Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Наступні кілька днів, королівський двір проводив Філіпа у свій невеликий похід, після чого почалося справжнє бурління серед наречених і женихів. До замку з'їжджалися всі, хто хотів спробувати щастя поріднитися з королем і його нащадками.

- Я хочу дружину з винятково пристойної і знатної родини, - видав якось Антон, говорячи наодинці з батьком. - Високого титулу і з належним знанням етикету.

- Ну, хоч якісь вимоги, - зітхнув Давид, попиваючи вино. - Я думав, ти так і продовжиш говорити "одружуся з ким скажете". А вік?

- Я не збираюся одружуватися з пані похилого віку, - насуплено подивився на короля. - Повторний шлюб і діти мене також не цікавлять.

- Це буде вже занадто. "Повторний шлюб із королем". Такого я точно не допущу, - залпом осушив келих. - Пам'ятаю, ти там про гай щось говорив. Дізнався, зріє змова проти нас чи ні?

- Мої люди вирушили все дізнатися.

- Хм, - задумався Давид. - Я якраз згадав, як я обрав твою матір. Може, зробити з тобою те саме? - глянув на нього.

- Про що ви? - зустрівся з ним прохолодним поглядом.

- Ми влаштували бал. Щоправда, у мене були зовсім інші критерії вибору.

- Не думаю, що наречену варто шукати саме на балу, - скептично видав. - Я одружуватися збираюся, як ви кажете, а не цілуватися по кутках як мій брат.

- І все ж таки. Ми можемо запросити всіх найбільш знатних і старанних. У розмові зрозуміти людину легше, ніж зі слів інших людей. Тобі з нею жити доведеться.

- Ви схожі на сваху, - гидливо відкинувся син в кріслі. - Усе підбираєте й запитуєте. Це політичний шлюб. Яка різниця розумію я її чи ні? Ми все одно в різних кімнатах спати будемо, - відвернувся.

- Я просто хочу добра своїм дітям. Не думаю, що в цьому є щось погане. Особливо підходяща людина потрібна тобі.

- Тому що я буду королем?

- Ні. Тому що мені здається, ти нещасний.

Син відвернувся більше.

- Королі позбавляють себе багато чого, - продовжив Давид. - Але вони теж люди і їм теж хочеться душевної близькості. Дружина - одна із тих людей, хто може тобі її дати. Людина, яка ділить із тобою ліжко, може стати найближчою не тільки для твого тіла, а й для душі. Подумай над цим. Над тим, кого б ти хотів підпустити до себе настільки близько.

- У мене є духівник, що опікується моєю душею. Більшого мені не потрібно.

- Ти впевнений? Ти можеш розповісти своєму духівнику все?

- На те він і духівник, батьку, - невдоволено подивився на нього Антон.

- Він твій друг?

- У мене є друзі, - відвів погляд.

- І сім'я. У тебе дуже велика сім'я. Ні в кого немає такої великої сім'ї, як у Холодних. Але... Мені все одно здається, що чогось тобі бракує.

- Ви намагаєтеся витягнути з мене сповідь? - глянув на того.

- Ні, що ти. Я просто хочу тобі добра. У всіх моїх дітей є те, про що я говорю зараз. Тільки в тебе я цього не помічаю. У тебе очі твоєї матері, ти знаєш про це?

- Так. Ви іноді говорите мені.

- Я бачив її нещасною. Я зізнаюся в тому, що робив її такою. Ти нещасний. Я бачу це.

- Я пам'ятаю, як ви говорили, що любили її.

- Я був жорстоким чоловіком. Не для її тіла, а для душі. Я не давав їй кохання дуже довго. Але потім... Я не міг без неї жити. Я страждав.

- Ви говорили про це.

- Вона була моїм найкращим другом і моєю коханкою. Навіть не уявляю, які я приносив їй страждання своїм коханим зв'язком, - зітхнув, відвівши погляд.

- Коханим зв'язком? – насторожився син. - Ви не говорили, що у вас була коханка.

Давид напружився:

- Забудь, - відвернувся і поспішно налив собі ще.

- Хто вона? - насторожено піднявся. - У вас є виродки на стороні? Батьку?

Той швидко осушив келих:

- Ні, позашлюбних дітей у мене немає. Це точно. Не турбуйся.

- Що це за зв'язок? - повільно підійшов.

Давид почав бігати очима по кімнаті, метушливо шукаючи вихід із цієї неприємної ситуації.

- Ви зраджували моїй матері? А мачусі? Їй ви теж зраджували?

На щастя богів, всередину постукав Людовік і дуже засмучено зайшов. Одяг його був забруднений і місцями розірваний.

- Луї! - занепокоївся монарх, видихаючи від полегшення з приводу перерваної розмови. - Що сталося? Що з тобою? - поспішив до нього і обійняв. - Хто тебе образив?

Дитина лягла на батьківські груди:

- Я намалював малюнок для тебе і вирішив показати його друзям, а вони почали сміятися й обзиватися... Я напав на них, а вони... - заплющив очі, почавши скиглити. - Ми більше не друзі...

- Тихіше, тихіше... - приголубив його.

- Вони сміялися наді мною! - несамовито викрикнув молодший. - Вони знущалися! І обзивалися!

- Хто посмів образити члена королівської родини? - категорично видав Антон. - Що це за безсмертна компанія? Їм не місце в замку.

- Нехай ідуть! Вони зрадники! - кричав хлопчик.

- Будуть у тебе нові друзі, - поцілував його тім'я король. - Візьми, випий, - повів його до столика з глечиком. - А ти, - глянув на старшого, - виженеш їх поки що. Не потрібні вам такі друзі, що розсипаються в глузуваннях.

- Це принизливо, - підтвердив первісток.

Людовік тремтячими руками налив собі і насилу відпив.

- Іди, - Давид зробив жест спадкоємцю. - Я хочу поговорити з Луї наодинці.

Старший кивнув і скоро вийшов. Щойно двері за ним зачинилися, батько обійшов третього сина і подивився в очі, тримаючи його за плечі:

- Що вони говорили? Як ображали? Я страчу їх за таке.

- Вони називали мене непристойними словами. Вони говорили, ніби я, - задихався від сліз, - ніби я... Я не буду говорити! - гірко розплакався. - Ти образишся!

- Тихіше, тихіше, - міцно притиснув його до себе король. - А покажи свій малюнок. Я подивлюся.

- Вони забрали його!

- Забрали? А що ти там намалював?

- Тебе! І якусь людину! - подивився на батька. - Ви сиділи на колоді біля річки й обіймалися!

- Обіймалися?

- Тобі було холодно! І ця людина гріла тебе!

- Можливо, тебе зрозуміли неправильно, - співчутливо почав гладити його спину.

- Так! - нестямно підтвердив, запливаючи сльозами. - Вони обзивали мене! Грубо!

- Я їх страчу... - втомлено видихнув. - Або вирву язики, щоб не сміялися більше над моїм персиком, - поцілував у тім'я.

Зовсім скоро повернувся й Антон. Обурений, злий, із зачепленою гордістю і самолюбством.

- Ваш син ганьбить вас!

Ті сиділи на краю дивана. Людовік тільки шморгав носом, оговтуючись після сліз. Король глянув на первістка, не припиняючи обіймати нещасного молодшого.

- Ви подивіться яким він вас намалював! - важко підійшов первісток і всунув у батькову руку пом'ятий аркуш.

Давид розпрямив його і глянув на це бездарне творіння, не випускаючи молодшого з рук.

- Малювання - це точно не твоє, - сумнівно зітхнув він, звертаючись до Луї.

Антон обурився тільки більше:

- Вас хвилює тільки це?!

- Та не кричи ти, - махнув на того король і продовжив роздивлятися малюнок. - Хто з цих двох я?

- Ось, - показав Людовік пальцем на фігуру з короною на голові. - А цей обіймає, - показав на другого.

- А ось це, що він робить? - вказав на профіль цього другого, що був близький до королівського вуха.

Дитина знизала плечима:

- Не знаю.

- Ти розумієш, на що це схоже? - покосився на хлопчика.

- На що? - підняв очі.

- Не будь таким дурнем! - розлютився Антон. - Ти намалював нашого батька в руках содоміта!

Людовік кисло стиснувся, готуючись заплакати від таких різких слів:

- Він просто гріє батька. Він замерз, - виправдовуючись подивився він на брата.

- Його зрозуміли занадто хибно, - констатував Давид, склав аркуш навпіл двічі й поклав його за пазуху. - Пропоную просто забути про це. А найбільш балакучим вирвати язики.

- Та як ви можете так спокійно?! - не розумів спадкоємець.

- Він намалював Карла, - суворо подивився на первістка король. - Ми з Карлом часто їздили в молодості на річку і я часто там мерз. Мій син намалював мого друга. Які в тебе ще питання?

Тому не було що протиставити.

- А тепер іди, - махнув від себе. - Нічого катастрофічного не сталося.

Антон був змушений підкоритися. Щойно двері за ним зачинилися, Давид повернувся до Луї і дбайливо погладив його по голові, поцілувавши у волосся.

- Мені подобається цей малюнок. Але не малюй більше такого, що можуть неправильно зрозуміти, - погладив пальцями його мочку. - Хто тебе напоумив на цю картину?

Той знизав плечима, повернувшись до батька:

- Вона просто прийшла мені в голову.

- Просто так?

- Так, просто так, - ліг на його груди. - А хто такий Карл? Він твій друг? Чому ти не познайомиш мене з ним?

- Він помер ще до твого народження, - зітхнув, погладжуючи його плече. - Ця людина була мені катастрофічно близькою і дорогою.

- Ти любив його?

- Дуже.

- Більше, ніж мене? - підвівся і подивився в очі.

Давид ніжно посміхнувся:

- Ви обидва займаєте в моєму серці більше місця, ніж усі інші разом узяті, - поцілував його в лоб, від чого хлопчик м'яко посміхнувся.

Антон був зачеплений до глибини душі. "Батька рідний син називає содомітом, а йому все одно! Якби це зробив я - він би мене відшмагав! Цьому Людовіку прощається занадто багато!" Увечері, молодій людині легше не стало. Схопивши молодшого брата за руку, він відвів його в його кімнату для серйозної розмови. Луї все ще був наляканий і засмучений, а з настроєм Антона лякався і засмучувався тільки більше.

- Ти, виродку, - грубо почав той, поставивши підлітка перед собою, - тебе потрібно відшмагати після таких малюнків. Ти ганьбиш нашого батька. Короля Кромії! Ось цими руками! - схопив його кисть і злісно нею потряс.

- Я не спеціально, - тихо виправдовувався той. - Я не знав, що так не можна. Батько сказав мені більше не малювати таке.

- Не знав! Тільки дурень не знає про це! Ти дурень? Хоча кого я питаю?!

Луї тільки стискався, лякаючись усього цього.

- Ще раз побачу щось подібне - особисто тебе вишмагаю! Зрозумів, виродку?

- Так, - тихенько відповів той, готуючись заплакати.

- І не реви! - дав запотиличник. - Ти не дівчисько!

Брат із тремтінням кивнув. Старший роздратовано його оглянув і вийшов. Людовік лише здригнувся, почувши грюкіт дверима.

За вечерею, король помітив явну відсутність молодшого сина за столом.

- А де Людовік? - глянув він на слуг. - Покличте його, - сів і поклав тканинну серветку собі на коліна.

Лакеї кивнули, проте нічого особливого не принесли:

- Ваша величність, його високість відмовляються виходити зі своїх покоїв.

- Чому? - насупився. - Антоне, приведи його, - кивнув на старшого сина.

Вечерю все ще не було розпочато. Вельможі могли тільки зітхати і чекати молодшого принца, без якого король не хотів починати.

Первісток, зайшовши в кімнату до молодшого, вибухнув тоталітарним криком:

- Батько хоче бачити тебе за столом! Чому ти змушуєш його чекати?!

Хлопчик, який до цього часу встиг заспокоїтися, знову розплакався.

- Знову ревеш?! – підійшов старший і схопив його за руку. - Скільки можна?! Ти не дівчисько!

Людовік стікав сльозами, тоді як його стягнули з ліжка і поволокли в коридор.

- Заткни свою пащу! - дав йому запотиличника. - Ти ганьбиш нас своїм плачем!

Такі слова не мали жодного заспокійливого ефекту, тож старший регулярно давав молодшому стусани, змушуючи його заткнутися силою. Удар за ударом, Антон посилював розмах руки, та так, що Людовік скоро почав відлітати вперед. Він був заляканий, весь у сльозах, але замовкнути йому все-таки довелося, бо лише цим він міг припинити побої.

У їдальню його привели насильно і не в найкращому вигляді.

- Ваш син, - жорстоко почав Антон, підштовхуючи молодшого до столу, - знову ганьбить вас.

- Луї! - підскочив з місця король, помітивши крайню заляканість молодшого. - Що сталося?

Той міг лише стиснутися, боячись вимовити хоча б звук.

- Він не хотів приходити.

- У такому разі, - монарх гнівно подивився на старшого, - мене ганьбиш ти.

Антон розгубився.

- Якщо ти бачив, що він у такому стані, ти мав залишити його в спокої, - попрямував до молодшого, - а не вести його сюди через увесь замок.

- Але ви хотіли бачити його тут, - пояснював той.

- Насамперед, я хочу бачити його щасливим, - жорстоко подивився на первістка король й обійняв молодшого, - а вже потім за моїм столом і вечерею. Головою своєю думай, коли потрібно когось виводити на люди, а коли ні, - опустив обличчя до Людовіка і пом'якшав. - Не бійся, все добре, - поцілував його в тім'я.

- Ви занадто добрі до нього, - обурився старший.

- Ти хочеш поговорити про це при всіх? - подивився на нього. - Якщо я добрий - цьому є причина, - погладив молодшого по голові. - І якщо я злий - теж. І на тебе я зараз злий. Тож сядь на своє місце і замовкни.

Антон стиснув кулаки й губи. Відправився до столу. Король нахилився до вуха молодшого:

- Біжи до себе, якщо хочеш. Я скажу принести їжу прямо до тебе.

Той кивнув, піднявши жалібне личко.

- Біжи, - поцілував у лоб. - Після вечері я поговорю з тобою.

Молодший знову кивнув, розвернувся і швидко вийшов. Старший напружився: "Якщо він скаже батькові, що я давав йому такі запотиличники, мене вишмагають." Вечеря пройшла майже без розмов і обговорення чого б то не було.

Прийшовши до сина після трапези, король обійняв його, присівши на ліжко:

- Ти все ще плачеш? Не бійся, ніхто більше не посміє тебе так обзивати. Ці хлопчаки не були тобі друзями, якщо вчинили так жорстоко.

- Я не через це плачу... - шмигнув носом той.

- А через що? - зазирнув в обличчя.

- Я підвів тебе... Тепер тебе не поважають... Я зганьбив сім'ю...

Той м'яко посміхнувся:

- Ти не міг мене зганьбити. Ти побився з тими хлопчаками. Ти намагався відвоювати свою честь, але їх було більше, а це вже нечесно.

- Я плакса... Я як дівчинка...

- Луї... - засмучено стиснув його. - Я так не вважаю. Ти не плакса. Не кажи так. Ніколи не кажи, - підняв його обличчя до себе. - Ти - не плакса. Запам'ятай це.

- Але Антон... Він каже, що я плакса, що я ганьблю тебе цим.

- Ну, чоловічі сльози не бажані на людях, однак ти можеш плакати серед тих, кому ти довіряєш. Мені ти довіряєш? А Антонові?

- Він ображає мене, - сховав обличчя.

- Як? Що він посмів зробити з моїм персиком?

- Він грубий зі мною. Він кричить на мене, - стиснувся.

- Я поговорю з ним. Я виб'ю з нього всю дурь, - поцілував його у волосся.

- Він просто злий. Він навіть не розповів, що означає це слово, але постійно злиться на мене через нього.

- Яке слово?

- На "с". Я навіть не знаю, що це таке, - підняв очі на родича. - Що це означає? За що він так зі мною?

- Содоміт? – (дитина кивнула.) - Ну, як тобі сказати... Це коли чоловіки кохають одне одного.

- Як ми з тобою?

Той розгублено відкашлявся:

- Ні, у нас батьківсько-синівська любов, а там інша. Це як любов між чоловіком і жінкою, коли вони одружуються. Коли вони цілуються, ділять одне з одним ложе...

Людовік зніяковів, відвівши погляд:

- Вибач. Я не знав, що мій малюнок схожий на таке. Я більше не буду малювати щось подібне. Я не хотів.

- Нічого. Я прощаю тебе. Але якщо ти все-таки намалюєш щось таке знову...

- Ніколи, - злякано перебив короля, подивившись в обличчя.

- І все-таки. Якщо раптом намалюєш - не показуй його нікому, крім мене. Мені - можна, - трохи посміхнувся і поцілував його в лоб.

Той кивнув.

- Не засмучуйся, все добре, - погладив дитячу щоку.

Після цієї розмови, король запросив до себе Антона, якого відверто трусило від наближення розплати за його ляпаси по дитячій голові. Батько почав без передмов:

- Ти кричиш і грубиш Людовіку. Вгамуй свій запал по-хорошому або буде по-поганому. Він навіть не знав, що таке содомія.

- Він уже дорослий. Як він міг не знати? - дивувався.

- А ти у свої 13 вже у всю відав про сексуальні стосунки між чоловіками? Скажи мені хто тебе розбестив і я його страчу.

- Батьку! Як ви можете так?! - перелякався.

- Він тобі такий дорогий? - стримав знущальний смішок.

- Як ви можете думати, ніби я такий самий?!

- Я знаю, що ти не такий, - взяв келих із вином. - І не смій таким називати свого брата. Він содоміт ще менше, ніж ти. Просто моя дружба з Карлом була занадто близькою.

- Так, я пам'ятаю, ви любили одне одного як справжні брати.

- Саме, - кивнув. - І тебе я закликаю полюбити Людовіка як брата, тим паче, що він дійсно твій брат. Я не хочу ворожнечі в родині. Тож піди й помирися з ним. Зрозумів?

- Так, - відвів погляд.

- Уперед, - зробив жест до дверей.

Антон вийшов. Прийшов до брата, постукав, зайшов. Хлопчик якраз їв свої персики й колупався кочергою в каміні, однак помітивши родича, злякано застиг.

- Я прийшов миритися, - категорично видав старший. - Ти не сказав батькові, що я бив тебе.

- Можу сказати, - повільно кивнув.

- Чому ти не сказав?

- Подумав, що це буде жорстоко. Він зробить тобі дуже боляче.

- Милосердний значить?

- Так, - кивнув, втягнувши весь сік із надкушеного персика.

- Дам пораду: не будь милосердним до своїх ворогів.

- А ти мій ворог?

Антон недовго помовчав:

- Ні, я твій друг.

- У такому разі, я мав би бути милосердним до тебе. Але й ти тоді... теж мав би бути... - опустив очі в камін. - Але ти не був.

- Вибач мені за це. Я прийшов миритися, - попрямував до нього.

Людовік напружився, зануривши кінець кочерги у вугілля.

- Я був неправий, коли діяв із тобою жорстоко, але й ти був неправий, коли зганьбив короля.

- Я не знав, що таке содомія, - глянув на нього. - Батько розповів мені і я вибачився перед ним. Він мене пробачив.

- Пробач і ти мене, - простягнув долоню. - Давай миритися.

Брат насторожено глянув на ліву руку, що ховалася за спиною. Антон напружився.

- Покажи другу руку, - видав молодший, стиснувши нагріту кочергу сильніше.

- Ти не довіряєш мені? - насупився, продемонструвавши другу долоню.

- Ні, не довіряю, - жорстко подивився в очі й потиснув його кисть, затиснувши персик зубами.

- Сумно чути це, - відпустив його.

- Це правда, - дістав фрукт із рота. - А правда буває й сумною.

- Гаразд, на добраніч.

- На добраніч.

Обидва кивнули один одному й попрощалися, почавши готуватися до сну. Сьогодні, брати знову не могли нормально заснути. Людовік думав про це примирення, що здавалося йому удаваним, а Антон замислився над словами батька, в яких було щось дивне, щодо реакції на содомію. Вона була якоюсь спокійною. Підозріло нейтральною і анітрохи не злобною.

Антон вжив на роздуми кілька годин, але це були лише думки і вони нічого не доводили. Одна версія говорила про спокій через те, що Людовік узагалі не розумів, про що йдеться, і тому злитися на нього нерозумно, а інша - про те, що сам король не так і проти таких стосунків. Друга думка особливо суперечила світогляду принца.

Оскільки думки - це всього лише думки, молодик вирішив долучити до них спостереження, які нічого йому не дали. Мало того, спостерігати за проявами сексуального інтересу свого батька було дещо гидко і не дуже приємно. Але оскільки принциповість молодої людини вже набрала своїх обертів, він вирішив запитати напряму. Говорити про таке з батьком він побоювався. "А раптом, усі мої думки маячня? Батько так сильно розсердиться, що я міг запідозрити його в такому, що він і вбити мене може. Досить згадати як він Людовіка хотів життя позбавити за його крики. А що він може зробити зі мною за такі-то підозри?" Було вирішено запитати в людини, яка просто не могла не знати чогось про любовні пригоди короля – у його камердинера Густава.

Увечері, вже після того як батько точно ліг спати, первісток прийшов до його покоїв і постукав. Вийшов камердинер:

- Вибачте, ваша високість, - вклонився Антону, - але король уже спить.

- Я прийшов до вас, - пошепки видав той, ніби приховуючи щось.

- До мене? - насупився. - З якого питання? - вийшов у коридор і зачинив за собою.

- Давайте відійдемо трохи вбік, - взяв його під руку і відвів до вікна, за п'ять метрів від вартових. - У мене досить особисте запитання.

- Так-так? – слуга став із властивою йому манірністю.

- Мій батько... - загадково почав принц. - Мав любовний зв'язок, коли ще була жива моя мати...

- Так, звісно, - кивнув.

- І ось я хотів би уточнити ім'я.

- Про це вам краще запитати вашого батька.

Той насупився:

- Ви не знаєте ім'я?

- Знаю. Я все знаю. Але тільки король може відповісти вам на це запитання.

- Але ви легко підтвердили, що любовний зв'язок був, - підозріло видав.

- Це не секрет. Про це знали всі.

- Отже, мою матір ганьбили публічно? - тихо обурився.

- Усі наближені, - поправив себе. - До весілля, у короля було багато зв'язків, після - лише один, не рахуючи вашу матір.

- А зараз? Зараз у нього є коханка?

- Ні. Його величність не має постійного зв'язку вже багато років.

- Чому? І коли він кинув ту повію?

- Це було не його рішення. Краще запитайте про все в нього. Король скаже вам значно більше, ніж дозволено сказати мені.

- Гаразд, - взяв його плече і розвернув до вікна, притихнувши в голосі. - Я хочу ще дізнатися дещо. Мій батько, він... Тільки не кажіть йому, що я вас питав про це. Мені дороге моє життя. Він... Як би це сказати... Він виявляв інтерес не до жінок? - акуратно покосився на співрозмовника.

- До чоловіків?

- Тихіше. Не кричіть так.

- На це запитання вам може відповісти тільки король.

Принц значно насупився:

- Ви не сказали "ні". Ви не заперечуєте це найактивнішим чином. Інтерес був? Мій батько огидний у своїх пристрастях?

Густав прикро стиснув губи:

- Я шкодую, що почав цю розмову, - кивнув. - Вибачте, але вже ніч і вам треба спати. Приходьте до його величності завтра, - попрямував до покоїв.

- Ні, стійте, - схопив його за лікоть і повернув на своє місце. - Ви відповісте на моє запитання. Мій батько – полюбляє чоловіків?

- Запитайте про це в короля.

- Спитаю, - значно кивнув і рішуче попрямував до покоїв.

Густав розширив очі, поспішивши слідом:

- Зараз ніч. Приходьте завтра, - намагався схопити принца і зупинити.

- Я повинен поговорити з батьком сьогодні.

- Це питання може почекати і до завтра.

Вартові закрили принцу вхід у покої.

- Я страчу вас, якщо не пустите! - розлютився той. - Ану відійди! - відштовхнув воїна і увірвався всередину.

Густав шоковано глянув на другого:

- Що стоїш? Король не дозволяв йому увійти.

Але вартові чесно не знали, що їм потрібно робити. З одного боку, дозволу короля не було, а з іншого - це його перший син, який загалом має право входити в покої.

Зрештою, Антон увірвався до спальні:

- Батьку!

- Вам не можна тут перебувати, - по стопах йшов Густав, безрезультатно намагаючись вигнати його.

- Батьку! - попрямував до його ліжка син.

- Що сталося? - спросоння видав той. - Що сталося? - підвівся, схвильований чимось настільки важливим, що мало б змусити підняти самого короля з ліжка.

- Батьку, ви полюбляєте чоловіків? - заглянув за балдахін старший син.

Монарх насупився:

- До чого це запитання?

- Відповідайте!

- Ти наказуєш мені? – здивувався король.

- Ні, - трохи сторопів. - Але я вимагаю відповіді.

- Це не могло почекати до завтра?

Вліз наполегливий Густав:

- Вам потрібно піти. Ви порушуєте сон монарха.

- Густав, - звернувся до нього Давид, - залиш нас. Нам потрібно поговорити наодинці.

- Так, ваша величність, - неохоче підкорився той і вийшов, зачинивши за собою двері.

- І так. Це не могло почекати до завтра? - запитав король сина.

- Я маю знати, хто править країною! - розлютився.

- Я, - спокійно видав. - Тебе не влаштовує моя політика? Це питання могло почекати до ранку, до ради, де ми б усі його обговорили. Що і як тебе не влаштовує.

- Мене не влаштовують ваші пристрасті! Ви ніяк не покарали Людовіка за його образливий малюнок!

Давид важко видихнув:

- Він навіть не знав, що малює. Людовік ще наївна дитина.

- Мене б ви точно відшмагали!

- Не думаю. Але ти б такого не намалював. Це точно.

- Звичайно! Я не можу дивитися на це без огиди! А що якщо Людовік саме таким і стане?! Чому вам все одно?!

- Навіть якщо він таким і стане, я не збираюся його вбивати за це.

- Та чому ви такі спокійні?! Невже ваша любов засліпила вас?!

- Я не осліп. Я все ще бачу його проступки і я сказав йому більше так не робити. Не думаю, що він не послухається мене.

- Ви занадто спокійні! Якщо він стане таким - це підірве репутацію нашої родини. Це зганьбить вас!

- Якщо ми не будемо про це кричати так, як ти зараз - ніхто нічого не дізнається.

- Хто був вашою коханкою? - різко перескочив син на іншу тему. - Хто не рахувався з моєю матір'ю?

- З нею всі рахувалися.

- Хто опускав її своєю присутністю?

- Ти хочеш убити моє старе кохання? - зітхнув. - Воно вже мертво. Ти запізнився зі своєю помстою більш ніж на десять років.

- Ви змушували мою матір почуватися непотрібною! - з викликом упав Антон руками на матрац. - Це через вас я народився тільки на п'ятий рік вашого з нею шлюбу!

- У неї були викидні. І непотрібною вона себе не вважала. Ми були з нею хорошими друзями.

- Ви ненавиділи її! Тому вона і померла!

Давид насупився:

- Антоне, що ти кажеш? Її отруїла моя сестра, за що я і вбив Леону. Я любив твою матір і не бажав їй зла.

- Ви принижували її своєю коханкою!

- Я відмовився від неї, коли зрозумів, що моє місце поруч із дружиною, яка любила мене кратно більше.

- Ви не були вірним чоловіком! Ви не були правильним королем!

Давид дивувався все сильніше:

- Антоне, гнів застелив твій розум. Я кажу тобі справжню правду. Я любив твою матір і відмовився заради неї від багато чого.

- Чому ви назвали мене таким дурним ім'ям?! - люто крикнув син, вкриваючись крапельками поту на червоному обличчі. - Я буду королем! Нікого з королів не називали так, як мене!

- Це ім'я вибрала Маріка, - насторожено відрикрив король ковдру, - вона хотіла, щоб ти був першим, - підвівся з ліжка й обійшов його, став біля сина, уважно дивлячись на нього. - На що ти злишся? Що тебе так образило? - поклав руку на його плече, бажаючи заспокоїти.

- Ви! - відкинув долоню і вирівнявся, люто дивлячись на батька.

- Чим? Скажи.

- Ваша поведінка ображала честь моєї матері! Ваша безхарактерна поведінка зараз ображає всіх нас!

- Обирай слова! - дав різкий ляпас і схопив його голову за підборіддя, повернувши обличчям до себе. - Думаєш назвати мене безхарактерним і слабким?

- Ви - володар найгіллястіших рогів! Як ви дозволяєте мачусі її поведінку?!

- Ти дбаєш про честь сім'ї?

- Так!

- Саме тому ти злий?

- Так! Ми - не маємо честі! Ваш син малює такі малюнки! - вирвався з долоні. - Другий - водить повій у наші покої! Дружина - сама як...! Як блудниця! А ви підозрюєтеся в содомії! Де честь королівської родини?! Де наша гідність?!

- Так ось, що тебе злить, - заспокоюючись зітхнув король і склав руки на грудях.

- А ще мене злить ваш спокій! Чому вам все одно?!

- Тому що це життя, і жити за правилами, про які ти говориш, - означає бути ченцем, чого ніхто з членів королівської сім'ї не хоче. Почнемо з Терези. Коли ми одружилися, між нами було складено усну угоду, в якій королева вимагала кохання від мене або від коханців. Я вирішив дати їй друге.

- Всупереч здоровому глузду?! Всупереч вашій честі?!

- Вгамуйся. Я вирішив так, бо все ще сумував за Марікою і не був готовий кохати когось такого як Тереза. Ця жінка завжди була розпусною і я дозволив їй поводитися так, якщо вона не буде публічною. Мені все одно з ким вона гуляє. Усі її діти - від мене. Мені цього вистачає.

- Не буде публічною?! Та всі знають яка вона!

- Я не чув, щоб наді мною сміялися через її зв'язки, - чітко висловився. - Щодо Людовіка - він ще дитина і мало що розуміє. Щодо Філіпа - майже всі юнаки його віку поводяться подібним чином. Я був таким самим. Щодо мене, - Антон насторожився, - були прецеденти, щоб підозрювати мене у зв'язках такого роду. А тепер я запитаю ще раз: наді мною сміються? Мене не поважають і ні в що не ставлять?

Син мовчав.

- Вас поважають, - через паузу відповів первісток, - найбільш наближені.

- А жителі, ти хочеш сказати, сміються і обзивають? Нехай, вони знають, яка в нас сім'я, нехай дехто зневажає нас, але я все ще при владі, і я все ще викликаю крики радості, виходячи в місто. Антоне, світ не такий простий, яким ти бачиш його зараз. І люди - не ангели. За всіма є якісь гріхи. Але поки ці гріхи залишаються в наших покоях і поки ми керуємо країною досить тверезо - людям байдуже скільки і з ким ми спимо.

- Вас поважали б більше, якби наша сім'я була прикладом для наслідування.

- Кожен відповідає за себе сам. Моя честь така, якою я її створюю сам, твоя - якою ти створюєш її сам, твоєї мачухи і брата - так само.

- Але поведінка королеви позначається на всіх нас! Я хочу собі гідну дружину, а не з сім'ї, що зневажатиме нас через цей блуд!

- У такому разі, поговори з нею сам, але не чекай теплих слів. Тереза останнім часом дуже дратівлива, тож будь готовий до сварки і скандалів, які тільки підігрівають інтерес оточуючих до якоїсь проблеми.

- То що ж? Мені нічого не робити, щоб люди не звертали на це уваги?

- Можеш прийняти це як даність і просто змиритися.

- Та як так-то? - обурився.

- Тереза все-таки не твоя мати, і ти можеш спокійно оперувати до того, що ти син Маріки, яка була мені вірна. Тим більше, що в тобі простежуються її риси. Антоне, будь холоднокровним і тихим, особливо в таких питаннях. Я впевнений, що своїми криками ти привернув далеко не одне вухо, володар якого рознесе слова, які ти вигукуєш, по всьому замку з такою швидкістю, що ти й зітхнути не встигнеш. Вирішуй питання честі тихо, без зайвого галасу й гамору. Ти все-таки на чисту честь претендуєш, а звання скандаліста їй зовсім не личить.

Син невдоволено відвернувся.

- Іди, - м'яко направив король його до дверей. - Уже ніч, тобі потрібно виспатися. Тим паче, що завтра огляд наречених. Будь сама привітність і дружелюбність, - пішов із ним до виходу. - Подумай про те, що не тільки тобі з нею жити доведеться, а й їй - із тобою. Залиш після себе гарне враження. Що краще враження від майбутнього короля, ще до його коронації, то радісніше люди вітатимуть тебе з короною на голові.

- Ця коронація буде на ваших кістках, - невдоволено покосився на батька.

- Так, - ненароком знизав плечима. - Життя циклічне. Один король помирає, іншого коронують. Я не вічний, утім, як і ти, твої брати, майбутні діти й онуки. Це цілком нормально. У народу завжди має бути управитель і ним, після моєї смерті, будеш ти, - усміхнувся і поплескав його по плечу. - Іди спати. Уже пізно, - розвернувся і пішов до ліжка.

Антон обернувся, щоб провести його поглядом, подумав про щось, розвернувся і вийшов, вирушивши до себе. Дорогою, його голова знову була заповнена найрізноманітнішими думками.