першого сина і будеш задоволена своїм чоловіком так само, як моя невістка цієї ночі.

Увечері, принцеса знову намагалася спокусити чоловіка на подвиг. Вона на нього дивилася, зацікавлено торкалася і фліртувала, не помічаючи нікого більше, проте Антон знову був холоднішим за лід, твердішим за камінь і категоричнішим за самого себе. Він не хотів навіть дивитися на наречену, чесно побоюючись її палаючого погляду.

Дивно, але сьогодні Даніела залишилася ні з чим, хоча раніше чоловік за жодних обставин не залишав її ввечері на самоті. Надто сильно він бажав. Але сьогодні... Дівчина навіть занепокоїлася, що щось сталося, проте молодий чоловік просто боявся розчарувати її. На нього були такі сподівання, такі надії, а він до пуття навіть не пам'ятав минулий вечір. Що і як він робив, яким чином викликав такий фонтан емоцій і що взагалі між ними тоді відбувалося. Йому було соромно й ніяково за власну необізнаність. Проте, бачити розчарування в очах своєї єдиної жінки, він хотів значно менше, ніж простого задоволення.

Протягом наступних трьох днів, він так само стабільно відмовлявся, при чому поведінка його знову незрозумілим чином змінювалася. Замість того, щоб почати пишатися за свій "професіоналізм" у ліжку, як би це зробив Філіп, Антон тільки сильніше замкнувся, заваливши себе роботою. У кабінеті, він пропадав на цілі дні, буквально ховаючись від тих, хто хотів би з ним поговорити. Навіть дружина не мала до нього доступу, через що Даніела сильно засмучувалася. Принц був тихіший за воду і нижчий за траву, майже ні з ким не розмовляв, ні на кого не зривався і ніби постійно ховався, прикриваючись важливими справами з розподілу золота, що прийшло з Імрі. Багатств було багато, найрізноманітніших, і Антон прагнув якнайшвидше з усіма ними розібратися.

Апофеозом усього цього затишшя, стала буря. Він викликав до себе свою дружину, що вочевидь розраховувала на щось хороше і доброзичливе, і влаштував скандал, та такий безглуздий і гучний, що дівчина навіть захищатися не знала як. У неї летіли грім, блискавка, образи і найрізноманітніші крики. Антон затиснув її в кут, з якого та ніяк не могла вибратися. Результатом усього цього стали сльози. Даніела дала чоловікові значного ляпаса, роблячи з нього свій останній аргумент, розвернулася і втекла.

- Та він нелюд! - нарікали подруги, намагаючись заспокоїти принцесу. - Навіть ми чули як він кричав щось! Навіть билося щось!

- Він вазу розбив, - збирала сльози молода дружина. - Мало не в мене кинув.

- Жах! Жах!

- Я боюся його, - впала в обійми до якоїсь жінки. - Він може розлютитися будь-якої миті.

- Це йому від батька дісталося, - зітхнула вже не молода Вікторія. - Той теж як розлютиться - так тільки ховатися.

- Але король такий добрий, - не розуміла невістка. - Як він може бути таким монстром як Антон?

- Добрий він не завжди. Ви його злим просто не бачили, до того ж... Його Людовік завжди може заспокоїти.

- А як заспокоїти Антона? Він некерований, - підбирала сльози та. - І дріб'язковий. Дратівливий. Злий, - відвернулася.

Жінки переглянулися.

- У короля теж буває такий настрій, - кивнула одна. - І тоді йому дають одні ліки.

- Які? - глянула на ту принцеса, як на останній притулок.

- Йому приводять повій. Або когось ще. Давид знову стає собою після дуже гарної і довгої близькості, - переконливо кивнула, ніби натякаючи.

- Але Антон, - не розуміла принцеса, - він відмовляється ділити ложе зі мною.

Знайомі ніяково переглянулися.

- А ви не питали чому? Принц досить принциповий. Можливо... Його засмутило щось?

- Та що його могло засмутити? - витерла щоки і втягнула соплі. – Востаннє, нам обом було добре, - опустила очі. - Весь замок знає.

У кімнату постукали. Увійшов лакей, вклонився і простягнув Даніелі оксамитовий згорток із чимось усередині. Щойно дівчина насторожено взяла його до рук, навіть не запитавши від кого це, молодий чоловік знову вклонився і вийшов. Присутні пані зацікавлено припали до тканини поглядами. Принцеса розгорнула подарунок і виявила всередині велику золоту брошку з рубінами. Засмучено видихнула.

- Від кого це? - одразу ж зацікавилися присутні.

- Така красива, - почулося від когось.

- І дорога, - додала інша.

- Як же хочеться носити таку красу... - мрійливо видала якась пані.

Даніела ж задумливо покрутила прикрасу в руках і озирнулася, вишукуючи окремі обличчя.

- Ви, - кивнула вона на одну жінку, не зводячи з неї погляду, - хто у вас чоловік?

- Син барона Грізі, син Амірана, - кивнула Анна, виходячи трохи вперед.

- І ви з родини Холодних, - витерла залишки сліз.

- Так, - кивнула.

- Ваш чоловік задоволений вами?

- Цілком. Принаймні, скарг у нього немає.

- Мені потрібно обговорити з вами дещо, - піднялася. - Ходімо. Це розмова не для зайвих вух. Діано, ти теж іди з нами, - вирушила до себе.

Молодята зустрілися тільки за вечерею. Антон намагався поводитися як зазвичай - холодно і стримано. Філіп жартував, а Людовік жадібно їв, втамовуючи голод після активного дня. Міністри перемовлялися з королем, обговорюючи якісь нагальні речі, а Даніела пильно дивилася на чоловіка. Вони сиділи навпроти одне одного, як годиться за етикетом.

- Ви так на мене дивитеся, - холодно почав перший принц, намагаючись ігнорувати все, що було між ними вдень.

- Я намагаюся вас зрозуміти.

- Вам сподобалася брошка? - кивнув на прикрасу, що була приколота між грудьми на корсет.

- А вам вона подобається?

- Вона красива, - невимушено опустив очі. - Блищить...

- Але ви не кажете, що вона вам подобається.

- Вона червона, - підняв обличчя.

- Ви самі її подарували.

- Так. Але її колір це не змінило, - глянув на прикрасу.

- Ви самі її вибирали.

- Так. Але...

- Ви вибрали те, що вам не подобалося?

- Вона привертає багато уваги, - опустив очі в тарілку. - Не хочу, щоб...

- Щоб я привертала увагу? Пам'ятається, раніше ви цього хотіли.

- Я і зараз хочу.

- Ви суперечите самі собі.

- Вам так здається.

- Аж ніяк.

- Я не хочу, щоб туди дивився хтось крім мене, - підняв погляд і кивнув на декольте. - Я не хочу, щоб ви привертали чужу увагу до цього місця.

- Тоді навіщо ви подарували мені брошку?

- Не знаю, - опустив очі.

- Могли б подарувати намисто або каблучку.

- Але подарував брошку.

- Саме так. Навіщо?

- Не знаю. Не питайте мене про це. Я її подарував, - глянув на дівчину. - Радійте.

- Я повинна стрибати від захвату, приймаючи ваші подарунки?

- Я такого не говорив.

- Але ви про це подумали.

- Це не так.

- Тоді про що ви подумали?

- Неважливо, - опустив обличчя.

Даніела відвела погляд.

Цього вечора, вони зустрілися знову. Дівчина прийшла до його спальні та постукала. Відповідь чоловіка була грубо сформульованим проханням до того, щоб його покинули.

- Я думала у вас більше пристойності! - обурилася принцеса. - Так лаятися при мені! Ніякого виховання!

- Чого ви прийшли?! - не пом'якшувався той.

- Хотіла випити з вами вина!

- Випийте його самі!

- Ви - груба й егоїстична людина!

- Чому я егоїстичний?! Я даю вам можливість випити все самій! Це щедрість!

- Це сарказм!

- Нехай! Я не вмію говорити м'яко! - у голосі промайнули знущальні нотки.

- Я помітила! Ви - грубіян! Холоднокровний і байдужий мужик, що навіть поводитися з пані не вміє!

У відповідь нічого не було чути, але незабаром молодий чоловік відчинив нареченій. Він був у халаті на сорочку:

- Бездушний і холоднокровний?! - навис над нею.

- Саме так!

- З другим згоден, а з першим...! Ви не знаєте мене, щоб судити!

- Але перше враження про вас не дуже позитивне.

- Не цукор?

- Саме так.

- Але й не сіль. На добраніч, принцесо. Ідіть у свою спальню. Думаю, ви знайдете дорогу самі, - зачинив перед нею двері.

- Не сіль! Ха! Дуже смішно! - саркастично змахнула рукою. - Накажіть перестати солити вашу їжу і ви швидко зрозумієте, що жити ви не можете без солі!

- А ви не можете без мене жити? - видав із підступом.

- Можу!

- Хм! Ось я і не сіль!

- А хто ви тоді такий? Перець? Дорогий, гострий і очі від вас сльозяться!

- Нехай. Нехай я буду перцем!

- Або гірчицею! Виберіть самі, - видала наостанок і пішла, щоправда, недалеко і не надовго.

Впіймавши дорогою лакея, що ніс принцу глечик з вином, дівчина дістала якийсь флакон і висипала до напою майже цілу ложку, попередньо довівши слузі, що порошок нешкідливий. Вона сама його спробувала. Це було простим снодійним. Вночі ж, коли Антон спав без задніх ніг, Даніела прокралася до нього з мотузкою в руці. Міцно прив'язала чоловіка до ліжка, підготувала тканину для кляпа і лягла спати.