Давид ІІІ - Великий король (3ч)

Вранці, між Олександром і його батьком, зав'язався новий діалог.

- Весілля вже сьогодні! - обурювався юнак. - Чому ви нічого не робите?

- Я думаю...

- Про що можна думати, коли на кону життя вашого первістка? Та якщо я одружуся з нею - не відвернуся вже! Ви хочете пов'язати нас із цією сім'єю?! Мені здавалося, у нас інший план! Зовсім інший! - впав у крісло і залпом осушив келих.

- Не істери ти.

- Не можу! Я не хочу з нею одружуватися! Мало того, що вона дрібна, так вона ще й дочка цього Антона! Невже, ми продалися?! За яку ціну нас купили, батьку?!

- За 2/3 Славії і 20 000 га на рік.

- Я думав, наші принципи не купити, - повчально видав. - Ан-ні купили, - роздратовано кивнув і ривком піднявся.

- Вгамуйся ти, - подивився чоловік з-під чола. - Кричиш так, ніби тобі яйця ріжуть. Заспокойся і сядь.

- Не можу я заспокоїтися! Ви ж самі казали, що моя наречена - Б'янка! Я майже звикся з цим, як ви віддали мене Антону!

- Та що ти верещиш як сама наречена? План ще в силі.

- То чого ж ми сидимо?

- Чекаємо слушної нагоди, - опустив задумливий погляд на підлогу.

- Та поки ми її дочекаємося - я вже Холодним стану! - махнув на двері.

- Ну і нехай. Одружуйся з нею, - подивився на сина.

- Та що ви таке говорите? – жахнувся Олександр.

- Одружуйся з нею і охмури її брата. Коли ми виконаємо план - мало того, що землі в посаг отримаємо, так ще й зможемо керувати цією сім'єю. Будь "білим і пухнастим". Ці діти мають бігти до тебе охочіше, ніж до батька з матір'ю.

- Але батько... - опустив руки.

- Чого ніс повісив? Таких іграшок у тебе ще не було. "Син імператора лежить у тебе в ногах..." Чому б і ні? Ми отримуємо все. І гроші, і свободу, і владу.

- А Б'янка?

- У мене синів немає більше? Женю ній когось іншого. А ти - йди й крутись біля цієї Анни з її братами.

- Сьогодні, я не зможу її побачити.

- Отже, попрацюй над близнюками. Вони займуть місце свого батька і я хочу, щоб ти мав над ними тотальну владу.

- А що отримаю я?

- Хах. "Що отримаєш ти?" Стань фаворитом і отримаєш усе, що захочеш. Знаючи тебе - ти цього не проґавиш.

Олександр відвів погляд.

Після сніданку, він зустрівся з шуринами.

- Брати мої! - весело підійшов він до них, розставивши руки для обіймів. - (Я ж можу так вас називати?) - дружелюбно схилився над Давидом.

- Я не проти, - відповів той, подивившись на збентеженого близнюка з опущеним поглядом і скромно зімкнутими руками. - Весілля вже сьогодні, - повернувся до зятя.

- Ох, я так хвилююся, так хвилююся, - обійняв його Олександр збоку за плече. - Поріднитися з такою родиною - велика честь. Не знаю куди себе подіти. Мене переповнюють емоції.

- Але, - неголосно і сором'язливо почав Даніель, піднявши очі на мовців, - якщо до весілля ще є час, ми могли б чимось зайнятися?

- Звичайно! Це чудова ідея зайнятися чимось до церемонії! - підтримав його зять. - Чому віддасте перевагу?

Той приховав очі, відчуваючи, як щоки червоніють.

- Може, кінна прогулянка? - запропонував Давид. - Не думаю, що мого брата влаштують спокійні посиденьки.

- За бенкетом насидимося! - підштовхнув його Олександр. - Давайте кататися! До того ж... - підійшов до іншого близнюка й таємниче його обійняв, змусивши почервоніти ніби помідор. - Я хотів із вами поганятися. Ви приймете мій виклик?

Той миттю кивнув, не наважуючись підняти очі:

- Звичайно.

- Даніелю, - звернувся брат, - я поставлю на тебе гроші. Не підведи.

- Я думав, вашому братові не потрібна додаткова мотивація до перемоги, - з усмішкою глянув на того наречений, непомітно стиснувши плече знайомого.

- Він зараз такий, що я навіть не знаю чого від нього очікувати, - подивився Давид на збентеженого родича.

- Але підемо все ж кататися! – поплескав віконт принца по плечу і попрямував до дверей.

Даніель подивився йому вслід, зовсім не бажаючи розлучатися з цими обіймами.

Приїхавши на місце, Олександр весело підштовхнув усіх до якнайшвидшого початку перегонів:

- Чого чекати? Я жадаю змагань просто зараз! Даніелю! - підійшов до нього. - Ви не бажаєте змагатися просто зараз? До чого ці виснажливі хвилини очікування, друже мій? - підштовхнув до швидкого рішення. - Давайте он до того пня і назад! - показав у далечінь. - Я пристрасно бажаю перевірити вас на здатність утриматися в сідлі!

- А ви думаєте, я поводи від страху втрачу? - крадькома глянув на того підліток.

- А я хочу перевірити! Хаха! Перевірити не тільки вашу хватку, друже мій! - затримав на ньому неоднозначний погляд.

- Я не побіжу з поля бою, - дивився прямо в очі.

- Ви не боїтеся. Мені це подобається! Хаха!

- Чого ви так довго говорите? - втрутився Давид. - Ми тут уже ставки зробили. Біжіть давайте.

- Хах! Як нас підганяють, - посміхнувся тому Олександр. - То побіжимо зараз? - повернувся до Даніеля.

- Запам'ятайте, який вигляд має моє обличчя. Наступного разу, ви побачите його тільки на фініші.

- Хах! Подивимося як гарні ви ззаду! - повернув коня і пішов на лінію старту.

Принц навіть зніяковів від такої двозначної фрази. Пішов слідом. Обидва стали на лінію. Хтось зі свити дав відмашку. Кобили помчали вперед. Здійнялися клуби пилу. Вітер бив просто в обличчя, туди ж світило й сонце. До пня, вони йшли поперемінно обганяючи один одного. Коні були сильні, спритні. Принц виходив уперед. Уже огинаючи перешкоду, Олександр не посоромився відволікти знайомого відвертими думками:

- Я думав про вас цієї ночі, - задоволено усміхнувся і миттєво прискорився, використовуючи швидкоплинне заціпеніння принца.

До фінішу, першим прийшов Олександр. Другий відставав усього на метр.

- Ну Даніель! - засмучено видав брат на під'їжджаючого близнюка. - Я 15 га продув!

- Мене відволікли, - покосився той на зятя.

- Хах! Мені просто дали виграти! - задоволено посміхався юнак. - У день весілля, нареченому можна й піддатися! Чи не так, Даніелю?

- Так, я вам піддався, - гордо відвернувся.

- Звичайна щедрість, - повернувся той до Давида. - Я, до речі, хотів запитати, - попрямував до нього і став неподалік, помітно притихнувши в голосі. - А що про ваш "тоталізатор" думає ваш батько? По всій країні ставки заборонені.

- Не один я грішний, - подивився на тих Даніель. - Моєму братові просто подобається це і він не такий "слухняний", яким ви його вважали.

Давид ніяково посміхнувся:

- Не бачу нічого поганого в нечастих ставках або грі в карти. Це ж просто розваги, - невимушено знизав плечима й оглянув свою свиту.

- Ви мені теж здалися під час першої зустрічі зовсім не таким, - здивувався Олександр.

- Тільки батькові не кажіть, - пошепки попросив той. - Імператор такі розваги не підтримує.

- Хм, а я можу запитати ваше ставлення ще з одного питання? Так, суто з інтересу.

- Запитати - можете, - кивнув.

- А що ви думаєте про закриття борделів і обмеження на вино?

- Мені вина вистачає, - знизав плечима. - А борделі (перепрошую), я навіть не знаю, що це.

- Хм, я думав, вас виховують немов ченців.

- Наша мати такого не дозволяє. Вона каже, що надмірний вплив церкви - шкодить розуму. Вона не проти церкви, - швидко заспокоїв гостей. - Вона просто не любить Ганса. Вона вважає його фанатиком і не дуже хоче, щоб він чинив на нас надто великий вплив.

- Наша мати каже, що всі люди грішні і що гріхи ці можна загладити добрими справами, а не тільки поклонінням і молитвами.

- Ваша мати - розумна жінка, - задумливо кивнув гість.

- Тому що з Дакрі? - насупився Даніель.

- Хах, ні, просто тому що мислить тверезо, - обернувся на того. - Мені здається, з тещею мені явно пощастило.

- А як же ми? - здивувався Давид.

- А з шуринами, мені пощастило ще більше! - захоплено подивився на нього.

До обіду, всі повернулися до замку і переодяглися для весілля. Воно відбулося в імператорській капелі. Опісля, розпочалися танці та бенкет. Вино лилося рікою, проте молодим його майже не давали, бо ввечері була запланована постільна церемонія. Олександр розважався як міг - постійно сміявся, жартував, займав собою нових і старих друзів. Анна ж постійно дивилася то на нього, то на артистів - музикантів, циркачів та акторів, що мали всіх розважати.

- Дивись, - штовхнув Давид Даніеля у плече. - Ось вона. Дивись, яка гарна.

Брат подивився на співачку. Вона вийшла в супроводі якогось чоловіка зі скрипкою в руці, що став трохи віддалік самої солістки й поклав інструмент собі на плече, підніс смичок, торкнувся ним струн. Пролилася дивовижна мелодія. Йому було більше 35-ти, проте аристократичну красу його обличчя складно було заперечити навіть зараз. Трикутне обличчя зі світлими сірими очима, вінчали не менш світлі кучері. Він був блондином, так само як і співачка, що була йому дочкою. Їй було не більше 15-ти.

- Ах, - мрійливо зітхав Давид, дивлячись на неї. - Яка гарна...

Деякі люди похилого віку насторожилися. Вони бачили цього музиканта вперше, але він, підозрілим чином, здавався їм знайомим. Зал наповнився чистим і шляхетним звучанням скрипки, до якого незабаром приєднався жіночий голос. Чуючи його, Давид просто танув.

По закінченню твору, музиканти вклонилися і вже покинули своє місце перед молодими. Первісток імператора не втримався перед тим, щоб не попросити пару слуг запросити "цього ангела" на бесіду наступного вечора в саду. До скрипаля, однак, був інший інтерес.

- Чудова гра, - казав йому один із тих, кого вже вкрила сивина. - Просто чарівна музика.

- Дякую, - стримано вклонився той.

- Дозвольте дізнатися звідки приїхав такий діамант?

- Я з Жаннер. Народився недалеко від кордону з Вінолією.

- Ах із Винолією... А хто ваші батьки? З якого ви роду?

Навколо вже стояло близько семи допитливих чоловіків.

- Якщо я назву тих, хто мене зачав і народив - ви не повірите.

- Повірте, кілька десятків років тому, тут таке коїлося... Повідайте нам.

- Усе, що я знаю про батька, то це те, що його звали Генрі і він був піаністом, а матір мою звуть Льєна. Вона загинула багато років тому, коли один із монархів знищив усі племена Диких земель.

- Невже, це ви? - шокувалися слухачі.

- Не розумію про що ви.

- Багато років тому, наш чудовий Генрі - первісток графа Вінолії - був зачарований однією відьмою, німфою, дівчиною неземної краси. Ніхто не знає куди вона так раптово поділася. Вона хвилювала уми всіх чоловіків у палаці. Їхній роман був так само стрімкий, як і пристрасний... Давно це було. То невже ви - творіння їхнього кохання?

- Я тут тільки граю. Я не хочу вплутувати себе у ваші історії, про чию правдивість я не маю ані найменшого поняття.

- Ну що ви, що ви.

- Ми тільки музиканти. Прошу вас, - протиснувся крізь цей натовп і вийшов.

Донька вже чекала на нього з палаючими очима:

- Батьку! - пошепки скрикнула, схопивши його за руку. - Зі мною хоче поговорити один із близнюків імператора!

- Я не хочу, щоб ти вплутувала нас у палацові інтриги.

- Але я не можу йому відмовити! Можливо, він хоче, щоб ми грали в замку! Батьку! Ми будемо найбагатшими музикантами у всій Кромії!

Незабаром усі почали готуватися до постільної церемонії. Молодих із вигуками провели до спальні, роздягли, помили, поклали в ліжко і залишили кілька людей за ширмою, щоб ті впевнилися в консумації шлюбу. Процес був гучним. Анна буквально кричала і ревіла від болю. Олександр не був таким жорстким, як можна було подумати, проте дівчинка все одно постійно від нього тікала. Він закривав їй рота, намагався зробити все швидко, проте її совання і спроби уникнути мук тільки розтягували і без того нешвидкий процес. Вони закінчили лише через двадцять хвилин. Юнак з великими труднощами зміг виконати свою частину, піднявся з ліжка і поспішно одягнувся. Олександр не приховував свого бажання якнайшвидше залишити свою дружину саму. Анна, після цієї церемонії, плакала ще дві години. У неї боліло все і свого чоловіка вона ані бачити, ані тим паче, пускати до себе, більше не хотіла.

Це була майже ніч. Небо було заповнене зірками й тонким серпом місяця. Наречений усамітнився в саду й закурив люльку. Сперся плечем на один із тих стовпів, що тримав дах галереї. Одяг його не був у парадному вигляді - камзол висів розстебнутим, кафтана з шийною хусткою зовсім не було, а сорочка навіть не була повністю заправлена в штани. Хвостик на потилиці мав безліч півнів, а панчохи були позбавлені тих стрічок, якими їх підв'язували.

Молодий чоловік насолоджувався самотністю, дивлячись на зірки і пускаючи дим, як його нечисленну компанію вирішили розбавити. Зі спини почувся неголосний і трохи сором'язливий голос:

- Привіт... Я чув крики. Все було добре?

Той обернувся на Даніеля:

- Ви підслуховували?

- Ні, просто чув. Це було випадково, - попрямував до нього, несучи в руках два келихи з вином. - Я взяв тобі. Думав, ти захочеш пити, - ніяково простягнув йому.

- Дякую, - взяв той. - Але зараз, я пити не хочу, - подивився на небо.

- Ти виглядаєш дуже сумним, - заклопотано став поруч, майже навпроти.

- Я втомився. Сьогодні був досить насичений день.

- Можливо... Ти хотів би відпочити?

Юнак зацікавлено покосився на того:

- Є пропозиції?

- Ну, - відвів погляд і повернувся до саду, - я знайшов одне місце...

- Пройдемося? - кивнув у бік рослин.

- Прямо зараз? - здивувався його рішучості принц.

- А ви проти?

- Ні, - опустив збентежений погляд.

- Тоді підемо.

Принц кивнув. Не минуло й п'яти хвилин, як вони загубилися серед доріжок і високих кущів, посаджених часто, але не щільно.

- Уранці... - ніяково почав хлопчик, поглядаючи на свої ноги. - Ти сказав мені дещо...

- Я багато чого говорив вам цього ранку.

- Ти сказав, що думав про мене. Про що конкретно ти думав? - подивився на того Даніель.

- Про твої губи, - Олександр став тихішим і м'якшим. - Можливо, нам варто поцілуватися? - глянув на того і зупинився.

- Прямо зараз? - злякався, застигнувши поруч.

Зять озирнувся:

- А чому б і ні? Зараз, тут нікого немає, ніхто не побачить, - наблизився і торкнувся його губ своїми.

Даніель податливо витягнувся до Олександра, повільно заплющивши перед ним очі. Обидва застигли в такому положенні на кілька секунд, тоді як їхні губи плавно торкалися одне одного, ніжно зминаючись під бажанням плоті. Коли вони закінчили, старший м'яко посміхнувся:

- Я знову відчуваю твій рум'янець.

Знайомий зніяковіло відвернувся:

- Просто коли ти цілуєш мене, всередині щось розквітає...

- Я так сприятливо дію на твоїх метеликів у животі? - таємниче посунувся і поклав руку на поперек, акуратно притискаючи його до себе.

- Так, - відвернувся, ховаючи радісні очі.

- Поглянь на мене.

- Я соромлюся.

- Та не бійся, я не кусаюся, - взяв в одну руку люльку і келих із вином. - Ну ж бо, - взяв його підборіддя і направив до себе.

Той підняв блискучі зіниці. Олександр ніжно зітхнув, дивлячись у них:

- Який ти славний, коли збентежений...

Принц знову зніяковів, відвівши погляд, і сором'язливо посміхнувся. Зять лише посміхнувся на це.

Збоку почулося п'яне виття гостей. Молоді люди стрепенулися, подивившись у бік шуму.

- Ходімо, - пошепки видав Олександр і потягнув принца глибше в сад, зовсім не бажаючи, щоб їх там знайшли. - Сховаємося тут, - сховався з ним за сіткою, зарослою плетистою трояндою. - І залишимо вино. На себе проллємо, - забрав його келих і поставив на бордюр.

- Мене лякають ці п'яниці, - тривожно притулився до знайомого принц. – Може, взагалі підемо звідси?

- Ну ні. Я так просто звідси не піду, - міцно притиснув його до себе зять.

- Ти щось надумав? - розвернувся і визирнув через сітку на гостей, що вже на все горло кричали якісь пісні.

Зять на секунду застиг, відчувши яким місцем до нього зараз притискаються.

- Ем... - розгублено протягнув. - Ні. Але ми обов'язково щось придумаємо, - нахилився й подивився туди, куди і Даніель, визираючи гостей. - Ти когось бачиш?

- Ні. А ти?

Той покосився на нього:

- А щось відчуваєш?

- Ем... - опустив очі. - А ти про що зараз? - подивився на нього.

- Та так, - повернувся до гостей. - Просто ти таким місцем до мене притиснутий... Цікавлюся.

- Вибач, - відвів погляд. - Я більше не буду. Воно саме якось, - виліз з-під нього і став поруч, продовживши дивитися в бік гостей.

- Нічого не буває просто так, - покосився на того.

- Ти вганяєш мене в фарбу. Припини.

- Я проявлю зухвалість, навіть якщо ти будеш проти, - вирівнявся і підійшов до нього.

- У сенсі? Ти про що? - стривожено подивився на того Даніель і теж став прямо.

- Іди до мене, - ривком притиснув його до себе й узяв у міцні обійми, поклавши руки на поперек.

- Що ти робиш? - зніяковіло намагався відсторонитися принц.

- Хм, - невимушено зауважив. - То ти й справді такий авантюрний, як про тебе говорять?

- Що? Ні, я не авантюрний.

- Але точно нестриманий у своїх поривах, - задумливо оглянув його обличчя.

- Ти бентежиш мене, - почервонів ніби помідор. - Відпусти, - намагався відштовхнутися.

- Припини. Від мене ти не приховаєш те, що ти хочеш приховати від інших. Я це причинним місцем відчуваю.

- Ти, - подивився в очі принц, - бентежиш мене. Відпусти.

- Ні, - усміхнувся. - Відпущу, коли припиниш чинити опір.

Той надувся, склав руки на грудях і відвернувся.

- Хах, а якщо так? - Олександр сповз долонею на сідницю і пристрасно її стиснув.

- Припини! - пошепки обурився. - Я не хочу! Відпусти мене! - почав відштовхувати його в груди.

- Чого ти "не хочеш"? Хах, про що твої думки? - зловив його руки.

- А твої про що? - невдоволено подивився в очі.

- Про тебе і "твого маленького друга", що дуже хотів познайомитися з моїм.

- Припини. Я не хочу.

- Хочеш, - кивнув.

- Не хочу, - тупнув ногою.

- Хочеш. Але, оскільки ми знайомі зовсім трохи, зараз ти цього собі дозволити не можеш.

- Так, - похмуро тупнув.

Той усміхнувся:

- Це нормально. Чого ти? - відпустив зап'ястя. - Я тобі подобаюся і це звичайна реакція.

- Тоді чому в тебе такого немає? Я тобі не подобаюся? - обурено склав руки на грудях.

- Подобаєшся, але я тобі - значно сильніше. До того ж, я втомився. Сьогодні був довгий день. Давай вип'ємо в якомусь тихому місці? А то ці гості цього зробити точно не дадуть, - з усмішкою кивнув на горлодерів і нахилився до келихів.

Вони сіли в дальньому кутку саду, взяли цілий глечик вина і почали без угаву говорити про все підряд - від зірок до мурах. Даніель хотів розповідати про своїх найкращих скакунів, про їхні породи, масті, швидкість і витривалість із блискучою шерстю, про брата з його ваннами для пташок, що стояли в саду, про багато чого, чим він хотів поділитися просто тому, що йому це було важливо. Олександр здебільшого тільки слухав, кивав, іноді розповідав про життя в Дакрі та намагався без угаву жартувати, примушуючи принца сміятися так відкрито, як він то міг дозволити собі тільки з рідним братом. За першим глечиком вина пішов другий.

Уже сходило сонце, а цей діалог і не збирався згасати. Вони говорили й говорили. Про весілля, про природу і погоду, про музику і картини, про пейзажі і скульпторів. Наближалася дев'ята година, коли їх обох уже добряче хилило на сон. Але промова Олександра про одного з творців була такою пристрасною, що Даніель просто не міг собі дозволити перебити його, тож заснув просто на його плечі, слухаючи щось про живопис і портрети. Зять, закінчивши промову і зрозумівши, що випив він уже достатньо, навіть підвестися толком не зміг. На секунду заплющив очі, щоб зібратися з силами, та так і заснув, закинувши голову назад і відкривши для всіх свій рот. Спали молоді люди так міцно, що їх без особливих труднощів розтягнули по покоях і поклали в ліжка, ні на секунду при цьому не розбудивши.

Проспався Олександр тільки до вечері. Зажадав собі їжі, а поки її несли, до нього навідалися гості - батько.

- Я чув, що цю ніч ти провів із Даніелем, - сів чоловік у крісло.

- Тільки не в тому сенсі, що ви подумали, - втомлено розвалився юнак в ліжку. - Ми з ним просто говорили без угаву. Пили вино і тріпали язиками.

- Знаю. Вас у саду сплячими знайшли. За нього, я можу бути спокійний?

- Цілком, - потонув у подушках.

- Давид?

- Сьогодні розберуся.

- Анна?

- А ось тут не впевнений, але я щось придумаю. Антон?

- У процесі.

- Куди вже далі? Я й так уже втратив усе, що міг. Добийте мене вже.

- Не драматизуй. Скоро. Я дам тобі знати.

- Угу. Через півроку.

- Знову ти починаєш.

- Чому Павуки цього не зробили ще багато років тому?

- Чекали, поки ці хлопці виростуть і мізками обзаведуться.

- Угу. А з якою метою? Все одно не вони зараз правити будуть.

- Потрапити чужій людині до ради досить складно. У нас це вийшло не так давно.

- Не забивайте мій мозок усім цим, коли в мене похмілля, - ліниво подивився Олександр на батька. - Просто зробіть свою справу і я нарешті заспокоюся. Я без страху в дупі, з цим Даніелем нормально обжиматися не можу. Усе уявляю себе з "грушею" в дупі.

- Не будь таким наполегливим.

- Наче в мене питають, - обурився. - Цей малолітній уже на всю мріє про мене. Просто зробіть усе, що треба, і відпустіть мене додому, до рідного особняка, - подивився у стелю. - Мені там значно спокійніше, ніж тут, серед усього цього і під носом у Антона.

Давид же у всю планував власне побачення. Увечері, в саду, ближче до заходу сонця і троянд, він уже чекав на ту співачку. Постійно хвилюючись про те, прийде вона чи ні, про те, який він має вигляд, і про те, що слід сказати. Підліток не міг сидіти на місці, постійно встаючи з лавки і схвильовано ходячи з боку в бік. Але ось, нарешті вона прийшла. У компанії лакея, що вклонився і пішов, дівчина озиралася, з подивом розглядаючи гілки імператорського саду.

- Вітаю! - радісно вигукнув Давид, одразу ж почервонівши і сховавши руки за спину.

- Ох, ваша високість! - поспішила та зробити реверанс, опустивши усміхнені очі на землю.

- Ви прийшли, - не міг натішитися той.

- Як я можу вам відмовити? - підняла погляд.

- Хах! Я так на вас чекав! Все не міг розлучитися з думками про вас!

- Ох! - злякано поклала руку на груди. - Я щось сотворила?

- Хіба що підкорили моє серце своїм голосом. Він - прекрасний, - підійшов і без сорому поцілував її руку, піднявши долоню до самих очей.

- Ох, ви бентежите мене, - прикрила губи пальцями.

- Ви такі прекрасні... А ваш голос, а ваше обличчя...! Ах! - натхненно віддалився, щоб оглянути її всю. - Милувався б вами вічно! Звідки ви? - знову підійшов і взяв її руки у свої.

- Я з Ковре, що на сході Жаннер.

- З якої ви сім'ї?

- Ми не аристократи, - стривожилася.

- Як же так? Не може проста дівчина, на кшталт селянки, мати таке дивовижне обличчя!

- Вибачте, але це так. Ми не дворяни...

- Думаю, я зможу вмовити батька дати вам якийсь титул, щоб ви так не засмучувалися, - схвильовано стиснув її долоні. - Як вам ім'я барона? Ваш батько зрадіє цьому?

- Він не в силах відмовити такій щедрості вашої високості, - зніяковіло усміхнулася.

- Ах, ось і посмішка, - посміхнувся слідом. - Як я радий її бачити, - помилувався нею. - Можливо, я повторюся, але я знову хочу сказати, що ваш голос просто чарівний. Слухаючи його - я просто тану, розчиняюся в просторі! Хах! Хотів би я чути його значно частіше. Частіше, ніж тільки на святах. Хах! Батько не дозволить влаштовувати свята так часто, як я того бажаю заради вашого співу! Хаха!

Після цього вечора, красуня повернулася до свого батька абсолютно рум'яна, збентежена і відверто щаслива.

- Ти була з принцом? - запитав родич, змінюючи кінське волосся на смичку.

Та швидко кивнула, не наважуючись підняти очей.

- Про що ви говорили? Що обговорювали? Про що він запитував? Як поводився?

- Це було побачення, - сором'язливо глянула на того. - Їхня високість розхвалювали мій голос і мою красу. Я весь вечір ніяковіла від його слів, - опустила очі.

- Побачення? - насупився.

- Угу, - кивнула. - Він був такий люб'язний. Він цілував мені руки, залицявся... - приховала обличчя долонями. - Я була його гостею, - хвалькувато подивилася на батька. - Його високість сказали, що попросять свого батька про послугу для нас.

- Про яку послугу? - насторожився.

- Про те, щоб зробити нас дворянами. А ще, він сказав мені, що я тепер співатиму в палаці майже щодня. Йому дуже подобається мій голос.

Батько аж підскочив із місця:

- Ти була на побаченні з принцом і він обіцяв тобі щоденні виступи на очах імператора?

- Про імператора він не говорив, - покрутила головою. - Але, можливо, мене слухатимуть і вони.

- Іди спати, - показав у бік її кімнати. - З таким розкладом, ти вже повинна спати. Раз цей принц може вимагати від тебе пісень у будь-який час дня - ти зобов'язана висипатися. Іди. Вранці, я принесу тобі свіжих яєць.

Дівчина кивнула і поспішила до себе, привернувши слідом і одну зі служниць.