Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Погода зовні стояла надто гарна, щоб просто ігнорувати її, цілком віддаючись роботі. Теплий весняний вітерець, що колихав вкриті листям і квітами гілки на високих деревах... Такі мінливі й пухнасті хмари, що то приховували, то показували усім навколо яскраве сонце... І птахи, чий спів розносився усюди… Жуки, чиє дзижчання лунало як тільки один з них пролітав повз... Щебетання молодих синичок, скрекіт дорослих жайворонків і ще незміцніле каркання воронових пташенят зовсім не налаштовували молодого імператора на роботу.

Антон лише дивився на все це буйство весни, що заходило до нього через вікно кабінету із запахом квітучого бузку, і просто думав про своє. Такий на рідкість невимушений, але все ще холодний погляд дивився на блакитне небо, білосніжні хмари й тіні від сонця, які відкидала рама його власного вікна. Документи в руках були такими нецікавими, такими нестерпно передбачуваними і прісними, що монрах навіть дивитися на них не міг. Хотілося пройтися. Вийти на вулицю і насолодитися цією мінливою хмарністю, зануритися в буйство весняних ароматів і потонути в безодні щебетання.

"Можливо, - відвів невимушений погляд, - зіткнутися з Даніелою... Вона пішла на вулицю відразу після сніданку. Може, вишиває? - піднявся й підійшов до вікна, щоб виглянути назовні й знайти дружину очима. - Чи просто зі своєю свитою базікає?" - оглянув видимий звідси ставок, навкруги якого ходила знать, і попрямував до дверей.

Наодинці йому гуляти не годилося. Та й час він вибрав такий, у який він зазвичай працював. Показувати своє ухиляння від державних обов'язків Антон зовсім не хотів, тож покликав до себе радників, начебто збираючись із ними щось обговорювати, поважно прогулюючись цим часом по саду.

- Може йтися про підвищення податку на сіль, - говорив один із них, ведучи за спиною монарха розмову з колегою.

- Але чи не відверне це міщан? – відповідав міністр. - Податок на сіль і так досить високий. Багато хто висловлює своє невдоволення його постійним зростанням.

- Сіль - це привілей. І дозволяти її собі мають тільки заможні кромійці.

- Ваша величність, а ви якої думки? - подивився на його завжди сувору спину підлеглий. - Варто робити податок ще вищим?

- Робіть, як вважаєте за потрібне, - не поспішаючи крокував він уперед, насолоджуючись краєвидом і легким вітерцем, що охолоджував його нагріту сонцем шкіру. - Залишу це питання на вас.

Радники насупилися, взагалі не впізнаючи в цій людині того самого Антона, що завжди сам вирішував, які потрібно закони приймати, а які - ні. Сам же монарх слухав цих людей в пів вуха, більше віддаючи перевагу птахам, що співали, пролітали туди-сюди, шукаючи жучків і черв'ячків для своїх пташенят, що вже трохи підросли і кричали із гнізд про свій голод. Думка про цих пташенят навела на роздуми і про власне потомство, про вже підтверджену вагітність Даніели, що вже переживала кінець першого триместру. Захотілося скоріше побачитися з нею. Покрутив головою, у пошуках дружини, і спантеличено насупився, спрямовуючи погляд на протилежний бік саду. Зупинився. Радники пригальмували разом із монархом, спрямувавши свій погляд туди ж, куди й він.

Там була імператриця. Стоячи в компанії своєї свити і кількох слуг, молода Даніела тримала в руках заряджений лакеями арбалет, і цілилась його болтом прямо в дерев'яну мішень, зрешечену попередніми влучаннями. Постріл! Придворні схвально закивали, аплодуючи влучності їхньої покровительки, яка в цю мить віддала зброю на перезарядку і зробила ковток вина.

Антон, разом із радниками, вражений цим захопленням вагітної імператриці, одразу ж змінив свій шлях, і найкоротшою дорогою попрямував до Даніели. Поруч вони опинилися вже до третього її пострілу.

Дівчина взяла до рук наново заряджений арбалет і вже приклала його до ока, почавши цілитися в ту саму мішень, як її наміри присікло слово якогось державного радника, явно стурбованого цим її захопленням:

- Припиніть! Це зашкодить дитині!

- Або вашому життю, якщо я не випущу цей болт у мішень, - холодно відповіла імператриця, перед тим, як вистрілила в ціль.

Антон спостерігав за нею суворо і мовчки, не даючи оточуючим точно зрозуміти його ставлення до такого проведення часу.

- Це небезпечно! - продовжував наполягати радник, бачачи в собі точне відображення волі імператора. - Ви можете нашкодити собі!

- Спочатку думаєте про дитину, а потім про мене? - віддала арбалет на перезарядку. - Як мило дізнатися про ваше ставлення до мене в такий цікавий момент, - узяла другий, який заряджали під час розряджання першого, і красномовно подивилася на цього чоловіка, самим поглядом натякаючи, що може прострелити йому голову, якщо він не замовкне.

- Ваша величність! - вражено стривожився той. - Я не хотів вас образити! Просто я турбуюся про ваш стан!

- Угу, - почала цілитися в мішень. - Я так і зрозуміла, - вистрілила в крайнє кільце.

Імператор затримав погляд на результатах її влучання і прикро помітив, що вона жодного разу не влучила у самий центр. Перевів погляд на Даніелу:

- Ти можеш нашкодити іншим.

- Згодна, - взяла наново заряджену зброю. - Якщо мені будуть говорити під руку - я і в ногу влучити можу. Випадково, звісно, - прицілилася і вистрілила, влучивши в друге кільце.

- Твоя влучність залишає бажати кращого, - суворо насупився. - Не далекий час, коли ти промахнешся і вб'єш когось.

- Що ти сказав...? - неквапливо перевела на нього погляд, що випалював саму душу. - Ти сумніваєшся в моїй влучності...?

- Я її заперечую як факт, - неупереджено говорив її темним очам, готовим розірвати на частини. - Ти - промахуєшся.

- Промахуюся?! - розлютилася, гнівно всунувши розряджений арбалет слузі. - Та ти й гадки не маєш, куди я цілюся!

Навколишні притихли, не наважуючись втручатися в чергову сварку своїх монархів.

- Хіба ціль не очевидна? - так само дивився на неї чоловік. - У центрі мішені немає жодного попадання.

- Зараз влучання буде в іншу мішень! - вирвала з рук іншого лакея заряджену зброю і націлила її на чоловіка. - Потрапити між очей так просто!

Обличчя Антона не змінювалося. Він відверто не вірив у те, що Даніела може в нього вистрілити.

- Ну що ж, - з якоюсь холоднокровною задумливістю почав він власній імператриці. - Раз уже ти не боїшся промазати - я стану твоєю мішенню, - взяв із чужої руки персик, зробив 15 кроків до її минулої цілі, поставив фрукт на голову і повернувся до дружини, красномовно сховавши руки за спину.

"Та він з глузду з'їхав!" - приголомшено округлили очі придворні.

- Твоя помилка дорого тобі коштуватиме, - твердо дивився він в очі своєї дружини. - Тож подумай двічі, що тобі дорожче - власна гордість чи моє життя.

Та роздратовано підняла зброю до очей, почавши цілитися в його дурну голову:

- Ти нічого не знаєш про мої вміння. І смієш сумніватися в них?

- Чорт забирай, - почав тихо голосити той самий чиновник, що намагався раніше зупинити її, - це катастрофа... Катастрофа...

- У мене є об'єктивні підстави сумніватися в них, - суворо насупився імператор, - жодного влучання в центр мішені.

- Дідько-дідько-дідько... - стривожено бурмотіли над її вухом.

- У центр будь-який дурень влучити може! - прицілилася до фрукта на його голові. - А ось у тріску на нерівній поверхні кола...

- Та він з глузду з'їхав... - шепотіли просто поруч із Даніелою. - Якщо вона промахнеться... Жах, кошмар, катастрофа...

- Та чорт би тебе побрав! - злісно вигукнула дівчина, повернулася до того самого чиновника і вистрілила в землю біля його ніг. - Ти можеш заткнутися?! Або ти хочеш, щоб у мене рука здригнулася?!

Почувши це, Антон миттю втратив своє колишнє самовладання:

- Хто сміє заважати моїй дружині?!

- Той, кому наступного разу я в ступню вистрілю! - загрозливо видала Даніела на того самого чиновника, змушуючи все-таки заткнутися. - Замовкніть усі! - гнівно пройшлася по всім очами і взяла з рук слуги свіжозаряджений арбалет, віддаючи йому інший. - А ти...! - прицілилася до чоловіка. - Не ворушись! Якщо не хочеш влучання в лоб! - затамувала подих, зосереджено налаштовуючись на постріл.

Антон завмер. Прийняв свою минулу позу. І почав чекати. Або її визнання своєї помилки, або потрапляння у свою голову, що він вважав досить малоймовірною подією. Обличчя його залишалося неупередженим, а погляд - холодним. Він дивився тільки на свою дружину та її наміри, оцінював схвильованість її почуттів за непомітним диханням і цілеспрямованим поглядом.

Натиснула на спуск. Постріл! Ф'їть! У Антона завмерло серце і округлилися від шоку очі. Стріла миттю пронизала собою персик, забираючи її разом із собою, так само легко, як і душу імператора, приголомшеного цим смертоносним болтом, що зачепив його чорне волосся.

- Я! - гучно оголосила імператриця, всунувши свою зброю лакею в руки. – Не! Промахуюся!

"Потрапила мені прямо в душу," - пошепки подумав монарх, оговтуючись від шоку і набуваючи свого звичайного суворого вигляду.

Навколишні миттю зааплодували, вражено радіючи влучності імператриці й тому, що нікого зараз не було вбито. Антон попрямував до своєї дружини. Причому погляд його був таким суворим, а крок настільки грізним, що придворні поступово почали затихати, хвилюючись за те, що вбивство зараз все-таки станеться. Даніела спостерігала за цим наближенням неупереджено, не показуючи навіть частки страху, який помалу почав у ній зароджуватися.

Чоловік зупинився прямо перед нею, грізно дивлячись зверху вниз - прямо на цю, здавалося б, беззахисну вагітну імператрицю, яку з такою ретельністю потрібно було оберігати від будь-яких негараздів. Став збоку від неї, нахилився до спідниці, захопив зі спини нижні яруси фіжми і підхопив дружину на руки.

- Антоне?! - стривожилася Даніела, почавши відверто побоюватися того, що він далі збирається з нею робити.

Але той не відповів, почавши просто нести її в напрямку палацу, дорогою, що проходила мостом через ставок.

Придворні, помітивши куди він її несе, одразу ж занепокоїлися, подумавши про те, що монарх зібрався просто-таки викинути свою дружину у воду, караючи її за такі витівки з арбалетом. Свита Даніели миттєво поспішила за цією парочкою, рішуче бажаючи припинити будь-які наміри молодого чоловіка, що могли зашкодити як його дружині, так і їхній спільній дитині, яка була в її утробі.

- Ваша величність! - метушливо і злякано закликали вони до Антона. - Ваша величність!

Але той навіть не чув їх, вважаючи за краще мовчки крокувати дорогою, бачачи тільки кінцеву мету свого шляху, але ніяк не перешкоди, що могли його зупинити. Даніела, спостерігаючи все це, лише насторожено поглядала на чоловіка, відверто побоюючись його неупереджених намірів. Цей холодний погляд, суворий вираз незмінного обличчя не говорили їй ні про що хороше, що може чекати на неї найближчим часом. Подивилася на їхній шлях. Неспокійно обійняла його за шию, притулившись до грудей усім тілом, і почала чекати на все, що приготувала їй така непередбачувана, в особі Антона, доля. Той прискорив свій грізний крок.

Ледве імператорське подружжя минуло міст через ставок, який так тривожив інших, свита імператриці почала сповільнюватися, розуміючи, що купання в холодній воді вагітна Даніела все-таки змогла уникнути. Однак, навряд чи вона уникне тієї лайки і гнівної сварки, яка чекає на неї вже в палаці, подалі від чужих очей, при яких Антон так не любив підвищувати голос на свою дружину. У цьому випадку, придворні вже нічого не могли зробити для своєї імператриці, залишаючи її сам на сам з некерованим і гнівливим чоловіком, що безкарно міг робити з нею все, що захоче. Жінки співчутливо переглянулися, проводжаючи свою покровительку лише жалісливими поглядами.

Монарх звернув до іншого входу в палац і досить швидко зник за рогом. Підійшов до дверей, що були приховані від зайвих очей кам'яним виступом, що перегороджував огляд із саду.

- Куди ти мене несеш? - стривожено запитала Даніела, поняття не маючи, куди можуть вести ці невиразні двері, явно призначені для слуг.

Антон поставив її на землю, неупереджено перевірив, чи зачинені ці двері, подивився на дружину і кинув її спиною на той самий виступ, з некерованим поривом вчепившись у її губи своїми. "Антоне?!" - ошелешено округлила очі імператриця, вочевидь не очікуючи зараз такої звіриної пристрасті.

- Ми маємо зачати дитину, - почав суворо бурмотіти їй захоплений почуттями чоловік, обхоплюючи її тіло впевненими долонями.

- Але я вже вагітна, - стривожено прошепотіла йому.

- Такого ж холоднокровного, як його мати, - продовжував, ніби не чуючи її слів, - і такого ж безстрашного, як його батько, - з усією силою притиснув її до себе, покриваючи жадібними поцілунками все, чого тільки міг торкатися губами.

- Антоне! - злякано відсторонилася животом і вислизнула з-під його вуст обличчям. - Але я ВЖЕ вагітна! - приголомшено подивилася на нього, не розуміючи, як їхній недавній контакт зі зброєю міг породити таке сильне бажання.

- Можемо перенести всі ці прагнення на другу дитину, - почав спускатися поцілунками на її шию і груди.

- Антоне, - неспокійно притиснулася плечима до стіни, починаючи заражатися його пристрастю.

- Хлопчика, дівчинку... Це неважливо, - вирівнявся і впевнено подивився в її обличчя. - З такою матір'ю вони захоплять увесь світ.

Даніела із задоволеною гордістю відвела погляд, цілком приймаючи цей утішний комплімент на свою адресу:

- Моє лоно лише зрощує те сім'я, що в нього потрапляє, - опустила прихильні очі на збудженого чоловіка.

- Яке ж у тебе прекрасне лоно, - жадібно ковзав руками цим корсетом, не маючи змоги дістатися стегон через фіжму. - Яке неземне щастя, що мені вдалося його отримати...

- Хм, - задоволено посміхнулася його словам. - А яке сім'я дозріває в мені зараз... - спокусливо провела пальцем по його грудях. - Можливо, це плід нашої пристрасті спонукав мене зайнятися сьогодні стрільбою...?

- Цей плід, - рішуче поклав долоню на низ її живота. - Ця дитина. Цей перший спадкоємець або знищить, або завоює весь світ.

- Хм... - з усмішкою провела по його щоці долонею. - Я б не хотіла, щоб моє дитя знищило світ, у якому є такий чоловік...

- Мм, - жадібно поцілував цю руку. - І така жінка, - впевнено подивився в її очі.

- Хм, - зацікавлено опустила погляд на його тіло і долоню на довгу спідницю. - А такий чоловік не хоче доторкнутися до лона такої жінки? - почала крадькома піднімати шари тканини, що закривала її ноги.

- Я мрію про це, - напористо схилився до подолу її вбрання і почав перебирати нижні спідниці, ніби шукаючи якусь певну.

- Кінець цим спідницям просто тут... - висунула йому назустріч свою витончену ніжку в білосніжній панчосі.

Чоловік миттю застиг, ледь помітивши таку привабливу до себе щиколотку. Заворожено поклав долоню на п'яту і вийняв її з туфельки, відчувши кінчиками пальців таку приємну на дотик тканину білої панчохи. Повернувся до дружини і неквапливо провів рукою по ікрі, прямуючи долонею до коліна.

- Кхм, Антоне, - зніяковіло прикрила посмішку імператриця.

- Це неприпустимо, - роздратовано кинув милування її формами і повернув туфлю на ногу.

- Антоне? - стривожилася новою зміною його настрою.

Той суворо вирівнявся, подивившись у її рум'яне обличчя, і знову підхопив дружину на руки.

- Антоне?! - миттєво обхопила його шию долонями, злякавшись такої несподіванки.

- Ми - імператорське подружжя, - гордо заявив він, несучи дружину до головного входу з імператорського саду, - а не парочка пересічних слуг, - нетерпимо стиснув зуби.

- Неодмінно! - кивком підтвердила дружина. - Але куди ти мене несеш? - оглянула їхнє оточення.

- Імператорське подружжя має зачинати синів і дочок Кромії тільки на імператорському ложі!

- То ми все ж... - зацікавлено оглянула монарха. - Продовжимо наше побачення...?

- Звісно! - підтвердив вольовим кивком.